Реформування національного законодавства з питань інтелектуальної власності у 2015-2017 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА З ПИТАНЬ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ У 2015-2017 РР.

Іващенко В.А., к.і.н.,

доцент кафедри інтелектуальної власності

та цивільно-правових дисциплін

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

У статті окреслено перспективи реформування державної системи охорони інтелектуальної власності. Автором розкрито основні вектори реформування та процес напрацювання законодавства, яке має на меті вдосконалення правового регулювання сфери інтелектуальної власності в Україні. Показано позитивні й негативні сторони проектів законодавчих змін, що виставлені для суспільного обговорення.

Ключові слова: національне законодавство, інтелектуальна власність, державна система охорони інтелектуальної власності, реформи, кодифікація.

В статье обозначены перспективы реформирования государственной системы охраны интеллекту-альной собственности. Автором раскрыты основные векторы реформирования и процесс разработки законодательства, имеющее целью усовершенствование правового регулирования сферы интеллек-туальной собственности в Украине. Показаны положительные и отрицательные стороны проектов законодательных изменений, выставленные на общественное обсуждение.

Ключевые слова: национальное законодательство, интеллектуальная собственность, государ-ственная система охраны интеллектуальной собственности, реформы, кодификация.

Ivashchenko V.A. Reforming national legislation on intellectual property in 2015-2017

The article outlines prospects for reforming the state system of intellectual property protection. The author outlines the main vectors of reform and the process of drafting legislation aimed at improving the legal regulation of the intellectual property sphere in Ukraine. The positive and negative aspects of legislative changes proposed for public discussion are shown.

Key words: national legislation, intellectual property, state system of protection of intellectual property, reforms, codification.

Постановка проблеми. Розвиток суспільних відносин та підписання угоди про Асоціацію України та ЄС вимагають удосконалення законодавства у сфері інтелектуальної власності та створення дієвої системи державної охорони інтелектуальної власності. З огляду на це актуальним є дослідження перспектив реформування національного законодавства.

Ступінь розробленості проблеми.

Загалом, питання реформування законодавчого регулювання сфери інтелектуальної влас-ності піднімалися в дослідженнях багатьох сучасних науковців, зокрема, О. Блажківської, І. Калакур, С. Кубіва, Б. Львова, О. Орлюк та інших дослідників.

Мета статті - проаналізувати процес реформування державної системи охорони інтелектуальної власності в Україні, визначити позитивні й негативні елементи вказаного процесу.

Виклад основного матеріалу. Першим етапом реформування системи інтелектуальної власності стало затвердження указом Президента України «Стратегії сталого розвитку «Україна - 2020» 12 січня 2015 року [1]. У документі передбачено ухвалення в Україні європейських стандартів життя та виходу держави на провідні позиції у світі. Ключовим у цьому є проведення реформи захисту інтелектуальної власності, що визнане пріоритетом у межах вектору безпеки. Також стратегія регламентує, що Україна повинна стати державою із сильною економікою та з передовими інноваціями (вектор розвитку). У цьому сенсі О. Орлюк справедливо зазначає, що Україна, яка має високий науковий і творчий потенціал, повинна створити розгалужену інноваційну структуру, що в подальшому спонукатиме до комерціалізації інтелектуальної власності та перетворення її в інтелектуальний капітал [2, с. 77]. Саме ці положення домінують у Концепції реформування державної системи охорони інтелектуальної власності, що схвалена 1 червня 2016 р. [3].

У Концепції основним напрямом, на якому зосереджена увага, є створення дворівневої структури державної системи правової охорони інтелектуальної власності. У цій структурі Мінекономрозвитку забезпечує формування й реалізацію державної політики у сфері інтелектуальної власності; спеціальний орган виконує цілий спектр функцій, а саме: упровадження державної політики в життя, експертні, реєстраційні та інші функції.

Окрема частина концепції присвячена саме законодавчим змінам, що мають відбуватися на тлі адаптації національного законодавства до положень Угоди про Асоціацію. Ключовим напрямом роботи в концепції визнане створення належного рівня охорони й захисту об'єктів права інтелектуальної власності в цифровому середовищі, підвищення рівня відповідальності в межах Кримінального кодексу та Кодексу України про адміністративні правопорушення. Зауважимо, що останні заходи потребують належного вивчення проблеми і системного підходу.

