Основні питання інформаційної політики в Україні в контексті розбудови інформаційного суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні питання інформаційної політики в Україні в контексті розбудови інформаційного суспільства

Н.В. Кушакова-Костицька

Анотація

Розглядається законодавче і правове регулювання інформаційних правовідносин, особлива увага приділяється змісту і основним напрямам розвитку національного законодавства, спрямованого на формування інформаційного суспільства в Україні.

Ключові слова: інформаційна політика, інформаційне суспільство, інформаційна інфраструктура, інформаційне законодавство, інформаційний суверенітет.

Постановка проблеми

Нестабільна політична ситуація стала наріжним каменем для суспільного і державного розвитку в Україні протягом останніх років. Політична боротьба між кількома правлячими угрупуваннями призвела до стагнації економічних і соціальних реформ нашого суспільства, культурного і духовного занепаду. Не останню роль у розвитку політичних подій відіграє внутрішня інформаційна політика, що часом перетворюється на інформаційну війну, а нерідко й на інформаційний безлад. Але не зважаючи на труднощі, пов'язані з політичним протистоянням, відсутністю міцної державної влади та єдності у виробленні певної ідеології подальшого розвитку суспільства, реалізація державної інформаційної політики залишається актуальним і важливим завданням, що стоїть перед соціумом [1].

Стан дослідження. Проблема реалізації інформаційної політики в Україні розглядається останнім часом на різних рівнях і в різних наукових площинах: юристами, соціологами, філософами, політологами, журналістами тощо. Цій темі присвячено ряд наукових статей, монографій, інших наукових публікацій. Їх авторами є авторитетні фахівці, експерти, науковці. До їх числа слід віднести Р.А. Калюжного, В.М. Брижка, О.О. Баранова, Є.А. Макаренко, К.І. Бєлякова, Г.Г. Почепцова, С.А. Чукут, О.В. Кохановську, Т.А. Костецьку, А.І. Марущака, О.Г. Додонова, Б.А. Кормича, В.Д. Гавловського, М.В. Гуцалюка, В.С. Цимбалюка, О.В. Сосніна. Чимало цінних настанов у цій сфері можна почерпнути із праці відомого вченого у цій сфері М Кастельса [1]. Оскільки інформаційне суспільство в Україні перебуває тільки на початковій стадії розвитку, а інформаційна політика відповідно змінюється залежно від нагальних потреб сучасного суспільства і стану інформаційних технологій, то актуалізація досліджень у цій галузі набуває все більшого значення, про що свідчить зростання кількості науковців, які проявляють зацікавлення цієї проблематики.

Виклад основних положень

На сьогодні слід виділити такі основні питання держаної політики в інформаційній сфері: 1) технічне, регулювання інформаційної інфраструктури - законодавство про засоби зв'язку, про захист інформаційних систем і баз даних; 2) законодавче та адміністративне регулювання форм поширення інформації та її змісту, забезпечення умов доступу громадян до публічної інформації тощо.

Формування державної інформаційної політики в Україні та її реалізація відбуваються на основі чинного законодавства та законопроектів, прийнятих до розгляду Верховною Радою внаслідок певної взаємодії різних громадських, державних і науково-дослідних інституцій.

Основоположними для розвитку державної інформаційної політики за роки незалежності України можна вважати такі нормативно-правові акти, як Концепція Національної програми інформатизації, схвалена Законом України «Про Концепцію Національної програми інформатизації» від 4 лютого 1998 р. № 75/98-ВР; Закон України «Про Національну програму інформатизації» від 4 лютого 1998 р. № 74/98-ВР; Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» від 9 січня 2007 р. № 537-V; Рекомендації парламентських слухань з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні», схвалені Постановою Верховної Ради України «Про Рекомендації парламентських слухань з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні» від 1 грудня 2005 р. № 3175-IV; Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. № 2657-XII, Закон України «Про телекомунікації» тощо.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про інформацію» державна інформаційна політика - це сукупність основних напрямів і способів діяльності держави по одержанню, використанню, поширенню та зберіганню інформації.

У цьому ж Законі головними напрямами і способами державної інформаційної політики визначено: 1) забезпечення доступу громадян до інформації; 2) створення національних систем і мереж інформації; 3) зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності; 4) забезпечення ефективного використання інформації; 5) сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національних інформаційних ресурсів; 6) створення загальної системи охорони інформації; 7) сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації і гарантування інформаційного суверенітету України; 8) сприяння задоволенню інформаційних потреб закордонних українців.

