Розірвання договору про надання туристичних послуг та відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договорів у сфері туризму в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розірвання договору про надання туристичних послуг та відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договорів у сфері туризму в Україні

Кохановський В.О.,

аспірант кафедри цивільного права Київського національногоуніверситету імені Тараса Шевченка

У статті аналізуються актуальні питання розірвання договору про надання туристичних послуг і відповідальності сторін за невиконання або неналежне виконання умов договорів у сфері туризму в Україні. Звертається увага на обставини, через які договір про надання туристичних послуг може бути розірваний. Обґрунтовується висновок про те, що, прагнучи уникнути цивільно-правової відповідальності перед туристом, туристичні організації нерідко включають у договір умови, які суперечать Цивільному кодексу України і спеціальному законодавству у сфері туризму, що призводить до порушення прав туристів. Пропонуються шляхи вирішення проблеми ненадання чи надання недостовірної інформації про споживчі якості туристичного продукту. туризм договір цивільний

Ключові слова: договір туристичних послуг, розірвання договору, відповідальність за невиконання чи неналежне виконання умов договору.

В статье анализируются актуальные вопросы расторжения договора о предоставлении туристических услуг и ответственности сторон за неисполнение или ненадлежащее исполнение условий договоров в сфере туризма в Украине. Обращается внимание на обсто-ятельства, в связи с которыми договор о предоставлении туристических услуг может быть расторгнут. Обосновывается вывод о том, что, стремясь избежать гражданско-правовой ответственности перед туристом, туристические организации нередко включают в договор условия, которые противоречат Гражданскому кодексу Украины и специальному законодательству в сфере туризма, что влечет за собой нарушение прав туристов. Предлагаются пути решения проблемы непредоставления информации или предоставления недостоверной информации о потребительских качествах туристического продукта.

Ключевые слова: договор туристических услуг, расторжение договора, ответственность за неисполнение или ненадлежащее исполнение условий договора.

The article is devoted to the analysis of current issues of termination of the agreement on the provision of tourism services and the liability of the parties for non-fulfillment or improper fulfillment of the terms of the agreements in the legal field of tourism in Ukraine. Special attention is drawn to the circumstances in connection with which the contract on provision of tourism services may be terminated. Author comes to conclusion that, in order to avoid civil liability, tourism organizations often include contractual conditions that contradict the Central Committee of Ukraine and special legislation in the field of tourism, which may lead to violation of the rights of tourists. The ways of solving the isues of non-providing or providing unreliable information about the consumer qualities of a tourist product are proposed.

Key words: agreement for provision of tourism services, termination of agreement, liability for non-fulfillment or improper fulfillment of terms ofagreement.

Постановка проблеми. Низка спірних питань виникає як в теорії, так і на практиці щодо розірвання договору надання туристичних послуг або договору реалізації туристичного продукту і в разі настання відповідальності сторін за невиконання або неналежне виконання договорів у сфері туризму. У своїх попередніх публікаціях і під час апробації теоретичних положень свого дослідження нами наводилась аргументація щодо можливості розгляду договору про надання туристичних послуг як центрального договору в системі договорів про реалізацію туристичного продукту у сфері туризму, а також вживання за визначених обставин таких назв як взаємозамінних, якщо це не суперечить сутності договірних відносин, тому в статті будемо використовувати за необхідності обидві назви.

Договір як основний документ, який призводить до виникнення цивільно-правових відносин між замовником і виконавцем туристичних послуг (туроператором чи турагентом), передбачає наявність низки суттєвих і факультативних умов, а також зобов'язань, які набувають чинності для обох сторін із моменту йога укладення. Безперечно, укладений договір є обов'язковим для виконання сторонами. Однак через різні причини як виконавець, так і замовник можуть розірвати договір про реалізацію туристичного продукту на тих чи інших підставах, водночас можуть бути порушені, передусім, права туристів. Під загрозу можуть бути поставлено не лише їхнє здоров'я, але й життя, що потребує постійного наукового аналізу договірних конструкцій, удосконалення законодавства в згаданій сфері та забезпечення належної реалізації прав усіх учасників туристичних відносин. Зазначене пояснює актуальність звернення до проблем розірвання таких договорів і відповідальності сторін за невиконання чи неналежне виконання їхніх умов.

