Становлення та розвиток українського законодавства про ліцензування морської сфери (1991-1999 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ЛІЦЕНЗУВАННЯ МОРСЬКОЇ СФЕРИ (1991-1999 рр.)

кандидат юридичних наук, доцент кафедри адміністративного та кримінального права Національного університету «Одеська морська академія»

Анотація

Статтю присвячено аналізу національного законодавства про ліцензування діяльності у морській сфері. Акцент здійснюється на періоді 1991-1999 рр., коли відбувалось правове регулювання ліцензування у цій сфері великою кількістю підзаконних НПА, відсутній був основний спеціалізований нПа у цій сфері. У дослідженні визначаються позитивні та негативні риси такої ситуації.

Ключові слова: ліцензування, морська сфера, перевезення пасажирів і вантажів морським транспортом, агентування і фрахтування морського торговельного флоту, посередництво у працевлаштуванні за кордоном, пошук (розвідка) та експлуатація родовищ корисних копалин, страхова діяльність.

ліцензування морський законодавство підприємницький

Аннотация

Статья посвящена анализу национального законодательства о лицензировании деятельности в морской сфере. Акцент делается на периоде 1991-1999 гг, когда происходило правовое регулирование лицензирования в данной сфере большим количеством подзаконных НПА, отсутствовал основной специализированный НПА в этой сфере. В исследовании определяются положительные и отрицательные стороны такой ситуации.

Ключевые слова: лицензирование, морская сфера, перевозка пассажиров и грузов морским транспортом, агентирование и фрахтование морского торгового флота, посредничество в трудоустройстве заграницей, поиск (разведка) и эксплуатация месторождений полезных ископаемых, страховая деятельность.

Annotation

BECOMING AND DEVELOPMENT OF UKRAINIAN LEGISLATIONABOUT MARINE LICENSING (1991-1999)

The article is devoted to the analysis of the national legislation about licensing of activities in the marine sphere. The attention is focused on the period of 1991-1999, when there was a legal regulation of licensing in this area by a large number of subordinate NLA, and there was no main specialized NLA in this area. The research is analyzed the positive and negative aspects of this situation.

Key words: licensing, maritime, transportation of passengers and cargo by sea, agency service and chartering of trade navy, mediation in employment by a foreign country, search (exploration) and exploitation of mineral deposits, insurance activities.

Постановка проблеми. Нормативно-правова база щодо ліцензування напрямів господарської діяльності в морській сфері в Україні постійно перебуває у динаміці. Останнє зумовлено, на наш погляд, спрямуванням нашої держави до Європейського Союзу (надалі - ЄС) в останні роки, спрощенням та запровадженням більш чітких вимог, умов для такого виду діяльності, зменшенням кількості органів ліцензування тощо. Однак велика кількість нормативно-правових актів, що іноді або суперечать один одному, або не прописують усі моменти, призводить до плутанини, наявності неврегульованих питань. Отже, виникає необхідність дослідити та проаналізувати вітчизняну нормативну базу про ліцензування морської сфери в Україні для виявлення напрямів реформування та імплементації основних положень законодавства ЄС до законодавства України.

Стан опрацювання. Інститут ліцензування досліджувався у працях учених, серед яких слід виокремити роботи А.Б. Багандова, А.В. Гущина, О.М. Олейника, І.Д. Пастуха, П.М. Пальчука, П.М. Чистякова, Л.В. Шестак, В.К. Шкарупи. Проте ліцензування у морській сфері не було предметом їхнього дослідження.

Метою статті є з'ясування еволюції української нормативно-правової бази інституту ліцензування морської сфери.

Виклад основного матеріалу. Вітчизняне законодавство про ліцензування морської сфери пройшло декілька етапів, для кожного з них характерні свої особливості. Вперше термін ліцензування у національному законодавстві з'явився в Законі України «Про підприємництво» № 698-XII від 07.02.1991 р. (надалі - Закон № 698-XII) [1]. Причому ліцензія у першій редакції вказаного Закону називалася дозволом і навпаки, що, вважаємо, було помилковим баченням законодавця та призводило до плутанини. Через деякий час цього вже не було.

Аналізуючи ст. 4 Закону № 698-XII, слід відзначити, що лише через два роки після його прийняття ліцензію необхідно було вже отримувати на декілька видів господарської діяльності у морській сфері [1]. Вона видавалась або Кабінетом Міністрів України, або уповноваженим ним органом згідно з Положенням про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів діяльності, затвердженим Постановою Ради Міністрів УРСР № 99 від 15.04.1991 р. (втрата чинності 17.05.1994 р.), Положенням про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів діяльності, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 316 від 17.05.1994 р. (втрата чинності 04.01.1999 р.) (надалі - Серія ПРАВО. Випуск 44. Том 2

Положення № 316), Положенням про порядок ліцензування підприємницької діяльності, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 1020 від 03.07.1998 р. (втрата чинності 14.11.2000 р.), Положенням про розміри та порядок зарахування плати за видачу та переоформлення ліцензій на провадження певних видів підприємницької діяльності, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 6 від 04.01.1999 р. (втрата чинності 29.11.2000 р.). Наприклад, ліцензію для здійснення внутрішніх та міжнародних перевезень пасажирів і вантажів морським транспортом, агентування і фрахтування морського торговельного флоту видавало Міністерство транспорту України, для посередництва у працевлаштуванні за кордоном - Державний центр зайнятості Мінпраці, для пошуку (розвідки) та експлуатації родовищ корисних копалин - Держкомгеології за погодженням із Держнаглядохоронпраці, для страхової діяльності - Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю.

