Актуальні питання переходу відумерлої спадщини у власність територіальної громади

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПЕРЕХОДУ ВІДУМЕРЛОЇ СПАДЩИНИ У ВЛАСНІСТЬ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ

Мариничева А.В.,

студентка V курсу Криворізького економічного інституту ДВHЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Статтю присвячено актуальним питанням і проблемним аспектам переходу відумерлої спадщини у власність територіальної громади, а також процесу визнання спадщини відумерлою. На основі аналізу, узагальнення і систематизації нормативно-правових актів України, які регулюють зазначене питання, було виділено певне коло недостатньо врегульованих аспектів, пов'язаних із процесом переходу відумерлої спадщини. У процесі аналізу законодавства України та інших джерел було зроблено висновки та сформульовано рекомендації щодо проблемних питань.

Ключові слова: відумерла спадщина, територіальна громада, спадкування.

Статья посвящена актуальным вопросам и проблемным аспектам перехода выморочного наследства в собственность территориальной общины, а также процесса признания наследства выморочным. На основе анализа, обобщения и систематизации нормативноправовых актов Украины, регулирующих данный вопрос, было выделено определенный круг недостаточно урегулированных аспектов, связанных с процессом перехода выморочного наследства. В процессе анализа законодательства Украины и других источников были сделаны выводы и сформулированы рекомендации по проблемным вопросам.

Ключевые слова: выморочное наследство, территориальная община, наследование.

The article is devoted to current issues and problematic aspects of the transition escheat property in the local community, and the process of acknowledgment heritage abandoned. Based on the analysis, generalization and systematization of legal acts of Ukraine governing this issue was highlighted in a range not regulated aspects related to the transition escheat. In an analysis of the legislation of Ukraine and other sources were formulated conclusions and recommendations on the issues.

Key words: escheat, local community, succession.

Постановка проблеми. Інститут спадкового права в Україні є досить розгалуженим напрямом права за своєю специфікою. І на перший погляд все зрозуміло: спадкоємці успадковують майно, якщо відмовились, воно переходить до спадкоємців наступної черги; за спадковим договором майно, прописане в документі, переходить до набувача.

Із судової практики видається, що досить часто після смерті особи залишається майно, яке ніхто не успадковує з тих чи інших причин. Це може бути як звичайна відмова від прийняття спадку, так і усунення спадкоємців від їх права на спадок. Однак варто наголосити, що в такому разі майно не зникає і може перейти у власність територіальної громади як відумерла спадщина в порядку, визначеному ст. 1277 Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

Стан опрацювання. У юридичній науці питання відумерлості спадщини розглядалось у працях С.С. Бичкової, О.Є. Кухарєва, О.В. Розгон, Є.О. Рябоконя, Н.Б. Солтис, але, незважаючи на висновки науковців, термін «відумерлість спадщини» залишається нерозкритим відповідно до практичних потреб.

Виклад основного матеріалу. Історично під терміном «відумерлість» розуміється вид безхазяйного майна, що переходить до держави за правом окупації на підставі принципу суверенітету (останнім титульним володільцем майна стає той, на чиїй території воно знаходиться). У законодавстві зарубіжних країн прийнято відокремлювати дві теорії набуття права власності на відумерле майно: спадкування та окупація безхазяйного майна. Принципова різниця між цими теоріями полягає в тому, на якій підставі та, відповідно, за яким правом держава або орган державної влади стає власником майна спадкодавця. У країнах, де відумерле майно переходить до держави за правом спадкування, законодавством встановлено, що за відсутності спадкоємців у спадщини є власник, у зв'язку із цим її набуття є похідним та здійснюється в порядку універсального правонаступництва. До держави переходить увесь комплекс прав та обов'язків спадкодавця, зокрема відповідальність за боргами останнього. Така система діє, зокрема, у Німеччині, Іспанії, Італії, Швейцарії, Російській Федерації. У разі переходу відумерлої спадщини до держави за правом окупації (Велика Британія, Австрія, США, Алжир та ін.) у спадщини немає власника, а отже, набуття майна, що входить до її складу, є первісним. Це також зумовлює відсутність універсального наступництва, обов'язку задовольнити вимоги кредитора спадкодавця в межах вартості спадкового майна, адже власник майна невідомий. Зокрема, за англійським прецедентним правом, якщо не залишиться жодного спадкоємця, то незаповідане майно переходить до корони як bonavacantia (відумерле майно).

Орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Така заява подається після закінчення одного року із часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем її відкриття [1].

Одним із дискусійних питань у науці цивільного права є з'ясування правової природи відносин, що виникають у зв'язку з визнанням спадщини відумерлою. Із цього приводу можна зазначити дві позиції, що протиставляються одна одній. Прихильники першої позиції розглядають перехід відумерлої спадщини у власність публічного утворення як випадок спадкування. Інші вчені заперечують наявність спадкового наступництва у відносинах із визнання спадщини відумерлою [2].

Визначаючи юридичну природу відносин, що виникають у зв'язку з визнанням спадщини відумер лою, необхідно зважати на таке: структурне розміщення ст. 1277 у книзі 6 ЦК України «Спадкове право» не дає однозначної відповіді на питання про природу відумерлої спадщини та спершу дозволяє зробити висновок про нібито віднесення таких відносин до спадкових, а територіальну громаду до спадкоємця. Утім це не відповідає сутності спадкування навіть із формальних підстав. Так, у ст. 1219 ЦК України виокремлено лише два види спадкування: за заповітом та за законом. Не викликає сумніву, що положення зазначеної статті має імперативний характер та не підлягає розширеному тлумаченню. Якщо розглядати перехід відумерлого майна як випадок спадкового правонаступництва, виникає цілком закономірне запитання: до якого виду спадкування належить такий перехід? Територіальна громада, у власність якої переходить від умерла спадщина, не визначена у жодній із п'яти черг спадкоємців за законом. Крім того, стаття 1277 ЦК України винесена за межі глави 86 ЦК України «Спадкування за законом». Сама ідея спадкування, а особливо спадкування за законом, нерозривно пов'язана зі шлюбнородинними відносинами. Призначення спадкування полягає в забезпеченні майнових інтересів членів сім'ї спадкодавця, переходу майна після смерті власника до його близьких: дітей, батьків, внуків, інших родичів.

Сутність спадкування за законом свого часу досить вдало визначив С.М. Братусь. Він зауважив, що спадкування за законом базується на припущенні, згідно з яким закон, що встановлює коло спадкоємців, черговість їх закликання до спадкування, розміри спадкових часток, відповідає дійсній волі спадкодавця, який не побажав чи не зміг виразити свою волю інакше шляхом заповіту. У контексті наведеної позиції важко уявити направленість волі власника на посмертний перехід його майна саме до територіальної громади чи іншого публічного утворення. У такому разі особа, напевно, склала б заповіт, де визначила б територіальну громаду спадкоємцем.

Перехід майна до територіальної громади в порядку ст. 1277 ЦК України має специфічні ознаки:

1. Відповідно до ст. 1277 ЦК України територіальна громада зобов'язана подати заяву до суду про визнання спадщини відумерлою, тобто вжити всіх заходів для набуття права власності на таке майно. У відносинах спадкування особа має варіантність поведінки: прийняти спадщину або відмовитися від її прийняття. Прийняття спадщини це право спадкоємця, яке він реалізує на власний розсуд (ст. 1268 ЦК України). Ніхто не може бути змушений до прийняття спадщини [3].

2. Законом регулюється особливий порядок набуття права власності на спадкове майно територіальною громадою на підставі рішення суду. Характерно, що в такому разі видача нотаріусом свідоцтва про право на спадщину або іншого правовстановлю вального документа законом не передбачена.

3. Передбачено спеціальний строк для звернення до суду із заявою про визнання спадщини відумер лою (один рік із часу відкриття спадщини) та регламентовано певну процедуру, встановлену в Цивільному процесуальному кодексі України [4].

4. Значення інституту відумерлої спадщини полягає в усуненні безхазяйності об'єктів спадкування, збереження їх у цивільному обороті, а також захисті інтересів кредиторів. Суспільству небайдуже, що значне за своєю вартістю майно, наприклад, об'єкт нерухомості, втрачає власника, знищується або захоплюється особами, які не мають жодного права на нього [5].

