Деякі питання вдосконалення основних складових категоріального апарату державної інформаційної політики України

Размещено на http://www.allbest.ru

ДЕЯКІ ПИТАННЯ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОСНОВНИХ СКЛАДОВИХ КАТЕГОРІАЛЬНОГО АПАРАТУ ДЕРЖАВНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Ю.О. Мосенко,

аспірантка кафедри правознавства

Київського національного

торговельно-економічного університету

Сучасний стан нашої країни, як і у світі в цілому, характеризується переходом від індустріального суспільства до суспільства інформаційного типу. Будь-які суспільні відносини, як і все життя, нерозривно пов'язані з інформацією, без якої неможливо уявити жодну діяльність.

Як відомо, Україна, поряд з іншими країнами, прагне до становлення та розвитку інформаційного суспільства. Але, на жаль, лише з недавнього часу вітчизняні науковці та практики почали приділяти увагу розробці основоположних засад останнього. інформаційний державний політика

Важливу роль у процесі становлення інформаційного суспільства відіграє розроблення понятійно-категоріального апарату в інформаційній сфері. Дискусійним та проблемним постає перед науковцями визначення таких законодавчо закріплених понять, як «інформація» та «інформаційні ресурси». При детальному дослідженні інформаційної сфери відносин стає очевидною також необхідність введення такого поняття, як «єдиний національний інформаційний простір» та розмежування державної інформаційної політики на види.

Метою цієї статті є обґрунтування та викладення пропозицій щодо вдосконалення категоріального апарату в межах державної інформаційної політики України та її видова класифікація.

Деякими аспектами даного питання займалися такі науковці, як І.В. Арістова, І. Л. Бачило, А. В. Дозорцев, А. Б. Венгеров, М. Корчагін, С.І. Семілєтов, О. В. Соснін, В. Цимбалюк та інші.

Зазначимо, що для повного розуміння смислового наповнення поняття державної інформаційної політики дослідження її змісту необхідно здійснювати через розгляд категорій, з яких вона складається. Враховуючи, що державна інформаційна політика є складним поняттям, яке включає такі категорії, як «держава», «інформація» та «політика», варто дослідити ключові складові даного комплексного поняття.

Загальновідомо, що найбільш дослідженою з означених категорій є категорія «держава», яку вивчали такі науковці як С. С. Алєксєєв, В.В. Копєйчиков, В. В. Кравченко, В. Ф. По-горілко, О. Ф. Скакун та інші. Найбільш вдалим визначенням, на нашу думку, є таке: «держава -- це суверенна політико-територіальна організація суспільства, що володіє владою, яка здійснюється державним апаратом на основі юридичних норм, що забезпечують захист і узгодження суспільних, групових, індивідуальних інтересів, спираючись, у разі потреби, на легальний примус» [1]. З визначення держави випливає, що вона, в особі державних органів, наділена владними повноваженнями, за допомогою яких реалізується державна політика, і таким чином впливає на життя суспільства в межах даної держави.

Іншою досліджуваною нами категорією є «інформація». На нашу думку, визначення інформації відіграє ключову роль у процесі здійснення державної інформаційної політики. Поняття інформації міститься у низці нормативно-правових актів, які визначають його по-різному. Закон України «Про телекомунікації» від 18 листопада 2003 р. у ст. 1 визначає інформацію як відомості, надані у вигляді сигналів, знаків, звуків, рухомих або нерухомих зображень чи в інший спосіб [2]. Дане визначення більше стосується технічної інформації, тобто мається на увазі інформація, яка створюється при технічних процесах. На нашу думку, слід дати визначення, яке міститиме правовий аспект.

Дещо по-іншому вказану категорію закріплено у Законі України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р., в якому під інформацією розуміються відомості в будь-якій формі й вигляді, збережені на будь-яких носіях, у тому числі листування, книги, помітки, ілюстрації (карти, діаграми, органіграми, малюнки, схеми тощо), фотографії, голограми, кіно-, відео-, мікрофільми, звукові записи, бази даних комп'ютерних систем або повне чи часткове відтворення їх елементів, пояснення осіб та будь-які інші публічно оголошені чи документовані відомості» [3]. Це визначення ми вважаємо недосконалим, оскільки воно формулюється через категорію «відомості» (аргументація щодо невдалого застосування терміна «відомості» для визначення змісту інформації викладена нижче). Не досить вдалим є те, що надання відомостей передбачається шляхом їх публічного оголошення чи документування. Що стосується публічного оголошення, то не вся інформація підлягає розголошенню, тобто набуває публічного характеру, зокрема, до такої інформації можна віднести державну таємницю. Щодо документованих відомостей, то виходячи із зазначеного можна дійти висновку, що інформація, яка міститься не в документах, не є інформацією. Якщо розглядати дане питання з точки зору права у вузькому значенні, а саме з позицій юриспруденції, то термін «документовані відомості» є доречним у даному визначенні, оскільки в юриспруденції істотне значення мають лише документи, а якщо розглядати інформацію у широкому сенсі, а саме з позицій права, яке регулює будь-які суспільні відносини, можна зазначити, що інформація не завжди є документованою. Наприклад, конспект лекцій не є документом і до нього немає ніяких вимог, але він містить інформацію.

