Теоретико-правові аспекти співвідношення права на свободу пересування та право на вільний вибір місця проживання в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ СПІВВІДНОШЕННЯ ПРАВА НА СВОБОДУ ПЕРЕСУВАННЯ ТА ПРАВО НА ВІЛЬНИЙ ВИБІР МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ В УКРАЇНІ

Наталія Василівна Пильгун

Питання співвідношення права на свободу пересування та право на вільний вибір місця проживання в Україні є актуальним і водночас вагомим на сучасному етапі як для українців, так і для всієї світової спільноти. Право на свободу пересування займає ключове місце в системі конституційних прав людини, його значення полягає в тому, що воно безпосередньо впливає на можливість реалізувати особою своє право на свободу пересування.

У юридичній науці постає питання про те, що право людини на вільний вибір місця проживання є одним із визначальних у системі права і свобод та поруч із правом на свободу пересування закріплюється на конституційному рівні країн Європи. Незважаючи на низку позитивних змін у законодавстві України, яке регулює право на свободу пересування та право на вільний вибір місця проживання, права переселенців, все ще спостерігається багато дискусій та суперечностей щодо самого поняття і змістовності частини щодо прав переселенців стосовного цього питання.

Головною метою статті є аналіз поняття права на вільний вибір місця проживання, особливостей його законодавчого закріплення в Україні, а також співвідношення понять «місце перебування», «місце проживання», «право на місце проживання», а також дослідження поняття права на свободу пересування, аналіз термінологічних особливостей, що закріплені на законодавчому рівні. Серед науковців сутність і проблеми прав на свободу проживання та прав на вільний вибір місця проживання досліджували такі вчені, як М. Анісімова, С. Бритченко, О. Динько, С. Максименко, І. Михайлишин, С. Чехович та ін.

Питання про право на свободу пересування та право на вільний вибір місця проживання регулюється Законом України від 11 грудня 2003 р. «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон) [1]. Відповідно до ст. 3 вільний вибір місця проживання чи перебування - це право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; свобода пересування - це право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Законодавець виокремлює два поняття: «місце перебування» і «місце проживання». У статті 3 Закону також наводяться визначення цих понять. Так, місце проживання означає, що це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово, а місце перебування - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік. Тобто за цими термінами ми розрізняємо, що під місцем проживання розуміється житло, а під місцем перебування - адміністративно-територіальна одиниця.

Питання щодо поняття «місце проживання» залишається дискусійним у юридичній науці, оскільки не визначено підхід до цього поняття та його регулювання. Про це свідчить введення терміна у Закон України від 2 вересня 2014 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо переведення садових і дачних будинків у жилі будинки та реєстрації в них місця проживання» [2].

Так, до внесення змін у 2014 р. п. 5 ст. 3 Закону під місцем проживання розуміється певна адміністративно-територіальна одиниця, а не безпосередньо житло. Ця редакція була прийнята законодавцем з огляду на рішення Конституційного Суду України (далі - КСУ): за змістом ст. 24 Конституції України під словосполученням «місце проживання» мається на увазі місце проживання громадян за територіальною ознакою (село, селище, місто чи інша адміністративно-територіальна одиниця), а не конкретне жиле приміщення (будинок, квартира, службова квартира) [3].

Також існувала певна колізія до вересня 2014 р.: редакція п. 5 ст. 3 Закону суперечила положенню ст. 29 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) [4], який визначав, що місце проживання фізичної особи є житло, у якому вона проживає постійно чи тимчасово. Таким чином, існувала розбіжність поняття в Законі, який під місцем проживання визначав адміністративно-територіальну одиниця, та ЦК України - житло, у якому особа проживає.

На сьогодні це питання вирішено, тому в обох нормативно-правових актах визначення місця проживання має однакове значення і є чітко визначене. Варто зауважити, що і в інших законах України згадується визначення місця проживання. Так, у Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» [5] під постійним місцем проживання розуміється місце проживання на території якої-небудь держави не менше одного року фізичної особи, яка не має постійного місця проживання на території інших держав протягом необмеженого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цією особою службових обов'язків або зобов'язань за договором. Порівнявши всі наведені вище визначення, можна сказати, що останнє не має чіткої просторової прив'язки [6, с. 34].

Розглядаючи у теорії права право на свободу пересування, можна стверджувати про те, що це складне і багатогранне утворення, що включає в себе такі поняття, як «свобода», «свобода пересування», «право на свободу», які, на перший погляд, схожі, та кожне з них має своє значення і трактування, де і розкривається їх сутність та зміст.

Значення «свобода» можна розуміти у широкому та вузькому розумінні. У більш широкому значенні - це загальний стан людини, її соціальний статус; у вузькому - можливість людини вчиняти ті чи інші певні дії в межах, встановлених правом [7, с. 65].

