Правовий прогрес: від ідеї верховенства права до її реалізації в юридичній практиці

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 340.12

доцент кафедри теорії та історії держави і права Вищого навчального закладу "Університет економіки і права "КРОК",

кандидат юридичних наук, доцент

Анотація

Правовий прогрес: від ідеї "верховенства права" до її реалізації в юридичній практиці

Гетьман-П'ятковська І.А.

У статті досліджується змістовне наповнення явища "правовий прогрес". Правовий прогрес розглядається як процес: від теоретичного осмислення ідеї "верховенства права" до її реалізації в юридичній практиці.

Ключові слова: правовий прогрес, ідея "верховенства права", юридична практика, право і мораль.

Аннотация

Правовой прогресс: от идеи "верховенства права" к ее реализации в юридической практике

Гетьман-Пятковская И.А.

В статье исследуется содержательное наполнение явления "правовой прогресс". Правовой прогресс рассматривается как процесс: от теоретического осмысления идеи "верховенства права" к ее реализации в юридической практике.

Ключевые слова: правовой прогресс, идея "верховенства права", юридическая практика, право и мораль.

Annotation

Legal progress: the idea of the rule of law to its implementation in legal practice

Hetman-Piatkovska I.

The article examines the substance of legal "phenomena progress". Legal progress is seen as a process, from theoretical understanding of the idea of "the rule of law" to its implementation in legal practice.

Key words: legal progress, the idea of "the rule of law", legal practice, law and morality.

Зміст статті

Теорія держави і права є динамічною суспільною і юридичною наукою, предметом дослідження якої є виникнення, розвиток і функціонування державно-правових явищ. Серед термінологічних новацій теорії права є такі категорії, як правовий прогрес, правовий простір, правове прогнозування, правове життя, правова реальність тощо.

Вивчаючи ці та подібні явища, досліднику необхідно мати високий рівень юридичної освіти, життєвий досвід, філософський і світоглядний погляд, відсторонення від особистих суб'єктивних уподобань, а також здатність заглибитися у ретроспективу дії юридичних явищ та можливість спрогнозувати, передбачити розвиток на декілька кроків (десятиліть) вперед. Цей процес дослідження є захоплюючим, але результати можуть бути не передбачуваними й не прогнозованими. Вірогідно, що може виникнути як відкриття, так і підтвердження вже відкритого. У цьому сенсі цей пошук нового розуміння державно- правових явищ, а саме правового прогресу, є актуальним.

При теоретичному осмисленні концепції правового прогресу виникають три фундаментальні запитання: 1) чи всім соціальним групам правовий прогрес вигідний?; 2) хто в праві визначати, що вважати прогресивним у правовому регулюванні?; 3) хто має вирішувати, які витрати і втрати допустимі для досягнення того чи іншого рівня правового прогресу?

Поняття "прогрес" не є новим у суспільній науці, однак у нових словниках це поняття майже не трапляється, натомість у словниках другої половини ХХ ст. воно було широко вживаним. До поняття "правовий прогрес" апелює юридична спільнот, а тому слід домовитися про визначення категорії "правовий прогрес" та його змістовне наповнення.

Словник іноземних слів дає розуміння прогресу і прогресивного як руху до нового, передового, більш досконалого стану, зміни до кращого; поступове зростання, що пропорційно збільшується та посилюється [1, с. 222]. Філософський словник визначає поняття "прогрес" (лат. progressus - рух вперед) поряд із поняттям "регрес" (лат. Kegressus - повернення). Хоча ці явища й протилежно направлені, але є невід'ємними один від одного, тобто між ними існує діалектичний взаємозв'язок. Прогрес - це направлення, тип розвитку складних систем, ознакою якого є перехід від нижчого до вищого, від простого до складного [2, с. 365].

У цьому сенсі поняття "прогрес" відносно суспільного життя має в собі ідею єдності історично-правого процесу, збереження і примноження досягнень як матеріальної, так і духовної культури суспільства, гуманістичних і загальнолюдських цінностей. Вважаємо, що суть суспільного прогресу в його меті. Мета - це завжди людина, розширення її можливостей і гармонійного соціально-цивілізованого розвитку.

