Специфіка судового захисту авторських прав на об’єкти, розміщенні в мережі Інтернет: порівняльно-правовий аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 347.78

Специфіка судового захисту авторських прав на об'єкти, розміщенні в мережі Інтернет: порівняльно-правовий аналіз

Філик Наталія Володимирівна,

к.ю.н., доцент, завідувач кафедри цивільного права і процесу, Юридичний інститут, Національний авіаційний університет,

Троцюк Ніна Валеріївна,

асистент кафедри цивільного права і процесу, Юридичний інститут, Національний авіаційний університет

Анотація

Специфіка судового захисту авторських прав на об'єкти, розміщенні в мережі Інтернет: порівняльно-правовий аналіз

Н.В. Філик, Н.В. Троцюк

В статті досліджують питання особливостей захисту прав на об'єкти авторського права розміщені в Інтернеті в контексті європейського досвіду. Окремо, автори досліджують питання технічних засобів захисту авторських прав на об'єкти розміщені в мережі Інтернет.

Ключові слова: авторське право, мережа Інтернет, технічні засоби захисту авторського права.

Аннотация

Особенности судебной защиты авторских прав на объекты, размещенные в сети Интернет: сравнительно-правовой анализ

Н.В. Филык, Н.В. Троцюк

В статье исследуют вопросы особенностей защиты прав на объекты авторского права размещенные в Интернете в контексте европейского опыта. Отдельно, авторы исследуют вопросы технических средств защиты авторских прав на объекты размещены в сети Интернет.

Ключевые слова: авторское право, сеть Интернет, технические средства защиты авторского права.

Annotation

Features of the judicial protection of intellectual property rights to the objects which are placed in the Internet: comparative and legal analysis

N. Filyk, N. Trotsyuk

In the article examines the issue of a features protection of copyright which are placed in the Internet in the context of European experience. Separately, the authors examine the question of the technique ways of copyright protection on the objects which are placed in the Internet.

Keywords: copyright, Internet, copyright technique ways of protection.

Зміст статті

Україна швидкими темпами створює і удосконалює діюче законодавство про інтелектуальну власність, виходячи при цьому із того, що інтелектуальна діяльність та інтелектуальна власність усе більше набувають пріоритетного значення в соціально-економічному розвитку суспільства. В умовах ринкової економіки інтелектуальна діяльність і її результати все більше визначають стратегію і тактику прогресу держави в цілому. З кожним роком збільшується кількість підробних об'єктів інтелектуальної власності. В такій ситуації лише суд вправі поставити усі крапки над і, притягнути винну особу до відповідальності і компенсувати завдані збитки. В умовах функціонування інформаційного суспільства традиційний захист цивільних прав не завжди є ефективним, особливо при захисті об'єктів інтелектуальної власності, зокрема авторського права, певною мірою пов'язаних з цифровими технологіями. Літературні, аудіовізуальні, музичні, фотографічні твори, комп'ютерні програми та інші об'єкти авторського права, відтворені у цифровій формі, все частіше стають об'єктами правопорушень. Україна щороку займає лідируючі місця серед усіх країн світу за обсягами комп'ютерного піратства, обходу технічних засобів захисту.

У зв'язку з глобальним поширенням комп'ютерних технологій та розвитком мережі Інтернет застосування потерпілою стороною судових, адміністративних чи нотаріальних засобів цивільно-правового захисту сьогодні не завжди дозволяє досягти бажаного результату та припинити правопорушення чи відшкодувати збитки. Об'єкт авторського права, що у вільному доступі з'явився в мережі Інтернет, вилучити з ресурсів мережі остаточно і повністю практично неможливо через технічно просту можливість копіювання, тиражування і розповсюдження об'єктів авторського права в цифрових мережах у вигляді комп'ютерних файлів. Дії з копіювання і подальшого розповсюдження об'єктів авторського права завдають авторові або іншому власнику майнових прав на твір значних матеріальних втрат, відшкодувати які не завжди видається можливим з огляду на екстериторіальність глобальної мережі.

