Правове становище Львівської митниці в роки Другої світової війни та в повоєнний період

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ЛЬВІВСЬКОЇ МИТНИЦІ В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ТА В ПОВОЄННИЙ ПЕРІОД

Визначено етапи становлення, правовий статус митних органів на теренах Галичини в радянський період. Проаналізовано тогочасне законодавство у сфері митних правовідносин. Проведено узагальнення історичного досвіду в сфері митних правовідносин на теренах Галичини.

Проголошення України як незалежної держави суттєво посилило інтерес до вивчення митної справи на всіх етапах її становлення. У сучасних умовах розвитку й демократизації суспільства особливої актуальності набуває вивчення складних правових питань недавньої історичного минулого, тому дослідники звертаються до історії тоталітарних режимів та їх вплив на долю українського народу [1, с 53].

Метою пропонованої статті є узагальнення етапів становлення митної справи на західноукраїнських землях в період 1939-1991 років та вивчення впливу цих процесів на сьогодення митних органів на Львівщині. Досягнення означеної мети є можливим тільки за умови долучення до наукового обігу нових історичних фактів і документів, що зберігаються в місцевих архівних установах, зокрема Центральному державному історичному архіві (ЦДІА) у м. Львів. митний правовідносини галичина радянський

Історія становлення та розвитку митних органів в Україні і їх правове забезпечення стала об'єктом багатьох наукових досліджень. Зокрема структура, діяльність та організація митних органів висвітлені у наукових працях A.В. Кольбенка, становлення і розвиток митного законодавства - у публікаціях А.П. Мицак. Коли ж ідеться про аналіз загальнотеоретичної проблематики діяльності митних органів на сучасному етапі, - ми бачимо її у працях B. Б. Авер'янова, О. М. Бандурки, Ю. П. Битяка, Л. В. Деркач, І. В. Ємченко, А. А. Павлова. Однак роботи цих авторів присвячені становленню митної справи та її правовому регулюванню України в цілому. Наукова новизна нашого дослідження полягає в тому, що вона є першою у вітчизняній науці спробою аналізу правового статусу митних органів Галичини у роки Другої світової війни та у повоєнний період.

Як відомо, згідно з таємною угодою Ріббентропа-Молотова 17 вересня Червона армія увійшла на територію Західної Волині та Га-личини, а новий радянсько-німецький договір у Москві 28 вересня 1939 р. встановив кордони між Німеччиною та СРСР уздовж Сяну та Бугу. Таким чином, існуючі митні кордони були зруйновані. На західних землях Галичини німці створили Генеральне Губернаторство, до складу якого увійшли Лемківщина, Посяння, Холмщина та Підляшшя (охоплювали українські етнічні території - близько 16000 км2 з 1,2 млн населення) [2, с 154].

Після захоплення Західної Волині та Гали-чини більшовики організували тут 22 жовтня 1939 р. вибори до Установчих Народних Зборів Західної України. 27 жовтня 1939 р. було ухвалено включити Західну Україну до УРСР. Це рішення затвердили Верховні Ради СРСР (1 листопада 1939 р.) та УРСР (14 листопада 1939 p.). Одразу після цього було проведено конфіскацію поміщицьких та церковних земель, націоналізацію банків та великої промисловості, і, безперечно, почалося формування Західної митниці, форпосту СРСР.

Загалом розвиток митних органів України в складі радянського державного апарату можна було б умовно поділити на три основних періоди:

1917-1923 pоки - відносна організаційна відокремленість митних органів України;

1924-1963 pоки - централізація радянських митних органів та часткова можливість впливу України на формування митної політики через Митно-тарифну Раду;

1964-1991 pоки - повна централізація радянських митних органів [3, с 2].

Формування Львівської митниці припало на другий етап формування митних органів. Митні органи були органами радянської влади, а управління ними безпосередньо здійснювалося Народним комісаром фінансів та митних зборів. Жодні інші цивільні чи військові органи не мали права втручатися в робо-ту митних органів.

