Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ПОПЕРЕДЖЕННЯ ТА ПРОТИДІЯ АДМІНІСТРАТИВНИМ ПРАВОПОРУШЕННЯМ В УКРАЇНІ

МІЛОВІДОВА СВІТЛАНА ВАЛЕРІЇВНА

Спеціальність 12.00.07 - адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Київ - 2016

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана

Науковий керівник:

кандидат юридичних наук, доцент

Літошенко Олена Святославівна,

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, доцент кафедри правового регулювання економіки

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор

Колпаков Валерій Костянтинович,

Запорізький національний університет, завідувач кафедри адміністративного та господарського права

кандидат юридичних наук

Усенко Роман Анатолійович,

директор Департаменту конституційного, адміністративного та соціального законодавства Міністерства юстиції України

Захист відбудеться «30» вересня 2016 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.006.09 в Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Державного вищого навчального закладу «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» за адресою: 03680, м. Київ, вул. Дегтярівська, 49 г.

Автореферат розісланий «29» серпня 2016 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л. О. Кожура

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Відповідно до ст. 1 Конституції, Україна є демократичною, соціальною, правовою державою. Ствердження України як правової держави передбачає прогресивне обмеження в часі та просторі різних форм протиправної поведінки соціальних суб'єктів, однією з яких є адміністративні правопорушення. Цей вид правопорушень становить суттєву загрозу різноплановим суспільним відносинам, оскільки передбачає систематичні посягання на повсякденний порядок управління, який формується, зокрема, через адміністративно-правові приписи та заборони і через який здебільшого забезпечується стабільне, кероване, упорядковане існування життя людей у складно організованому, урбанізованому суспільстві. При цьому сфера, що уможливлює виникнення нових і модифікацію вчинення традиційних адміністративних правопорушень, постійно розширюється унаслідок використання здобутків науково-технічного прогресу і як результат того, що сучасні суспільства стають дедалі технологічнішими. Отже, ефективна протидія, передусім запобігання різним формам скоєння адміністративних правопорушень, є важливим напрямом правової політики будь-якої сучасної держави. Для України, яка перебуває в пошуках найбільш виправданих моделей державної діяльності, у тому числі щодо контролю адміністративної деліктності, це питання є надзвичайно актуальним.

Загалом, проблематика, пов'язана з протидією адміністративним правопорушенням, є традиційною для української науки адміністративного права. У її межах досліджено численні аспекти згаданого питання, починаючи від детального аналізу законодавства про адміністративні проступки і закінчуючи особливостями окремих категорій осіб (в єдності соціальних, професійних, психологічних, інших характеристик), що виступають реальними або потенційними правопорушниками. Однак сьогодні існує нагальна потреба в комплексному, системному баченні процесу попередження і протидії адміністративним правопорушенням для відтворення цього процесу в адекватному понятійному й концептуальному апараті. Необхідним також є відтворення в такому апараті форм практичної діяльності, які враховуватимуть зміни, що відбуваються в соціальній, політичній і правовій системі сучасної України, і використовуватимуть прогресивний досвід різних країн у сфері протидії адміністративним проступкам та їх попередження в різний спосіб.

В основу дисертаційного дослідження покладено ґрунтовні напрацювання вітчизняних та зарубіжних фахівців: В. Б. Авер'янова, А. Б. Агапова, О. М. Бандурки, Д. М. Бахраха, В. М. Бевзенка, Ю. П. Битяка, Ю. А. Ведєрнікова, В. В. Галунька, Є. С. Герасименка, І. П. Голосніченка, С. Т. Гончарука, Т. О. Гуржія, Г. В. Джагупова, В. В. Доненко, Р. А. Калюжного, А. І. Каплунова, Л. В. Коваля, Т. О. Коломоєць, В. К. Колпакова, А. Т. Комзюка, М. М. Коніна, О. В. Кузьменко, В. І. Курила, Р. С. Мельника, О. І. Миколенка, В. І. Олефіра, О. І. Остапенка, С. В. Пєткова, С. Г. Стеценка, О. А. Троянського, Н. В. Хорощака, О. В. Чекаліної, О. П. Шергіна, В. К. Шкарупи, Х. П. Ярмакі та ін.). Попри це, далеко не всі аспекти проблеми попередження адміністративних правопорушень в Україні та протидії їм можна вважати вивченими повною мірою, що й підкреслює актуальність теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до загальнофакультетської теми юридичного факультету Державного вищого навчального закладу «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана «Угода про асоціацію України з ЄС як основа розвитку її національного законодавства» (номер державної реєстрації 0115U003418).

Тема дисертації передбачає формулювання пропозицій щодо внесення змін до сучасного адміністративного законодавства й відповідає основним положенням Закону України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» від 11 липня 2011 р. № 2623-III та Постанові Кабінету Міністрів України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 10 вересня 2014 р. № 442.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є теоретичне обґрунтування сутності, основних форм і методів попередження та протидії адміністративним правопорушенням у сучасній Україні й розроблення пропозицій щодо підвищення їх ефективності.

