Правові засади стратегії і тактики екологічної політики України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРАВОВІ ЗАСАДИ СТРАТЕГІЇ І ТАКТИКИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Власенко Ю.Л.,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри екологічного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Стаття присвячена дослідженню теоретичних та правових засад формування та реалізації стратегії і тактики екологічної політики України, пошуку ефективних механізмів та способів її реалізації. Дається аналіз стану законодавчого врегулювання стратегії екологічної політики в програмних документах із загальних або окремих проблем охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Ключові слова: екологічна політика, стратегія екологічної політики, тактика екологічної політика, програмні документи, екологічна функція держави.

Статья посвящена исследованию теоретических и правовых основ формирования и реализации стратегии и тактики экологической политики Украины, поиску эффективных механизмов и способов ее реализации. Дается анализ законодательного урегулирования стратегии экологической политики в программных документах по общим или отдельным проблемам охраны окружающей среды, рационального использования природных ресурсов и обеспечения экологической безопасности.

Ключевые слова: экологическая политика, стратегия экологической политики, тактика экологической политики, программные документы, экологическая функция государства.

The article is devoted to the study of the theoretical and legal principles of the formation and implementation of the strategy and tactics of Ukraine's environmental policy, the search for effective mechanisms and methods for its implementation. The analysis of the status ofthe legislative regulation ofthe environmental policy strategy in the program documents on general or individual environmental problems, the rational use of natural resources and the provision of environmental safety is given.

Key words: environmental policy, environmental policy strategy, environmental policy tactics, program documents, environmental function of the state.

Постановка проблеми

Політика у сфері екології існувала завжди, і те, що не було відповідних правових актів, які її закріплювали, і було своєрідним показником політики, яка демонструвала відношення суспільства, держави до природи, до охорони навколишнього середовища. На сьогодні головні засади державної екологічної політики закріплено відповідними статтями Конституції України, цілою сформованою системою екологічного законодавства, зокрема і в екологічних програмних документах. Проте необхідно зазначити, що з огляду на критичний стан екології та неможливість вже природним шляхом подолати вплив промислового забруднення поверхневих і підземних вод, атмосфери, виснаження природних ресурсів, що становить на сьогодні реальну загрозу національній безпеці, основною причиною такого стану навколишнього природного середовища визнано низький рівень реалізації екологічної політики в України [1].

Стан опрацювання проблеми

Теоретичні аспекти поняття екологічної політики, розмежування понять стратегія і тактика екологічної політики на різних рівнях були предметом дослідження науковців різних галузевих наук, а саме: політології, економіки, державного управління, міжнародного права тощо. На доктринальному рівні ці питання розкриваються в роботах: Ветвицького Д.О., Малиш Н.А., Морозової Н. М., Мінєєвої В.І. тощо. Питання правових засад екологічної політики, деякі аспекти формування та реалізації стратегії екологічної політики України розглядаються в роботах провідних вчених юристів-екологів: Андрейцева В.І., Балюк Г.І., Гетьмана А.П., Костицького В.В., Краснової М.В., Лозо В.І., Малишевої Н.Р., Шемшученка Ю.С. тощо.

Метою статті є дослідження теоретичних та правових засад формування та реалізації стратегії і тактики екологічної політики України, пошуку ефективних механізмів і способів її реалізації. Проведення аналізу стану законодавчого врегулювання стратегії екологічної політики в програмних документах із загальних або окремих проблем охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки зумовлена необхідністю їх удосконалення та оптимізації.

Виклад основного матеріалу

Врахування сучасних особливостей взаємодії суспільства і природи вимагає розглядати політику у сфері охорони довкілля не тільки в Аристотелівському трактуванні як вчення про державу і владу, а й як практичне управління життям суспільства (функціональний Платонівський підхід) та систему програмних установок, принципів і норм регулювання життя суспільства і суспільних відносин. Екологічна політика, таким чином, стає сукупністю засобів впливу держави та інших політичних інститутів на систему "суспільство- природа" з метою своєчасного вирішення протиріч, що виникають у ній, забезпечення сприятливого для життя людини і суспільства навколишнього природного середовища та екологічної безпеки для нинішнього і майбутніх поколінь, сферою реалізації екологічної функції держави [2, с. 67].

