Право - одне з найбільш важливих і складних суспільних явищ. Пошук відповіді на запитання "що є право?" веде до неминучого з'ясування того, що визначення права залежить від конкретно зайнятої позиції в його розумінні. Право слід розглядати як специфічний механізм вияву логічної структури соціальних взаємодій, у результаті дії якого визначаються юридичні формули як основа для розробки відповідних нормативних приписів [1, с.11].

Визначаючи місце права в суспільній системі та співвідношення системи права з іншими системними суспільними явищами, слід виходити з визнання провідної ролі політичної системи, яка задає загальні параметри і напрям розвитку економічної і правової системи через механізми економічної та правової політики. Саме внаслідок нерозвиненості політичної системи України, відсутності громадянського суспільства, а отже, і правової держави право не здатне повною мірою виявити свій конструктивно творчий потенціал, що, в свою чергу, негативно позначається на розвитку економічної системи. Відсутність концептуальної чіткості та послідовності в законотворчості ніяк не сприяє її юридично-технічній досконалості [2, с.143].

Не потребує доказів констатація того, що українська правова система об'єктивно потребує вдосконалення. Головна практична мета правового вдосконалення - поліпшення юридичної якості і змістовності нормативно-правових актів, усунення розбіжностей, прогалин і суперечностей українського законодавства.

Походження визначення проблем із праворозуміння пов'язано з відмовою від догматичної ролі однієї концепції та обґрунтування чималої ролі праворозуміння як для теоретичних досліджень, так і юридичної практики [3, с.87]. Дослідженню проблеми праворозуміння присвячені, зокрема, праці А. Козловського, М. Козюбри, С. Максимова, Л. Мамута, В. Нерсесянца, П. Рабіновича, Л. Явіча та ін.

праворозуміння юридична наука

Розуміння сутності права, або праворозуміння, є початковою, вихідною категорією юриспруденції.

Для того щоб зрозуміти, що є правом, необхідно мати чітке узагальнююче визначення, яке інтегрувало б у собі сутнісні параметри всіх відомих типів праворозуміння, і визначити, в яких історичних умовах склався певний тип праворозуміння, яка мораль та ідеологія панувала в суспільстві та що саме визначалось як джерело права.

Дослідження і порівняння різних типів праворозуміння дозволяє встановити, що їх формування зумовлене як об'єктивними, так і суб'єктивними факторами, а також впливом владних відносин, які формують основну структуру прийняття та контролю рішень по всій владній ієрархії. З зв'язку з чим розроблені питання вважаються як ніколи актуальними: в єдності судової практики, подоланні правового нігілізму, в розвитку сталої демократії та економіки. Крім того, вирішення проблем стосовно визначення права є основою практичної юриспруденції, адже знання теорії права розвиває юридичне мислення, що, в свою чергу, формує правову реальність.

Проблема у розумінні права завжди є проблемою праворозуміння. Певні уявлення про право є продуктом нашого розуму, а будь-яка конструкція, що існує у правосвідомості, - результатом нашої інтерпретації, нашого суб'єктивного розуміння [4, с.403].

Право за своєю природою є ноуменальним явищем, що відображається у певних історичних феноменах, у зв'язку з цим не позбавлене внутрішньої (змістовної) та зовнішньої (формальної) сторін. Формальною стороною права виступає його місце як регулятора певних суспільних відносин, змістовною - те, які інтереси цей регулятор обслуговує.

Право є незалежним від держави: його виникнення відбувається у глибинах суспільного організму й проявляється у вигляді стійких, повторюваних соціальних відносин та актів поведінки, які фіксуються суспільною свідомістю. Внаслідок чого роль законодавця повинна обмежуватися тільки виявленням стійких громадських прагнень і, ґрунтуючись на принципах соціальності справедливості, зведенням їх у закон, тобто оформленням в офіційних джерелах як загальнообов'язкові правила поведінки. Адже право - це не спеціальний інструмент застосування сили або засіб реалізації приватного інтересу, право - відображення буття самої людини. Як зазначав С. Алексєєв, "право у найширшому його розумінні полягає в тому, що надає визнану в цьому суспільстві, його практичному житті обґрунтованість, виправдання певної поведінки людей, свободи (можливості) такої поведінки" [5, с.6].