Для досягнення зазначеної мети поставлено такі задачі:

- надати стислу характеристику сутності, основних ознак, особливостей адміністративних правопорушень, здійснити короткий ретроспективний аналіз явищ, пов'язаних з попередженням та протидією адміністративним правопорушенням;

- викласти комплексне бачення правових джерел, на основі яких здійснюється попередження та протидія адміністративним правопорушенням у сучасній Україні;

- з'ясувати сутність механізму попередження та протидії адміністративним правопорушенням, охарактеризувати його основні елементи;

- визначити місце профілактичної діяльності як центрального і найбільш перспективного елементу в механізмі попередження адміністративних правопорушень в Україні;

- надати комплексну характеристику адміністративного примусу як необхідної складової в механізмі попередження та протидії адміністративним правопорушенням (на основі узагальнення відповідного теоретичного, статистичного та соціологічного матеріалу);

- здійснити порівняльний аналіз досвіду попередження та протидії адміністративним правопорушенням в інших країнах, з'ясувати доцільність використання конкретних форм цього досвіду в сучасній Україні;

- запропонувати окремі заходи щодо вдосконалення правового регулювання попередження та протидії адміністративним правопорушенням в Україні.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини у сфері попередження та протидії адміністративним правопорушенням в Україні.

Предметом дослідження є попередження та протидія адміністративним правопорушенням в Україні.

Методи дослідження. Методологія дослідження ґрунтується на органічному поєднанні філософських, загальнонаукових та спеціально-юридичних методів дослідження.

Системний метод, прийоми логічного та юридико-догматичного методу використано для аналізу адміністративних правопорушень як виду правопорушень (підрозділ 1.1); прийоми історичного аналізу, дотримання принципу об'єктивності, єдності історичного і логічного аналізу - для здійснення ретроспективного аналізу явища протидії і попередження адміністративних деліктів (підрозділ 1.2); системний, формально-юридичний методи - для аналізу правових джерел, що покладено в основу процесу попередження та протидії адміністративним правопорушенням в Україні (підрозділ 1.3); прийоми логічного методу, метод порівняння, системний і структурно-функціональний методи - для з'ясування сутності та елементів механізму попередження і протидії адміністративним правопорушенням (підрозділ 2.1); системний, порівняльний, логічний та інші методи - для з'ясування місця різних форм профілактики як елемента механізму попередження та протидії адміністративним правопорушенням (підрозділ 2.2); методи правової статистики, порівняння, логічного аналізу - для дослідження ролі адміністративного примусу (підрозділ 2.3); компаративний метод - для дослідження використання зарубіжного досвіду в удосконаленні механізму попередження та протидії адміністративним правопорушенням (підрозділ 3.1); методи порівняльного правознавства, юридичного моделювання, формально-правовий - для вивчення питання вдосконалення правового регулювання попередження та протидії адміністративним правопорушенням (підрозділ 3.2).

Нормативною основою дослідження є чинне та раніше діюче адміністративно-деліктне законодавство України, проекти окремих нормативно-правових актів.

Емпіричну базу дослідження становлять дані Державної служби статистики України, узагальнення практики застосування нормативно-правових актів органами влади, судова практика України та Європейського суду з прав людини.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним із перших у вітчизняній науці адміністративного права комплексним, узагальненим дослідженням процесу попередження та протидії адміністративним правопорушенням в Україні в сучасних умовах. Зокрема, наукову новизну дослідження становлять висновки, положення та рекомендації, які відображають особистий внесок автора, а саме:

вперше:

- обстоюється концепція змістовного розмежування термінів «попередження», «профілактика» та «запобігання» і відповідної діяльності на основі чітких критеріїв, головними з яких є суб'єкти здійснення, об'єкти впливу, методи, характер впливу та ін.;

- обґрунтовано висновок про подвійну природу попередження адміністративних проступків, яке, з одного боку, є результатом діяльності усіх державних органів та інститутів громадянського суспільства із забезпечення гідного існування людини і громадянина в Україні, з іншого - результатом спеціальних заходів, що здійснюють компетентні суб'єкти (державні органи та посадові особи) за наявності відповідно орієнтованих форм громадської підтримки;

дістали подальшого розвитку:

- пропозиції щодо нормативного визначення адміністративно-запобіжних заходів як передбачених чинним законодавством засобів адміністративного примусу, що застосовуються за відсутності факту правопорушення, пов'язаних з обмеженнями можливостей особи, адекватними ситуації конкретного адміністративно-правового конфлікту, а також способів фізичного й психологічного впливу на неї з метою недопущення вчинення нею адміністративного правопорушення;

- положення щодо розуміння загального попередження як комплексу заходів, спрямованих на утримання громадян від учинення правопорушень, які, на відміну від спеціального попередження, що реалізується за конкретними наслідками вчинених правопорушень, мають неперсоніфікований характер, є своєрідним «стримувальним чинником» для скоєння адміністративних проступків;

- напрями використання в доктрині та нормативній практиці України терміна «деделіктизація» (під яким автор розуміє факт концептуального обґрунтування і нормативного закріплення відмови від визнання певного типу діяння правопорушенням) та «деделіктизація адміністративних правопорушень»;

- положення щодо участі громадян в охороні громадського порядку, попередженні та протидії адміністративним правопорушенням, що виражається, зокрема, у створенні громадських об'єднань з охорони громадського порядку (на місцевому рівні), формах і методах підтримки їх діяльності з боку органів державної влади та місцевого самоврядування, упровадження в Україні адаптованих аналогів народних поліцейських академій (Велика Британія, США);

- наукові узагальнення зарубіжного досвіду щодо попередження та протидії адміністративним правопорушенням з точки зору його можливого використання в Україні (організація партнерських взаємовідносин поліції із суспільством, зменшення готівкового грошового обігу, розширення сучасних форм електронних засобів розрахунків і звітності, обмеження сфери дії адміністративно-правових заборон тощо);

- положення щодо необхідності використання сучасних технологій (запропоновано розробити мобільний додаток для налагодження взаємодії між правоохоронними органами й населенням), а також щодо активного використання можливостей, якими володіють засоби масової інформації, для оперативного реагування на ситуації ризику вчинення адміністративних правопорушень та їх попередження через інформаційний вплив з боку органів правопорядку;