У широкому розумінні екологічна політика - це концептуально цілісна сукупність видів і форм суспільної діяльності, спрямованої на збереження природного середовища існування людини, гармонізацію взаємовпливів суспільства і довкілля, яка формує відношення суспільства до природи з метою її захисту й розвитку [3, с. 137].

У свою чергу, державна екологічна політика - це комплекс засобів і заходів, спрямованих суспільством і державою на охорону та оздоровлення довкілля, ефективне поєднання природокористування і природоохорони та забезпечення безпечної життєдіяльності громадян, який має два виміри - нормативний і регуляційний. Перший - це система правил і норм, другий - це конкретні дії для охорони навколишнього середовища. Тому можна зазначити, що екологічна політика являє собою свідому і організовано регулюючу діяльність, за допомогою якої і за посередництвом держави і громадських, а особливо політичних організацій, регулюється ставлення суспільства до природи з метою захисту і розвитку навколишнього середовища [4, с. 9].

Основні положення щодо змісту та спрямованості державної екологічної політики містяться в базовому законодавчому акті Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 року [5]. Цим законом встановлено, що Україна здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захист життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.

У такий спосіб визнано, що екологічна політика - один із напрямів діяльності держави, який має відповідні пріоритети та завдання як соціально-економічного, так і природно-соціального характеру. Виходячи з того, що у сфері охорони довкілля держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) екологічну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, різних соціальних верств і населення в цілому, можна виокремити дві основні форми реалізації державою екологічної політики - стратегію та тактику екологічної політики [6, с. 64].

Поняття "стратегія" і "тактика" запозичені з військової термінології і мають грецьке походження. "Стратегія" складається з двох частин: stratos - військо і ago - веду. "Тактика" походить від takfiks - мистецтво шикування військ. Термін "стратегія", що запозичений з теорії ігор, відображає ігри комбінаторні, стратегічні, до яких належать ті, в яких найкращий обраний варіант дії кожного гравця залежить від дії іншого гравця. Так, загальний інтерес полягає в досягненні вигідного результату для обох учасників конфлікту [7, с. 88]. На сьогодні конфлікт економічної та екологічної політики в сучасних умовах можна розглядати як вид суперництва, учасники якого намагаються перемогти один одного. Проаналізувати цей процес можна якраз через стратегію конфлікту. Для вивчення стратегії конфлікту слід врахувати, що більшість конфліктних ситуацій - це, по суті, ситуації торгу, в яких здатність одного з учасників добиватись своїх цілей значною мірою залежить від вибору рішень, які обере інший учасник [8]. Стратегія конфлікту в екологічній політиці повинна бути спрямована на об'єкт дослідження. Екологічний стан будь-якого економічного суб'єкта (країни, регіона, підприємства) обумовлюється його цілеспрямованою екологічно орієнтованою діяльністю.

Необхідно зазначити що глобальні стратегії розвитку все частіше суперечать національним. Це пов'язано із зростанням впливу головних суб'єктів глобальної економіки, а саме транснаціональних корпорацій, міжнародно-фінансових центрів та міжнародних економічних організацій [9]. Національна модель розвитку суперечить глобальній, коли намагається протистояти зазначеним впливовим учасникам світової економіки.

Відставання в соціально-економічному та політичному розвитку від передових західних держав впливає на проведення державної екологічної політики України. Нерівноправні відносини з потужними партнерами ставлять Україну в залежність від їх фінансової допомоги, а вони розглядають Україну або як потенційне джерело екологічних загроз (наприклад, ЧАЕС), або як перспективний "смітник Європи", або як дешевий сировинний придаток. Тому перспективи гармонізації глобальних і національних стратегій вимагають пошуку альтернативних моделей глобалізації, зменшення загроз інтенсифікації фінансових потоків, посилення гуманізації та екологічної спрямованості економічного розвитку.

