Науково-теоретичні погляди на виправлення як мету покарання у виді позбавлення волі на певний строк

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 343.241.2

НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ПОГЛЯДИ НА ВИПРАВЛЕННЯ ЯК МЕТУ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ НА ПЕВНИЙ СТРОК

Різноманітність поглядів на цілі покарання є відображенням розвитку кримінального права, який знає існування абсолютних теорій, які вважають метою покарання спокуту, воздання за вчинений злочин; теорій корисності або соціологічних теорій (теорії загального або спеціального попередження, залякування, виправлення, психічного примусу, соціального захисту, нейтралізації, ресоціалі- зації, реабілітації тощо), а також змішаних теорій, які є найпопулярнішими, оскільки не одна з цілей не вичерпує покарання. При цьому в сучасній науці кримінального права спори про природу покарання та його цілі не припинилися.

Досліджуючи цілі покарання, в тому числі позбавлення волі на певний строк, практично всі ахівці єдині у тому, що це покарання переслідує мету виправлення засудженого. Розробку науково-практичних проблем її реалізації здійснювали .Р. Азарян, . . Битко,. . Горох, С.І. е єнтьєв, . . ина, А.Ф. Міцкевич, Л.О. Мостепанюк, І.С. Ной, . . инельников, .Р. ундуров, І. . поров, М.І. Хавронюк, А.І. Чучаєв, М.Д. Шарго- родський та ін. Беручи за основу їх праці, о на визначити соціально-правову природу, нормативний вираз, зміст, різновиди, очікувані результати та ризики реалізації ети виправлення, а також визначення її співвідношення з іншими цілями позбавлення волі, що й ставиться за ету дослід ення.

Кримінальний закон не містить поняття цілей покарання, а ли е їх перелічує, але таке визначення вироблено теорією кримінального права. Під цілями покарання взагалі та позбавлення волі на певний строк як виду покарання зокрема, як правило, розуміють ті передбачувані результати, яких прагне досягти дер ава (законодавець), застосовуючи покарання до особи, винної у скоєнні злочину [1, с.92-93; 2, с.85, 91-92; 3, с.69-70].

Законодавець закріплює цілі для всіх видів покарання у ч.2 ст.50 КК України: «покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами» [4]. Отже, на підставі наведеної норми цілями позбавлення волі на певний строк є кара засуджених, їх виправлення, запобігання новим злочинам (превенція, попередження) - спеціальне та загальне. они втілюють три класичні пенологічні теорії - кара або відплата (retribution), превенція або залякування (deterrence), виправлення (correction) [5, с.175].

У теорії кримінального права цілі покарання, в то у числі позбавлення волі на певний строк, ор ул ться по-різно у. ара як мета покарання ставиться під сумнів, але практично всі фахівці єдині у тому, що позбавлення волі переслідує цілі загальної і спеціальної превенції та виправлення (за радянських часів - також і перевиховання) [1, с.100- 129; 2, с.96, 100; 3, с.77, 78; 6, с.96-97; 7, с.24- 26; 8, с.5; 9, с.69]. радянсько у законодавстві виправлення почало визнаватися не одразу - у Керівних засадах кримінального права 1919 року воно було відсутнє, але містилося вже у ст.8 Кримінального кодексу (далі - КК) УРСР 1922 року, ст.4 Основних засад кримінального законодавства СРСР та союзних республік 1924 року, КК УРСР 1927 року, ст.20 Основ кримінального законодавства СРСР та союзних республік 1958 року, ст.20 КК УРСР 1960 року (поряд із перевихованням) [2, с.84-85; 3, с.67-69; 10; 11, с.17--19].

У сучасному законодавстві зарубаних країн про виправлення як мету покарання йдеться у КК Франції (ст.132-59), Бельгії (ст.1), Мексики (ст.78), Республіки Болгарії (ст.36), Азербайджанської Республіки (ст.41.2), Киргизької Республіки (ст.41), Республіки Таджикистан (ст.46), Республіки Казахстан (ст.38), Республіки Узбекистан (ст.42). За КК Швейцарії виконання покарань має сприяти виховному впливу на засудженого та підготувати його до повернення до иття на волі (ст.37). У КК Латвійської Республіки йдеться про те, о одніє із цілей покарання є досягнення того, об засуд ені та ін і особи дотри увалися законів і втри увалися від вчинення нових злочинів (ст.7). У КК Литовської Республіки йдеться про такий вплив на засу- д еного, о сприяє дотри анн законів і стримування від вчинення нових злочинів (ст.2). У Конституціях штатів Нью-Гемпшир і Монтана зазначено такі цілі покарання, як виправлення правопорушників і запобігання вчиненшо злочинів. У КК штату Нью- орк термін «виправлення» був замінений на «соціальне відновлення особистості засуджених» [12, с.63].

