Правове забезпечення отримання інформації про питну воду

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Правове забезпечення отримання інформації про питну воду

Вітів В.А., аспірант кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства

Статтю присвячено дослідженню механізму правового регулювання права на інформацію та інших інформаційних прав у забезпеченні людини якісною питною водою.

Ключові слова: інформація про навколишнє природне середовище, інформаційні права, стан питної води, доступ до інформації, екологічна поінформованість.

Статья посвящена исследованию механизма правового регулирования права на информацию и других информационных прав в обеспечении человека качественной питьевой водой.

Ключевые слова: информация об окружающей природной среде, информационные права, состояние питьевой воды, доступ к информации, экологическая осведомленность.

Abstract

Vitiv VA. Legal regulation of obtaining information on drinking water quality.

The article is devoted to the investigation of the mechanism of legal regulation of the right to information and other information rights in providing people with high-quality drinking water.

Key words: environmental information, information rights, condition of drinking water, access to information, environmental awareness.

Постановка проблеми

Відмова Сполучених Штатів Америки від виконання Паризької угоди по клімату 2015 року ставить перед міжнародною спільнотою проблему неспроможності консолідації зусиль перед викликами екологічної катастрофи. Разом з цим, успіх громадських організацій доводить необхідність розробки нових підходів до контролю суспільства за змінами навколишнього природного середовища, акцентуючи увагу на превентивних засобах інформування та отримання інформації про небезпеки оточуючих природних умов. Особливість механізмів пасивного доступу до екологічної інформації вимагає перегляду правової природи права на доступ до екологічної інформації порівняно із правом на доступ до інформації та свободою її поширення, які, за тлумаченням Європейського суду з прав людини в рішенні по справі «Угорський Хельсінський комітет проти Угорщини» (Заява № 18030/11) від 08.11.2016 р., не повинні накладати на державу обов'язків із самостійного збору та регулярного надання інформації.

Ступінь розробленості проблеми. Теоретичною розробкою права на якісну та безпечну питну воду займались вітчизняні вчені В.В. Ладиченко, Л.О. Головко, Н.В. Обіюх та ін. В.В. Ладиченком було розроблено теоретико-правові засади концепції права людини на якісну та безпечну питну воду та визначено концепцію забезпечення права людини на якісну та безпечну питну воду як складову системи гарантій права людини на життя [1].

У вітчизняних наукових дослідженнях міститься певна невизначеність серед складових інформаційних прав та свобод з їх співвідношенням між собою, тим не менш, право на інформацію про навколишнє природне середовище (екологічну інформацію) стало предметом дослідження таких українських вчених, як В.І. Андрейцев, Г.В. Балюк, Ю.О. Вовк, А.П. Гетьман, В.І. Гордєєв, 1.1. Каракаш, Н.Р. Кобецький, В.В. Костицький, С.М. Кравченко, М.В. Краснова, Н.Р. Ма- лишева, Ю.С. Шемшученко, М.В. Шульга та деяких інших.

Відзначити слід дослідження А.О. Матвейчік, в якому вперше було розглянуто важливу проблему термінології особистого немайнового права на інформацію «про стан навколишнього природного середовища», «екологічну інформацію» та «довкілля», предметом якої стало співвідношення цих термінів [2].

Проте, наскільки нам відомо, в наукових розвідках відсутні спеціальні дослідження інформаційних прав та свобод щодо реалізації права на якісну та безпечну питну воду.

Мета статті - дослідження права людини на якісну та безпечну питну воду в адміністративно-правових механізмах захисту інформаційних прав людини.

Виклад основного матеріалу

В суспільстві ХХІ століття вирішення завдань охорони навколишнього природного середовища тісно переплітаються із глобальним інформаційним простором.

З метою забезпечення безпеки прав та інтересів осіб, стан яких залежить від безпеки інформаційних технологій, Генеральна асамблея ООН ухвалила резолюцію Генеральної Асамблеї ООН № А/ЯЕ8/64/211, покликану забезпечити державами реалізацію прав людини в інформаційному середовищі [3].