Можна стверджувати, що екологічна політика являє собою єдність двох складових - екологічної стратегії та екологічної тактики. Екологічна стратегія передбачає визначення довгострокових цілей розвитку екології та пріоритетних напрямів її досягнення. Екологічна тактика - це засоби і методи, лінія поведінки, що використовується в екологічній політиці для досягнення стратегічних цілей.

Так, за визначенням Костицького В.В., стратегія екологічної політики - це обраний державою курс екологічної політики, розрахований на тривалу перспективу і спрямований на вирішення великомасштабних економічних і соціальних завдань, завдань культурного розвитку, забезпечення екологічної безпеки держави, збереження і примноження її природного потенціалу і національного багатства, захист екологічних прав і свобод фізичних і юридичних осіб, підвищення народного добробуту [6, с. 64]. На думку науковця, екологічна тактика - це сукупність найближчих цілей, завдань, засобів і способів їх досягнення для реалізації стратегічного курсу екологічної політики в конкретних умовах, що складаються в поточному періоді розвитку. Розглядаючи екологічну політику у вигляді екологічної стратегії і тактики, необхідно акцентувати увагу на тому, що вона є формою реалізації екологічної функції держави, вираженням її форм і способів здійснення в конкретних історичних умовах конкретними політичними системами [6, с. 64]. Так, екологічна політика держави реалізується через екологічну функцію держави як один із її напрямків діяльності. Можна погодитися з думкою про комплексний характер екологічної функції держави, яка проявляється як зовнішня, так і внутрішня, оскільки пов'язана з внутрішньо і зовнішньо політикою держави.

Реалізація екологічної функції держави за сучасних умов передбачає вирішення завдань як на рівні стратегічних, так і тактичних завдань. Так, стратегія екологічної політики включає в себе визначення пріоритетних цілей, засобів та способів їх реалізації, виходячи зі змісту об'єктивних процесів і тенденцій стану довкілля, змін у довкіллі та особливостей його охорони, що мають місце як на національному так і на глобальному рівні, і з урахуванням законних інтересів суб'єктів екологічного права [6, с. 67].

Основним завданням, на думку Боголюбова, є не тільки і не стільки фіксування ідей, цілей, а саме зосередження організаційних, економічних, правових та інших зусиль на їх досягнення, на отримання бажаного результату [10, с. 12]. Отже, основними методами реалізації екологічної політики є економічні, адміністративно-правові, освітньо-інформаційні. Разом із тим реалізація заходів як екологічної стратегії, так і екологічної тактики має здійснюватися в правовій формі. Тому правове закріплення екологічної політики здійснюється шляхом запровадження її ідей у різних сферах державної політики. Зокрема, шляхом визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, в прогнозах і програмах економічного і соціального розвитку України та окремих її регіонів; у програмах діяльності Кабінету Міністрів, у цільових програмах економічного, соціального та науково-технічного розвитку тощо. Для здійснення екологічної політики вкрай потрібне сучасне розвинене екологічне законодавство, яке надає екополітиці цілеспрямованості, формальної визначеності, загальнообов'язковості, гарантує дотримання та захист екологічних прав громадян, зокрема права на екологічну безпеку та ефективне використання природних ресурсів.

Головні засади державної екологічної політики закріплено відповідними статтями Конституції України, цілою сформованою системою екологічного законодавства, зокрема і програмних документів. Так, відповідно до ст. 13 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" до виключної компетенції Верховної Ради України належить повноваження щодо визначення основних напрямів державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища" (п "а" ч. 1) [5], яке є похідним від конституційного повноваження цього законодавчого органу щодо "визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики" (п. 5 ч. 1 ст. 85 Конституції України).

