Адвокатура в системі суб’єктів правоохорони України

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 351.74/. 76(477)

Адвокатура в системі суб'єктів правоохорони України

М.В. Завальний,

канд. юрид. наук, ст. наук. співр.,

Харківський національний університет внутрішніх справ

Дієвість держави визначається спроможністю забезпечити реальний захист прав і свобод окремих громадян і безпеку всього суспільства. Забезпечення такого захисту з боку держави та її органів, стимулювання розвитку інститутів громадянського суспільства, протидія злочинності та ад іністративни деліктам повинні бути основними завданнями реформування вітчизняної правової системи.

На превеликий жаль, мусимо констатувати, що сучасна Українська держава не відповідає ідеальним уявленням про правову державу, яка забезпечує та гарантує дотримання прав і свобод особистості належним чином. Однак, у будь-якому разі, наявність здорових взаємовідносин громадян із різними державними органами, контроль за дотримання прав і свобод громадян є обов'язковою умовою існування демократичного суспільства. Існуюча недовіра громадян одо правоохоронних структур, правовий нігілізм значно ускладнюють реальну ситуацію в зазначеній сфері.

Провідне місце щодо забезпечення прав і свобод громадян посідає інститут адвокатури. Саме адвокати, викону чи своє обов'язки реалізують серед іншого й правоохоронні функції й, зокрема, правозахисні.

Однак, численні зміни у вітчизняному законодавстві, які стосуються адміністративно-правового статусу адвокатури й системи суб'єктів правоохорони останніх років, вимагають додаткового аналізу змісту діяльності адвокатури в цій сфері. Тому метою статті є визначення місця адвокатури серед недержавних суб'єктів правоохорони в Україні, її ролі в формування громадянського суспільства.

Для чіткого розуміння сутності державної та недержавної правоохоронної діяльності необхідно визначити саме поняття правоохоронної діяльності. Відсутність чіткого та загальновизнаного визначення даного терміну в юридичній літературі, єдиного підходу до віднесення тих чи інших суб'єктів до правоохоронних обумовлене тим, що він має багатогалузевий характер (охоплює конституційне, кримінальне, адміністративне та інші галузі права). Незважаючи на те, що в численних нормативно-правових актах використовуються поняття «правоохоронна діяльність», «правоохоронні органи», єдиного розу іння одо зазначених понять ще не сформовано. Зокрема, визначення правоохоронних органів в Законі України <ТІро державний захист працівників суду і правоохоронних органів» [1] зводиться ли е до перерахування органів, які здійсн ть правозастосовні або правоохоронні ункції (до речі, перелік актично є відкрити ). Незавершеність процесу теоретичного та організаційно-правового переос ислення цих понять не сприяють створенню злагодженого правого еханіз у регул вання діяльності суб'єктів правоохорони і, врешті-решт, впливає на ефективність забезпечення прав і свобод суб'єктів правовідносин.

У вітчизняній ридичній літературі невирішеним є питання щодо змісту та суб'єктного складу правоохоронної діяльності. З коного з цих питань о на виділити дві найпоширеніші позиції:

1. За своїм змістом правоохоронна діяльність або обмежується діяльністю щодо боротьби з конкретними, вже вчиненими правопорушеннями й усуненню їх наслідків; або передбачає й створення максимально сприятливих умов для безперешкодної і якісної реалізації права в цілому, суб'єктивних прав і юридичних обов'язків зокрема.

2. Правоохоронна діяльність розглядається або як діяльність винятково державних органів», або як діяльність і державного, і недеравного характеру.

Правоохоронна діяльність є універсальни соціальни яви е , й, у зв'язку з ци , її не о на зводити до діяльності ли е дер авних органів, ти біль е спеціальних. она ти чи іншим чином здійснюється й деякими громадськими об'єднаннями, й більшістю деравних органів.

У якості суб'єктів правоохоронної діяльності о уть виступати різні групи, со зи, онди, центри, асоціації й ін і гро адські об'єднання. ито а вага правоохоронних ункцій останніх, які зазвичай назива ть неурядовими правозахисними установами, значно превалює над іншими. Таким чином, правоохоронну діяльність щодо суб'єктів її здійснюючих можна розділити на два види: державну правоохоронну діяльність і правоохоронну діяльність недержавного характеру.