Стан дослідження проблеми розірвання договорів про надання туристичних послуг і відповідальності сторін за невиконання чи неналежне виконання умов договорів у сфері туризму ще недостатній, хоча низка авторів приділяють увагу питанням поняття і змісту договору про надання туристичних послуг, правовідносинам у сфері туризму, розглядаючи їх крізь призму міжнародного при-ватного права чи споживчих відносин. Серед вітчизняних науковців зазначені проблеми аналізували в останні роки цивілісти М.М. Гудима, О.Ю. Серьогін, Р.І. Яворський так інші. В основі нашого наукового пошуку також праці закордонних авторів, представників інших галузей права і роботи спеціалістів у сфері економіки, методології туризму, туристичного менеджменту тощо. Серед них монографії та статті М.М. Агаркова, Н.О. Алєшугіної, Г.П. Ан- дрєєвої, М.І. Брагінського, С.І. Бондар, В.В. Вітрянського, Т.В. Григор'єва, В.Б. Дудко, О.О. Зеленської, П.Ф. Коваль, М.О. Михайловського, О.Г. Пархоменко та інших.

Метою статті є формулювання власних висновків щодо теоретичного обґрунтування підстав і наслідків розірвання договорів у сфері надання туристичних послуг, відповідальності сторін за невиконання або неналежне виконання договорів у сфері туризму, а також надання рекомендацій щодо реалізації таких положень на практиці.

Виклад основного матеріалу. Для логічного висвітлення питань про розірвання договорів у сфері надання туристичних послуг як центрального договору в системі договорів про надання туристичного продукту розглянемо, насамперед, підстави такого розірвання та його правові наслідки.

Згідно зі ст. 907 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договір про надання послуг може бути розірваний, зокрема й шляхом односторонньої відмови від договору, порядком і на підставах, встановлених ЦК України, іншим законом або за домовленістю сторін [1]. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом (ч. ч. 1, 2 ст. 907 ЦК України). Отже, за загальним правилом, припинення зобов'язання передбачено за взаємною згодою сторін, але винятки з такого правила можуть бути встановлені договором або законом (наприклад, ст. 1008 ЦК України). Не заглиблюючись у дискусію, зазначимо принагідно, що цивілісти не перший рік обговорюють поняття «розірвання» договору і «припинення» зобов'язання, вказуючи на їх різницю, а також відмінність між самими категоріями договору і зобов'язання [2, с. 10-11]. Надалі ми звертаємо увагу на особливості зазначених термінів під час їх вживання щодо відносин у сфері туризму, намагаючись використовувати їх у відповідних випадках.

Як відомо, ст. 907 ЦК України встановлює винятки із загального правила про неприпустимість односторонньої відмови від виконання зобов'язань. Якщо в договорі передбачено право сторін на односторонню відмову від його виконання, вони повинні погодити порядок і наслідки такої односторонньої відмови, тобто розірвання договору. Водночас одностороння відмова від договору можлива в будь-який час - як до початку надання послуги, так і в процесі її надання - до завершення відповідних дій. Винятки з такого правила також можуть бути встановлені законом або договором. Крім того, таке право на законних підставах може належати будь-якій зі сторін. Але положення ЦК України виявляють різний підхід до сторін в разі відшкодування збитків. За загальним правилом, за невиконання зобов'язання боржник повинен компенсувати збитки кредитору. Тому, якщо виконавець скористається правом на односторонню відмову від виконання договору, то він повинен цілком відшкодувати замовнику понесені збитки. Ст. 907 ЦК України дозволяє також сторонам скористати-ся правом відступу від зазначених положень і передбачити в договорі інші правила.

Коли ж розірвання договору виступає як санкція за правопорушення (невиконання або неналежне виконання умов договору), то наслідком є застосування ст. 906 ЦК України, або інших спеціальних норм. Виконавець має нести відповідальність у розмірі, передбаченому законом. Якщо сторони в договорі передбачили можливість одностороннього розірвання, але не погодили наслідки, єдиною умовою одностороннього розірвання договору за ініціативою замовника є відшкодування виконавцеві фактично понесених витрат. Договір також може бути розірваний за узгодженням сторін у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися під час його укладання (ст. 652 ЦК України).

Зважаючи на зазначене, договір про надання туристичних послуг може бути розірваний за таких умов: через істотну зміну обставин; у зв'язку з появою обставин, що загрожують життю і здоров'ю туристів; через ненадання чи надання недостовірної інформації про споживчі якості туристичного продукту; за наявності умов, які обмежують права туриста як споживача туристичних послуг тощо.