Західними митними органами велася по-стійна боротьба із контрабандизмом та економічними диверсіями [3, с 3]. В основу такої діяльності була покладена постанова Ради Праці й Оборони «Про боротьбу з контрабандною торгівлею» від 11 травня 1920 р. [4], згідно з якою всім закладам і організаціям, а також усім особам заборонялося здійснювати купівлю закордонних товарів. Виявлені в осіб цінності, товари та гроші конфісковувалися. З переходом держави до політики індустріалізації різко збільшився імпорт вантажів. Слід також підкреслити, що Львівська митниця зокрема та західні митні органи загалом були не тільки бар'єром для контрабанди та економічних диверсій. Вони виконували функцію стримування великої маси ідеологічної та пропагандистської літератури, яка засилалася в СРСР з-за кордону.

Незважаючи на німецько-радянський пакт про ненапад, обидва партнери готувалися до війни. Від цього особливо потерпала Україна, бо вся місцева індустрія була переведена на воєнні потреби. Одночасно з цим здійснювалася мілітаризація цивільного життя: підвищувалися вимоги до працюючих, створювалися парамілітарні формації. На митницю були покладені обов'язки щодо стримування контрабанди, зокрема диверсійних матеріалів та підривної літератури.

Початок німецько-радянської війни 22 червня 1941 р. виявив слабкість СPCP, фронт швидко просувався на схід. До середини липня німці захопили Галичину, Західну Волинь, Буковину. До кінця 1941 р. вони захопили майже всю Україну [5, с 120]. Відповідно діяльність митної системи, сформованої Радянським Союзом, припинила своє існування.

Від самого початку німецька політика щодо України мала ознаки окупації й колоніального трактування. Для здійснення своїх намірів Німеччина поділила українські землі на дистрикт Галичина, який було приєднано до Генерального Губернаторства 1 серпня 1941 р., та Райхскомісаріат Україна (з 20 серпня 1941 р.) [5, с 121].

Приєднана Галичина стала п'ятим дистриктом Генерального Губернаторства. Центром стало місто Краків. Керувати даною окупаційною зоною було поставлено генерал-губернатора Ганса Франка. На території Генерального Губернаторства німці утвердили діяльність двох головних митниць - Варшавської та Львівської [6]. У проекті освоєння територій України Ганс Франк зазначав, що провінції «об'єднані у широкий регіон під німецьким управлінням, могли б за своїм розміщенням та структурою увійти у процес германізації» [7, с 131]. Він говорив, що «треба встановити кордони Райху на схід від міст Львова, Тернополя, Рівного. Ці кордони фактично будуть кордонами Центральної Європи». Відповідно до цього західноукраїнських землях почалося формування адміністрації.

Дистрикт (фактично область) поділявся на повіти (Крайсгавптманшафти) та міські (Штадтгавптманшафти) староства. На чолі окружного староства стояв окружний староста. Він безпосередньо підпорядковувався губернаторові дистрикту. У свою чергу йому підпорядковувалися волосні війти, що знаходилися в його окрузі [8].

Уряд окружного старости поділявся на окремі відділи. Окрім відділів внутрішньої адміністрації, сільського господарства, праці, був створений відділ інспектора скарбу (на кшталт відділу митних зборів) [9].

Згідно з адміністративним правом, затвердженим у Генеральному Губернаторстві 26 жовтня 1939 р. і поширеним на територію Галичини з липня 1941 p., бюджет дистрикту встановлював Генеральний Губернатор. Правомірним він ставав після затвердження його Міністром фінансів Великонімеччини [10].

Наказом від 29 жовтня 1941 р. окупаційний уряд встановив порядок в'їзду та виїзду на територію Генерального Губернаторства. За цим наказом в'їзд на дану територію вимагав спеціального дозволу. Порушення наказу каралося згідно з карно-адміністративним правом [11].

