Проблеми правового регулювання сепарацій у сімейному праві України

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 347.626.4

Проблеми правового регулювання сепарацій у сімейному праві України

Нікітюк О.М., аспірант

кафедри нотаріального та виконавчого процесу і адвокатури

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

У статті досліджуються питання щодо визначення особливостей фактичної та юридичної сепарації за законодавством України й зарубіжних країн, визначено проблеми встановлення сепарації для осіб, котрі перебувають у фактичних шлюбних відносинах, зосереджується увага на основних ознаках, які відмежовують фактичну та юридичну сепарації.

Ключові слова: режим окремого проживання, сепарація, розлучення, окремо нажите майно, спільна сумісна власність.

В статье исследуются вопросы определения особенностей фактической и юридической сепарации по законодательству Украины и зарубежных стран, определены проблемы установления сепарации для лиц, находящихся в фактических брачных отношениях, концентрируется внимание на основных признаках, которые отделяют фактическую и юридическую сепарации.

Ключевые слова: режим отдельного проживания, сепарация, развод, отдельно нажитое имущество, общая совместная собственность.

Nikityuk О.М. PROBLEMS OF LEGAL REGULATION OF SEPARATIONS IN FAMILY LAW OF UKRAINE

In article questions of determination of features of the actual and legal separation by the legislation of Ukraine and foreign countries are investigated, problems of establishment of separation for the persons which are in the actual marriage relations are defined, the attention on the main signs which separate the actual and legal separations concentrates are discovered.

Key -words: mode of separate accommodation, separation, divorce, separately acquired property, general jointproperty.

Постановка проблеми. Подружнє життя досить часто ускладнюється певними негараздами, що спричиняють бажання чоловіка та дружини певний час пожити окремо з наміром подальшого відродження шлюбних відносин. Однак окреме проживання може тривати досить істотний проміжок часу, за який кожен із подружжя може здійснювати свої права власності на вже наявні об'єкти або ж набувати права власності на нові. У зв'язку з цим важливого значення набуває встановлений режим сепарації. Сепарація це режим окремого проживання подружжя без розірвання шлюбу. Основним наслідком цього є встановлення режиму роздільної власності на майно, нажитого після того, як було закріплено таке окреме проживання подружжя. Разом із тим аналіз судової практики дає підстави стверджувати про наявність значної частини питань, пов'язаних із процедурою режиму сепарації, його припинення, визначення відмінностей між фактичною та юридичною сепарацією, а також питанням щодо можливості встановлення такого режиму для осіб, котрі проживають у цивільному шлюбі.

Ступінь розробленості проблеми. Необхідно відзначити, що інститут сепарації неодноразово був предметом дослідження таких науковців, як Н. Аблятіпова, О. Білик, К. Глиняна, І. Жилінкова, О. Калітенко, В. Крижна, Б. Левківський, Я. Новохатська, 3. Ромовська, В. Труба, С. Фурса, Є. Харитонов, В. Цимбалюк, Ю. Червоний, С. Черноп'ятов, М. Ясинок та інші.

Мета статті дослідити питання щодо визначення особливостей фактичної та юридичної сепарації за законодавством України й зарубіжних країн, визначити проблеми встановлення сепарації для осіб, котрі перебувають у фактичних шлюбних відносинах, з'ясувати основні ознаки, які відмежовують фактичну та юридичну сепарації.

Виклад основного матеріалу. Не вдаючись у подробиці щодо встановлення режиму окремого проживання, варто лише зазначити, що розділене подружжя не може укласти новий шлюб, між ними зберігається обов'язок щодо взаємного утримання. Наслідки сепарації є аналогічними наслідкам розлучення. Скасування сепарації припиняє її наслідки. Здебільшого наслідками сепарації є зміна майнових прав та обов'язків подружжя, але можна зустріти і її вплив на різноманітні особисті немайнові права, у тому числі й неможливість вступу в новий шлюб, що логічно, адже сепарація це не припинення шлюбу, особи залишаються подружжям. Цілями сепарації можна визначити або проміжне врегулювання відносин у разі неминучого майбутнього розлучення, або ж сподівання подружжя згодом зберегти шлюб, захистивши себе при цьому від відповідальності за можливі борги іншого з подружжя, набуті під час роздільного проживання.