Після затвердження проаналізованого документа Уряд схвалив 23 серпня 2016 р. поетапний план утілення концепції. У структурі плану заходів запропоновано три частини. Перша частина стосувалася запровадження дворівневої структури державної системи охорони інтелектуальної власності. Саме в межах цього етапу потрібно було створити національний орган із питань інтелектуальної власності. Наступним блоком заходів є реорганізація системи колективного управління майновими авторськими й суміжними правами. Третій блок заходів стосується гармонізації національного законодавства відповідно до законодавства ЄС, з урахуванням принципів і положень, закладених в Угоді про Асоціацію [4]. Виконання завдань повинно відбуватися поетапно. На поетапності й поступовості змін наголошував перший віце- прем'єр-міністр України, міністр економічного розвитку і торгівлі С. Кубів. За його словами, поетапність виконання реформи дасть змогу реалізувати затверджену концепцію без будь-яких ризиків для стабільного функціонування системи інтелектуальної власності. Зміни в законодавстві, заплановані відповідно до положень концепції та завдань, стосуються більшості об'єктів інтелектуальної власності [5, с. 12-13].

Міністерством економічного розвитку і торгівлі спільно з НДІ інтелектуальної власності розроблений та запропонований для обговорення проект Закону України «Про національну систему охорони інтелектуальної власності». До його підготовки залучено низку фахівців, юристів-практиків, експертів, міркування яких узяли до уваги розробники проекту. За висловом О. Орлюк, розробники закону підійшли до сприйняття системи інтелектуальної власності не у вузькому, а в широкому розумінні, оскільки в ньому акцентовано увагу на цілому спектрі питань, які спрямовані на формування й реалізацію державної політики у сфері інтелектуальної власності, організацію національної системи охорони інтелектуальної власності [2, с. 78]. Аналізуючи положення проекту закону, вважаємо, що за період становлення законодавства у сфері інтелектуальної власності подібна спроба розробити й ухвалити узагальнюючий нормативно-правовий акт була реалізована вперше. У законопроекті на рівні законодавчого акту окреслено стратегічні завдання та принципи державної політики у сфері інтелектуальної власності. Вперше (ст. 3) сформульовано визначення терміна «національна система охорони інтелектуальної власності», що трактований як сукупність законодавчих структурних і функціональних інститутів, які в комплексі забезпечують формування й реалізацію державної політики у сфері охорони інтелектуальної власності, сприяють розвиткові творчого потенціалу суспільства. У законопроекті описано загальне коло суб'єктів системи інтелектуальної власності. До таких суб'єктів належать особи, які є творцями та які мають майнові права інтелектуальної власності, заявники, особи, що використовують об'єкти права інтелектуальної власності на законних підставах, представники у справах інтелектуальної власності (патентні повірені), професійні організації у сфері інтелектуальної власності, організації колективного управління, суб'єкти наукової та науково-технічної діяльності, вищі навчальні заклади, суб'єкти господарської діяльності, суб'єкти інноваційної діяльності, громадські об'єднання [6]. Водночас не зовсім зрозумілими вважаємо принципи формування суб'єктного складу. По суті, в переліку суб'єктів названі всі без винятку фізичні та юридичні особи, які хоч частково належать до сфери інтелектуальної власності. Доцільно було б застосувати принципи класифікації суб'єктів, запропоновані в Цивільному кодексі, а статтю викласти в такій редакції: «Суб'єктами національної системи охорони інтелектуальної власності є творці (автори, виконавці, вина-хідники, селекціонери), а також фізичні особи та юридичні особи (незалежно від форм влас-ності та правового статусу, які на законних підставах набули прав інтелектуальної власності), користувачі інтелектуальним продуктом, представники у справах інтелектуальної власності (патентні повірені), професійні організації у сфері інтелектуальної власності, організації колективного управління, суб'єкти наукової та науково-технічної діяльності». Завдяки такому підходові суб'єкти умовно згруповані в три групи: творці; юридичні особи - користувачі, правовласники, суб'єкти господарювання, навчальні й наукові заклади, громадські та професійні організації; представники у справах інтелектуальної власності, організації колективного управління.

Окрему групу становлять суб'єкти, які мають державно-владні повноваження (органи законодавчої виконавчої влади, Президент України та місцеві органи влади). Серед органів влади спеціальним статусом володіє національний орган інтелектуальної власності, наділений окремими владними повноваженнями у сфері безпосередньої охорони інтелектуальної власності. Заплановане створення органів, які виконуватимуть кон- сультативно-дорадчу функцію, зокрема, Національної ради України з питань інтелектуальної власності та Ради з питань інтелектуальної власності при державних обласних адміністраціях. Справедливо зауважити, що досвід створення подібних органів існував на початку 2000 рр. Тоді працював Міжвідомчий комітет із проблем захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності, який, однак, не мав суттєвої ефективності.

