Cпіввідношення принципів доцільності та законності у кримінальному процесі Німеччини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Cпіввідношення принципів доцільності та законності у кримінальному процесі Німеччини

Козаченко B.I.

Здобувач Національної академії прокуратури України

У статті розглядається питання щодо співвідношення принципів доцільності та законності у кримінальному процесі Німеччини. Визначається, чому тема представляє інтерес з погляду кримінального процесу України. Вказується, чи можливо впровадити принцип доцільності за прикладом Німеччини у кримінальному провадженні України.

Ключові слова: Німеччина, кримінальний процес, принципи, доцільність, законність.

кримінальний доцільність законність німеччина

В статье рассматривается вопрос относительно соотношениия принципов целесообразности и законности в уголовном процессе Германии. Определяются, почему данная тема представляет интерес з точки зрения уголовного процесса Украины. Указывается, можно ли внедрить принцип целесообразности, за примером Германии, в уголовном производстве Украины.

Ключевые слова: Германия, уголовный процесс, принципы, целесообразность, законность.

The article deals with the question of the correlation of the principles of expediency and legality in the criminal process of Germany. Determined, why this topic is of interest in the context of the criminal process ence of Germany in criminal proceedings in Ukraine.

Key words: Germany, criminal proceedings, principles, expediency,

Постановка проблеми. У вітчизняній діяльності слідчих, прокурорів, однієї з актуальних проблем є надмірна кількість кримінальних проваджень, що перебуває у них в провадженні, та за якими, відповідно, вони повинні встановити усі фактичні обставини справи (ч. 2 ст. 9 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Так, у нашій державі не один рік тривають дискусії, як можна зменшити цю надмірну кількість кримінальних проваджень і підвищити ефективність досудового розслідування й виконання вимог ч. 2 ст. 9 КПК України.

На нашу думку, одним із шляхів вирішення зазначеної проблеми може бути врахування досвіду Німеччини, де у кримінальному процесі широко відомий принцип доцільності, який передбачає відмову в початку кримінального провадження, а в разі початку досудового розслідування - закриття кримінального провадження, що, відповідно, передбачає припинення вимог засади законності в частині обов'язку встановлювати усі фактичні обставини справи.

Стан дослідження. У вітчизняній юридичній науці існує чимало наукових праць, які присвячені засадам кримінального провадження та принципу законності у кримінальному процесі вчасності. Зокрема тими, хто займався цією тематикою на фундаментальному рівні є: О.В. Баулін, В.Г. Гончаренко, М.М. Міхеєнко, В.Т. Hop, В.Я. Тацій, Л.Д. Удалова, М.Є. Шиміло та багато інших вчених. Але привертає увагу те, що на теперішній час не достатньо дослідженим залишається питання щодо принципу доцільності та його співвідношення з принципом законності у кримінальному процесі, а особливо за прикладом Німеччини, адже у цій країні це широко розповсюджене явище.

Метою статті є розкриття особливостей співвідношення принципів доцільності та законності в кримінальному процесі Німеччини та вирішення питання про можливість впровадження зазначеного досвіду в кримінальному процесі України.

Виклад основного матеріалу. Якщо брати кримінальний процес України, то загально відомо, що у нашій державі обов'язок встановлювати усі фактичні обставини справи має виконуватися в рамках кримінального провадження (ч. 1 ст. 7, ч. 2 ст. 9 КПК України). Кримінальне провадження, у свою чергу, розпочинається зі стадії досудового розслідування (п. 10 ч. 1 ст. З КПК України), яка, відповідно, починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (п. 5 ч. 1 ст. З, ч. 2 ст. 214 КПК України).

Однак, якщо поглянути на те, як у нашій державі розпочинається досудове розслідування, то можна побачити, що, згідно зч. 1 ст. 214 КПК України, слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язані внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.

Іншими словами, особливістю вітчизняного порядку початку кримінального провадження є те, що кожна заява чи повідомлення про вчинення кримінального правопорушення - це нове кримінальне провадження, в рамках якого слідчий, прокурор повинні встановити усі фактичні обставини справи (ч. 2 ст. 9 КПК України). Зазначений порядок при цьому є безальтернативним у сучасній правозастосовній діяльності правоохоронних органів, зокрема, прокуратури, оскільки згідно з ч. 4 ст. 21 КПК України, відмова в прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.