Варто також відзначити, що досить часто виникає питання щодо можливості встановлення режиму сепарації для осіб, котрі проживають у цивільному шлюбі. «Цивільні» шлюби або фактичні шлюбні відносини завжди є благодатним ґрунтом для зловживань, особливо стосовно майнових питань. У більшості випадків рано чи пізно між «подружжям» постає питання поділу спільного майна. Однак для того щоб його поділити, зацікавленій стороні доведеться в судовому порядку встановлювати факт проживання однією сім'єю. Одним із обов'язкових пунктів доказування в таких справах є доведення факту спільного проживання.

Також в окремих випадках судами допускається прирівняння фактичного окремого проживання подружжя (ч. 6 ст. 57 Сімейного кодексу (далі СК) України) [1] і встановленого режимом відповідно до ст. ст. 119-120 СК України. Так, на заперечення змісту ч. 1 ст. 119 СК України Золотоніським міськрайонним судом Черкаської області було повністю задоволено позов про розірвання шлюбу та встановлення режиму окремого проживання подружжя [2]. У позовній заяві вказувалось, що протягом двох років до подання позовної заяви сторони проживали окремо й, урешті, вирішили розлучитись. У зв'язку з тим що протягом окремого проживання ними було нажито окреме майно, вони просили суд на цей строк установити режим окремого проживання, відповідно, розлучити з моменту прийняття відповідного рішення. У цій ситуації суд визнав за можливе встановити режим окремого провадження на період, що вже минув, хоча зміст ст. 119 СК України вказує на те, що режим сепарації встановлюється після постановления рішення суду (вступу його в законну силу).

Наша позиція також підтверджується рішенням Веселівського районного суду Запорізької області, за яким було задоволено позов про поділ спільного майна та позов про визнання особистою власністю майна, набутого за час окремого проживання, і фактичного припинення шлюбних відносин [3]. Судом було встановлено, що чоловік, проживаючи окремо від дружини, але не встановлюючи в судовому порядку режиму сепарації та не розлучаючись, придбав квартиру, S якої, відповідно, дружина вимагала як майно, набуте у шлюбі. Судом обґрунтовано, на нашу думку, не враховано було покази чоловіка про окреме проживання, оскільки доказами було доведено, що на придбання житла дружина в присутності нотаріуса давала згоду, також суду було надано довідку про склад сім'ї. Цим рішенням можна продемонструвати те, що права та обов'язки, які виникають у сторін у зв'язку з установленням режиму сепарації, набуваються з моменту вступу в силу відповідного судового рішення.

У зв'язку з викладеним необхідно зазначити, що за умови доведення фактичної сепарації судом може бути визнано право особистої приватної власності одного з подружжя на майно, що було набуте за час окремого проживання, у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Наявність указаних двох норм дає підстави стверджувати про наявність двох видів сепарації, що різняться за правовими підставами та наслідками встановлення: фактичної сепарації та юридичної, яка встановлюється за рішенням суду. сепарація законодавство шлюбний

У свою чергу, О. Білик наголошує на існуванні третього виду сепарації подружжя, що виникає на підставі договору [4, с. 207]. Ми не можемо погодитись із виділенням такого виду сепарації з таких підстав. Договором подружжя може встановити особливості набуття права власності на майно, але не режим окремого проживання. Звісно, у більшості випадків подружжя, установлюючи сепарацію за ст. 119 СК України, продовжують проживати разом, але визначають частку майна, яке ним буде набуте під час дії такого режиму. Природа встановлення режиму окремого проживання подружжя передбачає не тільки визначення правової частки майна, а й стосується окремих майнових і немайнових прав подружжя та дітей. У зарубіжних країнах одним із видів шлюбних договорів є договори щодо окремого проживання подружжя.

Також не варто виключити можливість того, що подружжя може звернутись одночасно як до суду з вимогою встановлення режиму сепарації, так і до нотаріуса з вимогою посвідчення шлюбного договору, яким будуть установлені правила щодо правового режиму їхнього майна на цей період.