Інформаційні права та свободи представляють собою групу основних, невід'ємних прав, змістом яких є отримання, збір, зберігання, створення, знищення інформації та допоміжних прав в різних сферах.

За своєю природою інформаційні права охоплюють свободу інформації, право на інформацію, право на доступ до інформації, право на доступ до суспільно важливої інформації, право на правову інформацію, право на захист персональних даних та будь-якої інформації, що стосується приватного життя, право на знищення персональних даних в автоматизованих системах.

Загальні положення права на інформацію містяться в ст. 9 Закону України «Про інформацію», якою гарантовано, що всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію. Проте зазначеним законом не задовольняються суспільні потреби в інформації у сфері навколишнього природного середовища та якості і безпеки, зокрема питної води [4].

Застосування інструментів правового регулювання в широкому спектрі правовідносин (охорона громадського порядку, реалізація права на доступ до правосуддя тощо) дозволяє розглядати інформаційні права та свободи як універсальні. Таким чином, інформаційні права людини можуть бути допоміжними в реалізації інших категорій прав, що є необхідними для належного розвитку особистості та функціонування держави.

Важливим елементом добробуту людини та дотримання основних її прав, включаючи право на життя, становить адекватна охорона навколишнього природного середовища. Отже, право на питну воду становить наріжний камінь права на гідний рівень життя, здоров'я та безпечне природне середовище.

В резолюції Генеральної Асамблеї ООН № 64/292 від 28 липня 2010 року та коментарі Комітету ООН з економічних, соціальних та культурних прав № 15 від 2002 року визначено право на питну воду та належний санітарний стан як обов'язкову складову основного права людини на життя та здоров'я [5].

Досліджуючи права на інформацію про стан питної води, слід вказати, що це право відноситься до права на інформацію про навколишнє природне середовище. Статтею 50 Конституції України гарантовано вільний доступ до інформації про стан довкілля. Через відсутність нормативного визначення терміну «довкілля» нами підтримується термінологічний підхід А.І. Матвейчік, якою обґрунтовано використання широкого терміну «навколишнє природне середовище», під яким включається не лише «екологічна інформація», а й будь-яка інша інформація, що може становити природоресурсний характер [2].

Правове регулювання питної води та питного водопостачання в Україні регулюється системою нормативно-правових актів різних галузей права. Правовідносини у сфері централізованого водопостачання регулюються положеннями житлово-комунального законодавства, правовідносини з видобування, очистки води - нормами водного, екологічного законодавства та законами про надра.

Спеціальною нормою ст. 9 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» вказано, що кожному споживачеві питної води державою гарантується право вільного доступу до інформації про якість питної води. Згідно з положеннями вищевказаної норми для забезпечення кожному права на доступ до інформації центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, щороку готує й оприлюднює в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, Національну доповідь про якість питної води та стан питного водопостачання в Україні [6].

Порядок підготовки та оприлюднення Національної доповіді визначено Постановою КМУ «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 р. № 576» від 24 лютого 2016 року. Постановою передбачено, що текст Національної доповіді підготовлюватиметься протягом лютого - жовтня, а оприлюднення відбудеться в листопаді шляхом опублікування на офіційному веб-сайті Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України. Окрім цього, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України забезпечує зацікавлені органи державної влади, громадські організації, підприємства, установи, організації та громадян інформацією про випадки і причини забруднення питної води, порядок розрахунку тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення [7].

У разі, коли питна вода має відхилення за показниками від державного стандарту, органи місцевого самоврядування інформують споживачів через засоби масової інформації про її якість та вживають заходів, пов'язаних з відверненням загрози здоров'ю людей.

