Суб’єктивні права в структурі правового статусу дитини

Размещено на http://www.allbest.ru/

СУБ'ЄКТИВНІ ПРАВА В СТРУКТУРІ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ДИТИНИ

Навроцький О.О.

Постановка проблеми. Процеси державного будівництва України на сучасному етапі характеризуються значними трансформаціями, які відбуваються у всіх сферах державного управління та життєдіяльності суспільства. На тлі таких позитивних перетворень як реалізація реформи децентралізації влади, створення загальнодержавної системи протидії корупції, оновлення органів охорони громадського порядку, проблемним залишається питання повноцінного забезпечення правового статусу дитини, формування і реалізації надійних організаційно-управлінських і правових гарантій захисту її прав. У зв'язку з цим, актуальним завданням юридичної науки є вироблення пропозицій для підвищення рівня ефективності адміністрування прав і свобод дітей. Запорукою досягнення зазначеного є комплексне дослідження правового статусу дитини, а особливо - доктринальна розробка інституту прав дитини.

Ступінь розробленості проблеми. Аналіз останніх досліджень і публікацій, які присвячені проблематиці прав дитини свідчить про зростання інтересу наукової спільноти до означеної проблематики. Проте, опрацювання наукового здобутку таких вчених як В.В. Нагорна, М.І. Хавронюк, Н.М. Опольська, А.Д. Гусєв, Я.С. Яскевич дає підстави констатувати, що відокремлено елементи правового статусу дитини практично не розроблялися на доктринальному рівні.

Мета статті - висвітлення інституту прав дитини як центрального елементу її правового статусу.

Виклад основного матеріалу. Досліджуючи правовий статус дитини слід зауважити, що в науці традиційно правний статус розглядається як юридично закріплене положення особи в суспільстві. Так, Ю.С. Шемшученко тлумачить правовий статус як сукупність взаємопов'язаних прав та обов'язків фізичних чи юридичних осіб, які визначаються актами національного та міжнародного законодавства та іншими нормативно-правовими актами [1, с. 44]. Поняття правового статусу охоплює певні елементи, які складають його зміст і структуру. Аналізуючи структуру правового статусу, логічним буде вказати на те, що головною складовою правового статусу є права і обов'язки. Н.І. Матузов називає права «серцевиною» правового статусу [2, с. 264]. Інші елементи представлені у вигляді гарантій належного здійснення цих прав та обов'язків, юридичної відповідальності, обмежень і пільг, які встановлюються законодавством і покладаються на суб'єкта суспільних відносин тощо.

Основи правового статусу дитини, закладені у Конституції України: ст.ст. 24, 51, 52, і зазначають, що держава підтримує та захищає дитинство, убезпечує дитину від будь- яких форм насильства й експлуатації, бере на себе обов'язок утримувати та виховувати дітей-сиріт [3]. Більш детальну нормативну фіксацію правовий статус дитини знайшов у Законі України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. № 2402-111 (далі - Закон про охорону дитинства) [4]. У відповідності до ст.1 зазначеного акта, дитиною визнається особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше. У період з народження і до повноліття особа знаходиться в особливому періоді розвитку, який законодавець визначає як дитинство.

Саме тривалість у часі дитинства детермінує наявність у особи такого правового статусу як «дитина». С.Г. Дробязко і С.А. Калінін наводять таку класифікацію правового статусу: загальний, спеціальний та індивідуальний. Дітям притаманний спеціальний правовий статус, тобто статус особи в залежності від віку і соціального становища [5, с. 171]. Водночас, специфіка правового статусу дитини визначається не лише віком і соціальним становищем, а й іншими соціально значущими чинниками.

Звертаючись до розгляду елементів структури правового статусу дитини, ми свідомо уникнемо висвітлення обов'язків, тому що ця категорія всебічно досліджена юридичною наукою. Натомість зосередимо свою увагу на центральному елементі правового статусу дитини - її суб'єктивному праві. У науковій юридичні літературі права особи визначають у переважній більшості випадків як узаконену і охоронювану державою можливість діяти певним чином, задовольняти власні інтереси [6, с. 71], [7, с. 181], [8, с. 211].

