Окремі аспекти виконання покарання у вигляді позбавлення волі під час тримання засуджених у дільниці ресоціалізаціїї колоній мінімального рівня безпеки

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОКРЕМІ АСПЕКТИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИГЛЯДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ ПІДЧАС ТРИМАННЯ ЗАСУДЖЕНИХ У ДІЛЬНИЦІ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇЇ КОЛОНІЙ МІНІМАЛЬНОГО РІВНЯ БЕЗПЕКИ

Ізосімова К.С.

Постановка проблеми. Завданням установ виконання покарань та правоохоронних органів є не лише виправлення засудженого, а й його ресоціалізація. Ресоціалізаційний процес - це складний організаційний акт, що скеровує засудженого на законослухняний шлях. Як відомо, кримінально-виконавче законодавство має своїми цілями виправлення засуджених і попередження скоєння нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Безсумнівно, ці цілі поставлені саме перед установами, що виконують покарання, а не перед засудженими. Зазначені установи прагнуть до того, щоб знизити у процесі відбування засудженим покарання рівень суспільної небезпеки їх особистості до такого, який не допускає скоєння нових злочинів. Засуджений, який зазнає кари під час відбування, не зобов'язаний виправлятися, він лише зобов'язаний утриматися від скоєння нового злочину [1, с. 93]. Тому весь тягар у процесі виправлення і ресоціалізації засудженого покладається на установи виконання покарань. Але для якісного здійснення цього процесу необхідне створення відповідних умов та оточення як для засудженого, так і для адміністрації установи виконання покарань. Задля цього у кожній колонії мінімального рівня безпеки як із полегшеними, так і із загальними умовами тримання створено дільниці ресоціалізації. До такої дільниці засуджений направляється після повного первинного психолого-педагогічного вивчення та медичного обстеження, яке здійснюється у дільниці карантину, діагностики і розподілу.

Виклад основного матеріалу. Кожний крок у процесі ресоціалізації засудженого має певні системні характеристики, але будь-який вплив здійснюється на один і той самий об'єкт - девіантну особу, яка повністю або частково через певні об'єктивні або суб'єктивні причини втратила якусь частину своїх позитивних якостей [2, с. 19]. Щодо цього Ю.В. Баранов робить висновок про необхідність впливу на таку особу «ззовні» з метою повернення її в суспільство, зміни її асоціальних настанов, системи ціннісних орієнтацій, відновлення суспільно корисних зв'язків та відносин. Але вплив із боку на будь-який об'єкт призводить до розростання у ньому хаотичного складника [3, с. 41]. Цей автор наголошує на тому, що процес ресоціалізації є довгим і дорогим задоволенням. Але, з іншого боку, він вважає, що без ресоціалізації засуджених країна може отримати повністю безконтрольне та непередбачуване суспільство, яке не буде здатне до інновацій [4, с. 112].

Кожний засуджений, перебуваючи у дільниці ресоціалізації, трансформує свої життєві погляди, відновлює втрачені особистісні якості та намагається поновити корисні соціальні зв'язки. У цій дільниці відбувається переорієнтація особистості засудженого, яка безпосередньо впливає на рівень рецидивної злочинності у державі загалом. Адже, згідно з отриманими даними проведеного нами опитування засуджених, які відбувають покарання у колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними і загальними умовами відбування, лише 47% на запитання «Чи відповідає, на ваш погляд, покарання у вигляді позбавлення волі меті виконання покарання?» відповіли позитивно, а 43% зазначили, що виправлення після відбуття ними покарання не буде досягнуто. На наш погляд, такі результати не є досить втішними і тому для досягнення кінцевої мети покарання персонал колонії повинен максимально виважено і (що досить важливо) неупереджено виконувати покладені на нього обов'язки, що ще раз підтверджує необхідність створення дільниці ресоціалізації як важливої структурної дільниці виправної колонії.