Отже, насамперед, розірвання договору надання туристичних послуг може відбутися у зв'язку з істотною зміною обставин, коли вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, договір взагалі не був би між ними укладений або був би укладений на суттєво відмінних умовах (ч. 1 ст. 652 ЦК України). Варто звернути увагу на те, що на відміну від ст. 607 ЦК України, яка вказує на неможливість виконання зобов'язання (що треба розуміти як неможливість для боржника через різні причини здійснити передбачені зобов'язанням дії, спрямовані на його виконання), тут ідеться, імовірніше, про ускладнення, які виникають під час його реалізації. Водночас виконання такого зобов'язання в принципі залишається можливим, але призводить до суттєвого зростання, зокрема й економічних витрат на виконання умов договору в однієї зі сторін.

Норма ч. 2 ст. 652 ЦК України вказує на ситуацію, за якої сторони не досягай згоди щодо узгодження договору з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання. У такому разі договір може бути розірваний, а на підставах, встановлених ч. 4 зазначеної статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення за всієї турботливості й обачності, що від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала під час укладання договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої зі сторін, визначає наслідки розірвання договору, виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням такого договору. Зміна договору через істотну зміну обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або завдасть сторонам шкоди, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом (ч. ч. З і 4 ст. 652 ЦК України).

У сфері туризму до таких обставин належать: погіршення умов подорожі, вказаних у договорі; зміна строків його здійснення; непередбачуване зростання транспортних тарифів; неможливість здійснення туристом поїздки через незалежні від нього обставини (хворобу туриста, відмову у видачі візи й інші обставини) [3] та низку інших, до яких можна віднести і суттєве зростання ціни на туристичні послуги, на туристичний продукт загалом (наприклад, через небажані зміни курсу валют).

У практичній діяльності туристичних організацій нерідко виникають проблеми під час визначення істотності змін обставин, пов'язаних із погіршенням умов подорожі. По-перше, необхідно відповісти на питання: які зміни вважати істотними, а які ні? Як визначити межу між істотністю і неістотністю погіршення умов подорожі? Суб'єктивно, погіршення погодних умов у місці перебування, нестабільність валютного курсу чи відсутність снігу на гірськолижних курортах тощо можуть для одних туристів бути суттєвим погіршенням умов подорожі, а для інших - ні. По-друге, визначаючи істотність умови, яка стосується зміни строків здійснення подорожі, необхідно керуватися нормами ЦК України, які вказують на те, що зобов'язання, які передбачають конкретні строки їх виконання (до них належить і надання туристичних послуг), підлягають виконанню у встановлені строки. Отже, невиконання зобов'язання у встановлені строки є підставою для розірвання договору про реалізацію туристичного продукту без відшкодування фактично понесених витрат у всіх випадках, крім настання обставин непереборної сили. Вищезазначене пов'язане з тим, що в туристичному бізнесі та в туристичній сфері загалом порушення строків виконання зобов'язань практично завжди призводить до серйозних наслідків у вигляді змін у програмі обслуговування і навіть неможливості подальшого надання туристичних послуг згідно з договором. Це, своєю чергою, призводить до чисельних судових спорів, в яких суд найчастіше стає на бік споживача таких послуг, а не туристичних фірм, організацій, туроператорів і турагентів. По-третє, про істотність умов, які стосуються непередбачуваного зростання транспортних тарифів, можна вести мову лише в певних випадках. Проведений аналіз туристичних договорів дозволяє дійти висновку про те, що в них, здебільшого, застосовується умова, за якою до істотних змін транспортних тарифів належить їхнє зростання не менше ніж на 5-10%. За таких обставин турист має право відмовитися від виконання зобов'язань без застосування до нього відповідних штрафних санкцій. По-четверте, неможливість здійснення туристом подорожі можна вважати достатньо суб'єктивною обставиною, зміст якої, зазвичай, на практиці пропонується обмежити хворобою чи смертю туриста, відмовою у видачі візи і перепустки через кордон через вину туристичної організації, а також низкою інших обставин. Необхідно також додати, що в деяких випадках у літературі такий перелік умов пропонується не брати до уваги, а саме: затримку туристів на кордоні через невиконання зобов'язань, накладених судом; порушення оформлення документів, допущене з вини й умислу туристів; участь у судових процесах як звинуваченого тощо [4].