Національним законодавством питна вода визначена як вода, призначена для споживання людиною (водопровідна, фасована, з бюветів, пунктів розливу, шахтних колодязів та каптажів джерел), для використання споживачами для задоволення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб, а також для виробництва продукції, що потребує її використання, склад якої за органолептичними, мікробіологічними, паразитологічними, хімічними, фізичними та радіаційними показниками відповідає гігієнічним вимогам (ст. 1 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання»). Із змісту поняття «питної води» Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» інформація про якість питної води складається з органолептичних, мікробіологічних, паразитологічних, хімічних, фізичних та радіаційних показників [6]. Виходячи з визначення поняття питної води та змісту Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхуська Конвенція), Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» інформація про питну воду, як і екологічна інформація, означає будь-яку інформацію в письмовій, аудіовізуальній, електронній чи будь-якій іншій матеріальній формі про: а) стан таких складових навколишнього середовища, як вода, її компоненти, відповідність її чинним санітарно-гігієнічним нормам (наприклад, вимогам ДСанПІН 2.2.4-171-10), включаючи генетично змінені організми, та взаємодію між цими складовими; б) фактори, такі, як: речовини, енергія, випромінювання, а також діяльність або заходи, включаючи адміністративні заходи, угоди в галузі питного водопостачання, політику, законодавство, плани і програми, що впливають або можуть впливати на складові питного водопостачання, яке включає аналіз затрат і результатів та інший економічний аналіз і припущення, використані в процесі прийняття рішень з питань, що стосуються стану питної води та питного водопостачання; в) стан здоров'я та безпеки людей, вплив на життя людей доступу до джерел якісної питної води та санітарно-гігієнічних умов [8].

Незважаючи на те, що Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» має загальний статус відносно Закону України «Про питну воду та питне водопостачання», в забезпеченні права на якісну питну воду значна кількість норм правового регулювання обігу інформації про природні ресурси міститься саме в першому з них. Згідно з нормами цього закону громадяни мають право збирати, створювати, зберігати та поширювати інформацію про участь в обговоренні та внесенні пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь в прийнятті рішень з цих питань у публічних слуханнях або відкритих засіданнях з питань впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище на стадіях розміщення, проектування, будівництва і реконструкції об'єктів та у проведенні громадської екологічної експертизи [9]. Наведені вище права гарантуються вільним доступом до інформації про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених законом.

Аналіз змісту ст. 10 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» дозволяє виділити ряд інформаційних прав громадян, які реалізуються шляхом впровадження механізму забезпечення здійснення державного та громадського контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, участі громадських організацій та громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища, створенням та функціонуванням мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації [9].

Дослідниця державно-правових гарантій права на питну воду Н.В. Обіюх виділяє групу безпосередньо пов'язаних з інформаційними правами людини механізмів забезпечення доступу до інформації про стан питної води. Такими гарантіями виступають: ефективне здійснення державного та громадського екологічного моніторингу за станом об'єктів питного водопостачання; додержання обов'язків суб'єктами господарювання щодо попередження та прогнозування негативного впливу господарської діяльності на водні екосистеми; вільний доступ населення до інформації про якість питних водних ресурсів, стан питного водопостачання [10].

На нашу думку, ефективність реалізації інформаційних прав у сфері доступу до інформації про стан питної води залежить від чіткої регламентації інформаційної діяльності розпорядників інформації, об'єктивності, повноти даних, своєчасності подання інформації та її доступність.

Окрім вказаного вище, Закон України «Про питну воду та питне водопостачання» містить обов'язок збору інформації щодо прогнозування впливу господарської, інвестиційної та іншої діяльності на стан джерел та систем водопостачання, вільного доступу до інформації про якість води, систем водопостачання, порядку формування тарифів на послуги водопостачання і водовідведення [6].

Система державного механізму забезпечення населення інформацією про стан питної води складається з центральних органів виконавчої влади, що реалізовують державну політику у сфері житлово-комунального господарства. Вони щороку готують і оприлюднюють в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Національну доповідь про якість питної води та стан питного водопостачання.

Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» на органи управління охороною навколишнього природного середовища покладено функції спостереження, дослідження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності. Місцеві органи самоврядування на своїй території і в межах своєї компетенції забезпечують реалізацію екологічної політики України, екологічних прав громадян, затверджують з урахуванням екологічних вимог проекти планування забудови населених пунктів, їх генеральні плани та схеми промислових вузлів, організовують вивчення навколишнього природного середовища, організовують, в разі необхідності, проведення екологічної експертизи, забезпечують інформування населення про стан навколишнього природного середовища, функціонування місцевих екологічних автоматизованих інформаційно-аналітичних систем [9].

Зважаючи на особливу складність процесу забезпечення якості та безпеки питної води в процесі видобування, обробки, поставки споживачу, особливу частину права на питну воду складають інформаційні обов'язки суб'єкта господарювання та органів державної влади щодо збору та поширення інформації про стан питної води та прогноз її якості без наявності конкретного запиту від зацікавлених осіб.

Серед таких обов'язків виділяється зобов'язання інформувати населення щодо безпеки, нормування та інші. Обов'язок самостійно інформувати споживача становить собою право на поінформованість.

В якості самостійного терміну «поінформованість» використано під час прийняття Орхуської Конвенції як засіб, який дає можливість громадськості реагувати на порушення своїх прав, а органам державної влади вести належний облік таких інтересів. Через відсутність визначення права на поінформованість, це питання стало предметом різних підходів та поглядів в науці [8].

З точки зору права на екологічну інформацію, обов'язок збору та оприлюднення інформації є складовою права на доступ до інформації. На нашу думку, інформацію про стан питної води слід відносити до суспільно значимої інформації, від якої залежить не лише здоров'я особи, а й інші її права (Справа «Дземюк проти України» (Заява № 42488/02 від 04.12.2014 р.).

Отже, заслуговує на увагу концепція В.І. Кутузова [11], А.А. Попова, Р.А. Осіпова [12] щодо виділу з права на інформацію про навколишнє природне середовище права на екологічну поінформованість.

У своєму дослідженні В.І. Кутузов та А.А. Попов дійшли висновку, що право на екологічну інформацію - це право володіти, розпоряджатись і вимагати надання екологічної інформації у компетентного органу державної влади чи місцевого самоврядування. В цей самий час право на екологічну інформованість, на думку автора, - це право на забезпечення громадян з боку державних та муніципальних органів оперативною та прогностичною інформацією без запитів у постійному режимі відповідно до об'єму своїх повноважень та регламентації діяльності [11, с. 270].

Екологічна поінформованість є специфічним інформаційним процесом, заснованим на загальних принципах законодавства про інформацію, що передбачає наявність в повній мірі всіх притаманних інформаційним процесам властивостей і характеристик. Це також і рівень знання права, досягнутий в результаті впливу на усвідомлення правової інформації [11 с. 272].

Виходячи із змісту інформаційних прав та свобод, право на екологічну інформацію є складовою права на доступ до інформації, в той самий час, як право на поінформованість ґрунтується на обов'язку держави збирати інформацію.

На нашу думку, право на поінформованість щодо стану навколишнього природного середовища у вигляді обов'язків закріплене в Законах України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про питну воду та питне водопостачання» та підкріплене державною політикою питної води та питного водопостачання, державною інформаційною та екологічною політикою.

В 2010 році Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року». Стратегія державної екологічної політики згідно вказаного закону передбачає створення механізмів відповідальності органів виконавчої влади за доступність, своєчасність і достовірність екологічної інформації та її отримання; створення та функціонування мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації [14].

Важливою складовою реалізації права на доступ до інформації є встановлення строку, протягом якого розпорядник інформації повинен надати таку інформацію. Згідно зі ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту, а в разі, якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій та інших передбачених цим законом випадках, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. Частиною третьою ст. 20 передбачено вимогу додавати до запиту обґрунтоване клопотання про термінове його опрацювання [15].