Засади екологічної політики визначаються в програмних документах стратегічного характеру, які затверджуються законами. На сьогодні таким документом є Закон України від 21 грудня 2010 р. "Про Основні засади (Стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 р." (далі - Стратегія) [11]. У цьому документі визначені принципи, цілі, завдання державної екологічної політики, шляхи вирішення екологічних проблем в Україні на довгострокову перспективу, а саме до 2020 року. Мету національної екологічної політики визначено як стабілізацію і поліпшення стану навколишнього природного середовища України шляхом інтеграції екологічної політики до соціально-економічного розвитку України для гарантування екологічно безпечного природного середовища для життя і здоров'я населення, впровадження екологічно збалансованої системи природокористування та збереження природних екосистем.

Окрім даної Стратегії, засади екологічної політики містяться і в інших програмних документах із загальних або окремих проблем охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Питання екологічної політики розглядаються і в державних програмах, присвячених стратегічному економічному розвитку, національній безпеці, сталому розвитку, зокрема: Енергетичній стратегії України на період до 2030 р., затвердженій розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.07.2013 р. № 1071, Стратегії національної безпеки України, затвердженій указом Президента від 26 травня 2015р. [19], Стратегії сталого розвитку "Україна - 2020", затвердженій указом Президента від 12 січня 2015 р. № 5 [20] та ін.

Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" у ст. 6 виділяє такі види екологічних програм: державні цільові програми, міждержавні, регіональні, місцеві та інші територіальні програми. Як визначено в даній статті, вони приймаються на перспективу з метою проведення ефективної і цілеспрямованої діяльності України з організації заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки, раціонального використання і відтворення природних ресурсів.

Державні екологічні програми теж затверджуються Верховною Радою України відповідно до п. "б" ч. 1. ст. 13 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" [5] та п. 6ч. 1 ст. 85 Конституції України. Вони розробляються в порядку, встановленому Законом України "Про державні цільові програми" [12] та Порядком розробки та затвердження державних цільових програм, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 р. № 106 [13], іншими нормативно- правовими актами.

Загальнодержавні екологічні програми, які охоплюють всю територію держави або значну кількість її регіонів, мають довгостроковий період виконання і здійснюються центральними та місцевими органами виконавчої влади [14; с. 47]. Це, зокрема, затверджені законами України за поданням Кабінету Міністрів: Загальнодержавна цільова програма розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро на період до 2021 р., Загальнодержавна програма "Питна вода України" на 2006-2020 рр., Загальнодержавна цільова програма поводження з радіоактивними відходами, Загальнодержавна програма розвитку мінерально-сировинної бази України на період до 2030 р. тощо.

Інші види екологічних програм стосуються окремих адміністративно-територіальних одиниць чи вирішення окремих проблем охорони довкілля. Вони затверджуються Кабінетом Міністрів за поданням державних замовників, а саме: центральних органів виконавчої влади, Національної академії наук України, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Прикладом є: Комплексна (зведена) програма підвищення рівня безпеки енергоблоків атомних електростанцій, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2011 р. № 1270 та інші.

Місцеві екологічні програми розробляються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад або місцевими державними адміністраціями, згідно делегованими їм районними та обласними радами повноваженнями і затверджуються на пленарних засіданнях відповідних рад (ст. 26, 33, 43, 44 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"),

Важливими для реалізації екологічної політики є і питання законодавчого регулювання здійснення стратегічної екологічної оцінки, стосовно планів і програм, які готуються для секторів економіки, що є джерелами впливу на довкілля та передбачають активне споживання (експлуатацію) природних ресурсів і які фіксуються в екологічній доповіді. Так, відповідно до ст. 7 Протоколу про стратегічну екологічну оцінку до Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордонному контексті, ратифікованим Законом України від 01.07.2015 р. [15], в екологічній доповіді визначаються, описуються та матеріально оцінюються ймовірні суттєві екологічні, зокрема пов'язані зі здоров'ям населення, наслідки реалізації плану чи програми та його/її доцільні альтернативи.