- сформульовано та обґрунтовано пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання процесу попередження та протидії адміністративним правопорушенням, зокрема, через зміни чинного Кодексу України про адміністративні правопорушення та проекту Закону України «Про попередження правопорушень»;

удосконалено:

- положення про основні елементи суб'єктного складу механізму попередження адміністративних правопорушень, якими, зокрема, є: органи державної влади й місцевого самоврядування; правоохоронні органи як спеціалізовані суб'єкти; громадські формування, спеціалізовані в питаннях зміцнення правопорядку; посадові особи в межах відповідних підрозділів в установах та організаціях різних форм власності (топ-менеджмент, служби персоналу, фінансового обліку та звітності, психологічні служби тощо); громадські формування, спеціалізовані в питаннях загального виховання (наприклад, релігійні об'єднання); окремі державні й громадські діячі;

- визначення поняття механізму попередження та протидії адміністративним правопорушенням як сукупності статичних (суб'єкти, об'єкти) і динамічних (форми, методи, напрями, передумови їх діяльності) елементів, що мають спільну мету, функціонують скоординовано і спрямовані на забезпечення сталої тенденції зменшення кількості адміністративних правопорушень.

Практичне значення одержаних результатів. Практична цінність результатів дослідження визначається тим, що отримані висновки та сформульовані автором рекомендації може бути використано в процесі удосконалення законодавства й практичної діяльності з попередження та протидії адміністративним правопорушенням, зокрема у:

- науково-дослідній сфері - як основа для подальших досліджень проблемних питань адміністративного примусу, адміністративної відповідальності та адміністративної деліктології;

- правотворчості - для вдосконалення чинного законодавства через внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та при підготовці перспективного адміністративно-деліктного законодавства (акт впровадження Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України від 23 листопада 2015 р.);

- правозастосовній діяльності - з метою покращення адміністративної практики щодо попередження та протидії адміністративним правопорушенням;

- навчальному процесі - під час підготовки навчально-методичних матеріалів, проведенні лекційних та практичних занять з таких навчальних дисциплін, як «Адміністративне право України», «Адміністративна відповідальність» (акт впровадження Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана від 7 вересня 2015 р.).

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження оприлюднено на всеукраїнських та міжнародних науково-практичних конференціях: «Цінність права як найефективнішого регулятора суспільних відносин» (м. Донецьк, 21-22 вересня 2013 р.); «Політико-правові реформи та становлення громадянського суспільства в Україні» (м. Херсон,
20-21 вересня 2013 р.); «Пріоритетні напрями розвитку сучасної юридичної науки» (м. Харків, 5-6 жовтня 2013 р.); «Права людини: досягнення, проблеми, перспективи» (м. Тернопіль, 2 жовтня 2013 р.); «Achievement of high school» (м. Софія, Болгарія, 17-25 листопада 2013 р.); «Адміністративне право та процес України: пріоритетні напрями розвитку в умовах демократизації» (м. Запоріжжя, 27-28 лютого 2014 р.).

Публікації. Основні положення дослідження відображено у 12 наукових публікаціях, серед яких чотири статті - у наукових фахових виданнях України, дві статті - у зарубіжних періодичних виданнях, шість тез наукових доповідей, оприлюднених на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які об'єднують вісім підрозділів, висновків, додатків і списку використаних джерел (242 найменування на 31 сторінці). Загальний обсяг дисертації становить 228 сторінок, обсяг основного тексту - 172 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

попередження протидія адміністративний правопорушення

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації; зазначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету, задачі, об'єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів; конкретизовано шляхи й форми їх упровадження та апробації; наведено перелік публікацій дисертанта.

Розділ 1 «Теоретико-правові засади попередження та протидії адміністративним правопорушенням» складається з трьох підрозділів, у яких досліджено сутність адміністративних правопорушень як виду правопорушень, історія інститутів попередження та протидії адміністративним правопорушенням і їх правові засади.

У підрозділі 1.1 «Адміністративні правопорушення як вид правопорушень» коротко окреслено сутність адміністративного проступку як різновиду правопорушення, його ознаки та склад, співвідношення з іншими видами правопорушень, що є необхідною логічною передумовою подальшого аналізу механізму попередження та протидії скоєнню адміністративних правопорушень, його правового забезпечення. Важливу увагу приділено проблемним моментам у загальній характеристиці адміністративних проступків, наприклад, їх суспільній небезпеці (адміністративні правопорушення завдають шкоди інтересам громадян, юридичних осіб, державі. Як масові, відновлювані, укорінені в повсякденне життя людей вони створюють небезпечні тенденції, що дестабілізують нормальні суспільні відносини, порушують усталений порядок). Обґрунтовано віднесення юридичних осіб до суб'єктів адміністративних правопорушень (визначення міри і проявів вини юридичної особи потребує належного урахування того, що суб'єктність юридичної особи є специфічною, аналогії із суб'єктивно-психологічним ставленням до скоєного як критерій вини фізичної особи мають застосуватися з обережністю. Зазначено, що правопорушення юридичної особи передбачає вчинення протиправного діяння особою, причетною до керівництва нею, або її представником, а саме: діяння вчиняється на користь юридичної особи (індивідуальні інтереси можуть бути присутні, але не є визначальними). Наголошено на непродуктивності спорів щодо того, нормам якої частини Кодексу України про адміністративні правопорушення належить пріоритет у закріпленні інституту складу адміністративного проступку (кожна з них певною мірою виконує цю функцію в межах власної специфіки).