Досліджуючи та аналізуючи працю І. Алешкова, слід зазначити, що термін «свобода пересування» тісно пов'язаний не тільки з категорією «свобода», ай із поняттям «пересування». Сам термін «пересування» розуміється у двох значеннях: у широкому - як вміння пересуватися й організовувати свою діяльність раціональними способами, використовуючи найбільш ефективні засоби, та у вузькому значенні - як безпосередньо переміщення з одного місця в інше [8, с. 14-15].

Як відомо, в Україні право на свободу пересування гарантується та закріплюється у Конституції України, Законі і Законі України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» [9]. Відповідно до ст. 33 Основного Закону кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України; гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлені законом. Як відомо, громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

У законодавстві України можна виокремити три розуміння права на свободу пересування:

- право громадян України, іноземців і апатридів вільно пересуватися в межах території України;

- право громадян України, іноземців і апатридів вільно залишати територію України;

- право громадян України в будь-який час повернутися в Україну.

Аналізуючи наведене вище, актуальним є питання про те, чи дійсно відносяться згадані можливості до прав чи свобод людини. Оскільки певна суперечність і неоднозначність закладена в самій назві «право на свободу пересування».

Слід зазначити, що в Конституції України чітко не розмежовано поняття «право» та «свобода». Термін «право» застосовується тільки відносно вільного залишення території України, щодо пересування законодавець застосовує термін «свобода», а відносно вільного вибору місця проживання взагалі не використав жодного з указаних термінів [10, с. 95].

Досить довго на юридичній арені звучить питання про те, чи свобода пересування і вільний вибір місця проживання відносяться до категорій прав і свобод. Воно залишається дискусійним і мало дослідженим.

В Україні у 2014-2016 рр. продовження бойових дій між Збройними силами України (далі - ЗСУ) та збройними формуваннями так званих «Донецької Народної Республіки» (далі - ДНР) і «Луганської Народної Республіки» (далі - ЛНР) являють собою пряму загрозу для мирного населення Луганської та Донецької областей (далі - Донбас). Тому потрібно було б більш чітко, детально та об'єктивно вирішувати питання на законодавчому рівні, врегульовувати їх і на рівні держави стосовно права на свободу пересування та права на вільний вибір місця проживання.

У зв'язку з цим, а також з метою боротьби із загрозами безпеки, пов'язаними з кризою, українська влада прийняла, серед інших заходів, низку заходів, спрямованих на регулювання пересувань у районі проведення антитерористичної операції (далі - АТО) на Донбасі. Зокрема, з метою захисту національної безпеки та громадського порядку Уряд України ввів Тимчасовий порядок, відповідно до якого всі особи, транспортні засоби і вантажі повинні мати спеціальний дозвіл для в'їзду або виїзду з зони конфлікту на Донбасі.

11 січня 2015 р. Служба Безпеки України (далі - СБУ) оголосила про введення Тимчасового порядку здійснення контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів уздовж лінії розмежування у межах Донецької та Луганської областей (далі - Тимчасовий порядок), який набув чинності 21 січня 2015 р., і регулює питання щодо пересування в районі проведення АТО.

Відповідно до визначеного стану стверджуємо, що Тимчасовим порядком є всі пересування в зону та із зони ATO, повинні проводитися через сім визначених і контрольованих Урядом України контрольно- пропускних пунктів (далі - КПП), розташованих уздовж семи основних коридорів.

Тимчасовий порядок також визначає, що всі особи і транспортні засоби при в'їзді або виїзді із зони ATO повинні мати спеціальний дозвіл, виданий Урядом України.

Дозволи мають видаватися військово-цивільною адміністрацією протягом встановленого 10-денного терміну після подачі заяви. Після цього дозвіл можна забрати на найближчому до лінії розмежування КПП або в РВВС на території, контрольованій Урядом України, а саме: в Дебальцевому, Артемівську, Старобільську, Великій Новосілці та Маріуполі.

Дозволи можуть бути видані на одно- або багаторазовий в'їзд, і в заяві на отримання дозволу повинна бути чітко вказана інформація про маршрут і термін дії дозволу. Заявки на дозвіл повинні містити детальну особисту інформацію, а не лише паспортні дані, а також документи, які обґрунтовують необхідність поїздки.

З метою обробки заяв і видачі дозволів, Тимчасовим порядком було встановлено два нові координаційні органи: Координаційні групи і Координаційні центри. Координаційні групи створені при управліннях (відділах) Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України) в чотирьох міліцейських відділах, в які можна подавати заяви на отримання дозволу, в той час як Координаційні центри були створені при штабі АТО. Оскільки Тимчасовий порядок був схвалений оперативним штабом з управління АТО, який є спільною організацією, до складу якої входять представники різних структур, таких як СБУ, ЗСУ, МВС України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України та Державної фіскальної служби України, Координаційні групи складаються з представників різних міністерств і відомств. Ці установи здійснюють окремі елементи контролю відповідно до своїх повноважень.