Соціологічний словник визначає "прогрес соціальний" (лат. progressus - розвиток нового) як розвиток суспільства, його підсистеми від менш досконалого стану до більш досконалого [3, с. 302]. Часто оцінка людей відносно прогресу має мінливий і відносний характер. Критеріями прогресу можуть бути такі важелі, як рівень культурного розвитку суспільства; рівень духовності; збереження культурної (матеріальної і духовної) спадщини; постать людини, її життя, честь, гідність; якість освіти; охорона здоров'я; безпечні умови життя і праці; рівність перед законом тощо.

Мета статті полягає у з'ясуванні змістовного наповнення концепції правового прогресу від ідеї до її практичної реалізації. У зв'язку з цим важливе значення для розуміння і досягнення прогресу має національний чинник.

Слід, на підставі ідеї національних інтересів, дотримуватися певної національної шкали цінностей, що відповідає інтересам людини і не суперечить інтересам держави. Оціночна шкала визначається співвідношенням між метою, очікуванням людей і можливістю реалізації їхніх прагнень. Однією з теоретично обґрунтованих ідей правого прогресу є ідея "верховенства права".

Ідея "верховенства права" є інтегруючим ідеалом сьогоднішнього політико-правового простору, зокрема юридичної діяльності. Верховенство права посідає особливе місце в політичній і правовій системах. Водночас наукова спільнота ще не дійшла згоди щодо його точного визначення, проте використання терміну є достатньо поширеним й актуальним.

Питання, пов'язані з ідеєю та реалізацією верховенства права, перебувають у центрі уваги наукових досліджень як іноземних учених (Т. Аллан, А. Дайсі, Ф. Гаєк та ін.), так і вітчизняних (С. Головатий, О. Зайчук, М. Козюбра, П. Рабінович, Н. Оніщенко, О. Петришин, С. Шевчук, Ю. Шемшученко та ін.).

Вперше ідея верховенства права вживається у тексті Декларації демократичних цінностей (підписана главами сімох демократичних держав): "Ми віримо у верховенство права, яке поважає і захищає без страху й упередження права і свободи кожного громадянина та забезпечує основу умов, у яких людський дух має змогу розвиватися вільно і різноманітно" [4].

Поняття верховенства права ("The Rule of Law") міцно увійшло у правову сферу державної політики країн Західної Європи й Америки. Зауважимо, що підтримка верховенства права не є унікальною рисою тільки західних країн. За верховенство права висловлюються глави урядів держав, що представляють різні культури, економічні й політичні системи. Основною думкою перших осіб держави є те, що тільки той уряд, що визнає над собою верховенство права, має моральне право вимагати від своїх громадян виконувати закони [5, с. 9]. Якщо політики високого рівня активно виступають за поширення верховенства права через політичну діяльність, то юристи відзначають ослаблення верховенства права в процесі його реалізації, а саме в правозастосовній діяльності органів державної влади.

Щоб зрозуміти це, коротко охарактеризуємо теоретичні аспекти вказаного явища. Двома найвпливовішими теоретиками, що обстоювали ідею верховенства права, були видатний конституціоналіст А. Дайсі та фахівець з політичної теорії, лауреат Нобелівської премії з економіки Ф. Гаєк.

Дослідження А. Дайсі "Вступ до конституційного права" (1888 р.) містило перше сучасне формулювання й аналіз верховенства права у ліберальній демократичній системі. Він формулює верховенство права у трьох аспектах, що взаємодіють між собою. Перше і найголовніше визначення таке: "Нікого не може бути покарано чи законно засуджено особисто чи у майновому сенсі, крім як за певне порушення закону, встановлене звичаєвим правовим порядком у звичайних судах країни" [6, с. 110]; другий аспект верховенства права полягає у тому, що всі є рівними перед звичайним законом; третій аспект - розкривається глибинна основа верховенства права - наголос на юрисдикції звичайних судів [6, с. 115]. У центрі уваги А. Дайсі лежить ідея неможливості здійснення покарання у разі відсутності на момент діяння закону, що його передбачає. Здійснення дискреційних повноважень державними посадовцями, що накладають обмеження на індивідів, не може відповідати принципам верховенства права. Свобода дій у виконанні владних повноважень і верховенства права є несумісними. Суддя - це просто засіб проголошення того, що вимагає закон. Висловлюючи ту саму ідею, суддя Верховного Суду США Маршалл писав, що суди - це просто інструмент закону, воліти чогось самі собою вони не можуть [5, c. 75]. Зазначимо, що у поглядах А. Дайсі проявляється стурбованість щодо загрози, яку становить для індивідуальної свободи і верховенства права адміністративний апарат держави.