Тривалий час такий підхід вважався класичним. Але останнім часом деякі науковці роблять акцент на тому, що призначення права особи полягає не лише в узаконеній можливості діяти певним чином, а й у набагато ширших можливостях, більшому діапазоні дій. Так, А.М. Шульга зазначає, що права особи дають можливість будь-якій людині організовувати вільну життєдіяльність на свій розсуд, вільно самовизначатися у суспільстві [9, с. 297]. Так чи інакше, але дитина, як і доросла повнолітня особа в обов'язковому порядку має можливість діяти певним чином, задовольняти власні інтереси, створювати для себе можливості і вільно організовувати свою життєдіяльність для їх реалізації.

Прямуючи до формування визначення змісту категорії «права дитини» зауважимо, що в національній правові доктрині є певний досвід наукової розробки цього аспекту. Так, Н.М. Опольська у дослідженні «Правове забезпечення прав та свобод дитини в Україні (загальнотеоретичний аспект)» (2010 р.) права дитини розглядає як об'єктивно визначені

соціально-економічним рівнем розвитку суспільства, юридично гарантовані можливості задоволення потреб та інтересів дитини, реалізація яких є необхідною умовою для її нормального життя та гармонійного розвитку і здійснюється самою дитиною або за допомогою інших осіб. Тобто гарантовані державою можливості задоволення потреб, що дають змогу дитині розвиватися відповідно до віку та індивідуальних задатків [10, с. 18]. Вважаємо, що наведене визначення не є оптимальним. Адже воно не відображає класичні структуру суб'єктивного права, яка складається з трьох елементів: «право-поведінка» (право на власні дії), «право-вимагання» (право на дії з боку держави або зобов'язаної особи), «право-до- магання» (право на забезпечувальні державно-примусові дії з боку держави) [11, с. 49].

Умовне виокремлення трьох елементів у структурі права дитини відповідає приписам міжнародних стандартів у галузі прав дитини, які містяться в Загальній декларації прав людини від 10 грудня 1948 р. [12], Міжнародному пакті про громадянські і політичні права від 16 грудня 19бб р. [13], Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня19б6 р. [14], Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада1989 р. [15], Декларації про соціальні і правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання та їх всиновленні, на національному і міжнародних рівнях від 03 грудня1986 р. [16], Мінімальних стандартних правилах Організації Об'єднаних Націй, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх («Пекінські правила») [17], Декларації про захист жінок і дітей в надзвичайних обставинах і в період збройних конфліктів від 14 грудня 1974 р. [18], Європейській конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня1996 р. [19], Конвенції Ради Європи «Про контакт з дітьми» від 15 травня 2003 р. [20]. Згідно з наведеними документами, дитина не лише має узаконену можливість діяти певним чином для задоволення потреб та інтересів, а також користується можливістю вимагати від держави та інших суб'єктів суспільних відносин вчиняти дії та приймати рішення, спрямовані на забезпечення повноцінної життєдіяльності. Спираючись на це, права дитини ми визначимо як передбачені нормами чинного законодавства та гарантовані державним впливом можливості самостійно вчиняти дії, спрямовані на створення умов для її повноцінної життєдіяльності задля досягнення благополуччя у всіх сферах суспільного життя, а також вимагати обов'язковості вчинення таких дій третіми особами або державою у випадках, передбачених законом. Зауважимо, що повноцінна життєдіяльність і благополуччя є центральними сутнісними ознаками при визначенні прав дитини. Саме стан благополуччя дитини як об'єктивна ситуація, коли у дитини є все те, що задовольняє потреби її розвитку і сприятливо характеризує її в очах оточуючих близьких і її самої, є кінцевою метою нормативно-правового врегулювання статусу дитини.

Правам дитини притаманні певні ознаки. Зокрема, центральним, стрижневим елементом прав дитини, як і кожної людини, є можливість діяти у передбачений законом спосіб, або утримуватися від певних дій задля задоволення власних потреб та інтересів. Відповідно, мова йде про свободу дії дитини. Другою ознакою прав дитини є те, що вони засновані на принципах рівності та універсальності (загальносвітові стандарти прав дитини характеризуються тим, що прогресивна спільнота сприймає їх як універсальні цінності). Також визначальною рисою прав дитини є те, що вони несумісні з дискримінацією у будь-якому прояві, за будь-якої ознаки і належне адміністрування прав дитини є пріоритетом для будь-якої держави. Визначаючи п'яту ознаку прав дитини зазначимо, що правам дитини не притаманна ієрархія, що вказує на їх рівноцінність.

