Врахування системних зв’язків між Загальною та Особливою частинами закону про кримінальну відповідальність у його доктринальному тлумаченні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Врахування системних зв'язків між Загальною та Особливою частинами закону про кримінальну відповідальність у його доктринальному тлумаченні

О.Г. Панчак

Виявлено існуючі системні (функціональні) зв'язки між Загальною й Особливою частинами закону про кримінальну відповідальність, що впливають на смисл їх приписів, досліджено значення цих зв'язків для тлумачення такого закону та виділено особливості їх врахування саме при здійсненні доктринального тлумачення.

Ключові слова: закон про кримінальну відповідальність, доктринальне тлумачення, системні (функціональні) зв'язки.

Постановка проблеми. Поділ закону про кримінальну відповідальність на частини (Загальну та Особливу) є важливим прийомом законодавчої техніки, оскільки дозволяє, окрім іншого, максимально забезпечити економію законодавчого матеріалу. Але, тим самим, цей поділ ускладнює тлумачення приписів такого закону, адже з'ясування смислу положень будь-якої із частин без врахування приписів, що містяться в іншій частині, призведе до отримання неповних, а отже, хибних результатів.

Стан дослідження. Теоретики права та спеціалісти в галузі кримінального права, які займаються проблемами тлумачення, або взагалі не згадують про системні зв'язки між Загальною та Особливою частинами закону і їх значення для його тлумачення [1, с. 92; 2, с. 163- 164; 3, с. 380-385; 4, с. 230-231; 5, с. 73; 6, с. 179-180; 7, с. 13-14; 8, с. 43- 65], або лише зазначають про це, не виділяючи конкретних типів цих зв'язків [9, с. 200-202; 10, с. 84-85; 11, с. 135-136; 12, с. 76; 13, с. 89-90; 14, с. 102; 15, с. 313-314], або вказують лише на зв'язок норм (Особливої частини) із нормами, що містяться у Загальній частині галузі права і ніби виносять за дужки загальні положення, що стосуються всіх норм, які регулюють цей рід чи вид суспільних відносин, і в ході інтерпретації повинні бути включені знову в дужки, в рамки конкретної норми Особливої частини [16, с. 171]; чи й взагалі зазначають, що «не можна вважати систематичним тлумаченням кримінального закону співставлення норми Особливої частини, що тлумачиться, з тими нормами Загальної частини, які в такому випадку належать до цієї норми Особливої частини», при цьому жодним чином не пояснюючи своєї позиції [17, с. 300]. Проведений огляд позицій дослідників дає можливість стверджувати, що все ще поза увагою науковців залишається значення для тлумачення закону про кримінальну відповідальність більшості із системних (функціональних) зв'язків між його Загальною та Особливою частинами. При цьому слід наголосити, що якщо ще про вплив Загальної частини на Особливу згадують, то зворотній зв'язок взагалі не розглядається.

Тому нашою метою є виявити всі існуючі системні (функціональні) зв'язки між Загальною й Особливою частинами КК України, що впливають на смисл їх приписів, та розкрити значення цих зв'язків для доктринального тлумачення цього закону. Оскільки кожна із цих частин виконує свою, відмінну від іншої, роль, то встановимо окремо спочатку вплив Загальної частини на з'ясування смислу приписів Особливої частини, а тоді зворотній вплив Особливої частини на Загальну. Слід також відзначити, що нині чинний КК України не позбавлений окремих прикладів порушень його системності, що породжують колізії між його структурними частинами [див., наприклад, 18, с. 403-407]. Однак, вважатимемо ці недоліки лише негативними винятками (які не можна допускати) із загального правила про системний характер закону про кримінальну відповідальність.

Виклад основних положень. Розглянемо спершу роль Загальної частини закону про кримінальну відповідальність у тлумаченні положень його Особливої частини.