Дільниця ресоціалізації за своєю суттю є найголовнішою з усіх дільниць, розташованих на території колонії. До цієї дільниці ресоціалізації засуджені направляються одразу після дільниці карантину, діагностики і розподілу. Вони розподіляються у відділеннях соціально-психологічної служби та розміщуються у звичайних житлових приміщеннях (гуртожитках) із локальним сумісним проживанням. Саме тут засуджені перебувають найбільш тривалий час зі всієї частини строку покарання в установі. У цей період у засудженого формується особиста думка щодо всього, що відбувається із ним під час відбування покарання у колонії. Тому весь цей період адміністрація установи виконання покарань повинна максимально сприяти виправленню та ресоціалізації самого засудженого.

Дільниція ресоціалізації виправних колоній мінімального рівня безпеки має специфічну структуру, вона поділяється на локальні, ізольовані один від одного сектори, які розташовані в житловій зоні установи. Така структура дільниці створює найопти- мальніші умови існування засуджених на території колонії, усі необхідні умови для проведення із ними масових заходів та групових занять соціально-психологічного та культурно-просвітницького напрямів. Вищезазначені сектори у дільниці, з розрахунку не менш як чотири квадратні метри на одного засудженого, з боку внутрішньої забороненої зони та між собою огорожуються парканом суцільного заповнення висотою не менше трьох метрів, а з боку внутрішньої території житлової зони облаштовуються, як правило, загорожею із металевих ґрат або сітки. Паркани ізольованих локальних секторів зверху обладнуються «єгозою» або іншими засобами, що перешкоджають їх подоланню засудженими. У майданчиках локальних секторів обладнуються перекладина та брусся; місце для куріння засуджених із лавками та столом, які прикріплені до землі; місце для шикування та проведення поіменних перевірок засуджених. Забороняється обладнувати у локальних секторах дільниці ресоціалізації будь-яке інше приладдя, зокрема спортивне.

Крім цього, відділення оснащається гучномовцем; баком для питної води з кухлем і тазом; годинником настінним на кожну житлову секцію; фіранками на вікнах; телевізором чорно-білого або кольорового зображення на кожне відділення; холодильниками; столовими і консервними ножами (два на житлову секцію), ножицями (одні на 50 засуджених); вішалкою для верхнього одягу. Умивальники для засуджених обладнуються в окремих приміщеннях із розрахунку один кран на 10 засуджених. Столові та консервні ножі маркуються, зберігаються у приміщеннях для вживання їжі засудженими та міцно прикріплюються на ланцюзі до столу. Ножиці маркуються і видаються засудженим за підписом у спеціальному журналі старшим днювальним, який забезпечує їх щоденне повернення. Двері всіх приміщень гуртожитків в обов'язковому порядку обладнуються вікнами для здійснення нагляду за поведінкою засуджених розміром 250 x 250 см. На дверях категорично забороняється встановлювати внутрішні замки або запори. Вимикачі освітлення у таких приміщеннях обладнуються ззовні, окрім службових кабінетів працівників адміністрації колонії.

Що стосується самих гуртожитків у колонії, то вони обладнуються ліжками металевими одно- або двоярусними із жорсткою сіткою за чисельністю засуджених, приліжковими тумбочками (одна на двох засуджених), столом на 10-12 посадкових місць, табуретами на кожного засудженого. За кожним засудженим закріплюється індивідуальне спальне місце, табурет та тумбочка (одна на дві особи). У приліжкових тумбочках засуджені мають право зберігати засоби особистої гігієни, бритви, запальнички разового використання, електрокип'ятильники, підручники й учбове приладдя, літературу та періодичні видання, зокрема релігійного змісту, письмовий папір, зошити, прості олівці, авторучки, чорнило, стержні, конверти, марки у кількості, які встановлені Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань [5].