У зв'язку з тим, що правоохоронна система спеціальне державне утворення, поняття «суб'єкт правоохоронної системи» і «суб'єкт правоохоронної діяльності» не збігаються. До «суб'єктів правоохоронної системи» слід відносити лише державні органі правоохоронного призначення, а до «суб'єктів правоохоронної діяльності» належать багато ін их органів держави, а також громадські об'єднання, що виконують правоохоронні функції. адміністративний правовий адвокатура

Обґрунтованим є твердження про виключення із числа сучасних правоохоронних органів адвокатури й нотаріату. Якщо раніше, за радянських часів, адвокатура, хоча і вважалася гро адсько організаціє , насправді була однієї з дер авних структур, то нині адвокатура, наса перед, гро адська організація, що не залежить від держави. Те ж саме стосується й нотаріату сьогодні поряд з дер авни діє й приватний нотаріат, а найбли чи часо увесь нотаріат ає стати приватни .

Найбільш обґрунтовано вбачається ду ка тих авторів, які пропону ть розрізняти дер авні правоохоронні органі й недер авні правоохоронні організації й установи. акий підхід вирі ує, принай ні, дві пробле и: по-пер е розмежовує серед суб'єктів правоохоронної діяльності органі держави й громадські об'єднання; по-друге дана позиція в жодному разі не послаблює основного критерію для віднесення зазначених структур до розряду правоохоронних їх правоохоронної сутності.

Існує думка, що правоохоронна діяльність може здійснюватися не будь-яким способом, а лише за допомогою застосування юридичних заходів впливу, до яких прийнято відносити примусові заходи й стягнення. Тому мова може йти лише про дер авну, а не про ви сукупність правоохоронної діяльності, адже лише держава має монополію на примус. Однак слід зазначити, що право на примус не є спеціальною характеристикою правоохоронних органів, адже це право належить усім органам держави (всі ці органи функціонують від імені держави). Винятковий характер деравного при усу спеціальної правоохоронної діяльності проявляється в правозастосуванні, спря ованій на забезпечення реалізації правових нор і виступа ть одночасно ор о цієї реалізації.

Відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 р., адвокатура проголошується недержавним самоврядним інститутом, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання ін их видів правової допо оги на про есійній основі. иходячи із цього, оден дер авний орган й орган ісцевого са оврядування не ає права втручатися в діяльність адвокатів (ч.1 ст.5 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) [2]. Таке положення більше відповідає принципам правової дер ави, проголо ени онституціє України, і завданням адвокатури як організації, о здійсн є захист прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб шляхом надання їм кваліфікованої юридичної допомоги [3, с.14].

Прийняття нового Закону визначило також законодавчі засади для створення в Україні професійного самоврядного інституту адвокатури та посилення гарантій діяльності адвокатури. Слід зазначити, що Законом «Про адвокатуру» 1992 року хоча було задекларовано, що адвокатура є добровільним професійним громадським об'єднанням, але фактично це об'єднання складалось із кваліфікаційно-дисциплінарних комісій в областях та Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури. Проте, оскільки формування таких комісій здійснювалось не тільки за участі адвокатів (членами кваліфікаційних ко ісій тако були представники судової влади, органів ісцевого са оврядування та місцевих управлінь юстиції), то вказану структуру навряд чи о на назвати адвокатськи са оврядування , хоча зазначені органи виконували чи ало дій, направлених на забезпечення реалізації адвоката и своїх функцій [4, с.25].

І лише Законом 2012 року в Україні запроваджена єдина всеукраїнська система органів адвокатського самоврядування з її ієрархією і певною централізацією.

Незважа чи на існування певних спірних питань стосовно правового статусу Національної асоціації адвокатів і, так би мовити «примусовості» членства в ній всіх адвокатів, (мається на увазі, що всі адвокати автоматично стають членами цієї асоціації), слід відмітити головний позитивний момент, який полягає у тому, що створення Національної асоціації автоматично об'єднує всіх українських адвокатів в одну організаційну структуру. Тобто, діяльність адвокатів України не лише регулюється рішеннями відповідних Рад адвокатів, а створюється система, при якій всі адвокати України об'єднані в єдину організаці . к зазначає . ернобай, у такий спосіб забезпечується сприйняття адвокатури України не як набір певних регіональних колегій, а як цілісна організація [4, с.26].

Як вже було зазначено, адвокатура не входить до системи державних органів (й правоохоронних, зокрема). Однак завдання, що покладені на неї, ма ть загальнодержавну вагу й відображають публічний інтерес суспільства.

Публічно-правові завдання адвокатів зобов'язують у випадках, передбачених законом, забезпечувати пільгове або безоплатне юридичне обслуговування соціальне незахищених верств громадян. Виконання цих публічнозначимих для суспільства й держави завдань обумовлює необхідність надання відповідних гарантій з боку держави. Очевидно, виходячи із цих обставин, багато авторів підкреслюють публічно-правовий характер діяльності адвокатури за дорученням держави.

