Проблема спеціальної конфіскації в аспекті кримінально-правової політики України

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 343.2726340.13

кандидат юридичних наук, доцент

ПРОБЛЕМА СПЕЦІАЛЬНОЇ КОНФІСКАЦІЇ В АСПЕКТІ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Є.В. Лащук

Однією з невід'ємних гарантій, на яких ґрунтується існування правової держави, є положення ч. 6 ст. 41 Конституції України, згідно з яким конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. У розвиток цього положення в Цивільному кодексі України передбачено, що до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом; конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно; обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом (ст. 354).

З прийняттям Верховною Радою України 18 квітня 2013 р. Закону України № 222-VII “Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України стосовно виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України”, який набув чинності 15 грудня 2013 р., у законодавство України про кримінальну відповідальність було запроваджено спеціальну конфіскацію як захід кримінально-правового характеру, що не є покаранням.

Покарання майнового характеру та інші (альтернативні) кримінально-правові заходи завжди викликали значний інтерес у наукової спільноти й практикуючих юристів. Особливо гострі дискусії зазначена проблематика зумовлює останніми роками й в Україні. У вітчизняній кримінально-правовій та кримінологічній доктрині питанням, які пов'язані зі спеціальною конфіскацією, приділялася увага у працях Д.С. Азарова [1], В.С. Батиргареєвої [2], І.М. Горбачової [3], Н.О. Гуторової [4], К.П. Задої [5], В.П. Козирєвої [6], О. Кондри [7], А.А. Музики та О.П. Гороха [8], О.С. Пироженка [9], Г.М. Собко [10], М.І. Хавронюка [11], В.І. Цимбалюка [12], А.М. Ященка [13] та ін. Водночас ці питання не могли бути вирішені через постійні зміни в законодавстві України про кримінальну відповідальність, внаслідок яких інститут спеціальної конфіскації піддавався перманентній трансформації. Розв'язання наукової проблеми “конфіскації - спеціальної конфіскації” потребує зосередження уваги наукової спільноти на низці питань, що з нею пов'язані: доцільності існування як інституту спеціальної конфіскації, так і субінституту конфіскації майна як кримінально-правового інституту покарання; правовій природі спеціальної конфіскації (матеріальної або процесуальної); узгодженні норм щодо спеціальної конфіскації із процесуальними нормами стосовно вирішення питання про речові докази у кримінальному провадженні тощо.

До зазначених питань, що стосуються подальшого вдосконалення інституту спеціальної конфіскації у кримінальному праві України, належить і питання щодо встановлення відповідності між тими міжнародними зобов'язаннями України, які вона на себе взяла у частині запровадження світових стандартів у сфері конфіскації майна засуджених, і тими положеннями чинного законодавства, що виступають результатом імплементації зазначених зобов'язань. Саме в окресленні обсягу подальшого вдосконалення закону України про кримінальну відповідальність у зазначеному напрямі й полягає мета нашої статті.

У зв'язку з тим, що наша держава взяла на себе низку міжнародних зобов'язань щодо імплементації ратифікованих нею міжнародно-правових актів у частині запровадження процедури конфіскації майна в осіб, які вчинили окремі конвенційні злочини, актуальним є питання стосовно порівняння відповідних норм міжнародного права та національного законодавства України на предмет дотримання останньою таких зобов'язань. Так, Україною ратифіковано Конвенцію Організації Обєднаних Націй (далі - ООН) про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин (1988 р.), Конвенцію Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом (1990 р.), Міжнародну конвенцію ООН про боротьбу з фінансуванням тероризму (1999 р.), Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності (2000 р.), Конвенцію ООН проти корупції (2003 р.) тощо.

Згідно зі ст. 5 Конвенції ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, кожна Сторона вживає таких заходів, що можуть бути необхідні, для конфіскації: а) доходів, отриманих в результаті вчинення правопорушень, що визнаються такими згідно з пунктом 1 статті 3, або власності, вартість якої відповідає таким доходам; b) наркотичних засобів і психотропних речовин, матеріалів та обладнання чи інших засобів, що використовувалися або призначалися для використання яким-небудь чином при вчиненні правопорушень, визнаних такими відповідно до пункту 1 статті 3.

У ч. 2 ст. 8 Міжнародної конвенції ООН про боротьбу з фінансуванням тероризму зазначено, що кожна держава-учасниця вживає відповідно до принципів свого внутрішнього законодавства належних заходів для конфіскації коштів, які використовувались або були виділені з метою вчинення злочинів, зазначених у статті 2, і надходжень, отриманих в результаті таких злочинів.