Державну інформаційну політику розробляють і здійснюють органи державної влади загальної компетенції, а також відповідні органи спеціальної компетенції. Відповідно до чинного законодавства України випливає, що головними завданнями державної влади є формування концепції державної інформаційної політики і розвиток національного інформаційного законодавства. Для виконання цього завдання розроблено проект Закону «Про Концепцію державної інформаційної політики»*, згідно з яким реалізація державної інформаційної політики здійснюється шляхом:

по-перше, розроблення та прийняття Закону України щодо доступу до інформації з метою визначення механізму реалізації права кожного на доступ до інформації, якою володіють суб'єкти владних повноважень; встановлення відповідальності за порушення законодавства про інформацію;

по-друге, внесення змін до законодавства щодо: запобігання процесам концентрації власності та монополізації вітчизняного інформаційного ринку (субринків), зокрема телебачення і радіомовлення; забезпечення прозорості відносин власності стосовно засобів масової інформації з метою унеможливлення маніпулювання громадською свідомістю; удосконалення процедури реєстрації та перереєстрації друкованих засобів масової інформації, зокрема щодо недопущення зловживання правом на заснування періодичних видань, дублювання їх назв тощо; встановлення відповідальності за порушення законодавства у сфері захисту суспільної моралі;

по-третє, забезпечення розвитку сфери друкованих засобів масової інформації (преси), а саме: реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації; встановлення порядку надання дозволу на розповсюдження зарубіжного друкованого засобу масової інформації;

по-четверте, забезпечення розвитку сфери телебачення і радіомовлення, а саме: збільшення покриття території України теле-, радіомовленням вітчизняних аудіовізуальних засобів масової інформації, зокрема в прикордонних районах України; внесення змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» щодо: заборони створення і діяльності телерадіоорганізацій, засновником (співзасновниками) яких є нерезидент (нерезиденти), зареєстрований (зареєстровані) в офшорних зонах або в країнах, законодавство яких не передбачає надання інформації про засновників або власників за запитом української сторони; впровадження цифрового мовлення у строки, визначені міжнародними угодами, та забезпечення вільного доступу до нього всіх верств населення; здійснення заходів щодо створення та належного функціонування системи суспільного телебачення і радіомовлення з урахуванням необхідності захисту суспільних інтересів, культурних цінностей та плюралізму засобів масової інформації під час впровадження цифрового мовлення; розвитку супутникового мовлення, зокрема формування пакета інформаційних послуг для розповсюдження через національний супутник зв'язку та мовлення в режимі безпосереднього широкосмугового супутникового мовлення з включенням до такого пакета загальнодержавних телерадіопрограм; розвитку кабельного телерадіомовлення; модернізації мереж поширення програм національного радіомовлення, оптимізації та поновлення роботи мереж середньохвильового та короткохвильового радіомовлення із збільшенням загального охоплення населення програмами в сільській місцевості, гірських районах та населених пунктах, де відбулася найбільша руйнація системи проводового мовлення; розроблення комплексної програми розвитку державної телерадіокомпанії «Культура» з урахуванням необхідності створення системи суспільного мовлення; використання широкосмугових телекомунікаційних мереж з високою пропускною здатністю для забезпечення інтернет-мовлення;

по-п'яте, забезпечення розвитку Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ» з метою підвищення ефективності його діяльності до рівня провідних європейських інформаційних агентств;

по-шосте, розширення міжнародного співробітництва в інформаційній сфері, зокрема сприяння обміну інформаційними продуктами між вітчизняними та зарубіжними засобами масової інформації, а саме: налагодження співробітництва між вітчизняними засобами масової інформації та засобами масової інформації українських громад за кордоном; сприяння розширенню мережі кореспондентських пунктів вітчизняних засобів масової інформації за кордоном, створенню належних умов для їх діяльності; сприяння розміщенню та діяльності в Україні кореспондентських пунктів провідних зарубіжних засобів масової інформації; розповсюдження за кордоном вітчизняної друкованої продукції, зокрема іноземними мовами; забезпечення трансляції програм вітчизняного телерадіомовлення на територію інших країн, зокрема шляхом розроблення та виконання комплексної програми розвитку державної телерадіокомпанії «Всесвітня служба «Українське телебачення і радіомовлення» та «Всесвітньої служби «Радіо Україна» Національної радіокомпанії України; створення та функціонування української редакції міжнародного телевізійного каналу «Євроньюс»;

по-сьоме, покладення на Державний комітет телебачення та радіомовлення як спеціально уповноваженого центрального органу із забезпечення реалізації державної політики в інформаційній сфері завдань із: формування державного замовлення на виготовлення і розповсюдження соціальної реклами; створення на базі Української студії телевізійних фільмів «Укртелефільм» національного центру виробництва телевізійних фільмів та програм; удосконалення системи підготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів в галузі інформаційної діяльності; розроблення та впровадження інноваційних науково-дослідних програм та проектів щодо розвитку інформаційної сфери.