Застосування технічних засобів захисту надає особі суттєві важелі для самозахисту авторських прав, однак жодним чином не позбавляє її можливості захищати свої авторські права традиційними формально-юридичними способами. Такий стан справ ставить нові виклики перед юридичною наукою і практикою.

Питання захисту авторського права в мережі Інтернет в своїх працях досліджували І.Л. Борисенко, С.Ю. Бурлаков, Є.А. Вагонова, І.І. Ващинець, М.В. Гура, О.В. Ієвіня, В.В. Колос, Б.В. Кристальний, С.П. Кудрявцева, В.Б. Наумов, О.А. Орлова, О.М. Пастухов, С.В. Резніченко, Р.Б. Шишка та ін, проте усі наявні дослідження не дають відповіді на питання особливостей судового захисту прав авторів щодо захисту прав на об'єкти, які розміщені в Інтернеті.

За загальним правилом чинним українським законодавством передбачено основні види позовів на випадок порушення авторських прав:

- про поновлення порушених прав та (або) припинення дій, що порушують авторське право особи чи створюють загрозу такого порушення;

- про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права, або виплату даним порушником компенсацій;

- про відшкодування моральної (немайнової) шкоди [1].

Найбільший науковий інтерес викликає такий вид судового захисту авторських прав в мережі Інтернет, як позов про виплату компенсацій. У випадку подання уповноваженою особою позову про виплату компенсації суд має право постановити рішення про виплату компенсації у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу. Як випливає зі змісту даної норми та підтверджується судовою практикою, при вирішенні таких справ компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб'єкта авторського права, а не розміру заподіяних збитків.

Інститут компенсації за порушення авторських прав є відносно новим у цивілістичній науці. Але, незважаючи на свою новизну, даний спосіб захисту авторських прав вже набув досить значної популярності через те, що позивач не зобов'язаний обґрунтовувати ані наявність будь-яких збитків, ані заявлений розмір компенсації, оскільки це віднесено до компетенції суду [3, с. 33]. Уявляється, що стягнення компенсації за порушення авторських прав є мірою цивільно-правової відповідальності (аналогічно до обґрунтованого в літературі твердження, за яким неустойка є способом забезпечення зобов'язання, а стягнення неустойки - мірою відповідальності [4, с. 59].

Розроблене ще радянською цивілістичною доктриною вчення про цивільний захист прав особливо наголошує на тому, що основною функцією цивільно-правових способів захисту є відновлювальна [5, с. 17]. Відновлювальний, компенсаційний характер носить і цивільно-правова відповідальність [6, с. 126]. Це означає, що як способи цивільного захисту, так і міри цивільної відповідальності, передусім, покликані забезпечити потерпілому від делікту відновлення його майнового стану, який існував до вчинення правопорушення. Таке відновлення передбачає, в тому числі, компенсацію завданої потерпілому шкоди, як майнової, так і немайнової.

Інститут компенсації за порушення авторських прав є запозиченим з англо-американської системи права, де він відомий під назвою статутних збитків (statutory damages). Зокрема, в США стягнення статутних збитків є одним із судових цивільно-правових способів захисту авторських прав, передбаченим § 504(с) Закону про авторське право США від 19 жовтня 1976 р. [7, с. 53].

Разом з тим, цивільному праву країн континентальної системи права даний цивільно-правовий інститут є чужим. Зокрема, Верховний суд ФРН, відмовляючи на підставі застереження про публічний порядок у визнанні рішення американського суду, яке стосувалося стягнення штрафних збитків, вказав на те, що німецьке приватне право передбачає в якості правового наслідку протиправної дії тільки відшкодування шкоди, а не збагачення потерпілого.

Надання приватній особі права вимагати від іншої приватної особи сплати штрафу несумісне з тим, що монополією на пред'явлення такого роду вимог володіє держава, а також з тим, які процесуальні гарантії повинні діяти при розгляді справ про стягнення штрафів. Хоча поняття штрафу знайоме цивільному договірному праву, воно не застосовується у деліктних відносинах. Крім того, порядок обчислення статутних збитків у загальній формі суперечить принципу співвідносності, одному з найголовніших у правовій державі. У цивільному праві він проявляється через характер обчислення шкоди, що підлягає відшкодуванню: належною метою цивільного процесу з його характерними правилами є лише відновлення порушеного майнового права [8, с. 28].