Насамперед, Загальна частина закону про кримінальну відповідальність в межах цього ж закону щодо його Особливої частини виконує такі функції, що впливають на її тлумачення:

обумовлює всю систему закону про кримінальну відповідальність та визначає структуру Особливої частини; до того ж Загальна частина встановлює межі кримінально-правового впливу на людину, визначає найважливіші цінності, поставлені під охорону цим законом, а також їх ієрархію (ч. 1 ст. 1 КК України), покладену в основу побудови Особливої частини; відповідно цей зв'язок здійснюватиме загальний орієнтувальний вплив на тлумача;

встановлює, правда не прямо, принципи кримінального права, підкреслює зорієнтованість останнього на людину а не на державу, і це обов'язково повинно враховуватися при тлумаченні статей Особливої частини, особливо у випадках, коли можливе їх двояке розуміння; до того ж є більш стабільною, порівняно із Особливою частиною, що є додатково гарантією для особи, яка вчинила злочин;

містить положення, що ніби «винесені за дужки» з усіх положень Особливої частини, є загальними, спільними для них всіх [19, с 148; 18, с. 408], а тому повинні враховуватися при тлумаченні їх, за поодинокими винятками, на які у ній же і вказується (наприклад, ч. 5 ст. 49; ч. 6 ст. 80 КК України). І як такі, знову ж таки, є рівною мірою для рівних суб'єктів, дозволяють уникати колізій та прогалин;

закріплює вичерпний набір ознак основних кримінально-правових понять, що не може доповнюватися будь-якою додатковою ознакою Особливою частиною, якщо на це прямо не вказується у відсильних частинах приписів Загальної частини, а також встановлює верхню і нижню межу покарань, за які Особлива частина не може виходити якщо це прямо не дозволено в Загальній, тобто Особлива частина може лише конкретизувати ці визначені ознаки, не доповнюючи їх. Звідси всі положення Особливої частини закону про кримінальну відповідальність повинні тлумачитись таким чином, щоб не порушити цього зв'язку;

визначаючи, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК України, наголошує на необхідності при тлумаченні статей Особливої частини з'ясовувати зміст ознак складу злочину, а не просто смисл приписів;

у статтях Загальної частини закріплено поняття суспільної небезпеки як обов'язкової ознаки злочину, визначивши її як пріоритетну перед формальною передбаченістю ознак відповідного діяння в КК України (ч. 2 ст. 11 КК України). Таким чином Загальна частина зобов'язує тлумача при з'ясуванні змісту та обсягу ознак складу злочину враховувати цю матеріальну ознаку злочину, тобто в сукупності всі ознаки кожного складу злочину повинні свідчити про суспільну небезпеку цього злочину та виражати той її характер та ступінь, що отримали оцінку в санкції відповідної частини статті.

Слід відзначити, що неоднаковими будуть функціональні зв'язки різних розділів (чи їх груп) Загальної частини із приписами Особливої частини, що відображатиметься і на тлумаченні. Так, приписи Розділів І «Загальні положення» та ІІ «Закон про кримінальну відповідальність» Загальної частини (за винятком колізійних приписів) повинні враховуватися при тлумаченні всіх структурних елементів Особливої частини та систем нижчого порядку, що в неї входять. Приписи Розділів ІІІ-VІІІ Загальної частини, які умовно можна об'єднати в групу «Злочин», повинні братися до уваги при тлумаченні диспозицій частин статей (статей) Особливої частини та приміток до них. Приписи Розділу ІХ «Звільнення від кримінальної відповідальності», разом із окремими приписами групи «Злочин» впливатимуть на тлумачення частин статей Особливої частини, що передбачають спеціальні випадки звільнення від кримінальної відповідальності. Розділи Х-ХІІІ, що умовно можна об'єднати в групу під назвою «Кримінальна відповідальність (форми реалізації) та судимість» і ХV «Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх» впливатимуть на істинне з'ясування змісту санкцій частин статей (статей) Особливої частини та в окремих випадках - диспозицій (ст.ст. 388-393 КК України). Також варто зазначити, що окремі приписи (в основному з групи «Злочин» та Розділу Х «Покарання та його види») Загальної частини дуже активно впливають на тлумачення положень Особливої частини. Однак є ряд таких (наприклад, з Розділу ХІV «Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування», окремі з групи «Кримінальна відповідальність (форми реалізації) та судимість»), що жодного значення для тлумачення статей Особливої частини не мають. Проте, всі без винятку статті Особливої частини є зв'язаними із положеннями Загальної частини.