Значна кількість юридичних конструкцій, які передбачають права дитини у різних сферах життєдіяльності, обумовлює необхідність їх систематизованого узагальнення через класифікацію залежно від цього критерію. Варто зауважити, що наукова класифікація за подібним критерієм була запропонована у 2002 р. А.Д. Гусєвим та Я.С. Яскевичем у навчальному посібнику «Права людини» [21, с. 158]. Проте, за вказаним критерієм зазначені науковці виокремлюють лише дві категорії права - особисті та соціально-культурні права. Ми вважаємо таку класифікацію вузькою та недостатньою для повноцінного доктринального розкриття специфіки правового статусу дитини. Тому, за вказаним критерієм пропонуємо умовно розподілити права дитини на такі самостійні групи: природні права й свободи дитини; громадянські (особисті) права дитини; права дитини у сфері публічно-громадського життя; права дитини у сфері культурно-духовного розвитку; права дитини у сфері економічних відносин і праці; права дитини у сфері оздоровлення та відпочинку; права дитини у сфері соціального забезпечення; права дитини як члена сім'ї; права дитини, яка має статус біженця або розлученої з сім'єю. Слід зауважити, що групи прав дитини взаємопов'язані за змістом і показують особливі соціально-правові можливості дитини як громадянина і члена соціуму. Конкретизація наведеної наукової позиції передбачає систематизоване викладення прав дитини виходячи з положень чинного законодавства. Зважаючи на те, що повний перелік відповідних прав є значним, у межах статті наведемо основні з них.

Першою категорією прав дитини є її природні права й свободи. Ця категорія складає першооснову правового статусу дитини. Отже, до природних прав дитини віднесемо:

- право на життя і охорону здоров'я, створення безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя;

- право на захист від усіх форм фізичного і психічного насильства.

Група громадянських (особистих) прав дитини представлена такими громадянськими правами як:

- право на ім'я та громадянство;

- право на достатній життєвий рівень;

- право дитини на вільне висловлення думки та отримання інформації;

- право на проживання з батьками в родині та на піклування батьків, право на контакт з батьками, які проживають окремо;

- право дитини на майно;

- право дитини на житло (ст. 18).

Правам дитини у сфері публічно-громадського життя належить особливе місце у структурі правового статусу дитини. Відповідно до Закону України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» від Ігрудня 1998 р. № 281-ХІУ, діти у віці після чотирнадцяти років мають право створювати громадські організації, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на задоволення та захист своїх законних соціальних, економічних, творчих, духовних та інших спільних інтересів [22]. Реалізуючи це право, діти створюють дитячі громадські організації, які мають статус всеукраїнських, регіональних і місцевих. Членство у дитячих громадських організаціях дає можливість дитині брати безпосередню участь у громадсько-політичному житті та від імені організації реалізовувати деякі специфічні права. А саме:

- право представляти та захищати свої законні інтереси і законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах;

- право організовувати і брати участь у проведенні культурно-масових заходів;

- право ідейно та організаційно підтримувати інші об'єднання громадян, надавати допомогу в їх створенні;

- право одержувати від органів державної влади й управління та органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей і завдань;

- право формувати та вносити власні пропозиції до органів влади і управління;

- право на розповсюдження інформації і пропагування ідей і цілей дитячої громадської організації;

- право брати участь у розробленні проектів рішень органів державної влади і місцевого самоврядування з питань державної політики щодо дітей та молоді;

- право делегувати своїх представників до складу консультативно-дорадчих органів з питань забезпечення прав молоді, що утворюються при органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування;

- право проводити моніторинг з питань забезпечення прав молоді та дітей.

Група прав дитини у сфері культурно-духовного розвитку є також важливим елементом структури її правового статусу. До групи культурно-духовних прав ми віднесемо:

- право дитини на освіту;

- право на безкоштовний доступ до національних духовних та історичних цінностей, досягнень світової культури шляхом надання можливості користування бібліотечними фондами, виставковими залами, музеями;

- право на вибір навчального закладу і навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах.