Відповідно до ст. 12 Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності держави-учасниці вживають найбільшою мірою можливих в межах їх внутрішніх правових систем таких заходів, які можуть знадобитися для конфіскації: а) доходів від злочинів або майна, вартість якого відповідає вартості таких доходів; b) майна, обладнання або інших засобів, які використовувалися або призначалися для використання при вчиненні злочинів, що охоплюються цією Конвенцією. Аналогічна норма міститься також у ст. 31 Конвенції ООН проти корупції.

Звертаємо також увагу й на п. d ст. 1 Конвенції Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, у якому йдеться про те, що “конфіскація” означає покарання або захід, призначені судом після розгляду справи стосовно кримінального злочину чи кримінальних злочинів, результатом якого є остаточне позбавлення власності. Згідно з ч. 1 ст. 2 зазначеної Конвенції кожна Сторона вживає таких законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для забезпечення її спроможності конфісковувати засоби і доходи або власність, вартість якої відповідає таким доходам. При цьому поняття “власність” включає власність будь-якого виду, матеріальну власність чи власність, виражену в правах, рухоме чи нерухоме майно і правові документи або документи, які підтверджують право на таку власність чи частку в ній (п. b ст. 1 Конвенції); а поняття “засоби” означає будь-яку власність, яка використовується або може використовуватися будь-яким чином, повністю або частково, для вчинення кримінального злочину чи кримінальних злочинів (п. с ст. 1 Конвенції).

Узагальнюючи зміст наведених міжнародно-правових актів, виділимо ключові положення, що надають змогу визначити сутність досліджуваних норм міжнародного права. По-перше, у зазначених конвенціях йдеться не про спеціальну конфіскацію, як відповідно до вітчизняного законодавства, а про конфіскацію певних матеріальних цінностей. Очевидно, аналізований інститут кримінального права саме так названо тому, що в Україні вже існує конфіскація майна як покарання за вчинений злочин.

По-друге, основною метою конфіскації, як випливає зі змісту окремих положень міжнародно-правових актів, є виплата компенсації жертві злочину; створення фонду конфіскованих активів, куди буде розміщуватися вся або частина конфіскованої власності для цілей правоохоронної діяльності, охорони здоров'я, освіти та інших відповідних цілей. Про це, зокрема, зазначено у ч. 4 ст. 8 Міжнародної конвенції ООН про боротьбу з фінансуванням тероризму: “Кожна держава-учасниця розглядає можливість створення механізмів, за допомогою яких кошти, отримані в результаті конфіскації, передбаченої цією статтею, використовувалися б для виплати компенсації жертвам злочинів, зазначених у підпункті (а) або (b) пункту 1 статті 2, або членам їхніх сімей”. Про створення фонду конфіскованих активів йдеться у Рекомендації 38 Сорока Рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF).

По-третє, об'єктом конфіскації за нормами міжнародного права виступають не будь-які матеріальні цінності, що належать засудженому, а лише: 1) доходи, одержані злочинним шляхом, або майно, що відповідає вартості відповідних доходів; 2) знаряддя і засоби вчинення злочину (у тому числі кошти, які використовувались для вчинення злочину); 3) предмети, що обмежені чи заборонені в цивільному обороті (наркотичні засоби, психотропні речовини, вогнепальна зброя тощо).

Порівнюючи зазначені положення міжнародного права із національним законодавством, передусім звертаємо увагу на те, що відповідно до ст.ст. 961 і 962 Кримінального кодексу України (далі - КК України), в редакції Закону № 1019-VIII від 18.02.2016, спеціальна конфіскація полягає в примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, якщо: 1) вони одержані внаслідок вчинення злочину та/або є доходами від такого майна; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення злочину, фінансування та/або матеріального забезпечення злочину або винагороди за його вчинення; 3) були предметом злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави; 4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання. конфіскація кримінальний засуджений правоохоронний

Умовою, за якої застосовується спеціальна конфіскація, є вчинення умисного злочину або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК України, за які встановлено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого ч. 1 ст. 150, ст. 154, ч. 2 і 3 ст. 1591, ч. 1 ст. 190, ст. 192, ч.1 ст.ст. 204, 2091, 210, ч.1 і 2 ст.ст. 212, 2121, ч. 1 ст.ст. 222, 229, 2391, 2392, ч. 2 ст. 244, ч. 1 ст.ст. 248, 249, ч. 1 і 2 ст. 300, ч. 1 ст.ст. 301, 302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, ст. 363, ч. 1 ст.ст. 3631, 3641, 3652 КК України.