Отже, мета виправлення визнається за покаранням упродовж кількох століть на рівні теорії та законодавства і не втрачає своєї актуальності в сучасному світі. Зокрема, тому що покарання - соціальне явище, зумовлене цілями та завданнями людського суспільства [13, с.44]. То дослід ення виправлення як мети покарання у виді позбавлення волі дозволяє більш глибоко з'ясувати його соціальну природу та виявити соціальну значущість. Крім того, це має важливе науково-практичне значення - в залежності від того, які цілі стоять перед позбавленням волі на певний строк, слід встановл вати ті засоби, які будуть сприяти досягненн цілей, а тако виробляти ви оги, яки повинні відповідати установи виконання покарань.

Теорія виправлення злочинця (відома ще як утилітаристська або консеквенціалістська) є найнові о серед теорій покарання та найро- зповсюдженішою в кримінальному законодавстві різних дер ав, вона справила неабиякий гуманістичний вплив на еволюцію кримінально-правової доктрини [14, с.677]. Загальнови- знани є тверд ення, о будь-яке покарання, яке погір ує стан засуд еного, не ає одної користі для суспільства, тому воно має бути орієнтованим на певний результат, бути дійсно виправним, оскільки в іншому випадку воно вва ати еться продукто відплати або благородної помсти [15, с.208-209; 16, с.306].

На думку одного з основоположників утилітаризму, Дж. Бентама, покарання допустиме лише в тому випадку, якщо тим са им будуть попереджені майбутні злочини. Покарання виправдано, якщо воно має своїм наслідком добрі результати, які переважують погані (цит. за [17]). К.Ф.Г. Генке стверджував: оскільки кара спрямовується на особу злочинця, то відплата до тих пір не може бути визнана досягнутою, допоки зла воля, проти якої скероване покарання, не буде замінена доброю волею (цит. за [18]).

Дослідження сутності виправлення призводить до висновків, о під ни прийнято розу іти:

- з одного боку, викоренення в особистості засудженого таких суб'єктивних властивостей, як антисуспільні погляди, переконання та звички, які призвели та реально здатні знов призвести до вчинення злочину, тобто гальмування негативних моментів у тісті особистості злочинця;

- із другого боку - набуття засудженим якостей, які свідчать про іцну звичку до еле ентарно добропорядної поведінки, соціально корисних настанов, знань і навичок, тобто ор ування у психіці особи позитивних із точки зору суспільства та його законослухняних громадян ціннісних орієнтацій [1, с.111; 6, с.96-97; 14, с.678; 19, с.572].

Таким чинш, мета виправлення засудженого до позбавлення волі пов'язується зі з і- на и в його поведінці, свідо ості, оральнос- ті та волі. Це підтверджує й положення КВК

України, за ч.1 ст.6 якого виправлення засудженого - це процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до са окерованої правослу- хняної поведінки [20].

Власне ка учи, ета виправлення засудженого тісно пов'язана з уявленнями про виховання, оскільки основою виховання є процес перенесення, трансформації культурних цінностей, правил поведінки, знань і навичок у різних сферах діяльності у внутрішній зміст особистості [1, с.111]. Свого часу це знай ло вира ення в законі - в ст.20 України 1960 року серед цілей покарання були названі й виправлення, й перевиховання засуджених [10]. Дискусії про розмежування цих термінів, а також доцільність їх використання у тексті закону не завершилися [2, с.93; 3, с.73-75; 7, с.24; 19, с.571, 575-576]. У чинному же кримінальному та кримінально- виконавчому законодавстві України терміна «перевиховання» немає.

Багаторічний досвід застосування покарань, у тому числі строкового позбавлення волі, засвідчив, що досягнення мети перевиховання важко оцінити, а іноді її досягнення нереальне, оскільки покаранню піддаються особи з уже сформованими рисами характеру, моральними настановами, з певним світоглядом і навичками поведінки. Крім цього, покарання в сучасних педагогічних теоріях серед багатоманітних способів виховного впливу на особу посідає досить скромне місце - розвиваюча дія покарання, сутністю якого є обмеження та позбавлення, що завдають страждань засудженому, досить обмежена [1, с.112; 3, с.69; 21, с.89-90].

