В умовах глобалізації сучасного світу основним об'єктом уніфікаційних зусиль міжнародної спільноти в економічній сфері залишається правове регулювання комерційних відносин, фундаментом яких є не тільки міжнародне законодавство, але і національне законодавство країн - учасників. На шляху інтеграції до Європейського Союзу Україна має модернізувати і гармонізувати своє національне законодавство, привести його у відповідність до міжнародних норм у частині договірного права, зокрема щодо правового регулювання договірної відповідальності в господарських відносинах.

Стан дослідження. Інститут юридичної відповідальності в договірних відносинах використовується вже давно, але серед правознавців досі не існує єдності у визначенні поняття юридичної відповідальності, і воно залишається дискусійним. При цьому практично всіма науковцями визнається факт існування юридичної відповідальності як наслідку правопорушення. У науковій літературі вона отримала назву ретроспективної, оскільки характеризує відповідальність за вже здійснену протиправну поведінку. В.С. Щербина [1, с.311] визначає відповідальність у господарському праві як комплексний правовий інститут, який має свій особливий предмет регулювання - правопорушення у сфері господарювання. Вчинення учасником господарських відносин правопорушення тягне за собою застосування до правопорушника передбачених або санкціонованих нормами господарського законодавства заходів відповідальності. У теорії господарського права такий вид відповідальності визначається як господарсько-правова відповідальність, яка полягає у понесенні суб'єктами господарювання несприятливих економічних та правових наслідків. Щодо форми, то ця відповідальність є юридичною, а за змістом вона є матеріальною і застосовується у формі певної системи майнових (економічних) санкцій.

Договірна відповідальність, як різновид господарсько-правової, завжди є додатковим зобов'язанням, яке визначає додаткові права кредитора та додаткові зобов'язання боржника, яких не було у змісті первинного зобов'язання до його порушення [2, с.17]. Найбільш розповсюдженими видами договірної відповідальності є зобов'язання відшкодувати збитки та зобов'язання сплатити неустойку, які визнають і санкціями за договором, і договірною відповідальністю одночасно. Тому договірну відповідальність можна вважати окремим різновидом юридичної відповідальності, яка за змістом є економічною, а за формою - юридичною.

Виклад основного матеріалу. В українському законодавстві відшкодування збитків є одночасно предметом регулювання Цивільного (далі - ЦПК України) [3] та Господарського (далі - ГПК України) процесуальних кодексів України [4], що негативно впливає на рівень ефективності правового регулювання. При цьому ЦПК України розглядає збитки як один із правових наслідків порушення зобов'язання (ст.611), натомість ГПК України розглядає збитки як різновид господарсько-правової відповідальності учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання (ст.216).

Господарсько-правова відповідальність базується на таких загальних принципах (ст.216 ГПК України): потерпіла сторона має право на відшкодування збитків, незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимості застереження щодо виключення або обмеження відповідальності. До складу збитків, які підлягають відшкодуванню, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна; додаткові витрати, понесені стороною, яка зазнала збитків; неодержаний прибуток (втрачена вигода), матеріальна компенсація моральної шкоди.

договірна відповідальність порушення комерційний договір

Також в Україні діє норма, згідно з якою потерпіла сторона має вживати розумні за конкретних обставин заходи для зменшення шкоди внаслідок порушення договору (ст.616 ЦПК України). Ст.226 ГПК України встановлює умови і порядок відшкодування збитків: сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону; сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі, якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями.

Таким чином, інститут відшкодування збитків в українському законодавстві базується на таких загальних принципах: повна компенсація збитків, достовірність, передбачуваність шкоди, вжиття заходів для запобігання виникненню збитків.

У доктрині та судовій практиці зарубіжних країн щодо вирішення проблеми юридичних наслідків невиконання чи неналежного виконання договірного зобов'язання сформувалися протилежні підходи. За правом країн континентальної правової сім'ї основним є обов'язок виконати зобов'язання в наїурі, а вимога щодо грошової компенсації збитків розглядається як другорядна. Збитки умовно розподіляють на два види: збитки, заподіяні невиконанням зобов'язання взагалі (компенсаторні збитки), та збитки, заподіяні простроченням або неналежним виконанням зі сторони боржника (мораторні збитки). При цьому для мораторних вимога про відшкодування збитків заявляється поряд із вимогою про виконання зобов'язання в наїурі. Стягнення компенсаторних збитків передбачає, що вимога про виконання договірного зобов'язання не пред'являється.

