Медіація як сучасний та ефективний спосіб мирного вирішення міжнародних конфліктів

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Медіація як сучасний та ефективний спосіб мирного вирішення міжнародних конфліктів

Тютюнник M.O.,

студентка

Інституту прокуратури та кримінальної юстиції

У статті розглядається аспект мирного вирішення міжнародних конфліктів. Автор дає аргументоване пояснення різниці між поняттями «міжнародний спір» та «міжнародний конфлікт», основний акцент зроблено на питанні про мирні способи вирішення міжнародних проблем. На думку автора, ефективним способом вирішення конфліктів на міжнародному рівні можна вважати медіацію. Саме цей сучасний спосіб дасть змогу конфліктуючим сторонам вирішити проблему.

Ключові слова: медіація, медіатор, міжнародний спір, міжнародний конфлікт, ООН.

В статье рассматривается аспект мирного разрешения международных конфликтов. Автор дает аргументированное объяснение разницы между понятиями «международный спор» и «международный конфликт». Основное значение он уделяет вопросу о мирных способах решения международных проблем. По мнению автора, эффективным способом решения конфликтов на международном уровне можно считать медиацию. Именно этот современный способ позволит конфликтующим сторонам решить проблему.

Кпючевыеслова: медиация, медиатор, международный спор, международный конфликт, ООН.

The article deals the aspect of peaceful resolution of international conflicts. The author gives a reasoned explanation of the difference between the concepts of “international dispute” and “international conflict”. The main importance attaches to the question of peaceful ways of solving international problems. To the author's mind, mediation can be considered an effective way of resolving conflicts at the international level. It is this modern way that will allow conflicting parties to solve the problem.

Key words: mediation, mediator, international dispute, international

Постановка проблеми

Проблема мирного врегулювання міжнародних конфліктів належить до числа найважливіших тем сучасності. Від їх своєчасного та правильного вирішення частіше за все залежать збереження миру і гарантування безпеки як на регіональному, так і на глобальному рівнях. Без механізму мирного врегулювання конфліктів система міжнаціональних відносин не може існувати. Міжнародне право, поряд із будь-якою іншою правовою системою, має в запасі велику кількість способів мирного врегулювання міжнародних конфліктів. У разі виникнення розбіжностей держави можуть досягати поставлених цілей тільки за допомогою установлених способів, які не порушують права та законні інтереси інших держав, а також світової спільноти. Особливо актуальним стає використання найбільш ефективних механізмів вирішення спорів, здатних сприяти розвитку й укріпленню дипломатичних зв'язків. При цьому держави беруть участь у міжнародних конфліктах не тільки як сторони спору, а також як треті особи, які сприяють врегулюванню розбіжностей.

Правова природа міжнародного спору є не до кінця визначеною та потребує дослідження. На особливу увагу заслуговують питання вирішення міжнародних спорів у сучасних умовах, забезпечення, в першу чергу, мирних засобів вирішення спорів. Окреме і не менш важливе місце присвячується медіації та її практичній діяльності під час вирішення спорів.

Стан опрацювання. Проблема вирішення міжнародних конфліктів мирним шляхом отримала недостатній розвиток у працях вітчизняних вчених, оскільки цей спосіб вирішення конфліктів вважається не найбільш дієвим. Разом із тим окремі аспекти медіації все ж таки були висвітлені у працях таких українських вчених, як В.Т. Маляренка, А.П. Чернеги, О.І. Кільдюшкіної, Г.В. Єрьоменко, І.І. Присяжнюк, Ю.Л. Бошицького, І.І. Ніколенко. Серед російських вчених це питання досліджували Л.І. Зайцева, Ю.Н. Семкіна, І.П. Блищенко та ін.

Метою статті є визначення поняття «міжнародний спір» заради кращого розуміння його як предмета вирішення мирними засобами, розгляд медіації як ефективний інструмент під час вирішення міжнародного спору.

Виклад основного матеріалу

Мирні способи застосовуються тоді, коли між державами (і тільки між ними) виникає міжнародний спір. Це вимагає встановлення змісту самого поняття «міжнародний спір», яке у доктрині використовується як узагальнююче поняття. Взагалі, це стан, коли одна держава заявляє претензії іншій державі, від задоволення яких інша держава ухиляється. Оскільки в практиці це не завжди можна виявити в «чистому» вигляді, Статут ООН відрізняє два поняття: «спір» і «ситуація» (ст. ст. 11, 12, 34, 35 тощо). Хоча вони не мають нормативних характерних ознак, доктрина зважає на те, що «ситуація» не визначається чітко окресленими вимогами однієї держави до іншої, але згідно зі Статутом ООН у ситуації сторона не має стримуватися під час голосування з цього питання у Раді Безпеки, а в спорі - має. Через це вважається, що за змістом ситуація ширша, ніж спір. Ситуація навіть самим своїм існуванням може потенційно загрожувати міжнародному миру і безпеці.

