Принцип поваги прав людини та основоположних свобод у міжнародному праві і його роль в контексті боротьби з тероризмом

Размещено на http://www.allbest.ru/

Принцип поваги прав людини та основоположних свобод у міжнародному праві і його роль в контексті боротьби з тероризмом

І.М. Громівчук,

аспірантка кафедри міжнародного

права Національного авіаційного університету

Анотація

повага право людина тероризм

У статті розкрито сутність принципу поваги прав людини у сучасному міжнародному праві. Автором проаналізовано стан дотримання цього принципу в умовах боротьби з тероризмом на сучасному етапі, а також визначено роль даного принципу в підвищенні ефективності міжнародно-правових антитерористичних заходів.

Ключові слова: права людини, принцип поваги прав людини, тероризм, боротьба з тероризмом

В статье раскрыта сущность принципа уважения прав человека в современном международном праве. Автором проанализировано состояние соблюдения этого принципа в условиях борьбы с терроризмом и определена роль данного принципа в повышении эффективности международно-правовых антитеррористических мер.

Ключевые слова: права человека, принцип уважения прав человека, терроризм, борьба с терроризмом

The article discloses the essence of the principle of respect for human rights in modern international law. The author analyzed the status of adherence to this principle while countering terrorism and defined the role of this principle in improvement of efficiency of international legal antiterrorist measures.

Key words: human rights, principle of respect for human rights, terrorism, fight against terrorism

Інтенсивний розвиток у міжнародному праві принципів та норм, які стосуються прав людини, став вагомою частиною процесу прогресивної зміни міжнародного права, відбиттям демократизації суспільства у цілому.

Проте, на сучасному етапі, з огляду на надзвичайну небезпечність такого явища як тероризм, дедалі частіше виникає реальна небезпека того, що, зіткнувшись із загрозою конкретних виявів цього злочину, держава може вжити занадто жорстких заходів і скотитися до репресій та порушень прав людини не лише стосовно терористів і тих соціальних шарів, що їх підтримують, але і щодо іншої частини суспільства, права і свободи якої можуть утискатися в ході виявлення, затримання і засудження терористів. Причини такої побічної тенденції слід пов'язувати зі спрощеною оцінкою злочинного механізму тероризму, а отже, з перекрученням предмету правового регулювання. Як результат, дедалі більше виникає потужна та обґрунтована загроза для дотримання та реалізації основоположних стандартів захисту прав людини в умовах боротьби з тероризмом.

Питання виникнення тероризму, його міжнародно-правового визначення, шляхів протидії йому та зв'язку тероризму з правами людини стоять на порядку денному більшості міжнародних організацій і є предметом вивчення багатьох науковців всього світу. Особливої актуальності набуло власне питання дотримання прав людини при реалізації заходів запобігання та боротьби з тероризмом. Досить детально зв'язок між тероризмом та правами людини був розглянутий у працях В.Ф.Антипенка, В.А.Карташкіна, В.Я.Настюк, К.І.Семса, С.Хайнца та інших.

Зважаючи на ключову роль принципу поваги прав людини в системі норм міжнародного права, можна стверджувати, що стан його дотримання може сигналізувати про ефективність чи неефективність сучасного міжнародного антитерористичного права і вказати на можливі шляхи подолання відповідних прогалин. Тому метою даної статті є розкрити сутність принципу поваги прав людини у сучасному міжнародному праві, проаналізувати стан його дотримання в умовах боротьби з тероризмом та визначити роль цього принципу у підвищенні ефективності міжнародно-правових антитерористичних заходів.

