Правові засоби захисту свідків, які беруть участь у кримінальному судочинстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття

на тему: Правові засоби захисту свідків, які беруть участь у кримінальному судочинстві

Виконав:

Бабецький P.B.

У статті досліджено правові основи забезпечення захисту свідків, які беруть участь у кримінальному судочинстві. Визначено основні нормативні акти, які використовуються для забезпечення захисту свідків у кримінальному судочинстві. Охарактеризовано кримінальні і кримінально процесуальні засоби захисту свідків, які беруть участь у кримінальному судочинстві. Запропоновано окремі доповнення до нормативних актів щодо ефективності забезпечення захисту свідків, які беруть участь у кримінальному провадженні.

Ключові слова: правове забезпечення, кримінальне провадження, захист, свідок, кримінальні норми, кримінально-процесуальне забезпечення.

В статье исследованы правовые основы обеспечения защиты свидетелей, которые участвуют в уголовном судопроизводстве. Определены основные нормативные акты, которые используются для обеспечения защиты свидетелей в уголовном судопроизводстве. Охарактеризованы криминальные и уголовно- процессуальные средства защиты свидетелей, которые участвуют в криминальном судопроизводстве. Предложены отдельные дополнения к нормативным актам относительно эффективности обеспечения защиты свидетелей, которые участвуют в уголовном судопроизводстве.

Ключевые слова: правовое обеспечение, криминальное осуществление, защита, свидетель, криминальные нормы, криминальнопроцессуальное обеспечение.

Legal frameworks of providing of defence of witnesses that participate in the criminal rule-making are investigational in the article. Basic normative acts that is used for providing of defence of witnesses in the criminal rule-making are certain. Criminal and criminally judicial facilities of defence of witnesses that participate in the criminal rule-making are described. The separate adding is offered to the normative acts in relation to efficiency of providing of defence ofwitnesses that participate in criminal realization.

Key words: legal providing, criminal realization, defence, witness, criminal norms, crime is a process of providing.

Постановка проблеми

Застосування правових засобів щодо забезпечення захисту свідків у кримінальному судочинстві спрямоване на отримання та фіксацію інформації про протиправний вплив на свідків або створення умов щодо неможливості злочинцями здійснювати такі дії. На практиці виникає необхідність удосконалення правових норм щодо забезпечення правового впливу на підозрюваних та їх от оточення з метою недопущення негативного впливу на свідків, які беруть участь у кримінальному судочинстві.

Стан дослідження

Окремі аспекти розробки правових засобів забезпечення захисту свідків у кримінальному судочинстві розглядали такі вчені: В.П. Бахін, Т.В. Вар- фоломєєва, А.Ф. Волобуєв, В.І. Галаган, В.Г. Гончаренко,

A. В. Іщенко, В.С. Зеленецький, Н.С. Карпов, В. О. Коновалова, М.В. Костицький, В.С. Кузьмічов, М.В. Куркін, О.П. Кучинська, В.Т. Маляренко, В.С. Мацишин, М.І. Мельник, В.Т. Нор, В.В. Тищенко, Л.Д. Удалова, М. Тертишник та ін.

Метою статті є дослідження поняття та змісту правового забезпечення захисту свідків, які беруть участь у кримінальному судочинстві; розглянуто норми кримінального і кримінального процесуального законодавства в даному напрямі.

Виклад основного матеріалу

Застосування правових засобів щодо забезпечення захисту свідків у кримінальному судочинстві спрямоване на отримання та фіксацію інформації про протиправний вплив на свідків або створення умов щодо неможливості злочинцями здійснювати такі дії.

В. Копейчиков зазначає, що правовий вплив - це дія права на широке коло суспільних відносин, свідомість і поведінку людей за допомогою правових норм. Правове ж регулювання, як доводить вчений, - це специфічний вплив, який здійснюється правом як особливим нормативним інституційним регулятором [1, с. 217].

На думку О. Васильєва, правова форма дозволяє формувати загальну картину, сприяти цілісності пізнавальної дійсності у всіх галузях юридичної науки [2, с. 96].

Звісно, як і більшість науковців [3; 4; 5], ми підтримуємо думку про комплексний підхід щодо вирішення питання правового забезпечення такої діяльності.