Відумерлою може бути визнано не лише спадкову масу загалом, а й її частину. Це питання є актуальним, якщо частина спадщини заповідана особі, яка не належить до кола спадкоємців за законом, а щодо іншого спадкового майна спадкоємців за законом не виявилося або вони відмовилися приймати спадщину (були усунені від права на спадкування за рішенням суду). У зв'язку з тим, що спадкоємець за заповітом не визначений у жодній із черг спадкоємців за законом, до нього не переходить незаповідана частина спадщини за правом прирощення (ст. 1275 ЦК України). У разі, якщо частина спадщини заповідана одному спадкоємцеві за законом, він закликається до спадкування із двох підстав: за заповітом і за законом (щодо тієї частини спадщини, що залишилася незаповіданою). Відумерлою в такому разі може стати будьяка частина спадщини, якщо за однією підставою спадкоємець не прийняв спадщину або відмовився від її прийняття. Наведений висновок зумовлений положенням ч. 5 ст. 1275 ЦК України, згідно з якою відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.

І, нарешті, визнання відумерлою частини спадщини можливе в тому разі, коли заповідач позбавив права на спадкування всіх спадкоємців за законом, зокрема осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Останні закликаються до спадкування відповідно до правила про обов'язкову частку у спадщині та спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (ст. 1241 ЦК України). Інша частина спадщини може бути визнана відумер лою [6].

Якщо взяти до уваги конкретно місто Кривий Ріг, то можна побачити, що у нас прийняли Порядок виявлення, взяття на облік, збереження та використання відумерлого нерухомого майна у м. Кривому Розі.

У цьому Порядку зазначено, що майно визнається відумерлим за рішенням суду, на території якого знаходиться відумерле майно, за заявою органу місцевого самоврядування і передається у власність територіальній громаді м. Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради. А органом, відповідальним за облік майна, яке може бути визнане відумерлим, є управління комунальної власності міста виконкому міської ради (УКВМ).

Комунальні житлові підприємства міста щомісячно звітують до виконкомів районних у місті рад про відомі їм випадки смерті (оголошення померлими) одиноких осіб, які не мають спадкоємців або відомості щодо яких відсутні, які мешкали у житловому фонді або перебували на обліку як одинокі особи та мають в одноособовій власності будинок, будівлю, споруду, жиле (нежиле) приміщення у житловому будинку, земельну ділянку та інше майно. При цьому надається така інформація (за її наявності): прізвище, ім'я та по батькові особи, що померла, дата її смерті, перелік майна, що може бути визнане відумерлим, місцезнаходження майна, ознаки чи опис майна та відомості про особу чи орган, що надав таку інформацію із зазначенням адреси для листування та контактного телефону [7].

Виконкоми районних у місті рад на підставі відомостей, отриманих від комунальних житлових підприємств, об'єднань співвласників багатоквартирних будинків, від фізичних та юридичних осіб, а також з інших джерел, дозволених законодавством, у десятиденний термін звертаються до державного нотаріуса за останнім постійним місцем проживання спадкодавця або за місцем знаходження майна, Головного управління юстиції у Дніпропетровській області, органів Міністерства внутрішніх справ України, а також до КП ДОР «Криворізьке БТІ» з питання наявності реєстрації за померлим прав власності на будьяке нерухоме майно.

Після здійснення державної реєстрації нерухомого майна територіальна громада в особі Криворізької міської ради та її виконавчих органів здійснює повноваження щодо володіння, користування та розпорядження відповідним майном згідно з нормами чинного законодавства України [8].

Необхідно також звернути увагу на кілька проблемних питань, які виникали під час застосування норм про визнання спадщини відумерлою:

1. Необхідно зазначити, що відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» нотаріуси не є заінтересованими особами та не повинні залучатися до участі у справі. Утім окремі суди нашого міста залучають нотаріусів до участі у справі про визнання спадщини відумерлою. Наприклад, 13 травня 2013 р. Інгулець кий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, розглядаючи заяву Виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ради м. Кривого

Рогу Дніпропетровської області про визнання спадщини відумерлою, залучив до участі у справі П'яту криворізьку державну нотаріальну контору.

2. Суб'єктом, який набуває на праві власності від умерлу спадщину, є територіальна громада, що існує в межах найменшої за розмірами адміністративно територіальної одиниці (наприклад, району в місті з районним поділом чи селища в межах міста), у межах якої було останнє місце проживання спадкодавця або розташоване його майно, навіть незважаючи на те, що це місце одночасно перебуває в межах іншої, більшої за розміром, територіальної громади [9].