При дослідженні питання щодо співвідношення адміністративних проступків з іншими видами правопорушень (зокрема, кримінальними і дисциплінарними) показано їх особливості (специфіку нормативно-правових джерел, соціальну природу і прояви правопорушень, рівень суспільної небезпеки, об'єктивної сторони, суб'єктів, суб'єктивної сторони, об'єктів посягання, відповідальності тощо), а також виникнення окремих видів проступків як наслідку процесу декриміналізації. Такий процес (відмова від переслідування за діяння унаслідок обґрунтованого вилучення його з визначеного законом переліку адміністративних проступків) відбувається в адміністративному праві, проте донині не існує терміна для його позначення. Обґрунтовано доцільність використання (у тому числі на нормативному рівні) поняття деделіктизації адміністративного правопорушення як окремого напряму деделіктизації (усвідомлюючи його певну умовність).

У підрозділі 1.2 «Історія розвитку та становлення інститутів попередження та протидії адміністративним правопорушенням» розкрито окремі ретроспективні моменти виникнення, розвитку діяльності, наукових досліджень та нормативно-правової бази попередження і протидії адміністративним правопорушенням. Досліджено нормативно-правові акти, зокрема, щодо профілактики правопорушень, взаємодії правоохоронних органів та засобів масової інформації тощо.

Крім українського, досліджено й інший позитивний історичний досвід, накопичений у різних країнах у різний час, зокрема, з питань співпраці громадян та інститутів громадянського суспільства з органами держави, що спеціалізуються на попередженні та протидії правопорушенням (досвід Великої Британії, США та ін.). Такий аналіз є актуальним для України, насамперед сьогодні, коли громадяни демонструють здатність до громадянської активності й ефективного долучення до проблем, які традиційно вирішували інститути держави.

В історіографії вітчизняних досліджень проблематики попередження та протидії адміністративним правопорушенням умовно виокремлено три етапи: 1) період радянських часів (50-80-ті роки XX ст.), коли розрізнялися заходи адміністративного запобігання, заходи адміністративного припинення й адміністративні стягнення, де акцентовано головну увагу саме на адміністративних стягненнях, тобто на застосуванні адміністративно-правових санкцій; 2) період після проголошення незалежності України (90-ті роки XX ст. - початок XXI ст.), коли уявлення про систему попередження і протидії дещо ускладнилися: в її межах розрізняють заходи попередження, заходи адміністративного припинення, адміністративні стягнення, заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення; 3) сучасний (початок XXI ст. і донині), який характеризується більш деталізованою класифікацією заходів адміністративного примусу та посиленням уваги до заходів попередження адміністративних правопорушень у різних формах. Сучасний етап досліджень проблеми попередження та ефективної протидії адміністративним правопорушенням позначається також розвитком відносно нової науки - адміністративної деліктології, що дозволяє здобувати комплексне знання про передумови, чинники скоєння, форми попередження, матеріально-правові та процесуально-правові засоби протидії цьому виду правопорушень. Вважаючи адміністративну деліктологію корисним напрямом науково-практичної роботи, для отримання комплексного уявлення про адміністративні правопорушення, способи їх попередження та протидії їх скоєнню, запропоновано викладання відповідного спецкурсу студентам юридичних спеціальностей, орієнтованих на роботу в правоохоронних органах.

У підрозділі 1.3 «Правові засади попередження та протидії адміністративним правопорушенням в Україні та їх місце в системі адміністративного примусу» досліджено співвідношення термінів «попередження», «профілактика» та «запобігання», правові джерела, на яких побудовано діяльність з попередження та протидії адміністративним правопорушенням у сучасній Україні; надано коротку характеристику норм, якими регулюються питання адміністративного примусу.

Зроблено висновок щодо змістовної самостійності вказаних понять. Найбільш загальним за змістом є поняття «попередження», що включає в себе два напрями: профілактику та запобігання. Профілактика відтворює специфічну діяльність, спрямовану на стратегічне попередження скоєння правопорушень (зокрема, через вплив на передумови їх вчинення та налагодження відповідної виховної і просвітницької роботи). Запобігання є діяльністю, спрямованою на відвернення правопорушень тоді, коли для них виникли відповідні передумови, створилася ситуація, що робить факт правопорушення логічним, очікуваним. Поняття «протидія» може мати вузьке та широке розуміння. Поширенішим є останнє, яке передбачає діяльність як до вчинення правопорушення, так і під час або після його вчинення. У комплексі протидія передбачає удосконалення нормативно-правової бази, механізмів реалізації та захисту прав і свобод громадян, виявлення та усунення причин і умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень та ускладнюють процес виявлення й розкриття правопорушень, удосконалення організаційних механізмів, зокрема через оптимізацію діяльності суб'єктів протидії правопорушенням, здійснення прогнозування та планування, пошук потенційних ризиків тощо. У разі скоєння адміністративних правопорушень протидії притаманна активна форма.

