Окремі питання співвідношення національного адміністративного законодавства України з міжнародними угодами

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Окремі питання співвідношення національного адміністративного законодавства України з міжнародними угодами

УДК 342.5(477)

О.В. Легка

Ключові слова: інкорпорація, міжнародне право, адміністративне право, стандарти

Реформування адміністративного законодавства України на сучасному етапі державотворення відбувається з урахуванням міжнародно-правових стандартів. Питання щодо співвідношення національного адміністративного законодавства із міжнародними стандартами має, як практичне, так і теоретичне значення. Зокрема, теоретичного супроводу потребує й процес асоціювання з Європейським Союзом.

У цьому контексті є вкрай важливим дотримуватися принципів взаємодії національного та міжнародного права [1, с.85]. Враховуючи інтеграційні процеси до Європейського Союзу, загальне законодавство держав учасниць, методологія їх правотворчості пропонує модель у формі рекомендацій щодо удосконалення адміністративно-деліктного законодавства цих держав, що передбачає загальні для всіх принципи здійснення адміністративних проваджень, які в свою чергу в загальному близькі до принципів провадження у справах про адміністративні правопорушення згідно українського законодавства [2, с.178]. Динамічний розвиток міжнародної, інтеграційних і національних правових систем на сучасному етапі, розширення простору взаємодії національних правових систем та міжнародно-правових систем між собою потребують ефективних правових засобів, які враховували б узгоджені способи такої взаємодії, сприяли гармонійному функціонуванню зазначених систем у сучасному правовому просторі [3, с.3]. Міжнародне і внутрішньодержавне право - це дві системи однієї соціальної дійсності, обидві мають ряд близьких властивостей, рис, виступають як внутрішня єдність більш високої системи - права як загально соціального явища [4, с.30].

Питання співвідношення міжнародного права з національним правом держави досліджується в працях М. Буроменського, В. Денисова, А. Дмитрієва, Л. Тимченка, В. Плавича та інших. Серед праць вчених у галузі загальної теорії права і теорії міжнародного права, можна виокремити С. Алексєєва, М. Баймуратова, О. Іванченко, Б. Кофмана, Н. Оніщенко, В. Поповича, П. Рабіновича, Г. Фулей та ін. Окремим питанням відповідності адміністративного законодавства міжнародно-правовим стандартам присвячено праці С. Беньковського Р. Алімова та ін.

Проте, в умовах глобалізації та прогресивного розвитку міжнародного права виправданим і цілком зрозумілим є широке використання міжнародно-правових стандартів у адміністративному законодавстві України. У працях відзначається частковість та неповнота у вирішені питання щодо співвідношення національного адміністративного законодавства України з міжнародними стандартами (угодами). Загалом, адміністративісти не завжди звертають увагу на відповідність міжнародним стандартам, досліджуваних явищ. Крім того, суттєві розбіжності виявляються при застосуванні термінології для пояснення досліджуваних явищ. Висвітлення усіх зазначених проблем у межах однієї статті досить складно, тому ми звернемо увагу на найбільш ключові питання.

Відповідно метою даної статті є доктринальне дослідження співвідношення національного адміністративного законодавства України з міжнародними угодами; визначення доктринальних підходів до пояснення зв'язків між міжнародними стандартами (угодами) та адміністративним законодавством.

Як відзначає О.М. Іванченко, проблема осмислення специфіки співвідношення норм міжнародного та національного права, їх взаємодія потребують теоретичного забезпечення, розробки відповідних наукових орієнтирів, концепцій, юридичних понять та категорій. Водночас, проблематика співвідношення норм міжнародного та національного права розглядалася переважно у площині міжнародного права [3, с. 3]. Н.М. Оніщенко, у свою чергу, звертає увагу, що питання співвідношення внутрішньодержавного і міжнародного права проблеми кроссекторального міждисциплінарного ґатунку Існують суспільні відносини, які є предметом регулювання і міжнародного, і внутрішньодержавного права. Як наслідок, цікавість з позиції автора викликає концепція примату міжнародного права, а також форми взаємодії, форми впливу норм внутрішньодержавного права на міжнародні відносини тощо [4, с.30, 32].

Безумовно, обидві концепції мають достатню аргументацію. Водночас в конституціях сучасних держав зустрічається закріплення, як примату міжнародного права, так і примату національного права.