Найсуттєвіші зміни у питанні міжнародного захисту прав людини відбулися після Другої світової війни. Принцип поваги прав людини, хоч і в загальній формі, був зафіксований у Статуті ООН, який закликав «знову утвердити віру в основні права людини, у гідність та цінність людської особистості» [1]. Статут у свої статті 55 визначає, що в цілях створення умов, необхідних для мирних та дружніх відносин між державами, ООН сприятиме «загальній повазі і дотриманню прав людини і основних свобод для всіх, без розрізнення раси, статі, мови і релігії»[1]. Не даючи переліку основних прав і свобод людини, Статут ООН, зважаючи на пріоритетність питання стосовно захисту прав та свобод людини, тим не менше, ввів у міжнародне право принцип поваги основних прав людини, котрий накладає на держави відповідні зобов'язання.

І хоча мали місце випадки, коли юридична обов'язковість положень Статуту щодо захисту прав людини піддавалася сумніву (наприклад, рішення Верховного суду Каліфорнії у справі «Сей Фуджа проти штату Каліфорнія» 1952 року), в рамках ООН був прийнятий цілий ряд документів і рішень, в яких підкреслювався юридичний характер цих зобов'язань. Зокрема,вже через три роки після прийняття Статуту ООН, Генеральна Асамблея ООН, «…беручи до уваги, що зневажання і нехтування правами людини призвели до варварських актів, які обурюють совість людства…, а також те, що необхідно охороняти права людини силою закону…», проголосила Загальну декларацію прав людини «як певний зразок, відповідати якому мають прагнути всі народи і всі держави» [2, с. 6]. Окрім того, в Декларації ГА ООН про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співпраці між державами 1970 року, підкреслюється, що «кожна держава зобов'язана сприяти шляхом спільних і самостійних дій всезагальній повазі і дотриманню прав людини і основних свобод» [3]. П'ятьма роками пізніше держави-учасниці НБСЄ вже у Гельсінському Заключному акті відмітили «всезагальне значення прав людини та основних свобод, повага яких є суттєвим фактором миру, справедливості та благополуччя, необхідних для забезпечення розвитку дружніх відносин та співробітництва між ними, як і між усіма державами»[4].

Як результат, принцип прав людини став одним з основоположних та універсальних принципів міжнародного права. Саме він ліг в основу такої галузі міжнародного права як міжнародне право прав людини, яка є надзвичайно особливою галуззю, адже саме в ній позиція держав стосовно принципу поваги суверенітету і невтручання у їх внутрішні справи кардинально змінюється, особливо зараз - в епоху глобалізації. Відомо, що протягом досить тривалого історичного періоду держави абсолютизували ці принципи і права людини були предметом виключно внутрішньої компетенції. Сьогодні ж транскордонна турбота про права людини перестала кваліфікуватися в якості втручання у внутрішні справи держави: національне законодавство і механізми захисту прав людини є невіддільними від міжнародних процесів. І можна з впевненістю констатувати, що права людини стали об'єктом міжнародного регулювання. Саме таку позицію займає знаний російський спеціаліст в галузі прав людини В.А. Карташкін, вказуючи, що «суверенітет держав на сучасному етапі розвитку цивілізації означає лише незалежність їх від чужого державного правопорядку, але не означає незалежність від загальновизнаних норм і принципів міжнародного права. У сучасному глобалізованому світі все більше прав людини визнаються як jus cogens, які діють як erga omnes» [5, с.85 ]. Йому вторує іранський професор М.Ганджі, зазначаючи, що «дотримання прав людини є не внутрішньою компетенцією держав, а справою міжнародного співтовариства» [6, с.116-132].

Вважаємо, що можна говорити про дещо особливе місце міжнародного права прав людини (і принципу поваги прав людини зокрема)у всій системі міжнародного права, адже практично будь-яке питання чи то в національному, чи то в міжнародному праві повинно розглядатися у світлі захисту прав людини. Наприклад, у п. 3 ст.21 Статуту МКС встановлено, що застосування і тлумачення права відповідно з даною статтею повинно відповідати міжнародно-визнаним правам людини [7, с. 689], з чого можна зробити висновок, що права людини у даному випадку виступають як основний стандарт, еталон щодо створення і застосування норм права міжнародним кримінальним судом.