Ф. Гаєк, у класичній для свого періоду праці "Дорога до рабства" (1944 р.), визначає верховенство права як наріжний камінь свободи. Верховенство права служить свободі, даючи можливість індивідам знати межі сфери їхньої діяльності (не заборонене законом), у яких вони можуть цілком вільно діяти, не зазнаючи примусу з боку держави. Ключовою складовою цієї свободи є завчасне знання меж дозволенного. Це виявляється у трьох аспектах верховенства права: "закони мають бути загальними, однаково до всіх застосованими і чітко сформульованими" [7, с. 34].

Отже, загальність вимагає того, аби закони встановлювалися заздалегідь і не мали на увазі жодного конкретного індивіда. Однакова застосовність вимагає, щоб закони застосовувалися до всіх без жодних довільних відмінностей щодо об'єктів. Чіткість формувань вимагає, щоб ті, на кого поширюється дія закону, мали можливість передбачити, якими правовими нормами можуть регулюватися їхні дії і як ці норми будуть застосовуватися і тлумачитися. Передбачуваність є необхідною складовою завчасного знання, яке уможливлює свободу дії, а отже, і верховенство права.

Ф. Гаєк наголошує, що верховенство права - це не правова норма, а політичний ідеал, якого слід досягнути країнам. Верховенство права ефективне тільки доти, доки законодавець відчуває свій обов'язок перед державою та її народом. У демократії це означає, що воно не є домінуючим, якщо не являє собою частини моральної традиції суспільства, певного спільного ідеалу, незаперечно прийнятого більшістю.

Так, проголошена у США віра у силу закону, що скріплює громадянське суспільство в єдину державу, заснована на визначеній істині. Вона полягає у тому, що не лише суспільство засновується на законі, а навпаки, закон бере свою силу в звичаях, традиціях, моральності та змінній соціальній практиці. Тому американські юристи-практики ніколи не віддалялися від закону і повсякчасної практики його застосування [8, с. 6]. Як результат, у США сформувалася динамічна практика контролю за виконанням законів, заснована на домінуючому значенні моральності і принципів справедливості. Важливим фактором дієвого правового прогресу і стабільності є закладений першим Президентом США Дж. Вашингтоном мирний і компромісний курс на вирішення як зовнішніх, так і внутрішніх конфліктів виключно використанням мирних засобів, без застосування насилля, зброї у будь-яких кризових ситуаціях у країні [8, с. 4]. Коли Європа, а зараз Україна, здригається від війн і революцій, а народ спустошений і знедолений від битв за поділ влади олігархами, США залишаються однією з цивілізованих держав, де панує мир, спокій, закон і принципи справедливого правосуддя.

Отже, можна зробити перші висновки. Реалізація ідеї верховенства права стане ефективнішою тоді, коли буде відповідати високому рівню правової і моральної культури носіїв державної, політичної влади, від яких залежить прийняття і втілення політико-правових рішень, а також від ментальності української нації, прагнень українського народу та суспільства загалом. Такого суспільства, що свідомо стане відстоювати ідею "верховенства права" в політичному і правовому житті через виборчий процес, процес здійснення правосуддя, люстрацію корумпованих посадовців та послідовне здійснення реформ - саме це і буде першим кроком до правового прогресу в Україні.

Слід звернути увагу на думки українських учених-правознавців з приводу однієї з яскравих конституційних новел - втілення принципу верховенства права в правове і політичне життя суспільства України.