Якщо звернутися до практики, то істотними змінами обставин у договорах про реалізацію туристичного продукту визнаються також «надання неповної та неточної інформації про всі істотні умови туру (наприклад, переліт через третю країну чи зменшення туру на декілька днів), що призвело до істотного погіршення умов подорожі», «хвороба туриста і членів його сім'ї» тощо. Отже, розірвання договору у зв'язку з істотними змінами обставин регламентується цивільним і спеціальним туристичним законодавством і здійснюється переважно за рішенням суду. Однак, як видно із судової практики, складності залишаються в розумінні сутності та змісту вказаних у законі істотних умов, що ускладнює, на думку спеціалістів, визначення істотності таких умов судами й іншими органами, які спеціалізуються на захисті прав туристів [5]. Тому варто законодавчо конкретизувати відповідні норми для більш чіткого визначення судами наслідків розірвання договору про надання туристичних послуг, зокрема й договорів про реалізацію туристичного продукту загалом.

Розірвання договору через появу обставин, що загрожують життю і здоров'ю туристів, має безпосередній зв'язок із положеннями про безпеку туристів, закріпленими в Законі України «Про туризм» [3]: у випадку виникнення обставин, які свідчать про появу в країні (місці) тимчасового пе-ребування туристів (екскурсантів) загрози безпеки їхнього життя і здоров'я, а рівно загрози спричинення шкоди їхньому майну, турист (екскурсант) і/або туроператор (турагент) вправі вимагати судовоим порядком розірвання договору про реалізацію турпродукгу чи його зміни. Зокрема, на по-чатку 2010 р. - у 2012 р. туристичний бізнес неодноразово потерпав від інформаційних повідомлень про факти нападу акул на туристів в акваторії курортів Червоного моря, що стали причиною масових відмов туристів від подорожей в Єгипет. 2013 р. багато туристів відмовилися від туристичних поїздок у Туреччину через масові заворушення.

Як відомо, попереджати туристів про небезпеку має право Міністерство закордонних справ України. Така інформація містить відомості про вид загроз безпеки, зокрема й тих, що потребують негайного реагування, а також відомості про виявлення і прогнозування загроз безпеки, здійснення комплексу оперативних і довготривалих заходів з їх попередження і нейтралізації, про вжиття системи заходів щодо відновлення нормального функціонування туристичної індустрії та бізнесу в районах, які постраждали внаслідок виникнення небезпеки тощо.

До видів згаданих загроз, які вимагають негайного (позачергового) реагування, належать: загрози надзвичайного характеру - надзвичайні ситуації природного і техногенного характеру, надзвичайні екологічні ситуації, надзвичайні стани; загрози природного характеру - різкі зміни погоди, зміни клімату і забруднення навколишнього природного середовища, загрозливі природні явища, зокрема й гідрометеорологічні чи геліогеофізичні явища, які за інтенсивністю розвитку, тривалістю чи моментом виникнення можуть являти собою загрозу життю чи здоров'ю туристів; геологічні процеси (землетруси, вулканічна діяльність, зсуви), небезпечні геокриологічні процеси (сходження лавин і льодовиків), небезпечні гідрометеорологічні (метеорологічні, гідрологічні, агрометеорологічні) явища (смерчі, тайфуни, паводки, селеві потоки, снігові лавини, цунамі, спади і підняття рівня води у берегів водойм (моря, озера, водосховища)), що викликані течією, які утворюються під дією вітру; небезпечні процеси біогенного характеру, зокрема й шкідливий вплив на туристів чинників середовища країни (місця) тимчасового перебування (пожежі в природних системах; епідемії, викликані природно-осередковими захворюваннями; вірусні, бактеріальні, паразитарні, патогенні мікроорганізми та продукти їхньої життєдіяльності; отруйні рослини; земноводні, комахи і тварини, що є носіями інфекційних захворювань, які викликають опіки, алергічні й інші токсичні реакції; катастрофічні розмноження і міграція тварин); загрози безпеки техногенного характеру - техногенні аварії та катастрофи, зокрема й неконтрольовані вибухи і (або) викиди опарних речовин на опарних виробничих та інших об'єктах; шкідливі впливи на туристів хімічних і фізичних чинників середовища місця (країни) тимчасового перебування (шум, вібрації, ультразвук, інфразвук, теплові, іонізуючі й інші випромінювання); загрози безпеки соціального (антропогенного) характеру - інфекційні захворювання, які являють собою небезпеку для оточуючих, масові неінфекційні захворювання (отруєння); злочини й інші посягання на життя, здоров'я та майно туристів, зокрема й акти незаконного втручання на транспорті, озброєні заколоти (конфлікти), масові заворушення, терористичні акти, міжнаціональні, міжконфесійні та регіональні конфлікти, які супроводжуються насильством щодо туристів [6].

