Кримінологічна характеристика злочинів, що посягають на культурну спадщину в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

В основі державної політики лежить діяльність, що спрямована на недопущення вчинення злочинів, а саме на захист і збереження культурної спадщини як невід'ємної частини світового культурного надбання від протиправних посягань. Збереження і примноження культурного надбання забезпечується системою правових та організаційно-управлінських заходів. Базові принципи охорони об'єктів культурної спадщини зафіксовані в Основному Законі держави, ратифікованих парламентом України міжнародних конвенціях, законодавчих актах щодо забезпечення збереження культурних надбань, серед яких закони України «Про охорону культурної спадщини», «Про охорону археологічної спадщини», «Про музеї та музейну справу», «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» та інших нормативних актів. Важливу роль у забезпеченні збереження культурної спадщини відіграють норми кримінального законодавства України.

Проблемі правової охорони об'єктів культурної спадщини неодноразово приділялася увага в юридичній науці, причому досліджувалися різноманітні аспекти цього правового інституту залежно від галузі права. Особливості цивільно-правової охорони культурної спадщини досліджувалися О.П. Сергеєвим, С.Г. Долговим, А.П. Фоковим, М.В. Васильєвим, І.В. Савельєвим, міжнародно-правовий захист культурних цінностей досліджувався у працях М.М. Богуславського, Л.М. Галенської, С.Н. Молчанова Л. Прессуйр (Франція), І. Сейдел-Хохенвелдерн (Австрія), особливості розслідування злочинів, що посягають на об'єкти культурної спадщини вивчали Р.В. Асейкін, В.В. Базелюк, Є.П. Гайворонський, Т.Г. Каткова, Т.В. Каткова, О.С. Кофанова та інші.

В останні роки проблемі відповідності національного законодавства щодо охорони культурної спадщини міжнародно-правовим актам присвячені дисертаційні дослідження О.І. Мельничук, В.В. Максимова, С.М. Молчанова, Р.Б. Булатова, Н.В. Михайлової, А.М. Артюняна, Н.Д. Бобоєдової, В.Я. Настюк та інші наукові дослідження були присвячені і кримінально-правовій характеристиці окремих видів злочинів, а саме: знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини, проведення пошукових робіт на археологічній пам'ятці, контрабанда культурних цінностей, крадіжки культурних цінностей. Проте питання дослідження кримінологічної характеристики злочинів, що посягають на культурну спадщину в Україні, ще недостатньо висвітлені в науці.

Комплексне розв'язання проблеми охорони та збереження культурної спадщини України можливе при аналізі стану, тенденцій, динаміки злочинів, що посягають об'єкти культурної спадщини в Україні, на основі яких можливе розроблення та здійснення системи заходів, спрямованих на усунення причин та умов вчинення протиправних діянь та удосконалення запобіжних заходів. Завданням цієї статті є кримінологічної характеристики злочинів, що посягають на об'єкти культурної спадщини в Україні.

Вітчизняне законодавство забезпечує реалізацію і захист конституційних прав громадян України у сфері культури: збереження і примноження національного культурного надбання; створення правових гарантій для вільного провадження культурної діяльності, свободи творчості, доступу до культурних цінностей, культурної спадщини та інформації про них; визначення пріоритетів державної політики у сфері культури, форм, підстав, умов та порядку надання державної підтримки культурі, гарантій невтручання держави у творчі процеси, механізму впливу громадськості на формування і реалізацію державної політики у сфері культури; охорону національного культурного надбання, зокрема культурної спадщини [1].