У справі про Намібію Міжнародний Суд ООН зазначив, що наявність виявлених і сформульованих розбіжностей держав щодо предмета спору є основною відмінною рисою міжнародного спору і ситуації. Перш за все, варто виділити обов'язкові елементи міжнародного спору, які відрізняють його від ситуації: це предмет спору і взаємовиключні позиції сторін спору, обґрунтовані нормами міжнародного права. Щодо предмета спору, то, відповідно до п. 2 ст. 36 Статуту Міжнародного Суду ООН, цей орган може розглядати міжнародні спори, предметом яких є тлумачення договору, будь-яке питання міжнародного права, наявність факту порушення міжнародного зобов'язання, характер і розмір відшкодування за порушення міжнародного зобов'язання. Держави-учасниці спору обґрунтовують свої претензії одна до одної нормами міжнародного права. Поняття ситуації ж ширше, оскільки ситуація може з'явитися ще до виникнення спору й існувати після його врегулювання. Значення розходження спору й ситуації полягає, перш за все, в тому, що Міжнародний Суд ООН розглядає тільки спори.

У міжнародному праві немає загальновизнаного визначення поняття «міжнародний спір». Постійна палата міжнародного правосуддя визначила міжнародний спір як незгоду з правом або фактом, конфлікт правових позицій або інтересів двох сторін. Ознаки спору встановлюються для потреб реалізації певної процедури врегулювання міжнародних спорів, передбаченої конкретним міжнародним договором. Водночас, досить часто регламентація процедур мирного врегулювання відбувається без формального визначення ознак міжнародного спору. Втім, на сьогодні, в теорії міжнародного права склався загалом єдиний підхід до визначення змісту цього поняття. Він ґрунтується на практиці Міжнародного Суду ООН, який міжнародним спором визнає конфлікт правових поглядів, що об'єктивно існує до початку розгляду справи. Якщо у поглядах сторін із питання порушення їхніх інтересів, права або факту є суттєва різниця, це ще не є достатнім для наявності спору, така розбіжність має бути об'єктивно виражена в офіційних діях, принаймні однієї зі сторін [1]. Наявність міжнародного спору вимагає від його учасників та інших зацікавлених суб'єктів міжнародного права реалізації принципу мирного вирішення міжнародних спорів. Отже, міжнародний спір - це виражена суперечність між суб'єктами міжнародного права, коли сторони висунули одна до одної взаємні претензії, в ньому завжди є учасники, а їх претензії збігаються за предметом спору. Якщо претензіїе збігаються за предметом спору, вони так і залишаються лише претензіями. Міжнародний Суд ООН зазначив: «Односторонні претензії не утворюють спору» [2, с. 81]. Претензії сторін (держав) один до одного можуть розглядатися в міжнародних органах лише за їхньою згодою, а спори можуть прийматися до розгляду і без їхньої згоди, особливо якщо вони загрожують міжнародному миру і безпеці. Рада Безпеки ООН сама приймає в такому разі рішення про необхідність розгляду спору чи ситуації.

Використання терміну «спір» є правомірним із позиції сучасного міжнародного права, тому що саме цей термін зазначений у положеннях Глави VI «Мирне вирішення спорів» (ст. ст. 33-38) і Глави VII «Дії у відношенні загрози миру, порушень миру й актів агресії» (ст. ст. 39-51) Статуту ООН.

У міжнародних нормативно-правових актах зазвичай використовують поняття «конфлікт», але вважається, що конфлікт сторін щодо тлумачення або застосування наявної міжнародно-правової норми є предметом правового спору. Хоча і це поняття не уніфіковане в міжнародному праві. Передумовою того, на думку Л.М. Герасіної та М.І. Пайова, є те, що жоден із міжнародних конфліктів у світовій історії не був точною копією іншого. Кожний конфлікт мав певні особливості як щодо причини виникнення, засобів, складу конфліктуючих сторін, так і за специфікою перебігу подій [3,с. 11].

Гаазькі конвенції про мирне вирішення міжнародних суперечок 1899 і 1907 рр. рекомендують державам учасницям для врегулювання «конфлікту» вдаватися до мирних послуг або посередництва; під час «розходжень міжнародного характеру, що не зачіпають їхньої честі і життєвих інтересів та випливають із різниці в поглядах на питання факту», - створювати слідчу комісію; арбітраж рекомендується як найбільш ефективний і справедливий спосіб вирішення «питань юридичного характеру, особливо під час тлумачення або застосування міжнародних конвенцій» [4,с. 180].