Така позиція Німеччини, як і деяких інших держав континентальної системи права, є відображенням правових позицій Європейського суду з прав людини, який в ряді своїх прецедентних рішень встановив критерії цивільного спору та справ, що мають розглядатися згідно правил кримінального процесу. Так, будь-які санкції, характерною рисою яких є карна спрямованість і суворість покарання, будуть вважатися кримінальними незалежно від формальної кваліфікації в національній правовій системі. Статутні збитки, хоча вони формально і не є інститутом кримінального права, суміщають в собі вказані характерні особливості, що дає підстави вважати їх кримінальною санкцією.

Крім того, зважаючи на позицію Європейського суду з прав людини, справи про компенсацію за порушення авторських прав повинні розглядатися як кримінальні з дотриманням усіх правил кримінально-процесуального судочинства (презумпції невинності, тлумачення усіх сумнівів на користь обвинуваченого тощо). Недотримання цих правил може стати підставою для оскарження відповідного рішення до Європейського суду з прав людини на підставі порушення Європейської декларації з прав людини [8, с. 29]. Остання, як відомо, відповідно до взятих на себе Україною зобов'язань, є частиною вітчизняного законодавства. Рішення Європейського суду підлягають обов'язковому виконанню в Україні.

З огляду на таку позицію Європейського суду з прав людини, а також штрафний характер інституту компенсації, деякі дослідники вислювлюють твердження, що подання позову про виплату компенсації, що визначається судом, у встановлених законом межах, замість відшкодування збитків, не відноситься до цивільно-правових способів захисту авторських прав. Позиція Європейського суду з прав людини вимагає певних змін у підходах до даного способу цивільно-правового захисту авторських прав [8, с. 29].

Виходячи з наведених аргументів, уявляється, що зазначений у п. "г" ч.1 ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" спосіб захисту авторського права має цивільно-правову природу та відповідає загальним засадам вітчизняного цивільного права. Застосування компенсації в якості міри відповідальності за авторським договором можливе лише у випадку встановлення сторонами чіткого розміру цієї компенсації, що ототожнює таку компенсацію з неустойкою.

Разом з тим, застосування даного способу цивільно-правового захисту авторських прав негативно сприймається державами континентальної системи права та, найголовніше, суперечить європейським стандартам прав людини. Це може призвести до оскарження відповідного рішення до Європейського суду з прав людини на підставі порушення Європейської декларації з прав людини. Слід відмітити, що усі держави, які вступали до Європейського Союзу та мали аналогічний інститут у своїх національних законодавствах, внесли до них відповідні зміни, що свідчить про потребу внесення відповідних змін до національного законодавства в контексті Євроінтеграційних процесів.

Так, ст. 67 Закону Литовської Республіки "Про авторські права і суміжні права" передбачає право суб'єкта авторських прав вимагати замість відшкодування шкоди виплати компенсації, розмір якої обчислюється від ціни правомірного продажу відповідного твору або об'єкта суміжних прав зі збільшенням її до 200 відсотків, а за наявності умислу порушника - до 300 відсотків [9, с. 135]. Така норма заслуговує на увагу як така, що відповідає європейським стандартам прав людини та, одночасно, її застосування виконує штрафну функцію щодо порушника авторських прав.

На нашу думку, подібну норму слід включити до українського авторсько-правового законодавства, взявши до уваги вітчизняні реалії, - наприклад, норми щодо обов'язку особи, яка порушила договір, повернути виданий їй завдаток у подвійному розмірі, що також носить штрафний характер.

