Правове забезпечення та порядок виплати авторської винагороди у сфері наукових відкриттів, винахідництва та раціоналізації в СРСР та УРСР 50–60-х рр. XX ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правове забезпечення та порядок виплати авторської винагороди у сфері наукових відкриттів, винахідництва та раціоналізації в СРСР та УРСР 50-60-хх рр. xx ст.

Розвиток творчої діяльності особистості як у гуманітарній, так і технічній сфері залежить від низки факторів, визначальними з яких є наявність певних пільг та гарантій отримання авторської винагороди за свою інтелектуальну працю. Нині в Україні оголошено широкомасштабну реформу сфери інтелектуальної власності. Реформа має торкатися низки аспектів, зокрема й механізмів нарахування авторської винагороди у гуманітарній і технічній сфері. З огляду на це, вивчення досвіду зі встановлення, нарахування та порядку виплати авторської винагороди у сфері гуманітарної та тех-Серія ПРАВО. Випуск 43. Том 1

нічної творчості в СРСР та УСРР у 1959-1973 рр. є важливим для сьогодення.

Стан опрацювання. Загалом питання виплати авторської винагороди, фрагментарно піднімалися у дослідженнях О. Підопригорою, Є. Костилевим, Є. Мельник, О. Овсянніковим та іншими науковцями. В їх працях питання винагороди висвітлюються у контексті загальних питань інтелектуальної власності, спеціального, сучасного дослідження, присвяченого вивченню законодавчого забезпечення виплати авторської винагороди у сфері гуманітарної та науково-технічної творчості в СРСР та УСРР у 1959-1973 рр., нам віднайти не вдалося.

Метою статті є показати позитивні і негативні риси радянської моделі обрахунку та порядку виплати авторської винагороди за наукові відкриття, винаходи та раціоналізаторські пропозиції.

Загальні питання виплати авторської винагороди визначалися Положенням про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції та Інструкцією про винагороду за винаходи і раціоналізаторські пропозиції, які були затверджені Постановою Ради Міністрів СРСР №435 від 24 квітня 1959 р. (далі - Положення 1959 р.) [1, с. 13].

Так, окремим 10-м розділом Положення 1959 р. визначалися загальні питання системи заохочення та пільг авторів відкриттів, винаходів і раціоналізаторських пропозицій (розділ 10, ст. ст. 72-77). Право на авторську винагороду за відкриття, винаходи та раціоналізаторські пропозиції належало до категорії найважливіших майнових прав, гарантованих державою. Згідно зі ст. 72 Положення 1959 р., особи, які отримали документи, що підтверджували їх авторство на наукове відкриття, винахід та раціоналізаторську пропозицію, мали право на авторську винагороду за спеціальним розрахунком. Водночас, щоб виникло право на отримання винагороди, крім наявних охоронних документів, важливим був факт початку впровадження винаходу та раціоналізаторської пропозиції. На авторську винагороду могли розраховувати не всі. Вона не виплачувалася за пропозиції, що стосувалися покращення організації роботи та управління господарством (упорядкування штатів, пропозиції щодо покращення звітності на підприємстві), а також за пропозиції (крім винаходів) інженерно-технічних працівників, науково-дослідних проектних, конструкторських організацій. Автори таких пропозицій могли бути премійовані керівниками підприємств [2, с. 63]. Детальніше ставки авторської винагороди встановлювалися спеціальною Інструкцією про винагороди, дія якої поширювалась на винаходи і раціоналізаторські пропозиції, впроваджені після 1 травня 1959 р. За винаходами і раціоналізаторськими пропозиціями, впровадженим після вказаної дати та за якими була виплачена авторська винагорода, перерахунок згідно нових ставок не проводився [З, арк. 41]. Характеризуючи радянську модель авторського заохочення та стимулювання винахідників і раціоналізаторів, вважаємо за доцільне умовно розділити заохочення на кілька категорій: авторські пільги і стимули (соціальні пільги) та безпосередньо авторська винагорода (матеріальні стимули). До першої групи належали соціальні пільги. Згідно зі ст. 73, про зроблене наукове відкриття, винахід чи пропозицію робили відмітку у трудовій книжці. За автором, задіяним у випробуванні чи впровадженні винаходу або раціоналізаторської пропозиції на іншому підприємстві, зберігався трудовий стаж, право на відпустку та наявні за основним місцем роботи пільги. Якщо випробування тривали більше 11 місяців, оплачувану відпустку надавало підприємство, що впроваджувало винахід. Автори відкриттів, винаходів і пропозицій, за попереднім законодавством, мали право на першочергове заміщення посад у науково-дослідних установах та інститутах [4, с. 32]. Матеріальні пільги (авторська винагорода) виплачувалися згідно з Інструкцією. Загалом особи, які отримували винагороду, поділялися на три групи. До першої групи належали автори наукових відкриттів, які отримували диплом. Такі особи отримували заохочувальну винагороду у розмірі до 5 000 руб. Під час видачі диплому підприємству (організації) авторська винагорода виплачувалася підприємству з метою заохочення працівників, які були причетні до здійснення наукового відкриття [2, с. 62]. До другої групи належали винахідники і раціоналізатори. До третьої групи належали ті, хто сприяли створенню винаходу або його впровадженню у виробництво. Винагорода за винаходи і раціоналізаторські пропозиції виплачувалася залежно від масштабів впровадження винаходів чи пропозицій. Наприклад, винахід впроваджувався на одному підприємстві - винагорода виплачувалася з фонду підприємства, якщо на кількох підприємствах одної галузі, то нагорода виплачувалася відповідним трестом. Авторам, пропозиції яких впроваджувалися у кількох галузях господарства, винагорода нараховувалася з урахуванням збільшеного розміру економії. У роз'ясненні, розісланому комітетом у справах винаходів і відкриттів, вказувалося, що за винахід, впроваджений до видачі авторського свідоцтва, винагорода виплачується як за раціоналізаторську пропозицію, а після отримання свідоцтва перераховувалася [5, арк. 57].

