Особливості адміністративно-правової охорони встановленого порядку управління

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості адміністративно-правової охорони встановленого порядку управління

Формування в Україні демократичної правової держави означає, що публічна діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування отримує нову якість - демократичний, правовий та ефективний порядок управління, який розглядається у багатьох аспектах: і як складна багатоаспектна, соціально значима політико-правова та організаційно-правова категорія, і як одна із сторін бюрократичної спеціалізації управлінської праці, і як показник стану державної системи, її окремих елементів, її готовності вирішувати завдання, що стоять перед суспільством тощо. У найзагальнішому розумінні управління розглядається як категорія, що характеризує впорядкування взаємозв'язків і взаємодії певної множини елементів суспільства. Одним із видів управління, за допомогою якого формуються зв'язки у суспільному житті, є соціальне управління, в якому провідну роль відіграє управління державне, адже саме на нього покладається здійснення необхідних заходів впливу на суспільство чи його окремі ланки з метою їх упорядкування, збереження якісної специфіки, вдосконалення і розвитку.

Науково-теоретичним підґрунтям дослідження стали загальнотеоретичні праці фахівців у галузі теорії управління, адміністративного права та процесу, кримінального права, зокрема В.Б. Авер'янова, М.І. Бажанова, О.М. Бандурки, Д.М. Бахраха, Ю.П. Битяка, С. Гусарова, Сівалова, В. Колпакова, А. Комзюка, В.Д. Меньшагіна, О.І. Остапенка, В.П. Пєткова, В.В. Сташиса, Ю.О. Тихомирова, АЛ. Шергіна, та інших провідних науковців.

Мета статті полягає у тому, щоб на основі аналізу чинного адміністративного та адміністративно-деліктного законодавства України дослідити адміністративно-правову категорію «порядок управління», з'ясувати коло суб'єктів адміністративно-правової охорони порядку управління, надати конкретні пропозиції щодо удосконалення механізму його охорони. Порядок управління - це правове поняття, о відображає такого роду управлінські відносини, які об'єктивно передбачають необхідність узгодження, упорядкування, в регул - ванні відповідних процесів. Адміністративна проблематика охорони встановленого порядку управління обумовлена складно системою взаємозалежності адміністративного законодавства, адміністративного права та однойменної науки.

Коло суспільних відносин, що охороняються адміністративними нормами у сфері встановленого порядку управління, досить різноманітне, а існуюча на сьогодні їх класифікація за родовим об'єктом посягання вже застаріла. О.І. Остапенко та Л.О. Остапенко пропонують об'єднати всі адміністративні проступки у сфері встановленого порядку управління у три групи: 1) адміністративні проступки, що посягають на нормальну діяльність органів влади, громадських організацій у сфері охорони громадського порядку, діяльності судів, прокуратури і дотриманні законодавства; 2) адміністративні проступки, о посягають на нормальну діяльність органів влади у сфері економіки, екології, санітарії, стандартів, виробництва і торгівлі; 3) адміністративні проступки, що посягають на нормальну діяльність органів влади, пов'язані із забезпеченням та реалізацією прав і свобод громадян [3, с. 7-8].

В.І. Марчук дещо розширив та уточнив класифікацію, запропоновану вищезгаданими науковцями: 1) адміністративні проступки, які посягають на нормальну діяльність органів влади та громадських організацій у сфері охорони громадського порядку, а також волевиявлення громадян та порядку його застосування; 2) адміністративні проступки, які посягають на нормальну діяльність судів;

3) адміністративні проступки, які посягають на нормальну діяльність прокуратури та органів внутрішніх справ; 4) адміністративні проступки, які посягають на нормальну діяльність органів влади у сфері економіки, фінансів, екології, ядерної та радіаційної безпеки, соціальної політики, енергетики, стандартизації, сертифікації тощо; 5) адміністративні правопорушення, які посягають на нормальну діяльність органів влади у сфері обігу вогнепальної, холодної та газової зброї, боєприпасів до них, спеціальних засобів; 6) адміністративні правопорушення, пов'язані з правилами перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; 7) адміністративні правопорушення, які посягають на нормальну діяльність органів влади у сфері підтримання боєздатності держави; 8) адміністративні правопорушення, пов'язані із право на інформацію та державною таємницею [4, с. 33].