Більш конкретно ці функціональні зв'язки будуть проявлятися у тому, що Загальна частина визначає ряд кримінально-правових понять, що містяться в Особливій частині, і саме такий зміст у них потрібно вкладати при здійсненні їх тлумачення (напр., «особливо тяжкий злочин», «умисел», «організована група», «повторність», «перевищення меж необхідної оборони», «штраф» тощо). Серед науковців усе більше прихильників отримує позиція про необхідність визначення в Загальній частині максимальної кількості кримінально-правових понять, особливо тих, що є наскрізними для закону про кримінальну відповідальність [19, с. 107-108].

Крім того, у Загальній частині містяться положення, що доповнюють приписи Особливої частини. Так, диспозиції частин статей Особливої частини доповнюються вказівкою у Загальній частині на окремі ознаки складів злочинів, де і визначається їх зміст (наприклад, загального об'єкта, всі ознаки загального суб'єкта, вини, а також кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак (повторності, групи осіб за попередньою змовою тощо)). На окремі ознаки складу злочину у Загальній частині міститься вказівка, опосередкована санкцією частини статті Особливої частини (наприклад, корисливий мотив у злочинах, за які передбачене обов'язкове додаткове покарання у виді конфіскації майна). Такі приписи обов'язково повинні братися до уваги при тлумаченні всіх частин статей (статей), що закріплюють поняття про конкретний злочин. Також Загальна частина доповнює диспозиції частин статей ознаками складів незакінчених злочинів та злочинів, вчинених у співучасті, які будуть юридичною підставою кримінальної відповідальності за вчинення таких злочинів. Це положення прямо випливає зі ст.ст. 16 і 29 КК України.

Доповнення санкцій частини статті Особливої частини полягає в тому, що у Загальній частині передбачаються нижні межі покарань, щодо яких в санкції частини статті Особливої частини визначена лише їх верхня межа; встановлюється, які із цих покарань є основними, а які додатковими; визначаються ті додаткові покарання та умови їх застосування, які не передбачені в санкції частини статті Особливої частини і можуть призначатися особі винятково або і на підставі положень Загальної частини (позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54 КК України), позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ч. 2 ст. 55 КК України)).