Верховною Радою України направлено на повторне друге читання проект Закону України про стратегічну екологічну оцінку (далі - Проект Закону) [16]. Цей Закон спрямований на регулювання відносин у сфері оцінки наслідків виконання документів державного планування для довкілля, у тому числі для здоров'я населення. Метою стратегічної екологічної оцінки, як зазначається в Проекті Закону, є сприяння сталому розвитку шляхом забезпечення охорони довкілля, безпеки життєдіяльності населення та охорони його здоров'я, інтегрування екологічних вимог під час розроблення та затвердження документів державного планування (п. 1 ст. З Проекту Закону).

У п. З ст. 1 Проекту Закону дано визначення поняттю "документів державного планування". Ними є, окрім інших, загальнодержавні програми, державні цільові програми та інші програми і програмні документи, в тому числі зміни до них, які розробляються та/або підлягають затвердженню органом державної влади, органом місцевого самоврядування та стосуються об'єктів та видів діяльності, щодо яких законодавством передбачено здійснення процедури оцінки впливу на довкілля, або які вимагають оцінки з огляду на ймовірні наслідки для територій та об'єктів природно-заповідного фонду та екологічної мережі.

Тривалий період Україна потребувала прийняття документу, який би містив критерії оцінки стратегії національної екологічної політики з точки зору її спроможності до досягнення поставлених цілей. У класичному розумінні економічної теорії показником ефективності прийнято вважати відношення результату до затрат. Щоб бути ефективною, стратегія повинна розроблятися відповідно до певного комплексу умов, вимог та критеріїв, а її реалізація - відбуватися за забезпечення відповідних інституцій- них рамок. На думку фахівців, чинниками ефективності стратегії будь-якого рівня є: чітко сформульовані завдання, які можуть змінюватися навколо поставлених цілей; підтримка ініціативи виконавців, що підвищує свободу політичного маневру; концентрація зусиль, що дозволяє досягти максимального результату за мінімальних зусиль; гнучкість, що дає запас міцності для свободи маневру; скоординованість дій та відповідальність керівництва за результат; захист основних ресурсів та життєво важливих систем організації. Також можна виділити і фундаментальні принципи формування ефективної стратегії держави, якими є: обгрунтованість, прозорість, легітимність, адекватність, контрольованість, логічність, структурна довершеність, врахування зовнішніх впливів [7, с. 92].

Фахівцями Міністерства екології та природних ресурсів був проведений і опублікований на сайті Мінприроди аналіз та оцінка ефективності виконання Закону України "Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року" (від 21.12.2010 р., № 2818-УІ) (далі - Стратегія) та Розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року № 577-р "Про затвердження Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011-2015 роки" (далі - НПД) [17]. Була проведена робота з великим обсягом матеріалів, оскільки вказані документи містять 7 стратегічних цілей, 104 стратегічних завдань та 278 заходів НПД (заходи подекуди розбиті на підпункти). У процесі проведеного аналізу фахівцями було зроблено висновок про те, що лише 56 заходів (35%) із зазначеної категорії реалізовано успішно, 47 - задовільно (30%), 18 - незадовільно (11%), а 38 не розпочинали своє виконання взагалі (24%). Також ними визначено, що успішність реалізації заходів у 2013 році погіршилась порівняно з періодом 2011-2012 рр. Найбільш невдалим було визнано виконання цілі 6: "Забезпечення екологічно збалансованого природокористування", стратегічні завдання та заходи НПД якої в2013 році не реалізовувались взагалі. У ході аналізу було зроблено висновок про негативний влив на виконання Мінприроди заходів НПД та Стратегії адміністративної реформи 2011-2012 рр., яка ліквідувала територіальні органи Мінприроди. У зв'язку із цим було зроблено висновок про необхідність зміни виконавців або ж доповнення їх місцевими органами влади, виходячи зі змін до законодавства [17].