Права дитини в сфері економічних відносин і праці:

- право на заняття підприємницькою діяльністю;

- право вимагати від роботодавця дотримуватися особливого режиму реалізації права на працю, і право вимагати від держави захисту від найгірших форм дитячої праці;

- право дитини, яка є неповнолітнім правопорушником і потребує особливих умов виховання, на гуманне ставлення з боку оточуючих, на охорону здоров'я, отримання базової освіти і професійної підготовки, побачення з батьками або особами, які їх замінюють, відпустку, листування, на отримання передач, посилок від батьків, гуманітарних, благодійних та інших громадських організацій, які виявили бажання допомогти їм, у порядку, встановленому законодавством України.

Група прав дитини у сфері соціального забезпечення є найбільшою серед інших за переліком прав, адже соціальне піклування про дитину є важливою функцією правової держави. Зазначену групу прав ми умовно розподілимо на кілька підгруп: права дітей-сиріт і дітей, які позбавлені батьківського піклування; права дітей з особливими потребами (інваліди); права дітей у сфері соціального обслуговування; права дітей, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; права дітей, які є внутрішньо переміщеними особами; права дітей, які перебувають у зоні воєнних дій і збройних конфліктів, та дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів.

Права дитини як члена сім'ї також угруповуються окремо, адже родина - це соціальне мікросередовищем, де дитинна проходить первинний етап соціалізації, вона також є носієм низки прав згідно з Сімейним кодексом України від 10 січня 2002 р. № 2947-111 [23]. Треба підкреслити, що права дитини, які передбачені у Сімейному кодексі багато в чому збігаються з положеннями Закону про охорону дитинства. Водночас, як член сім'ї дитини має право:

- на піклування з боку батьків про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, на забезпечення батьками здобуття нею повної загальної середньої освіти, підготовку її до самостійного життя, повагу, захист від будь-яких видів експлуатації дитини чи застосування фізичних покарань;

- на право самостійно визначати місце проживання у випадку, якщо батьки проживають окремо (лише з 14 років), та право бути проінформованою про правові наслідки усиновлення;

- на право після 14 років самостійно звертатися до суду з позовом про позбавлення батьківських прав своїх батьків або одного з них;

- на право дати або не дати згоду на усиновлення;

- на право змінити своє власне ім'я або прізвище за згодою батьків або, у деяких випадках, - одного з них;

- на право бути вислуханою батьками чи іншими членами сім'ї, а також будь-якими посадовими особами з приводу питань, що стосуються її особисто або її родини;

- на право взяти шлюб по досягненню 18 років або з 16 річного віку за рішенням суду;

- на право бути власником майна, яке було придбане батьками для забезпечення виховання, розвитку чи навчання дитини;

- на право вимагати від батьків збереження майна, що належить дитині і використовується батьками до досягнення дитиною повноліття.

Зважаючи на вищезазначене, є підстави дійти висновку, що у моделі вітчизняної правової системи права є базовим елементом правового статусу дитини. Йому притаманна низка особливостей. По-перше, для юридичної регламентації прав дитини є характерним їх закріплення у багатьох актах чинного законодавства, які мають різний предмет правового регулювання, різну юридичну силу, різну структуру і особливості регуляторного потенціалу. По-друге, зміст більшості прав дитини здебільшого має соціальне наповнення і нормативно визначається у контексті убезпечення дитини від реального чи можливого негативного впливу соціально-економічних, політичних, безпекових, культурних, екологічних умов життєдіяльності українського суспільства. Це, як зазначає В.В. Нагорна, обумовлює необхідність подальшої активізації діяльності державних органів у сфері захисту прав дитини, імплементацію міжнародних стандартів захисту прав і свобод дитини у національне законодавство [24, с. 17]. По-третє, у порівнянні з іншими категоріями громадян чи фізичних осіб, правовий статус дитини передбачає значно ширший перелік прав, що вказує на легітимізацію властивого дітям місця у суспільстві, і визнання їх всіма ланками державного управління особливим об'єктом державного адміністрування. Це вказує на те, що наукова розробка означеної проблематики є перспективною і заслуговує уваги науковців у майбутньому.

право дитина соціальний

ЛІТЕРАТУРА

1. Юридична енциклопедія в 5 т. [упоряд. Ю.С. Шемшу- ченко та ін.]. - К.: «Українська енциклопедія», 1998. - Т 5 - 1998. - 733 с.

