Аналіз предмета будь-якої галузі права завжди викликав підвищену увагу науковців. Внутрішньогосподарські відносини як елемент предмета господарського права також потребують їх осмислення, як доктринального, так і законодавчого, адже правильно визначити предмет господарського права означає чітко окреслити коло відносин, які піддаються регулюючому впливу цієї галузі, виробити критерії відмежування від суміжних галузей права, констатувати її самостійність.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Дослідженням проблем внутрішньогосподарських відносин займались Г.Л. Знаменский, В.В. Лаптев, В.К. Мамутов, В.В. Хахулін, B. C. Щербина та інші. Проте у господарській літературі відсутні сучасні дослідження вказаного виду відносин.

Як наслідок, метою статті є змістовна характеристика внутрішньогосподарських відносин.

Виклад основного матеріалу

Господарський кодекс у ч.4 ст.3 окреслює сферу господарських відносин, яка охоплює господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Внутрішньогосподарськими законодавець називає відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами (ч.7 ст.3 ГК України). Із цього можемо виділити такі застереження:

1) законодавець не називає підсферу діяльності, у якій виникають ці відносини (на відміну від господарсько-виробничих відносин, які існують при безпосередньому здійсненні господарської діяльності, та організаційно-господарських, які виникають у процесі управління господарською діяльністю);

2) основними учасниками внутрішньогосподарських відносин закон визначає структурні підрозділи суб'єктів господарювання. Відносини, у яких не беруть участь вказані суб'єкти, не є внутрішньогосподарськими.

Внутрішньогосподарські відносини не слід ототожнювати із корпоративними, галузева належність яких є дискусійною (є предметом регулювання цивільного або господарського права чи мають комплексну правову природу). Не поглиблюючись у вказану дискусію, вважаємо, що це два самостійні види господарських відносин, які мають як спільні ознаки, так і відмінності. Саме спільні ознаки цих двох видів господарських відносин - існування всередині юридичних осіб та правове регулювання нормами господарського права - призвели до того, що в доктрині відсутнє належне вивчення внутрішньогосподарських відносин через їх ототожнення із корпоративними. Множинність поглядів щодо розуміння корпоративних відносин, їх ототожнення із суміжними відносинами наслідком має те, що внутрішньогосподарські відносини наразі недосконало вивчені і не вироблені чіткі критерії їх розмежування із іншими відносинами. Саме тому доцільно звернутися до ретроспективного дослідження поглядів на внутрішньогосподарські відносини.

Цей різновид господарських відносин був виділений та досліджувався ще вченими радянського періоду. Зокрема, Г.Л. Знаменський відмічав, що у процесі керівництва та здійснення господарської діяльності виникають господарські відносини по горизонталі і по вертикалі, а також внутрішньогосподарські відносини [1, с.59]. Очевидно, що відносини по горизонталі на сьогодні розглядаються як господарсько-виробничі, тоді як відносини по вертикалі є організаційно-господарськими відносинами. У свою чергу, В.В. Лаптев відмічав, що відносини, які утворюються в ході виробництва в рамках окремого підприємства між його внутрішніми підрозділами, регулюються правовими нормами і мають форму внутрішньогосподарських відносин, які відрізняються між собою за суб'єктним складом, змістом і методами регулювання [2, с.17-31]. На думку І.А. Танчука, названі відносини по своїй суті - різновид виробничих відносин, що мають характер суспільних, але не організаційно-технічних, а тому можуть бути в принципі і є насправді об'єктом правового регулювання [3, с.56-57]. З останнім твердженням дозволимо собі дещо не погодитись, оскільки внутрішньогосподарські відносини не є різновидом господарсько-виробничих відносин, а утворюють окремий вид господарських відносин. Окрім того, внутрішня діяльність суб'єктів господарювання не вичерпується лише безпосередньо процесом виробництва, але й включає його організаційну складову.