Проте, якщо поглянути на це з погляду того, яка кількість кримінальних проваджень щороку реєструється в нашій державі. Зокрема, за даними Генеральної прокуратури України, у 2013 зареєстровано 563 560 кримінальних проваджень, у 2014 - 529 139, у 2015 - 565 182, у 2016 - 592 604, за 11 місяців 2017 - 519 730 [20]. Тобто після вступу в дію КПК України щороку реєструється понад 550 000 кримінальних проваджень. Слід повністю погодитися з висновками, що сьогодні слідчі, прокурори вкрай завантажені кримінальними провадженнями. Так, зауважимо, в 2016-2017 рр. на одного слідчого, прокурора, як правило, припадало від 200 до 900 кримінальних проваджень, за якими, згідно з ч. 2 ст. 9 КПК України, вони повинні встановити усі фактичні обставини справи, а за результатами досудового розслідування прийняти законне і обґрунтоване рішення. Ці вимоги, вкажемо, слідчі, прокурори виконують одночасно з іншими завданнями, які ставляться перед ними у повсякденній роботі [1, с. 33-34].

У свою чергу, велика кількість кримінальних проваджень, поряд з виконанням інших завдань, негативно впливає на стан виконання вимог ч. 2 ст. 9 КПК України, про що свідчить Узагальнення судової практики з розгляду скарг на дії і бездіяльність слідчого, прокурора (далі - Узагальнення) [2]. Так, з Узагальнення вбачається, по-перше, в Україні існують непоодинокі випадки оскарження «неналежного досудового розслідування», «не проведення усіх необхідних слідчих і процесуальних дій» слідчим, прокурором. По-друге, зазначені скарги, як правило, задовольняються, а слідчого, прокурора зобов'язують всебічно, повно дослідити усі обставини кримінального провадження, оскільки, як вказують слідчі судді, це вимоги ч. 2 ст. 9 КПК України.

Не зупиняючись на позитивних змінах, які матиме кримінальний процес України в разі врахування досвіду Німеччини щодо того, коли має виникати та відносно чого діють вимоги засади законності в частині обов'язку встановити усі фактичні обставини справи. Як окремо встановлено: за наявності підстав вважати, що вчинено кримінально каране діяння; перевірка заяв і повідомлень про вчинення злочину [3]. Певної уваги заслуговує широко відомий в Німеччині принцип «доцільності», який також має неабиякий вплив на реалізацію вимог засади законності в частині обов'язку встановити усі фактичні обставини справи.

Для прикладу, у 2016 р. стан досудового (попереднього) розслідування в Німеччині виглядав наступним чином: «близько 65%-70% всіх розслідувань, які проводяться у ФРН, призупинялися та закривалися, і лише приблизно в 1/3 справ висувалось обвинувачення або подавалися клопотання в суд про постановлення судового наказу. За допомогою судового наказу в разі проступку шляхом провадження в письмовій формі виносилося рішення про грошовий штраф або позбавлення волі строком на один рік, якщо прокурор не вважав за необхідне розглядати справу в дільничному суді. Однак у щойно названій квоті припинення справ, охоплені не тільки провадження, в яких не мало місця кримінально каране діяння або воно не могло бути доведене. Сюди входили також провадження, які закривалися з причин не доцільності обвинувачення» [4, с. 23-26].

Проте для кращого розуміння особливостей впливу принципу доцільності відносно принципу законності в частині обов'язку встановити усі фактичні обставини справи у кримінальному процесі ФРН, спочатку відмітимо. У Німеччині з особливою відповідальністю ставляться до використання державними органами бюджетних коштів. Наприклад, у цій країні загальновідомим є твердження, що будь-яке використання бюджетних коштів органами державної влади має характеризуватися економічністю. Така мета, зокрема, закріплена в §6 Закону ФРН «Про основи бюджету» (нім. Haushaltsgrundsatzegesetz), згідно з якою під час формування та виконання бюджету державними органами повинні враховуватися принципи «економічності» та «ощадливості» [5, с. 48-49].