У німецькому праві відшкодування збитків являє собою один із аспектів загального поняття відшкодування шкоди як наслідку порушення договору і характеризується своєю компенсаційністю. Поняття шкоди розуміється в широкому сенсі: шкода може являти собою і знищення майна, і неодержаний прибуток - упущена вигода. При цьому потерпіла сторона має вимагати саме той прибуток, отримання якого було нею підготовлено настільки, що вона би його безперечно отримала у випадку виконання договору [5, с.147]. Упущена вигода, згідно зі ст.252 німецького Цивільного кодексу (далі - НЦК) [6, с.95], включається до загального об'єму збитків. У німецькому праві використовується принцип "тотальної відповідальності" - потерпіла сторона має право вимагати компенсації за всі майнові втрати у випадку наявності певного причинно-наслідкового зв'язку із явищем, яке стало причиною шкоди.

У разі, якщо потерпіла сторона своєчасно не вжила усіх можливих заходів до запобігання шкоди, то вона не вправі вимагати відшкодування вказаної частини збитків. Ця умова розповсюджується також на випадок, коли потерпіла сторона винувата тільки в тому, що не попередила про небезпеку настання надмірної шкоди, якої винуватець не передбачав і не мав передбачити, або не вживав заходів до попередження або зменшення збитків.

На практиці доволі часто події, наслідком яких є виникнення відповідальності, можуть приносити одночасно зі шкодою ще й вигоду. За висловом Г. Дернбурга, у таких обставинах тільки підсумок усіх подій доводить, чи є в такому випадку дійсна шкода чи ні [5, с.150].

У французькому праві використовується так званий інститут примушення до виконання зобов'язання в наїурі: якщо боржник ухиляється від виконання дій, до яких його зобов'язує судове рішення, то йому присуджується сплатити на користь кредитора штраф за кожен день прострочення виконання. Розмір штрафу встановлюється на розсуд суду і не обмежується. Відшкодування збитків у французькому праві має на меті компенсацію втрат кредитора, які були нанесені йому порушенням договору боржником. Збитки, які мають бути сплачені кредитору, визначаються як втрата, яку зазнав кредитор, або вигода, якої він був позбавлений.

Відповідно до ст.1150 французького Цивільного кодексу (далі - ФЦК) [7, с.381] боржник відповідає тільки за збитки, які були передбачені або могли бути передбачені під час укладення договору, за виключенням випадків, коли зобов'язання не могло бути виконане внаслідок умислу боржника. Умовно збитки у французькому праві розподіляють на два види: збитки, причинені кредитору від дня прострочення виконання зобов'язання - мораторні збитки, які мають бути відшкодовані навіть за умови подальшого виконання зобов'язання, та збитки, причинені невиконанням зобов'язання - компенсаторні збитки [8, с.332].

Стаття 1149 ФЦК встановлює можливість стягнення упущеної вигоди, яка підлягає стягненню, як і прямі втрати, а ст.1151 ФЦК закріплює розподіл збитків на прямі та непрямі: прямі збитки є наслідком безпосередніх дій боржника; непрямі - базуються на випадковому причинному зв'язку та є наслідком складних юридичних фактів (дій боржника та третіх осіб або зовсім інших обставин) і відшкодуванню не підлягають.

В англо-американському праві відшкодування збитків розглядається як основний засіб захисту інтересів кредитора, який у разі невиконання договору боржником завжди має право на грошову компенсацію, а примусове виконання зобов'язання в натурі тільки як додаткове право.

Право на відшкодування збитків включає в себе можливість вимагати відшкодування збитків у вигляді втрати прибутку, якого кредитор був позбавлений внаслідок порушення договору. Відшкодування збитків аналізується з погляду різних видів майнового інтересу потерпілої сторони: позитивного та негативного. Захист позитивного договірного інтересу передбачає, що потерпіла сторона має бути поставлена у таке положення, в якому вона б знаходилася у випадку належного виконання договору. Захист негативного договірного інтересу передбачає реалізацію права потерпілої сторони отримати відшкодування витрат, які були понесені нею - потерпіла сторона має бути поставлена у таке положення, в якому вона опинилась би, якби договір взагалі не був би укладеним. Саме такий підхід використовує і ст.1-106 Єдиного торгового кодексу США (далі - ЄТК США) [9, с.218].

