В умовах якісно-кількісних змін стану злочинності в Україні підвищується соціальна роль криміналістичної науки, що фактично стоїть на передовому рубежі протидії цьому негативному соціальному явищу. Незважаючи на те, що криміналістика загалом та її окремі розділи (загальні положення, криміналістична техніка, тактика та методика) досягли досить високого рівня, ця галузь юридичних знань потребує подальшого розвитку, який можуть забезпечити відповідні дослідження. Тільки на їх основі сучасна криміналістика зможе достойно відповідати на виклики злочинного світу, допоможе державі, суспільству, правоохоронним органам вести ефективну боротьбу зі злочинністю. Ситуація, яка склалася тепер потребує консолідації сил вітчизняних учених-криміналістів з метою якнайшвидшого вирішення існуючих дискусійних питань, що стосуються окремих розділів криміналістики, особливо її завершального розділу криміналістичної методики.

Методичне забезпечення процесу розслідування та попередження злочинів завжди було і є одним із пріоритетних напрямків розвитку криміналістики. Це обумовлено тим, що саме у криміналістичній методиці, як в особливому розділі цієї науки, аналізується нагромаджений досвід виявлення, розслідування та попередження злочинів, відшукуються найефективніші прийоми, методи ведення слідства у певних категоріях справ. Розроблені наукою криміналістичні рекомендації стають найважливішим інструментарієм слідчого, своєрідним алгоритмом дій у типових слідчих ситуаціях.

Очевидно, вдосконалення слідчої діяльності неможливе без вивчення злочинної діяльності, врахування тенденцій її розвитку. Лише тоді криміналістичну методику можна вважати, за влучним висловом, "переднім краєм" криміналістики [1, с 680]. Ця проблема набуває надзвичайної гостроти у зв'язку із постійним оновленням механізмів вчинення злочину, їх адаптацією до суспільних перетворень, що фактично визначає актуальність дослідження окремих криміналістичних методик.

Стан дослідження

Існування у криміналістичній методиці протягом багатьох років дискусійних пороблених питань стримує розробку нових, досконаліших типових методик розслідування злочинів, котрі потрібні насамперед практичними підрозділами, на які покладено завдання протидіяти злочинам, викривати винних, притягувати їх до кримінальної відповідальності. Питання методики розслідування злочинів досліджували вчені-криміналісти України та інших держав СНД Ю.П. Аленін, В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, А.І. Вінберг, А.Ф. Волобуєв, В.К. Гавло, В.І. Гаєнко, Г.А. Густов, А.В. Дулов, В.А. Журавель, Г.Г. Зуйков, О.Н. Колесніченко, В.О. Коновалова, А.М. Кустов, В.В. Лисенко, А.Ф. Лубін, І.М. Лузгін, В.Г. Лукашевич, Г.А. Матусовський, В.О. Образцов, М.В. Салтєвський, В.Г. Танасевич, В.В. Тіщенко, С.Н. Чу-рілов, В.Ю. Шепітько, М.П. Яблоков та ін.

Мета. У цій публікації визначатимемо основні поняття методики розслідування окремих видів злочинів - окремі криміналістичні методики, принципи формування та підстави систематизації окремих криміналістичних методик.

Виклад основних положень

До основних понять завершального розділу криміналістики насамперед відносять поняття "методики розслідування". Вдосконалення криміналістичної методики як системи знань і самостійного розділу науки криміналістики має здійснюватись через узагальнення та теоретичне пояснення нагромадженого емпіричного матеріалу і пізнання наукових фактів, що належать до сфери вчинення злочину, а також їх розкриття, розслідування та попередження.

Як зазначає проф.В. А Журавель, перед науковцями постають такі завдання: уніфікувати сучасні погляди на криміналістичну методику як наукову категорію, її структуру, мету, завдання; модернізувати існуючі і розробити нові методичні рекомендації з розслідування тих чи інших категорій злочинів на основі запровадження універсальної "базової" моделі розслідування злочинів, ситуаційного підходу і більш широкого застосування таких наукових категорій, як криміналістична класифікація злочинів, криміналістична характеристика, типові версії тощо; викласти відповідні методичні рекомендації у найбільш доступній для сприйняття формі, у тому числі у вигляді певних алгоритмічних схем, котрі реалізуються на базі сучасних комп'ютерних технологій [2, с.177].