Так, С. Головатий у монографії "Верховенство права" запропонував визначення поняття, яке сформульоване Міжнародною комісією юристів, як "поєднання ідеалів і досягнутого на практиці юридичного досвіду стосовно принципів, інститутів, механізмів і процедур, які є істотно важливими для захисту особи від свавільної влади держави і які надають особі можливість володіти людською гідністю" [9, с. 31]. Як справедливо стверджує М. Козюбра, "у понятті верховенства права переплітаються правові та політичні, культурні й етичні мотиви, внутрішньодержавні та міжнародні, національні, цивілізаційні й загальнолюдські аспекти, наукова істина і цінності добра і справедливості, досягнення правової теорії та практичний юридичний досвід, правові ідеї і здоровий глузд <...>, що робить цю категорію досить динамічною і не дозволяє втиснути її в рамки будь-якої юридичної дефініції" [10]. На думку Б. Таманага, розбудова традицій верховенства права триває століття. Протягом усієї історії життєво важливою складовою цього процесу було те, що державні посадовці й суспільство в цілому приймали та вважали самоочевидними цінність і необхідність верховенства права [5, с. 163]. Очевидним є те, що верховенство права є врядуванням розуму [11, с. 367].

Отже, верховенство права - явище багатогранне, глобальне і принципове для правової й політичної систем та, на нашу думку, є стрижнем правового прогресу. Основою розуміння верховенства права є визнання основоположних, а саме природних прав і свобод людини. Цей ідеал та конституційний принцип, вважаємо, повинен стати імперативною нормою як для політиків, так і юристів у процесі їхньої діяльності з метою досягнення прогресу у царині права і правосуддя. На нашу думку, правовий прогрес, який змістовно наповнений ідеєю "верховенства права", може запрацювати лише в процесі застосування її в юридичній практиці.

У юридичній літературі існують різні погляди щодо визначення юридичної практики. Ми дотримуватимемося поглядів В. Бабаєва, В. Леушина, В. Реутова та В. Карташова щодо розуміння юридичної практики. Вони вважають, що будь-який вид юридичної практики розглядається у неподільній єдності правової дійсності і сформованого на її основі соціально-правового досвіду [12, с. 343]. Вказана точка зору дозволяє точніше визначити природу і розуміння юридичної практики й основні елементи її структури. правовий прогрес верховенство національний

Вважаємо, що юридична практика - це діяльність із прийняття (тлумачення, реалізації тощо) юридичних приписів, яка поєднана з накопиченим соціально-правовим досвідом і являє собою різновид соціально-юридичної практики. Юридична практика, ґрунтуючись на ідеях і результатах теоретичної діяльності, націлена на об'єктивно-реальні зміни оточуючої дійсності. Опосередковує цей процес правова й моральна свідомість, яка є визначальною у практичній діяльності.

Юридична практика: 1) впливає на всі аспекти життя суспільства; 2) сприяє цілеспрямованій зміні суспільного життя. Це досягається шляхом прийняття нових чи зміни вже існуючих нормативно-правових приписів, їх тлумачення, правореалізацією та посиленням моральною свідомістю, культурою, соціально адаптованою поведінкою. Розглянемо характерні особливості юридичної практики. По- перше, різновидом юридичної практики є правотворча і правозастосовна, судова, прокурорська, слідча, нотаріальна та інші види юридичної практики, які являють собою спеціальне, специфічне провадження, відповідно організоване, сплановане, врегульоване нормами права. По-друге, в будь-якому впровадженні необхідна певна ресурсозабезпеченість. Тому юридична практика повинна забезпечуватися матеріальними, організаційними, кадровими, науковими ресурсами. По-третє, необхідною складовою юридичної практики повинен бути професіоналізм її суб'єктів, високий рівень кваліфікації. Безперечним є той факт, що від суб'єктів правотворчої, правозастосовної, судової, слідчої й інших видів юридичної діяльності вимагаються знання, навички використання спеціальних прийомів, засобів юридичної техніки, дотримання професійної етики [13, с. 12]. У процесі дії юридичної практики виникають різноманітні матеріальні, політичні, соціальні та інші зміни. Особливість юридичної практики полягає у тому, що вона завжди породжує відповідні юридичні наслідки.