У разі вимушеного укладення потерпілою стороною замінної угоди її збитки в основному визначаються розміром різниці вартості між договором та замінною угодою. ЄТК США прямо орієнтує учасників договору в разі порушення договору укладати замінні угоди. За використання способу розрахунку збитків на основі замінної угоди та під час стягнення абстрактних збитків неврахованими залишаються такі збитки, як додаткові та супутні затрати. Право на їх відшкодування походить із загального принципу компенсації потерпілій стороні усіх витрат - крім різниці в цінах, потерпіла сторона може вимагати супутні збитки.

Цивільне право США, розподіляючи збитки на номінальні та компенсаторні, розглядає ще один різновид - заздалегідь оцінені збитки, які за своїм змістом можна віднести до компенсаторних. Як про частину угоди сторони мають право домовитися про розмір збитків, які мають бути відшкодовані у випадку порушення договору [10, с.26].

Отже, умовами настання правової відповідальності для всіх країн є наявність таких елементів: шкода, протиправність діяння, яке спричинило шкоду, причинний зв'язок між діянням та шкодою, провина заподіювана шкоди. Єдиним для всіх країн є поняття шкоди, яке охоплює витрати, понесені кредитором, втрату, пошкодження (зменшення вартості) його майна (пряма, позитивна шкода), а також не отримані кредитором доходи, які він міг би отримати, якби боржник належно виконав зобов'язання (упущена вигода).

Інститут відшкодування збитків в українському праві, на перший погляд, відрізняється не тільки від англо-американського, але і від німецького та французького права, проте детальний аналіз доводить його близькість не тільки до правопорядків країн європейської спільноти, а також і до англо-американського права.

У міжнародних актах норми про збитки являють собою результат аналізу та синтезу національних правопорядків та міжнародної комерційної практики. Порівняльний аналіз норм Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів [11] та основних положень Принципів міжнародних комерційних договорів УНІДРУА [12] дає можливість стверджувати, що вони є майже тотожними: загальна норма про збитки і в Конвенції (ст.74), і у Принципах (ст.7.4.2) базується на принципі повної компенсації потерпілій стороні. І Конвенція, і Принципи виокремлюють у складі збитків і реальну шкоду, і упущену вигоду Важливим правилом регулювання відшкодування збитків у міжнародній комерційній практиці залишається обмеження розміру збитків: сума збитків не може перевищувати шкоди, яку сторона, що порушила договір, передбачала чи повинна була передбачати під час укладення договору (ст.73 Конвенції та ст.7.4.4 Принципів).

У Конвенції використовується загальний підхід до збитків і причинного зв'язку, натомість у Принципах використовується принцип достовірності збитків. Компенсаційність відшкодування збитків походить із принципу недопущення збагачення потерпілої сторони.

Доведення розміру завданих збитків іноді виявляється дуже складним. У такому разі в договір може включатися умова про сплату певної суми - неустойки. Неустойка може становити або фіксовану наперед суму збитків, або штраф, який накладається на сторону, яка порушила договір. У континентальному праві ці функції не розділяються, штрафна роль неустойки виконує функції забезпечення. Штрафне забезпечення неустойки полягає в тому, що головне її завдання - покарання порушника договору, а не встановлення порушеного права потерпілого.

У німецький правовій системі неустойку визначають як форму угоди, укладеної за певної умови [5, с.154]. За своєю правовою сутністю зобов'язання сплатити неустойку є не самостійним зобов'язанням, а акцесорним. У НЦК (ст.344) зазначається, що у разі визнання договору недійсним також вважається недійсною і домовленість про неустойку. У німецькому праві розрізняється підхід до сплати неустойки у разі невиконання і неналежного виконання договору: за невиконання зобов'язання кредитор має право вимагати сплатити неустойку замість виконання договору в повному обсязі; за неналежного виконання зобов'язання (прострочення тощо) кредитор має право вимагати сплати неустойки поряд із виконанням договору в повному обсязі.