Порівняльний аналіз норм міжнародного і національного права надає змогу виявити відмінності, що прослідковуються щодо об'єктів конфіскації за міжнародним правом і відповідних об'єктів спеціальної конфіскації за національним законодавством. Зокрема, якщо за ратифікованими Україною конвенціями підлягають конфіскації виключно доходи, одержані злочинним шляхом, або майно, що відповідає вартості відповідних доходів, то внаслідок спеціальної конфіскації в особи, крім доходів, примусово безоплатно вилучаються також гроші, цінності та інше майно у випадках, якщо вони одержані внаслідок вчинення злочину. Тобто у п. 1 ч. 1 ст. 962 КК України власне йдеться про предмет злочину - факультативну ознаку об'єкта злочину, що проявляється в матеріальних цінностях (котрі людина може сприймати органами чуття чи фіксувати спеціальними технічними засобами), з приводу яких та шляхом безпосереднього впливу на які (або без такого впливу) вчиняється злочинне діяння [14, с. 59; 15, с. 110].

Водночас у п. 3 ч. 1 ст. 962 КК України врегульовано питання про гроші, цінності та інше майно, що були предметом злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави. Це означає, що одні й ті самі матеріальні цінності (наприклад, предмети крадіжки) можуть бути визнані або такими, що одержані внаслідок вчинення злочину (за п. 1 ч. 1 ст. 962 КК України), або відповідно до п. 3 зазначеної статті - визнані предметом злочину. Відповідно, залежно від того, за яким із цих двох пунктів ст. 962 КК України викраденим цінностям буде надано відповідний правовий статус, - залежатиме й подальша їх доля: будуть вони конфісковані в дохід держави чи повернені власнику (законному володільцю). Тому зазначена законодавча неузгодженість несе в собі ризик неоднакового застосування закону - потерпілого за цілком законними підставами може бути позбавлено права власності, якщо його майно визнати не предметом злочину, а таким, що одержано винним унаслідок вчинення злочину відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 962 КК України.

Та сама проблема характерна і для п.п. 2 та 4 ч. 1 ст. 962 КК України. Так, у пункті 2 зазначено, що примусовому безоплатному вилученню за рішенням суду у власність держави підлягають гроші, цінності та інше майно у випадках, якщо вони призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення злочину, фінансування та/або матеріального забезпечення злочину або винагороди за його вчинення, а в пункті 4 - якщо зазначені цінності були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення злочину. На нашу думку, в п. 2 ч. 1 ст. 962 КК України, так само, як і в четвертому пункті зазначеної статті, йдеться про одне й те саме - знаряддя або засоби вчинення злочину.

Знаряддя вчинення злочину - це факультативна ознака об'єктивної сторони складу злочину, що характеризує матеріальні цінності, котрі використовуються винуватим для безпосереднього впливу на потерпілого від злочину та (або) на предмет злочину і при цьому мають “первинний контакт” з ними, посилюють фізичні можливості суб'єкта злочину під час вчинення суспільно небезпечної дії (в окремих випадках їх відсутність унеможливлює таке посягання). Засоби вчинення злочину - це факультативна ознака об'єктивної сторони складу злочину, що характеризує матеріальні цінності, які полегшують вчинення суспільно небезпечної дії, але не призначені для безпосереднього впливу на потерпілого від злочину та (або) на предмет злочину [15, с. 149]. Тому, якщо певні матеріальні цінності призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення злочину, фінансування та/або матеріального забезпечення злочину або винагороди за його вчинення, то залежно від характеру їх впливу на потерпілого і предмет злочину, вони можуть бути визнані або знаряддями, або засобами вчинення злочину.

Окрім норм матеріального права, конфіскацію матеріальних цінностей, що належать особі, передбачають також норми кримінального процесуального права. Так, відповідно до п. 1 ч. 9 ст. 100 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) гроші, цінності та інше майно, які підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегли на собі його сліди, конфіскуються, крім випадків, коли власник (законний володілець) не знав і не міг знати про їх незаконне використання. Отже, згідно із цією нормою матеріальні цінності, що зберегли на собі сліди кримінального правопорушення, підлягають конфіскації навіть тоді, коли вони не є ані предметом, ані знаряддям чи засобом вчинення злочину. Таким чином, зазначена норма процесуального права не лише суперечить закону України про кримінальну відповідальність (зокрема, ст. 962 КК України), а й виходить за межі ратифікованих Україною конвенцій, які не передбачають конфіскації майна особи, якщо воно зберегло на собі сліди правопорушення.