Визначення інформації містить також профільний Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р., за яким досліджувана категорія це «документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі». М. Корчагін вважає невдалим використання терміна «відомості», оскільки акцент робиться на тому, що інформація є продуктом осмислення людиною фактів навколишнього оточуючого середовища, яке нею сприймається. За такого підходу з поняття інформації виключається широкий спектр знань, що безпосередньо не пов'язані з описом навколишнього світу. Так, дуже важко включити до «відомостей» не лише більшу частину літературних творів, а й не реалізовані на практиці винаходи (об'єкти патентних прав або секрети виробництва), інформацію про можливі шляхи розвитку ринку та способи ведення підприємницької діяльності тощо [4].

Ми не погоджуємося з М. Корчагіним, тому що дане визначення є досить суб'єктивним і некомплексним. Виходячи з визначення, наведеного у ст. 1 Закону «Про інформацію», відомості стосуються не лише навколишнього середовища, а й суспільства та держави також. Тому літературні твори, об'єкти патентних прав (секрети виробництва) можна віднести до відомостей про явища, які відносяться не до навколишнього середовища, а до суспільства та держави. Що стосується визначення інформації через відомості про події та явища, що мають місце, то, на нашу думку, М. Корчагіним слушно зауважено, що таке визначення є не досить вдалим, оскільки виходячи з цього відомості про події чи явища, що відбувались або відбуватимуться у майбутньому, інформацією не вважаються. Також варто зазначити, що в даному визначенні, як і в попередньому, невдало йдеться про публічність відомостей.

Визначення інформації містить також Цивільний кодекс України (далі -- ЦК), ч. 1 ст. 200 якого закріплено визначення інформації як «документованих або публічно оголошених відомостей про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі».

Дане визначення відрізняється від попереднього лише тим, що законодавці визнали інформацією відомості не тільки про сучасність, а й про минуле.

З наведеного вище можна побачити, що здебільшого категорія «інформація» визначається через поняття «відомості», тому вважаємо за необхідне дослідити дане поняття задля подальшого аналізу доцільності чи недоцільності його застосування при визначенні терміна «інформація». Насамперед слід звернутися до тлумачного словника, який визначає «відомості» як: звістку, повідомлення про що-небудь; знання, ясне уявлення про що-небудь, ознайомлення, знайомство з чим-небудь; пізнання в якій-небудь сфері; офіційний звіт з цифровими даними» [5].

З огляду на викладене доходимо висновку, що смислове наповнення категорії «відомості» є досить вузьким, що негативно впливає на визначення змісту терміна «інформація». На підтвердження зазначеного зауважимо, що поняття «відомості», на нашу думку, виключає факт непізнаного, невідомого, яке, у свою чергу, безумовно, містить певну інформацію, з якою у процесі пізнання відбуватиметься ознайомлення, результат якого і підпадає під поняття «відомості». Отже, застосування терміна «відомості» як основної категорії для формування змісту поняття інформації є не досить вдалим, оскільки звужує смислове наповнення категорії «інформація», а отже, потребує вдосконалення.

Досліджуючи визначення терміна «інформація» у чинному законодавстві, доходимо висновку про відсутність єдиного уніфікованого підходу до його смислового наповнення. Саме це ускладнює розуміння та використання інформації, як однієї з основних категорій права. Викладене свідчить про необхідність розробки та закріплення визначення досліджуваної категорії, яке має бути універсальним і, водночас, враховуватиме специфіку того чи іншого спеціалізованого нормативно-правового акта.