До загроз безпеки залежно від фактичних обставин можуть бути віднесені також інші дії (бездіяльність), події, явища і процеси, які створюють небезпеку спричинення шкоди життю і здоров'ю туристів, а також їхньому майну, зокрема й серйозно ускладнють вживання заходів із захисту прав туристів і надання їм прихистку з боку України [6].

Отже, договори про реалізацію турпродукгу, зокрема й про надання туристичних послуг, можуть бути розірвані у зв'язку з появою в місці тимчасового перебування обставин, які загрожують життю і здоров'ю туристів. Для розірвання договору необхідно, щоб поява таких загроз була засвідчена відповідними рішеннями органів державної влади України. Оскільки права туриста достатньою мірою захищені чинним законодавством України, для розірвання договору в перелічених випадках йому необхідно лише правильно і своєчасно обгрунтувати свої вимоги, а також послатися на відповідні рішення органів влади.

Розірвання договору через ненадання чи надання недостовірної інформації про споживчі якості туристичного продукту пов'язане з розумінням понять обсягу та якості, вчасності й актуальності інформації, яка має надаватися туристу. Про зміст норми закону, присвяченої згаданому питанню, ми вже вели мову вище. Додамо лише, що варто говорити не тільки про необхідну і достовірну інфор-мацію, але й повну, своєчасну, доступну для сприйняття тощо інформацію, зокрема і про таке: про правила в'їзду в країну (місце) тимчасового перебування і перебування там; про звичаї місцевого населення; про релігійні обряди, святині, пам'ятки природи, історії, культури й інші об'єкти, які перебувають під особливою охороною; про стан навколишнього природного середовища тощо.

Отже, до істотних умов договорів про реалізацію турпродукту, зокрема й договорів про надання туристичних послуг, належить, як ми зазначали, також інформація про ціну турпродукту (у гривнях), а також про його споживчі якості - програму перебування, маршрут і умови подорожі, зокрема й інформація про умови розміщення, проживання (місцезнаходження засобу розміщення, його категорію) і харчування, послуги з перевезення туриста в країні (місці) тимчасового перебування, про наявність екскурсовода (гіда), гіда-перекладача, інструктора-провідни- ка, а також про додаткові послуги.

Турист має право вимагати інформацію: про споживчі якості, вартість і порядок використання турпродукту; про третіх осіб, які надають туристичні послуги; про правила в'їзду - виїзду та документи, необхідні для цього; про звичаї місцевого населення, пам'ятки культури, порядок доступу до туристичних ресурсів; про ризики і небезпеки, які виникають під час подорожі; про митні, санітарно-епідеміологічні, медичні, прикордонні й інші правила; про контактні дані органів державної влади, дипломатичних представництв і консульств України; про національні та релігійні особливості країни перебування; про реєстровий номер туроператора, його фінансове забезпечення; про умови забезпечення екстреною допомогою тощо.

Отже, законодавство має детально визначати обсяг інформації, яка обов'язково має надаватися туристам як до, так і в момент укладання договору, під час його виконання. Проте дотепер ще недостатньо врегульовані способи надання такої інформації, недостатньо регламентується порядок оформлення і зміст джерел такої інформації. Крім того, на практиці часто надається значно менший спектр інформації, що призводить до порушень прав туристів.

Автори неодноразово звертали увагу на те, що, хоча в законодавстві зазначено необхідність надання інформації, проблема належного інформування туристів залишається актуальною. Так, недоліки в інформаційному забезпеченні породжують, за їхніми дослідженнями, майже 90% усіх конфліктів між турфірмою і туристом. Передусім, на їхню думку, це стосується основних характеристик інформації, яка надається - її необхідності, повноти, достовірності, строків надання, що, в кінцевому підсумку, визначає правильність вибору того чи іншого турпродукту [7, с. 12].