Законом України «Про особливості доступу до інформації у сферах постачання електричної енергії, природного газу, теплопостачання, централізованого постачання гарячої води, централізованого питного водопостачання та водовідведення» від 10.12.2015 р. № 887-УІІІ встановлено механізм збору і опублікування інформації щодо питної води в системі централізованого водопостачання [16]. Відповідно до норм Закону № 887-УІІІ споживачам у сферах централізованого питного водопостачання та водовідведення гарантується безперешкодний та безоплатний доступ до інформації про стан якості наданих послуг, однак, із змісту ст.ст. 1,2 цього закону така інформація оновлюється за потреби, але не рідше одного разу на квартал. Опублікування таких даних здійснюється на офіційних веб-сайтах у мережі Інтернет (за наявності) та/або на інформаційних стендах інформації про врахування наданих пропозицій у проекті інвестиційної програми або їх вмотивоване відхилення (ст. 5 Закону України № 887-УІІІ).

З точки зору співвідношення Закону України № 887-УІІІ та Закону України «Про питну воду та питне водопостачання», Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» перший закон нівелює обов'язки органів державної влади, суб'єктів місцевого самоврядування та суб'єктів господарювання щодо оперативного збору та поширення інформації про стан питної води.

Указом Президента України від 25.06.2013 р. № 350/2013 «Про рішення РНБО України від 25.04.2013 р. «Про стан виконання рішення РНБО України від 27.02.2009 р. «Про стан безпеки водних ресурсів держави та забезпечення населення якісною питною водою в населених пунктах України» органи місцевого самоврядування було зобов'язано проводити експертизи та публікувати результати відповідності питної води вимогам ДСанПІН 2.2.4-171-10 [17].

Однак, як було зауважено Л.О. Головко, прийнятий в Україні дСанПіН 2.2.4-171-10 «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною», розроблений з урахуванням вимог Директиви Ради ЄС 98/83/ЕС від 3 листопада 1998 року, хоча і є обов'язковим, але не виконується через відсутність в лабораторіях водоканалів приладової бази і державних методик виконання досліджень. Інший стандарт ДСТУ 7525:2014 «Вода питна. Вимоги та методи контролювання якості» встановлює вимоги до методів контролю води у централізованому та нецентралізованому питному водопостачанні і відповідно до п. 2 носить рекомендаційний характер [15].

Висновки

В результаті проведеного нами дослідження правового забезпечення отримання інформації про стан питної води нами було розглянуто проблеми застосування інформаційних прав стосовно отримання, пошуку, виробництва, обробки та зберігання інформації про стан питної води та питного водопостачання.

Вважаємо, що метою інформаційних прав та права на питну воду є забезпечення повної та достовірної інформації про якість та безпеку питної води. Суспільна значимість інформації про стан питної води, пов'язана із швидкістю можливого поширення захворювання через неякісну питну воду, формує інформаційну сферу як превентивний засіб контролю за безпекою здоров'я споживачів. Право на доступ до інформації про стан питної води складається із активного права на отримання такої інформації як суспільно значимої протягом 48 годин від надходження запиту та пасивного права на регулярну поінформованість про якість та безпеку питної води, можливі перебої з постачанням.

Незважаючи на суспільне значення інформації про стан питної води та питного водопостачання, станом на дату підготовки роботи на офіційній сторінці Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України відсутні матеріали національних доповідей про стан питної води та питного водопостачання з 2015 року.

З метою забезпечення належного захисту порушеного права на екологічну поінформованість від невчасного, неповного чи недостовірного опублікування даних, нами пропонується внесення змін до чинних нормативно-правових актів. Зокрема, слід доповнити право на своєчасне отримання суспільно значимої інформації про стан питної води від будь-якого розпорядника інформації, що повинен її доводити до відома населення, в ст. 9 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання». Окремо необхідно доповнити механізм притягнення до адміністративної, кримінальної, дисциплінарної відповідальності за невиконання розпорядниками інформації своїх обов'язків.

Вважаємо недоліком прийнятого Закону України № 887-VIII відсутність вимоги щодо щомісячного повідомлення про якість послуг з питного водопостачання населення. Разом з цим, нами було встановлено проблеми відсутності методологічних розробок, затверджених державою для проведення оцінки якості питної води згідно вимог ДСанПіН 2.2.4-171-10, що робить неможливим реалізацію права на інформацію.