Дотримання прав людини було визнано «наріжним каменем» сучасного міжнародного права» також і в дослідженні спеціальних доповідачів Підкомісії з питання глобалізації та її впливу на здійснення у повному об'ємі прав людини Дж. Олока-Оньянго і Діпіка Удагана [8]. Вони особливо відмітили, що «верховенство прав людини над усіма галузями міжнародного права є основоположним та фундаментальним принципом, який не допускає винятків»[8].

Втілення цих та подібних принципів та ідей у сфері захисту прав людини відбувається насамперед в межах міжнародно-правової протидії злочинності, її найнебезпечніших виявів. Однак, сьогодні, на жаль доводиться констатувати, що цей фундаментальний принцип міжнародного права знаходиться на сучасному етапі під загрозою. Дедалі частіше спеціальними доповідачами та незалежними експертами ООН висловлюється тривога у зв'язку з загрозами правам людини, що зростають в умовах боротьби з тероризмом. Як було визначено у доповіді Генерального секретаря ООН на 58-й сесії ГА ООН у вересні 2003 року, «міжнародне співтовариство зіткнулося не лише зі старими загрозами, але і з новими викликами для миру і безпеки, які можуть призвести до втрати деяких із величезних завоювань попередніх десятиліть, особливо у сфері прав людини і зміцнення демократії» [9]. Безумовно, одним із таких викликів для миру та безпеки всього людства без перебільшень можна вважати тероризм.

Необхідно визнати, що проблеми, пов'язані із загальними питаннями боротьби з тероризмом та дотримання прав людини, багаточисленні, складні, суперечливі і не вивчені повною мірою з концептуальної точки зору. І хоча тероризм як явище існує досить давно, опрацювання зазначеної проблеми обмежувалося, як правило, аналізом наслідків терористичних актів для прав людини. Ситуація почала змінюватися після проведення Віденської конференції з прав людини 1993, яка в п. 17 чітко визначила, що «акти, методи та практика тероризму у всіх його формах і проявах є діяльністю, яка направлена на знищення прав людини, основних свобод і демократії та створює загрозу територіальній цілісності і безпеці держав … і що міжнародному співтовариству слід вжити необхідних заходів зі зміцнення співпраці у запобіганні тероризму та боротьбі з ним» [10, с.28].

Як бачимо, спершу вплив явища тероризму на права людини трактувався досить однобічно. Говорячи про дану проблему у сучасному вимірі, слід зазначити, що Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Рада з прав людини ООН, Спеціальні доповідачі ООН, ОБСЄ, а також Рада Європи продовжують висловлювати занепокоєність ескалацією актів тероризму у світі в усіх його формах, які загрожують життю невинних людей, призводять до їх загибелі, ставлять під загрозу основні свободи і серйозно посягають на гідність людської особистості, але в той же час на всіх рівнях - і глобальному, і регіональному - робиться вказівка на те, що забезпечувати та захищати основні права і свободи людини відповідно до міжнародних документів з прав людини і загальноприйнятих міжнародних норм необхідно також і в умовах протидії тероризму. Проблема захисту прав людини у світлі протидії тероризму посідає одне з ключових місць у теорії та практиці міжнародного права.

Тому, визнаючи фундаментальне значення прав і свобод людини, міжнародне співтовариство визначило в якості однієї з першочергових саме задачу захисту прав людини в контексті боротьби з тероризмом. Про це свідчать, по-перше, щорічні резолюції Генеральної Асамблеї з назвою «Права людини і тероризм»; по-друге, захист прав людини і законності став одним з п'яти основних елементів всеохоплюючої стратегії боротьби з тероризмом, розробленої в рамках ООН; по-третє, в рамках ООН був призначений спеціальний доповідач з питань заохочення і захисту прав людини в умовах боротьби з тероризмом; по-четверте, відповідно до прийнятої Радою Безпеки ООН резолюції 1624 (2005 р.) до обов'язків Контртерористичного комітету належить здійснювати контроль за тим, щоб заходи щодо боротьби з тероризмом відповідали міжнародним стандартам у галузі прав людини; по-п'яте, 11 липня 2002 року в рамках Ради Європи на засіданні Комітету Міністрів були затверджені Керівні принципи в галузі прав людини і боротьби з тероризмом, в яких окреслено зобов'язання держав щодо використання певних заходів, які б дали змогу здійснювати боротьбу з тероризмом, не порушуючи права людини тощо.