Звернемося до визначення даного терміна вченими-юристами. Російський науковець В. А. Дозорцев вважає, що «інформація являє собою відомості, які передаються однією особою іншій, про неї можна говоритти і як про процес передавання цих відомостей… У широкому розумінні під «інформацією» можна розуміти які-небудь відомості, що передаються на будь-яких засадах. Сюди потрапляє також і передача відомостей, що відносяться до сфери виробництва, яка становить лише передумову практичного використання і не має власного значення. Під таке широке поняття інформації підпадуть і відомості, що являють собою цінність не як таку, а в зв'язку з їх практичним застосуванням, коли передавання відомостей має підпорядковане чи у будь-якому випадку сумісне (спільне) значення -- і передача даних, і їх практичне використання» [6].

Наведемо ще одне визначення досліджуваного поняття, згідно з яким «інформація -- це відомості про факти, події, явища, процеси, які передаються в просторі та використовуються з метою збереження або отримання знань, прийняття рішень, забезпечення функціонування суспільства» [7].

Аналізуючи дані визначення, можна побачити, що в них застосовується поняття «відомості», яке, на нашу думку, є невдалим, про що йшлося вище.

Дещо по-іншому до смислового наповнення досліджуваної категорії підходить О. А. Підопригора. Він під інформацією розуміє «певну суму знань про той чи інший об'єкт, які можна використати в доцільній діяльності людини» [8].

Дану категорію досліджував і С. І. Семілєтов, який визначає інформацію «як будь-які знання, відомості або дані про що-небудь або кого-небудь, які обєктивно існують, десь зберігаються чи кудись передаються незалежно від місця, форми і формату їх представлення» [9].

В останніх двох визначеннях інформації застосовується поняття «знання», що, на наш погляд, також не охоплює всього змісту терміна «інформація», оскільки у разі виявлення чогось непізнаного, не можна буде охарактеризувати його як знання, оскільки знанням воно стане лише тоді, коли буде досліджено.

Існує думка, що «інформація -- це результат аналітико-синтетичної чи евристичної (інтелектуальної) обробки сигналів, даних, відомостей, знань про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому середовищі, для задоволення (забезпечення) суб'єктом суспільних відносин певних потреб та інтересів своєї життєдіяльності» [10].

Дане визначення недосконале, оскільки зміст категорії «дані» є синонімом терміна «відомості». Ми вважаємо, що воно неприйнятне з юридичної точки зору, але може застосовуватися у технічних науках.

Розглянемо поняття інформації з позицій міжнародного права, для чого наводимо визначення міжнародної асоціації ЮНЕСКО: «Інформація -- це універсальна субстанція, яка охоплює всі сфери людської діяльності і слугує провідником знань і думок, інструментом спілкування, взаєморозуміння й співробітництва, утвердження стереотипів мислення й поведінки» [11].

І. Л. Бачило вважає, що «інформація -- це така, що сприймається і розуміється розуміється людиною, характеристика оточуючого світу в усій його різноманітності, котра виникає у процесі пізнання останнього і дозволяє на основі вивчення властивостей предметів, явищ, процесів, фактів і відображення їх у різних формах сприйняття відрізняти їх ознаки, значення і встановлювати зв'язки і залежність усього різноманіття прояву матеріального, духовного, ідеологічного світу» [12].

Останні два визначення, на нашу думку, найбільш повно характеризують зміст поняття інформації. Але з них двох визначення, надане ЮНЕСКО, є більш придатним для застосування у правовій сфері.

Підсумовуючи точки зору вчених різних галузей науки, ми дійшли висновку, що поняття інформації потребує нового уніфікованого (універсального) визначення, яке повністю розкриватиме зміст цієї складної та багатогранної категорії і отримає належне законодавче закріплення. Під інформацією ми пропонуємо розуміти вираження у будь-якій формі змісту подій та явищ, що існували, існують та існуватимуть у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Зауважимо, що розкриття змісту терміна «інформація» є вкрай важливим у контексті дослідження розвитку державної інформаційної політики. Недосконалість та неоднозначність визначення даної категорії, яка має фундаментальний характер, безумовно ускладнює процес розвитку інформаційних відносин, що накладає відбиток на здійснення державної інформаційної політики. Виходячи з викладеного необхідним видається подальше дослідження змісту державної інформаційної політики, що допоможе продемонструвати значення інформації у процесі її здійснення.

Переходячи до дослідження поняття «політика», зазначимо, що політика (гр. politikе -- мистецтво управління державою) розглядається у декількох значеннях: як діяльність органів державної влади і державного управління, що відображає суспільний устрій і економічну структуру країни, а також діяльність громадських класів, партій та інших класових організацій, громадських угруповань, що визначається їх інтересами та цілями; як питання і події громадського (суспільного), державного життя; як образ дій, спрямованих на досягнення чого-небудь, що визначає відносини з людьми [13].