Таким чином, широкий перелік визначення екологічної інформації та сформований механізм реалізації інформаційних прав дозволяє розглядати їх як перспективний механізм забезпечення права людини на якісну та безпечну питну воду оперативного та превентивного характеру, що не може бути реалізоване через неузгодженість та недоліки нормативно-правового забезпечення.

питний вода інформаційний право

Література

1. Ладиченко В.В. Місце права на питну воду в системі прав людини / В.В. Ладиченко // Наукові записки Міжнародного гуманітарного університету : [збірник]. - Одеса : Фенікс, 2015- Вип. 23. - 62 с.

2. Матвійчук А.О. Особисте немайнове право на сприятливе навколишнє природне середовище в Україні: історичні витоки та перспективи розвитку / А.О. Матвійчук // Юридична наука. - 2012. - № 6. - С. 30-39 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/jnn_2012_6_4

3. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН № A/RES/64/211 від 21 грудня 2009 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://daccess-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N09/474/51/ PDF/N0947451.pdf?OpenElement

4. Закон України «Про інформацію» // Відомості Верховної Ради України. - 2017 [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2657-12

5. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН № 64/292 від 28 липня 2010 [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://daccess-dds-ny.un.org/doc/uNDOC/GEN/N09/479/37/ PDF/N0947937.pdf?OpenElement

6. Закон України «Про питну воду та водопостачання» // Відомості Верховної Ради України. - 2017. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/ laws/show/2918-14

7. Постанова КМУ «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня2004 р. № 576» // Офіційний вісник України. - 2017 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/576-2004-%D0%BF

8. Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхуська Конвенція) // Офіційний вісник України. - 2017 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/994_015

9. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» // Відомості Верховної Ради України. - 2017 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada. gov.ua/laws/show/1264-12

10. Обіюх Н.М. Право людини на питну воду: тенденції розвитку та гарантії реалізації // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия «Юридические науки». - 2013. -Том 26 (65). - № 2-2. - С. 174-179.

11. Кутузов В.И. Проблема разграничения прав граждан, лиц без гражданства, иностранных граждан, общественных организаций и юридических лиц на экологическую информацию и их права на экологическую информированность / Кутузов В.И., Попов А.А. // Вестник Оренбургского государственного университета. - 2005. - № 8. - С. 269-272.

12. Осипов Р.А. Право на информированность: понятие и соотношение с правом на информацию / Осипов Р.А. // Вестник Саратовской государственной юридической академии. - 2015 - № 3 (110). - С. 163-167 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://elibrary.ru/item.asp?id=26471448

13. Закон України «Про загальнодержавну цільову програму «Питна вода України» на 2011-2020 роки» // Відомості Верховної Ради України. - 2017 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2455-15

14. Закон України «Про доступ до публічної інформації // Відомості Верховної Ради України. - 2017 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/2939-17

15. Закон України «Про особливості доступу до інформації у сферах постачання електричної енергії, природного газу, теплопостачання, централізованого постачання гарячої води, централізованого питного водопостачання та водовідведен- ня» від 10.12.2015 р. № 887-VHI // Відомості Верховної Ради України. - 2017 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/887-19

16. Указ Президента України від 25.06.2013 р. № 350/2013 про рішення РНБО України від 25.04.2013 р. «Про стан виконання рішення РНБО України від 27.02.2009 року «Про стан безпеки водних ресурсів держави та забезпечення населення якісною питною водою в населених пунктах України» // Урядовий кур'єр. - 2017 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/n0004525-13

17. Golovko L. Ukrainian legislation on drinking water and its compliance with EU law / L. Golovko // Актуальні питання реформування правової системи: зб. матеріалів ХІІІ Міжнар. наук. - практ. конф (Луцьк, 24 - 25 червня 2016 р.). - Луцьк : Вежа-Друк, 2016. - С. 88 - 89.

Размещено на Allbest.ru