Відповідно до цієї Концепції важливе значення для подальшої реалізації інформаційної політики має проект Закону України «Про доступ до публічної інформації», прийнятий до розгляду Верховною Радою 11 липня 2008 р. № 2763. Цей Закон повинен визначати порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом та інформації, що становить суспільний інтерес.

Ключовим питанням інформаційної політики в Україні є також формування інформаційного суспільства, що становить один із пріоритетних напрямів у технологічно розвинутих країнах світу [2]. Аналіз світової практики регулювання інформаційної сфери дозволяє виділити тенденції, які домінують в цьому процесі: заохочення конкуренції та боротьба з монополізмом; забезпечення прав і технічних можливостей доступу до інформації та інформаційних ресурсів для всього населення; контроль за використанням інформаційних і телекомунікаційних технологій в структурах державної влади і місцевого самоврядування; захист національного культурного спадку і мови, протистояння культурній експансії охорона інтелектуальної власності; забезпечення інформаційної безпеки і боротьба з комп'ютерними злочинами.

Слід відмітити, що вітчизняним «ноу-хау» в галузі інформаційної політики можна вважати доктрину «інформаційного суверенітету», що трактується як «здатність держави контролювати і регулювати потоки інформації з-поза меж держави з метою додержання законів України, прав і свобод громадян, гарантування національної безпеки держави» (ст. 1 Закону України «Про Національну програму інформатизації»). У ст. 53 Закону України «Про інформацію» зазначено, що основою інформаційного суверенітету України є національні інформаційні ресурси, до яких входить вся належна їй інформація, незалежно від змісту, форм, часу і місця створення. Видається, що такий акцент на захисті національного інформаційного простору виглядає не зовсім природно - адже світова спільнота створює єдиний інформаційний простір, так званий «світ без кордонів». Утвердження «інформаційного суверенітету» передбачено також проектом Концепції державної інформаційної політики. Видається, що всі спроби відокремитись і замкнутись під приводом створення власного «інформаційного суверенітету» можуть привести Україну тільки до ще більшого відставання від технологічно розвинутих країн, гальмування розвитку інформаційних технологій в цілому та створення чогось на зразок «інформаційного хуторянства» зокрема [3, с 34; 4, с 72].

Особливе місце в Україні займають такі проблемні питання інформаційної політики, як стан публічних бібліотек, інформаційна нерівність як окремих прошарків суспільства, так і певних регіонів країни, вплив засобів масової інформації на суспільну свідомість - з цими питаннями наше суспільство зіткнулось не вчора, а, принаймні століття тому. На жаль, рішення цих проблем поки залишається лише «на папері».

Висновок

Отже, сьогодні інформаційна сфера стає одним з основних об'єктів державного управління, а реалізація державної інформаційної політики є одним з найважливіших чинників сталого розвитку країни, збереження її єдності та цілісності. У цьому контексті серед головних завдань державної інформаційної політики постає забезпечення належного рівня інформаційного обслуговування населення, включаючи заходи інформаційної безпеки, інформаційне забезпечення діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування та їхньої взаємодії з громадянським суспільством.

державний інформаційний політика

Література

1. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, культура и общество / М. Кастельс; пер. с англ. О.И. Шкаратана. - М.: Высш. шк. экономики гос. ун-та, 2000. - 607 с.

2. Макаренко Є.А. Європейська інформаційна політика: монографія / Є.А. Макаренко. - К.: Наша культура і наука, 2000. - 367 с.

3. Лук'яненко Є. Інформаційний суверенітет та інформаційний плюралізм - реальність чи відсутність явищ? / Є. Лук'яненко // Віче. - 1998. - № 8. - С. 33-36.

4. Баранов А. Информационный суверенитет или информационная безопасность? / А. Баранов // Нацiональна безпека i оборона. - 2001. - № 1 (13). - С. 70-76.

Размещено на Allbest.ru