З'ясувавши поняття інформації та політики, варто перейти до комплексного визначення поняття державної інформаційної політики, яке міститься у ч. 1 ст. 6 Закону «Про інформацію», згідно з якою «державна інформаційна політика -- це сукупність основних напрямів і способів діяльності держави по одержанню, використанню, поширенню та зберіганню інформації».

Закон України «Про інформацію» не розмежовує державну інформаційну політику на внутрішню та зовнішню. На нашу думку, це необхідно зробити для врахування специфіки реалізації політики. Тому вважаємо за доцільне класифікувати і дати визначення даним понятійним категоріям. На наш погляд, внутрішня державна інформаційна політика України -- це діяльність органів державної влади і державного управління з вироблення стратегії по створенню єдиного національного інформаційного простору України та забезпечення його функціонування. Разом з тим, зазначимо, що під зовнішньою державною інформаційною політикою України варто розуміти діяльність органів державної влади і державного управління по створенню та забезпеченню умов для інтеграції до світового інформаційного простору.

Давши класифікацію та власні визначення важливих, на нашу думку, категорій для розгляду питання державної інформаційної політики, вбачаємо необхідність у розробці та закріпленні нових, не менш необхідних, понятійних категорій у цій сфері відносин. Одним із таких понять є поняття інформаційного простору України, запропоноване деякими вченими. Зокрема, за І. В. Арістовою, «інформаційний простір України -- це соціальне середовище, в якому здійснюються виробництво, збирання, зберігання, поширення і використання інформації і на яке поширюється юрисдикція України» [14].

Відповідно до ст. 4 проекту закону України «Про інформаційний суверенітет та інформаційну безпеку України» національний інформаційний простір України -- це сфера, у якій здійснюються інформаційні процеси і на яку поширюється юрисдикція України [15].

У проекті концепції інформаційної безпеки України, розробленому Українським центром економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова, наводиться таке визначення: «Інформаційний простір України -- це середовище, в якому здійснюється продукування, зберігання та поширення інформації і на яку поширюється юрисдикція України» [16].

На думку О. В. Сосніна, обидві запропоновані редакції поняття «інформаційний простір України», не враховують основних елементів національного інформаційного простору та його функцій. А віднесення до національного інформаційного простору лише середовища, на яке поширюється юрисдикція України, є своєрідною перепоною для інтегрування у світовий інформаційний простір, де діють норми міжнародного права, відповідно до яких мають захищатися національні інтереси України [17].

З думкою О. В. Сосніна мусимо не погодитись, оскільки не вважаємо, що визначення, наведене у згаданому проекті, містить перепону для інтегрування у світовий інформаційний простір і для поширення норм міжнародного права, оскільки ст. 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства, тобто вони підпадають під юрисдикцію України. Міжнародні норми не зможуть регулювати дану сферу відносин в Україні у випадку, якщо вони не будуть ратифіковані Верховною Радою України.

Розглянувши запропоновані нові понятійні категорії вітчизняних науковців, звернемося до визначення досліджуваної категорії, наданого вченим О. А. Гавриловим, який пропонує створити єдиний інформаційно-правовий простір Росії. Під цим поняттям він розуміє систему організаційно та методично пов'язаних інформаційних ресурсів, що створюються державою та іншими учасниками інформаційних відносин [18].

Але, на нашу думку, запропоноване О. А. Гавриловим визначення є вузьким, на відміну від визначень вітчизняних науковців, оскільки єдиний інформаційно-правовий простір є різновидом єдиного інформаційного простору. Наприклад, можна виокремити як єдиний інформаційно-правовий простір, так і єдиний інформаційно-економічний простір тощо. Тому, на нашу думку, не варто звужувати дану категорію.

Враховуючи всі аспекти змісту розглядуваного поняття та специфіку правового підходу, дотримуємось думки, що найбільш вдалою понятійною категорією є «єдиний національний інформаційний простір України». Тому пропонуємо власне визначення поняття єдиного національного інформаційного простору України: це система організаційно взаємопов'язаних між собою інформаційних ресурсів та технологій, які створюються державою та іншими учасниками інформаційних відносин і регулюються національним законодавством України.

Істотне значення для нашого дослідження має також смислове наповнення визначення світового інформаційного простору, оскільки Україна здійснює поступову світову інтеграцію, у тому числі й в інформаційній сфері. Під світовим інформаційним простором пропонується розуміти об'єднання, до якого входять єдині національні інформаційні простори всіх визнаних міжнародним правом держав світу. Складовими є єдині національні інформаційно-правові простори кожної визнаної міжнародним правом держави.