Відсутність інформації про ті чи інші показники, які наведені в Додатку до Стратегії "Показники ефективності Стратегії", унеможливлює проведення оцінки та аналізу її результативності. Таким чином, необхідне коригування показників Стратегії, адже дослідження, представлені в цьому аналізі, показали те, що моніторинг ряду показників не ведеться, а офіційна інформація про них просто відсутня. Це негативно впливає на сприйняття громадянським суспільством серйозності намірів екологічної політики та викликає сумніви щодо успішності її виконання. З розглянутих 74 показників взятих із Додатку до Стратегії лише 30 можна вважати досягнутими (повністю виконаними, або ж виконання яких є успішним), 14- виконаними частково, 12-не виконаними, а за 18 показниками не виявлено достатньої інформації для проведення оцінки. У кінцевому висновку щодо загальної оцінки Стратегії зазначено, що результативність виконання Стратегії та НПД характеризується як задовільна, тобто вища 30%, але нижча 60% [17].

З вищезазначеного можна зробити висновок, що державна екологічна політика, а саме Закон України "Про загальні засади (стратегію) державної екологічної політики на період до 2020 року" вже зараз потребує внесення змін.

Міністерство екології та природних ресурсів розробило законопроект Закону України "Про загальні засади (стратегію) державної екологічної політики на період до 2030 року" (далі - Проект Стратегії - 2030), який пройшов стадію публічного обговорення і зараз проходить стадію погодження у центральних органах виконавчої влади відповідно до вимог ст. 38 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету України від 18.07.2007.

Зупинюсь тільки на одному з розділів Проекту Стратегії - 2030, а саме розділі V: Моніторинг виконання та показники ефективності. У Проекті Стратегії 2030 запропонована нова методика та визначені нові показники оцінки реалізації державної екологічної політики, повністю відмінні від показників, які визначені в Законі України "Про загальні засади (стратегію) державної екологічної політики на період до 2020 року". За загальною економічною формулою ефективність - це співвідношення мети (цілі) до результату. На наш погляд, дана методика може визначити оцінку окремих визначених показників, а не їх ефективність. Також вона не відображає ефективність реалізації конкретних визначених цілей екологічної політики, бо не враховує всі критерії та інструменти для реалізації принципів та завдань екологічної політики. На наш погляд, можна і доречно поєднати і показники ефективності визначені в Законі України "Про загальні засади (стратегію) державної екологічної політики на період до 2020 року", і показники оцінки реалізації екологічної політики, визначені в Проекті Стратегії - 2030. Тоді можна буде визначити і ефективність реалізації в цілому Стратегії екологічної політики і окремих її цілей.

Висновки

Екологічна політика являє собою свідому і організовану регулюючу діяльність, за допомогою якої і за посередництвом держави і громадських, а особливо політичних організацій, регулюється ставлення суспільства до природи з метою охорони навколишнього природного середовища, ефективного і раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Можна стверджувати, що екологічна політика являє собою єдність двох складових частин - екологічної стратегії та екологічної тактики. Екологічна стратегія передбачає визначення довгострокових цілей розвитку екології та пріоритетних напрямів її досягнення, а екологічна тактика - це засоби і методи, лінія поведінки, що використовується в екологічній політиці для досягнення стратегічних цілей. Щоб бути ефективною, стратегія повинна розроблятися відповідно до певного комплексу умов, вимог та критеріїв, а її реалізація - відбуватися за забезпечення відповідних інституційних рамок. Основним завданням є не тільки і не стільки фіксування ідей, цілей, а саме зосередження організаційних, економічних, правових та інших зусиль на їх досягненні, на отриманні бажаного результату, яким є належний, сприятливий та безпечний стан навколишнього природного середовища для теперішніх та майбутніх поколінь.

