Розвиток законодавства про відповідальність за державну зраду як злочин проти державного суверенітету

Размещено на http://www.allbest.ru/

РОЗВИТОК ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ДЕРЖАВНУ ЗРАДУ ЯК ЗЛОЧИН ПРОТИ ДЕРЖАВНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ

Владислав Кубальський,

к.ю.н., доцент, доцент кафедри міжнародного права

Національного авіаційного університету

Державна зрада як злочин - це діяння, спрямоване проти Батьківщини Гулямов Р.П. Государственная измена в средневековой Англии до и после статута 1352 года: дисс. ... канд. юрид. наук / Р.П. Гулямов. - Ставрополь, 2004. - С. 16.. В контексті дослідження такого злочину проти державного суверенітету, як державна зрада, не можна не погодитися з твердженням В.А. Бошука про те, що істотною формою державної зради, в якій би формі вона не вчинялась, є ворожа діяльність громадянина спільно з іноземною державою, іноземною організацією чи їх представниками проти своєї власної держави Бошук В.А. Теоретические основы уголовно-правовой политики России в сфере государственной безопасности: дисс. .… канд. юрид. наук / В.А. Бошук. - Краснодар, 2006. - С. 113..

Враховуючи те, що Київська Русь була об'єднанням племен та племінних союзів, вона стикалась з проблемою подолання сепаратизму місцевих князів Биккинин И.А. Обеспечение территориальной целостности и неприкосновенности Российского государства: сравнительно-правовые и уголовно-правовые аспекты. Монография / И.А. Биккинин, С.А. Блинников, Ю.Е. Пудовочкин. - Ростов-на-Дону: Ростовский юридический институт Российской правовой академии Минюста России, 2004. - С. 37.. Але в Руській Правді не містилось спеціальних норм про державну зраду. Як справедливо відзначив В. А. Рогов, «правова регламентація антидержавної злочинності відбувається вже в епоху розвинутої державності». Рогов В.А. История уголовного права, террора и репрессий в Русском государстве XV - XVII вв / В.А. Рогов. - М., 1995. - С. 90.

Певний інтерес викликають положення Псковської судної грамоти, незважаючи на те, що вона не поширювала свою дію на українські землі. До найнебезпечніших злочинів Псковська судна грамота XIV-XV cт. відносила пєрєвєт (зраду), під якою розумілись різного роду зносини з ворогами князя. Склад цього злочину був уточнений в XV ст. у зв'язку з так званими хрестоцілувальними записами. В них містився обов'язок «никуда не отъехати», «служить князю, княгине и их детям», «в правду, безо всякие хитрости», «лиха не мыслити, ни думати, ни делати» и «о готовящемся на государя лихе известить» Рогов В.А. Указ. соч. - С. 165 - 166.. Зрада князю, зносини з його ворогами для ослаблення держави карались навіть у випадку виявлення умислу Биккинин И.А. Указ соч. - С. 41-42..

Як справедливо відзначають Є.Д. Скулиш та О.Ю. Звонарьов «посилення ролі держави, усе більше зосередження влади в руках великого князя (царя), необхідність придушення опору закріпаченого селянства та проявів сепаратизму феодальної знаті зумовили прийняття перших російських загальнодержавних збірників законів - Судебників 1497 та 1550 років» Скулиш Є.Д. Злочини проти основ національної безпеки України: навч. посіб. / Є.Д. Скулиш, О.Ю. Звонарьов. - К.: Наук.-вид. відділ НА СБ України, 2011. - С. 10.. Однією з цілей прийняття вказаних Судебників була протидія «проявам сепаратизму феодальної знаті», а отже посяганням на державний суверенітет.

Судебник царя Івана IV 1550 року був доповнений такими діяннями як здача міста ворогу («градской здавец») та шпигунство або розголошення таємних відомостей («подмет») Российское законодательство X - XX веков: в 9 т. - М.: Юрид. лит., 1985. - Т. 2: Законодательство периода образования и укрепления Русского централизованного государства. - 1985. - С. 71, 150.. В XVI cт. «градский здавец» князь Михайло Глинський «послан был с войсками из-под Смоленска в Оршу для занятия сего города, но он вместо исполнения государевой воли, начал переписываться с польским королем, прося его о принятии в свое покровительство и обещая ему потерю Смоленска... Изменническая переписка князя Глинского была перехвачена, и по изобличении его в оной, князь сей в оковах отослан в Москву» Собрание государственных грамот и договоров, хранящихся в государственной коллегии иностранных дел. - М., 1813. - Ч. І № 155; Н.М. Карамзин. История государства Российского. - СПб, 1842. - Кн. ІІ. Т. VІІ. - С. 41-42.. Князь Іван Бельський зрадив правителю, перейшовши на бік польського короля Сигизмунда, «грамоту... от него опасную взял», вчинивши «измену и крестное преступленье» Собрание государственных грамот и договоров, хранящихся в государственной коллегии иностранных дел. - М., 1813. - Ч. І. № 177. - С. 56..