Правовий прогрес розглядається як процес: від теоретичного осмислення ідеї "верховенства права" до її реалізації в юридичній практиці. Він можливий, якщо ідея "верховенства права" буде реалізована через юридичну практику, в діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування. Цей процес має завдання: гармонізувати суспільні відносини з метою досягнення гідного життя громадян в Україні. Цінність правового прогресу полягає у тому, щоб стати гарантом справедливого забезпечення інтересів і потреб спільноти людей у державі. Юридична практика здійснюється відповідно до норм права як державного засобу регулювання суспільних відносин, метою якого є надання суспільству рис системності і законності. Існування та функціонування юридичної практики вимагає взаємодії та взаємозв'язку з іншими засобами соціального регулювання, одними із яких є норми моралі. Мораль надає легітимності діям права в державі. Моральність права вимагає юридичного закріплення рівності суб'єктів, справедливості, можливості реалізації суб'єктивних прав та гарантованого їх захисту з боку держави. Правовий прогрес можливий, коли буде врахований національний чинник, де метою є людина, її гармонійний, соціально-адаптований розвиток. Право і мораль як системи будуть націлені на створення умов і норм для розвитку особистості, дотримання основоположних прав людини, гарантій її безпечного життя. Засвоєння особою норм права та ціннісних норм моралі є умовою для соціально-культурного життя, функціонування добре налагодженого механізму держави, суспільних інституцій. Тоді свідоме дотримання, виконання, реалізація, професійне правозастосування законів стане нормою. Юридична практика з її чітко нормативно-правовою організацією, стрижнем якої, врешті, стане ідея "верховенства права", підкріплена етико-деонтологічними нормами, може стати основою правового прогресу, а тому - дієвою та ефективною.

Використані джерела

1. Краткий словарь иностранных слов / сост. С.М. Локшина. - 6-е изд. стереотип. - М.: Русский язык, 1979. - 352 с.

2. Философский словарь / под ред. И.Т. Фролова. - 6-е изд., перераб. и доп. - М.: Политиздат, 1991. - 560 с.

3. Соціологія: терміни, поняття, персоналії: навч. словник-довідник / укладачі: В.М. Піча, В.Ю. Піча, Н.М. Хома та ін.; за заг. ред. В.М. Пічі. - К.: Каравела; Л.: Новий світ-2000, 2002. - 480 с.

4. Declaration of Democratic Values. - Washington Post, 9 June 1984, A14.

5. Таманага Б. Верховенство права: історія, політика, теорія / Б. Таманага; пер. з англ. А. Іщенка. - К.: Києво-Могилянська академія, 2007. - 208 с.

6. Dicey A.V. Introduction to the Law of the Constitutson / A.V. Dicey. - Indianapolis: Liberty Fund, 1982.

7. Hayek F.A. The Political Idea of the Rule of Law / F.A. Hayek. - Cairo: Egypt, 1955.

8. Боботов С.В. Введение в правовою систему США / С.В. Боботов, И.Ю. Жигачев. - М.: НОРМА, 1997. - 333 с.

9. Головатий С. Верховенство права: у 3 кн. / С. Головатий. - К.: Фенікс, 2006. - Кн. 3. - 1748 с.

10. Козюбра М. Верховенство права: українські реалії та перспективи / М. Козюбра // Право Украни. - 2010. - № 3. - С. 6-17.

11. Аллан Т Р.С. Конституційна справедливість. Ліберальна теорія верховенства права / Т. Р.С. Аллан; пер. з англ. Р. Семківа. - К.: Києво-Могилянська академія, 2008. - 385 с.

12. Общая теория государства и права: Академический курс: в 2 т. / под ред. М.Н. Марченко. - М.: Зерцало, 1998. - Т. 2: Теория права. - 640 с.

13. Гетьман-П'ятковська І.А. Взаємодія і співвідношення юридичної та моральної практичної діяльності: теоретичні аспекти проблеми /1. А. Гетьман-П'ятковська // Судова практика. - 2009. - № 11-12 (47-48). - С. 9-12.

Размещено на Allbest.ru