Доволі дискусійним видається також положення, закріплене в п. 61 ч. 9 ст. 100 КПК України, в якому зазначено таке: “... майно (грошові кошти або інше майно, а також доходи від них) засудженого за вчинення корупційного злочину, легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, його пов'язаної особи конфіскується, якщо в суді не підтверджено законність підстав набуття прав на таке майно”.

Однак у Конвенції ООН проти корупції зазначено, що Держави-учасниці можуть розглянути можливість встановлення вимоги про те, щоб особа, яка вчинила злочин, довела законне походження таких удаваних доходів від злочину або іншого майна, що підлягає конфіскації, тією мірою, якою така вимога відповідає основоположним принципам їхнього внутрішнього права (виділено нами - Є. Л.) й характеру судового або іншого розгляду (ч. 8 ст. 31).

Звертаємо увагу на те, що Основний Закон України містить положення, що передбачає такий основоположний принцип права нашої держави: “ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину” (ч. 2 ст. 62 Конституції України). Отже, положення зазначеної статті Конвенції про те, щоб особа, яка вчинила злочин, довела законне походження удаваних доходів від злочину або іншого майна, що підлягає конфіскації, наразі не може бути застосовано в Україні.

У контексті викладеного і зважаючи на зазначені аргументи вважаємо, що імплементація конвенційного положення про незаконне збагачення (ст. 20 Конвенції ООН проти корупції) у національне кримінальне законодавство (ст. 3682 КК України) також суперечить конституційному принципу презумпції невинуватості та відповідному положенню законодавства України про кримінальну відповідальність про те, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ч. 2 ст. 2).

Крім того, згідно з ч. 3 ст. 962 КК України спеціальна конфіскація застосовується також у разі, коли особа не підлягає кримінальній відповідальності у зв'язку з недосягненням віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, або неосудністю, або звільняється від кримінальної відповідальності чи покарання з підстав, передбачених цим Кодексом, крім звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності. У зв'язку з цим, звертаємо увагу на той факт, що спеціальна конфіскація є одним із заходів державного примусу, який повинен застосовуватися до особи, яка є винною у вчиненні правопорушення (у цьому випадку - злочину).

Якщо з тих чи інших причин склад злочину в діяннях особи відсутній, то й вести мову про застосування державою щодо неї будь-яких примусових заходів буде щонайменше несправедливим. У такому випадку держава повинна мати право вилучати в особи лише ті матеріальні цінності, що обмежені чи заборонені в цивільному обороті (наприклад, наркотичні засоби, вогнепальну зброю, отруйні чи радіоактивні речовини) і володіти якими ця особа не має права. У всіх інших випадках доля майна, що перебуває у володінні або користуванні особи, яка не є винною у вчиненні правопорушення, повинна вирішуватись у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 2 ст. 962 КК України, у разі якщо гроші, цінності та інше майно, одержані внаслідок вчинення злочину та/або є доходами від такого майна, були повністю або частково перетворені в інше майно, спеціальній конфіскації підлягає повністю або частково перетворене майно. Якщо конфіскація цих грошей, цінностей чи іншого майна на момент прийняття судом рішення про спеціальну конфіскацію неможлива внаслідок їх використання або неможливості виділення з набутого законним шляхом майна, або відчуження, або з інших причин, суд виносить рішення про конфіскацію грошової суми, що відповідає вартості такого майна. Отже, якщо особа, наприклад, продала майно, одержане внаслідок вчинення злочину, то спеціальній конфіскації підлягають як замінник проданого ті кошти чи майно, що перебуває у її власності. Таким чином, законодавець підміняє спеціальною конфіскацією покарання у виді конфіскації майна.