Враховуючи той факт, що частина норм КУпАП, де передбачена відповідальність за порушення встановленого порядку управління, має бланкетний характер, то їх зміст складається також з інших кодексів та законів України. Значна їх кількість містить у собі адміністративно-правові нор и, за допомогою яких визначаються права і обов'язки посадових осіб, а також права і обов'язки громадян у сфері виконавчої та розпорядчої діяльності.

Серед специфічних рис, власне, Кодексу України про адміністративні правопорушення слід виділити максимальну деталізацію юри - дико-фактичних підстав адміністративної відповідальності, звуження кола суб'єктів адміністративної відповідальності лише до фізичних осіб, відсутність чіткої системи (як слушно зазначає І.П. Голосніченко, п країни був виписаний на підставі структури основ законодавства Союзу РСР та союзних республік про адміністративні правопорушення, однак це не виправдовує асистемність цього акту) [6, с. 21], відсутність чіткого поділу КУпАП на матеріальні та процесуальні розділи, що й зумовило потребу подальшого внесення змін та доповнень з урахуванням докорінних змін соціально-економічних та політичних засад функціонування нашої держави.

Після здобуття Україною державної незалежності, законодавець розгорнув бурхливу правотворчу діяльність. Однак стан забезпечення порядку управління в багатьох галузях і с ерах публічної діяльності від цього не покращився. Відзначаючи суперечливий характер розвитку адміністративного законодавства, Ю.А. Тихомиров підкреслює, що він (розвиток) стримується кризовими явищами в економіці та інших сферах, недооцінко управління на всіх рівнях: заважає і законодавчий «вакуум» в деяких підгалузях, слабка реалізація прийнятих законів, ілюзія вирішення проблем за допомогою прийняття нових актів тощо.

Адміністративно-правова охорона порядку управління включає в себе комплекс різноманітних організаційно-правових, профілактичних заходів, здійснюваних органами державної влади при безпосередній участі громадян та їх об'єднань, які реалізуються за допомогою різних форм контролю та нагляду за виконанням чинного законодавства у даній сфері, забезпечення порядку управління, захисту прав і законних інтересів суб'єктів управлінських відносин, виявлення і припинення правопорушень, притягнення винних до адміністративної відповідальності і реалізації засобів адміністративно-правового та громадського впливу на правопорушників.

Контроль у сфері охорони встановленого порядку управління здійснюють різні органи. Функції загального контроль реалізують: резидент країни та його апарат; Кабінет Міністрів України; голови обласних державних адміністрацій; законодавчі (представницькі) органи. Вони наділені широкими повноваженнями, що дозволяють припиняти порушення нормативних правових актів, притягати порушників до юридичної відповідальності і налагоджувати діяльність суб'єктів, що ними перевіряються. Статус органів спеціалізованого контролю встановлюється відповідними органами і дозволяє їм втручатися у оперативну і господарську діяльність будь-якої ланки в системі галузевого управління.

У якості об'єктів контрольної діяльності виступають, з одного боку, всі сфери управлінської, господарської, соціально-культурної, адміністративно-політичної діяльності, а з іншого - управлінські функції (планування, організація, регулювання та ін.). Контроль ґрунтується на таких принципах, як систематичність, регулярність, циклічність процесу перевірочних дій (операцій). У контрольній діяльності використовуються різні методи - тематичні перевірки, контрольно-інформаційні матеріали, доповіді, звіти, аналітичний огляд ситуації, бесіди з розробника и тощо.

Механізм контролю характеризується такими специфічними рисами як автономія контрольних органів; спеціалізація функцій контролю; компетенція контрольних органів, реалізація контролю (при проведенні контролю повинні дотримуватися права на захист), санкція контролю (фінансові, адміністративні санкції тощо).

Таким чином, контрольна діяльність властива будь-якому суб'єкту управління, оскільки кожен з них контролює виконання прийнятих рішень, завдань, дотримання законності у внутрішній та зовнішній системі. Тим самим контроль спрямований і на забезпечення встановленого порядку управління в його широкому і вузькому розумінні.

Суть адміністративного нагляду полягає у спостереженні за виконанням діючих в сфері управління різноманітних спеціальних норм, загальнообов'язкових правил, закріплених у законах і підзаконних актах. Він здійснюється щодо органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань і громадян, і «забезпечує недоторканність охоронюваних об'єктів від різного роду посягань, здатних завдати матеріальної або моральної шкоди» [9, с. 58].