Правовими засадами попередження та протидії адміністративним правопорушенням у контексті проведеного дослідження розуміють сукупність нормативно-правових актів різних рівнів, що регулюють численні аспекти діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, інститутів громадянського суспільства тощо, спрямованої на попередження вчинення адміністративних правопорушень і забезпечення оперативного та справедливого реагування з боку держави на факти їх здійснення. До них належать Конституція України, кодифіковані та некодифіковані закони в сукупності зі спеціалізованими актами їх офіційного тлумачення, підзаконні нормативно-правові акти. Серед останніх значну кількість становлять відомчі нормативно-правові акти, зокрема, на рівні інструктивних документів, які регулюють безпосередні конкретні дії компетентних органів і посадових осіб, спрямовані на попередження і протидію вчиненню адміністративних правопорушень. Більшість правових засад становить вітчизняна судова та адміністративна практика. Важливого значення набуває практика Європейського суду з прав людини. Проаналізовано особливості правових норм, якими регулюється діяльність з попередження та протидії адміністративним правопорушенням, з використанням класифікаційних ознак, прийнятих у вітчизняній теорії права, та зроблено висновок про доцільність розроблення відповідного нормативного-правового акта на рівні закону. У подальших підрозділах дисертаційного дослідження дисертант неодноразово висловлюється щодо змісту й окремих положень такого акта.

Розділ 2 «Організаційно-правовий механізм попередження та протидії адміністративним правопорушенням» складається з трьох підрозділів, у яких досліджено елементи механізму попередження та протидії адміністративним правопорушенням, його статичні та динамічні складові через профілактику та адміністративний примус.

У підрозділі 2.1 «Сутність та елементи механізму попередження та протидії адміністративним правопорушенням» розкрито зміст та основні елементи механізму. Механізм попередження та протидії адміністративним правопорушенням визначено як сукупність елементів, урахування яких сприятиме зменшенню кількості адміністративних проступків та зниженню рівня соціально-психологічної налаштованості на їх скоєння. Його статичними елементами є суб'єкти й об'єкт; динамічними (функціональними) - те, за допомогою чого між суб'єктами та об'єктом відбувається взаємодія. Проаналізовано систему суб'єктів попередження та протидії вчиненню адміністративних правопорушень, яку визначено в чинному законодавстві України. Акцентовано увагу на органах правосуддя, на яких покладено головний обов'язок щодо протидії правопорушенням через застосування правових санкцій, а також органи виконавчої влади, до компетенції яких належать функції попередження та протидії адміністративним правопорушенням. Широкою компетенцію в цій сфері (передусім щодо використання заходів адміністративного примусу) наділені органи внутрішніх справ, діяльність яких суттєво змінюється як фактично, так і юридично. Характерним прикладом цього може слугувати запровадження такого важливого інституту, як національна поліція, що можна вважати одним із перших значних кроків, спрямованих на реформування діяльності органів внутрішніх справ і наближення її до європейських стандартів.

Проаналізовано повноваження інших суб'єктів з урахуванням того, що суб'єктний склад механізму попередження та протидії адміністративним правопорушенням охоплює органи державної влади й місцевого самоврядування, спеціалізовані правоохоронні органи, підприємства й установи різних форм власності, інститути громадянського суспільства, окремих громадян.

Об'єктом діяльності з попередження та протидії адміністративним правопорушенням є явище правопорушень, що виявляються та переслідуються в адміністративно-правовому порядку (адміністративна деліктність). Він охоплює, по-перше, усі чинники та умови, які спричиняють вчинення або сприяють вчиненню адміністративних правопорушень; по-друге, дії осіб у різних сферах суспільного життя, які потенційно можуть перерости у правопорушення; по-третє, правосвідомість згаданих осіб, впливаючи на яку можна регулювати ступінь їх психологічної готовності до скоєння адміністративних проступків.

У підрозділі 2.2 «Профілактика як елемент механізму попередження та протидії адміністративним правопорушенням» досліджено роль профілактики в механізмі попередження й протидії адміністративним правопорушенням та її співвідношення з адміністративним примусом як методом попередження і протидії.

Аналіз нормативно-правових актів і результати проведених досліджень свідчать про наявність двох основних методів попередження та протидії вчиненню адміністративних проступків: 1) загальна і спеціальна профілактика; 2) адміністративний примус. Профілактика передбачає створення соціальних, організаційних та психологічних передумов, які унеможливлюють прагнення до порушення адміністративно-правових заборон. Як метод вона охоплює заходи цільового інформування, переконання, пропаганди відповідних соціальних цінностей тощо, а також комплекс заходів загальносоціального порядку, який обмежує матеріальні передумови вчинення адміністративних проступків. Примусом є обмеження суб'єктів у їх свободі й діях, коли вони вже порушили адміністративно-правові заборони та підлягають адміністративно-правовому переслідуванню, або коли передбачається висока вірогідність такого порушення. Ці методи не є абсолютно відмежованими один від одного (за примусовими заходами більшість фахівців визнає профілактичний ефект).

У найбільш загальному розумінні профілактикою правопорушень, зокрема адміністративних, є діяльність компетентних державних органів й установ, а також інститутів громадянського суспільства, спрямована на обмеження соціальної налаштованості та психологічної готовості відповідних суб'єктів до вчинення адміністративних проступків, ствердження психологічного алгоритму неприпустимості такого вчинення, а також зменшення ареалу економічних, соціальних, організаційних та інших передумов, що зумовлюють негативні тенденції в цій сфері суспільних відносин. Згідно з цим визначенням, особливістю профілактики є її: а) цілеспрямований характер; б) здійснення як у межах відповідної службової діяльності, так і самодіяльності інститутів громадянського суспільства (громадських організацій, волонтерських груп, релігійних, освітніх та інших установ, окремих громадян), а також через їх сукупну діяльність; в) передбачення впливу на свідомість та психологічну налаштованість адресатів (конкретних людських індивідів) щодо неприпустимості скоєння небезпечних, суспільно шкідливих діянь, якими є злочини та адміністративні проступки; г) урахування відповідних змін у свідомості та установках громадян при здійсненні заходів соціально-економічного та іншого порядку - спрямування на звуження соціального простору, у межах якого створюються передумови і формується мотивація вчинення конкретних адміністративних правопорушень. Таким чином, профілактика правопорушень є глобальною метою, на досягнення якої працює так чи інакше переважна більшість суспільних і державних інститутів (сім'я, заклади виховання й освіти, медіа, релігійні установи, органи правоохорони, пенітенціарні органи, усі організації, у межах яких здійснюється виробничий процес тощо).