На виконання цих основ використання бюджетних коштів державними органами створено Федеральну контрольну палату, яка кожного року приділяє особливу увагу обсягам коштів, які використовуються на певному напрямі діяльності органу державної влади. Зокрема, така перевірка відбувається на предмет економії й ефективності використаних бюджетних коштів [6, с. 47-48].

Звернення уваги на цю обставину, у свою чергу, пояснює:

- чому в Німеччині дуже багато уваги приділяється будь-яким формам (порядкам) кримінального провадження, які сприяють економії матеріальних та правових ресурсів.

Так, у літературі з кримінального процесу ФРН можна віднайти численну інформацію: про принцип «винятковості» та принцип «компенсації», що є додатковими гарантіями отримання засудженим справедливого судового рішення, якщо він відмовився від повноцінного судового розгляду та дослідження усіх обставин справи [7]; принцип «швидкого» суду [8, с. 139] та «швидкого» провадження в кримінальній справі [9, с. 14], що вимагає від суду й прокурора якомога швидше приймати рішення по суті у справі; угоди в кримінальному провадженні, що дають змогу не в повному обсязі встановлювати та перевіряти усі фактичні обставини справи, а укладати угоди з обвинуваченими [10, с. 287-288]; припинення кримінального провадження в разі виконання обвинуваченим певних обов'язків [11; 12, с. 21-23] тощо. Як свідчать праці та висновки німецьких вчених, наведені порядки (форми) кримінального процесу значно сприяють економії бюджетних коштів та правових засобів, які виділяються та використовуються правоохоронними і судовими органами під час розслідування й судового розгляду кримінальних справ;

- чому в Німеччині, відповідно, доходять висновків, що якщо певне правило/вимога спрощує кримінальне провадження, а з ним сприяє економії матеріальних і правових засобів, фундаментальні принципи кримінального процесу можуть піддаватися обмеженню. Зокрема, як влучно відмітив В.В. Луцик [13] та вбачається з щойно наведеної інформації, дбаючи про економію бюджетних коштів і правових засобів, які використовуються щодо здійснення правосуддя, в Німеччині багато уваги приділяють порядкам (формам) кримінального провадження, які сприяють такій економії. Однак беззаперечно те, що певні основоположні правила німецького кримінального процесу при цьому обмежуються в реалізації.

Цікаво, у Німеччині у 2012 р. лише 1% розпочатих кримінальних проваджень мав тривалі та повноцінні процеси розслідування й судового розгляду. Щодо всіх інших кримінальних проваджень, як правило, застосовувалася та чи інша форма спрощення, яка сприяла економії матеріальних і правових засобів. Особливою популярністю користувалися угоди. І хоча німецькі вчені піддавали критиці небажання судових і правоохоронних органів ФРН проводити розслідування й судовий розгляд у повному обсязі. Судді й прокурори, навпаки, відстоювали таку необхідність, оскільки це сприяло економії їхнього часу та коштів, які виділялися державою на правосуддя [10, с. 286-288].

У контексті співвідношення принципів законності й доцільності, зазначені висновки стають у нагоді, оскільки таким чином можна зрозуміти, чому в Німеччині принцип законності хоча й визнається основоположним правилом кримінального процесу, його дія обмежується принципом доцільності.

Так, у цій країні принцип «доцільності» також вважається одним із механізмів спрощення кримінального провадження ФРН, який сприяє «економії матеріальних і правових засобів». Для прикладу, С.А. Вдовін прямо зазначає: «Відповідно до положень ст. 306 КПК ФРН апеляційна скарга подається через суд, який прийняв оскаржуване судове рішення, і, якщо суд вважатиме, що скарга є обґрунтованою, він зобов'язаний її задовольнити. Існування даного правового становища, звичайно, в більшій мірі обумовлено принципом доцільності та економії правових засобів» [1]. Тобто не має потреби встановлювати усі фактичні обставини справи, якщо саме провадження в кримінальній справі не доцільно.