Постає питання щодо розуміння інформаційних ресурсів як понятійної категорії.

Звернемося до Закону України «Про національну програму інформатизації» від 17 липня 1998 р., який визначає інформаційний ресурс як сукупність документів у інформаційних системах (бібліотеках, архівах, банках даних тощо).

Розглянувши останнє визначення, вважаємо його таким, що не повністю розкриває зміст категорії інформаційних ресурсів. Наприклад, статистична база даних входить до складу інформаційних ресурсів, але вона не містить документів. Тому вдалим вважаємо визначення інформаційних ресурсів через категорію «джерела» замість законодавчо запропонованого словосполучення «сукупність документів». Вважаємо, що інформаційні ресурси -- це джерела інформації, штучно закріплені на відповідних носіях інформації, з яких надходить остання.

Підсумовуючи, зазначимо, що, розглянувши всі викладені питання, ми доходимо висновку, що має місце потреба в удосконаленні категоріального апарату в контексті державної інформаційної політики, яка має отримати закріплення на законодавчому рівні. Вирішити дану проблему можна шляхом визначення єдиних універсальних категорій з урахуванням правового підходу.

Отже, нагальною проблемою при формуванні інформаційного суспільства є недосконалість категоріального апарату і, як наслідок, його неналежне законодавче закріплення, а її вирішенням -- буде забезпечення даної сфери відносин універсальним категоріальним апаратом, який допоможе врегулювати і вдосконалити сферу інформаційних відносин, що, в свою чергу, сприятиме інтеграції єдиного національного інформаційного простору України до світового інформаційного простору.

Використана література

1. Скакун О. Ф. Теорія держави і права : підруч. / О. Ф. Скакун ; пер. з рос. -- Х. : Консум, 2006. -- С. 39.

2. Про телекомунікації : Закон України від 18 листопада 2003 р.

3. Про захист економічної конкуренції : Закон України від 11 січня 2001 р.

4. Корчагін М. Поняття інформації як цивільно-правової категорії / М. Корчагін [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : http://www.justinian.com.ua/article.php?id=2392

5. Ушаков Д. Н. Большой толковuй словарь современного русского язuка / Д. Н. Ушаков. -- М. : Альта-Принт, 2005.

6. Дозорцев В. А. Информация как обuект исключительного права / В. А. Дозорцев // Дело и право. -- 1996. -- № 4. -- С. 27.

7. Соснін О. В. Проблеми державного управління системою національних інформаційних ресурсів з наукового потенціалу України : монографія / О. В. Соснін. -- К. : Інститут держави і права ім. В. М. Ко-рецького НАН України, 2003. -- С. 143--144.

8. Право інтелектуальної власності : підруч. для студентів вищ. навч. закл. / за ред. О. А. Підопригори, О. Д. Святоцького. -- К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. -- С. 172.

9. Семилетов С. И. Информация как особuй нематериальнuй обuект права / С. И. Семилетов // Государство и право. -- 2000. -- № 5. -- С. 68.

10. Цимбалюк В. Інформація як об'єкт культурного усвідомлення та пізнання в суспільних відносинах / В. Цимбалюк // Правова інформатика. -- 2004. -- ? 2. -- С. 25.

11. Лопатин В. Н. Информационная безопасность России: Человек. Общество. Государство / В. Н. Лопатин. -- СПб. : Фонд «Университет», 2000. -- С. 27.

12. Информационное право: основu практической информатики : учеб. пособ. / И. Л. Бачило. -- М., 2003. -- С. 32--33.

13. Yкономический и юридический словарь / под ред. А. Н. Азрилияна. -- М. : Ин-т новой yкономики, 2004. -- С. 593.

14. Арістова І. В. Державна інформаційна політика та її реалізація в діяльності органів внутрішніх справ України: організаційно-правові засади : дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук : 12.00.07 / І. В. Арістова. -- Х., 2002. -- С. 45--46.

15. [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id= &pf3511=4192

16. Актуальні проблеми інформаційної безпеки України // Національна безпека і оборона. -- 2001. -- № 1. -- С. 51.

17. Соснін О. В. Зазнач. праця. -- С. 162.

18. Основu правовой информатики : учеб. пособ. / О. А. Гаврилов. -- М., 1998. -- С. 10.

Размещено на Allbest.ru