Об'єкти культурної спадщини є результатами діяльності, насамперед, людини, або такі, що безпосередньо пов'язані з такою діяльністю. У них відображено зміст діяльності людини, яка характеризується унікальністю художньою, історичною, науковою. Це завжди матеріальні об'єкти, які характеризуються унікальністю. Вони містять виключно інтелектуальні та фізичні властивості творця як особистості, її індивідуальну майстерність та відображають одиничні та неповторні зразки творчості людини у будь-якій сфері її життєдіяльності. Законом України «Про культуру» визначено правові засади діяльності та регулювання суспільних відносини, що пов'язані зі збереженням культурної спадщини та культурних цінностей, також передбачено використання терміну національне культурне надбання, під яким розуміється сукупність унікальних культурних цінностей, об'єктів культурної спадщини, що мають виняткове історичне значення для формування культурного простору України [2]. Критерії визначення культурної спадщини і культурних цінностей відрізняються фізичними відмінностями об'єктів. Незважаючи на застосування різних понять у нормативно-правових документах у сфері охорони культурного надбання нашої держави, основним завданням цих законів є система заходів їх охорони. Метою нормативно-правового забезпечення охорони культурної спадщини є захист і збереження культурного надбання як основи національної культури [3]. злочин культурний спадщина державний

Чинне кримінальне законодавство передбачає відповідальність за посягання на об'єкти культурного надбання, а саме: ст. 179 КК України «Незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь». Об'єктивна сторона злочину виявляється у вчиненні щодо релігійних святинь одного з трьох діянь, альтернативно визначених у диспозиції ст. 179 КК України: 1) незаконне утримування, 2) осквернення, 3) знищення. Суб'єктивна сторона злочину характеризується лише умисною виною, вид умислу прямий. За ст. 201 КК України «Контрабанда», основним безпосереднім об'єктом контрабанди є встановлений порядок переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів, вказаних у диспозиції ч. 1 ст. 201 КК України. Під товарами розуміється будь-яке рухоме майно, зокрема культурні цінності, під якими розуміються об'єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодавства України, а саме: оригінальні художні твори живопису, графіки та скульптури, художні композиції та монтажі з будь-яких матеріалів, твори декоративно-прикладного і традиційного народного мистецтва; предмети, пов'язані з історичними подіями, розвитком суспільства та держави, історією науки і культури, а також такі, що стосуються життя та діяльності видатних діячів держави, політичних партій, громадських і релігійних організацій, науки, культури та мистецтва; предмети музейного значення, знайдені під час археологічних розкопок; складові частини та фрагменти архітектурних, історичних, художніх пам'яток і пам'яток монументального мистецтва; старовинні книги та інші видання, що становлять історичну, художню, наукову та літературну цінність, окремо чи в колекції; манускрипти та інкунабули, стародруки, архівні документи, включаючи кіно-, фото і фонодокументи, окремо чи в колекції; унікальні та рідкісні музичні інструменти; різноманітні види зброї, що має художню, історичну, етнографічну та наукову цінність; рідкісні поштові марки, інші філателістичні матеріали, окремо чи в колекції; рідкісні монети, ордени, медалі, печатки та інші предмети колекціонування; зоологічні колекції, що становлять наукову, культурно-освітню, навчально-виховну або естетичну цінність; рідкісні колекції та зразки флори і фауни, мінералогії, анатомії та палеонтології; родинні цінності; колекція культурних цінностей. Предметом контрабанди можуть бути як і культурні цінності України, так і культурні цінності інших держав. Ст. 298 КК України «Незаконне проведення пошукових робіт на об'єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини». Безпосереднім об'єктом злочину є суспільна моральність у сфері духовного та культурного життя. Правовий режим пам'яток об'єктів культурної спадщини, які є предметом злочину, встановлюється законами та іншими нормативно-правовими актами. Пам'ятка культурної спадщини об'єкт культурної спадщини, який занесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України [2; 4]. За ст. 298-1 КК України «Знищення, пошкодження або приховування документів чи унікальних документів Національного архівного фонду», об'єктом злочину є суспільна моральність у сфері духовного та культурного життя. Правовий режим регулює відносини, пов'язані зі зберіганням документів чи унікальних документів Національного архівного фонду. Національний архівний фонд сукупність архівних документів, що відображають історію духовного і матеріального життя українського народу та інших народів, мають культурну цінність і є надбанням української нації [4; 5].