Визнання королів в якості суверенів дало поштовх розвитку законів про зраду у багатьох європейських державах Гулямов Р.П. Указ соч. - С. 23.. До правління Едуарда І англійські королі не вважали необхідним визначати повстання як державну зраду. Протягом XII та XIII сторіч війна підданих зі своїм королем була звичним явищем, однак, вже в XIV cторіччі визначається як державна зрада Гулямов Р.П. Указ соч. - С. 40.. законодавство відповідальність державний зрада

Глава ІІ Соборного Уложення 1649 року називалась «Государьская честь», значну увагу в якій було приділено зраді Царев Д.В. Общее понятие и признаки преступлений против основ конституционного строя и безопасности государства в России: дисс. ... канд. юрид. наук / Д.В. Царев. - Иваново, 2005. - С. 21-22.. Стаття 3 глави ІІ зазначеного Уложення передбачала відповідальність за здачу міста ворогу, а ст. 4 - за умисний підпал міста з метою здачі його ворогу. Досить ретельно в Cоборному Уложенні 1649 р. був розроблений склад державної зради (статті 2, 3 та 4). Так, у ст. 2 вказувалось: «Также будет кто при державе царьского величества, хотя Московским государьством завладеть и государем быть, и для того своего злово умышленья начнет рать збирать, или кто царьского величества недруги учнет дружитца, и совестными грамотами ссылатца, и помочь им всячески чинить, чтобы тем государевым недругом по его ссылке Московским государьством завладеть или какое дурно учинить, и про то на него кто известит, и по тому извету сыщетца про тое его измену допряма, и такова изменника по тому же казнить смертию». Соборное Уложение 1649 года. Текст. Комментарии / Руков. авт. кол. А. Г. Маньков. Л., 1987. - С. 20. У вказаній статті передбачалось два засоби так званого «заволодіння» державою: збройний заколот і дружба з ворогами царя, причому ними могли бути не лише зовнішні противники, але і внутрішні претенденти на престол. Зазначене Уложення передбачало в ст. 11 відповідальність за зраду у вигляді відбуття на службу до іншого государя, не ускладнене ознаками, вказаними у ст.ст. 2-4 Биккинин И.А. Указ соч. - С. 44-45..

Артикул 19 військовий 1715 року визначав склад державної зради наступним чином: «есть ли кто подданный войско вооружит или оружие предпримет против его величества, или умышлять будет помянутое величество полонить или убить, или учинит ему какое насильство, тогда имеют тот и все оные, которыя в том вспомогали, или совет свой подавали, яко оскорбители величества, четвертованы быть, и их пожитки забраны». Покарання для головних винуватців та співучасників передбачалось однакове. Аналогічне покарання слідувало і за голий умисел на державну зраду: «такое же равное наказание чинится над тем, котораго преступление хотя и к действу не произведено, но токмо его воля и хотение к тому было, и над оным, который о том сведом был и не известил». Российское законодательство X - XX веков. В 9 т. / Под общ. ред. О. И. Чистякова. Т. 4. Законодательство периода становления абсолютизма. М., 1986. - С. 331. В Главі 16 «Про зраду та листування з ворогом» Артукулу містився склад державної зради, який виражався у сприянні ворогу і розголошенні державної таємниці (арт. 124) та у повідомленні пароля чи знака ворогу (арт. 125) Биккинин И. А., Блинников С. А., Пудовочкин Ю. Е. Указ соч. - С. 47..

Як і Литовські статути, Кодекс «Права, за якими судиться малоросійський народ» 1743 року визначає зраду государю як різні форми надання допомоги ворогу (шпигунство, пособництво тощо) на шкоду інтересам держави і монарха (глава 1, арт. 2) Скулиш Є.Д. Вказ. праця. - С. 10..

У главі IV Кримінального уложення 1903 року об'єднані злочини, що охоплювалися загальним поняттям «державна зрада», яка виражалася у «способствовании или благоприятствовании неприятелю в его военных или иных враждебных против России действиях» (ст. 108). Норми вказаної глави (ст. 108-119) передбачали відповідальність за різні форми державної зради: вступ російського підданого до ворожого війська, його участь у військових діях проти російської армії, розголошення військових таємниць, шпигунство, укладення російським представником договору завідомо на шкоду Росії, спонукання російським підданим іноземного уряду до військових або інших ворожих дій проти Росії тощо Там само. - С. 15.. Отже, виходячи з конкретних форм державної зради, в юридичній літературі того часу виділяли: 1) зраду військову; 2) зраду дипломатичну; 3) зраду загально цивільну Кримінальне право України: Особлива частина: Практикум: Навчальний посібник / В.Д. Гвоздецький, В.К. Матвійчук, І.О. Харь та інші. - К.: КНТ, 2006. - С. 174-175..

8 червня 1934 року в СРСР було ухвалено Закон про кримінальну відповідальність за зраду Батьківщині, тобто за дії, вчинені громадянином СРСР на шкоду військовій міці Радянської держави, незалежності чи недоторканності її території. В 1958 році в Законі СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» відмова від повернення з-за кордону в Радянський Союз була оголошена формою зради Батьківщині. 7 жовтня 1977 року була прийнята нова Конституція СРСР, в частині третьої ст. 62 якої зазначалось: «Зрада Батьківщині - найтяжчий злочин перед народом».

Кримінальний кодекс України 1960 року, який втратив чинність 1 вересня 2001 року, передбачав спеціальну норму про державну зраду (ст. 56), яка за своїм змістом майже аналогічна передбаченій у ст. 111 чинного Кримінального кодексу України 2001 року. В зазначених кодексах вказується, що державна зрада - це умисне діяння, вчинене, в першу чергу, на шкоду суверенітету.

Отже, форми такого злочину проти державного суверенітету як державна зрада можуть видозмінюватися. Зміст такої норми в кримінальному законі визначався насамперед потребами захисту державного суверенітету та кримінально-правовою політикою держави у цій сфері в конкретний історичний період. Дослідження становлення і розвитку законодавства про кримінальну відповідальність за державну зраду засвідчило, що загрозливі для держави процеси і явища на певних етапах історичного розвитку обумовлювали появу відповідних кримінально-правових норм.

Размещено на Allbest.ru