У статтях, зокрема у ст. 9, законопроекту трактований статус деяких суб'єктів: творців (авторів, виконавців, винахідників), виробників фонограм, виробників відеограм та організацій мовлення. Заслуговує на увагу характеристика в межах окремої норми статусу заявника. Проте розробники проекту не зазначили, хто може бути заявником, і момент виникнення такого статусу. На нашу думку, варто було б конкретизувати положення статті такими словами: «Заявник - фізична чи юридична особа, громадяни України, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи, нерезиденти України...» Породжує дискусії описаний у законі статус таких суб'єктів, як патентні повірені. Суперечливими вважаємо положення щодо п. 2 ст. 10, а саме - стосовно реалізації прав у відносинах із Національним органом інтелектуальної власності (далі - НОІВ) або особисто, або через патентного повіреного. Виклад положень у цій редакції призводить до монополізації ринку послуг у сфері інтелектуальної власності. З одного боку, такий підхід дає змогу створити механізм надання справді якісних послуг, з іншого боку, не дає відповіді на запитання про те, чи може юридична особа реалізувати відносини з НОІВ через уповноваженого фахівця, який працює на підприємстві і статусу патентного повіреного не має [6]. З-поміж інших суб'єктів національної системи охорони інтелектуальної власності саме функції представника у сфері інтелектуальної власності найбільш докладно описані в законопроекті. Варто уваги включення до законопроекту положень щодо діяльності асоціації - Національної асоціації представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених) України (ст. 14). Саме асоціація має стати елементом механізму громадського контролю за діяльністю як національного органу інтелектуальної власності, так і представників інтелектуальної власності.

Посутню увагу в законопроекті звернено на повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері інтелектуальної власності. Варті уваги положення закону, які обґрунтовують загальні засади діяльності й повноваження Національної ради України з питань інтелектуальної власності, Національного органу інтелектуальної власності. Відповідно до п. 1 ст. 23 Національна рада України з питань інтелектуальної власності є постійно діючим консульта- тивно-дорадчим органом, що створюють при Кабінеті Міністрів України. По суті, орган має виконувати функції стратегічного планування розвитку сфери інтелектуальної власності. НОІВ повинен реалізувати низку функцій, що виконувала Державна служба інтелектуальної власності, Український інститут інтелектуальної власності та окремі органи інтелектуальної власності. Також у законопроекті названа низка функцій НОІВ, основними з яких є експертні функції (проведення науково-технічних експертиз заявок на об'єкти інтелектуальної власності, правової експертизи документів стосовно внесення до державних реєстрів відомостей про об'єкти права інтелектуальної власності, що охороняють на території України); функції Міжнародного пошукового органу (далі - МПО) та Органу міжнародної попередньої експертизи (далі - ОМПЕ), відповідно до угод із Всесвітньою організацією інтелектуальної власності (далі - ВОІВ). Як зазначає О. Орлюк, пришвидшене ухвалення законопроекту послугує підставою для отримання позитивних висновків ВОІВ у процесі перереєстрації функцій МПО та ОМПЕ у 2017 р., коли це питання розглядатимуть щодо всіх МПО у світі [2, с. 81].

У контексті реформування державної системи інтелектуальної власності та ухвалення угоди про асоціацію вкотре актуалізовані питання змін у Цивільному кодексі (далі - ЦК) та в спеціальному законодавстві. На необхідності реформування й систематизації цивільного законодавства наголошують О. Харитонова та Є. Харитонов. На їхню думку, запровадження нових норм, навіть тих, що відповідають міжнародним стандартам, у недостатньо систематизоване національне законодавство може створити багато незруч- ностей і колізій, що, безперечно, негативно позначиться на охороні інтелектуальної власності. Ця проблема може бути розв'язана на рівні ЦК за двома напрямами:

- подолання неузгодженості положень ЦК та спеціального законодавства;

- чітке окреслення пріоритетності й порядку застосування нормативно-правових актів.