Об'єкти культурної спадщини, будучи особливо значущими для суспільства як результати матеріальної та інтелектуальної праці, разом із тим необхідно розглядати як майно. Вони володіють вираженими у грошовій характеристиці вартісними властивостями і можуть виступати об'єктом купівлі-продажу, перебувати у власності, користуванні, розпорядженні фізичних або юридичних осіб, держави. Таким чином, об'єкти культурної спадщини мають статус майна. Тому наступною ознакою об'єктів культурної спадщини є правовий статус у відносинах власності.

Злочини, що посягають на об'єкти культурної спадщини, характеризуються високим рівнем латентності. Більша частина крадіжок таких предметів вчиняється з приватного володіння (до 80%), приблизно 1% з місць відправлення релігійного культу і ікони як предмет посягань становлять до 70% від усіх викрадених предметів. Більшість крадіжок об'єктів культурної спадщини вчиняється за безпосередньої участі осіб, що мають до них доступ (робітники бібліотек, реставраційних майстерень, співробітники музеїв). Як запобіжні заходи нині необхідно створити єдину базу даних про осіб, засуджених за вчинення злочинів, предметом яких є об'єкти культурної спадщини.

Нині в умовах глобалізації проблема охорони об'єктів культурної спадщини набуває дедалі більшого значення. Проблема збереження культурної спадщини та недопущення її незаконного вивозу з країни стала особливо актуальна у зв'язку з сучасними процесами, оскільки об'єкти культурної спадщини та культурні цінності дедалі частіше втягуються у торговий обіг. На жаль, процеси, що зумовлені лібералізацією цього обігу, сприяли зміні ставлення до завдань та способів охорони культурної спадщини.

Здебільшого посягання на об'єкти культурної спадщини відбувається з метою їх вивозу за межі країни в Західну Європу, США, Японію, Китай, де вже тривалий час діє багатомільярдний ринок культурних цінностей («арт-ринок»). Наприклад, серед предметів контрабанди культурні цінності займають провідне місце: чим більша цінність того або іншого викладеного предмету, тим вища вірогідність його вивозу за кордон. На жаль, у вітчизняному законодавстві не враховано, що контрабанда культурних цінностей має організований характер. Безпосередніми виконавцями є особи, звільнені від митного контролю. Також відсутня норма щодо відповідальності за дії, пов'язані з неповерненням предметів культурного надбання на територію України, а саме це не відображає реальної небезпеки та реального поширення таких дій. Питання боротьби зі злочинними посяганнями розглядаються розрізнено окремо знищення, пошкодження або контрабанда. Але це не дає змоги боротися з організованою злочинністю в цій сфері, виявляти всі злочинні взаємозв'язки: замовник злочину особа, що скоїла розкрадання або викрадення, перевезення об'єктів культурної спадщини за межі країни покупець.

Чинне кримінальне законодавство не має систематизованого підходу до злочинів, що посягають на культурне надбання. Норми, що передбачають відповідальність за посягання на об'єкти культурної спадщини та культурні цінності, передбачені різними розділами Особливої частини КК України. Крім цього, існує проблема точного визначення в законі суттєвих властивостей та юридичних ознак, що характеризують об'єкти культурної спадщини як предмети злочинів. Актуальність цієї проблематики обґрунтовується тим, що, характеризуючи об'єкти культурної спадщини та культурних цінностей, ознаки виступають як об'єктивна складова частина підстави кримінальної відповідальності у комплексі з іншими ознаками складів злочинів, що вчиняються щодо культурної спадщини. Це зумовлено такими факторами: 1) законодавець у чинному кримінальному законі для визначення практично тих самих предметів злочинів користується різною термінологією, не розкриваючи в кримінально-правових нормах зміст того або іншого поняття; 2) під час застосування опису предметів злочинних посягань, що вчиняються щодо культурних цінностей, законодавець використовує таке формулювання: у ч. 1 ст. 201 КК України «культурні цінності, під якими розуміється об'єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодавства України»; ст. 298 КК України «об'єкти археологічної спадщини, об'єкти культурної спадщини»; ст. 298-1 КК України «документи чи унікальні документи» [7]. Тому нині склалася ситуація використання різноманітних понять у забезпеченні режиму кримінально-правової охорони об'єктів культурної спадщини. Подолання такої проблеми має виключне значення, як із позиції юридичної науки, так і з точки зору правозастосовної практики.