На нашу думку, зазначені положення закону України про кримінальну відповідальність є цілком справедливими і необхідними, а понад те, вони відповідають нормам міжнародного права. Зокрема, згідно з ч.ч. 4 і 5 ст. 31 Конвенції ООН проти корупції, якщо доходи від злочинів були перетворені частково або повністю в інше майно, заходи, зазначені в цій статті, застосовуються до такого майна, а якщо такі доходи від злочинів були долучені до майна, придбаного із законних джерел, то конфіскації підлягає та частина майна, яка відповідає оціненій вартості долучених доходів. Про те саме йдеться також у п. 6 ст. 5 Конвенції ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин. Крім того, на думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), конфіскаційні заходи може бути застосовано не лише стосовно безпосередніх доходів від злочину, але також щодо майна, зокрема прибутків та інших непрямих надходжень, одержаних через приховування або перетворення прямих доходів від вчинення злочину, або злиття їх з іншим, ймовірно законним, майном (Справа “Гогітідзе та ін. проти Грузії” (Gogitidze and Others v. Georgia), пункт 105)).

Утім варто при цьому зважити на те, що в санкціях більшості злочинів, за які застосовується спеціальна конфіскація, не передбачено такого виду покарання, як конфіскація майна. Остання встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК України (ч. 2 ст. 59 КК України). У звязку з цим доходимо висновку, що в існуванні конфіскації майна як покаранні немає потреби, адже правову функцію цього покарання тепер у повній мірі може виконувати спеціальна конфіскація.

Згідно з ч. 1 ст. 59 КК України, покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Аналіз наведених законодавчих визначень понять конфіскації та спеціальної конфіскації надає змогу зробити висновок про те, що головна відмінність між цими поняттями полягає у тому, що об'єктом конфіскації виступають матеріальні цінності, що є власністю засудженого, а спеціальної конфіскації - матеріальні цінності, які не належать або не повинні належати особі через те, що вони були предметом, знаряддям, засобом вчинення злочину або є доходами від майна, одержаного у злочинний спосіб.

Ми цілком поділяємо позицію вчених, які вважають, що конфіскація в загальноправовому сенсі характеризується такими ознаками: 1) безоплатність вилучення майна; 2) предмети, що конфіскуються, перебувають у власності суб'єкта на законних підставах; 3) результатом застосування конфіскації є перехід права власності на майно від того чи іншого суб'єкта до держави; 4) конфіскація призначається тільки за рішенням суду. Відповідно, всі інші випадки вилучення майна, звернення його в дохід держави чи інших суб'єктів тощо конфіскацією іменуватись не повинні. Із назви ст. 961 КК України випливає, що цей захід кримінально-правового характеру є “спеціальним” видом конфіскації майна, а отже, йому мають бути притаманні всі ознаки конфіскації майна в загальноправовому сенсі [16, с. 488].

Водночас у контексті вирішення питання про застосування і подальшу долю субінституту конфіскації майна вельми важливою видається необхідність законодавчого забезпечення охорони одного з основоположних прав людини - права власності: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як у інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Тому положення КК України повинні узгоджуватись з відповідними нормами Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини та практикою ЄСПЛ. Наприклад, у справі “Ісмаілов проти Російської Федерації” ЄСПЛ дійшов висновку, що для визнання втручання відповідним воно повинно відповідати тяжкості правопорушення, а не тяжкості певного передбачуваного порушення, яке проте не було насправді встановлено. За таких обставин конфіскація, застосована як додаткове покарання, була, на думку ЄСПЛ, невідповідною, оскільки покладала на заявника “індивідуальний надмірний тягар”.

Крім того, як було встановлено у справі “Уелч проти Сполученого Королівства” (Welch v. United Kingdom), ордер на конфіскацію - у розумінні остаточного вилучення для звернення у власність держави - суми, яка відповідає доходам від злочину, що за оцінкою суду були одержані підсудним після його засудження за зазначений злочин, розглядається Європейським судом як покарання у значенні цього поняття в Європейській конвенції. Таким чином, конфіскація суперечитиме статті 7 Європейської конвенції, якщо внаслідок неї особа матиме більші негативні наслідки, ніж повинна була б мати на час вчинення злочину.

Питання щодо застосування конфіскації майна наразі є актуальним і у вітчизняній судовій практиці. Наприклад, Верховниим Судом України, у постанові від 4 квітня 2011 р. (справа 1к-11), було висловлено правову позицію, згідно з якою на підставі ч. 2 ст. 59 КК України, в якій передбачено, що конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, це додаткове покарання за некорисливий злочин не застосовується навіть тоді, коли санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК України воно передбачене як обов'язкове. На думку суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України, встановлення конфіскації майна як обов'язкового додаткового покарання в санкції ч. 2 ст. 307 КК має характер колізії з положеннями ч. 2 ст. 59 КК України. Пріоритет у такій колізії завжди повинно мати положення, передбачене Загальною частиною КК України, оскільки це положення загального характеру і воно вирішує ситуацію з колізійним правовим змістом на користь особи.