Неустойка у французькому праві характеризується більшою компенсаційною спрямованістю, ніж у німецькому праві. Так, у ст.1229 ФЦК прямо визначається, що неустойка є відшкодуванням збитків, яких зазнає кредитор внаслідок невиконання головного зобов'язання. При цьому законом суду надається право зменшувати або збільшувати розмір неустойки, встановленої договором, якщо вона є надмірною або замалою, всі інші підстави визнаються нікчемними. Таким чином, встановлюється запобіжник для захисту економічно слабшої сторони договору.

Французьке право також надає потерпілій стороні можливість вимагати замість сплати неустойки виконання боржником головного зобов'язання у разі наявності прострочення. Кредитор також має право поєднати обидві свої вимоги: вимагати сплату неустойки та реального виконання договірного зобов'язання, зменшувати розмір домовленої неустойки відповідно до розміру його виконання.

В англо-американському праві концепція справедливості виступає проти штрафів, зменшуючи їх до рівня фактичних збитків. Такий підхід знайшов відображення в ЄТК США. У ст.2-718 встановлено, що збитки, які підлягають відшкодуванню у разі порушення договору, мають бути визначені в угоді, але тільки в розмірі, який може бути визначеним як розумний порівняно з передбачуваною або дійсною шкодою.

В українському законодавстві ЦПК України визначає поняття неустойки як забезпечення виконання зобов'язання. Натомість ГПК України надає загальне поняття штрафних санкцій. ЦПК України (ст. ст.549-551) неустойкою (штрафом, пенею) визначає грошову суму або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. ГПК України (ст. ст.230-234) штрафними санкціями визнає господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Застосування договірної неустойки в міжнародному торговому обороті потребує узгодженого підходу до регулювання зазначеного питання. Значним кроком у розробці вказаного підходу стали Принципи УНІДРУА: ст.7.4.13 зазначає, що у разі узгодження в договорі потерпіла сторона має право отримати зазначену суму, незалежно від розміру дійсної шкоди. При цьому встановлена в договорі сума може бути зменшена до розумних меж. Підхід, заснований на континентально-правовій концепції регулювання договірної неустойки, допускає як штрафну, так і компенсаторну функції неустойки.

Висновки

1. Щербина В.С. Господарське право: [підручник] / В.С. Щербина. - 4-е вид. перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер. 2009. - 640 с.

2. Антимонов Б.С. Основания договорной ответственности социалистических организаций / Б.С. Антимонов. - М.: Юрид. лит., 1962. - 176 с.

3. Господарський кодекс України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://rada.gov.ua.

4. Цивільний кодекс України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://rada.gov.ua.

5. Дернбург Г. Пандекты. Обязательственное право / Г. Дернбург. - М., 1911. - 411 с.

6. Гражданское уложение Германии. Вводный закон к Гражданскому уложенню; пер. с нем. Wolters Kluwer Russia. - 2008. - 850 с.

7. Гражданский кодекс Франции (Кодекс Наполеона) / предислов.А. Довгерт, В. Захватаев; пер. с франц.В. Захватаев; отв. ред.А. Довгерт. - К.: Истина, 2006. - 1008 с.

8. Лю Жюллио де ла Морандьер. Гражданское право Франции: в 3 т. / Лю Жюллио де ла Морандьер; пер. с франц. Е.А. Флейшиц. - М.: Изд-во иностранной лит., 1958-1961. - Т.2. - I960. - 728 с.

9. Единообразный торговый кодекс США / науч. ред. и авт. введ. С.Н. Лебедев; пер. с англ. - М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1996. - 427с.

10. Ласк Г. Гражданское право США: Право торгового оборота: под ред., с вступ, ст.е.А. Флейшиц; сокращ. пер. с англ. Ю.Э. Милитаревой, В.А. Дозорцева. - М.: Иностраннаялит., 1961. - 52 с.

11. Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 р. // The Principles of European Contract Law [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.miripravo.ru/laws/lex/euro_pr/0. htm.

12. Принципы международных коммерческих договоров УНИДРУА 2010/пер. с англ.А.С. Комарова. - М.: Статут, 2012. - 735 с.

Размещено на Allbest.ru