У повному розумінні митних органів дана структура не мала, бо надходження коштів та встановлення нормативних документів перебувало в компетенції Німеччини. Але свої безпосередні функції митниця виконувала. Зокрема наказом від 30 листопада 1941 р. встановлювалася заборона на перевезення зброї, вибухових речовин без окремого урядового дозволу. У разі виявленні даних речей зобов'язувалося здавати їх до найближчої німецької поліційної управи [12]. Фактично між Генеральним Губернаторством та Райхскомісаріатом Україна був кордон з відповідними йому структурами.

Наказ від 1 квітня 1942 р. визначав поняття чужинця. Таким вважався кожен, хто не мав громадянства Німецької держави або Генерального Губернаторства. Чужинець зобов'язувався отримати дозвіл на перебування на даній території та заплатити відповідне мито [13]. По-рушення даного закону каралося в'язницею або грошовим штрафом до 1000 злотих [14].

Окремим наказом було визначено ввезення на територію Галичини лікувальних засобів. Перш за все в наказі від 24 вересня 1942 р. визначалося, що ввіз та вивіз товарів, зокрема лікувальних засобів може здійснюватися тільки через Головні Митні управи Краків - Варшава та Львівську митницю [15].

Цікавий документ було знайдено в Львівському архіві: губернатор Галичини звертався в листі до генерал-губернатора (22 березня 1943 р.) з питанням щодо оподаткування німецьких фірм [16]. З притаманною їм точністю та системністю німці просили впорядкувати торговельні реєстри. Другим питанням у документі було питання про оподаткування товарів, які ввозяться службовцями вермахту на територію Губернаторства, тобто під час перевезення через митниці товару німецькі службовці повинні були сплачувати мито за товар. Існували певні обмеження, зокрема обмеження щодо вивезення продуктів під час відпусток. Згідно з цим документом службовець вермахту та його підлеглий мав право у відпустку взяти зі собою 1 шт. птиці, 3 кг інших товарів, крім масла, жирів усіх видів, м'яса, м'ясних продуктів та борошна [17].

У наказі наголошувалося, що недотримання положень мало каратися накладенням штрафів та конфіскацією майна на митних постах. Особливо підкреслювалося, що заборонені для перевезення товари будуть в обов'язковому порядку конфісковуватися службовцями митниці [18]. Митні пільги надавалися певним групам осіб, а саме: службовцям митної служби; представникам вищого рангу вермахту, СС та СД; представникам Червоного Хреста [19]. Тобто можна констатувати намагання окупаційного уряду подати Генеральне Губернаторство як самостійне адміністративне формування.

З кінця 1941 р. при Львівській митниці утворювався відділ, який займався стягненням мит з проведення грошових операцій. Митом обкладалися фінансові операції золотом (золоті монети, злитки золота), благородними металами (срібло, платина, платинові матеріали у видах, що вживаються в торгівлі), цінними паперами (цінні папери, видані закордонним суб'єктом) [20].

Як висновок слід зазначити, що, на відміну від Райхкомісаріату Україна, в Генеральному Губернаторстві формально зберігалися митні органи. З обмеженнями та пильним контролем вони виконували свої функції.

Під тиском Червоної Армії з другої половини 1943 р. німці почали відступати з України. Відступаючи з Лівобережжя, німці нищили все на своєму шляху. Весною 1944 р. радянські війська зайняли Західну Волинь, Поділля та Східну Галичину. 27 липня 1944 р. було звільнено Львів. Наприкінці жовтня 1944 р. вся територія України була звільнена від німецької окупації. Почалося відновлення радянської системи на західноукраїнських землях [2, с 244].

Львівський аеропорт було засновано ще в 1939 р. Проте вже в перші дні війни німецькі бомбардувальники знищили літаки та злітну смугу. Першою великою подією після звільнення стало відкриття Львівського аеропорту. 29 липня 1944 р. було здійснено перше повітряне перевезення пасажирів (кількістю п'ять осіб). 25 травня 1946 р. наказом № 199 Народного комісаріату зовнішньої торгівлі СРСР при Львівському аеропорту було відкрито митний пост, у штаті якого працювало 9 осіб, а очолював колектив Д. І. Поліщук. У червні 1951 р. пост був реформований у Львівську митницю.