Для зайняття одним із вказаних видів діяльності потрібно було подати певний перелік документів відповідному органу, що видавав ліцензію, згідно із законодавством України. За поданням такого органу Ліцензійна палата затверджувала інструкції щодо умов і правил здійснення окремих видів діяльності та контролю за їх дотриманням (абз. 8 п. 2 Положення № 316) [2].

Для закріплення внутрішніх та міжнародних перевезень пасажирів і вантажів морським транспортом ліцензованим видом діяльності в 1993 р. у Законі № 698-XII було видано Розпорядження Президента України «Про правове врегулювання діяльності морського транспорту України» № 1/93-рп від 03.01.1993 р. Воно передбачало з метою захисту інтересів України створення бази для правового врегулювання відносин, пов'язаних із морськими перевезеннями, та діяльності морського транспорту підготовку проектів нормативних актів із питань врегулювання діяльності морського транспорту: Кодексу торгового мореплавання України, Статуту морського регістру України, Положення про Державний судновий реєстр України, Правил перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти морським транспортом України, Статутів служби на суднах, Положення про розслідування аварій суден, Порядку провадження дізнання на морських суднах, Положення про капітана порту, Положення про капітана морського торгового порту, Положення про капітана рибного порту, Положення про морський торговий порт, Положення про державних морських лоцманів, Положення про паспорт моряка, Положення про звання осіб командного складу морських суден [3]. І наступного року вже діяли Інструкція про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій на здійснення внутрішніх і міжнародних перевезень пасажирів і вантажів морським та річковим транспортом, затверджена Наказом Міністерства транспорту України № 424 від 05.08.1994 р. (втрата чинності 06.03.2002 р.), та Умови і правила здійснення внутрішніх і міжнародних перевезень пасажирів і вантажів морським і річковим транспортом та контроль за їх дотриманням, затверджені Наказом Міністерства транспорту України № 424 від 05.08.1994 р. (втрата чинності 06.03.2002 р.). На наш погляд, вони не містили чітких положень для цієї діяльності (наприклад, організаційні, кадрові та технологічні вимоги) та проведення контролю чи нагляду за діяльністю суб'єктів підприємницької діяльності, що отримали ліцензію, бо фундаментальні, базові нормативно-правові акти тільки розроблялись.

Аналогічна ситуація складалась із ліцензуванням агентування і фрахтування морського торговельного флоту. її правовою базою були Інструкція про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій на здійснення агентування і фрахтування морського торговельного флоту, затверджена Наказом Міністерства транспорту України № 247 від 17.05.1994 р. (втрата чинності 27.02.2002 р.), та Умови і правила здійснення агентування і фрахтування морського торговельного флоту та контроль за їх дотриманням, затверджені Наказом Міністерства транспорту України № 247 від 17.05.1994 р. (втрата чинності 27.02.2002 р.). Однак через деякий час цей вид діяльності не підлягав ліцензуванню через відсутність нанесення шкоди навколишньому природному середовищу, безпеці держави, а також законним інтересам, життю та здоров'ю громадян.

Для здійснення посередництва у працевлаштуванні за кордоном вимоги змінювалися майже кожні три роки, бо приймався новий підзаконний нормативно-правовий акт (Положення про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів діяльності, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України № 316 від 17.05.1994 р. (втрата чинності 04.01.1999 р.), Інструкція про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на посередництво у працевлаштуванні на роботу, в тому числі за кордоном, затверджена Наказом Ліцензійної палати при Мінекономіки України і Державного центру зайнятості Мінпраці України № ЛП-26/51 від 15.08.1996 р. (втрата чинності 22.02.1999 р.), Інструкція про умови і правила здійснення посередницької діяльності у працевлаштуванні на роботу, в тому числі за кордоном, та контроль за їх дотриманням, затверджена Наказом Ліцензійної палати при Мінекономіки України і Державного центру зайнятості Мінпраці України № ЛП-26/51 від 15.08.1996 р. (втрата чинності 22.02.1999 р.), Інструкція про умови і правила провадження підприємницької діяльності (ліцензійні умови) з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном та контроль за їх дотриманням, затверджена Наказом Ліцензійної палати України Державного центру зайнятості № 19/15 від 22.02.1999 р. (втрата чинності 10.01.2002 р.)). З їх аналізу можна стверджувати про поступове збільшення вимог до суб'єктів господарювання: кількість документів, закріплені обов'язки та заборони, організаційні вимоги тощо. З'являються перші положення про перевірки відділом контрольно-координаційної роботи Ліцензійної палати стосовно додержання порядку надання Державним центром зайнятості спеціальних дозволів (ліцензій) та контроль Державним центром зайнятості Міністерства праці, Ліцензійною палатою при Мінекономіки та територіальними державними інспекціями праці Головної Державної інспекції праці Мінпраці за додержанням суб'єктами підприємницької діяльності особливих умов і правил посередництва у працевлаштуванні на роботу, зокрема за кордоном. Усе це підтверджувало здійснення спроби з боку держави захистити громадян від неякісних послуг.