Серед засобів, через які здійснюється профілактика як метод попередження та протидії адміністративним проступкам, розрізняють засоби позитивного формування бажаних стереотипів правової свідомості (у тому числі через переконання) та засоби стримування через демонстрацію загрози примусу й різні негативні наслідки в разі, якщо заборонене діяння буде скоєно. Перші передбачають апелювання до людського розуму, до здатності людини до раціонального мислення, до відчуття потреби поводження щодо інших суб'єктів (індивідів, груп, суспільства загалом) як до споріднених, співставних із собою, - відчуття, на якому побудовано людську етику.

Певну увагу приділено правовому вихованню, його розумінню, способам та формам. Специфічним засобом профілактики визначено стримування через демонстрацію загрози примусу і різних негативних наслідків у разі, якщо буде скоєно заборонене діяння. Щодо загального стримування для правопорушника більше значення має не суворість адміністративного стягнення, передбаченого за вчинення правопорушення, а ступінь ризику бути викритим та притягнутим до відповідальності.

У підрозділі 2.3 «Адміністративний примус у механізмі попередження та протидії адміністративним правопорушенням» проаналізовано зміст адміністративного примусу, заходи, які він передбачає, статистику та практику застосування останніх. Найбільш поширеним є поділ заходів примусу на адміністративно-запобіжні заходи, заходи адміністративного припинення і заходи відповідальності. Адміністративно-запобіжними заходами є ті, що використовуються за умов реального ризику вчинення проступку в конкретних умовах з метою відвернення такого вчинення; застосування елементів примусу в даному контексті є засобом підвищення надійності такого відвернення. Заходами адміністративного припинення є заходи адміністративного примусу, спрямовані на припинення (переривання) відповідної протиправної ситуації (поведінки), встановлення особи порушника, з'ясування всіх обставин справи, однак вони не передбачають покарання особи порушника. Окремі заходи адміністративного припинення може бути застосовано і як заходи адміністративного попередження (огляд, обстеження, зупинення транспортних засобів, анулювання дозволів та вилучення зброї в окремих осіб тощо). Особливу увагу приділено такій жорсткій формі припинення правопорушень, як адміністративне затримання.

Заходи відповідальності застосовуються як передбачені законом заходи державного реагування на факт вчинення правопорушення. На основі аналізу статистичних даних і відповідної практики в підрозділі проаналізовано проблеми, які існують у нашій країні щодо встановлення та оформлення фактів адміністративних правопорушень, використання заходів адміністративно-правової відповідальності та порядку їх застосування.

Розділ 3 «Удосконалення законодавства України щодо попередження та протидії адміністративним правопорушенням і практики його застосування з урахуванням зарубіжного досвіду» складається з двох підрозділів, у яких проаналізовано досвід зарубіжних країн, що є доцільними для запозичення в Україні, а також власні напрацювання України в аспекті попередження та протидії адміністративним правопорушенням.

У підрозділі 3.1 «Використання зарубіжного досвіду в удосконаленні механізму попередження та протидії адміністративним правопорушенням» досліджено можливості запозичення досвіду зарубіжних країн з метою удосконалення механізму попередження та протидії адміністративним правопорушенням.

Зроблено висновок, що у країнах Східної Європи (Польща, Словенія, Чехія тощо), які наближені за характером правової системи до України, застосовуються заходи попередження (запобігання) та протидії, аналогічні до національних. Водночас існують більш прогресивні напрацювання, що може запозичити наша держава.

У багатьох країнах Західної Європи адміністративно-деліктне право фактично відсутнє, і питання попередження (запобігання) та протидії правопорушенням регулюються нормами кримінального й кримінально-процесуального права, проте, як і в українському законодавстві, для громадян і громадських об'єднань діє принцип «дозволено те, що не заборонено законом». У цьому зв'язку, громадяни та їх об'єднання мають право реалізовувати будь-які заходи попередження та протидії правопорушенням, що не суперечать чинному законодавству. Державні органи сприяють розвитку взаємодії правоохоронних органів із населенням щодо вирішення питань попередження правопорушень. Значні напрацювання в цьому напрямі мають Велика Британія та Сполучені Штати Америки (на прикладі програм «Спостереження за будинком сусіда», BlockWatch, народних поліцейських академій, а також взаємин поліції із засобами масової інформації). Позитивний досвід США щодо взаємодії між поліцією, пресою та населенням може бути використано і в Україні як стимул для засобів масової інформації до співробітництва через обмін корисною інформацією, надання доступу до неконфіденційних баз даних та інших інформаційних ресурсів тощо (певні здобутки в цьому плані в Україні вже є). На особливу увагу заслуговує досвід зарубіжних країн при вирішенні таких актуальних для України питань, як протидія корупції, порушення правил дорожнього руху тощо.

У підрозділі 3.2 «Удосконалення правового регулювання попередження та протидії адміністративним правопорушенням» здійснено аналіз власних напрацювань України у сфері попередження та протидії адміністративним правопорушенням, зокрема, актів, що не були впроваджені, а також надано пропозиції з удосконалення правового регулювання попередження та протидії адміністративним правопорушенням.