На думку О.М. Іванченко, питання щодо співвідношення норм міжнародного і національного права, їх юридичної сили має не тільки теоретичне, але й практичне значення, тому виникає важлива проблема, яка позначається терміном «примат міжнародного права». Концептуальне дослідження цієї проблеми в теорії права має свою історію, яка відображає еволюцію ідей, що стосуються співвідношення міжнародного і національного права. Таким чином, в умовах глобалізації на зміну примату національного права фактично прийшов примат міжнародного права [3, с.14]. Водночас, примат міжнародного права не може тлумачитися вельми прямолінійно в тому сенсі, що всі внутрішньодержавні норми знаходяться в «підкоренні» до норм міжнародного права.

У свою чергу, В.П. Плавич звертає увагу, що в українському законодавстві питання співвідношення між національним і міжнародним правом лише певною мірою регулюється Конституцією 1996 року. Вчений наголошує на тому, що в Конституції України йдеться лише про одне з джерел міжнародного права - міжнародний договір. До того ж йдеться не про всі види міжнародного договору, а лише про такі договори, які потребують ратифікації Верховною Радою України [1, с.86]. Дійсно, міжнародний договір це не єдине джерело міжнародного права. Водночас, слід відзначити, що міжнародне право не регламентує обов'язкову форму договору. Міжнародний договір є родовим поняттям, охоплюючи таким чином усі міжнародні угоди, які можуть мати різне найменування: пакт, трактат, декларація, конвенція, протокол, меморандум. Назва договору не несе будь-якого юридичного навантаження [5, с.103].

Так, ратифікація, затвердження, прийняття, приєднання - залежно від конкретного випадку форма надання згоди України на обов'язковість для неї міжнародного договору (ст.2) [6]. Подібне визначення міститься у статті другій Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., яка передбачає, що «ратифікація», «прийняття», «затвердження» і «приєднання» означають, залежно від випадку, міжнародний акт, який має таке найменування і за допомогою якого держава виражає в міжнародному плані свою згоду на обов'язковість для неї договору [7]. Отже, все це форми надання згоди Україною на обов'язковість для неї міжнародних договорів. Наприклад, у відповідності до Закону України «Про міжнародні договори України», затвердженню підлягають міжнародні договори України, які не потребують ратифікації (ст.12) [6].

В Україні імплементація відбувається шляхом інкорпорації міжнародних договорів. Однак, усі зазначені положення не дозволяють дійти висновку про взаємодію норм національного і міжнародного права в системі національного законодавства України. Як відзначає В.П. Плавич, у країнах, в яких міжнародні договори стають частиною національного законодавства автоматично в результаті надання відповідним державним владним органом згоди на їх обов'язковість (як це відбувається в Україні), є два варіанти вирішення даного питання: пріоритет надається нормам або міжнародного права, або внутрішньодержавного [1, с.91].

Дане питання регулюється ч.2 ст.9 Конституції України, де закріплено, що укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України. Стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори України», закріплює, що якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору [6].

Узгодження внутрішньодержавного права з міжнародним правом є не тільки правом, але й обов'язком держави. Саме така позиція і відображається вітчизняним законодавцем у процитованих нормах. З одного боку, є юридичний обов'язок державної влади узгоджувати своє національне законодавство з міжнародним правом закріплений у багатьох як двосторонніх, так і багатосторонніх міжнародно-правових актах [4, с.34]. З іншого боку, Українська держава у відповідності до Конституції не може укладати міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, до внесення відповідних змін до Конституції України. У будь-якому випадку, найвищу юридичну силу мають норми Основного закону.

Взагалі, даний обов'язок випливає із принципів міжнародного права у поєднанні з визнанням міжнародно-правових стандартів на конституційному рівні. Так, принцип співробітництва держав закріплено в якості однієї з поміж інших цілей у Статуті ООН, а принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань тривалий час діяв як принцип дотримання міжнародних договорів. Останній принцип взагалі один із фундаментальних принципів всього міжнародного права. Ось чому так важливо, щоб прогресивні ідеї, закріплені у нормах та принципах міжнародного права одержали належне висвітлення у нормах адміністративного права.

За своєю правовою природою узгодження внутрішньодержавного (національного) права з міжнародним правом являє собою упорядкування національно-правових систем, виходячи із сутності права взагалі і загальновизнаних загальнолюдських цінностей зокрема. В цьому контексті Н.М. Оніщенко, з поміж інших факторів, що обумовлюють значущість узгодження внутрішньодержавної і міжнародної правових систем, виділяє вимоги певного культурного рівня, врахування рис правової культури, правової свідомості, ментальних засад [4, с.34]. Наприклад, сучасний інститут адміністративної відповідальності в законодавстві Україні за своєю суттю та змістом був сформований за часів Радянського Союзу та відповідав реаліям існуючої ідеологічної та політичної системи [2, с. 153]. Проте, поступово здійснювалася імплементація міжнародних принципів до інституту адміністративної відповідальності.

