Забезпечення в Україні конституційного права громадян брати участь у всеукраїнському референдумі

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ГРОМАДЯН БРАТИ УЧАСТЬ У ВСЕУКРАЇНСЬКОМУ РЕФЕРЕНДУМІ

Плахотнік О.В.,

аспірант кафедри загальноюридичних дисциплін юридичного факультету Київського національного університету внутрішніх справ

Конституційне право громадян України брати участь у всеукраїнському референдумі є однією з основних форм їх участі в управлінні державними справами. Забезпечення реалізації цього права покладається на державу, її органи, посадових і службових осіб, органи, посадових і службових осіб місцевого самоврядування, суб'єктів громадянського суспільства. При цьому слід зазначити, що якщо проблема забезпечення прав людини в Україні взагалі досліджена досить широко (її вивченням займалися В. Авер'янов, К. Волинка, А. Колодій, О. Негодченко, А. Олійник, П. Рабінович, В. Сіренко, В. Погорілко, О. Пушкіна, О. Фрицький та ін.), проблема забезпечення в Україні конституційного права брати участь у референдумах (включаючи всеукраїнський, республіканський і місцеві) окремо ніким не досліджувалася. Обираючи метою нашої статті висвітлення цієї проблеми, ми пропонуємо виконати такі завдання: а) визначити категорію “забезпечення” конституційного права брати участь у всеукраїнському референдумі; б) з'ясувати компетенцію та функції органів, які беруть участь у забезпеченні реалізації названого конституційного права; в) окреслити форми і методи діяльності названих органів щодо забезпечення згаданого конституційного права; г) надати висновки і рекомендації щодо удосконалення забезпечення конституційного права, що досліджується.

Категорія “забезпечення прав людини” досліджувалася в Україні у сфері законодавчої, виконавчої, судової і контрольно-наглядової гілок влади. Наприклад, В. Авер'янов в розуміння забезпечення прав людини виконавчою владою покладає реалізацію нею функцій щодо:

створення належних умов щодо повноцінної реалізації громадянами своїх прав і свобод;

надання населенню багатоманітних управлінських послуг; 3) здійснення своєрідного “внутрішнього” контролю за виконанням управлінськими органами, їх посадовими особами покладених на них обов'язків стосовно забезпечення прав і свобод людини; 4) вжиття відповідних заходів адміністративного реагування у разі оскарження громадянами рішень та дій, що порушують їх права і свободи [1, с. 283].

К. Волинка в поняття “забезпечення прав і свобод особи” включає їх повагу, дотримання, визнання, гарантування, охорону, захист [2, с. 265]. У свою чергу, А. Колодій розглядає механізм забезпечення прав і свобод людини та громадянина як: а) юридичне закріплення гарантій прав і свобод; б) створення державою широкої системи охорони і захисту прав і свобод;

в) розвиток суспільно-політичної активності громадян, формування свідомого ставлення до використання прав і свобод, підвищення рівня правової культури; г) активізація діяльності об'єднань громадян, які сприяють охороні і захисту прав і свобод; державний і громадський контроль за станом забезпечення прав, свобод і обов'язків [3, с. 209-210].

О. Негодченко визначає забезпечення прав і свобод людини як створення умов, необхідних для використання прав людини та напрями державної діяльності щодо сприяння реалізації прав людини, охорона та захист прав і свобод людини [4, с. 255]. А. Олійник вбачає у забезпеченні конституційних свобод людини і громадянина створення сприятливих умов для здійснення конституційних свобод, їх охорону і захист від правопорушень, відновлення порушеного права та відшкодування спричинених збитків [5, с. 153].

На думку П. Рабиновича, забезпечення прав і свобод людини - це створення умов, необхідних для здійснення прав людини. Воно включає в себе такі напрями державної діяльності, як сприяння реалізації прав людини, охорону прав людини, захист прав і свобод людини. Реальне забезпечення прав людини здійснюється насамперед юридичними механізмами [6, с. 280].

В. Сіренко під забезпеченням прав людини розуміє обов'язки держави, її органів створювати і підтримувати умови та надавати засоби фактичного здійснення прав і свобод та реального користування ними [7, с. 52]. О. Фрицький забезпечення прав і свобод визначає як здійснення двох категорій гарантій (загальних і спеціальних). На його думку, це умови, засоби і методи, які забезпечують фактичну реалізацію та всебічну охорону прав і свобод особи [8, с. 176].