Від ова від сугубо дер авної онополії в здійсненні правоохоронної діяльності й покладання окремих функцій щодо захисту прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб на недер авні суб'єкти правоохорони визначає публічний характер таких ункцій, врегульованих адміністративним правом.

Щодо нині не всі вітчизняні науковці поділя ть ду ку, о адвокати викону ть публічно-правову ункці . Зустріча ться суд ення про те, о кон еренції адвокатів є добровільни и об'єднання и осіб, о зай а ться адвокатсько діяльніст , і відносяться до неко ерційних організацій, оскільки не пересліду ть у якості основної ети здобування прибутку й не розподіля ть отри аний прибуток і учасника и. астина адвокатів категорично виступа ть проти тези про те, о адвокатура служить державним і загальнонародним інтереса , вва а чи, о така позиція завдає шкоди правосуддю. Деякі адвокати вважають, що в умовах ринкової економіки послуги, що надаться адвокатами, перетворилися у звичайний продукт, що підлягає реалізації, збуту, просуванню на ринку аналогічних послуг. Однак визнання аціональної асоціації адвокатів України недержавною некомерційною професійною організацією (ст.45 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») зовсім не означає, що на це об'єднання громадян не о е бути покладено публічно-правові функції [7, с. 101]. Здійснення публічноправових ункцій не є онополіє органів дер авної влади або ісцевого са оврядування. Окремі недержавні структури можуть тако наділятися таки и ункція и, це, наприклад, політичні партії, нотаріат або адвокатури. Включення в систему публічної влади недержавних суб'єктів покликано створити ефективний механізм контролю з боку суспільства за діяльніст дер ави. ри цьо у дер ава гарантує певни категорія гро адян одержання кваліфікованої юридичної допомоги, покладаючи на адвокатів обов'язок виявити її безко товно, з від кодування за рахунок коштів бюджету. Відповідно до ст.15 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допо огу, визначаються в якості суб'єктів надання безоплатної вторинної правової допомоги. У такому випадку надання кваліфікованої ридичної допомоги є вже не правом, а обов'язком адвоката, пов'язаної зі здійснення державою захисту прав і свобод людини й громадянина.

У зв'язку з усім вищевикладеним правомірно розглядати адвокатуру як суб'єкт, що здійснює правоохоронну діяльність. При цьому правоохоронну діяльність слід розглядати як діяльність державних і громадських організацій, яка здійснюється з метою охорони права спеціально на те вповноваженими органа и й гро адськи и ор ування и шляхом застосування заходів юридичної відповідальності, відповідно до закону й з дотриманням установлених процедур.

У системі суб'єктів, що здійснюють правоохоронну діяльність, адвокатура посідає особливе місце. Саме вона покликана забезпечувати права л дини й гро адянина в процесі здійснення правоохоронної діяльності шляхом надання ї квалі ікованої ридичної допо оги. Це основна мета діяльності адвокатури, у той час як ін і правоохоронні органи о уть переслідувати й інші цілі: попередження й припинення правопорушень, досягнення істини у кримінально у провадженні тощо.

У юридичній літературі, присвяченій адвокатській діяльності, прийнято підкреслювати не лише її значення для забезпечення суб'єктивних прав особи, але й публічно-правовий характер.

Поділ інтересів на приватні й публічні (тобто суспільні), а галузі права, відповідно, на ті, які опікують приватними й загальними (державними) інтересами, походить від права Стародавнього Риму: Публічне право відноситься до стану римської держави. А приватне на користь окремих осіб.

У сучасному розумінні публічне право це частина правової системи, норми якої спрямовані на захист загального добра, до досягнення суспільних цілей і завдань; приватне право захи ає інтерес особистості, приватну власність, приватне підприє ництво. адянська ридична доктрина була побудована на нівелюванні приватних інтересів і превалюванні державних (публічно-правових) інтересів. Нині, із впровадженням у життя, а значить і в право, принципів ринкової економіки, з відродженням приватного підприємництва й приватної власності, приватні й суспільні інтереси щільно сплітаються. І вже неможливо однозначно погодитися із затверд ення , о до галузей викл чно публічного права відносяться: міжнародне публічне право, конституційне право, ад іністративне право, інансове право й низка інших. Кожне з них містить положення, які можуть бути використані при захисті приватного інтересу.