У літературі є доволі різноманітні визначення які, по суті, відрізняються елементами свого змісту. Н.А. Селіванов вказує, що "методика розслідування не обумовлена предметом доказування система взаємопов'язаних та взаємообумовлених слідчих дій, що провадяться в найкращій послідовності з метою встановлення всіх необхідних обставин справи й доказування на основі планування слідчих версій, з врахуванням типових способів вчинення злочину цього виду, слідчих ситуацій і характерних для їх розслідування особливостей застосування тактичних прийомів і науково-технічних засобів" [3, с 112]. Визначення Р.С. Бєлкіна відрізняється від попереднього тим, що він вказує на систему наукових положень, на основі яких розробляються окремі криміналістичні методики. Учений вказує, що це "система наукових положень і розроблюваних на їх основі рекомендацій з організації, здійснення розслідування і попередження окремих видів злочинів" [4, с 299]. Подібну позицію відстоює І.А. Возгрин, який розкриває це поняття, вказуючи на закономірності організації і здійснення розкриття, розслідування і попередження злочинів, на базі яких розробляються рекомендації для практики [5, c.61].

На основі загального поняття криміналістичної методики можна визначити окрему методику розслідування як типізовану систему методичних (науково-практичних) рекомендацій з організації і здійснення розслідування, попередження окремого виду злочинів. Сукупність окремих методик розслідування і загальні положення як підстави для формування і адаптації цих методик до особливостей розслідування одиничних злочинів утворюють систему криміналістичної методики як розділу криміналістичної науки.

С.Н. Чурілов зазначає, що при розслідуванні одиничних злочинів одного і того ж виду застосовуються індивідуальні методики, що формуються на основі окремої методики з врахуванням особливостей та умов розслідування конкретного злочину [6, с 15].А. Старушкевич акцентує на тому, що в історії криміналістики були неодноразові спроби науковців і практиків відповісти на питання щодо існування універсального методу розслідування злочинів. Однак у міру розвитку науки криміналістики ставало все ясніше, що вирішити проблему створення універсального методу розслідування надто складно, тому науковці настоюють на позиції, за якою доцільніше розробляти окремі методи розслідування, а відтак система складала б загальний щодо них метод [7, с 297].

Очевидно будь-який злочин є унікальним і індивідуальним. Нема тотожних злочинів. Водночас кожна одинична подія - прояв однотипних (однопорядкових) подій, що характеризуються наявністю не тільки індивідуальних, а й типових ознак, котрі стосуються групи, роду або виду. У методиці розслідування окремих видів злочинів об'єднувальною засадою є видові особливості складів злочинів, найхарактерніші способи їх вчинення. Науковою підставою криміналістичної методики є наявність спільності ознак у структурі кожного виду злочинів [8, с 5].

Зважаючи на розвиток криміналістичної методики, слід вказати, що за своїм змістом вона фактично охоплює систему окремих методик, тому виникає необхідність розробляти та використовувати у практичній діяльності "міжвидові методики", "родові методики". Враховуючи те, що методики розслідування повинні бути інструментом у процесі розкриття та розслідування злочинів, неприпустима відсутність уніфікації цих методик, різні підходи до їх визначення залежно від науковця, який їх описує, беручи до уваги те, що методика розслідування є певною програмою, алгоритмом дій слідчого. Цим ще раз підтверджується потреба уніфікації методик, вироблення чітких методичних рекомендацій щодо виконання процесуальної діяльності слідчого [9, с.349].

Проф. В.Ю. Шепітько слушно зазначає, що поняття криміналістичної методики слід розглядати в трьох основних напрямах: як розділ криміналістик; як методика розслідування певного виду злочинів або різновиди злочину (окремі криміналістичні методики), як переломлення (адаптація) видової методики до конкретного злочину (в практичному аспекті) [8, c.6].

Також погоджуємося з позицією В.А. Журавля у тому, що, визначаючи напрям наукового пошуку в галузі криміналістичної методики, необхідно виходити з потреб судово-слідчої практики, прогностичного бачення ймовірних шляхів розвитку та структурних змін злочинних проявів, міжнародного досвіду боротьби з ними [2, с.178-179].