Однак, при цьому мету перевиховання (виховного впливу) зберігають у своїх кримінальних кодексах Болгарія, вейцарія, КНР [22, с.299-300] та й українське законодавство відводить неабияку роль вихованн , о она просте ити україни при регла ентації засобів виправлення та ресоціалізації (ч.1 ст.1, ч.2 ст.6, ч.1 ст.123, ст.ст.124, 127, 131 та ін.) [20]. чинному кримінально-виконавчо у (як і у радянсько у виправно-трудово у) законодавстві просте ується градація засуд ених за ступенем виправлення. Так, окремі норми КВК України поширюються на «засуджених, які стали на шлях виправлення», «засуджених, які сумлінною поведінкою і ставленням до праці (та військової служби) довели своє виправлення», «засуджених, які стають на шлях виправлення», а тако : згадується про небажання засудженого стати на лях виправлення. Врахування ступеня виправлення ає значення при застосуванні заходів заохочення, переведенні засуджених, притягненні до відповідальності осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, - ст.ст.67, 81, 101, 130, 166 КВК України тощо [14, с.679; 20; 23].

Оцінити ступінь виправлення можливо через ставлення до навчання, до праці та підвищення професійної кваліфікації, до колективу, до дотримання вимог режиму, до скоєного особою злочину і до призначеного судом покарання, до оточуючих і до своєї сім'ї і, нарешті, через самооцінку [21, с.90]. О.П. Горох детально визначає критерії сумлінної поведінки та ставлення до праці, які о уть свідчити про те, що засуджений став на шлях виправлення [24, с.146-149].

одо реальності ети виправлення у іс- цях позбавлення волі висловлюються такі думки: ця мета є важко здійсненною, проведення виховної роботи в колоніях є формальним, персоналу для цього не вистачає, новітні о- рми і методи виховання засуджених, зокрема ідея «педагогіки співпраці», сприй а ться ду е повільно; виправлення осіб зі значни рівнем деформації правосвідомості перебуває поза межами покарання та є завданням суспільства; оцінка здатності кримінально-виконавчої системи докорінно впливати на світогляд особи, яка вчинила злочин, є над ірно оптимістичною; нерідко із кримінально-виконавчих установ звільня ться особи, які не виправилися, і адміністрація зобов'язана звільнити без зволікань навіть злісних порушників режиму, якщо у них закінчився строк покарання, хоча саме ця категорія є потенційним резервом рецидиву; саме виправлення, як і щирість каяття, - показники, що не перевіряються; виправлення засудженого належить до благих побажань, які практично ніколи не впливають на реальне життя [3, с.103; 7, с.29; 14, с.680; 25, с.135-136; 26]. У той е час, навіть у разі відновлення злочинної діяльності не можна однозначно стверджувати, що причиною цього стала неефективність раніше призначеного покарання [27]. правовий виправлення позбавлення воля

Усвідомлення ідеалістичності виправлення як ети покарання та її об е еної результативності на практиці породило у теорії кримінального права висновки про необхідність розмежовувати рівні (напрямки, види) виправлення особи. деться про «моральне» (внутрішнє) виправлення, наслідком якого є нев- чинення особо нового злочину з отивів внутрішнього переконання, та «юридичне» (зовні нє, «гро адянське») виправлення, через яке особа утримується від нового злочину незалежно від отивів, у то у числі під страхом покарання [18], (цит. за [28, с.42]), [26].

Орієнтація не лише на «юридичне», а й на «моральне» виправлення підтверджує, що ця мета дуже близька за змістом до тієї самої мети перевиховання засудженого, від якої законодавець на сучасному етапі розвитку кримінального права свідо о від овився [26]. У контексті цього в юридичній літературі зазначається, що мету виправлення можна вважати досягнутою, якщо виховний вплив покарання на морально-психологічну, вольову та емоційно-чуттєву сфери засудженого призведе до того, о засуджений не буде вчиняти нових злочинів в силу змін в його психіці у виді негативного оціночного відношення до злочинних форм поведінки, позитивного ставлення до загальноприйнятих основних правил поведінки та готовності вести себе у відповідності з ци и правила и. и агати біль ого від виховного впливу покарання означає зануритися в утопі . для позитивного результату у виді виховного впливу покарання на засуд еного буде доволі достатньо, як о він виправився, тобто під кара - чо діє покарання зрозу ів, о злочин ско вати недобре та готовий вести себе законослухняно [1, с.114].