У 50-ті роки Львівська митниця, як і решта в Україні, при мінімальному зовнішньоторговельному обороті та суцільних обмеженнях на виїзд громадян за кордон, більшою мірою виконувала невластиві функції політичного контролю.

Повоєнний період історії західноукраїнських земель зокрема та України в цілому характерний тим, що Україна не мала змоги проводити власну економічну, політичну діяльність. Виконавча влада в республіці належала Раді Міністрів УРСР, реорганізованій 15 березня 1946 р. з Ради Народних Комісарів, однак фактично вся влада зосереджувалася в руках центральних органів уряду та партії у Москві, які через Комуністичну партію України керували життям республіки. У період правління М. Хрущова Україна мала часткову можливість впливу на формування митної політики через Митно-тарифну Раду. Та усунення Хрущова від влади в 1964 р. і прихід до влади Л. Брежнєва призвів до повної централізації радянських митних органів.

Проведене дослідження дає змогу зробити такі висновки:

Протягом усього досліджуваного періоду Україна перебувала у складі інших держав, які й здійснювали на її території власну митну політику. Відповідним чином будувалася й діяльність Львівської митниці. При цьому за радянської влади Львівська митниця зокрема та Західні митні органи загалом традиційно не тільки слугували бар'єром для контрабанди та економічних диверсій, але й виконували важливу ідеологічну функцію, стримуючи потік антирадянської пропагандистської літератури з-за кордону.

Після укладення пакту Ріббентропа-Молотова територія Галичини виявилася роз-поділеною між гітлерівською Німеччиною і сталінським Радянським Союзом. Відповідно розподіленою виявилася й галицька митниця, організація роботи якої була перебудована згідно із загальними принципами побудови державного апарату країн-учасниць пакту.

Війна між Німеччиною і Радянським Окупація Галичини німецькими військами зумовила створення на території України двох різних адміністративних одиниць - дистрикту Галичина, приєднаного до Генерального Губернаторства, та Райхскомісаріату Україна, на кордоні між якими теж здійснювався митний контроль, а переміщення товарів та цінних паперів обкладалося митом.

Після звільнення радянськими військами території Галичини з-під німецької окупації робота митниці на західному кордоні СРСР була повернута в русло радянського державного апарату, а її діяльність здійснювалася згідно із загальною політикою федерального уряду. Окрім короткого періоду хрущовської «відлиги», Україна не мала змоги координувати діяльність митних структур та формувати нормативну базу діяльності митних органів на своїй території.

Висвітлений період являє собою тільки не-великий, хоча й важливий, етап розвитку Львівської митниці й митної справи на Галичині.

Література

1. Яремчук В. Д. Державно-правове регулювання національної освіти на Закарпатській Україні у 1919-1939 pp. / В. Д. Яремчук // Науковий вісник ЛьвДУВС. Серія юридична. 2009. № 3. С. 52-56.

2. Субтельний О. Україна. Історія / О. Субтельний. К.: Либідь, 1991. 512 с.

3. Украинская таможня: справочник. К.: Libra, 1993. 237 с. (Б-ка бизнесмена).

4. 90 лет назад принято постановление о боpьбе с контрабандной торговлей [Электронный ресурс].Режим доступа: http://customs.ru/ru/press/news jtu/index.php?id286=31617.

5. Жуковський А. Нарис історії України / А. Жуковський, О. Субтельний. Л.: Вид-во Наук. т-ва ім. Т. Шевченка у Львові, 1992. 230 с.

6. Державний архів Львівської області. Ф 59. Оп. 9. Ото. 5Р. Арк. 12.

7. Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні / В. Косик. Л.: НТШ, 1993. 658 с.

Размещено на Allbest.ru