Сьогодні уже доцільно говорити про прямий і побічний вплив тероризму на права людини. Прямий зв'язок має місце тоді, коли відбувається порушення прав людини терористами, а побічний - коли реакція держав на тероризм тягне за собою застосування таких стратегій, які виходять за рамки дозволених міжнародним правом дій та призводять до порушень прав людини. Адже з судової практики міжнародних судів та трибуналів, а також національних судів, і з досвіду роботи структур ООН останніх років відомо, що держави неодноразово, вживаючи заходи для боротьби з тероризмом, часто самі порушували права людини і принципи законності. Одні з них вдавалися до тортур і інших видів жорстокого поводження, ігноруючи правові і практичні гарантії їх попередження. Інші видавали підозрюваних в причетності до терористичної діяльності осіб в ті країни, де вони реально могли стати жертвами тортур і інших серйозних порушень прав людини, тим самим порушуючи міжнародно-правове зобов'язання про невидачу (non-refoulement). Незалежність судової системи в деяких державах була поставлена під сумнів.

У переважній більшості держав світу (Великобританії, Індії, Іспанії, Італії, Канаді, ФРН, ПАР, Російській Федерації, США, Туреччині, Франції, Японії та багатьох ін.) прийняті антитерористичні закони, що надають додаткові повноваження правоохоронним органам та органам національної безпеки для боротьби з тероризмом. Відповідно до прийнятих законів жорсткішими стали антитерористичні правові режими. Говорити про адекватне дотримання принципу прав людини в таких умовах очевидно не доводиться.

Справа в тому, що після 11 вересня на міжнародному рівні постійно постулюється позиція, що почався новий етап розвитку міжнародного співтовариства і розвитку міжнародних відносин. Неодноразово можна почути такий термін, як «глобальна війна з тероризмом». Після 11 вересня цілий ряд держав заявив, що після цих подій усе змінилося, наявних законів недостатньо і точно так і не зрозуміло, норми якого часу - воєнного чи мирного - повинні застосовуватися для боротьби з тероризмом. «Проте така софістична аргументація не є переконливою, - стверджує німецький фахівець в галузі прав людини В. Хайнц - тут, очевидно, йдеться про спробу держав звільнитися від діючих норм права» [11, с.3].

Така спроба є просто неприпустимою, тому що, як правильно визначив співробітник Міжнародного комітету Червоного Христа К.І. Семс, «відповідь міжнародного співтовариства на явище тероризму (у найбільш крайній формі прояву відома як «глобальна війна з тероризмом») підриває існуючі міжнародні норми, направлені на захист окремої людини, і сприяє стиранню різниці між jus ad bellum та jus in bello» [12, с.31]. Не можна буквально погодитися,що світ після 11 вересня кардинально змінився, як це заявили майже всі засоби масової інформації. Просто міжнародне співтовариство нарешті прийшло до розуміння відносної новизни небезпеки, котра нависла над світом, а значить - до розуміння неефективності всіх попередніх механізмів захисту прав і свобод громадян проти міжнародного тероризму.

У ряді держав сталий після вересня 2001 р. клімат незахищеності був використаний як виправдання для існуючих порушень прав людини, здійснюваних в ім'я державної безпеки за принципом «безпека понад усе»[13, с.13].