Звідси безперечний є висновок: доки адвокат здійсн є свої ункції в е ах закону й сприяє затверд енн правопорядку, він діє в інтересах і приватної особи, і суспільства, і держави. Ця його діяльність повинна оцінюватися як публічно-правова. І навпроти, якщо адвокат ставить перед собою мету, що суперечать закону й моралі, або використовує протизаконні засоби й способи захисту інтересів довірителя, його діяльність переростає в антигромадську, що містить загрозу й для приватних інтересів. Втім, те ж можна сказати й про діяльність суду й усієї правоохоронної системи. Приміром, вирок суду, якщо він незаконний і необгрунтований, не може відповідати публічним інтересам.

Представництво інтересів громадян у конституційному, кримінальному, адміністративному й цивільному судочинстві спрямовано не тільки на задоволення інтересу однієї приватної особи, й на забезпечення принципу з агальності судового процесу, досягнення істини, захист прав гро адян і, ти са и , на створення демократичної правової держави, проголошеної Конституцією України.

Тому в діяльності адвокатури при наданні ридичної допо оги одночасно в наявності інтерес приватний (поновлення порушеного права конкретного довірителя), і публічний (інтерес усього суспільства в цілому), адже держава зобов'язалася перед суспільством і кожним його членом забезпечити всім і кожному допомогу в питаннях права. Але допомогу що надаватиме не чиновник, а представник громадянського суспільства, який як слід обізнаний у праві. Держава повинна створити таким знавцям права належні умови для виконання ними покладених на них ункцій. Такими знавцями права і є адвокати [8, с.9-12].

Здійснення публічно-правових функцій не є онополією органів державної влади або органів ісцевого самоврядування. Окремі недержавні структури можуть також наділятися ними. Включення в систему публічної влади недержавних утворень покликане створити ефективний механізм контролю з боку суспільства за діяльністю держави [9, с.14--18].

Віднесення адвокатури до системи суб'єктів, які виконують правоохоронну діяльність адвокатура посідає в ній виключно особливе поло ення. а е адвокатура покликана забезпечити права й свободи л дини в ході правоохоронної діяльності ляхо надання кваліфікованої юридичної допомоги. Адвокатура певно іро виконує роль ва еля і різни и гілка и влади, виступа чи своєрідним, так би мовити «буфером», який збалансовує правозахисні інтереси гро адянського суспільства з потреба и й о ливостя и держави. Хоча адвокатура й не належить до жодної з гілок влади, але, будучи специ ічним суспільно-правовим інститутом, який є одним з найважливіших у вітчизняній юстиції, він посідає чільне місце в системі соціальних зв'язків, що забезпечують взаємодію різних гілок влади у правовій державі.

Література

1. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів : Закон України від 23.12.1993 № 3781-XII. URL: http://zakon3. rada.gov.ua/l aws/ show/3 781-12.

2. Про адвокатуру та адвокатську діяльність : Закон України від 05.07.2012 № 5076VI // Відомості Верховної Ради України. 2013. № 27. Ст. 282.

3. Молдован А. В., Тилик Т. М. Адвокатура України : навч. посіб. Київ: Алерта, 2013. 254 с

4. ернобай . Закон країни « ро адвокатуру і адвокатську діяльність» (деякі підсумки реалізації) // Бюлетень Міністерства юстиції України. 2013. № 6. С. 25-31.

5. ро затверд ення роз'яснення з питання отримання особою свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю без проходження стажування, з урахуванням стажу роботи на посаді по ічника адвоката та на підставі дипло у спеціаліста про перепідготовку: рі ення ади адвокатів країни 8 від 26.02.2016 року // Збірка рішень Ради адвокатів України за 2012-2017 роки / упоряд. В. В. Красник. Х. : Фактор, 2017. 576 с.

6. ро затверд ення у новій редакції орядку допуску до складення квалі ікаційного іспиту, порядку складення кваліфікаційного іспиту та методики оцінювання результатів складення квалі ікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю в Україні: Рішення Ради адвокатів від 17.12.2013 р. // Збірка рішень Ради адвокатів України за 2012-2017 роки / упоряд. В. В. Красник. Х. : Фактор, 2017. 576 с.

7. Антошкіна В. К., Картамишева О. Є., Сєдих К. А. Адвокатура України : навч. посіб. Донецьк : Юго-Восток, 2012. 155 c.

8. Баренбойм П. Б., Резник Г. М. Адвокатура как защитник гражданского общества // Адвокат. 2004. № 8. С. 9-12.

9. Коваль М. Державна влада та адвокатура у світлі забезпечення справедливого судочинства в Україні // Юридичний журнал. 2006. № 5. С. 14-18.

Размещено на Allbest.ru