2. Матузов Н.И. Теория государства и права: [курс лекций учебн. для студ. высш. уч. зав] / Н.И. Матузов, А.В. Малько. - М.: Юристъ, 2005 - 768 с.

3. Конституція України: [науково-практичний коментар] / [В.Б. Авер'янов, О.В. Батанов, Ю.В. Баулін та ін.] ; за ред. В.Я. Тація, Ю.П. Битяка, Ю.М. Грошевого - Х.: «Право»; К.: Концерн «Видавничий дім «Ін Юре», 2003 - 808 с.

4. Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. № 2402-Ш // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 30. - Ст 142

5. Общая теория права: [пособие] / В.А. Абрамович и др. ; под общ. ред. С.Г. Дробязко, С.А. Калинина. - М: Белоруски государственный университет ; издательство «Четіре четверти», 2014. - 416 с.

6. Конституція України: офіційний текст: Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина: [навч. посібн.] / авт-уклад. М.І. Хавронюк. - 2-ге вид., переробл. і допов. - У: Видавництво А.С.К., 2003. - 384 с.

7. Малько А.В. Теория государства и права в вопросах и ответах: [учебн.-метод. пособ.] /А.В. Малько - 4-е изд., пере- раб и доп. - М.: «Юрист», 2007. - 300 с.

8. Комаров С.А. Общая теория государства и права: [курс лекций] / С.А. Комаров - М.: Манускрипт, 1996. - 286 с.

9. Теорія держави і права: [навчальний посібник для студентів] / [А.М. Шульга, Л.В. Новікова, О.С. Передерій, Є.І. Григоренко та ін.] ; за ред. А.М. Шульги. - Х.: Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, 2014. - 464 с.

10. Опольська Н.М. Правове забезпечення прав та свобод дитини в Україні (загальнотеоретичний аспект): автореф. дис.... канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / Н.М. Опольська ; Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова. - К., 2010. - 22 с.

11. Шульга А.М. Загальнотеоретичні аспекти правомірної поведінки особи: [монографія] / А.М. Шульга - Х.: «Майдан». - 2013. - 412 с.

12. Загальна декларація прав людини від 10.12.1948 р. // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс] Режим доступу: http://zakon2.rada.gov. ua/laws/show/995_015

13. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16.12.1966 р. // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. // [Електронний ресурс] Режим доступу: http://zakon5. rada.gov. ua/laws/show/995_043

14. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права від 16.12.1966 р. // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. // [Електронний ресурс] Режим доступу: http:// zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_042

15. Конвенція Організації Об'єднаних Націй «Про права дитини» від 20.11.1989 р. // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] Режим доступу: http:// zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_021

16. Декларація про соціальні і правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання та їх всиновленні, на національному і міжнародних рівнях від 03.12.1986 р. // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_131

17. Мінімальні стандарти правил Організації Об'єднаних Націй, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх («Пекінські правила») // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] Режим доступу: http:// zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_211/print1452597611575357

18. Декларація про захист жінок і дітей в надзвичайних обставинах і в період збройних конфліктів від 14.12.1974 р. // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] Режим доступу: http://zakon3.rada. gov.ua/laws/show/995_317

19. Європейська конвенція про здійснення прав дітей від 25.01.1996 р. Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] Режим доступу: http://zakon3.rada.gov. ua/laws/show/994_135

20. Конвенція Ради Європи «Про контакт з дітьми» від 15.05.2003 р. // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] Режим доступу: http://zakon3.rada. gov.ua/laws/show/994_659/page2

21. Права человека: [учебн. пособ.] / А.Д. Гусев, Я.С. Яскевич, Ю.Ю, Гафарова и др. / под общ. ред. А.Д. Гусева и Я.С. Яскевича. - Минск: «Тетрасистемс», 2002. - 304 с.

22. Закон України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» від 01.12.1998 р. № 281-ХГУ // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - №1. - Ст. 2

23. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 р. № 2947-Ш // Відомості Верховної Ради України - 2002. - № 21. - Ст. 135

24. Нагорна В.В. Класифікація прав дитини з особливими потребами в системі прав людини: загальнотеоретичні аспекти / Нагорна В.В. // Університетські наукові записки. -- 2015. - № 55. - С. 13-22.

Размещено на Allbest.ru