Не заперечуючи того факту, що сімейні відносини можуть урегульовуватись договором і шлюбним договором, у тому числі в указаних актах, може бути встановлено норми щодо певного «обслуговування» режиму окремого проживання подружжя. Також необхідно зазначити, що, ураховуючи зміст ст. 120 СК України, в окремих випадках питання режиму окремого проживання стосуються також особистих немайнових прав, у тому числі щодо визначення батьківства дітей, народжених після 10 місяців окремого проживання подружжя. Також, зважаючи на зміст ч. 2 ст. 119 СК України, за подружжям можуть зберігатись також інші особисті немайнові права, якими вони володіють як подружжя. У зв'язку з викладеним доцільно зробити висновок, що договір у процес встановлення режиму окремого проживання має додатковий, обслуговуючий характер, оскільки ним може бути визначено лише правову природу майна й майнових відносин подружжя.

Отже, важливого значення набуває також визначення юридичних наслідків фактичної та юридичної сепарацій. Ураховуючи зарубіжний досвід регулювання, необхідно зазначити постійне звернення до обох видів сепарації в різних країнах. Так, актом про шлюби Норвегії передбачається, що обидва види сепарації можуть стати підставами для розірвання шлюбу, якщо в такому режимі подружжя прожило протягом одного року за умови юридичної сепарації і двох років за умови фактичної [5]. У низці країн установлюються вимоги або до фактичної, або до юридичної сепарації. Так, Німецьким цивільним уложенням [6] урегульовано питання лише щодо фактичної сепарації, а Цивільним кодексом Італії [7] юридичної. Строк фактичної сепарації у 12 місяців є підставою для розлучення в Акті з питань сімейного права Австралії [8]

У межах Європейського Союзу (далі ЄС) 20 грудня 2010 р. був прийнятий Регламент Європейського парламенту й Ради ЄС № 1259/2010 про співпрацю в галузі вибору застосовуваного права до розірвання шлюбу та сепарації [9] (далі Регламент Рим III), який набув чинності 21 червня 2012 р. В основі Регламенту Рим III лежить принцип універсальності, оскільки застосовним правом може бути право будь-якої держави (ст. 4). Сфера дії не поширюється на правоздатність фізичних осіб, припинення й визнання шлюбу, визнання шлюбу недійсним, питання вибору та зміни прізвища подружжя, майнові наслідки шлюбу, відповідальність батьків, аліментні зобов'язання, спадкові відносини (ч. 2 ст. 1). Цей Регламент вельми цікавий у силу того, що генеральна колізійна прив'язка, закріплена в ст. 5, надає сторонам можливість здійснити вибір застосовного права щодо відносин сепарації з обмеженого переліку (тобто допускається застосування обмеженої автономії волі): право держави звичайного місця проживання подружжя в момент укладення угоди про застосовне право; право держави останнього місця проживання подружжя за умови, що один із них там ще проживає на момент укладення угоди про застосовне право; право громадянства одного з подружжя на момент укладення угоди про застосовне право; право країни суду. Вибране право може бути змінено в будь-який час, але не пізніше ніж суд почне розглядати справу. Сторони також можуть обрати право в ході судового засідання, якщо це допустимо згідно з правом країни суду. Згідно зі ст. 7 Регламенту Рим III, угода про застосовне право полягає в письмовій формі (до такої прирівнюється електронний спосіб вираження згоди) і має містити дату й підписи подружжя. Якщо під час укладення угоди про застосовне право хоча б один із подружжя постійно проживає в державі, де Регламент має обов'язкову силу, і в національному законодавстві цієї держави є додаткові вимоги (наприклад, нотаріальне посвідчення), то ці юридичні формальності повинні бути дотримані. За відсутності автономії волі сторін в ієрархічному порядку застосовується право держави (ст. 8): спільного місця проживання подружжя на момент подачі заяви до суду; останнього спільного місця проживання подружжя за умови, що воно не перестало бути таким раніше ніж за рік до подачі заяви в суд, а також якщо хоча б один із подружжя постійно проживає в цій країні на момент подачі заяви; громадянства подружжя на момент розгляду справи в суді; права країни суду. Примітно, що, відповідно до ст. 10 Регламенту Рим III, право країни суду застосовується в тому випадку, якщо згідно з правом, застосовуваним відповідно до колізійної норми, не передбачений інститут розірвання шлюбу або не забезпечується тендерна рівність осіб під час розірвання шлюбу або процедури сепарації. При виборі застосовного права до розірвання шлюбу й роздільного проживання подружжя перевага надається критерію «місце проживання», а не «громадянство» як більш відповідній вимозі мобільності та свободи пересування осіб у межах ЄС. Якщо розірванню шлюбу передувало роздільне проживання подружжя за рішенням суду, то до такого розлучення потрібно застосовувати право, яке застосовувалося до рішення про роздільне проживання (за відсутності угоди про вибір застосовного права окремо до розірвання шлюбу) (ст. 9).