Л. Сушко пропонує розглядати контроль і нагляд як синонімічні поняття, де контроль - це «процес здійснення суб'єктом державної влади своїх наглядових повноважень» [10, с. 120]. ХЛ Ярмакі, хоча й припускає наявність певних відмінних ознак у контролі і нагляді, також розглядає їх у якості подібних видів державної діяльності [11, с. 11], як і М.В. Руденко [12, с. 29]. У той час як О. Андрійко пропонує нагляд розглядати як «окремий вид контролю, до особливостей якого належить те, що нагляд здійснюється державними органами одо об'єктів, які ї організаційно не підпорядковані, тоді як контроль стосується підпорядкованих суб'єктів; у процесі нагляду застосовуються заходи адміністративного впливу, тоді як за результатами контролю можуть застосовуватися і заходи дисциплінарні; адміністративний нагляд здійснюється за дотриманням відповідними суб'єктами спеціальних норм і правил, а контроль - за діяльністю підконтрольних об'єктів у цілому чи окремими її аспектами» [13, с. 349-350].

Не зважаючи на триваючу й дотепер полеміку у науковому середовищі щодо співвідношення контролю та нагляду, у будь-якому випадку, основним завданням органів адміністративного нагляду є забезпечення чіткого, одноманітного виконання загальнообов'язкових норм і спеціальних правил, тобто забезпечення законності в управлінні, підтримання встановленого порядку управління. Вирішення цих, а також багатьох інших завдань наглядової діяльності здійснюється шляхом попередження, припинення правопорушень, притягнення до відповідальності винних осіб.

Органи адміністративного нагляду, реалізуючи повноваження щодо попередження та припинення правопорушень, виносять на адресу піднаглядних об'єктів обов'язкові для виконання приписи про усунення виявлених порушень, причин і умов їх вчинення. Вони дають право давати обов'язкові для виконання приписи про призупинення робіт, о ведуться з порушенням відповідних норм, правил безпеки, в разі крайньої необхідності; забороняти експлуатацію транспортних засобів; припиняти ді рані е виданого дозволу на право ведення певного виду діяльності; ставити питання про відсторонення від роботи осіб, які систематично порушують відповідні правила і нор и та ін.

Деякі органи адміністративного нагляду наділені право притягати винних осіб до адміністративної відповідальності, а також накладати адміністративні стягнення. Наглядові органи, які не наділені юрисдикційними повноваженнями, зобов'язані направляти матеріали про виявлені порушення до суду, органам і посадовим особам, уповноваженим розглядати відповідні справи. Органи адміністративного нагляду мають певні повноваження і в області нормотворчості. Елементом адміністративного нагляду є моніторинг як система спостережень, оцінки та прогнозу стану і динаміки тих чи інших явищ і процесів, що встановлюється відповідними державними органами, хоча деякі вчені схиляються до того, моніторинг слід розглядати як різновид контролю, його певну форму, що, у порівнянні з наглядом, за наслідками впливу можна віднести до його пасивної форми. Застосування моніторингу пов'язують із відсутністю ситуації чи процесу у сфері управлінської діяльності, відмежування впливу прийнятих управлінських рішень, правових актів на існуючі суспільні відносини. При цьому використовуються в якості методів такої діяльності не стільки перевірка та ревізія, скільки спостереження та аналіз [14, с. 30].

Невипадково деякі органи виконавчої влади одночасно здійснюють контрольну і наглядову діяльність, поєднуючи риси тієї та іншої. Зі тісту нагляду в контрольно-наглядову діяльність входить такий елемент, як «перевірка тільки з точки зору законності». Зі тісту ж контролю запозичена інша її ознака - «прийняття заходів в ході або за результатами контролю». У підсумку зміст контрольно-наглядової діяльності полягає у проведенні перевірки піднаглядного характеру з наступним прийняттям заходів, але заходів не заохочувальних і не дисциплінарних, а заходів адміністративно-припиняю - чого характеру та адміністративних стягнень.