Також необхідно звернути увагу на одну з обов'язкових ознак, що характеризує об'єкти культурної спадщини, їх високу матеріальну вартість. Об'єкти культурної спадщини, будучи особливо значущими для суспільства, як результати матеріальної та інтелектуальної праці, разом із тим розглядаються як майно. Вони володіють вираженими у грошовій характеристиці вартісними властивостями і можуть виступати об'єктом купівлі-продажу, перебувати у власності, користуванні, розпорядженні фізичний або юридичних осіб, держави. Таким чином, об'єкти культурної спадщини мають статус майна. Але, незважаючи на таку їх властивість, ця ознака не може вважатися їх змістовною характеристикою, вона є похідною, оскільки це зумовлено їх підвищеною суспільною значимістю, унікальністю з точки зору історії, мистецтва, архітектури.

Кримінальне законодавство, на жаль, нині не виконує свого призначення, що призвело до нездатності законодавчої, виконавчої та судової влади встановити і підтримувати правовий порядок у сфері охорони культурного надбання. Нині сформувалася кримінальна структура, для якої керівництво та управління злочинним середовищем стало надприбутковою та безпечною сферою діяльності. Вчинення злочинів організованою злочинністю у сфері культурної спадщини є нове суспільно небезпечне діяння, яке не контролюється чинним законодавством і не вкладається в традиційні кримінально-правові схеми. Наявність таких структур доказ слабкого національного контролю за діяльністю організованої злочинності, його відставання від інтенсивного зростання злочинності у сфері культурної спадщини є результат інерції усвідомлення суспільно-небезпечних діянь, чим скористалися організовані злочинні групи, що швидко реагують на всі зміни.

Специфіка детермінації злочинів, що посягають на об'єкти культурної спадщини, міститься в їх взаємній зумовленості. На характер цього зв'язку здійснює опосередкований або безпосередній вплив на численні та різноманітні сфери державного та суспільного життя, їх стан, спрямованість, зміст, ступінь впливу на суспільство. Серед них особливу роль відіграють у сфері реалізації державної політики щодо охорону культурного надбання.

Комплексне розв'язання проблеми забезпечення кримінально-правової охорони культурної спадщини та культурних цінностей можливе за умови уніфікації законодавства різних країн, на основі чого буде здійснюватися боротьба з організованою злочинністю. Небезпека, що лежить в основі існування та діяльності організованої злочинності, визнається ООН та іншими міжнародними державами. ООН та Інтерпол намагаються об'єктивізувати це явище, виявити тенденції його розвитку, розробити найбільш ефективні заходи єдиного контролю.

Таким чином, дослідження культурної спадщини України у кримінологічному вимірі дає змогу системно вивчати стан, тенденції досліджуваних злочинів, їх детермінанти та ефективність запобіжних засобів.

Література

1. Про культуру: Закон України.

2. Про охорону культурної спадщини: Закон України.

3. Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей: Закон України.

4. Кримінальний кодекс України.

5. Дані Управління статистичної інформації та аналізу Департаменту інформаційно-аналітичного забезпечення МВС України.

6. Каткова Т.Г, Каткова Т.В. Особливості розслідування злочинів, пов'язаних із посяганнями на культурну спадщину: Т.Г Каткова, Т.В. Каткова. Х.: Право, 2011. 240 с.

7. Неволя В. Співпраці України з ІНТЕРПОЛОМ виповнилося 20 років.

8. Конвенция об охране всемирного культурного и природного наследия.

9. Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності, прийнята резолюцією 55/25 Генеральної Асамблеї від 15 листопада 2000 р.

Размещено на Allbest.ru