Розглядаючи судовий спосіб цивільно-правового захисту, слід окремо дослідити міри цивільно-правової відповідальності, які можуть бути застосовані судом до порушника авторських прав у випадку звернення уповноваженої особи до суду в процесі реалізації зазначених способів захисту. Ці міри відповідальності визначені ч.2 ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" шляхом перерахування повноважень суду щодо прийняття відповідних рішень відносно порушника [1]. На нашу думку, потребує прискіпливої уваги норма абз. 2 п. "е" вказаної частини. Ця норма встановлює правила визначення розмірів збитків та компенсації за завдання моральної шкоди при порушенні авторських прав. Зокрема, зазначається, що у розмір збитків, завданих особі, права якої порушено, додатково можуть бути включені судові витрати, понесені цією особою, а також витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката. Деякі вітчизняні дослідники, зокрема О.А. Підопригора, також включають до реальних збитків вказані витрати [10, с. 371]. авторське право інтернет захист

Дане визначення обсягу збитків видається не зовсім коректним. Судові витрати, так само як і витрати на оплату послуг адвоката, за своєю правовою природою не відносяться до реальних збитків у розумінні ст. 22 Цивільного кодексу України. Підставою для їх оплати є не факт порушення особою цивільного права, а звернення особи до суду. Відповідно, оплата цих витрат здійснюється на підставі інших нормативно-правових актів (Цивільного процесуального кодексу України, Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" тощо).

Так, наприклад, на думку С. Мірзояна, підтвердженням відмінної від збитків природи судових витрат і витрат на адвоката також може слугувати той факт, що ці витрати стягуються не з особи, що порушила виключне право, а зі сторони процесу, яка програла справу [7, с. 67].

Реальне здійснення захисту авторського права у глобальній мережі Інтернет видається проблематичним у зв'язку з міжнародністю характеру правопорушень. Так, на думку П.А. Калениченка, ні Закон України "Про міжнародне приватне право", ні інші нормативно-правові акти, що стосуються розглядуваної проблеми, не дають однозначної відповіді на питання про можливість розгляду українськими судами спорів щодо захисту прав українських суб'єктів авторського права чи суміжних прав, порушених внаслідок протиправного розміщення в мережі Інтернет творів або об'єктів суміжних прав іноземними громадянами чи юридичними особами. Згадуваний автор відзначає, що "можливість подальшого розгляду таких справ є сумнівною з огляду на те, що процесуальні норми вимагають наявності доказів повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, про час і місце судових засідань тощо, а подати такі докази на практиці не завжди видається можливим, оскільки суд потребує чітких доказів місцезнаходження відповідача, реєстрації його в торговельних реєстрах тощо" [11, с. 196].

Не менш дискусійним питанням для сучасної цивілістики є питання визначення суб'єкта відповідальності за контрафакцію у глобальній мережі Інтернет. Окрім, зрозуміло, особи, яка безпосередньо розміщує твір в Інтернеті, часто розглядається можливість притягнення до відповідальності осіб, які надають порушнику послуги хостингу його веб-сайту чи веб-порталу, а також провайдерів, котрі забезпечують доступ до мережі Інтернет. Це відбувається через складнощі з ідентифікацією правопорушника, який протиправно завантажив твори до мережі Інтернет.

На наш погляд, таке розширення суб'єктів відповідальності явно протирічить принципові справедливості відповідальності, оскільки очевидно, що ані хостер, ані провайдер чи оператор мережі Інтернет не в змозі контролювати весь масив інформації, що розміщується (розповсюджується) за їх допомогою на предмет дотримання прав інтелектуальної власності, зокрема й авторського права. Проте, на думку автора, в багатьох справах щодо контрафакції в мережі Інтернет хостера, провайдера, оператора Інтернет-ресурсів можу бути залучено судом в якості третьої особи для встановлення обставин справи.

В рамках продовження пошуку шляхів вдосконалення вітчизняного авторсько-правового законодавства, на нашу думку, слід звернути на позитивний досвід сусідніх країн, зокрема Польщі. Ми знаємо, що відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" [1]перелік способів для усунення наслідків порушення передбачено законодавством України, зокрема до них належать:

- заборона незаконного публікування творів, їх виконань, постановок тощо;

- заборона випуску примірників фонограм, відеограм тощо та їх сповіщення;

- припинення незаконного розповсюдження творів;

- вилучення і навіть знищення примірників творів, фонограм, відеограм тощо;

- вилучення предметів, матеріалів, обладнання, за допомогою яких порушення здійснювались.

