Позасудове оспорювання недійсних правочинів: зарубіжний досвід

Дослідження позасудового оспорювання правочинів у країнах Європи - Німеччині, Нідерландах, Чехії, Естонії. Необхідні реквізити заяви про оспорення, зміст, форма, строки та порядок подання. Правові наслідки, до яких призводить оспорювання правочину.

Рубрика Государство и право
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 09.05.2018
Размер файла 19,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Позасудове оспорювання недійсних правочинів: зарубіжний досвід

Таш'ян Р.І.,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права № 1 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого,

заступник декана Інституту прокуратури та кримінальної юстиції

У статті здійснено дослідження позасудового оспорювання правочинів у країнах Європи - Німеччині, Нідерландах, Чехії, Естонії тощо. Проаналізовано порядок здійснення такого оспорювання шляхом направлення відповідної заяви чи повідомлення до учасників правочину або органів публічної влади. Розкриті необхідні реквізити заяви про оспорення, зміст, форма, строки та порядок подання. Окрема увага приділена випадкам, коли особа позбавляється права на здійснення такого оспорювання. Також автор охарактеризував правові наслідки, до яких призводить оспорювання правочину. оспорювання недійсний правочин

Ключові слова: позасудове оспорювання правочинів, заява про оспорювання правочинів, строк оспорювання правочинів, наслідки оспорювання правочинів, виключення оспорювання правочинів.

В статье предпринято исследование внесудебного оспаривания сделок в странах Европы - Германии, Нидерландах, Чехии, Эстонии и др. Проанализирован порядок осуществления такого оспаривания путем направления соответствующего заявления или сообщения участникам сделки или органам публичной власти. Раскрыты необходимые реквизиты заявления об оспаривании, содержание, форма, сроки и порядок представления. Особое внимание уделено случаям, когда лицо лишается права на осуществление такого оспаривания. Также автор охарактеризовал правовые последствия, к которым приводит оспаривания сделки.

Ключевые слова: внесудебное оспаривание сделок, заявление об оспаривании сделок, срок оспаривания сделок, последствия оспаривания сделок, исключение оспаривания сделок.

In the article an extrajudicial avoidance of invalid transactions in European countries (Germany, the Netherlands, the Czech Republic, Estonia, etc.) is studied. The procedure for carrying out such avoidance by sending a relevant application or communication to participants in the transaction or to public authorities is analyzed. The obligatory requisites of the application for avoidance, the content, form, timing and order of presentation are disclosed. Particular attention is paid to cases where a person is deprived of the right to carry out such avoidance. The author also described the legal consequences to which the avoidance of the transaction leads.

Key words: extrajudicial avoidance of transactions, application for avoidance of transactions, term for avoidance of transactions, consequences of avoidance of transactions, exclusion of avoidance of transactions.

Постановка проблеми

У вітчизняному цивільному праві аксіомою є правило, що оспорюваний правочин може визнати недійсним лише суд. Проте судовий процес має ряд недоліків, найбільш очевидний з яких - тривалість розгляду. Тому в багатьох державах діє позасудовий порядок визнання правочинів недійсними, який реалізується шляхом направлення одним учасником правочину односторонньої заяви (extrajudicial notification or declaration) іншій стороні. Такий механізм має щонайменше одну очевидну перевагу - швидкість вирішення питання про недійсність правочину.

Стан опрацювання. У вітчизняній науці практично відсутні публікації з позасудового оспорювання правочинів, оскільки така конструкція невідома і ніколи не була відома цивільному праву України. Безумовно, теоретичним підґрунтям дослідження недійсності правочинів є роботи вітчизняних правників - Є.В. Бернада, Ю.О. Заіки, О.О. Кота, Н.С. Кузнєцової, І.В. Спасибо-Фатєєвої та інших науковців.