Надаючи характеристику внутрішньогосподарським відносинам, В.К. Мамутов говорить, що це різновид тих господарських відносин, які виникають безпосередньо у внутрішній виробничій сфері підприємств та інших господарських організацій, їх суб'єктами стають саме внутрішні підрозділи підприємств (цехи, виробництва тощо). Вони вступають у відносини між собою, а також із господарюючим суб'єктом у цілому, до складу якого вони входять. Права та обов'язки учасників внутрішньогосподарських відносин, як правило, визначаються локальними нормативними актами суб'єктів господарювання. Не виключається також можливість укладення внутрішньогосподарських договорів [4, с.18].

У той же час В.В. Лаптев зазначає, що ці відносини складаються в межах підприємства між його підрозділами, а також між ними і підприємством в цілому. Таким чином, усередині підприємства (комерційної організації) складаються відносини як по горизонталі, так і по вертикалі. При цьому мова йде про підрозділи, які мають певну майнову та господарську самостійність у рамках підприємства. Внутрішньогосподарські відносини регулюються положеннями та іншими локальними нормативними актами (статутом, правилами тощо), що видаються самими підприємствами, їх чітке нормативне регулювання дозволяє раціонально організувати управління всередині підприємства. Зрозуміло, мова йде про великі підприємства, в структурі яких є відносно відокремлені внутрішньогосподарські суб'єкти [5, с.25-26].

Окремі вчені стверджують, що внутрішньогосподарські відносини - неоднорідні, і виділяють у структурі внутрішньогосподарських відносин: а) внутрішньо корпоративні - засновані на факті участі особи у господарському товаристві в якості акціонера (учасника); б) членські, що випливають з участі в організаціях, заснованих на членстві (виробничий кооператив), і, отже, що тягнуть за собою обов'язок особистої участі в управлінні справами організації [6, с.2-6]. Найчастіше такі відносини носять управлінський характер, оскільки виникають у процесі самоорганізації та самоврядування в комерційних організаціях [7, с.7-8]. Проте сприйняття такого підходу повністю знищує "лінію розмежування" між корпоративними та внутрішньогосподарськими відносинами.

Внутрішньогосподарські правовідносини є різновидом господарських відносин та елементом предмета господарсько-правового регулювання. Будучи предметом правового регулювання, відносини, що розглядаються, наділені такими ознаками: є значимими для суспільства, мають однорідний типовий вираз, є проявом свідомої вольової діяльності, придатні для регулювання нормами права, мають певний зовнішній прояв. Варто критично оцінювати висловлену у науковій літературі тезу, що "відсутність серйозних змін у підході до внутрішньогосподарськими відносинам з позиції науки підприємницького права пов'язано з їх замкнутим характером. Ці відносини, не виходячи за межі підприємств і об'єднань. консервативні у своїй основі, а тому зміни в економічному устрої впливають на них в набагато меншому ступені, ніж, наприклад, на підприємницькі договори" [5, с.235]. Із цією думкою можна погодитись лише частково. Дійсно, внутрішній характер цих відносин певною мірою "захищає" їх стабільне функціонування від зовнішніх економічних факторів. Однак не слід забувати, що реалізація господарсько-виробничих відносин потребує належної внутрішньої організації самого суб'єкта господарювання. Це забезпечується, зокрема, шляхом створення структурних підрозділів, визначення їх компетенції, умов взаємодії у внутрішньогосподарських відносинах і т.п. Тому можна стверджувати, що вплив зовнішніх факторів на функціонування внутрішньогосподарських відносин має опосередкований характер.

Історичний розвиток поглядів щодо природи внутрішньогосподарських відносин, їх учасників, форм та методів регулювання призвів до того, що у 2003 році цей вид відносин отримав своє офіційне визнання та закріплення у Господарському кодексі України.

Поряд із окресленням історичних аспектів становлення вчення про внутрішньогосподарські відносини для розкриття їх сутності необхідно зупинитись на характерних особливостях цих відносин. З'ясування останніх надасть можливість не лише розкрити правову природу даних відносин, але й довести їх право на самостійне місце у предметі господарсько-правового регулювання. Вивчення доктринальних поглядів на внутрішньогосподарські відносини, аналіз їх законодавчого регулювання дозволяє виділити такі характерні особливості внутрішньогосподарських відносин: специфічна сфера їх існування, юридичні факти динаміки відносин, структурні особливості, поєднання організаційних та майнових елементів, управлінських та координаційних елементів, регулювання правовими нормами господарського законодавства та локальних актів суб'єктів господарювання.