екологічний політика природний ресурс

Список використаних джерел

1. Концепція реформування системи державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища), схвалено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31 травня 2017 р. № 616-р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/250269536.

2. Шемшученко Ю.С., Костицький В.В. "Про соціальну обумовленість сучасних проблем теорії та методології екологічного права" / Ю.С. Шемшученко II Екологічне право України, 2017. - № 1-2. - С. 66.

3. Жарова Л. Сучасна екологічна політика: чинники впливу та підходи до формування / Л. Жарова II Наука молода, 2008 р. - №10.-С.136.

4. Ветвицький Д.О. Розвиток державної екологічної політики України в умовах глобалізації: автореф. дис. ...канд. наук з держ. упр.:

5. 02/Д.О. Ветвицький ; Акад.муніцип.упр. - К., 2010. - 20 с.

6. Про охорону навколишнього природного середовища : Закон України від 25.06.1991р. II Відомості Верховної Ради України, 1991 р.-№41,- Стаття 546.

7. Костицький В.В. Екологічне право України: Підручник / В.В. Костицький. - Дрогобич : Коло, 2012. -360 с.

8. Малиш Н.А. Ефективні механізми формування державної екологічної політики: [монографія] / Н.А. Малиш ; Нац. акад. держупр. при Президентові України. - К.: КІС., 2011. - 348 с.

9. Шеллинг Т. Стратегия конфликта / Томас Шеллинг; [пер. с англ. Т. Даниловой; под.ред. Кузнецова, К. Сонина]. - М. : ИРИСЭН,

10. - 366 с.

11. Власенко Ю.Л. Екологічна політика України в умовах глобалізації / Ю.Л. Власенко II Науковий вісник публічного та приватного права, 2016. - Випускб, том 1.-С. 13-138.

12. Боголюбов С.А. Реализация экологической политики посредством права: монография / С.А. Боголюбов. - М. : Институт законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве Российской Федерации : ИНФРА-М, 2016. -320 с.

13. Про Основні засади (Стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 : Закон України від 21 грудня 2010 р. II Відомості Верховної Ради України, 2011. - № 26. -Ст. 218.

14. Про державні цільові програми : Закон України від 18 червня 2004 р. II Відомості Верховної Ради України, 2004. - № 25. - Ст. 352.

15. Про затвердження Порядку розроблення та виконання державних цільових программ : Постанова Кабінету Міністрів від

16. II Офіційний вісникУкраїни, 2007 р. -№8,- Стор. 86. - Стаття 313.

17. Малишева Н.Р. Науково-практичний коментар до Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" / Н.Р. Малишева, М.І. Єрофеєв. - Харків : Право, 2017. -416 с.

18. Про ратифікацію Протоколу про стратегічну екологічну оцінку до Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті: Закон України від 01.07.2015// Відомості Верховної Ради, 2015. - № 32. -Ст. 319.

19. Про направлення на повторне друге читання проекту Закону України про стратегічну екологічну оцінку : Постанова Верховної Ради України від 07.11.2017 № 2179-УІІІ [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2179-19.

20. Оцінка виконання Стратегії державної екологічної політики України на період до 2020 року та Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011-2015 роки (Проект) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : https://menr.gov.ua/ news/29270.html.

21. Остап Семерак : Мінприроди виносить на громадське обговорення нову Стратегію екологічної політики до 2030 року. Опубліковано 12.09.2017 року о 16:01 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : https://www.kmu.gov.ua/ua/news/250261781.

22. Стратегія національної безпеки України : Указ Президента від 26 травня 2015р. II Урядовий кур'єр від 29.05.2015. - № 95.

23. Стратегія сталого розвитку "Україна-2020" : Указ Президента України від 12 січня 2015 р. №5//Урядовий кур'єр від 15.01.2015,- № 6.

Размещено на Allbest.ru