Вищенаведений аналіз різних позицій авторів щодо розуміння категорії “забезпечення прав і свобод людини та громадянина” свідчить про те, що майже усі автори включають у зміст забезпечення такі поняття: а) створення умов для реалізації права чи свободи; б) охорона права чи свободи від правопорушення і правопорушника; в) захист права чи свободи у випадках, коли є приготування чи замах на їх порушення; г) поновлення порушеного права чи відшкодування спричинених збитків (матеріальних і моральних).

Щоб сформулювати поняття забезпечення в Україні конституційного права брати участь у всеукраїнському референдумі, необхідно визначити саме це конституційне право. На думку автора, конституційне право на участь у всеукраїнському референдумі - це закріплена Конституцією України та деталізована у законах можливість громадянина України здійснювати активну чи пасивну публічну, добровільну, цілеспрямовану, законну діяльність щодо власного волевиявлення стосовно прийняття законів та вирішення питань загальнодержавного значення шляхом таємного голосування.

Отже, забезпечення конституційного права громадян України брати участь у всеукраїнському референдумі - це створення для них сприятливих умов, охорона і захист їх можливостей здійснювати активну чи пасивну публічну, добровільну, цілеспрямовану, законну діяльність щодо власного волевиявлення стосовно прийняття законів і вирішення питань загальнодержавного значення шляхом таємного голосування, та заходи, спрямовані на відновлення порушених можливостей і відшкодування спричинених збитків.

Ознаками конституційного права громадян України брати участь у всеукраїнському референдумі є: а) створення умов щодо участі у всеукраїнському референдумі; б) охорона референдних правовідносин; в) захист референдних правовідносин від правопорушень; г) поновлення порушених прав і відшкодування збитків.

У теорії прав людини розрізняють свободу і право брати участь у референдумах [9]. Якщо свобода громадянина брати участь у референдумах полягає в тому, що держава, її органи, посадові і службові особи, суб'єкти громадянського суспільства не мають права втручатися у процес її реалізації, то право брати участь у референдумах передбачає активні дії органів держави і суб'єктів громадянського суспільства по забезпеченню його реалізації. До суб'єктів виборчого процесу, які забезпечують реалізацію виборчих прав, Л. Козодой відносить виборчі комісії; офіційних спостерігачів; органи державної влади та органи місцевого самоврядування; засоби масової інформації [10, с. 4]. На нашу думку, до суб'єктів, що забезпечують референдний процес, можна віднести: а) органи, посадових і службових осіб держави; б) комісії з проведення референдумів; в) органи, посадових і службових осіб місцевого самоврядування; г) політичні партії та їх блоки; д) ініціативні групи референдуму; е) офіційних спостерігачів; є) засоби масової інформації тощо. Їх компетенція та функції щодо забезпечення реалізації названого конституційного права закріплюються Конституцією та законами України.

Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову [11, с. 5]. Окремо авторами виділяється контрольно-наглядова гілка влади [12]. Компетенція і функції названих органів щодо забезпечення конституційного права громадян України брати участь у всеукраїнському референдумі закріплені в Конституції та деталізовані у законах України.

Наприклад, Конституція України закріплює, що Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган призначає всеукраїнський референдум щодо вирішення питань про зміну території України (ст. 73, 85). Президент України призначає всеукраїнський референдум щодо затвердження внесених Верховною Радою України змін до розділів І, ІІІ, ХІІІ Конституції України та проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою на вимогу не менше як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менше як у двох третинах областей і не менше як по сто тисяч підписів у кожній області (ст. 72, 106). У зв'язку з тим, що до складу України входять такі регіони, як Автономна Республіка Крим, області, міста Київ і Севастополь, до ст. 72 Конституції України слід внести відповідні зміни. На Кабінет Міністрів України покладаються повноваження вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина (ст. 116). Законом передбачається, що Кабінет Міністрів України “здійснює контроль за додержанням законодавства органами виконавчої влади, їх посадовими особами, а також органами місцевого самоврядування з питань виконання ними делегованих повноважень органів виконавчої влади” [13], включаючи і законодавство про референдуми. Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади з питань забезпечення конституційного права громадян України брати участь у всеукраїнському референдумі (ст. 116). Прокуратура України здійснює нагляд за додержанням законів України з питань всеукраїнського референдуму (ст. 121).

Особи, які перешкоджають шляхом насильства, обману, погроз або іншим шляхом вільному здійсненню громадянином України права брати участь у референдумі, вести до голосування агітацію, а також члени комісій з референдуму, посадові особи, які вчинили підлог документів референдуму, завідомо неправильний підрахунок голосів, порушили таємницю голосування або допустили інші порушення закону, несуть встановлену законодавством України відповідальність, яка покладається на винуватих осіб судами загальної юрисдикції. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України (ст. 124).