Авторська винагорода виплачувалася і за додатковий винахід, який прийнято до впровадження (ст. 20 Інструкції). В основу обрахунку авторської винагороди, як і раніше, був покладений принцип залежності авторської винагороди від річної економії. Річна економія обраховувалася за спеціальною інструкцією, яка була на підприємстві. Автори також могли розраховувати на 3% від суми продажу ліцензії за кордон. Законом встановлювався максимальний розмір авторської винагороди, що не мав перевищувати 20 000 руб. (ст. 9 Інструкції). Згідно зі ст. 12 Інструкції, автор міг розраховувати на додаткове заохочення у певних відсотках. Так, за подання технічного проекту - до 10%, за представлення готових креслень - до 20%; за представлення готової моделі винаходу - 30%. Автору відкриття, винаходу, пропозиції надавалися і пільги в оподаткуванні винагороди. Винагорода до 1 000 руб. не оподатковувалася. Вища винагорода оподатковувалася за винятком тисячі (ст. 75). Щодо строків виплати авторської винагороди, то винагорода у розмірі до 200 руб. виплачувалася відразу по затвердженню плану впровадження. 25% суми винагороди, яка перевищувала зазначений розмір, виплачувалися відразу, але не менше 200 руб. у місячний строк із дня затвердження плану впровадження. Інша, за фактичним об'ємом впровадження, не пізніше двох місяців після року впровадження (ст. 15 Інструкції) [3, арк. 43]. Винагорода виплачувалася з розрахунку 12 місяців економії. Якщо ефект винаходу зростав, автор мав право на доплату до винагороди упродовж чотирьох років подальшого використання. Як ми зазначали, Інструкція значно розширювала перелік осіб, які могли розраховувати на заохочення. За сприяння впровадженню винаходу працівники підприємства теж могли бути удостоєні спеціальної премії, яка нараховувалася не раніше ніж авторська винагорода за винахід чи раціоналізаторську пропозицію. Такий підхід законодавця давав змогу залучити до науково - технічної творчості ширше коло осіб. Працівники, вмотивовані матеріальним стимулом, були зацікавлені в участі у розробленні винаходу чи раціоналізаторської пропозиції. Преміювання здійснювалося керівником підприємства. Зі спеціального фонду, який створювався шляхом відрахувань із коштів, які виділялися на винахідництво і раціоналізацію. Розмір відрахування становив 35% від авторської винагороди винахідника, але не більш ніж півторамісячний оклад [6, арк. 12, 25 зв] (до 1959 р. ця сума становила 11%) суми винагороди, виплаченої підприємством авторам за результатами впровадження розробок (п. 25). Розмір преміювання визначався керівником підприємства. Преміювання керівників підприємств, головних інженерів здійснювалося за рішенням вищих органів (п. 23-26 Інструкції). Раціоналізаторська і винахідницька діяльність, крім пільг та винагороди, стимулювалась і можливістю присвоєння окремим особам звань. Зокрема, в Указі Президії Верховної Ради УРСР від 17 травня I960 р. визначався порядок присвоєння почесного звання «Заслужений винахідник УРСР» із врученням грамоти, нагрудного знаку та почесного звання «Заслужений раціоналізатор УРСР» також із врученням знаку та спеціальної нагрудної грамоти [6, арк. 33]. Раціоналізація та винахідництво заохочувалося не тільки у промисловості. ЗО липня 1964 р. Рада Міністрів прийняла постанову «Про заходи з покращення винахідництва і раціоналізації в сільському господарстві». У ній рекомендувалося колгоспам покращити роботу у сфері винахідництва, умови для творчості колгоспних винахідників. Голів колгоспів було зобов'язано визначити відповідальних за раціоналізацію та винахідництво, а директори радгоспів та інших сільгосппідприємств були зобов'язані подавати відповідні звіти про прийняті до запровадження винаходи. Цією постановою також регламентувався порядок виплати винагороди винахідникам та раціоналізаторам. Виплату винагороди мав здійснювати той радгосп чи колгосп, в якому винахід або пропозиція запроваджувались. За винаходи і пропозиції, що впроваджені в межах одного об'єднання колгоспів, кошти виплачувалися об'єднанням. Розмір авторської винагороди за впроваджений у сільському господарстві винахід визначався згідно з Інструкцією [1, с. 41, 42].