Джерелами універсального рівня у сфері розірвання шлюбу є такі: Конвенція про врегулювання колізій законів і юрисдикції щодо розлучень і судового розлучення подружжя 1902 р. [10] і Конвенція про визнання розлучення і судового розлучення подружжя 1970 р. [11]. Конвенція про врегулювання колізій законів і юрисдикції щодо розлучень і судового розлучення подружжя 1902 р. дозволяє розлучення тільки в тому випадку, якщо національне право подружжя й закон держави, де висунутий позов, передбачають цей інститут (ст. 1). Згідно зі ст. 5 цієї Конвенції, до розірвання шлюбу й сепарації застосовується право держави громадянства подружжя або право держави їх місця проживання. На сьогодні Конвенція діє для Іспанії, Португалії та Румунії. Конвенція про визнання розлучення й судового розлучення подружжя 1970 р. не замінює Конвенцію 1902 р., а застосовується до визнання в одній Договірній Державі розлучень і рішень про роздільне проживання подружжя, винесених у другій Договірній Державі, у результаті судового та іншого провадження, яке офіційно визнане в цій другій державі та має в ній законну силу (ст. 1). Розлучення й рішення про роздільне проживання подружжя, відповідно до ст. 2 Конвенції 1970 р., визнаються, якщо в період порушення справи в державі, у якій запитується розлучення або рішення про роздільне проживання подружжя (далі держава розірвання/сепарації), виконувалися такі умови: 1) у державі розірвання/сепарації має звичайне місце проживання відповідач або позивач, якщо він у ньому проживав не менше одного року до порушення справи або подружжя проживало в ньому разом; 2) обоє є громадянами держави розірвання/сепарації; 3) позивач-громадянин держави розірвання/сепарації має в ній звичайне місце проживання або зазвичай проживав у ній протягом одного року, що збігається хоча б частково із дворічним періодом, який передує порушенню цієї справи; 4) позивач, який подав заяву про розлучення, є громадянином держави розірвання/сепарації й перебуває в цій державі в період порушення справи, а також подружжя проживало останнім часом разом у державі, право якого в період порушення справи не передбачало розлучення. Якщо рішення про сепарацію подружжя, яке відповідає положенням Конвенції 1970 р., перетворено в розлучення в державі походження, у визнанні не може бути відмовлено на тій підставі, що умови, зазначені в ст. 2, більш не виконувалися в момент порушення справи про розлучення (ст. 5). Указане зумовлює необхідність звернення особливої уваги на встановлення режимів сепарації у шлюбах, що укладені з іноземним елементом, зважаючи на необхідність застосування в цьому випадку норм міжнародного приватного права.

Якщо звернути увагу на вітчизняне законодавства, що визначає правову природу обох видів сепарації, то треба відзначити, що наслідки фактичної сепарації визначались і Кодексом про шлюб та сім'ю України [12]. Зазначені нами вище судові рішення демонструють фактичну одностайність у застосуванні в установленні режиму окремого проживання подружжя норм щодо юридичної сепарації. Однак, на нашу думку, це пов'язано з тим, що цей інститут є новим і сторони, з метою збереження сімейних відносин, звертаються до суду з вимогою про встановлення такого режиму. Коли ми говоримо про фактичну сепарацію, про неї йдеться вже в процесі розлучення, коли сторони просять суд на підставі ч. 6 ст. 57 СК України визначити за кожним із ним факт наявності окремо набутої власності у зв'язку з непроживанням разом протягом певного періоду, неведенням спільного господарства тощо.