Що ж до того, як відносно принципу законності діє принцип доцільності, то особливість полягає в тому, що навіть за наявності обов'язку встановити усі фактичні обставини справи. Як попередньо визначено, це наявність інформації про вчинення кримінально-караного діяння (первинна підозра). В Німеччині досудове (попереднє) розслідування може не проводитися, а там, де воно розпочалося, - провадження підлягає закриттю.

Такі висновки, зокрема, вбачаються з поглядів О. Бед- нарц-Куца [5, с. 107-108], який вказує: під час вчинення кримінально-караного діяння в Німеччині, як правило, очікується досудове (попереднє) розслідування (нім. Ermittlungsverfahren), що передбачає встановлення усіх фактичних обставин справи (нім. Legalitдtsprinzip). Проте поряд з цим вирішується також питання про доцільність (нім. Opportunitдtsprinzip) кримінального провадження, що передбачає закриття кримінальної справи.

Крім того, про це свідчать висновки дослідників кримінального процесу ФРН, які вказують: в Німеччині прокурору з порушенням принципу законності, згідно з яким він зобов'язаний порушити кримінальне переслідування за наявності достатніх доказів, надано право вирішити це питання з позицій доцільності [15]. Проте як на початку, так і по завершенню досудового (попереднього) розслідування прокурор може вирішити питання про доцільність порушення публічного обвинувачення [16].

Але відразу слід вказати, що попередній аналіз німецької літератури та праць, присвячених кримінальному процесу ФРН, свідчить, що підстави застосування принципу доцільності вкрай дискусійні у цій країні. Наприклад, існують погляди, що реалізація принципу доцільності залежить від категорії кримінального провадження [9, с. 12-13].

Панують погляди, що вирішувати питання, чи доцільно продовжувати розслідування кримінально-караного діяння, чи доцільно відмовитися від цього, може відбуватися лише у «виняткових випадках» [17, с. 63, 135].

Висловлюються також погляди, що застосування принципу доцільності віднесено на власний розсуд суб'єктів розслідування, прокурора. Таким чином, зазначає В. Бойльке: «Відповідно до принципу доцільності, органи кримінального переслідування вільні у прийнятті рішення щодо того, чи треба здійснювати розслідування чи можна відмовитися від кримінального переслідування в силу доцільності [18,с. 35].

Крім іншого, існують позиції, що принцип доцільності застосовується за наявності підстав для припинення кримінального провадження згідно з вимогами §§ 153а-154ґ КПК ФРН, на що, наприклад, орієнтує Уве Хелльман [19, с. 64-65].

У свою чергу, 3. Вальтер наводить декілька умов застосування принципу доцільності в кримінальному процесі ФРН, зокрема: «... злочин нижчого та середнього рівня тяжкості < ... > у випадку вчинення проступку - якщо вина злочинця є незначною та не має публічного інтересу до кримінального переслідування < ... > є можливість припинення провадження шляхом внесення грошової суми або надання інших зобов'язань і вказівок, якщо тим самим можна буде усунути наявний суспільний інтерес щодо кримінального переслідування і цьому не перешкоджає важкість вини < ... > у справах неповнолітніх наявна можливість для відмови від переслідування, якщо вже проводяться або були проведені відносно них виховні заходи < .. > якщо злочини є малозначними та за них не може бути призначене суворе покарання» [4, с. 23-26].

Звернення уваги на цю обставину обумовило те, що це відразу свідчить про висновок, що у кримінальному процесі України неможливо натепер впровадити за прикладом Німеччини принцип доцільності поряд із дією засади законності. Адже, як бачимо, серед самих німецьких вчених відсутня єдність: коли й за яких умов має діяти принцип доцільності та, відповідно, припиняти реалізацію вимоги засади законності в частині обов'язку встановити усі фактичні обставини справи. Проте, на нашу думку, це не виключає необхідності проводити подальші дослідження щодо зазначеної теми. Адже, як зазначалося на початку, цей принцип («доцільність») є позитивним явищем під час кримінального провадження, оскільки за допомогою його правовим шляхом можна зменшувати завантаженість слідчих, прокурорів, що безперечно впливатиме на стан та ефективність здійснення ними досудового розслідування.