Останніми роками у сфері протидії тероризму у більшості держав світу постійно постає дилема, вони постійно опиняються перед нелегким вибором: забезпечити безпеку держав та права людини на основі дотримання Статуту ООН та інших міжнародно-правових документів або ж боротися з тероризмом та іншими порушеннями прав людини шляхом односторонніх дій із застосуванням збройної сили і подальшим обмеженням основних прав і свобод людини. На нашу думку, така постановка питання не є правильною, оскільки сам підхід вибору між боротьбою з тероризмом та захистом прав людини є хибним. Потрібно протистояти тероризму адекватними міжнародно-правовими заходами, не зазіхаючи і не жертвуючи інститутом прав людини. Необхідно знайти баланс між часто суперечливими імперативами забезпечення безпеки та захисту демократичного суспільства, з однієї сторони, та гарантією демократичних прав і свобод, з іншої. Адже, якщо дивитися об'єктивно, то лише за умови уникнення такого вибору і можлива ефективна боротьба з тероризмом. Як вказує В.А. Карташкін, «забезпечувати міжнародну безпеку можна лише у контексті зміцнення ООН і дотримання її Статуту, повсюдного розвитку демократії і прав людини» [5, с.7].

Однією з основних аксіом сучасної доктрини міжнародного права, безумовно, є те, що безпечним світ може бути лише за умови дотримання прав людини. Цей зв'язок чітко закріплений у ст. 28 Загальної декларації прав людини, де підкреслюється, що «кожна людина має право на такий соціальний і міжнародний правопорядок,за якого права і свободи, викладені у Декларації, можуть бути повністю здійснені» [2, c.9]. Як справедливо стверджує американський професор Б.Бузан у своїй роботі «Народи, держави і страх: проблеми національної безпеки в міжнародних відносинах», безпека індивіда базується на національній безпеці, яка, у свою чергу, залежить від забезпечення прав і свобод людини у суспільстві, а це все веде до зміцнення міжнародної безпеки [14, c.23].

Якою ж сьогодні є ця безпека індивіда? Свого часу журналіст видання «Независимое военное обозрение» О.Бабакін, спитав генерал-полковника РФ В.Кулакова: «…Невже усе так мрячно і Росія з її армією, ФСБ, МВС не зможе за два-три роки знищити декілька сотень, може тисяч бойовиків?» [15]. Незважаючи на дещо публіцистичний характер цього прикладу, він, проте, вказує на неприпустимість спрощеного підходу до оцінки у тому числі і міжнародно-правових можливостей боротьби з тероризмом. Погоджуючись з тим, що боротьба з тероризмом повинна бути жорсткою і безкомпромісною, вважаємо, що ставка лише на силову складову помилкова і не може розраховувати на успіх. Навпаки, така орієнтація небезпечна тим, що вона може перетворити саму державу у заручника власних терористичних концепцій і методів усунення об'єктивних чи суб'єктивних перешкод. Відповідь на загрозу тероризму повинна відбуватися виключно в рамках права і наріжним каменем будь-якої контртерористичної стратегії повинен бути саме принцип захисту прав людини. Як зазначає відомий український юрист-міжнародник В.Ф.Антипенко, «застосування збройних заходів боротьби з тероризмом, котре неминуче супроводжується невинними жертвами, руйнуванням інфраструктури життєзабезпечення мирного населення, дозволяє натхненникам стратегії і тактики терору здійснювати політичне обґрунтування своїх дій,зміцнювати ідеологічну базу тероризму» [16, с.23].

З цього приводу дуже влучно висловився і Генеральний секретар ООН К.Аннан, вказавши, що «… ми не можемо у боротьбі з тероризмом поступитися основними цінностями… Зокрема, необхідно завжди поважати права людини і дотримуватися законності. Тероризм за своєю суттю є прямим посяганням на права людини і законність. Якщо ми у своїх діях у відповідь пожертвуємо ними, ми подаруємо перемогу терористам» [17, с. 469] , додавши, що «терористи ні перед ким не звітують. Зате ми ніколи не повинні забувати про те, що ми підзвітні громадянам всього світу. У ході нашої боротьби з тероризмом ми ніколи не повинні порушувати права людини. Якщо ми порушуємо ці права, то ми сприяємо досягненню однієї з цілей терористів» [18, с. 500]. Така позиція є ще одним доказом того, що, незважаючи на всю небезпеку тероризму, у протистоянні йому людство завжди повинно залишатися у рамках моралі та права, а особливо в рамках дотримання стандартів захисту прав людини.