Припинення презумпції права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу, є класичним і основним наслідком сепарації. Необхідно погодитись із точкою зору О. Білик про те, що встановлення режиму окремого проживання не означає, що подружжя взагалі не може спільно придбати майно. Фактично кожен із подружжя не позбавляється права вкласти власні кошти для придбання спільного майна для сім'ї, оскільки режим сепарації передбачає можливість поновлення шлюбних відносин. Однак у випадку виникнення між ними спору щодо розподілу спільно набутого під час шлюбу майна буде враховуватися режим окремого проживання подружжя, його строк. Під час вирішення цієї справи суддя повинен керуватися нормами цивільного законодавства, яке передбачає виникнення права спільної власності в осіб, котрі разом набувають майно у власність.

Висновки. Зважаючи на викладене, необхідно визначити такі істотні відмінності між фактичною та юридичною сепарацією:

- підстава виникнення (фактична сепарації виникає у зв'язку з фактичними діями кожного з подружжя, юридична у зв'язку з рішенням уповноваженого органу);

- визначення моменту набуття особистого права власності на майно (фактична сепарація встановлюється по факту окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, юридична сепарація виникає з моменту набуття законної сили рішенням суду щодо відносин, які не передбачають припинення шлюбних відносин);

- установлення презумпції спільного майна подружжя (за фактичної сепарації сторони мають доводити наявність окремого набутого майна, за юридичної окремо набуте майно презюмується, а у випадку набуття спільного майна в режимі сепарації необхідно доводити протилежне).

Література

1. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. II Відомості Верховної Ради України. 2002. № 21-22. Ст. 135.

2. Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області у справі № 695/4081/15-ц II Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56400651.

3. Рішення Веселівського районного суду Запорізької області II Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov. ua/Review/55672361.

4. Білик О.О. Співвідношення фактичної сепарації і режиму окремого проживання подружжя в сімейному праві України І О.О. Білик II Часопис Київського університету права. 2013.-№4.-С. 206-210.

5. The Marriage Act, Act of 4.07.1991 № 47 II Regjeringen. no [Електронний ресурс]. Режим доступу : http:// www.regjeringen.no/en/doc/laws/Acts/the-marriage-act. html?id=448401.

6. German Civil Code (BGB) 1896 II Gesetze-im-internet.de [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://www.gesetzeim-internet.de/englisch_bgb/englisch_bgb.html.

7. Codice civile (Regio Decreto 16 marzo 1942, n. 262) II Altalex.com [Електронний ресурс]. Режим доступу : http:// www.altalex.com/index.php?idnot=34794.

8. Family law Act 1975 ll Comlaw.gov.au [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://www.comlaw.gov.au/Details/ С2013С00053.

9. Council Regulation (EU) № 1259/2010 of 20 December 2010 implementing enhanced cooperation in the area of the law applicable to divorce and legal separation ll EUR-Lex [Electronic resource], Mode of access : <http://eur-lex.europa. eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=OJ:L:2010:343:0010:0016:e n:PDF.

10. Convention du 12 Juin 1902 pour regler les conflits de lois et dejuridiction en matiere de divorce et de separations de corps // Conference de la Haye de Droit International Prive [Electronic resource], Mode of access : <http://hcch.e-vision.nl/index_ en.php?act=text.display&tid=14.

11. Convention on the recognition of divorces and legal separations (Concluded 1 June 1970) ll Hague Conference on Private International Law [Electronic resource], -- Mode of access : <http://www.hcch.net/index_en.php?act=conventions. text&cid=80.

12. Кодекс про шлюб та сім'ю від 20 червня 1969 р. зі змінами і доповненнями II Офіційний сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2006-07/conv/print 1360068776219761.

Размещено на Allbest.ru