Попередньо оцінюючи перспективність існування виправлення як мети позбавлення волі на певний строк (з необхідністю наукового розроблення цієї проблеми у подаль их дослідженнях), мо на дійти таких висновків:

- означена мета через низку причин не завжди є досяжною на практиці та її не просто оцінити через те, що вона має моральне наповнення, а мораль завжди є диференційованою (хоча б на суспільному та індивідуальному рівнях);

- ета виправлення є складовою соціальної корисності покарання, мірилом соціальної необхідності нести значні витрати на застосування покарання (на рівні держави, особи та суспільства);

- вона має ставитися на законодавчому рівні, адже, як вказує Е.Р. Азарян, закон повинен передбачати й такі реальності [6, с.97]. Це підтверджує і Л.О. Мостепанюк навіть для покарання у виді довічного позбавлення волі.

ри запропонованій не прогресивній системі відбування покарання виправлення як мета довічного позбавлення волі буде, на її ду ку, реалізовуватися у повно у обсязі [2, с.101, 103; 14, с.681];

са е критерій виправлення є визначальни при застосуванні судо таких заходів, як звільнення від відбування покарання з випробування (ч.1 ст.75 країни), у овнодострокове звільнення (ч.2 ст.81), заміна не- відбутої частини покарання більш м'яким (ч.3 ст.82) [4].

Дослідження проблем, пов'язаних із виправлення як ети позбавлення волі, доповнює з'ясування її співвідношення з іншими ціля и покарання. лід відзначити, о науковці роблять спроби встановити послідовність та ієрархію таких цілей і виправлення серед них визнається середньо , базово або проміжною метою [6, с.96-97; 9, с.69].

З усіх цілей покарання найбільше виправлення межує зі спеціальною превенцією. Їх схожість очевидна, адже і в одному, і в іншому випадку невчинення засудженим злочину - необхідна умова їх реалізації [26].

Однак, зустрічаються й уявлення про підпорядкованість ети виправлення спеціальній превенції або їх тотожність [1, с.103; 29, с.179]. Вони мають у своїй основі не лише констатацію схожості даних цілей, а й абсолютизацію мети спеціальної превенції, розгляд цієї ети у відриві від засобів і еханіз ів її реалізації.

Так, при досягненні мети спеціального запобігання виховні елементи є доповнюючими, а при виправленні - домінуючими. Виправлення, як правило, потребує застосування не одного покарання у чисто у вигляді, а поєднання його з таки и захода и, як праця, виховна робота, загальна та про есійна освіта, і таки чино потребує біль их зусиль для її досягнення, ні спеціальне запобігання. При цьому виправлення засудженого здатне більш надійно запобігти рецидиву та створити основу для стійкої соціалізації особистості.

Інша мета позбавлення волі - кара - реалізується через застосування правообмежень, безумовно залякує, проте й виховує. Виправлення відбувається на фоні цієї кари. Вироблення певних корисних навичок і звичок відбувається в рамках режиму відбування покарання, який може нести як каральний, так і некаральний заряд. Каральний ефект визначає загальне запобігання і разом з виховним ефектом відбивається на спеціальному запобіганні. Підвищення ефективності позбавлення волі неможливе шляхом посилення кари безвідносно до інтересів виправлення засуджених, тобто кара не виступає як самоціль. Мета виправлення не дозволяє забути, о злочинець не ворог суспільства, а його частина, і слідування цій еті наділяє позбавлення волі на певний строк гуманною і по- справжньому загальносоціальною, визнаною суспільство та винни , характеристико [30, с.136-137].

Підсумовуючи розгляд науково-теоретичних поглядів на виправлення особи як ету позбавлення волі, о на дійти таких висновків: така мета визнається за покаранням упро- дов кількох століть на рівні теорії та закріплена не ли е у національно у , а й у сучасно у законодавстві зарубі них країн; виправлення засудженого є бажаним результатом для держави та суспільства, є складовою соціальної корисності покарання, прояво ідеї утилітаризму в кримінально у праві; досягнення виправлення особи пов'язується зі змінами в її поведінці, свідомості, моральності та волі; виправлення як мета позбавлення волі через низку причин не завжди є досяжною на практиці та її не просто оцінити; через певну ідеалістичність цієї мети, виділяються різні ступені її досягнення - «юридичне» та «моральне» виправлення; системна роль виправлення проявляється через його органічний зв'язок з іншими цілями покарання, а також урахування при застосуванні інших кримінально-правових заходів - умовно- достроковому звільненні, заміні невідбутої частини покарання більш м'яким тощо.

Література

1. ицкевич . . головное наказание : понятие, цели и механизмы действия. СПб. : Изд-во Р. Асланова «Юрид. центр Пресс», 2005. 327 с.