Окремі положення Конституції і законів України щодо компетенції і функцій Верховної Ради України і Президента України не співпадають. Наприклад, відповідно до ст. 13 Закону Верховна Рада України також призначає всеукраїнський референдум: 1) з питань затвердження або скасування Конституції України, а також з питань дострокового припинення повноважень Верховної Ради України, Президента України - якщо цього вимагають не менш як три мільйони громадян України, які мають право брати участь у референдумі; 2) з питань затвердження або скасування Конституції та інших законодавчих актів України, які відповідно до Закону можуть виноситись на всеукраїнський референдум, за винятком питань дострокового припинення повноважень Верховної Ради України та Президента України, - якщо цього вимагає на менш як половина народних депутатів України” [14]. Така норма не передбачається Конституцією України, а отже, положення закону може бути визнане неконституційним. Для вирішення питання слід ст. 85 п. 2 Конституції України доповнити словами “та в інших випадках, передбачених законом”. Потребують визначення види референдумів та суб'єкти їх забезпечення в розділі ІІІ Конституції України. Потрібно також уточнити коло питань, за якими референдум є обов'язковим, та встановити положення про те, що рішення з цього кола питань не потребує нічийого затвердження і набуває чинності після його опублікування. Закон України “Про всеукраїнський і місцеві референдуми” потребує прийняття у новій редакції. Пропонується уточнити назву закону, назвавши його “Про всеукраїнський, республіканський і місцеві референдуми”.

Отже, компетенція і функції органів законодавчої, виконавчої, судової і контрольно-наглядової влади української держави щодо забезпечення конституційного права брати участь у всеукраїнському референдумі регулюються Конституцією і законами України. Доповнення Конституції України і прийняття Закону України “Про всеукраїнський, республіканський і місцеві референдуми” у новій редакції будуть сприяти удосконаленню теорії і практики забезпечення органами держави названого конституційного права. конституційний право громадянин референдум

Важливим органом щодо забезпечення конституційного права брати участь у всеукраїнському референдумі є комісії з проведення референдуму. Для підготовки і проведення всеукраїнського референдуму в Україні утворюються комісії: а) Центральна комісія з всеукраїнського референдуму; б) комісія Республіки Крим з всеукраїнського референдуму; в) обласні, районні, міські, районні у містах, селищні, сільські комісії з референдуму; г) дільничні комісії з референдуму. До утворення Центральної комісії з всеукраїнського референдуму її функції виконує Центральна виборча комісія по виборах народних депутатів України.

Повноваження Центральної комісії з всеукраїнського референдуму щодо забезпечення конституційного права на участь у всеукраїнському референдумі такі: 1) реєструє ініціативні групи всеукраїнського референдуму; 2) організує підготовку і проведення всеукраїнського референдуму; 3) здійснює на всій території України контроль за виконанням Закону і забезпечує його однакове застосування; дає роз'яснення про порядок застосування Закону, входить у разі необхідності до Верховної Ради України з поданням про його тлумачення; 4) спрямовує діяльність комісії Республіки Крим з всеукраїнського референдуму, обласних, районних, міських, районних у містах, селищних і сільських комісій з референдуму; визначає порядок внесення змін до складу цих комісій; 5) розподіляє кошти по комісіях з референдуму; контролює забезпечення комісій з референдуму приміщеннями, транспортом, зв'язком, розглядає інші питання матеріально-технічного забезпечення референдуму; 6) встановлює форми списків громадян, які мають право брати участь у референдумі, протоколів засідань комісій з референдуму, інших документів проведення референдуму, зразки скриньок для голосування і печаток комісій з референдуму, порядок зберігання документів проведення референдуму; 7) заслуховує повідомлення державних і громадських органів України у питаннях, пов'язаних з підготовкою і проведенням референдуму; 8) утворює лічильні групи для підбиття підсумків референдуму, підбиває підсумки референдуму в цілому по республіці, публікує в пресі повідомлення про підсумки референдуму; 9) розглядає заяви і скарги на рішення і дії комісій з референдуму і приймає остаточні рішення з цих питань; 10) здійснює інші повноваження відповідно до Закону [14].