Законодавча база України щодо отримання ліцензії для здійснення пошуку (розвідки) та експлуатації родовищ корисних копалин перебувала у постійній динаміці: відбувалося систематичне прийняття нових підзаконних нормативно-правових актів (Тимчасова інструкція про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення пошуку (розвідки) та експлуатації родовищ корисних копалин, затверджена Наказом Держкомгеології України № 53 від 18.08.1992 р. (втрата чинності 21.10.1993 р.), Інструкція про умови і правила ліцензування підприємницької діяльності з використання надр та контроль за їх дотриманням, затверджена Наказом Державного комітету України із геології і використання надр № 86 від 21.10.1993 р. (втрата чинності 10.04.1996 р.), Порядок надання спеціальних дозволів (ліцензій) на користування надрами, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 709 від 31.08.1995 р. (втрата чинності 02.10.2003 р.), Інструкція про застосування Порядку надання спеціальних дозволів (ліцензій) на користування надрами та про умови і правила здійснення підприємницької діяльності з використання надр та контроль за їх дотриманням, затверджена Наказом Ліцензійної палати і Держкомгеології № 7-ЛП/117 від 29.12.1995 р. (втрата чинності 24.04.1999 р.), Інструкція про умови і правила провадження підприємницької діяльності (ліцензійні умови) з пошуку (розвідки) та експлуатації родовищ корисних копалин та контроль за їх дотриманням, затверджена Наказом Ліцензійної палати України та Держкомгеології України № 33/58 від 08.04.1999 р. (втрата чинності 01.03.2001 р.)) та зміна умов для отримання ліцензії, удосконалення змісту правил, перегляд прав та обов'язків суб'єктів підприємницької діяльності, а також процедури контролю за дотриманням умов і правил здійснення підприємницької діяльності з використання надр. На нашу думку, прописування у вітчизняному законодавстві всього вищесказаного вело до раціональної експлуатації родовищ корисних копалин, окреслення певного кола осіб, які наділялися правом здійснювати їх професійний пошук (розвідку).

Для здійснення страхової діяльності у морській сфері на території України також необхідно було отримати ліцензію. Це вимагалося Декретом Кабінету Міністрів України «Про страхування» № 47-93 від 10.05.1993 р. (втрата чинності 11.04.1996 р.), Інструкцією про умови ліцензування страхової діяльності на території України та контролю за їх дотриманням, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України № 43 від 29.06.1993 р. (втрата чинності 03.03.1994 р.), Законом України «Про страхування» № 85/96-ВР від 07.03.1996 р., Інструкцією про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій на здійснення страхової діяльності на території України, Умовами і правилами її здійснення та контролю за їх дотриманням, затвердженими Наказом Ліцензійної палати при Міністерстві економіки України та Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю № ЛП-18/78 від 15.07.1996 р. (втрата чинності 03.08.2001 р.). Два останніх нормативно- правових акти не зазнали жодних змін за період, що аналізується, а до Кодексу торговельного мореплавства України № 176/95-Вр від 23.05.1995 р. (надалі - КТМУ) зміни були внесені лише один раз. Ця ситуація мала кілька обставин: 1) визначена для того часу докладна регламентація стосовно ліцензійного і контрольного проваджень; 2) страховик повинен був стати членом Морського страхового бюро (ст. 242 КТМУ); 3) висока вартість об'єктів страхування [4].

І такий перелік підзаконних нормативно-правих актів у цей час був досить великим і суперечливим, бо вони не прописували «зрозумілий» порядок ліцензування для суб'єктів підприємницької діяльності і, відповідно, задовольняли відомчі інтереси.

Висновки. Таким чином, етап (1991-1999 рр.) характеризується: 1) немалою кількістю загальних нормативно-правових актів, що регулювали також ліцензування у морській сфері; 2) переходом від єдиного спрощеного пакету документів для обраного виду ліцензування (заява про видачу ліцензії та для підприємців-громадян - копії документів, що засвідчують рівень освіти і кваліфікації, необхідний для здійснення відповідного виду діяльності, копії свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, а юридичним особам - копії свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та установчих документів) до подання ще додаткових узгоджених документів, ураховуючи специфіку конкретного виду діяльності; 3) відсутністю спеціалізованого закону про ліцензування.

Список використаних джерел

1. Про підприємництво: Закон України № 698-XII від 07.02.1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР - 1991. - № 14. - Ст 168.

2. Положення про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів діяльності: Постанова Кабінету Міністрів України № 316 від 17.05.1994 р.

3. Про правове врегулювання діяльності морського транспорту України: Розпорядження Президента України № 1/93-рп від 03.01.1993 р.

4. Кодекс торговельного мореплавства України // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №№ 47-52. - Ст. 349.

Размещено на Allbest.ru