Сферою існування внутрішньогосподарських відносин (виникнення, зміни та припинення) є внутрішня діяльність суб'єкта господарювання, тобто організація та здійснення господарської діяльності всередині господарської організації. Внутрішню діяльність між суб'єктом господарювання, його структурними підрозділами, органами можемо розглядати у двох аспектах: а) внутрішньо - організаційна - діяльність суб'єктів внутрішньогосподарських відносин, спрямована на організацію процесу господарювання (створення майнової основи та технологічних умов виробництва, прийняття та виконання управлінських рішень, розподіл функцій між структурними підрозділами тощо); б) внутрішньовиробнича - діяльність суб'єктів внутрішньогосподарських відносин, безпосередньо спрямована на здійснення господарської діяльності (виготовлення та реалізація продукції, виконання робіт чи надання послуг).

При характеристиці сфери виникнення внутрішньогосподарських відносин у доктрині використовується термін "внутрішньогосподарська діяльність". Між тим, на наш погляд, використовувати цей термін недоцільно. Господарська діяльність є єдиною та поєднує у собі ніби дві складові - внутрішню та зовнішню, що безпосередньо випливає із її розуміння як діяльності суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямованої на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ч.1 ст.3 ГК України). Тому не вбачається підстав додатково вести мову про "внутрішньогосподарську діяльність".

Саме тому внутрішньогосподарські відносини - це відносини внутрішні, тобто такі, що не виходять за межі внутрішньої діяльності суб'єкта господарювання. У процесі виробництва, стверджує В.В. Лаптеєв, виникають численні господарські правовідносини, але іноді до їх виникнення замкнутий технологічний процес здійснюється всередині підприємства або його підрозділів безпосередньо на основі закону (нормативного акта) і лише при передачі готової продукції або напівфабрикату іншому підприємству (підрозділу) виникають правовідносини. Із цивілістичних позицій це не має значення, оскільки цивільне право виробничий процес технологію не охоплює, але для господарського права ця проблема має важливе значення. Хоча предметом регулювання підприємницького (господарського) права, в основному, є підприємницькі (господарські) відносини, до їх виникнення нормами права (юридично встановленими технічними регламентами) регулюється безпосередньо сама господарська (виробничо-господарська) діяльність, а правовідносини виникають лише під час реалізації її результатів іншим (у тому числі внутрішньогосподарським) суб'єктом [5, с.27]. При цьому вказані відносини можуть виникати як по горизонталі між підрозділами підприємства, так і по вертикалі між підрозділами та самим підприємством.

Особливість юридичних фактів у внутрішньогосподарських відносинах полягає у наступному. По-перше, переважна більшість юридичних фактів, що виникають та існують у рамках внутрішньої діяльності суб'єкта господарювання, є результатом діяльності учасників внутрішньогосподарських відносин, а не третіх осіб. Однак окремі факти можуть бути результатом діяльності інших суб'єктів (наприклад, рішення суду). По-друге, юридичні факти передбачені не лише правовими нормами, що містяться у господарському законодавстві, але нормами, що є результатом локальної нормотворчості суб'єкта господарювання, його органів та посадових осіб (статутом, наказами, іншими внутрішніми актами). По-третє, юридичні акти у внутрішньогосподарських відносинах поширюють свою дію на специфічних суб'єктів господарського права - структурні підрозділи суб'єкта господарювання, органи суб'єктів господарювання, та породжують у них суб'єктивні права та юридичні обов'язки. По-четверте, забезпечуються не лише державним примусом, але й волею суб'єкта господарювання в особі органів управління або ж волею власників суб'єкта господарювання.