Кожне відділення займає, як правило, один поверх і забезпечуються належним майном та інвентарем згідно з наказами ДПтСУ. Так, у кожному відділенні є кімната для проведення культурно-масової та виховної роботи, кабінет начальника відділення, кімната для зберігання продуктів харчування, кімната для зберігання особистих речей, побутова кімната, кімната для вмивання, туалет. Також у відділенні розташована кімната психоемоційного розвантаження. Як правило, у колоніях мінімального рівня безпеки така кімната поділяється на дві або три частини, де засуджені можуть зняти психологічну напругу. Кімната психоемоційного розвантаження може бути обладнана будь-якими засобами, що не заборонені адміністрацією колонії і які допомагають засудженим подолати тимчасові стреси та напади агресії. Це можуть бути пейзажні панно, розфарбовані стіни, акваріумні композиції тощо. Психооздоровчі заходи, що проводяться у кімнаті психоемоційного розвантаження, є важливою частиною психотерапевтичної роботи із засудженими.

У цій дільниці розпочинається і реалізація індивідуальних програм соціально-виховної роботи із засудженими. Соціально-виховна робота із засудженими - це різновид певної соціально-педагогічної діяльності, який спрямований на встановлення контакту засудженого з оточуючим світом, здійснення належної підтримки, допомоги та реабілітації засуджених із метою їх швидкої та успішної ресоціалізації. Соціальна-виховна робота спрямована на формування та закріплення у засуджених прагнення дотримання вимог законодавства та інших прийнятих у суспільстві правил поведінки, підвищення їхнього загального, культурного та морального рівня. Така робота здійснюється на основі диференційованого підходу до кожного засудженого. Між тим, О.В. Таволжанський наголошує на тому, що не тільки соціально-виховна робота, а система різноманітних заходів має забезпечити досягнення цілей виправлення та ресоціалізації засуджених до позбавлення волі [6, с. 47]. Для реалізації соціально-виховної роботи створюється квартальний план соціально-виховної та психологічної роботи відділення соціально-психологічної служби, що затверджується начальником виправної колонії, а до його реалізації долучаються також психологи, медики, інспектор із побутово-трудового влаштування, спеціалісти центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, громадських організацій, церкви тощо. Квартальний план складається із декількох розділів, основні з яких відображають напрями освітньої (загальної та професійно-технічної), виховної (правове, моральне, естетичне, трудове, санітарно-гігієнічне, фізичне виховання), психологічної роботи із засудженими та організацію роботи самодіяльних організацій (ради колективу засуджених, гуртків та секцій). Тут проходить етап комплексної оцінки потреб засудженого, у ході якого уточнюються та поглиблюються дані, отримані у дільниці карантину, діагностики і розподілу, вносяться корективи в індивідуальну програму соціально-виховної роботи окремих засуджених. Т.В. Журавель щодо цього слушно зазначає, що в результаті такої комплексної оцінки здійснюється низка заходів, що позитивно впливає на перевиховання засудженого і скерування його на шлях виправлення. Серед таких заходів:

- уточнення основних потреб, проблемних зон, ресурсів засудженого за такими категоріями: психологічні особливості, спрямованість особистості, особливості психічних процесів (пам'ять, мислення, уява тощо), психологічні/психічні проблеми, ступінь конфліктності та агресивності, наявність лідерських якостей, рівень загального світогляду, наявність творчих здібностей, готовність до самовиховання тощо; освітній рівень (зокрема, ставлення до навчання, готовність учитися, наявність повної середньої, професійно-технічної або вищої освіти);

- визначення рівня сформованості загально-соціальних цінностей та просоціальних установок як підґрунтя ефективної ресоціалізації: достатня сформованість цінності здоров'я, сім'ї, освіти та професії тощо; наявність установок щодо особистісного зростання, самовиховання та самовдосконалення; розуміння необхідності дотримання правослухняної поведінки;

- визначення рівня знань, розвитку просоціальних умінь та навичок, необхідних для попередження скоєння рецидиву злочину та успішної соціальної адаптації після звільнення та у соціумі: знання, уміння та навички управління почуттями й емоціями; знання основ ефективного безконфліктного спілкування та володіння відповідними вміннями та навичками тощо [7, с. 147].