Сучасний культурний рівень, зокрема, істотно відчувається в принципах щодо адміністративних санкцій. Так, зокрема, відповідно до «Рекомендацій № R(91)1 комітету міністрів Ради Європи державами - членами стосовно адміністративних санкцій» запропоновано перелік необхідних принципів за допомогою яких визначається ефективність процедур застосування норм адміністративно-деліктного права. Наприклад, адміністративні санкції та обставини, за яких вони можуть бути застосовані, визначаються законом.

Деякі автори вважають, що з точки зору методів нормоутворення, національне та міжнародне право є самостійними системами, а з точки зору правозастосування - вони тісно взаємопов'язані [1, с.89]. Поняття співвідношення норм міжнародного та національного права визначено як складну історично сформовану, відносно стійку систему взаємодії, взаємовпливу та взаємозалежності різнопорядкових правил суспільно значущої поведінки суб'єктів права. Вказівка на історичний аспект співвідношення покликана акцентувати увагу на зумовленості співвідношення норм міжнародного та національного права факторами історики-правової реальності. Для сучасного міжнародного права взаємовплив та взаємозалежність між нормами цих двох систем права мінімальний. правовий адміністративний міжнародний

Внаслідок процесів глобалізації, інтернаціоналізації формуються видові або конкретні поняття, наприклад, «національна правова система» «регіональна правова система», «міжнародна правова система»; «норма національного права», «норма міжнародного права» «принципи національного права», «принципи міжнародного права», «регіональні стандарти», «міжнародні стандарти» та ін. При їх тлумаченні не варто нехтувати надбаннями вчених теоретиків та міжнародників.

Варто погодитися з позицією, що конституція держави, яка втілює її суверенітет, не може автоматично бути «підкореною чи підпорядкованою» нормам міжнародного права, міжнародним договорам, що укладені державою з іншими членами світової спільноти. Відтак, адміністративне законодавство України переживає етап активного оновлення, зокрема, направлення його не лише на реалізацію норм адміністративного законодавства, а й імплементацію норм та принципів міжнародного співтовариства в національне адміністративне право.

Література

1. Плавич В. П. Використання міжнародного права у внутрішньому правопорядку України // Вісник ОНУ ім. І. І. Мечникова. Правознавство. 2016. Т. 21. Вип. 2 (29). С. 85-95.

2. Беньковський С. С. Правові засади та принципи провадження у справах про адміністративні правопорушення : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07. Харків, 2009. 219 с.

3. Іванченко О. М. Співвідношення норм національного та міжнародного права : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01. Одеса, 2011. 25 с.

4. Оніщенко Н. М. Співвідношення внутрішньодержавного і міжнародного права: наукові реалії сьогодення // Вісник Нац. акад. правових наук України. 2015. № 1 (80). С. 29-36.

5. Міжнародне право : словник-довідник / С. М. Перепьолкін, Т. Л. Сироїд, Л. А. Філяніна ; за заг. ред. Т. Л. Сироїд. Х. : Юрайт, 2014. 406 с. С. 103.

6. Про міжнародні договори України : Закон України від 29.06.2004 № 1906-IV. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1906- 15/parao77#o77.

7. Віденська Конвенція про право міжнародних договорів ООН. URL: 2077- 11http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_118.

Анотації

Легка О. В. Окремі питання співвідношення національного адміністративного законодавства України з міжнародними угодами // Форум права: електрон. наук. фахове вид. 2017. № 4. С. 116--119. URL: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/FP_mdex.htm_2017_4_20.pdf

Досліджено правову сутність співвідношення національного адміністративного законодавства з міжнародними стандартами, шляхом проведення доктринального аналізу концепції примату міжнародного права, а також концепції примату внутрішньо державного (національного) права.

Легкая О.В. Отдельные вопросы соотношения национального административного законодательства Украины с международными соглашениями

Исследована правовая сущность соотношения национального административного законодательства с международными стандартами, путем проведения доктринального анализа концепции примата международного права, а также концепции примата внутригосударственного (национального) права.

Legkaya O. V. Separate Issues of Correlation of the National Administrative Legislation of Ukraine with International Agreements

The article examines the legal essence of the correlation of national administrative law with international standards, through the doctrinal analysis of the concept of the primacy of international law, as well as the concept of the primacy of intrinsically state (national) law.

Размещено на Allbest.ru