Якщо туристу не надана можливість вчасно отримати під час укладання договору інформацію про туристичну послугу чи туристичний продукт, він вправі вимагати від іншої сторони відшкодування збитків, спричинених необгрунтованим ухиленням від укладання договору, якщо ж договір укладений, у розумний строк відмовитися від його виконання і вимагати повернення сплаченої за послугу суми та відшкодування інших збитків. Можна також порушити питання про компенсацію моральної шкоди. Виконавець, який не надав туристу повної та достовірної інформації, відповідає за недоліки послуги чи продукту, які виникли в процесі її надання через відсутність у туриста такої інформації. Отже, ненадання достатньої чи надання недостовірної інформації, що спричинило отримання туристичної послуги чи туристичного продукту, які не мають необхідних якостей, варто вважати достатньою підставою для розірвання договору з боку туриста.

Звідси необхідність істотно конкретизувати перелік підстав для розірвання договору про надання туристичної послуги чи реалізацію продукту у зв'язку з ненаданням чи неналежним наданням інформації про споживчі якості туристичного продукту й окремі туристичні послуги, а також передбачити адекватні правові наслідки такого розірвання.

Щодо розірвання договору за наявності умов, які обмежують права туриста як споживача туристичних послуг, то варто констатувати, що законодавство про туристичну діяльність постійно вдосконалюється як на рівні окремих країн, так і у світі загалом. Те саме можна сказати і про Україну, хоча це не знімає остаточно напруги з питань, які стосуються зазначених вище прав туристів, про що свідчать чисельні судові рішення.

Спеціалісти підрахували, що приблизно 25% порушень у цій сфері стосуються включення в договір умов, які обмежують права туристів як споживачів туристичних послуг і туристичного продукту [7]. Проте включення в договір умов, які обмежують закріплені законом права споживача, - це істотне правопорушення, не лише цивільне, але й адміністративне. Причиною такого правопорушення є ненадання або надання недостовірної інформації особами, які зобов'язані її надати, і яку має право отримати турист, що в деяких випадках негативно впливає на реалізацію всіх його інших прав.

Варто зауважити, що споживчі якості турпродукту, зокрема й маршрут подорожі, умови перевезення і засоби розміщення, мають істотне значення для замовника, тобто туриста, і не можуть бути змінені туроператором (турагентом) одностороннім порядком. Одностороння зміна умов договору не допускається, за виключенням випадків, які передбачені законом, а погодження зміни чи розірвання договору здійснюється в тій же формі, в якій укладений договір, якщо із закону, інших правових актів, договору чи звичаїв ділового обороту не випливає інше. Наприклад, визначення засобу проживання, без сумніву, належить до суттєвих умов договору про реалізацію туристичного продукту. Але виконавець має право замінити готель на готель такої самої чи більш високої категорії із залишенням домовленої оплати. Багато туристичних організацій додають до підстав розірвання договору таку суттєву зміну обставин, як недобір зазначеної в договорі мінімальної кількості туристів, необхідної для здійснення подорожі групою. Додавання згаданих умов у текст договору можна вважати порушенням прав туриста.

Прагнучи уникнути цивільно-правової відповідальності перед туристом, туристичні організації включають у договір умови, які протирічать ЦК України і спеціальному законодавству у сфері туризму, що призводить до порушення прав туриста, а в результаті змушені нести не лише цивільно-правову відповідальність перед туристом, але й адміністративно-правову.

Наприкінці зазначимо, що р. VI Закону України «Про туризм» цілком присвячений питанням контролю за діяльністю в галузі туризму, відповідальності за порушення законодавства України про туризм [3]. У розділі детально закріплено норми щодо органів, уповноважених на здійснення контролю за діяльністю в галузі туризму (ст. 29); щодо відповідальності за порушення в галузі туризму і пе-релічено, що саме вважається порушенням законодавства в зазначеній галузі (ст. ЗО); визначено відповідальність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб у галузі туристичної діяльності (ст. 31); закріплено цивільно-правову й інші види відповідальності суб'єктів туристичної діяльності (ст. 32), а також йдеться про відшкодування збитків, завданих порушенням законодавства в галузі туристичної діяльності та порядок розгляду спорів із питань надання туристичних послуг, які розглядаються встановленим законом порядком третейськими судами та судами загальної юрисдикції (ст. ст. 33, 34).