Метою статті є визначення механізму позасудового оспорювання правочинів, порядок здійснення такого оспорювання, реквізити відповідної заяви або повідомлення, окреслення кола осіб, до яких має бути звернена така заява, а також вироблення пропозицій щодо вдосконалення вітчизняного законодавства у сфері недійсності правочинів.

Виклад основного матеріалу

Якщо звернутися до досвіду європейських країн, позасудове оспорювання правочину відоме праву Німеччини, Нідерландів, Англії та Ірландії, Шотландії, а також країн Скандинавії. Водночас в інших державах існує судовий розгляд таких спорів - у Франції, Австрії, Бельгії, Люксембурзі, Італії, Греції, Португалії [1, с. 327-328]. До другої групи належить й Україна. Однак позасудове оспорювання також заслуговує на наукове дослідження.

Найбільш повно модель позасудового оспорювання правочинів реалізована у Німеччині. Оспорювання правочинів може здійснюватися у випадках, передбачених Цивільний кодексом Німеччинни (BGB), а також Законом про оспорювання (Anfechtungsgesetz) та Положенням про неплатоспроможність (Insolvenzordnung).

Згідно з § 143 BGB, оспорювання правочину здійснюється заявою, спрямованою до опонента, яким є інша сторона договору або особа, яка отримала права з договору, що оспорюється. У разі оспорювання одностороннього правочину, вчиненого щодо іншої особи, заява має бути спрямована такій особі. У разі, якщо односторонній правочин вчиняється щодо органу публічної влади, заява про оспорювання спрямовується цьому органу. У разі, якщо третя особа одержала певні блага з одностороннього правочину, заява про оспорювання спрямовується такій особі. Якщо волевиявлення варто було вчинити щодо органу публічної влади, правочин може бути оспорений до цього органу, який, у свою чергу, має повідомити особу, якої стосується цей односторонній правочин (наприклад, оспорювання заяви про припинення права на земельну ділянку або заяви про скасування іпотеки мають адресуватися до земельного реєстру - § 875, § 1183 BGB).

Варто зазначити, що кількість недійсних оспорюваних правочинів у Німеччині незначна, оскільки більшість недійсних правочинів є нікчемними. Так, оспорюваними є правочини, вчинені під впливом помилки (§ 119 BGB), неправильної передачі волевиявлення (§ 120 BGB), обману й протиправної погрози (§ 123 BGB). Зауважимо також, що стосовно оспорювання окремих правочинів встановлені спеціальні правила. Тільки до суду мають бути адресовані оспорювання прийняття або відмови від спадщини (§ 1955 BGB), заповідального відказу (§ 2081 BGB). В особливому порядку також здійснюється оспорювання спадкового договору (§ 2282 BGB), оспорювання позбавлення обов'язкової частки у спадщині (§ 2308 BGB).

Механізм позасудового оспорювання правочину передбачений також у ЦК Нідерландів [2]. Відповідно до ст.ст. 3:49-3:50, оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним шляхом позасудової декларації або судового рішення. Позасудова декларація має бути видана особою, у чиїх інтересах провадиться оспорювання, особам, які є учасниками оспорюваного правочину. Якщо правочин пов'язаний із реєстрацією власності і вже був зареєстрований у публічних реєстрах або нотаріально посвідчений, він може бути оспорений тільки за згодою всіх його учасників. Таким способом може бути оспорений, наприклад, договір, укладений особою за межами її дієздатності.

У Законі Естонії «Про Загальну частину Цивільного кодексу» також передбачено, що оспорювання правочину здійснюється поданням заяви іншій стороні. За відсутності другої сторони анулювання правочину здійснюється поданням заяви громадськості (ч. 1 ст 98) [3].

У Чехії передбачено судове оспорювання правочину як загальне правило, однак § 593 ЦК Чехії дає стороні змогу заздалегідь зумовити за собою право заявити про недійсність правочину шляхом направлення відповідної заяви до нотаріуса або приватного виконавця [4].

Правила про позасудове оспорювання правочинів діють також у багатьох штатах США [5, с. 90-92], а також у нормах європейського права (ст. 4.113 Принципів європейського договірного права [6]).