Отже, міжнародне право хоча й передбачає конфіскацію майна як санкцію за вчинений злочин, проте рекомендує встановлювати її лише стосовно частини майна (при цьому таке майно, як правило, не належить правопорушнику) та забороняє застосування конфіскації у випадку, якщо вона становить індивідуальний надмірний тягар для правопорушника. Саме такий специфічний вид конфіскації в Україні реалізовано у вигляді спеціальної конфіскації. Тому конфіскація майна як вид покарання повинен бути повністю замінений спеціальною конфіскацією. При цьому ми не підтримуємо позицію тих юристів, які пропонують віднести спеціальну конфіскацію, в наявній редакції закону, до покарань як одного з його видів. У цьому контексті ми поділяємо міркування Д. С. Азарова про те, що застосування “спеціальної” конфіскації не може забезпечити досягнення мети покарання, зокрема, її каральної та виправної частини [1, с. 143].

У переважній більшості держав Європи покарання у виді конфіскації усього майна заборонене (наприклад, конституції Бельгії, Греції, Кіпру, Люксембургу, Туреччини) [11, с. 68-69]. Натомість конфіскація матеріальних цінностей, здобутих злочинним шляхом, а також предметів, знарядь і засобів вчинення злочину як захід безпеки чи як інший кримінально-правовий захід передбачена кримінальним законодавством Болгарії (ст. 53 КК); Голландії (ст.ст. 33 а, 36 с, 36 d КК); Данії (§ 75-77 КК); Естонії (ст. 33 КК); Іспанії (ст. 127 КК); Італії (ст.ст. 239-240 КК); Литви (ст. 72 КК); Молдови (п. d ч. 2 ст. 98 КК); Польщі (п. 4 ст. 39 і ст.ст. 4445 КК); Німеччини (§ 73-73 e КК); Росії (ст.ст. 1041-1042 КК); Сан-Марино (ст. 147 КК); Швейцарії (ст.ст. 58-59 КК).

Повна конфіскація майна як вид покарання скасована в багатьох європейських державах через те, що вона не має чітких меж, отже, не відповідає вимогам щодо призначення домірного покарання. Тому цей вид покарання, на думку М. І. Хавронюка, потрібно трансформувати, як це і зроблено в більшості цих держав, у два інших: 1) конфіскацію майна, здобутого злочинним шляхом (а також похідного від нього - нажитого шляхом використання майна, здобутого злочинним шляхом); 2) спеціальну конфіскацію [11, с. 232].

На наш погляд, не можна нехтувати й фактом переконаності багатьох науковців у тому, що покаранню у виді конфіскації майна не повинно бути місця в системі покарань [7; 18; 19]. Врешті ми поділяємо позицію академіка Н.О. Гуторової, яка вже давно пропонувала скасувати в Україні покарання у виді конфіскації майна на тій підставі, що таке покарання “несумісне з існуванням демократичної, ринково- орієнтованої держави” [20, с. 8, 21, 32].

Підсумовуючи викладене, можна дійти висновку про те, що імплементація положень міжнародно-правових актів щодо конфіскації є позитивним кримінально-політичним рішенням нашої держави. При цьому норми вітчизняного кримінального права про спеціальну конфіскацію в цілому відповідають міжнародним стандартам. Однак аналізовані кримінально-правові норми та норми кримінального процесуального права потребують узгодження між собою та подальшого вдосконалення у контексті приведення їх у відповідність до міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Список використаних джерел

1. Азаров Д.С. “Спеціальна” конфіскація: співвідношення кримінально-правових та кримінально-процесуальних норм / Д.С. Азаров // Кримінальний кодекс України 2001 року: проблеми застосування і перспективи удосконалення: Матеріали міжнародної наукової конференції. - Львів: ЛДУВС, 2006. - Ч. 1. - С. 142-145.

2. Батиргареева В.С. Спеціальна конфіскація як засіб запобігання злочинності в Україні / В.С. Батиргареева // Питання боротьби зі злочинністю. - 2014.

3. Горбачова І. М. Заходи безпеки в кримінальному праві (порівняльно-правовий аналіз) : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / І.М. Горбачова; Одеська національна юридична академія. - О., 2008. - 245 с.