Наприклад, О. Александренко для побудови такої системи пропонує дві складові частини такої діяльності: 1) заходи подолання протидії, здійснення яких можливе силами правоохоронних органів; 2) заходи, що виходять за межі їхніх можливостей, здійснення яких уможливлюється лише силами держави і суспільства [6, с. 78-79]. Під час розробки засобів і методів захисту свідків необхідно також розрізняти: можливості окремо взятого правоохоронного органу (районного управління, УМВС), окремого відомства (МВС, СБУ, прокуратура) та можливості системи правоохоронних органів у цілому. Кожна із цих груп може на своєму рівні виконувати певні заходи щодо подолання протидії. МВС, наприклад, може здійснювати оперативний супровід розслідування і розгляду кримінальних проваджень для попередження руйнування їх доказової бази; забезпечувати захист учасників кримінального судочинства; створювати підрозділи із захисту свідків; нормативно та методично забезпечувати діяльність щодо захисту свідків та інше, що не під силу районному управлінню.

Саме тому перш за все на державному рівні мають бути створені відповідні умови, зокрема: проведення правильної соціально-економічної політики; прийняття відповідного законодавства; фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності правоохоронних органів тощо [6, с. 80].

Правовою основою захисту свідків, які приймають участь у кримінальному судочинстві, є система чинного законодавства: Конституція України, Кримінальний кодекс України та Кримінальний процесуальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Закони України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про прокуратуру», «Про Національну поліцію України», «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», «Про інформацію» та інші, законодавчі акти та міжнародні угоди й договори, учасником яких є Україна, а також Укази Президента, Постанови Кабінету міністрів України та відомчі нормативні акти.

Основний правовий ґрунт становить Конституція України. Так, ст. З Конституції визначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Вона має пряму дію та найвищу юридичну чинність. Всі інші закони й підзаконні нормативні акти повинні відповідати нормам Конституції України. Будь-які типові розбіжності повинні вирішуватися тільки на користь Конституції України.

Система правових засобів захисту свідків у кримінальному судочинстві складається із загально-правових, які поділяються на: кримінально-правові, кримінально-процесуальні норми.

До першої групи входять норми, які передбачають кримінальну відповідальність за конкретні способи протидії розслідуванню: свідомо неправдиве показання, відмова від дачі показань; приховування майна, яке підлягає конфіскації; приховування злочину та ін. (ст. 384, 385, 388, 396 КК України). На необхідність попередження і викриття протиправного впливу на свідків, що беруть участь у кримінальному провадженні, законодавець відреагував, зокрема, встановленням кримінальної відповідальності за постанову свідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали чи постанови (ст. 375 КК України); розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, яку взято під захист (ст. 381 КК України), завідомо неправдиве повідомлення про злочин (ст. 383 КК України); перешкоджання з'явлення свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови давання показань (ст. 386 КК України).

Факти вчинення неправомірного тиску на осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, підтверджують статистичні дані щодо виявлення та розслідування злочинів в Україні. Якщо в 2013 році було зареєстровано 563560 злочинів (вручено повідомлення про підозру 223651 особі), то у 2016 році було зареєстровано 1 124401злочинів (вручено повідомлення про підозру 159480 особам). За даний період кількість розглянутих судами кримінальних проваджень із винесенням обвинувальних вироків не перевершує 55% від розслідуваних. Про наявність протидії кримінальному судочинству у формі протиправного впливу на їх учасників підтверджує облік злочинів проти правосуддя, які зареєстровані в 2016 р.: 506 злочинів за ст. 383 КК України «Завідомо неправдиве повідомлення про злочин»; 637 - за ст. 384 «Завідомо неправдиве показання»; 23 - за ст. 385 «Відмова свідка від давання показань...»; 56 - за ст. 386 «Перешкоджання з'явлення свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови давання показань». В Україні здійснюються довготривалі заходи захисту осіб, які брали участь у кримінальному судочинстві, стосовно: 374 осіб - 2012 р.; 403 осіб - 2013 р.;

315 осіб - 2014 р.; 320 осіб - 2015 р.; 300 осіб - 2016 р. (75% були свідками та потерпілими, а 25% - працівниками суду або правоохоронних органів).

В Україні здійснюються довготривалі заходи захисту осіб, які брали участь у кримінальному судочинстві, стосовно: 374 осіб - 2012 р.; 403 осіб - 2013 р.; 315 осіб - 2014 р.; 320 осіб - 2015 р.; 300 осіб - 2016 р. (75% були свідками та потерпілими, а 25% працівниками суду або правоохоронних органів) [7, с. 80].