На сучасному етапі трансформації суспільства одним із основних завдань юридичної науки є вироблення оптимальної моделі права, тобто того правового ідеалу, до якого треба прагнути. Однак, все ж, сучасне суспільство не рухається до ідеалу майбутнього, а втікає від ідеалів минулого.

До цього слід додати, що право є явищем, яке динамічно розвивається під впливом різних соціальних, політичних ідеологічних та інших факторів і відповідно до стану соціально-економічних та інших відносин, потреб суспільного розвитку. Взаємодія цих та інших факторів створює основу формування права. Право їх не тільки уособлює, а й відображає.

Свого часу видатний російський правознавець Б. Чичерін розглядав право як свободу, що визначається законом [6, с.84]. Право в його основній сутності є необхідним для людини образом її духовного життя на землі, необхідна форма зустрічі між верховним благом і людською душею. "Право є, насамперед, право людини бути незалежним духом, право буття і право волі, право самостійно звертатися до Бога, шукати, знаходити, сповідати і здійснювати вбачену і переважну досконалість. <. > Право є атрибут духу, його спосіб життя, його необхідний прояв. А правосвідомість є воля до правильного права і до єдиної, верховної мети права" [7, с.94].

"Для України найбільшу складність становить відсутність ґрунтовного досвіду вирішення проблеми взаємовідносин держави, суспільства й особистості. <. > Перспективи розвитку громадянського суспільства в Україні залежать від того, як будуть синтезовані елементи глобалізації громадянського суспільства та реалізація національного соціокультурного потенціалу в осмислені ідеї громадянського суспільства" та становлення його "національного" феномену [8, с.51].

На відміну від різних правових концепцій, саме правовий позитивізм став панувати у багатьох країнах світу протягом останніх 200 років. Вічні духовні цінності в праві були замінені чистим прагматизмом, і замість спрямування на духовно-моральні орієнтири, право стало інструментом політичної та економічної еліт, які фактично є єдиними. Замість служіння Богу, природному праву, розуму, природі речей, вищим духовним цінностям право переорієнтується на такі поняття, як індивідуалізм, влада над іншими людьми, користь, заздрість тощо.

Право у позитивізмі знає лише позитивну дію й ігнорує інший вимір права - вимір, який називається значимістю, на відміну від дієвості. У цьому й полягає різниця між нормативним підходом та дескриптивним, адже нормативні судження мають елемент справедливості, який у судженнях суто дескриптивних відсутній [9, с.10].

Юридична діяльність, спрямована на право, здійснюється за допомогою правових засобів, регулюється правовими нормами, має на меті правові наслідки, оцінює соціальні явища з точки зору права й оцінюється правом. Конвертування принципів справжнього права і правильного використання індивідуальної автономії - це шлях, який ґрунтується на розумних рішеннях совісті і сприяє демократичному праворозумінню [10, с.15].

Право - складне соціальне явище, а тому може характеризуватись як засіб упорядкування суспільних відносин (управління і регулювання), сукупність особливих правил поведінки, ступінь значимості або цінності людини для інших суб'єктів, форма суспільних відносин тощо.

Кожне з тлумачень права відображає лише певні його аспекти тією мірою, в якій воно є предметом дослідження окремої науки, тому тільки синтез, інтеграція всіх визначень права здатні відобразити його характеристики як цілісного суспільного явища. Праворозуміння є визначальним для розуміння концепції та забезпечення прав людини, оскільки вихідною фундаментальною категорія юриспруденції є законність. Її дослідження має практичне значення, адже існує ще й зворотний зв'язок цих категорій: вимоги законності і їх виконання визначають реально існуючий тип праворозуміння.

Для того аби визначити оптимально дієву модель сучасного праворозуміння передусім треба з'ясувати глибинні причини, які заважають нормальному розвитку правових процесів у нашій країні і встановленню верховенства права. Проблеми виникають у зв'язку із відсутністю сталого розвитку українського суспільства. Водночас, коли європейські народи будували правову реальність багато років, Україна має лише відносно молоду історію власного державо - і правотворення.