Список використаних джерел

1. Звіт за результатами дослідження роль прокурора на досудовій стадії кримінального процесу (2016--2017 рр) / Ю. Белоусов [та ін.] ; Генеральна прокуратура України, Координаційний центр з надання правовоїдопомоги. - К., 2017. -268 с.

2. Козаченко В. І. Умови реалізації засади законності у кримінальному процесі ФРН та України /В.І. Козаченко II Visegrad Journal on Human Rights. -2017. - № 5-6.

3. Валтер 3. Особливості правового статусу прокуратури Федеративної Республіки Німеччина в системі органів державної влади / Зельтер Вальтер II Прокуратура України в умовах європейської інтеграції : матеріали Міжн. наук.-практ. конф. (19 травня 2016 р.). - К.: Національна академія прокуратури України, 2016. - 334 с.

4. Сборник статей о праве Германии /сост. Д. Маренков //Германо-Российская ассоциация юристов. - Гамбург, 2017. - Вип. № 2. -529 с.

5. Система державного управління Федеративної Республіки Німеччина: досвід для України / авт.-упоряд. Ю.В. Ковбасюк, С.В. Загороднюк, П.І. Крайнік ; за заг. ред. Ю.В. Ковбасюка. - К. : НАДУ, 2010. - С. 47-48

6. Брестер А.А. Сравнительно-правовой анализ упрощенного производства в уголовном процессе России и Германии / А. А. Брестер, А. С. Быковская Актуальные проблемы российского права. -2015. - № 12. -С. 162-170.

7. Стойко Н.Г. Уголовный процесс западных государств и России: сравнительное теоретико-правовое исследование англо-американской и романо-германской правовых систем : монография. - СПб.: Издательский Дом С.-Петерб. гос. ун-та, Изд-во юридического факультету СПбГУ, 2006. - 264 с.

8. Филимонов Б.А. Основы уголовного процесса Германии / Б.А. Филимонов. - М. : МГУ, 1994. -104 с.

9. Сборник статей о праве Германии / сост. Д. Маренков II Германо-Российская ассоциация юристов. - Гамбург, 2015. - Вип. № 1.-503С.

10. Коваль О.М. Деякі особливості права особи на виправдання у кримінальному процесі зарубіжних держав / О.М. Коваль II Європейське співробітництво. -2015.-№7.-С. 111-120

11. Ускоренное и упрощенное производство по уголовно-процессуальному законодательству основных капиталистических государств II Законодательство зарубежных стран. Обзорная информация. - 1981. - Вып. № 186. - 44 с.

12. Луцик В.В. Процесуальний статус прокурора у кримінальному судовому провадженні ФРН / В.В. Луцик// Підприємництво, господарство і право. - 2016. -№8,- С. 175-179.

13. Щерба С.П. Полномочия прокуроров на досудебных стадиях в уголовном процессе Германии, Франции, Англии, Италии и Испании / С.П. Щерба, В.Н. Додонов //Законность. -2011. -№6,- С. 53-57.

14. Розэ Г. Введение в немецкое уголовно-процессуальное право: учеб, пособ. / Г. Розэ ; [науч. пер.: Анна Килина и Юлия Степанова]. - Красноярск : Красноярский государственный университет, 2001. - С. 63, 135

15. Бойльке В. Уголовно-процессуальное право ФРГ: учеб. / Вернер Бойльке ; пер. с нем. Я. М. Плошкиной ; под ред. Л. В. Майоровой. - Красноярск: РУМЦ ЮО, 2004. - 352 с.

16. Головненков П. Уголовно-процессуальный кодекс Федеративной Республики Германия - Strafprozessordnung (StPO) : Научнопрактический комментарий и перевод текста закона со вступительной статьей профессора Уве Хелльманна «Введение в уголовнопроцессуальное право ФРГ» / П. Головненков, Н. Спица, Уве Хелльманн. - Potsdam: Universitдtsverlag Potsdam, 2012. - 408 с.

Размещено на Allbest.ur