Структурні особливості внутрішньогосподарських відносин проявляються в їх суб'єктному складі, об'єктах та змісті. Ці відносини виникають і розвиваються між суб'єктом господарювання, його органами та структурними підрозділами. Суб'єкти господарювання можуть бути учасниками внутрішньогосподарських відносин за умови, що за своїм правовим статусом вони уповноважені створювати структурні підрозділи, тим самим обумовлюючи виникнення, зміну та припинення цих відносин (суб'єкти, які здійснюють господарську діяльність без створення юридичної особи, не є суб'єктами внутрішньогосподарських відносин). Органи суб'єктів господарювання, вступаючи у відносини між собою, структурними підрозділами, беруть участь у внутрішньогосподарських відносинах. Передумовою участі органів юридичних осіб у названих відносинах є наявність у них компетенції - нормативно визначеного (законом та/або локальним актом) переліку повноважень. Причому такі відносини за участю органів суб'єктів господарювання мають як виробничий, так і організаційний характер. Особливим видом суб'єктів господарського права, які беруть участь у внутрішньогосподарських правовідносинах, є структурні підрозділи суб'єктів господарювання (ст.64 ГК України).

У цілому до характерних особливостей суб'єктного складу внутрішньогосподарських відносин можна віднести:

1) формалізований характер - суб'єкт господарювання самостійно визначає коло таких суб'єктів, і будь-який третій суб'єкт не може стати учасником цих відносин;

2) спеціальний статус суб'єктів, який визначається локальними актами суб'єкта господарювання;

3) виключний характер - деякі суб'єкти можуть бути учасниками лише названого виду відносин (наприклад, структурні підрозділи).

Характерною особливістю змісту внутрішньогосподарських правовідносин є те, що суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників внутрішньогосподарських відносин визначаються та деталізуються у локальних актах суб'єктів господарювання (статуті, положеннях тощо).

Аналіз законодавчого регулювання об'єктів господарських відносин доводить, що деякі з них не можуть бути об'єктами внутрішньогосподарських відносин. Зокрема, такими не можуть бути цінні папери, оскільки структурні підрозділи та органи суб'єктів господарювання, як учасники внутрішньогосподарських відносин, не є учасниками відносин, що складаються в межах фондового ринку, на яких обертаються названі об'єкти. Також досить умовно можна віднести до об'єктів внутрішньогосподарських відносин результати робіт, оскільки кінцевий результат певних робіт спрямований на задоволення інтересів третіх осіб, а не учасників внутрішньогосподарських відносин. Результати виконання робіт відповідними структурними підрозділами втілюються у готовій продукції, яка належить по праву власності підприємству.

Наступною особливістю внутрішньогосподарських відносин є те, що в них поєднуються організаційні та майнові елементи. Не можна однозначно стверджувати, що внутрішньогосподарські відносини є майновими або ж немайновими за своїм характером. У цих відносинах поєднуються як немайнові (організаційні), так і майнові аспекти діяльності господарських організацій. На наше переконання, це твердження стосується не лише відносин, що розглядаються, але й предмета господарського права у цілому.

За характером відносини, що розглядаються, можуть бути вертикальними (управлінськими) та горизонтальними (координаційними). Таким чином, ці відносини поєднують управлінський та координаційний елементи. Внутрішньогосподарські відносини можуть бути проявом влади і підпорядкування (виконання управлінських рішень, вказівок, доручень суб'єкта господарювання, спрямованих структурним підрозділам), а також координаційної поведінки (вчинення господарських договорів, надання послуг структурними підрозділами тощо).

Регулювання внутрішньогосподарських відносини відбувається за допомогою правових норм господарського законодавства та локальних актів суб'єктів господарювання. Особливість правового регулювання цих відносин обумовлена їх природою. Відносини, що розглядаються, мають внутрішній, "замкнений" характер, покликані забезпечувати організаційну єдність суб'єкта господарювання. У господарсько-правовій літературі виділяються такі рівні правового регулювання ринкових відносин:

1) надзаконодавчого регулювання;

2) субординаційного (нормативно-законодавчого) регулювання;

3) координаційного (індивідуального) регулювання (саморегулювання);

4) рівень правореалізації [8, с.5]. Однак специфіка деяких видів відносин зумовлює неможливість одночасного використання усіх цих рівнів правового регулювання або ж переважання того чи іншого рівня.