Як правило, законодавство не встановлює спеціальних вимог до форми заяви про оспорювання, проте існують певні вимоги до змісту заяви, які випливають із самої сутності оспорювання. Так, у заяві мають бути наведені конкретні обставини, з яких особа вважає правочин недійсним, тобто підстави оспорювання. Не є обов'язковою вказівка в назві, що це заява про оспорювання, однак її зміст має чітко вказувати на намір сторони оспорити правочин й бути звільненою від прав й обов'язків.

Наприклад, за Законом Естонії «Про Загальну частину Цивільного кодексу», якщо договір було посвідчено нотаріально, це не вимагає нотаріального посвідчення заяви про оспорювання, оскільки існує презумпція, що сторони не встановлювали ніяких вимог щодо такої заяви. Повідомлення також може бути у формі непрямого волевиявлення намірів, однак воно повинно бути недвозначним і ясно висловленим [7, с. 48].

Для визнання правочину недійсним обов'язковим є доведення заяви про оспорювання до відома другої сторони або іншого суб'єкта. Наприклад, за Принципами європейського договірного права (Розділ IV) [6], оспорювання має бути доведено до відома іншої сторони, і до одержання іншою стороною правовий результат оспорювання не настає. Таке повідомлення має бути здійснено протягом розумного строку залежно від обставин, після яких сторона дізналася або мала дізнатися про відповідні факти або для неї стало можливо заявити про оспорювання. Якщо ж сторона, яка має право на оспорювання, підтвердила договір, вона позбавляється цього права (ст.ст. 4:112-4:114).

Такі вимоги про оспорювання знайшли своє відображення й у судовій практиці держав-учасниць ЄС. Наприклад, Апеляційний суд Бамбергу (Німеччина) у своєму рішенні від 13.01.1999 р. зазначив, що тільки оспорювання договору шляхом повідомлення іншої сторони означає, що договір не підлягає виконанню. Після оспорювання договору сторони втрачають право на виконання договору та поновлюють свою свободу вибору. До цього ж моменту вони залишаються зобов'язаними за договором [8].

Matthias E. Storme (Бельгія) зазначає, що про оспорювання може також свідчити поведінка сторони, з якої випливає, що вона не має наміру в подальшому пов'язувати себе договором [1, с. 327-328].

Оспорювання правочинів обмежується певними часовими рамками. Не завжди йдеться про конкретний строк, однак право на оспорювання не є безстроковим. За таких умов можна провести певну аналогію з позовною давністю, хоча, безумовно, йдеться про різні строки.

У Німеччині не встановлений конкретний строк, протягом якого можна провести оспорювання. Зазвичай встановлюються вимоги щодо проведення оспорювання «невідкладно з моменту виявлення вад правочину» або «без невиправданого зволікання» (§ 121 BGB). Зрозуміло, що такі оціночні категорії визначаються індивідуально з урахуванням усіх обставин справи. Оспорювання щодо відсутньої особи вважається належно проведеним, якщо заява була спрямована без невиправданого зволікання. Також законодавство Німеччини встановлює преклюзивний строк тривалістю 10 років із моменту вчинення правочину, зі спливом якого оспорювання виключається (аб. 2 § 121 BGB). Правочин, вчинений під впливом обману або примусу, може бути оспорений протягом року. Цей строк починає спливати з моменту виявлення обману або припинення примусу (§ 124 BGB).

У Нідерландах право на позасудове оспорювання підлягає тій самій давності, що й позов про оспорювання, який становить три роки (пп. «d» п. 1, п. 2 ст. 3:52 ЦК Нідерландів) [2]. В Естонії таке оспорювання здійснюється не пізніше трьох (у деяких випадках - десяти років) (ст. 99) [3].

Загальним правовим наслідком оспорювання є недійсність такого правочину. Відповідно, оспорюваний правочин не створює правових наслідків із моменту вчинення (ex tunc), після оспорювання здійснюється повернення одержаного за правочином, відшкодування шкоди тощо.