Основна ж відмінність між наглядом і контролем, напевно, полягає в тому, що в процесі нагляду здійснюється перевірка виконання дій і рішень органу (посадової особи) з точки зору їх відповідності виключно закону (а не з позиції доцільності); заходи, що приймаються в процесі або за підсумками нагляду, можна вважати спеціальними, оскільки їх перелік чітко визначений і обмежений в правовому акті і має єдину мету - утримати піднаглядний об'єкт в рамках встановленого правового ре и у, а при порушенні - відновити законність.

Таким чином, завершуючи дослідження порядку управління як об'єкта адміністративно-правової охорони, спробуємо сформулювати наступні висновки:

- адміністративно-правова охорона порядку управління включає в себе комплекс різноманітних організаційно-правових та профілактичних заходів, здійснюваних органами державної влади при безпосередній участі громадян та їх об'єднань, які реалізуються за допомогою різних норм контролю та нагляду за виконання чинного законодавства у даній с ері, забезпечення порядку управління, захисту прав і законних інтересів суб'єктів управлінських відносин, виявлення і припинення правопорушень, притягнення винних до адміністративної відповідальності і реалізації засобів адміністративно-правового та громадського впливу на правопорушників;

- зміст контрольно-наглядової діяльності щодо адміністративно-правової охорони встановленого порядку управління полягає у проведенні перевірок піднаглядного характеру з наступним прийняттям заходів, але заходів не заохочувальних і не дисциплінарних, а заходів адміністративно-припиняючого характеру та адміністративних стягнень;

- до числа суб'єктів адміністративно-правової охорони встановленого порядку управління відносяться: Президент України та його апарат; Кабінет Міністрів України; голови обласних державних адміністрацій; законодавчі (представницькі) органи. Міжвідомчий функціональний контроль здійснюють міністерства та інші центральні органи виконавчої влади в межах наданої їм компетенції. Органами спеціалізованого контролю є служби, агентства, інспекції, що діють в системі центральних органів виконавчої влади, а також центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Вони наділені широкими повноваженнями, що дозволяють припиняти порушення нормативних правових актів, а також притягувати порушників до юридичної відповідальності.

До сьогоднішнього часу, однією з головних проблем функціонування та діяльності державних контролюючих органів була й залишається їх велика чисельність, що, у свою чергу, негативно впливає на якість контрольної діяльності, а також стан корумпованості цих органів. Вирішення проблеми щодо упорядкування чисельності та повноважень державних контрольних органів полягає у прийнятті Закону України «Про державний контроль в країні»;

- у якості об'єктів контрольної діяльності виступають, з одного боку, всі сфери управлінської, господарської, соціально-культурної, адміністративно-політичної діяльності, а з іншого - управлінські функції (планування, організація, регулювання та ін.);

- механізм контролю характеризується таки и специфічними риса и як автономія контрольних органів; спеціалізація функцій контролю; компетенція контрольних органів, реалізація контролю (при проведенні контролю повинні дотримуватися права на захист), санкція контролю (фінансові, адміністративні санкції то о).

Література

демократичний управління влада самоврядування

1. Ворушило С.В. Адміністративно-правова охорона атмосферного повітря: дис…. канд. юрид. наук: спец. 12.00.07. Донецьк: Донецький юридичний інститут імені Е.О. Дідоренка, 2010. 252 с.

2. Ульянов О.І. Адміністративно-правовий захист міліцією прав громадян у сфері громадського порядку: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07. Х.: Нац. ун-т внутр. справ, 2002. 18 с.

3. Остапенко. І., Остапенко Л.О. Адміністративно-правовий захист встановленого порядку в Україні: навч. посібник. Львів: ЛьвДУВС, 2008. 345 с.

4. Марчук В.І. Адміністративно-правове забезпечення встановленого порядку управління в Україні органами внутрішніх справ: дис…. канд. юрид. наук: спец. 12.00.07. Львів: Львівськ. держ. ун-т внутр. справ, 2011. 234 с.

5. Заруба В.М. Історія держави і права України: навчальний посібник. К.: Центр навчальної літератури, 2005. 224 с.

6. Голосніченко І. Проблеми кодифікації норм, що встановлюють адміністративну відповідальність // Право України. 2002. №10. С. 20-24.

7. Тихомиров Ю.А. Курс административного права и процесса. М.: «Юринфорцентр», 1998. 798 с.

Размещено на Allbest.ru