Комісія Автономної Республіки Крим з всеукраїнського референдуму, обласні, районні, міські, районні у містах, селищні, сільські комісії з референдуму мають такі повноваження: а) організовують підготовку і проведення всеукраїнського референдуму, здійснюють на території Автономної Республіки Крим, області, району, міста, району в місті, селища, сільради контроль за виконанням законодавства про референдуми; б) забезпечують однакове застосування законів, що регулюють референдні відносини; в) спрямовують діяльність нижчестоящих комісій з референдуму; г) розподіляють кошти по комісіях з референдуму; д) контролюють забезпечення їх приміщеннями, транспортом, зв'язком і розглядають інші питання матеріально-технічного забезпечення референдуму; е) заслуховують повідомлення дільничних комісій з референдуму, керівників місцевих органів державної виконавчої влади, управлінь, відділів, підприємств, установ і організацій у питаннях, пов'язаних з підготовкою і проведенням рефе-рендуму; є) здійснюють нагляд за своєчасним поданням дільничними комісіями з референдуму для загального ознайомлення списків громадян, які мають право брати участь у референдумі; ж) забезпечує постачання бюлетенів для голосування дільничним комісіям з референдуму; з) підбивають підсумки референдуму на території Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради; і) розглядає заяви і скарги на рішення і дії дільничних комісій з референдуму і приймає з цих питань рішення; 10) здійснює інші повноваження відповідно до Закону [14].

Дільничні комісії з референдуму мають такі компетенцію і функції: 1) вивішує в приміщенні дільниці текст проекту закону, рішення, що виноситься на референдум, надає громадянам можливість ознайомлення з ним під час підготовки до проведення референдуму і в день голосування; 2) проводить ознайомлення громадян із списком, приймає і розглядає заяви про неправильності в списку і вирішує питання про внесення до нього відповідних змін; 3) приймає від громадян, які змінили місце свого перебування в період між поданням списків для загального ознайомлення і днем референдуму, бюлетені у закритих конвертах і забезпечує таємницю волевиявлення громадян; 4) сповіщає громадян про день проведення референдуму і місце голосування; 5) забезпечує підготовку приміщення для голосування і скриньок для голосування; 6) організує голосування в день проведення референдуму на дільниці; 6) утворює лічильну групу для підрахунку голосів, провадить підрахунок голосів, поданих на дільниці для голосування; 9) розглядає заяви і скарги з питань підготовки референдуму та організації голосування і приймає по них рішення; 10) здійснює інші повноваження відповідно до Закону [14].

Органи, посадові і службові особи місцевого самоврядування, політичні партії та їх блоки, підприємства, установи, організації, службові особи зобов'язані сприяти комісіям з референдуму у здійсненні ними своїх повноважень, надавати необхідні для їх роботи відомості і матеріали. Комісія з референдуму має право звертатися до них в питаннях, пов'язаних з підготовкою і проведенням референдуму, вони зобов'язані розглянути поставлене питання і дати комісії з референдуму відповідь не пізніш як у триденний строк.

Важлива роль при збиранні списків для проведення всеукраїнського референдуму належить ініціативній групі. Вона утворюється на зборах громадян України, в яких беруть участь не менш як 200 осіб, які мають право на участь у референдумі. Не пізніш як за десять днів до проведення зборів з питання всеукраїнського референдуму їх ініціатори повинні письмово повідомити про час, місце і мету зборів голову місцевої ради на території якої проводитимуться збори. Перед початком зборів проводиться реєстрація учасників зборів, складається їх список із зазначенням прізвищ, імен та по батькові, місця проживання. На зборах обираються їх голова і секретар; подальший порядок денний повинен включати обговорення доцільності проведення референдуму та формулювання питання, що пропонується на нього винести. У разі схвалення більшістю учасників зборів пропозиції про проведення всеукраїнського референдуму та затвердження формулювання питання, що пропонується на нього винести, обирається ініціативна група, якій доручається організація збирання підписів громадян. Ініціативна група всеукраїнського референдуму складається не менш як з 20 громадян України, які мають право брати участь у референдумі. Про проведення зборів складається протокол із зазначенням результатів голосування з питань порядку денного. Документи проведених зборів (список їх учасників, протокол зборів, точне формулювання питання, що пропонується винести на референдум, та список членів ініціативної групи із зазначенням даних документів, що посвідчують їх особи), підписуються головою і секретарем зборів. Ініціативні групи всеукраїнського референдуму реєструються Центральною комісією з всеукраїнського референдуму за поданням голів місцевих рад, на території яких проведено збори громадян, які обрали ініціативну групу. У разі відповідності поданих документів щодо ініціативної групи всеукраїнського референдуму вимогам Закону Центральна комісія з всеукраїнського референдуму у 15-денний строк реєструє ініціативну групу всеукраїнського референдуму, після чого у триденний строк видає ініціативній групі всеукраїнського референдуму свідоцтво про реєстрацію та посвідчення членів ініціативної групи. Ініціативним групам присвоюються порядкові номери і найменування. Відомості про зареєстровані ініціативні групи всеукраїнського референдуму публікуються у пресі. Загальна кількість створюваних ініціативних груп по всеукраїнському референдуму не обмежується. Відмова у реєстрації ініціативної групи або відсутність рішення про реєстрацію можуть бути оскаржені членами ініціативної групи у місцевому суді за місцем знаходження Центральної комісії з всеукраїнського референдуму або відповідної місцевої ради.