У процесі дослідження встановлено, що захист свідків проводився за злочинами: у сфері службової діяльності (38,4%); у сфері економіки (17, 3%); у сфері обігу наркотичних засобів (15,3%);вчинених організованими групами (20%); в інших сферах (9%).

У процесі вивчення кримінальних проваджень встановлено, що до основних заходів із захисту свідків під час розслідування здійснювалися: організаційні заходи (особиста охорона, охорона житла і майна та ін.) (95%); кримінально-правові (16%); кримінально-процесуальні (47,4%); тактичні операції (34%); оперативно-розшукові заходи (66%).

Важливішою гарантією забезпечення безпеки учасників кримінального провадження є існування в Кримінальному кодексі України відповідальності за невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист (ст. 380 КК України), розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист (ст. 381 КК України), перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку (ст. 386 КК України); розголошення даних оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування (387 КК України), погроза вбивством (ст. 129 КК України).

За останні чотири роки було внесено в ЄРДР три факти за ознаками ст. 380 КК України; сім фактів за ознаками ст. 381 КК України; 80 фактів за ознаками ст. 387 КК України; 27 фактів за ст. 129 КК України (погроза вбивством свідка). В окремих випадках встановлені два факти вбивства, 11 тілесних ушкоджень (різного ступеня) свідкам [7, с. 85].

Кримінальна відповідальність за неприйняття рішення, несвоєчасне прийняття або прийняття недостатньо обґрунтованих рішень, а також невжиття, несвоєчасне вжиття достатніх заходів для забезпечення працівників суду, правоохоронних органів або осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та їхніх близьких родичів службовою особою органу, на який покладено функції забезпечення безпеки зазначених осіб, якщо ці дії спричинили тяжкі наслідки.

Закон до тяжких наслідків відносить смерть людини, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній особі, середньої тяжкості тілесних ушкоджень - двом чи більше особам, спричинення матеріальної шкоди у великих розмірах [8, с. 927].

Розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист, службовою особою, якою прийнято рішення про ці заходи, особою, яка їх здійснює, або службовою особою, якій ці рішення стали відомі у зв'язку з її службовим становищем, а так само особою, взятою під захист, якщо ці дії спричинили шкоду здоров'ю особи, взятої під захист, або ті самі дії, якщо вони спричинили смерть особи, взятої під захист, або інші тяжкі наслідки. Спричинення шкоди здоров'ю особи, взятої під захист (ч. 1 ст. 381 КК), - це заподіяння їй фізичного болю, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист, означає доведення цих відомостей будь-яким способом хоча б до однієї сторонньої особи (приміром, останній розповіли про такі заходи або ознайомили її з документами про них, або показали особу, взяту під захист) [8, с. 928].

Заборона розкриття відомостей досудового розслідування зумовлена особливостями кримінального провадження, зокрема необхідністю встановлення та розшуку осіб, що вчинили кримінальне правопорушення, запобігання знищенню слідів та інших доказів винними особами або їх спільниками чи іншими зацікавленими в результатах досудового розслідування особами. Передчасне і неконтрольо- ване розголошення даних досудового розслідування може не тільки вплинути на хід досудового розслідування, завдати шкоди повноті й об'єктивності встановлення обставин кримінального правопорушення, а й завдати шкоди інтересам учасників кримінального провадження.

Дослідження показують, що застосування кримінально-правових засобів здійснюються тільки після настання тяжких наслідків. У той же час коли не були вчасно застосовані засоби захисту свідків, у 70% кримінальних проваджень свідки відмовлялися від раніше наданих свідчень, у 30% вони безпричинно не з'являлися на допити. У випадку розголошення показів свідків у 60% їм погрожували фізичною розправою, тому за останні роки було 35 фактів внесення даних в ЄРДР за ознаками ст. 129 КК України (погроза вбивством свідків).

На наш погляд, з метою недопущення протиправного тиску на свідків із боку підозрюваних (обвинувачених) осіб та їх оточення необхідно в обов'язковому порядку проти них застосовувати такий запобіжний захід, як тримання під вартою. Вбачається за необхідне ч. 1 ст. 183 КПК України (тримання під вартою) доповнити текстом: «Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно в разі, якщо прокурор доведе (особою вчинено тяжкий злочин, або в складі організованої злочинної групи чи злочинної організації), що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбачених статтею 177 КПК України».