Ефективність правового регулювання у згаданій сфері (як і в інших) пов'язана з діяльністю стосовно прогнозування та робочого передбачення можливих варіантів розвитку цього негативного явища як передумова визначення адекватних щодо їх дієвості заходів попередження і протидії та шляхів їх удосконалення як у зв'язку зі з'ясуванням власних помилок і недоліків (при розробленні та впровадженні заходів), так і об'єктивними соціальними змінами.

Напрями оптимізації правового регулювання у сферах попередження і протидії конкретним видам адміністративних правопорушень показано на прикладах правової регламентації порядку проведення мирних зібрань громадян, протидії корупційним проявам, порядку застосування окремих адміністративно-правових стягнень тощо. Крім проблеми удосконалення законодавства України щодо регулювання окремих аспектів попередження і протидії адміністративним правопорушенням, необхідно вирішувати й більш загальне та складне завдання - оновлювати адміністративно-деліктне законодавство загалом з метою його адаптації до законодавства Європейського Союзу. Проаналізовано окремі проектні документи (проект Кодексу України про адміністративні проступки і стягнення, ініціативно розроблений фахівцями-науковцями, проект Кодексу України про адміністративні проступки). Досліджено актуальні питання оптимізації взаємодії органів, що здійснюють спеціалізовану діяльність з попередження і протидії адміністративним правопорушенням, з інститутами громадянського суспільства і громадянами на побутовому рівні, використання в процесі такої взаємодії найновіших досягнень у комунікативних та інформаційних технологіях (проаналізовано можливість запровадження мобільного додатку для підвищення ефективності роботи правоохоронних органів (насамперед органів поліції) та рівня довіри до них. Узагальнено перспективи розвитку законодавства України у сфері попередження правопорушень, зокрема, шляхом доопрацювання та прийняття Закону України «Про попередження правопорушень».

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дослідження зроблено такі висновки:

1. Адміністративні правопорушення є специфічним різновидом правопорушень за законодавством України. Від інших різновидів вони відрізняються особливостями елементів складу, нормативних джерел, мети і характеру санкцій, суб'єктів, які їх застосовують. Для позначення процесу і результату виключення повноважним суб'єктом конкретного діяння з числа визначених законодавцем адміністративних правопорушень використовується термін «деделіктизація адміністративних правопорушень» (термін «деделіктизація» є загальним для процесу щодо правопорушень загалом).

2. Питання попередження та протидії адміністративним правопорушенням в Україні регулюються розгалуженою субординованою системою нормативно-правових актів, проте вони мають хаотичний характер, зокрема, відсутня узгодженість щодо термінологічного розмежування понять «попередження», «профілактика», «запобігання», «протидія» та суб'єктів здійснення відповідної діяльності, системи заходів тощо. У комплексі споріднених понять «попередження», «профілактика» та «запобігання» терміном з більш загальним значенням є «попередження». У межах дослідження попередження адміністративних правопорушень розуміється як складна комплексна діяльність державних органів та інститутів громадянського суспільства, що охоплює як різні форми профілактики, так і заходи із запобігання вчиненню конкретних порушень, коли існують фактичні докази або обґрунтовані очікування того, що вони можуть бути скоєні.

3. Механізм попередження та протидії адміністративним правопорушенням розуміється як сукупність елементів, послідовне та узгоджене поєднання яких сприяє зменшенню кількості скоєних адміністративних проступків у періоди часу, що співставляються, а також зниженню рівня психологічної налаштованості на їх скоєння. Уявлення про механізм може бути повним за умови поєднання в його розумінні організаційного та функціонального підходів. Його статичними елементами є суб'єкти й об'єкт, стосовно якого механізм функціонує; динамічними (функціональними) - те, за допомогою чого між суб'єктами та об'єктом відбувається взаємодія.

4. У результаті аналізу численних джерел виділено два основних методи попередження та протидії вчиненню адміністративних проступків: профілактика та адміністративний примус. Профілактика пов'язана, насамперед, зі створенням соціальних, організаційних та психологічних передумов, які б виключали прагнення до порушення адміністративно-правових заборон; як метод вона охоплює заходи відповідного цільового інформування, переконання, пропаганди відповідних соціальних цінностей тощо, а також комплекс заходів загальносоціального порядку, який обмежує матеріальні передумови вчинення адміністративних проступків. Примусом є обмеження суб'єктів у їх свободі й діях, коли вони вже порушили адміністративно-правові заборони та підлягають адміністративно-правовому переслідуванню, або коли передбачається висока вірогідність такого порушення.

5. Застосування заходів адміністративного примусу є реальним правовим засобом попередження та протидії вчиненню нових адміністративних правопорушень як особою, яку вже притягнуто до адміністративної відповідальності, так й іншими особами, для яких факт реального притягнення винуватих осіб до адміністративної відповідальності є вагомим попередженням про неприпустимість і невигідність вчинення правопорушення.

6. Запропоновано запозичити позитивний зарубіжний досвід попередження адміністративних правопорушень з метою імплементації в національне законодавство та юридичну практику (зокрема, американська програма BlockWatch (спостереження з метою попередження небезпечних ситуацій та злочинності), позитивний досвід Словенії щодо застосування механізму врахування часу затримання під час сплати штрафу (зменшення його розміру залежно від тривалості затримання), досвід Республіки Польща у сфері попередження та протидії правопорушенням, заходи фінансового контролю доходів та видатків службовців і членів їхніх родин (позитивний досвід США та країн Європейського Союзу) тощо.

7. Удосконалення правових засад попередження та протидії адміністративним правопорушенням в Україні передбачає підготовку комплексних правових актів, що регулюють відносини в цій сфері (на зразок нового Кодексу України про адміністративні проступки), а також спеціалізованих актів стосовно попередження (на зразок Закону України «Про попередження правопорушень»).