Ресоціалізації засуджених сприяє і досить широкий спектр прав, які вони мають у зазначеній дільниці цього виду колоній. Зокрема, ч. 3 ст. 138 КВК України встановлює, що у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання встановлюється режим, передбачений ч. 2 ст. 99 КВК України для засуджених, які тримаються у дільницях соціальної реабілітації. Це означає, що засуджені, які відбувають покарання у таких колоніях: 1) у вільний від роботи час від підйому до відбою користуються правом вільного пересування у межах території виправної колонії; 2) із дозволу адміністрації виправної колонії можуть пересуватися без нагляду поза територією колонії, але в межах населеного пункту, якщо це необхідно за характером виконуваної ними роботи або у зв'язку з навчанням. У цій дільниці тримаються уперше засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджені, переведені з дільниці ресоціалізації, які, окрім усього вищезазначеного, мають право: 1) носити цивільний одяг; 2) мати при собі портативні персональні комп'ютери й аксесуари до них та користуватися глобальною мережею Інтернет; 3) мати при собі мобільні телефони й аксесуари до них та здійснювати телефонні розмови у мережах рухомого (мобільного) зв'язку; 4) витрачати гроші без обмеження; 5) відправляти листи і телеграми без обмеження; 6) отримувати посилки (передачі), бандеролі без обмежень; 7) одержувати короткострокові побачення без обмеження, а тривалі побачення щомісяця; 8) на короткострокові виїзди за межі виправної колонії. Окрім того, кореспонденція, яку одержують і надсилають засуджені до відбування покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки із полегшеними умовами тримання, не підлягає перегляду (ч. 3 ст. 113 КВК України), а також до таких засуджених не застосовується такий вид стягнення, як переведення до приміщення камерного типу (окремої камери) (ч. 1 ст. 132 КВК УКраїни); а після відбуття ними шести місяців покарання у разі відсутності порушень режиму відбування покарання, наявності житлових умов із дозволу адміністрації виправної колонії можуть навіть проживати в межах населеного пункту, де розташована колонія, із своїми сім'ями, придбавати відповідно до чинного законодавства жилий будинок і заводити особисте господарство.

Проживання за межами колонії - це вже майже «цивільне життя», яке дає багато привілеїв для засудженого, а саме:

- спільне проживання і вільне спілкування зі своєю сім'єю;

- зустрічі з родичами та іншими особами у зручний час;

- пересування без обмежень у межах населеного пункту і вільне користування інфраструктурою цього населеного пункту: торговельними комплексами, магазинами, розважальними закладами, відвідування театрів, кінотеатрів, виставок, концертів та інших видовищних заходів;

- самопланування свого вільного часу;

- доступ до радіо, телебачення, преси, інших засобів масової інформації, зокрема користування глобальною мережею Інтернет, без обмежень у часі;

- доступ до телефонних мереж, зокрема й до мобільного зв'язку теж без обмежень у часі.

Варто також звернути увагу на те, що, крім загальних підстав для дозволу засудженим до позбавлення волі на короткочасні виїзди за межі колоній, передбачених у ч. 1 ст. 111 КВК України (смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого; стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому або його сім'ї (з 1977 р. - у ВТК УРСР [8, с. 67], з 2003 р. - у КВК України); одержання медичної допомоги, якщо така допомога не може бути надана установою виконання покарань, за наявності відповідного висновку лікаря такої установи (з 2014 р.) [9], засуджені, які працюють та перебувають у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, мають право на щорічний короткочасний виїзд за межі колонії тривалістю 14 календарних днів (з 2010 р.), що свого часу у засобах масової інформації (хоч і не зовсім точно) було розцінено як надання цій категорії засуджених навіть права на відпустку [10, с. 199-201].

Тобто такого комплексу прав, які надаються засудженим у колоніях мінімального рівня безпеки із полегшеними умовами тримання, не мають засуджені до позбавлення волі, які відбувають покарання в інших видах виправних колоній. Можна константу- вати, що колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання є, так би мовити, на сто відсотків великою дільницею соціальної реабілітації.