Поняття «міжнародний спір» відрізняється від поняття «міжнародний конфлікт», перетворення спору на конфлікт залежить від ступеня інтенсифікації протиріч і конфліктності в поведінці сторін. Грань між міжнародним спором і конфліктом визначається наявністю або відсутністю конфліктної поведінки сторін у формі активної протидії або зіткнення (озброєного чи неозброєного) [5, с. 24]. міжнародний спір конфлікт медіація

Механізм здійснення принципу мирного вирішення міжнародних спорів, встановлений ст. 33 Статуту ООН, свідчить, що держави, які беруть участь у будь-якій суперечці, продовження якої могло б загрожувати підтримці міжнародного миру та безпеки, мають, насамперед, прагнути вирішити його шляхом «переговорів, обстеження, посередництва, примирення, судового розгляду, звернення до регіональних органів або угод чи іншими мирними засобами на свій вибір» [6, с. 63].

Найбільш поширеним способом вирішення спорів є переговори, які частіше за все являють собою перший етап урегулювання розбіжностей. У разі, якщо застосування переговорів є недостатнім і неефективним, сторони міжнародного спору використовують похідні способи, а саме: медіацію («mediation») і посередництво («conciliation»). Відмінність медіації від переговорів полягає в тому, що у процес вирішення спору втручається третя особа, мета якої - примирення сторін. При цьому роль медіатора доволі пасивна, мета його діяльності - налагодити конструктивний діалог між конфліктуючими державами. Отже, результат застосування цього способу в деяких випадках може зводитись тільки до відновлення переговорів.

Процес проведення процедури медіації в міжнародних спорах має схожі риси з її проведенням на внутрішньодержавному рівні, наприклад, у спорах між юридичними особами. І в тому, і в іншому разі медіатор зосереджує свою увагу на психологічних аспектах урегулювання конфлікту. Першочерговою задачею медіатора є вироблення у сторін конструктивного підходу до переговорів, його мета - спрямувати сторін на спільний пошук вирішення проблеми.

Зосередження медіатора тільки на психологічній стороні конфлікту створює певні рамки, в межах яких медіатор може діяти. Разом із тим роль третьої особи в урегулюванні розбіжностей не завжди зводиться до простого примирення сторін. Саме в специфіці функцій третьої особи і полягає різниця між процедурами медіації («mediation») і посередництва («conciliation») [7, с. 89-90].

Науковці дають різне визначення терміна «медіація». В. Жмудь, наприклад, визначає медіацію як метод забезпечення ефективного розв'язання проблеми відшкодування моральної та матеріальної шкоди, що дає змогу сторонам впливати на рішення, яке приймається у справі, допомагає зняти емоційне напруження [8, с. 13--14]. На думку Г.В. Єрьоменко, медіація - це процес переговорів щодо вирішення спірного питання, до якого залучається нейтральна третя сторона - медіатор (посередник), що проводить цей переговорний процес, вислуховує аргументацію сторін із приводу суті спору й активно допомагає їм зрозуміти власні інтереси, оцінити можливість компромісів і самостійно прийняти рішення, що задовольнило б їх. Тобто медіація є одним із так званих альтернативних (позасудових) способів урегулювання спорів, ефективність якого надзвичайно висока в усіх країнах, в яких запроваджено цей інститут [9].

Медіація є ефективним механізмом для врегулювання міжнародного спору та визнана міжнародним правом як така. Паризька Декларація 1856 р. була однією з перших міжнародних угод, яка закликала держав-учасників урегульовувати їх морські суперечки засобом медіації [10]. Друга Гаазька конференція 1907 р. визнала право нейтральних держав діяти як медіаторів у міжнародних спорах, що було підтверджено Пактом Ліги Націй. Нині Статут ООН передбачає для своїх членів передавати свої спори на вирішення шляхом медіації за рекомендацією Ради Безпеки. Ст. 33 Статуту ООН називає вирішення спорів шляхом медіації переважним механізмом для врегулювання міжнародних спорів. Так, 27 вересня 2012 р. ООН опублікувала Керівництво для медіаторів, покликане сприяти мирному врегулюванню спорів, стати основоположним у миротворчій діяльності.

У «Керівництві з ефективної посередницької діяльності» виділяється вісім фундаментальних принципів, яких необхідно дотримуватися під час врегулювання спору засобами медіації.