До того ж ряд статей Загальної частини описує конкретні діяння та ніби передбачає за них відповідальність, посилаючись на статті Особливої частини КК України (наприклад, ч. 6 ст. 27; ч. 3 ст. 36; ч. 2 ст. 38; ч. 5 ст. 52 КК України). Роль цих положень та їх функціональні зв'язки із приписами Особливої частини, що можуть впливати на їх тлумачення, як видається, не є однозначними. Їх можна розуміти: 1) як приписи, що не закріплюють нового правила, а лише дублюють або узагальнюють, підсумовують положення Особливої частини. Вважаємо, що в цьому випадку однозначно встановити саме такий функціональний зв'язок між цими приписами Загальної та Особливої частин неможливо через нерівнозначну роль цих частин (про що вже йшлося вище), остання з яких не може доповнювати положення першої. А також таке розуміння породжує проблему у випадках, коли ці приписи не вказують на всі статті Особливої частини, що відповідають заданим у них умовам. Зокрема, така ситуація виникає через те, що ч. 6 ст. 27 КК України, вказуючи на ст.ст. 198 та 396, не згадує чомусь ст.ст. 209, 256, 306 КК України, які передбачають юридично однорідні діяння; 2) як такі, що самостійно закріплюють ознаки відповідних складів злочинів, санкція за вчинення яких передбачена у вказаних у них статтях Особливої частини КК України. Проте таке розуміння ролі цих приписів також породжуватиме вказану вище проблему, а, окрім того, викличе труднощі із застосуванням диспозицій частин відповідних статей, що передбачатимуть ще й інші ознаки, ніж вказані у Загальній частині. Адже статті Особливої частини не можуть доповнювати приписів Загальної частини іншими ознаками. До того ж такий підхід не відповідає загальній тенденції нині чинного КК України, який відмовився від закріплення лише в Загальній частині обов'язкових ознак окремих суспільно небезпечних діянь; 3) як такі, що вказують на ознаки, що є обов'язковими ознаками лише тих складів злочинів, що передбачені у визначених у цих приписах статтях. Відповідно такі ознаки будуть виключатися зі змісту понять про всі інші злочини, навіть якщо вони прямо вказані в диспозиції частин статей Особливої частини КК України. Видається, що саме таке розуміння функціонального взаємозв'язку між відповідними приписами Загальної та Особливої частин є найбільш прийнятним, оскільки дозволяє вирішити вказані вище колізії та проблеми, відповідає ролі та функціональному призначенню кожної із частин КК України, забезпечує пріоритет положень Загальної частини над положеннями Особливої частини, а також відповідає конституційному принципу, за яким всі сумніви повинні вирішуватися на користь особи, яка вчинила злочин. Однак таких приписів, на нашу думку, законодавцеві взагалі слід уникати.

Перейдемо до з'ясування ролі Особливої частини у тлумаченні положень Загальної частини. Ми вже вказували, що дослідники проблем тлумачення взагалі не згадують про вплив положень Особливої частини закону про кримінальну відповідальність на відповідні положення Загальної частини. Однак Особлива частина здійснює такий вплив, виконуючи в межах закону про кримінальну відповідальність свою роль. Звісно, цей вплив є менш різноманітним та значним, ніж зворотній зв'язок між частинами цього закону. Розглянемо роль Особливої частини, яка найкраще виражається у функціональних зв'язках її із Загальною частиною (її структурними елементами) і які впливатимуть на істинне тлумачення закону про кримінальну відповідальність.

Спершу слід наголосити, що основна функція Особливої частини полягає у конкретизації, наповненні чітко визначеним, реальним змістом положень Загальної частини. Так, повно розкрити і зрозуміти зміст та обсяг таких понять як «готування до злочину», «замах на злочин», «організатор», «підбурювач» тощо можна лише щодо конкретних злочинів, залежно від способу їх описання в статтях Особливої частини. Оскільки, наприклад, вчинення дій, що підпадають під ознаки готування до злочину закріплені у ч. 1 ст. 14 КК України, в окремих випадках можуть складати закінчений злочин (наприклад, ст ст. 255, 262, 263 тощо КК України), а дій, що характеризують організатора, - дії виконавця злочину (наприклад, ст.ст. 257, 258?, 260 КК України). Цю обставину обов'язково слід враховувати у тлумаченні. Однак Особлива частина не може в жодному разі доповнювати поняття, положення, що містяться у Загальній частині, чи встановлювати винятки з них. У разі виникнення таких ситуацій слід брати до уваги при здійсненні тлумачення положення Загальної частини

Ця визначальна роль виражається конкретніше також у таких функціональних зв'язках між Особливою та Загальною частинами КК України:

Особлива частина закону про кримінальну відповідальність закріплює ознаки складу злочину, що є відмінними в різних складах, на відміну від Загальної частини, яка містить спільне для всіх складів злочинів. І саме за цими відмінними ознаками можна розмежувати різні склади злочинів між собою.