На відміну від українського законодавства, яке дає змогу потерпілому використати для захисту прав тільки способи передбачені законом, польське законодавство у сфері авторського права не обмежує способів захисту, котрі можуть бути обрані потерпілою особою, тобто перелік можливих способів взагалі є відкритим. На думку польського законодавця, головне, щоб способи захисту були доцільними і усували наслідки здійсненого правопорушення, але вони повинні також не суперечити нормам закону та засадам суспільного життя. За польським законодавством суд може зобов'язати відповідача здійснити відповідні обсягу захисту дії, які буде визнано необхідними для усунення наслідків порушення особистих авторських прав [12, с. 5]. Таким чином польський законодавець надає потерпілій стороні право обирати дії щодо захисту своїх порушених прав, а суд лише встановлює їх доцільність і відповідність обсягу захисту. На нашу думку, елементи такого підходу було б доцільно ввести і до вітчизняного авторсько-правового законодавства.

Незважаючи на відсталість нормативно-правової бази від рівня розвитку сучасних інформаційних технологій, судовий захист авторських прав в мережі Інтернет залишається найрозповсюдженішим способом захисту таких прав. Застосування дієвих для матеріального світу норм авторського права часто паралізується об'єктивними особливостями Інтернет-мережі, проте судовий захист займає пальму першості серед інших юрисдикційних способів захисту порушених авторських прав.

Наголошуючи на необхідності пошуку і застосування альтернативних підходів до регулювання авторських прав в мережі Інтернет, автори визначають пріоритетними такі шляхи, як розробку і прийняття якісно нового механізму захисту авторських прав в мережі Інтернет, застосуванням легальних механізмів саморегуляції користувачів в Інтернет-мережі, запровадження механізмів медіації та моделей перехресного субсидування.

Автори цілковито підтримують позицію щодо внесення ґрунтовних змін до Закону України "Про авторське право і суміжні права", що міститимуть якісно нові підходи до врегулювання захисту авторських прав саме в Інтернет-просторі. Прийняття законопроекту з даного питання, що вже більше року доопрацьовується у Верховній Раді України, на нашу думку, повинно відбутись у найкоротші строки.

Література

1. Про авторське право і суміжні права: Закон України від 11.07.2001 № 2627-III // Відомості Верховної Ради. - 2001. - №43. - ст. 214.

2. Цивільний кодекс України: за станом на 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2012. - N 7. - ст. 53.

3. Кохановська О.В. Правове регулювання у сфері інформаційних відносин / О.В. Кохановська. - К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2001. - 212 с.

4. Гонгало Б.М. Обеспечение исполнения обязательств / Б.М. Гонгало. - М.: Издательство Спарк, 1999. - 152 с.

5. Ведяхин В.М. Защита права как правовая категория / В.М. Ведяхин, Т.Б. Шубина. // Правоведение. - 1998. - №1. - C. 9-27.

6. Яковлев В.Ф. Гражданско-правовой метод регулирования общественных отношений / В.Ф. Яковлєв. - Свердловск: Свердловский юридический институт им. А. Руденко, 1972. - 608 с.

7. Мирзоян С. Гражданско-правовые способы защиты авторских прав: законодательство, доктрина и судебная практика / С. Мирзоян // Авторское право и смежные права. - 2003. - №7. - С. 42-67.

8. Староженецкий В.О. О природе компенсаций за нарушение исключительных прав / В.О. Староженецкий // Авторское право и смежные права. - 2003. - №8. - С. 21-33.

9. Право інтелектуальної власності: Підручник для студентів вищих навч. закладів / Підопригора О.А., Святоцький О.Д., Мельник О.М., та ін. - К.: Видавничий дім "Ін Юре", 2002. - 624 с.

10. Макагонова Н.В. Авторское право / Н.В. Макагонова. - М.: Юридическая литература, 2008. - 288 с.

11. Калениченко П.А. Проблеми охорони авторського і суміжних прав в мережі Інтернет / П.А. Калениченко // Часопис Київського університету права. - 2009. - №2. - С. 192-199.

12. Войцеховська А. Особисті авторські права та їх охорона за польським законом про авторське право і суміжні права / А. Войцеховська // Інтелектуальна власність. - 2005. - №1. - С. 3-7.

Размещено на Allbest.ru