Свого часу, у 2002 році Верховний комісар ООН з прав людини у своїй доповіді «Права людини: консолідуюча основа», представленій Комісії з прав людини, нагадала, що «ефективна міжнародна стратегія боротьби з тероризмом повинна використовувати права людини в якості своєї консолідуючої основи. Неправильним є посилання, що порушення прав людини є допустимими за певних обставин. Суть прав людини полягає в тому, що життя і гідність людини не повинні бути об'єктом компромісу і що певні акти, незалежно від того, чи вони вчиняються державними, чи недержавними представниками, не можуть бути виправдані. У міжнародному праві та міжнародному гуманітарному праві визначаються межі допустимої політичної чи військової поведінки. Необачний підхід до питань, пов'язаних з життям і свободою людини, зводить нанівець заходи з боротьби з тероризмом»[18]. Таким чином, безапеляційним є той факт, що всі антитерористичні заходи повинні відповідати Статуту ООН і можуть розглядатися як законні лише тоді, коли вони відповідають основоположним принципам та загальновизнаним нормам міжнародного права, зокрема в області прав людини та міжнародного гуманітарного права.

Отже, як ми бачимо, тероризм у його сучасному прояві можна розглядати як справжнє випробування ідеї прав людини, загрозу концепції прав людини, котра лежить в основі створення ООН. Слід подбати і про права людини у загальному смислі, аби не виникало підстав для збройного спротиву з використанням терористичних актів.

З нашого дослідження можна зробити висновок, що, по-перше, принцип поваги прав людини є ключовим у сучасному міжнародному договорі. Укладення договорів у галузі прав людини являють собою, як правило, тривалий та суперечливий процес, адже, з однієї сторони, таке укладення дуже тісно корелює з обмеженням суверенітету держав, а, з іншої - більшість цих норм тісно пов'язані з політикою, ідеологією, соціально-економічним ладом держави, її національними, історичними та іншими особливостями. У зв'язку з цим держави повинні дуже серйозно ставитися до своїх дій, котрі можуть зруйнувати всі досягнення людства у галузі захисту прав людини і не піддавати загрозі фундаментальні цінності, котрі лежать в основі демократичного суспільства.

По-друге, сьогодні все частіше виникають проблеми з дотриманням прав людини під приводом боротьби з тероризмом. На практиці виникають певні складнощі, пов'язані з оцінкою прав держав відступати від універсально визнаних норм в галузі прав людини і питання про те, чи виправдовують окремі акти тероризму подібний відступ.

По-третє, зважаючи на те, що повага, дотримання та захист прав людини є обов'язком кожної держави і там, де ці права порушуються, виникають серйозні військові конфлікти, вогнища напруженості, які створюють загрозу миру і безпеці, потрібно визнати, що міжнародно-правові антитерористичні заходи держав повинні відповідати їх зобов'язанням за міжнародним правом, зокрема міжнародним стандартам в області прав людини та міжнародному гуманітарному праву. Захист прав людини повинен бути невід'ємним елементом безпеки, відповідно - контртерористична тактика, котра не є узгодженою з законодавчими нормами в області прав людини, приречена на невдачу.

І, насамкінец, по-четверте, вважаємо, що досягненню рівноваги між вимогами захисту демократичного суспільства і охорони прав людини може допомогти, вивчення справжньої природи тероризму, а, також усвідомлення небезпеки занадто гострого сприйняття урядами загрози тероризму та їх неправомірної реакції.