Це: 1) належна підготовка медіатора, 2) згода брати участь у суперечці, 3) неупередженість, 4) інклюзивність, 5) національна відповідальність, 6) відповідність міжнародній нормативно-правовій базі, 7) узгодженість і компліментарність посередницьких зусиль, 8) розроблення якісних мирних угод.

Медіація може здійснюватися міжнародними організаціями, державними чи фізичними особами. Генеральний секретар ООН і його регіональні колеги, наприклад, часто бувають залучені у здійснення медіації і надання добрих послуг, оскільки метою діяльності ООН і низки регіональних організацій є запобігання і вирішення конфліктів, які виникають на міжнародній арені. Неурядові міжнародні організації також в окремих випадках можуть виступати в ролі медіатора. Наприклад, Міжнародний Комітет Червоного Хреста ніколи не бере участі в політичних конфліктах, але активно вирішує питання, що стосуються збройних конфліктів, коли йдеться про надання гуманітарної допомоги і захист прав осіб, залучених у збройний конфлікт [11, р. 233].

Причиною для медіації служить звернення сторін, що сперечаються, до третіх держав або пропозиція з боку останніх. Прикладом звернення конфліктуючих сторін до третьої сторони з проханням посередництва може бути візит ізраїльського прем'єра Біньяміна Нетаньяху до російського лідера в 2016 р., із проханням надати посильну допомогу у вирішенні територіального спору стосовно Голландських висот із Сирією. Варто зауважити, що посередництво є не просто формою переговорів, а спеціальним методом сприяння діалогу між сторонами в міжнародній суперечці, метою якого є мирне врегулювання спору шляхом політичного процесу, повністю контрольованого сторонами. Тому посередництво може використовуватися і з превентивною метою, заради ослаблення напруженості.

Роль медіатора є вельми перспективною для держав, зацікавлених у тому, щоб конкретний спір вирішився саме мирним шляхом. Крім того, участь у врегулюванні протиріч як третьої особи дає змогу державам справляти вирішальний вплив на результат переговорів. Підтвердженням цього є конкретні приклади конфліктів між державами.

Так, у конфлікті між Великобританією й Аргентиною, іменованому Фолклендською війною, з приводу Фолкленд- ських островів у 1982 р. спочатку США в особі держсекре- таря Олександра Хейга, а потім Генеральний секретар ООН Хав'єр Перес де Куельяр доклали зусиль із медіації і добрих послуг Для США воєнний конфлікт між державами-союз- никами, а саме членами НАТО і Організації американських держав, означав необхідність вибору між ними, якого США намагалися уникнути. ООН, у свою чергу, була безпосередньо втягнута в конфлікт, адже дії Аргентини на той момент вже отримали осуд Ради Безпеки і всі держави-члени ООН були занепокоєні ситуацією, яка склалася, й усвідомлювали необхідність втручання в конфлікт для подальшого запобігання воєнних дій [12, chap. 12-18].

Варто зазначити, що участь великих світових держав у ролі медіаторів у світових конфліктах у багатьох випадках пояснюється саме політичними причинами і здобуттям вигоди для себе. Там не менш для невеликих країн бути медіатором також вельми продуктивно. Показовим у цьому сенсі є досвід Алжиру. У 1980 р. цій державі вдалося втрутитись у конфлікт між США й Іраном і чинити вирішальний вплив на його результат. Алжиру вдалось укріпити власні позиції в стосунках із США і, крім того, попередити кризу, здатну викликати війну між світовою державою і мусульманською країною. Участь Алжиру в конфлікті між Іраном й Іраком в 1975 р. також зміцнила авторитет країни в мусульманському світі і дала змогу зберегти цілісність ОПЕК, в якій Алжир як експортер нафти був дуже зацікавлений.

На думку автора, медіатор ніколи не повинен мати особистої вигоди в результаті і зобов'язується надавати допомогу сторонам, досягти вирішення їх спору. Він має сприяти мирному вирішенню суперечки шляхом надання сторонам загальних рекомендацій щодо належних засобів урегулювання конфлікту, організації переговорів між ними і активно впливати на процес і зміст переговорного процесу, а також надавати сторонам проекти мирного вирішення суперечки та сприяти, щоб комунікація між сторонами протікала у мирному конструктивному руслі, будучи націленою на мирне врегулювання конфлікту. Медіатор має чітко усвідомлювати позиції всіх сторін, їх погляди стосовно питання та розуміти обставини, факти, позиції, оцінки тощо - це дуже важливо, оскільки має допомогти посереднику в сприянні вирішення конфлікту та налагодженню стосунків між сторонами. Однак пропозиції посередника не є обов'язковими для сторін у суперечці. Посередництво може зазнати невдачі, якщо обидві сторони вважають себе порівняно сильними і їх цілі дійсно несумісні. Проте подеколи посередник може впливати на поведінку сторін, згладжуючи конфлікт [13,с. 186-187].