Центральне місце у правовому регулюванні внутрішньогосподарських відносин займає рівень саморегулювання у формі локального регулювання. Так, функції, права та обов'язки органів, структурних підрозділів суб'єкта господарювання, поряд із господарським законодавством, визначаються статутом, положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному законами та установчими документами підприємства. Тобто порядок утворення органів, структурних підрозділів суб'єкта господарювання, визначення їх функцій, компетенції, умов та порядку вступу у внутрішньогосподарські відносини тощо визначається переважним чином локальними актами суб'єкта господарювання. Локальні норми створюються суб'єктом господарювання самостійно, і їх сфера дії обмежується внутрішньою діяльністю підприємства, а тому таке регулювання здійснюється методом автономно-індивідуального волевиявлення [9, с.15].

Співвідносячи предмет господарського права з погляду опозиційних категорій (зовнішнє і внутрішнє), видається, що зовнішніми господарськими відносинами виступають виробничо-господарські та організаційно-господарські відносини, до внутрішніх відносин слід віднести саме внутрішньогосподарські відносини. При цьому внутрішньогосподарські відносини перебувають у діалектичному взаємозв'язку із зовнішньо - господарськими. Загалом, вказані види відносин об'єднуються в єдине ціле і утворюють предмет правового регулювання господарського права.

Висновки. Таким чином, характерними особливостями внутрішньогосподарських відносин є:

1) сфера існування - внутрішня діяльність суб'єкта господарювання;

2) юридичні факти виникнення, зміни та припинення внутрішньогосподарських відносин;

внутрішньогосподарський господарське право

3) суб'єктний склад, об'єкти та зміст внутрішньогосподарських відносин;

4) поєднання організаційних, майнових, управлінських та координаційних елементів у цих відносинах;

5) переважне застосування методу саморегулювання у формі локального регулювання. Разом із тим подальше вивчення природи внутрішньогосподарських відносин потребує суттєвого доопрацювання, як доктринального, так і законодавчого.

Література

1. Знаменский Г.Л. Хозяйственный механизм и право I Г.Л. Знаменский; АН УССР. Ин-т экономики пром-сти. - Киев.: Наук. Думка, 1988. - 160 с.

2. Лаптев В.В. Внутрихозяйственные отношения на промышленном предприятии (Правовая организация) I В.В. Лаптев. - М.: Юрид. литература, 1965. - 151 с.

3. Танчук И.А. Хозяйственные обязательства I И.А. Тан - чук, В.П. Ефимочкин, Т.Е. Абова. - М.: Юридическая литература, 1970. - 216 с.

4. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України I кол. авт.: Г.Л. Знаменський, В.В. Хахулін, В.С. Щербина та ін.; за заг. ред. В.К. Мамутова. - К.: Юрін - ком Інтер, 2004. - 688 с.

5. Вознесенская Н.Н. Предпринимательское (хозяйственное) право: [учебник] I [Н.Н. Вознесенская]; Рос. акад. наук, Ин-т государства и права, Академ, правовой ун-т. - М.: Волтере Клувер, 2006. - 560 с.

6. Отнюкова Г.Д. К вопросу о содержании курса предпринимательского права І Г.Д. Отнюкова II Предпринимательское право. - 2005. - №2, - С.2-6.

7. Ершова И.В. Российское предпринимательское право: [учебник] I [И.В. Ершова, Г.Д. Отнюкова]. - М.: Проспект, 2011. - 1072 с.

8. Мілаш В.С. Комерційний договір у господарському праві: теоретичні проблеми становлення та розвитку: автореферат дне. д-ра юрид. наук: 12.00.04 І В.С. Мілаш; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. - X., 2008. - 34 с.

9. Мілаш В.С. Господарське право: Курс лекцій: У 2ч, - Ч.1. /В.С. Мілаш. - X.: Право, 2008. - 496 с.

Размещено на Allbest.ru