Список літератури

Статут Організації Об'єднаних Націй 1945 р. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.un.org/ru/documents/charter/

Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. / Упоряд. Т.Яблонської. - К.Сфера, 1999. - 342 с.

Декларация о принципах международного права, касающихся дружественных отношений и сотрудничества между государствами в соответствии с Уставом Организации Объединенных Наций, принята Резолюцией 2625 (XXV) ГА ООН от 24 октября 1970 г. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.un.org/ru/documents/decl_conv /declarations/intlaw_principles.shtml

Заключительный Акт Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе, принятий 01.08.1975 в Хельсинки. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.osce.org/ru/mc/39505?download=true

Карташкин В.А. Права человека: международная защита в условиях глобализации / В.А. Карташкин. - М. - Норма: ИНФРА-М, 2011. - 288 c.

Ganji M. International Protection of Human Rights / M.Ganji. - Geneva: Librairie E. Droz, 1962. - 317 p.

Верле Герхард. Принципы международного уголовного права: ученик / Герхард Верле; пер. с англ.. С.В.Саяпина. - О.: Фенікс; М: Транслит, 2011. - 910 с.

The realization of economic, social and cultural rights: Globalization and its impact on the full enjoyment of human rights - Resolution of economic and social council E/CN.4/Sub.2/2000/13 . - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.unhchr.ch/huridocda/huridoca.nsf/%28Symbol%29/ E.CN.4.Sub.2.2000.13.En?

Implementation of the United Nations Millennium Declaration, Report of the Secretary General, A/58/323, 02.09.2003 . - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.un.org/ga/58/documentation/list3.html

Венская Декларация и Программа действий, принята 25 июня 1993 года Всемирной конференцией по правам человека. - Нью-Йорк: Организация Обьединенных Наций, 1995. - 60 с.

Wolfgang S. Heinz. Terrorismusbekдmpfung und Menschenrechtsschutz in Europa. - Berlin: Deutsches Institut fьr Menschenrechte, 2007. - 11 S.

Сэмс К.И. Террористические акты, «терроризм» и соблюдение международного гуманитарного права. Перспективы деятельности МККК / К.И. Сэмс // Российский ежегодник международного права. Специальный выпуск. - 2003. - С. 31 - 35

Настюк В.Я., Трофімов С.А. Міжнародно-правовий режим протидії тероризму: Монографія / В.Я. Настюк, С.А.Трофімов. - Х.: Право, 2008. - 352 с.

Buzan B. People, States and Fear: The National Security Problem in International Relations / B.Buzan. - North Carolina: Wheatsheaf Books, 1983. - 262 p.

Александр Бабакин. Террористи играют на опережение / А.Бабакин // Независимое военное обозрение. - 16.01. 2004. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://nvo.ng.ru/wars/2004-01-16/1_terrorist.html

Антипенко В.Ф. Борьба с современным терроризмом: международно-правовые подходы / В.Ф. Антипенко. - К.: Национальная библиотека им. В.И. Вернадского; Издательство «Юнона-М», 2002. - 720 c.

Кофи Аннан. «Глобальная стратегия борьбы с терроризмом» - программная речь Генерального Секретаря ООН на заключительном пленарном заседании Международной встречи на высшем уровне по вопросам демократии, терроризма и безопасности (Мадрид, Испания, 10 марта 2005 года) / Аннан Кофи // Безопасность Евразии. - 2005. - №1. - С.469-473

Кофи Аннан. При большей свободе: к развитию, безопасности и правам человека для всех - Доклад Генерального Секретаря ООН от 21 марта 2005 года / Аннан Кофи // Безопасность Евразии. - 2005. - №1. - С.473 - 529

Права человека: консолидирующая основа - Доклад Верховного комиссара ООН по права человека, Резолюция Экономического и Социального совета E/CN.4/2002/18 от 27.02.2002. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ap.ohchr.org/documents/alldocs.aspx ?doc_id=2800

Размещено на Allbest.ru