4. Гуторова Н. Конфіскація майна за кримінальним правом України: проблеми та перспективи / Н. Гуторова, О. Шаповалова // Право України. - 2010. - № 9. - С. 56-65.

5. Задоя К.П. Нормативне (законодавче) вирішення питання про юридичну природу спеціальної конфіскації майна de lege ferenda / К.П. Задоя // Вісник Вищої ради юстиції. - 2012. - № 2 (10). - С. 76-86.

6. Козирєва В.П. Кримінальні покарання майнового характеру за законодавством України : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / В.П. Козирєва. - К., 2007. - 204 с.

7. Музика А.А. Покарання та його застосування за злочини проти здоров'я населення : монографія / А.А. Музика, О.П. Горох. - К. : ПАЛИВОДА А. В., 2012. - 404 с.

8. Пироженко О.С. Спеціальна конфіскація: загальні аспекти й еволюція вітчизняної кримінально-правової думки / О.С. Пироженко // Вісник кримінологічної асоціації України. - 2015. - № 3 (11). - С. 70-79.

9. Собко Г.М. Конфіскація за кримінальним законодавством України : дис... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Г.М. Собко ; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - К., 2008. - 236 с.

10. Хавронюк М.І. Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи : порівняльний аналіз, проблеми гармонізації : дис... д-ра юрид. наук : 12.00.08 / М.І. Хавронюк ; Львівський держ. ун-т внутрішніх справ. - К., 2007. - 557 с.

11. Цимбалюк В.І. Правова природа спеціальної конфіскації / В.І. Цимбалюк // Часопис Національного університету “Острозька академія”. Серія “Право”. - 2014. - №2(10). - С. 1-11.

12. Ященко А.М. Спеціальна конфіскація: деякі аспекти застосування / А.М. Ященко // Часопис Київського університету права. - 2013. - № 4. - С. 291-294.

13. Лащук Є.В. Предмет злочину в кримінальному праві України : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Є.В. Лащук. - К., 2005. - 271 с.

14. Музика А А. Предмет злочину : теоретичні основи пізнання : монографія / А.А. Музика, Є.В. Лащук. - К. : ПАЛИВОДА А. В., 2011. - 192 с.

15. Дудоров О.О. Кримінальна відповідальність за незаконне видобування корисних копалин в Україні : монографія / О.О. Дудоров, М.В. Комарницький, Д.О. Калмиков ; за ред. О.О. Дудорова, В.М. Комарницького. - Суми : РВВ ЛдУвС ім. Е.О. Дідоренка, 2016. - 5бб с.

16. Цветинович А.Л. Дополнительные наказания в советском уголовном праве / Л. Цветинович. - Калининград : Из-во КГУ, 1980. - С. 41-44;

17. Кузнецов А. Конфискация имущества как кумулятивный вид наказания в уголовном законодательстве / А. Кузнецов // Уголовное право. - 1999. - № 2. - С. 39-43;

18. Бурдін В.М. Санкції окремих статей Особливої частини КК України потребують змін / М. Бурдін // Життя і право. - 2004. - С. 42.

19. Гуторова Н.О. Проблеми кримінально-правової охорони державних фінансів України : автореф. дис. ... доктора юрид. наук / Н.О. Гуторова. - Х., 2002. - 38 с.

Анотація

У статті окреслено вектори подальших досліджень у напрямі вирішення питання щодо встановлення відповідності між тими міжнародними зобов'язаннями України, які вона на себе взяла стосовно запровадження світових стандартів у сфері конфіскації майна засуджених, і тими положеннями чинного законодавства, що виступають результатом імплементації зазначених зобов'язань.

Ключові слова: конфіскація майна, спеціальна конфіскація, інші заходи кримінально-правового характеру, заходи безпеки, кримінально-правова політика, міжнародна кримінально-правова політика.

В статье обозначены векторы дальнейших исследований в направлении решения вопроса об установлении соответствия между теми международными обязательствами Украины, которые она на себя взяла в части внедрения мировых стандартов в сфере конфискации имущества осужденных, и теми положениями действующего законодательства, которые выступают результатом имплементации этих обязательств.

Ключевые слова: конфискация имущества, специальная конфискация, иные меры уголовно-правового характера, меры безопасности, уголовно-правовая политика, международная уголовно-правовая политика.

Размещено на Allbest.ru