Окремі приписи Особливої частини визначають поняття, що містяться в Загальній частині, чи зміст відсильних частин приписів, закріплених в Загальній частині (наприклад, ч. 1 ст. 13; ч. 2 ст 22; ч. 6 ст. 27; ч. 2 ст. 43 і т.д. КК України) і саме так вони повинні розумітися при їх тлумаченні. Слід зазначити, що останніх в нині чинному КК України міститься значна кількість, що є позитивним явищем, оскільки забезпечує системність КК України, підкреслює взаємозв'язок його структурних частин та запобігає повторенням і колізіям між ними.

Існує також специфічний зв'язок між окремими статтями Розділів ХVІІ «Злочини у сфері службової діяльності» і ХVІІІ «Злочини проти правосуддя» (наприклад, ст ст. 364, 365, 368, 375 тощо КК України та статтями Загальної частини, що містять зобов'язувальні приписи для відповідних органів держави (наприклад, тих, що містяться у Розділах ІХ, ХІ, ХІІ Загальної частини КК України). Приписи, закріплені у цих розділах Особливої частини, встановлюють відповідальність за невиконання цих зобов'язань. Відповідно, у цьому випадку положення Загальної частини впливатимуть на визначення змісту ознак відповідних складів злочинів не лише спільних для всіх складів, а й відмінних.

Отже, проведене дослідження ще раз засвідчує необхідність врахування виділених вище функціональних зв'язків між Загальною та Особливою частинами закону про кримінальну відповідальність у його тлумаченні для отримання істинного знання про нього. Особливої ваги таке врахування набуває при здійсненні саме доктринального тлумачення цього закону, оскільки, по-перше, ми виходимо з того, що ознакою доктринального тлумачення є пізнання смислу тексту закону про кримінальну відповідальність, а не лише його значення, розкриття внутрішніх, сутнісних зв'язків, властивостей, відношень цього закону, які не проявляються при простому прочитанні його тексту. А істинний смисл відповідного припису можна встановити, лише враховуючи всі його зв'язки з іншими об'єктами (як з тими, про які йшлося, так і з тими, що не були предметом цього дослідження), що впливають на цей смисл, тобто його, так званий, контекст; по-друге, лише при здійсненні доктринального тлумачення відповідного законодавчого припису тлумач обов'язково повинен і може враховувати всі можливі із виділених системних зв'язків цього припису із приписами, що містяться в іншій частині КК України (а також із іншими елементами, починаючи від системи найнижчого рівня в межах закону про кримінальну відповідальність і аж до його зв'язків із середовищем, які не були предметом цього дослідження). Суб'єкти ж теоретико-прикладного виду тлумачення не завжди будуть брати до уваги всі ці зв'язки, а будуть враховувати (де це можливо) такі, які взагалі на результат доктринального тлумачення впливати не повинні, а саме зв'язки із постановами Пленуму Верховного Суду, рішеннями вищих судових органів тощо. До того ж, саме результатові тлумачення, що випливатиме із зв'язку КК України з цими зовнішніми об'єктами, вони віддадуть перевагу перед іншими типами зв'язків у межах самого закону, що можуть його заперечувати чи коригувати. Зрозуміло, що суб'єкти нетеоретичного (буденного) тлумачення об'єктивно всіх цих зв'язків не будуть і не зможуть врахувати; по-третє, лише суб'єкт доктринального тлумачення може обґрунтувати в розгорнутому виді отриманий результат тлумачення посиланнями на висновки теорії систем та безпосередньо на системні зв'язки; і нарешті, по-четверте, відповідно до теорії систем, зміна одного із елементів системи чи зміна його місця у системі впливає на інші елементи системи і навіть може докорінно змінити цілу систему. Відповідно внесення змін хоча б до однієї із статей КК України буде впливати на інші елементи цієї системи (на їх смисл, застосування тощо), а відповідно і на всю систему загалом. І саме доктринальне тлумачення, будучи динамічнішим від інших видів тлумачення і менш «прив'язаним» до попередніх висновків, першим враховує ці зміни в системі і таким чином забезпечує істинність результату тлумачення. Суб'єкти теоретико-прикладного тлумачення у таких випадках можуть чекати, наприклад, на внесення змін чи прийняття нових постанов Пленуму Верховного Суду України.