Якщо ж підозрюваний (обвинувачений) йде на контакт зі слідчим та дає правдиві показання, бере активну участь у розслідуванні, але на нього здійснюється тиск із боку його співучасників або учасників організованої злочинної групи тощо, то слідчий може застосувати компромісний варіант і запровадити до нього такий запобіжний захід, як домашній арешт, але із заходами щодо забезпечення його особистої безпеки. Як ми вже вказували, якщо об'єктом небезпеки під час здійснення протидії розслідуванню виступає сам підозрюваний (обвинувачений), взяття його під варту не вирішує проблем його особистої безпеки, а часто, навпаки, створює її.

Досить ефективними з точки зору подолання протидії розслідуванню злочинів даної категорії є низка й інших заходів забезпечення кримінального провадження, а саме: тимчасове обмеження в користуванні спеціальним правом та відсторонення від посади. Стаття 148 КПК України, яка регламентує запровадження такого заходу, як обмеження в користуванні спеціальним правом, прямо вказує на те, що застосовується він у випадках перешкоджання кримінальному провадженню.

Так, як і тимчасове обмеження в користуванні спеціальним правом, відсторонення від посади (ст. 154 КПК України) однією із цілей має запобігання перешкоджанню проведення досудового розслідування. Особливістю тут є те, що суб'єктами такого відсторонення можуть бути лише особи, які є службовими особами правоохоронного органу. До того ж, спеціальними умовами відсторонення від посади є наявність процесуального статусу підозрюваного, обвинуваченого, перебування особи на посаді та обрання запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою. Також важливим моментом є і те, що до службових осіб правоохоронних органів відсторонення від посади застосовується незалежно від тяжкості злочину [69, с. 233]. Беззаперечно важливим є і той факт, що наведений у законі перелік правоохоронних органів не є вичерпним, тому для визначення належності службової особи до правоохоронних органів, крім передбаченого їх переліку, необхідно встановити, чи не здійснюють відповідні органи, установи правозастосовні або правоохоронні функції. Відповідно до ч. З ст. 154

КПК України Генеральний прокурор України має право звернутися з клопотанням до Президента України про відсторонення від посади службових осіб, яких призначає Президент України, а також звертатися з клопотанням про відсторонення судді від посади до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України [9, с. 234]. З огляду на конкретну слідчу ситуацію та реальну можливість застосування таких заходів слідчим вони повинні стати реальним інструментом у процесі подолання негативного впливу на свідків під час розслідування кримінального провадження.

Наступною групою засобів щодо подолання неправомірного тиску на свідків є кримінально-процесуальні засоби, які трактуються як засоби, спрямовані на забезпечення провадження в кримінальних справах, що встановлюють правила поведінки і порядок реалізації учасниками кримінального процесу своїх прав і обов'язків та містять норми, безпосередньо спрямовані на попередження і подолання протидії. До них належать: кримінально-процесуальні заходи примусу та умови їх застосування, в тому числі під час здійснення протидії розслідуванню; заходи, які визначають порядок проведення окремих слідчих дій за умов протидії (негласних слідчих (розшукових) дій); засоби, які передбачають заходи щодо захисту учасників кримінального судочинства [6, с. 51].

Заходи кримінально-процесуального примусу мають окреме значення для подолання протидії із досліджуваної категорії злочинів і, насамперед, для забезпечення належної поведінки суб'єктів кримінального провадження, коло яких визначено відповідними нормами кримінального процесуального закону [7, с. 338], що для процесу подолання протидії є ключовим елементом.

Окремі заходи забезпечення безпеки свідків, які беруть участь у кримінальну судочинстві, в першу чергу процесуального характеру (наприклад, забезпечення конфіденційності даних про особу, закритий судовий розгляд, проведення слідчих дій за допомогою відеоконференції, візуальне спостереження тощо), можуть безпосередньо здійснюватися слідчим, прокурором або судом.

У процесі дослідження кримінальних проваджень визначено основні процесуальні слідчі (розшукові) дії, які застосовувалися з метою захисту свідків від протиправного впливу. До таких, зокрема, було віднесено:

- допит свідка/потерпілого та одночасний допит двох і більше вже допитаних осіб у судовому засіданні слідчим суддею під час досудового розслідування, в т. ч. дистанційно (ч. 1 ст. 225, ч. 2 ст. 232 КПК України) (22,3%);

- впізнання поза візуальним і аудіоспостереженням особи, яку пред'являють для впізнання (ч. 4 ст. 228 КПК України) (88,4%);

- допит/впізнання в режимі відеоконференції в ході досудового розслідування (ст. 232 КПК України) та процесуальні дії в режимі відеоконференції під час судового провадження (ст. 336 КПК України) (33,6%) та ін.