При проведенні голосування і підведенні підсумків мають право бути присутніми офіційні спостерігачі і працівники засобів масової інформації. Закон не в повному обсязі закріплює коло і можливості цих суб'єктів референдного процесу. Наприклад, ст. 42 Закону передбачає, що на засіданнях комісій з референдуму при підрахунку голосів і визначенні результатів голосування мають право бути присутніми представники трудових колективів, громадських організацій, політичних партій, масових рухів, колективів професійно-технічних, середніх спеціальних і вищих навчальних закладів, зборів громадян за місцем проживання і військовослужбовців по військових частинах, органів державної влади. Повноваження зазначених представників засвідчуються письмовим дорученням або посвідченням. Про намір представників бути присутніми в день проведення референдуму у приміщеннях для голосування або на засіданнях комісій з референдуму повинно бути повідомлено відповідним комісіям не пізніш як за два дні до голосування. Втручання зазначених представників у роботу комісій з референдуму не допускається. Представникам може бути відмовлено у присутності на засіданнях комісій з референдуму лише у випадках, коли у них немає відповідних письмових доручень або посвідчень. Представники можуть бути присутніми у приміщеннях для голосування або на засіданнях дільничних комісій, утворених у військових частинах, за винятком випадків, коли їх діяльність проводиться на таємних військових об'єктах. Перелік таких дільниць та комісій визначається Центральною комісією з всеукраїнського референдуму спільно з командуванням відповідних військових округів. Представникам засобів масової інформації гарантується безперешкодний доступ на всі збори і засідання, пов'язані з проведенням референдумів. Комісії з референдуму, державні органи надають їм інформацію, пов'язану з проведенням референдуму [14]. В законі не закріплюється можливість участі у референдному процесі міжнародних спостерігачів. З урахуванням актуальності цього питання вважаємо необхідним внесення відповідних змін до Закону.

Отже, компетенція і функції організацій та посадових осіб, які мають забезпечувати конституційне право людини і громадянина брати участь у всеукраїнському референдумі, врегульовані законодавством України не повною мірою. Є потреба внести відповідні доповнення до чинного закону та врахувати їх при підготовці проекту нового закону.

Для здійснення своїх повноважень у визначених напрямках діяльності щодо забезпечення конституційного права брати участь у всеукраїнському референдумі вищезгадані організації і фізичні особи використовують певні форми і методи. Серед форм слід назвати правові, організаційні і організаційно-правові. Наприклад, організаційно-правовою формою роботи комісій з всеукраїнського референдуму є засідання. Засідання комісії є правомочними, якщо в них бере участь не менш як дві третини складу комісії. Рішення комісії приймаються відкритим голосуванням більшістю голосів від загального складу комісії. Члени комісії, не згодні з її рішенням, мають право висловити окрему думку, яка в письмовій формі додається до протоколу засідання з всеукраїнського референдуму. Рішення комісії з референдуму, прийняті в межах її повноважень, є обов'язковими для виконання всіма державними і громадськими органами, підприємствами, установами і організаціями. Рішення і дії комісії з референдуму можуть бути оскаржені у вищестоящу комісію з референдуму, а у випадках, передбачених Законом, також в суді. Особа, яка входить до складу комісії з референду-му, за її рішенням може звільнятися в період підготовки і проведення референдуму від виконання виробничих або службових обов'язків із збереженням середньої заробітної плати за рахунок коштів, що виділяються на проведення референдуму.