Науковці пропонують низку змін до ЦК. Зокрема, вважають доцільним удосконалення глави 35 ЦК. Дослідники рекомендують диференціювати виокремлені у ст. 420 об'єкти права інтелектуальної власності, передбачити в книзі 4 Цивільного кодексу три розділи: об'єкти літературно-художньої власності; об'єкти промислової власності; засоби індивідуалізації учасників цивільного обігу товарів і послуг. Подібний підхід був закладений у модельному цивільному кодексі СНД [7, с. 107-108]. Уважаємо доречним поділ об'єктів інтелектуальної власності відповідно до міжнародних угод та західноєвропейських традицій на дві основні групи: літературно-художня власність та промислова власність.

Інший напрям, який останнім часом обговорюють серед науковців, - кодифікація законодавства у сфері інтелектуальної власності, що має достатньо прихильників та опонентів. Для названого напряму в Україні сформувалася низка передумов. У зв'язку з підписанням Угоди про Асоціацію, з'явилася потреба уніфікації законодавства з європейським. Таке узгодження може через обрання моделі охорони інтелектуальної власності однієї з провідних країн, де законодавство у сфері інтелектуальної власності кодифіковане. У законодавстві наявні численні суперечності, навіть у межах одного нормативного акта. Також чинними є закони, які регламентують однотипні правовідносини з приводу одного й того самого об'єкта інтелектуальної власності. Зафіксовано численну кількість термінологічних розбіжностей, зокрема в руслі компонування інтегральних мікросхем, географічних зазначень. Відсутнє належне регулювання договірних відносин у сфері інтелектуальної власності. Наявні норми, що стосуються права інтелектуальної власності в господарському кодексі, який регламентує правовідносини, що належать до регулювання Цивільного кодексу та галузевих законів. Такі численні суперечності актуалізують питання про доцільність низки поправок до нормативних актів. На думку Р. Стефанчука, внесення змін призведе до колізій та ще більшої нерозбірливості в непростій системі законодавства з інтелектуальної власності в Україні. Дослідник стверджує, що єдиним можливим способом «наведення ладу» у сфері законодавчого регулювання інтелектуальної власності є кардинальні зміни в законодавстві. Серед варіантів регулювання правовідносин учений називає такі: ухвалення нових галузевих нормативно-правових актів (однорівнева модель); дворівнева модель (ЦК та спеціальні закони); кодифікація (кодифікація або на рівні ЦК, або ж на рівні Кодексу інтелектуальної власності). Щодо останньої моделі, Р. Стефанчук уважає її найбільш при-йнятною, аргументуючи свою позицію досвідом передових західноєвропейських країн: Франції (кодифікація відбулася 1992 р.), Італії (2005 р.) та ін. [8, с. 87-88]. Також дослідник наголошує, що на європейському просторі все частіше обговорюють пропозицію про необхідність затвердження Європейського кодексу інтелектуальної власності [8, с. 90].

Студіюючи перспективи кодифікації законодавства у сфері інтелектуальної власності, І. Калакур доводить, що в Україні сферу інтелектуальної власності вже регулюють норми кодифікованого акта. На його думку, важко зберегти унікальність структури Цивільного кодексу та розв'язати проблему змістового навантаження положень, що стосуються права інтелектуальної власності [9, 90]. У досліджуваній нами національній правовій традиції кодифікація законодавства у сфері інтелектуальної власності могла б стати новим явищем, оскільки за часів Російської імперії й Австро-Угорщини існували однорівнева та дворівневі моделі регулювання права інтелектуальної власності. Аналогічні моделі були застосовані на різних етапах еволюції права інтелектуальної власності й за часів СРСР.