Мотиви і причини участі держав і міжнародних організацій у міжнародних конфліктах у ролі медіаторів можуть бути різноманітними. Разом із тим важливо враховувати, що найчастіше саме відсутність медіатора, готового взяти на себе відповідальність за вирішення спору, може призвести до неможливості застосування процедури медіації. Небажання держав брати участь у конфлікті пояснюється, перш за все, прагненням конфліктуючих сторін не допустити втручання в їх внутрішні справи. Крім того, відсутність будь-якого стимулу і можлива непродуктивність і нерезультативність місії також здатні звести нанівець усі переваги і значимість застосування цього альтернативного способу вирішення спорів.

Ще одним приводом для відмови використовувати медіацію може бути небажання держави визнати міжнародно-правовий характер спору. Наприклад, якщо йдеться про збройні конфлікти всередині країни. У таких випадках держави заявляють, що втручання в конфлікт буде означати порушення їх суверенітету.

Загалом згода держави на втручання світової спільноти в конфлікт залежить від позиції цієї держави на міжнародній арені. Коли вони потребують підтримки і співробітництва або намагаються зберегти дружні відносини з союзниками, застосування медіації дає державі змогу досягти поставлених цілей.

Коли держави пропонують свої послуги як медіатори, сторони спору мають вирішити питання не тільки про прийнятність запропонованої кандидатури, але і про можливість відмовити цій державі, адже відмова, по суті, означає недовіру і сумніви в об'єктивності потенційного медіатора. У справі Фолклендських островів жодна зі сторін не могла не прийняти кандидатуру медіатора в особі Генерального секретаря ООН через авторитет самої організації. Крім того, якщо медіатором є провідна світова держава, для сторін конфлікту з'являється можливість налагодити стосунки з впливовим посередником.

Таким чином, застосування процедури медіації в міжнародних конфліктах може сприяти запобіганню або припиненню воєнних дій, налагодженню чи встановленню дружніх стосунків між державами, а також досягненню особистих цілей медіатора.

Висновки

Зіткнення інтересів неминуче призводить до протиріч між суб'єктами міжнародних відносин, дослідження та узагальнення поняття міжнародного спору дає змогу розуміти предмет вирішення його мирними засобами. На думку автора, найоптимальнішим засобом для вирішення міжнародного спору є його розгляд за допомогою медіації. Медіація, якщо приймати її всерйоз і використовувати сумлінно, може допомогти в досягненні бажаного результату, тобто мирного вирішення міжнародних суперечок - забезпечити мир і безпеку. Медіація має ряд переваг, які полягають ось у чому: це процес, який дає сторонам змогу висловити свої погляди, піти на компроміс запобігти серйозним збройним конфліктам. Навіть якщо і знайти задовільне рішення - мирне рішення, прийнятне конфлікт виник, посередництво може допомогти покласти для сторін спору. Крім того, це процес, який допомагає край його подальшим негативним наслідкам для сторін.

Список використаних джерел

Статут Організації Об'єднаних Націй від 26 червня 1945 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/995_010.

Верещетин В.С. Международный суд ООН на новом этапе / В.С. Верещетин II Московский журнал международного права. - 2002. -№2,- С. 74-85.

Конфліктологія / За ред. Л.М. Герасіноїта М.І. Панова. - Харків: Право, 2002. - 256 с.

Миколаєнко Я.Ю. Гаазькі конвенції 1899 та 1907 рр. про мирне вирішення міжнародних суперечок / Я.Ю. Миколаєнко II Науковий вісник Ужгородського національного університету. - 2015. - С. 179-181.

Кемеровський Л.А. Гаагская мирная конференция 1899 года / Л.А. Кемеровський. - М.: Типолитография Г.И. Простакова, 1905 г. - 63 с.

Черноудова М.С. Правовые проблемы мирного урегулирования международных конфликтов в рамках международных организаций : дис. ...канд. юр. наук/ М.С. Черноудова. - М., 2006. -217 с.

Зайцева Л.И. Медиация как альтернативный способ разрешения споров в международном публичном праве / Л.И. Зайцева II Известия ИГЭА. - 2013. -№5,- С. 89-96.

Жмудь В. Запровадження процедури медіації (примирення) у законодавстві України / В. Жмудь II Юстініан. - 2008. -№6,- С. 13-14.

Єрьоменко Г. Медіація як спосіб вирішення суперечок [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://innovations.com.ua/uk/ interview/6/39/374.

Размещено на Allbest.ru