Слушною, водночас і об'єктивно кричущою, є думка Р.С. Бєлкіна про те, що трапляються випадки, коли на практиці стихійно протидіють нововведенням, намагаються зберегти звичайний status quo звичайного способу дій. Цьому сприяють і сформовані стереотипи мислення слідчих, небажання і деякою мірою побоювання нового, незвичного прикриваючись іронічним ставленням до рекомендованих новинок. Корені такого ставлення різноманітні. Це можуть бути результати професійної деформації, втрати інтересу до своєї професії. Це може бути конформізм молодих слідчих, які потрапили під вплив "заражених" такою байдужістю старших колег [10, с.124].

методика практика розслідування

Актуальним є питання розв'язання завдань з модернізації, вдосконалення існуючих та розроблення нових методик розслідування злочинів, що передбачає необхідність визначення з цілого кола питань, зокрема щодо формування універсальної базової моделі криміналістичної методики розслідування злочинів, здійснення класифікації криміналістичних методик, підвищення пізнавальної функції криміналістичної характеристики окремих видів злочинів за рахунок виявлення й використання кореляційних зв'язків між її елементами і побудови на цій підставі типових версій щодо особи злочинця, а також викладення методичних рекомендацій у формі відповідних програм розслідування чи алгоритмічних схем дій слідчого [11, с 364].В.А. Журавель на підтримку цієї думки навів шість аргументів, зокрема до них відніс розбіжності щодо елементарного складу структури окремої криміналістичної методики та щодо послідовності їх розташування, брак належного взаємозв'язку між наведеними елементами структури, що призводить до викладення інформації у відокремленому вигляді, превалювання описової форми окремих криміналістичних методик, яка є громіздкою і не дає змоги слідчому в умовах дефіциту часу й екстремальної ситуації відтворити в пам'яті цю чи іншу методику, відсутність серед учених-криміналістів одностайності щодо визначення етапності процесу розслідування та брак у сучасних методичних побудовах кінцевої мети, основного призначення криміналістичних методик, що відповідно зменшує рівень їх практичної реалізації [11, с 365-366].

Вищевикладене дає підстави стверджувати про неодностайність теоретико-наукових позицій щодо поняття, структури окремих методик розслідування злочинів, про відповідну складність, а відтак і не можливість якісного застосування цих методик під час розслідування кримінальних справ. Потребує дослідження та розробки, як вказує В.А. Журавель, базова модель криміналістичної методики розслідування злочинів у вигляді інформаційно-пізнавальної моделі на підставі застосування предметних та функціональних прийомів дослідження.

Натомість Н.П. Яблуков, розкриваючи методику розслідування окремих видів злочинів, визначає її як цілісну частину криміналістики, яка вивчає досвід вчинення злочинів та слідчу практику їх розслідування, що розробляє на основі кримінальних закономірностей систему найефективніших окремих методик і попередження різних видів злочинів. До числа інформаційних джерел методики розслідування науковець відносить результати науково узагальненого злочинного та слідчого досвіду, відповідні кримінальні та кримінально-процесуальні норми, що визначать загальні умови провадження кримінального судочинства, дані загальної теорії криміналістики, теоретичні положення інших розділів криміналістики, положення загальної наукової методології. На підставі цього він умовно виділяє в структурі методики дві частини - загальнотеоретичну та особливу - власне окремі методики розслідування злочинів. По суті, це підсумкові елементи криміналістики загалом [12, с. 196-197].

Таким чином для якісної розробки окремих методик необхідна консолідована позиція з приводу загальних положень, наукових основ методики розслідування злочинів. Лише на цій основі та на досягненнях інших розділів криміналістики видається можливим розробити якісні окремі методики розслідування злочинів, придатні для практичного застосування під час розкриття та розслідування конкретних злочинів.

Необхідно також звернути увагу на принципи формування окремих криміналістичних методик, до яких слід відносити ті положення в яких є вказівки на залежність їх змісту і структури від джерел формування. Відповідно вичерпний перелік джерел криміналістичних окремих методичних рекомендацій складають право, практика та наука. В. Тіщенко серед принципів наукової розробки методики розслідування окремих категорій злочинів запропонував такі вихідні положення, як розгляд об'єктів методики розслідування, використання даних і новітніх досягнень інших наук, розробка методичних рекомендацій на підставі криміналістичного аналізу та класифікації злочинів, використання досвіду слідчої практики, розробка окремих методик на основі визначення і характеристики обставин виду злочину, що підлягає розкриттю, розробка напрямків і завдань розслідування з урахуванням специфіки етапів розслідування, розробка на підставі інформаційно-ситуаційної оцінки стану розслідування [13, с.339-341]. Загалом погоджуючись з викладеним, дозволимо собі дещо диференціювати та деталізувати.