Перш за все треба зрозуміти, що "вихідне розуміння сутності права пов'язане з сутністю людини. Сутність людини наддержавна - не держава створює людину, а людина державу. Тому визначальним праворозумінням для всієї юриспруденції є наддержавне праворозуміння" [11, с.17]. Будь-яке праворозуміння має спиратися на правове буття людини в об'єктивно існуючій правовій системі конкретного суспільства. З моменту свого виникнення, право починає активно впливати на правову реальність суспільства. Однак при цьому вирішальна роль належить суспільству, яке зумовлює напрям розвитку права. Тому право, його створення і застосування є чітким відображенням духовного рівня суспільства та не може його перевершити, оскільки розвивається разом із ним.

Завдяки існуванню біологічних інстинктів у людей розвиваються властивості, що мають соціальну природу, і люди стають здатними до суспільного життя. "Усі соціальні властивості людини - це вища форма розвитку її біологічних інстинктів, причому соціальне в людині нашаровується на біологічне, а не руйнує його" [12, с.100].

У сучасній юридичній теорії і практиці головна увага має бути приділена особливостям практичного впровадження раціонального змісту ліберальних ідей у процеси державного та правового будівництва в Україні. Необхідно звернутися, як зазначає М. Орзіх, до пошуку доктринальної формули закономірностей юридичного індивідуального буття суспільного життя за допомогою двох "зрізів" проблеми: права в особистості та особистості в праві [13, с.29].

Використані джерела

1. Плавич В.П. Розуміння права: Проблеми та сучасні підходи його дослідження / В.П. Плавич // Вісник Одеського національного університету. - 2007. - Т.12. - Вип.11. - С.10-29.

2. Плавич В.П. Вироблення концептуальних підходів правотворчості, законотворчості, ефективної правової політики /

3. П. Плавич, С.В. Плавич // Теоретико-методологічні проблеми сучасного конституціоналізму та державного управління в Україні. - К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2009. - С.143-155.

4. Бобровник С.В. Сучасне правопізнання: теоретичні проблеми та роль у подоланні колізій / С.В. Бобровник // Правова держава. - 2005. - Вип.16. - С.87-92.

5. Погрібний О.О. Позитивний і природно-правовий підходи до поняття права: проблема мирного співіснування / О.О. Погрібний // Право та економіка: генезис, сучасний стан та перспективи розвитку: матеріали Міжнар. наук. - практ. конф. (м. Одеса, 30 травня 2008 р.). - 2008. - С.403-405.

6. Алексеев С.С. Философия права: История и современность. Проблемы. Тенденции. Перспективы / С.С. Алексеев. - М.: НОРМА, 1998. - 336 с.

7. Чичерин Б.Н. Философия права / Б.Н. Чичерин. - М.: Типо-литография Товарищества И.Н. Кушнерев, 1900. - 344 с.;

8. Мельничук О.С. Про душевно-духовну сутність права / О.С. Мельничук, І.О. Ільїн // Юридичні читання молодих вчених: зб. матеріалів Всеукр. наук. конф. (23-24 квітня 2004 р.). - К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2004. - С. 91-95.

9. Правові системи сучасності: Глобалізація. Демократизм. Розвиток / В.С. Журавський та ін.; заг. ред. В.С. Журав - ського; Інститут держави і права ім.В.М. Корецького НАН України, Інститут законодавства Верховної Ради України. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 294 с.

10. Дудченко В.В. Про "суще" та "належне" у праві / В.В. Дудченко // Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - К.: Інститут держави і права ім.В.М. Корецького НАН України, 2008. - Вип.39. - С.3-10.

11. Плавич В.П. Право і економіка: Проблеми функціонування та розвитку: навч. посіб. студ., магістрам, асп., викл. екон. - прав. ф-тів і юрид. вузів / В.П. Плавич; Одес. нац. ун-т ім.І.І. Мечникова, к-ра загальноправ. дисциплін і міжнар. права. - О.: Астропринт, 2003. - 102 с.

12. Алаіс С.І. Проблема праворозуміння в основних школах права: автореф. дис. канд. юрид. наук: спец.12.00.01/С.І. Алаіс; Нац. акад. внутр. справ України. - К., 2003. - 20 с.

13. Костенко О.М. Соціальний натуралізм як методологічний принцип філософії права / О.М. Костенко // Проблеми філософії права. - К.; Чернівці, 2008. - Т. IV-V. - С.98 - 107.

14. Мірошниченко М. Право: терміно-поняття, поняття, категорія / М. Мірошниченко // Право України. - 2006. - № 3. - С.29-31.

Размещено на Allbest.ru