Для уникнення ситуацій, коли до власності однієї територіальної громади на підставі ст. 1277 ЦК України може перейти нерухоме майно (наприклад, земельна ділянка), що перебуває на території іншої територіальної громади у разі, якщо до складу спадщини належать два об'єкти нерухомого майна, розташовані в різних населених пунктах, було б доцільним внести доповнення до ст. 1277 ЦК України, які би прямо передбачали набуття права власності на відумерле нерухоме майно різними територіальними громадами за місцем розташування нерухомого майна, що перебуває в межах кожної із цих громад.

3. Також цікавою є практика залучення суспільства до пошуку відумерлого майна в інших містах. Наприклад, у м. Одесі за розпорядженням міського голови громадяни мають право на отримання винагороди за надання інформації про випадки неприйняття спадщини, яка надалі визнана відумерлою та передана територіальній громаді. Право на таку винагороду виникає після оформлення за територіальною громадою міста права власності на відповідне майно. Особі, що надала інформацію про майно, яке може бути визнане відумерлою спадщиною, юридичним департаментом міської ради надається довідка про отримання такої інформації. Після того, як територіальна громада набула право власності на майно, зазначене в інформації, особі, яка надала таку інформацію, повідомляють про це. Розмір винагороди становить 1% від вартості майна. Таку практику було б доцільно ввести і у Кривому Розі [10].

Висновки. Указані наукові позиції та міркування щодо відумерлості спадщини дозволяють стверджувати, що в науці сформувалися три підходи до трактування цієї категорії: відумерлість спадщини як різновид спадкування, як процес переходу майна до територіальної громади та як різновид набуття права власності. Із цього випливає, що в юридичній науці не існує єдиного погляду на відумерлість спадщини, що породжує значну кількість науковопрактичних дискусійних питань, які потребують окремого дослідження.

Необхідно відокремлювати дві взаємопов'язані категорії: «відумерле майно» та «відумерлість спадщини». Відумерлість спадщини може розглядатися як широке поняття, що охоплює статус майна з безсуб'єктним зв'язком власності та процес визнання і прийняття спадщини до територіальної громади. У вузькому розумінні відумерлість спадщини це процес переходу відумерлого майна у власність територіальної громади. Відумерлість спадщини ґрунтується на логікоправових зв'язках щодо суб'єкта, а не об'єкта. Об'єкт, безумовно, не відмирає, а відмирає власне суб'єктний зв'язок щодо цього майна.

Установлено, що до характеристик відумерлості спадщини необхідно віднести: наявність активного обов'язку територіальної громади щодо її прийняття; встановлення статусу відумерлого майна настає із дня набрання законної сили рішенням про визнання спадщини відумерлою; територіальна громада може бути визнана спадкоємцем щодо відумерлого майна із дня набрання законної сили рішенням про визнання спадщини відумерлою; універсальність право наступництва за обов'язками спадкодавця; наявність певного строку між відкриттям спадщини та визнанням спадщини відумерлою.

відумерлий спадщина власність громада

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

2. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. № 2768.

3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. 2003. № 4044. Ст. 356.

4. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. 2004. № 40. Ст. 492.

5. Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ про спадкування Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області.

6. Рішення про затвердження Порядків виявлення, взяття на облік, збереження та використання безхазяйного нерухомого майна у м. Кривому Розі від 23 липня 2008 р. № 2639.

7. Цивільний процесуальний кодекс України: Науковопрактичний коментар: у 2 т. / за заг ред. С.Я. Фурси. К. : Видавець Фурса С.Я. : КНТ, 2006. 912 с.

8. Заіка Ю.О. Спадкове право в Україні: Становлення і розвиток : <монографія> / Ю.О. Заіка. 2ге вид. К. : КНТ, 2007. 288 с.

9. Печений О.П. Спадкове право / О.П. Печений. Х. : Фактор, 2012

10. Ясинюк М. Особливості захисту прав особи у визнанні спадщини відумерлою / М. Ясинюк // Вісник прокуратури. 2009. № 12. С. 8893.

Размещено на Allbest.ru