Крім того, до таких заходів можуть були віднесені:

- виділення матеріалів кримінального провадження щодо однієї з осіб, яка підозрюються чи обвинувачуються у вчиненні злочину й погодилась на угоду (ч. 8 ст. 469, ч. З ст. 217 КПК України) (17%);

- ненадання доступу до матеріалів кримінального провадження щодо застосування заходів безпеки або видалення таких відомостей із матеріалів кримінального провадження (ч. 1 ст. 221 та ч. 5 с. 290 КПК України) (21%).

Також відповідно до ст. 10 Кримінально-виконавчого кодексу України до засуджених (свідків) додатково застосовуватись такі заходи забезпечення безпеки:

- ізольоване тримання (45%);

- переведення в іншу установу виконання покарань (90%);

- переведення засудженого в безпечне місце (55%).

Висновки

Окреме місце в системі спеціально-правових заходів захисту свідків займають кримінально-правові заходи, представлені низкою складів злочинів, що безпосередньо визначають відповідальність за дії, якіможна кваліфікувати як елементи протидії розслідуванню. Ряд процесуально-правових заходів являє собою засоби, спрямовані на забезпечення кримінального провадження, що встановлюють правила поведінки і порядок реалізації учасниками кримінального процесу своїх прав і обов'язків та містять норми, безпосередньо спрямовані на попередження і подолання протидії.

До найбільш ефективних у контексті захисту свідків належать: заходи збереження таємниці слідства, заходи примусу (в умовах слідчої ситуації можна вдало використовувати заставу, домашній арешт, відсторонення від посади, тимчасове обмеження в користуванні спеціальним правом); негласні слідчі дії (серед яких окреме місце займають: зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, аудіо- та відеоконтроль особи, спостереження за особою, річчю або місцем, аудіо- та відеоконтроль місця, зняття інформації з електронних інформаційних систем).

можна кваліфікувати як елементи протидії розслідуванню. Ряд процесуально-правових заходів являє собою засоби, спрямовані на забезпечення кримінального провадження, що встановлюють правила поведінки і порядок реалізації учасниками кримінального процесу своїх прав і обов'язків та містять норми, безпосередньо спрямовані на попередження і подолання протидії. захист свідок кримінальне судочинство

До найбільш ефективних у контексті захисту свідків належать: заходи збереження таємниці слідства, заходи примусу (в умовах слідчої ситуації можна вдало використовувати заставу, домашній арешт, відсторонення від посади, тимчасове обмеження в користуванні спеціальним правом); негласні слідчі дії (серед яких окреме місце займають: зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, аудіо- та відеоконтроль особи, спостереження за особою, річчю або місцем, аудіо- та відеоконтроль місця, зняття інформації з електронних інформаційних систем).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Загальна теорія держави і права / за ред. В.В. Копейчикова. - К.: Юрінком, 1997. -620 с.

2. Васильев А.Н. Правовые категории / А.Н. Васильев II Методологические аспекты разработки системы категорій теории права. - М. : Право, 1976. - 265 с.

3. Бахин В.П. Некоторые аспекты изучения практики борьбы с преступностью (данныеисследований за 1980-2002 гг.) / В.П. Бахин, Н.С. Карпов. - Киев, 2002. - 458 с.

4. Даньшин М.В. Класифікація способів приховування злочинів : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / М.В. Даньшин. -X., 2000. - 20 с.

5. Журавлев С.Ю. Противодействие деятельности по раскрытию и

Расследованию преступлений и тактика его преодоления : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / С.Ю. Журавлев. - Н. Новгород, 1992. -210 с.

6. Александренко О.В. Криміналістичні проблеми подолання протидії розслідуванню : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / О.В. Алек- сандренко. - К., НАВСУ, 2004. - 192 с.

7. Єдиний звіт ГПУ України щодо діяльності підрозділів СБУ за 20013-2017рр. - К. : ГПУ. -250 с.

8. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / Д.С. Азаров, В.К. Грищук, А.В. Савченко [та ін.] ; за заг. ред.

О.М. Джужі, А.В. Савченка, В.В. Чернея. - К.: Юрінком Інтер, 2017. - 1104 с.

9. Дьомін Ю.М. Відсторонення від посади як один із заходів забезпечення кримінального провадження / Ю.М. Дьомін II Науковий вісник НАВСУ. -2013.-№1,- С. 232-236.

Размещено на Allbest.ru