Інший напрям, окреслений в угоді й концепції, - створення ефективної та дієвої системи судового захисту порушених прав. Удосконалення системи судового захисту порушених прав відбувається в контексті загальної судової реформи в Україні. Майбутня модель функціонування судової системи описана в Законі України про судоустрій і статус суддів. Для розгляду окремих категорій справ у системі судоустрою передбачені вищі спеціалізовані суди. Вищими спеціалізованими судами відповідно до ст. 31, є Вищий суд із питань інтелектуальної власності та Вищий антикорупційний суд [10]. За висловом голови Вищого Господарського Суду України Б. Львова, спеціалізовані суди мають стати важливим елементом підвищення якості та професійності правосуддя [11, с. 146]. З огляду на спеціалізацію судів у ст. 33 закріплені вимоги до кандидатів на посаду судді, призначення якого відбуватиметься за результатами кваліфікаційного оцінювання. У п. 1 ст. 33 зауважено, що суддею Вищого суду з питань інтелектуальної власності може бути особа, яка відповідає хоча б одній із передбачених у законі вимог: має стаж роботи на посаді судді не менше трьох років; має досвід професійної діяльності представника у справах інтелектуальної власності (патентного повіреного) щонайменше п'ять років; має досвід професійної діяльності адвоката щодо здійснення представництва в суді у справах із захисту прав інтелектуальної власності щонайменше п'ять років; має сукупний стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), передбачений у попередніх пунктах, не менше як 5 років. Ці кваліфікаційні вимоги дають надію на професійну роботу суддів [10]. Б. Львов наголошує на позитивній практиці господарського судочинства у сфері інтелектуальної власності та на професійності суддів господарської юрисдикції, що, безперечно, можуть бути залучені до роботи нової судової інстанції [11, с. 147].

На доцільності й необхідності створення спеціалізованого суду наголошує О. Блажківська, аргументуючи це тим, що вузька спеціалізація судів дасть змогу сформувати належну нову інституцію стосовно захисту прав інтелектуальної власності, як це працює в Німеччині, США, Франції [12, с. 171].

Висновки. Отже, після підписання Угоди про Асоціацію в Україні проголошено не тільки реформування системи охорони інтелектуальної власності, але й зміни в системі законодавства. Ключовим у реформуванні системи інтелектуальної власності є створення дворівневої системи охорони інтелектуальної власності, основу якої становитимуть Мінекономрозвитку та НОІВ. У контексті проаналізованих змін важливу роль відіграє законодавство. Проект Закону України «Про Національну систему охорони інтелектуальної власності в Україні» уже розроблено та запропоновано для громадського обговорення. Попри його загальні схвальні відгуки, законопроект отримав багато нарікань, що стосуються переважно можливої монополізації ринку послуг у сфері інтелектуальної власності, відсутності системного підходу у визначенні суб'єктів національної системи охорони інтелектуальної власності. Також законопроект оминає увагою сферу селекції рослин і тварин, що є ключовими об'єктами права інтелектуальної власності. Попри названі недоліки, доопрацювання проекту та його затвердження сприятимуть розвитку системи інтелектуальної власності в цілому.

Ключовий елемент реформи - зміни в системі захисту прав інтелектуальної власності, що передбачені положеннями Угоди про Асоціацію. Перший крок у цьому напрямі вже зроблено через ухвалення Закону України «Про судоустрій і статус суддів», де регламентоване створення Вищого суду з питань інтелектуальної власності.

реформування законодавство інтелектуальний власність

ЛІТЕРАТУРА

1. Указ Президента України «Про Стратегію сталого розвитку «Україна - 2020» 12 січня 2015 року № 5/2015 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.Ua/laws/show/5/2015/paran10#n10

2. Орлюк О. Концепція проекту закону про національну систему інтелектуальної власності України / О. Орлюк // Право України. - 2016. - № 11. - С. 75-85.

3. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції реформування державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні» від 1 червня 2016 р. № 402-р [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/402-2016-%D1%80

4. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану заходів з реалізації Концепції реформування державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні» від 23 серпня 2016 р. № 632-р [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/632-2016-%D1%80

5. Кубів С. Інтелектуальні надбання України є скарбом національної економіки, які формують її інноваційне майбутнє / С. Кубів // Право України. - 2016. - № 11. - С. 11-13.

6. Проект Закону України «Про Національну систему охорони інтелектуальної власності в Україні» [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.me.gov.ua/Documents/ Detail?lang=uk-UA&id

7. Харитонова О. Проблемні питання реформування права інтелектуальної власності в Україні / О. Харитонова, Є. Харитонов // Право України. - 2016. - № 11. - С. 106-114.

8. Стефанчук Р До питання про кодифікацію законодавства у сфері інтелектуальної власності / Р Стефанчук // Право України. - 2016. - № 11. - С. 106-114.

9. Калакур І. Основні завдання на шляху реформування державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні / І. Калакур // Право України. - 2016. - № 11. - С. 101-105.- С.103.

10. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2016. - № 31. - Ст. 545 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.Ua/laws/s how/1402-19

11. Львов. Б. Судовий захист права інтелектуальної власності: сучасний стан і перспективи / Б. Львов // Право України. - 2016. - № 11. - С. 144-149.

Размещено на Allbest.ru