Оскільки в цьому дослідженні виділено та проаналізовано загальні положення про взаємовплив Загальної та Особливої частин закону про кримінальну відповідальність на тлумачення їх приписів, то вони можуть бути використані при здійсненні тлумачення окремих його положень, а також уточнені та конкретизовані.

закон кримінальний відповідальність доктринальний тлумачення

Література

1. Таганцев Н. С. Русское уголовное право. Часть общая. Т. 1: лекции / Н. С. Таганцев. - М.: Наука, 1994. - 380 с.

2. Шаргородский М. Д. Уголовный закон / М. Д. Шаргородский // Курс уголовного права. Т. 3. - Ленинград: Юриздат. Минюста СССР, 1948. - 311 с.

3. Недбайло П.Е. Применение советских правовых норм / П. Е. Недбайло. - М.: Госюриздат, 1960. - 512 с.

4. Брайнин Я.М. Уголовный закон и его применение / Я.М. Брайнин. - М.: Юридическая литература, 1967. - 240 с.

5. Лазарев В.В. Применение советского права / В.В. Лазарев. - Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1972. - 200 с.

6. Ковалев М.И. Советское уголовное право: курс лекций. - Вып. 2: Советский уголовный закон / М.И. Ковалев. - Свердловск: СвЮИ, 1974. - 227 с.

7. Дворников Н. Л. Системное толкование норм права: автореф. дисс. на соискание учен. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теория и история права и государства; история учений о праве и государстве» / Н. Л. Дворников. - Волгоград, 2007. - 22 с.

8. Смирнов А.В. Толкование норм права: учебно-практ. пособие / А.В. Смирнов, А.Г. Манукян. - М.: Проспект, 2008. - 144 с.

9. Шляпочников А.С. Толкование советского уголовного закона / А. С. Шляпочников. - М.: Госюриздат, 1960. - 240 с.

10. Пиголкин А.С. Толкование нормативных актов в СССР / А.С. Пиголкин. - М.: Госюриздат, 1962. - 167 с.

11. Алексеев С.С. Право: азбука - теория - философия: опыт комплексного исследования / С.С. Алексеев. - М.: Статут, 1999. - 712 с.

12. Власов Ю.Л. Проблеми тлумачення норм права: монографія / Ю.Л. Власов. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. - 180 с.

13. Михайлович Д.М. Толкование закона: монография / Д.М. Михайлович. - Харьков: Изд-во Нац. ун-та внутр. дел, 2004. - 198 с.

14. Надежин Г.Н. Доктринальное толкование норм права: дисс. степени канд. юрид. наук : 12.00.01 / Г.Н. Надежин. - М.: РГБ, 2005. - 218 с. - (Из фондов Российской Государственной библиотеки).

15. Энциклопедия уголовного права. Т. 2: Уголовный закон. - СПб.: Издание проф. Малинина, 2005. - 848 с.

16. Черданцев А.Ф. Толкование права и договора: учеб. пособие для вузов / А.Ф. Черданцев. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. - 381 с.

17. Дурманов Н.Д. Советский уголовный закон / Н.Д. Дурманов. - М.: Изд-во Москов. ун-та, 1967. - 320 с.

18. Навроцький В. О. Основи кримінально-правової кваліфікації: навч. посібник / В.О. Навроцький ; наук . ред. В.С. Ковальський. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 704 с.

19. Коняхин В.П. Теоретические основы построения Общей части российского уголовного права / В.П. Коняхин. - СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. - 348 с.

Размещено на Allbest.ru