У засуджених, які відбувають покарання у колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання, перелік прав певною частиною звужений порівняно з колоніями мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, але він усе одно ширший, ніж у засуджених, які відбувають покарання у колоніях середнього та максимального рівнів безпеки [11; 12]. Тобто можна стверджувати, що колонії мінімального рівня безпеки загалом є колоніями з найбільш сприятливими умовами виконання і відбування покарання у вигляді позбавлення волі.

Висновки. Метою ресоціалізації засуджених є зміна спрямованості особистості, створення системи її моральних, ідейних, правових переконань відповідно до прийнятих у суспільстві норм і цінностей, формування в осіб, що відбувають покарання, здатності до стабільної самостійної законослухняної поведінки після відбування покарання. І задля досягнення визначеної мети у колоніях мінімального рівня безпеки на законодавчому рівні створені майже всі необхідні умови для успішного виправлення та ресо- ціалізації осіб, засуджених до позбавлення волі.

ресоціалізація засуджений колонія правовий

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Южанин В.Е. Особенности механизма реализации наказания в виде лишения свободы / В.Е. Южанин // Вестник Рязанского государственного университета им. С.А. Есенина. - 2010. - № 28. - С. 87-97.

2. Южанин В.Е. Процесс ресоциализации и его обеспечение в уголовном судопроизводстве / В.Е. Южанин. - Рязань: Ин-т права и экономики МВД России, 1992. - 115 с.

3. Баранов Ю.В. Стадии ресоциализации осуждённых в свете новых социолого-антропологических воззрений и социальной философии / Ю.В. Баранов. - СПб: Юрид. центр Пресс, 2006. - 275 с.

4. Баранов Ю.В. Проблема ресоциализации осуждённых в русле защиты прав и свобод человека и гражданина / Ю.В. Баранов // Обеспечение прав и свобод человека и гражданина. - 2006. - № 26. - С. 109-112.

5. Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань: Наказ Міністерства юстиції України № 2186/5 від 29.12.2014 р. // Офіційний вісник України. - 2015. - № 4. - Ст. 88.

6. Таволжанський О.В. Соціально-виховна робота із засудженими до позбавлення волі: [монографія] / О.В. Таволжан- ський ; за ред. В.В. Голіни і Л.П. Оніки. - Харків: Право, 2015. - 192 с.

7. Журавель Т.В. Етапи соціально-педагогічної роботи з неповнолітніми засудженими у виховних колоніях / Т.В. Журавель // Вісник Луганського національного університету ім. Т Шевченка. - 2013. - № 11. - С. 144-152.

8. Лисодєд О.В. Режим у колоніях та засоби його забезпечення / О.В. Лисодєд // Засоби виправлення і ресоціалізації засуджених до позбавлення волі: [монографія] / за заг ред. А.Х. Степанюка. - Харків: Кроссроуд, 2011. - С. 20-80.

9. Лисодєд О.В. Чергові зміни у правовому статусі засуджених / О.В. Лисодєд // Теорія і практика правознавства. - 2014. - Вип. 1 (5). - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://tlaw.nlu.edu.ua/article/view/63121/58530.

10. Лисодєд О.В. Правові засади відносин засуджених до позбавлення волі із зовнішнім світом / О.В. Лисодєд // Проблеми законності / відп. ред. В.Я. Тацій. - Харків: Нац. ун-т «ЮАУ», 2012. - Вип. 119. - С. 192-202.

11. Шкута О.О. Виправлення та ресоціалізація засуджених, які відбувають покарання у виправних колоніях середнього рівня безпеки: автореф. дис.... канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / О.О. Шкута ; Дніпропетровськ. держ. ун-т внутр. справ. - Дніпропетровськ, 2009. - 20 с.

12. Царюк С.В. Кримінально-виконавча характеристика засудених, які відбувають покарання у виправних колоніях максимального рівня безпеки: автореф. дис.... канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / С.В. Царюк ; Дніпропетровськ. держ. ун-т внутр. справ. - Дніпропетровськ, 2009. - 20 с.

Размещено на Allbest.ru