Проведений аналіз проблем розірвання договору про надання туристичних послуг і відповідальності сторін за невиконання чи неналежне виконання умов договорів у сфері туризму дає можливість сформулювати такі висновки:

1) укладений договір у сфері туризму є обов'язковим для виконання сторонами, однак як виконавець, так і замовник можуть розірвати договір про реалізацію туристичного продукту на тих чи інших підставах, водночас можуть бути порушені, насамперед, права туристів, під загрозу можуть бути поставлено не лише їхнє здоров'я, але й життя;

2) договір про надання послуг може бути розірваний, зокрема й шляхом односторонньої відмови від договору, порядком і на підставах, встановлених ЦК України, іншим законом або за домовленістю сторін, водночас порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом; отже, за загальним правилом, припинення зобов'язання передбачено за взаємною згодою сторін, але винятки з такого правила можуть бути встановлені договором або законом;

3) договір про надання туристичних послуг може бути розірваний за таких умов: через істотну зміну обставин; через появу обставин, що загрожують життю і здоров'ю туристів; через ненадання інформації чи надання недостовірної інформації про споживчі якості туристичного продукту; за наявності умов, які обмежують права туриста як споживача туристичних послуг тощо;

4) істотними змінами обставин у договорах про реалізацію туристичного продукту визнаються «надання неповної і неточної інформації про всі істотні умови туру (наприклад, переліт через третю країну чи зменшення туру на певну кількість днів), що призвело до істотного погіршення умов подорожі», «хвороба туриста і членів його сім'ї» тощо; отже, розірвання договору у зв'язку з істотними змінами обставин регламентується як цивільним, так і спеціальним туристичним законодавством і здійснюється переважно за рішенням суду;

5) ненадання достатньої чи надання недостовірної інформації, що спричинило отримання туристичної послуги чи туристичного продукту, які не мають необхідних якостей, треба вважати достатньою підставою для розірвання договору з боку туриста, звідси - необхідність істотно кон-кретизувати в законодавстві України перелік підстав для розірвання договору про надання туристичної послуги чи реалізацію туристичного продукту у зв'язку з ненаданням чи неналежним наданням інформації про споживчі якості останнього й окремі туристичні послуги, а також передбачити адекватні правові наслідки такого розірвання; прагнучи уникнути цивільно-правової відповідальності перед туристом, туристичні організації іноді включають у договір умови, які протирічать ЦК України і спеціальному законодавству у сфері туризму, що призводить до порушення прав туриста, а в результаті змушені нести не лише цивільно-правову відповідальність перед туристом, але й адміністративно-правову.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Цивільний кодекс України, закон, Кодекс від 16 січня 2003 р. № 435-IVII Відомості Верховної Ради України. - 3 жовтня 2003 р. - № 40. - Ст. 356.

2. Яворський Р.І. Договір про надання туристичних послуг: автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право; цивільний процес; сімейне право та міжнародне приватне право» / Р.І. Яворський ; Інститут держави і права імені В.М. Корецького. - Київ, 2015. -19 с.

3. Про туризм : Закон України від 15 вересня 1995 р. № 324/95II Відомості Верховної Ради України. - 1995. -№31. - Ст. 241.

4. В'їзний туризм : [навч. посібник] / П.Ф. Коваль, Н.О. Апєшугіна, Г.П. Андреева, О.О. Зеленська, Т.В. Григор'єва, О.Г. Пархоменко, В.Б. Дудко, М.О. Михайловський, С.І. Бондар. - Ніжин : Видавництво В.В. Лук'яненко, 2010. - 304 с.

5. Постанова Вищого господарського суду від 7 червня 2007 р. у справі № 7/268-06-9137 Господарського суду Одеської області за позовом ВАТ «Чорноморський регіональний центр туризму» до TOB «ТЕРРАКС ЛТД» про розірвання договору [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v268_600-07.

6. Маринин М.М. Туристские формальности и безопасность в туризме / М.М. Маринин. - М : Финансы и статистика, 2004. - 144 с. [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http://infotour.in.ua/marinin.htm.

7. Шендрикова А.И. Конфликт между турфирмой и потребителем : причины возникновения и способы разрешения / А.И. Шендрико- ва //Туризм: право и экономика. - 2003. - № 3.

Размещено на Allbest.ru