Висновки. Таким чином, після прийняття Положення 1959 р. та Інструкції в СРСР та УРСР було удосконалено загальну систему виплати авторської винагороди. Держава законодавчо закріплювала гарантії її виплати, впровадивши чіткий, зрозумілий для всіх механізм обрахунку. Аналізуючи затверджені ставки, можна стверджувати, що вони були досить високими порівняно із середньомісячною зарплатою робітника. Наявність гарантій виплати з боку держави була вагомим стимулом подальшої творчої діяльності винахідника і раціоналізатора. Справедливим буде відзначити, що вказані гарантії винагороди щодо винаходів стосувалися переважно тільки тих осіб, що обрали авторське свідоцтво як охоронний документ, який засвідчує авторські права. У вказаному випадку держава брала на себе увесь комплекс реалізації майнових прав. Авторська винагорода тих осіб, які обрали патентну форму охорони, залежала від можливостей самостійної реалізації майнових прав. Що стосується наукових відкриттів, державою встановлювалися фіксовані ставки авторської винагороди, оскільки враховуючи глобальність і фундаментальність наукового відкриття як явища, до нього не можна було застосувати принципи обрахунку авторської винагороди, які застосовувалися до винаходів і раціоналізаторських пропозицій. Це пояснюється тим, що в основі обрахунку винагороди в СРСР застосовувався принцип економії, а економію від наукового відкриття прорахувати було практично не можливо.

Список використаних джерел

винахідник раціоналізатор законодавство авторський

1. Законодательство об изобретательстве и рационализации (по сост. на 07.12.1972 г.): Сб. норм. мат. под ред. к. ю. н. А.И. Якименко. - К. Политиздат Украины, 1973. - 390 с.

2. Серебровский В.И., Мозолин В.П. Авторское право на открытие изобретение и рационализаторское предложение / В.И. Серебровский, В.П. Мозолин; за ред. А.И. Доркина. - М., Центральное бюро технической информации, 1961.

3. Центральний державний архів вищих органів влади та управління. - Ф. р-2 - Оп. 9. - Спр. 7200.

4. Охрана открытий, изобретений и рационализаторских предложений (нормативные акты). - М, 1969. -41 с.

5. Центральний державний архів вищих органів влади та управління. - Ф. 2 - Оп. 9. - Спр. 7212.

6. Центральний державний архів вищих органів влади та управління. - Ф. р-2 - Оп. 9. - Спр. 7231.

Размещено на Allbest.ru