Підводячи підсумки, можемо дійти певних висновків і запропонувати такі рекомендації щодо удосконалення забезпечення конституційного права, що досліджується:

Забезпечення конституційного права громадян України брати участь у всеукраїнському референдумі - це створення для них сприятливих умов, охорона і захист їх можливостей здійснювати активну чи пасивну публічну, добровільну, цілеспрямовану, законну діяльність щодо власного волевиявлення стосовно прийняття законів і вирішення питань загальнодержавного значення шляхом таємного голосування та відновлення порушеної можливості і відшкодування спричинених збитків.

Ознаками конституційного права громадян України брати участь у всеукраїнському референдумі є: а) створення умов щодо участі у всеукраїнському референдумі; б) охорона референдних правовідносин; в) захист референдних правовідносин від правопорушень; г) поновлення порушених прав і відшкодування збитків.

Суб'єктами, що забезпечують референдний процес в Україні, слід визнати: а) органи, посадових і службових осіб держави; б) комісії з проведення референдумів; в) органи, посадових і службових осіб місцевого самоврядування; г) політичні партії та їх блоки; д) ініціативні групи референдуму; е) офіційних спостерігачів; є) засоби масової інформації тощо. Їх компетенція та функції щодо забезпечення реалізації названого конституційного права закріплюються Конституцією та законами України.

Для вирішення питання щодо відповідності норм закону слід ст. 85 п. 2 Конституції України доповнити словами “та в інших випадках, передбачених законом”. Потребують визначення види референдумів та суб'єкти їх забезпечення в розділі ІІІ Конституції України. Потрібно також уточнити коло питань, за якими референдум є обов'язковим, та встановити положення про те, що рішення з цього кола питань не потребує нічийого затвердження і набуває чинності після його опублікування. Пропонується уточнити назву закону, назвавши його “Про всеукраїнський, республіканський і місцеві референдуми”. Закон України “Про всеукраїнський і місцеві референдуми” потребує прийняття у новій редакції.

Компетенція, функції, форми і методи діяльності організацій та посадових осіб, які мають забезпечувати конституційне право людини і громадянина брати участь у всеукраїнському референдумі, в законодавстві врегульовані не повно. Існує нагальна потреба внести відповідні корективи до чинного закону та врахувати їх при підготовці проекту нового закону.

Список використаної літератури

1. Авер'янов В.Б. Забезпечення прав людини у сфері виконавчої влади // Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10 т. / Відп. ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондратьєв, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемшученко. - К., 2005. - Т.ІІ: Права людини у контексті поліцейської діяльності. - С. 283-285.

2. Волинка К.Г. Забезпечення прав і свобод особи // Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10 т. / Відп. ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондратьєв, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемшученко. - К., 2005. - Т.ІІ: Права людини у контексті поліцейської діяльності. - С. 259-280.

3. Правознавство: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. - 2-ге вид., доп. - К., 2009.

4. Негодченко О.В. Забезпечення прав і свобод людини // Міжнародна поліцейська енцикло-педія: У 10 т. / Відп. ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондратьєв, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемшученко. - К., 2005. - Т.ІІ. Права людини у контексті поліцейської діяльності. - С. 255-259.

5. Олійник А.Ю. Конституційно-правовий механізм забезпечення основних свобод людини і громадянина в Україні: Монограф. - К., 2008.

6. Рабінович П.М., Панкевич І.М. Забезпечення прав людини (форми правові) // Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10-и т. / Відп. ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондратьєв, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемшученко. - К., 2005. - Т.ІІ. Права людини у контексті поліцейської діяльності - С. 280-283.

7. Сиренко В.Ф. Реальность прав советских граждан. - К., 1983.

8. Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підруч. - К., 2002.

9. Олійник А.Ю. Окремі проблеми визначення поняття конституційних свобод і недоторканності людини в Україні. // Науковий вісник НАВСУ. - 2003. - № 3. - С. 140-148.

10. Козодой Л.М. Конституційно-правовий статус суб'єктів виборчого процесу в Україні: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. - К., 2006.

11. Конституція України: із змінами, внесеними згідно із Законом № 2222-ІУ від 08.12.2004 р. - К., 2007.

12. Олійник А.Ю. Значення принципу поділу влад у забезпеченні конституційної свободи людини в Україні // Юридична Україна. - 2004. - № 4. - С. 4-8.

13. Про Кабінет Міністрів України: Закон України від 18 травня 2008 р. // ВВР України. - 2008. - № 25. - Ст. 241.

14. Про всеукраїнський і місцеві референдуми: Закон Української РСР від 3 липня 1991 р.: зі змінами на 01.10.2007 р. // ВВР України. - 1991. - № 33. - Ст. 443.

Размещено на Allbest.ru