2. остепан к . овічне позбавлення волі як вид кримінального покарання: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08. Київ, 2005. 195 с.

3. Чучаев А. И., Абдрахманова Е. Р. Лишение свободы и проблемы его реализации : учебное пособие. Ульяновск : УлГУ, 1996. 124 с.

4. Преступление и наказание в Англии,

США, Франции, ФРГ, Японии: Общая часть уголовного права / отв. ред. .. узнецова. М. : Юрид. лит., 1991. 288 с.

5. Азарян Е. Р. Преступление. Наказание. Правопорядок. СПб. : Юрид. центр Пресс, 2004. 203 с.

6. Дементьев С. И. Лишение свободы как мера уголовного наказания. Краснодар : Советская Кубань, 1977. 64 с.

7. Ной И. С. Теоретические вопросы лишения свободы. Саратов : Изд-во Саратовск. ун-та, 1965. 167 с.

8. ундуров . Р. и ение свобод и социально-психологические предпосылки его эффективности. Казань : Изд-во Казанск. унта, 1980. 216 с.

9. Шаргородский M. Д. Наказание, его цели и э ективность. . : зд-во ениг- радск. ун-та, 1973. 160 с.

10. Караман О. Л. Філософські аспекти проблеми покарання // Вісник уганськ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. Педагогічні науки. 2014. № 5(1). . 39-49.

11. Сторчак . А. Виправлення як мета позбавлення волі на певний строк // Актуальні проблеми політики : зб. наук. праць. 2009. Вип. 32. С. 676-682.

12. оисеев . В. Филосо ия права : курс лекций. Новосибирск : Сиб. унив. изд-во, 2004. 262 с.

13. Шинкарьов Ю. В. Етичні засади кримінального покарання в країні // Держава і право: de lege praeterita, instante, future : матеріали наук.-практ. конф. (м. Миколаїв, 27-28 листоп. 2009 р.). Миколаїв : Іліон, 2009. С.305-306.

14. Мина В. В. Мета покарання крізь призму наукових теорій // Наукові записки Ін-ту законодавства Верховної Ради України. 2014. № 2. С. 20-26.

15. Энциклопедия уголовного права : [многотомное издание] / отв. ред. В. Б. Малинин. б. : здание про ессора алинина, 2005-2008. Т. 8. Уголовная ответственность и наказание. 2007. 798 с.

16. Пісоцька H. Підвищення ефективності покарання у світлі впровадження гуманістичних засад у кримінально-правову політику України // Право України. 1999. № 12. С. 88-90.

17. Хавронюк М. І. Кримінальне законодавство країни та інших дер ав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації : монографія. К. : Юрисконсульт, 2006. 1048 с.

18. Горох О. П. Виправлення засудженого як підстава заміни невідбутої частини покарання більш м'яким // Наукові записки На^КМА. Юридичні науки. 2015. Т. 168. С. 146-151.

19. Гречанюк С. Шляхи вдосконалення діяльності персоналу пенітенціарних установ при організації виховно-виправного процесу // Підприємництво, господарство і право. 2005. № 3. С. 134-136.

20. Ткачук . еякі аспекти реалізації запобіжних цілей покарань, не пов'язаних із позбавленням волі // Право України. 2012/2. № 11/12. С. 419-424.

21. Ляхутін Р. Перспективи закріплення функцій покарання в Кримінальному кодексі України // Право України. 2009. № 7. С. 175-181.

22. Сторчак Н. А. Загальні засади та принципи призначення покарання при застосуванні позбавлення волі на певний строк : монографія. Миколаїв : 011 II10, 2014. 246 с.

Анотація

Аналізується правова природа, нормативний вираз та проблеми реалізації виправлення як мети позбавлення волі на певний строк. Розглядається співвідношення виправлення з іншими цілями позбавлення волі. Досліджується національний та зарубіжний досвід законодавчого регулювання та наукового розроблення проблеми виправлення засудженого.

Анализируется правовая природа, нормативный выражение и проблемы реализации исправления как цели лишения свободы на определенный срок. Рассматривается соотношение исправления с другими целями лишения свободы. Исследуется национальный и зарубежный опыт законодательного регулирования и научной разработки проблемы исправления осужденного.

In the article are analyzed the legal essence, legislative expression and proble s of realization of correction as a imprisonment's purpose. The author considers correlation of correction with other imprisonment's purposes. The national and foreign experience of legislative regulation and scientific research of the problem of convict's correction is investigated.

Размещено на Allbest.ru