У ЦК Естонії прямо вказано, що у разі оспорювання покупець має право вимагати повернення себе у положення, в якому він був би, якби не уклав договір (GPCCA § 101, DCFR 11.-7:304) [7, с. 48].

У § 142 BGB спеціально закріплено, що особа, яка знала або мала знати про можливість оспорювання, у разі оспорювання вважається такою, що знала або мала знати про недійсність правочину.

У певних випадках особа може бути позбавлена права на оспорювання правочину. Так, оспорювання виключається, коли управомочена особа підтвердила правочин, тобто погодилася з його дійсністю. Наприклад, згідно з § 144 BGB, оспорювання виключається, коли оспорюваний правочин підтверджується особою, яка уповноважена оспорювати. Підтвердження не потребує форми, передбаченої для правочину. Оспорювання також виключається, якщо інша сторона доведе, що діяла з дотриманням положень про добросовісність (§ 242 BGB).

Такі положення відомі всім державам, законодавство яких передбачає позасудове оспорювання [1, с. 327-328]. Наприклад, за законодавством Естонії, право оспорювати правочин припиняється в разі підтвердження правочину (зокрема шляхом його виконання). Якщо одна сторона після початку строку оспорювання правочину пропонує іншій стороні підтвердити або оспорити його, то право на оспорювання припиняється, якщо інша сторона не протягом розумного строку не надасть відповідь [3].

Як бачимо, механізм позасудового оспорювання правочинів відомий праву багатьох європейських держав, проте в більшості цих країн функціонують водночас як судова, так і позасудова моделі оспорювання.

Висновки. Введення позасудового порядку оспорювання стосовно деяких правочинів, наприклад, із вадами дієздатності дасть змогу мінімізувати кількість судових спорів, які завжди пов'язані з витратами, конфліктами, часом.

Безумовно, позасудове оспорювання має й ряд недоліків - перш за все, через відсутність розгляду справи в суді знижується всебічність встановлення всіх обставин. Тому, на думку автора, коли є необхідність дослідження обставин справи, проведення їх оцінки, потрібен судовий розгляд. Наприклад, тільки суд може вирішити, чи перебувала фізична особа на момент вчинення правочину у стані, внаслідок якого вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (ст. 225 ЦК України), чи діяла сторона правочину під впливом помилки (ст. 229 ЦК України), обману (ст. 230 ЦК України), насильства (ст. 231 ЦК України), тяжкої обставини (ст. 233 ЦК України).

Водночас, якщо правочин був вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників (ст. 222 ЦК України), доцільно передбачити поза- судовий порядок оспорення такого правочину за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальників, оскільки встановлення факту неповноліття та перевищення меж дієздатності особи є нескладним процесом і не потребує судового розгляду. Такий самий позасудовий порядок оспорення можна передбачити й у ст. 223 ЦК України - вчинення правочину фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності (наявність судового рішення про обмеження дієздатності робить зайвим ще одне судове рішення про недійсність правочи- нів). Такий механізм дасть змогу прискорити процес визнання правочину недійсним, а також зменшить навантаження на суди. Очевидно, що за своєю природою право на оспорення варто віднести до категорії секундарних, оскільки оспорення здійснюється одноосібно, а інша сторона перебуває у стані претерпіння.

Список використаних джерел

Matthias E. Storme. Coping with diversity and EU private law (Editorial) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : https://www.law.kuleuven.be/personal/mstorme/c4b.pdf.

Dutch Civil Code. Book 3 Property law in general [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.dutchcivillaw.com/ legislation/dcctitle33022.htm#050.

Закон об Общей Части Гражданского Кодекса Эстонии от 27.03.2002 г в ред. 01.10.2015 г [Електронний ресурс]. - Режим доступу : https://www.juristaitab.ee/ru-seadused/90.pdf.

[Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.evropskyspotrebitel.cz/eng/attachments/new-civil-code-84946.

Ласк Г. Гражданское право США (право торгового оборота) / Г. Ласк; сокр. пер. с 5-го амер. изд. 1957 г. - М., 1961. - 774 с.

The Principles Of European Contract Law 2002 (Parts I, II, and III) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www. transnational.deusto.es/emttl/documentos/Principles%20of%20European%20Contract%20Law.pdf.

Kalev Saare, Karin Sein Mari, Ann Simovart. The Buyer's Free Choice Between Termination and Avoidance of a Sales Contract / K. Saare, K. Sein Mari, A. Simovart // Juridica International. - 2008. - № XV. - pp. 43-53.

Judgment by Oberlandesgericht [Court of Appeal]. Bamberg, Germany 13 January 1999; No. 3 U 83/98 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.cisg.law.pace.edu/cases/990113g1.html

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Характеристика та умови дійсності правочину. Види недійсних правочинів. Правові наслідки визнання правочину недійсним. Правові наслідки порушення правил щодо форми правочину, його суб'єктів і змісту. Двостороння реституція та додаткові майнові наслідки.

    курсовая работа [65,4 K], добавлен 06.06.2011

  • Загальні підстави виникнення прав і обов'язків батьків і дітей. Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою. Можливість оспорювання батьківства (материнства) як невизнання особою реєстрації себе як батька (матері) дитини.

    реферат [27,7 K], добавлен 14.11.2010

  • Характеристика недійсності правочинів: підстави недійсності, нікчемність та оспорюваність правочину. Особливості визнання недійсними правочинів, укладених з дефектом волі (під впливом помилки, внаслідок обману). Визнання недійсними кабальних правочинів.

    курсовая работа [59,0 K], добавлен 24.05.2010

  • Поняття правочину та вимоги до його дійсності. Новели посвідчення правочинів. Особливості посвідчення правочинів щодо розпорядження часткою нерухомого майна в спільній власності. Основні правила посвідчення правочинів щодо відчуження нерухомого майна.

    реферат [36,5 K], добавлен 20.02.2009

  • Поняття, види правочину, його особливості і умови дійсності. Загальні вимоги щодо форми правочину. Характерні риси усних правочинів. Випадки розходження між внутрішньою волею і волевиявленням. Недійсні правочини та їх класифікація за ступенем недійсності.

    курсовая работа [33,0 K], добавлен 22.03.2009

  • Загальні вимоги до чинності правочинів. Основні підстави недійсності правочину, його правові наслідки. Реалізація правоздатності юридичної особи шляхом укладення договорів, набуття суб'єктивних цивільних прав та обов'язків. Умови дійсності правочину.

    реферат [28,8 K], добавлен 02.03.2009

  • Учасники та сторони судового процесу: права, обов'язки та відповідальність. Касаційна скарга: зміст, порядок та правила подання і розгляду. Судовий контроль касаційної інстанції за діяльністю судів. Процесуальна форма позовної заяви, її реквізити.

    контрольная работа [27,1 K], добавлен 14.07.2010

  • Тлумачення змісту правочин. Позови про визнання недійсними нікчемних угод. Нікчемні та оспорювані правочини: регулювання за цивільним кодексом УРСР. Підстави для визнання правочину недійсним та правові наслідки такого визнання. Відмова від правочину.

    курсовая работа [43,0 K], добавлен 19.07.2010

  • Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі, народженої у шлюбі або в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій. Умови встановлення факту батьківства (материнства) за рішенням суду, а також оспорювання цих фактів.

    курсовая работа [47,8 K], добавлен 20.03.2014

  • Спільні ознаки фіктивних та удаваних правочинів та їхні істотні відмінності, які дали законодавцю підстави врегулювати їх окремими статтями ЦК. Порушення норм матеріального і процесуального права. Суб'єктний склад учасників договору удаваних угод.

    реферат [15,5 K], добавлен 10.04.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.