По-перше, принципами залежності окремих криміналістичних методик від права є: норми конституційного і міжнародного права, міжнародні договори, законодавство про оперативно-розшукову діяльність, про боротьбу зі злочинністю та щодо її попередження, законодавство про прокурорський нагляд; норми галузевого права - кримінального, кримінально-процесуального, адміністративного, цивільного тощо; інші нормативні та довідкові матеріали (в тому числі й підзаконні нормативні акти, які регламентують розкриття та розслідування різних видів злочинів).

По-друге, принципами залежності окремих методик розслідування від науки є положення суспільних неправових наук (філософії, логіки, науки управління); галузевих юридичних наук (кримінального права та процесу, цивільного права, та інших); спеціальних юридичних наук (судової статистики, кримінології, юридичної психології та інших); наук, що розвиваються на стику природничих та технічних наук (кібернетика, біофізика тощо); криміналістичної науки, що загалом інтегрує здобутки вище згаданих.

По-третє, принципами залежності окремих методик розслідування від практики, що обумовлюються досвідом розкриття та розслідування злочинів, є вчинення і приховування злочину, знання у вигляді криміналістичної характеристики окремих видів злочину; розкриття розслідування та попередження злочинів знаннями у вигляді криміналістичної характеристики розслідування окремих категорій злочинів; протидія розслідуванню злочинів, що вчиняться організованими групами та злочинними організаціями.

Вказані підсистеми залежності виражають закономірності розробки окремих криміналістичних методик, а загалом становлять їх цілісну систему.

Висновки

1. Аверьянова Т.В. Криминалистика: учебник для вузов / Т.В. Аверьянова, Р.С. Белкин, Ю.Г. Корухов, Е.Р. Россинская; под ред. проф.Р.С. Белкина. - М.: НОРМА - ИНФРА-М, 1999. - 990 с.

2. Журавель В. Сучасні концепції формування окремих криміналістичних методик розслідування злочинів / В. Журавель // Вісник АПрН України. - 2007. - № 2 (49). - С.177-187.

3. Селиванов Н.А. Советская криминалистика: система понятий / Н.А. Селиванов. - М.: Юридическая литература, 1982. - 152 с.

4. Белкин Р.С. Курс криминалистики: в 3-х т. / Р.С. Белкин. - М., 1997. - Т.3. - 480 с.

5. Возгрин И.А. Криминалистические методики расследования преступлений / И.А. Возгрин. - Минск: Вышэйшая шк., 1983. - 215 с.

6. Чурилов С.Н. Методика расследования преступлений: общие положения / С.Н. Чурилов. - М.: ЗАО Юстицинформ, 2009. - 232 с.

7. Старушкевич А. Проблеми універсального методу розслідування злочинів у криміналістиці / А. Старушкевич // Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих вчених: матер. міжнарод. наук. - практ. конфер. студентів та аспірантів Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 19-20 квітня 2007 р. - К.: Промінь 2007. - С.296-297.

8. Розслідування злочинів у сфері господарської діяльності: окремі криміналістичні методики: монографія / кол. авторів В.Ю. Шепітько, В.О. Коновалова, В.А. Журавель та ін.; за ряд.В.Ю. Шепітька. - Х.: Право, 2006. - 624 с.

9. Щур Б.В. Криміналістичні методики: проблеми становлення та змісту / Б.В. Щур // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. - 2008. - Вип.1. - С.342-349.

10. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы сегодняшнего дня. Злободневные вопросы российской криминалистики / Р.С. Белкин. - М.: НОРМА, 2001. - 240 с.

11. Журавель В.А. Актуальні проблеми криміналістичної методики розслідування злочинів / В.А. Журавель // Проблеми законності: Респ. міжві-дом. наук. зб. - 2009. - Вип.100. - С.362-385.

12. Яблоков Н.П. Криминалистика: природа, система, методологические основы / Н.П. Яблоков, А.Ю. Глоловин. - 2-е изд., доп. и перераб. - М.: Норма, 2009. - 288 с.

13. Тіщенко В. Принципи розробки криміналістичних методик розслідування злочинів / В. Тіщенко // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2007. - Вип.44. - С.337-342.

Размещено на Allbest.ru