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Міловідова С. В. Зарубіжний досвід запобігання адміністративним правопорушенням та шляхи його запозичення для України [Електронний ресурс] / С. В. Міловідова // Порівняльно-аналітичне право. Електронне наукове фахове видання. - Ужгород : Держ. вищ. навч. закл. «Ужгородський національний університет», 2013. - № 1-3. - С. 242-245. - Режим доступу до журн. : www.pap.in.ua.

2. Міловідова С. В. Суб'єкти запобігання вчиненню адміністративних правопорушень / С. В. Міловідова // Вісник Запорізького національного університету : зб. наук. ст. Юридичні науки. - Запоріжжя : Запорізький нац. ун-т, 2013. - № 2. - С. 143-151.

3. Міловідова С. В. Історія виникнення та розвитку інституту запобігання адміністративним правопорушенням / С. В. Міловідова // Вісник Запорізького національного університету : зб. наук. ст. Юридичні науки. - Запоріжжя : Запорізький нац. ун-т, 2013. - № 3. - С. 174-179.

4. Міловідова С. В. Правові засади запобігання адміністративним правопорушенням в Україні: сучасний стан і перспективи вдосконалення співвідношення / С. В. Міловідова // Право і суспільство : наук. журн. - Дніпропетровськ : Вищ. навч. закл. «Дніпропетровський гуманітарний університет», 2013. - № 4. - С. 94-100.

5. Миловидова С. В. Предотвращение и противодействие совершению административных правонарушений как способ обеспечения и защиты прав, свобод и интересов человека / С. В. Миловидова // Закон и жизнь : междунар. науч.-практ. правовой журн. - Кишинев : SRL «Cetatea de Sus», 2013. - № 10. - С. 28-31.

6. Миловидова С. В. Административные правонарушения как результат и критерий оценки социализации и индивидуализации личности / С. В. Миловидова // Научное мнение. - СПб. : Санкт-Петербург. университетский консорциум, 2014. - № 5. - С. 146-150.

7. Міловідова С. В. Причини вчинення адміністративних правопорушень та шляхи їх усунення / С. В. Міловідова // Політико-правові реформи та становлення громадянського суспільства в Україні : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Херсон, 20-21 верес. 2013 р.). - Херсон : Видавничий дім «Гельветика», 2013. - С. 91-94.

8. Міловідова С. В. Правове виховання в діяльності органів державної влади як один із основних способів запобігання адміністративним правопорушенням / С. В. Міловідова // Цінність права як найефективнішого регулятора суспільних відносин : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Донецьк, 27-28 верес. 2013 р.). - Донецьк : Східноукр. наук. юрид. організація, 2013. - С. 69-71.

9. Міловідова С. В. Класифікація заходів запобігання адміністративним правопорушенням / С. В. Міловідова // Права людини: досягнення, проблеми, перспективи : матеріали міжнар. наук.-практ. інтернет-конф. ( м. Тернопіль, 2 жовт. 2013 р.). - Тернопіль : Юридична лінія, 2013. - С. 84-87.

10. Міловідова С. В. Напрямки удосконалення правового регулювання запобігання адміністративним правопорушенням в Україні / С. В. Міловідова // Пріоритетні напрями розвитку сучасної юридичної науки : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Харків, 5-6 жовт. 2013 р.). - Харків : ГО «Асоціація аспірантів-юристів», 2013. - С. 54-56.

11. Миловидова С. В. Перспективные направления усовершенствования механизма предотвращения и противодействия совершению административных правонарушений / С. В. Миловидова // Achievement of high school : материали за 9-а междунар. науч. практ. конф. (м. София, 25 November, 2013 р.). - Т. 13. - София : «БялГРАД-БГ» ООД, 2013. - С. 80-82.

12. Міловідова С. В. Формування позитивного іміджу органів внутрішніх справ як напрямок удосконалення механізму запобігання вчиненню адміністративних правопорушень / С. В. Міловідова // Адміністративне право та процес України: пріоритетні напрями розвитку в умовах демократизації (м. Запоріжжя, 27-28 лют. 2014 р.). - Запоріжжя, 2014. - С. 90-93.

АНОТАЦІЯ

Міловідова С. В. Попередження та протидія адміністративним правопорушенням в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Державний вищий навчальний заклад «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», Київ, 2016.

Дисертаційна робота є комплексним дослідженням особливостей процесу попередження та протидії адміністративним правопорушенням в Україні. Проаналізовано теоретико-правові засади попередження та протидії адміністративним правопорушенням, їх організаційно-правовий механізм, а також проблеми й перспективи удосконалення нормативно-правової бази України та практики їх застосування щодо попередження і протидії адміністративним правопорушенням з урахуванням зарубіжного досвіду та власних національних напрацювань.

Ключові слова: попередження, профілактика, запобігання, протидія, адміністративний примус, адміністративні правопорушення.

АННОТАЦИЯ

Миловидова С. В. Предупреждение и противодействие административным правонарушениям в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 - административное право и процесс; финансовое право; информационное право. - Государственное высшее учебное заведение «Киевский национальный экономический университет имени Вадима Гетьмана», Киев, 2016.

Диссертационная работа является комплексным исследованием особенностей процесса предупреждения и противодействия административным правонарушением в Украине. В работе осуществлен анализ теоретико-правовых основ предупреждения и противодействия административным правонарушением, его организационно-правового механизма, а также перспектив совершенствования нормативно-правовой базы Украины и практики его применения с учетом зарубежного опыта и собственных национальных наработок.