Тимчасовий порядок дозволяє видачу дозволів з особистих причин, наприклад, смерть родича, але він не включає в себе причину виїзду з міркувань безпеки. У дозволі може бути відмовлено, якщо встановлено, що особа становить загрозу національній безпеці. Тим не менш, у Тимчасовому порядку не існує встановлених критеріїв для оцінки таких загроз. Не створено конкретних адміністративних або судових процедур, які б дозволили оскаржити в суді відмову у видачі дозволу [11].

Уряд має право контролювати пересування на своїй території для захисту національної безпеки та громадського порядку. Відповідно до міжнародного права всі сторони конфлікту повинні вжити заходів для забезпечення безпеки і захисту мирного населення у районах бойових дій. Це включає в себе можливість для мирних жителів добровільно і швидко залишити райони, охоплені конфліктом, щоб захистити своє життя, а також отримати доступ до основної гуманітарної допомоги. Правила повинні відображати цю вимогу і включати у себе положення про захист прав мирного населення залишити райони, де інтенсивність бойових дій ставить під загрозу їх життя.

Більш того, право на життя, свободу пересування та вибору місця проживання, право покинути місце проживання захищено національним законодавством і міжнародним правом у сфері прав людини.

Стаття 33 Конституції України встановлює, що обмеження свободи пересування можуть бути введені тільки законом. Спостерігачі спеціальної моніторингової місії зазначають, що Тимчасовий порядок не був зареєстрований у Міністерстві юстиції України і його точний статус і сутність залишаються чітко не визначеним.

Конституція та чинне законодавство України у демократичний спосіб регламентують свободу пересування та права на вільний вибір місця проживання. Але закріплені законодавчі норми, втілюючись у щоденне життя, завжди отримують певну адаптацію, пристосування і подальше корегування. Враховуючи те, що в Україні сьогодні є питання анексії території та військового конфлікту, ця проблематика не завжди має «безболісну» імплементацію. Загострення соціальних конфліктів, підбурення сепаратистських настроїв не сприяє швидкій та обґрунтованоправовій допомозі переселенців. Право на свободу пересування, що включає в себе такі поняття, як «свобода», «свобода пересування», «право на свободу» повинно й надалі удосконалюватися, мати більш чітке, зорієнтоване на людину законодавче регулювання. Україна йде, можливо, й не винятковим, але точно індивідуальним для нашої держави шляхом вирішення питань переміщення, переселення та інших речей, пов'язаних із внутрішньою міграцією українських громадян. Вдале вирішення цих питань дасть можливість сформувати позитивний імідж України як для власних громадян, які у такий складний час для нашої держави зможуть мати гарантії згаданих у статті прав та свободи пересування і вільного вибору проживання, так і серед європейський країн для іноземців.

Це наукове дослідження - лише невелика частина розгляду дискусійних питань, яка має загострити увагу науковців і законодавців до вказаної теми, яка на сьогодні є досить актуальною в Україні.

право свобода пересування проживання

Використані джерела

1. Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні: Закон України від 11 грудня 2003 р. № 1382-IV [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1382-15.

2. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо переведення садових і дачних будинків у жилі будинки та реєстрації в них місця проживання: Закон України від 2 вересня 2014 р. № 1673-VII // Офіційний вісник України. - 2014. - № 78. - Ст. 2226.

3. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 45 народних депутатів України що- довідповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (справа про приватизацію державного житлового фонду) від 28 вересня 2000 р. // Офіційний вісник України. - 2000. - № 40. - Ст. 1709.

4. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 436-IV [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/435-15.

5. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16 квітня 1991 р. № 959-XII [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/959-12.

6. Михайлишин І. В. Зміст права громадян на вільне пересування та вибір місця проживання / І. В. Михайлишин // Право і Безпека. - 2012. - № 3. - С. 32-37.

7. Олійник А. Ю. Конституційно-правовий механізм забезпечення основних свобод людини і громадянина в Україні: моногр. / А. Ю. Олійник. - К.: Алерта, 2008. - 472 с.

8. Алекшова И. А. Право на свободу передвижения: вопросы теории и практики: дис... канд. юрид. наук: спец. 12.00.01; 12.00.02 / И. А. Алешкова. - М., 2005. - 172 с.

9. Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України: Закон України від 21 січня 1994 р. № 3867-XII [Електронний ресурс ]. - Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3857-12.

10. Анисимова М. Ф. Право на свободу передвижения и свободный выбор местожительства в Украине: история, современное состояние и перспективы развития / М. Ф. Анисимова. - Запорожье: Дикое Поле, 2005. - 207 с.

11. Організація з безпеки та співробітництва в Європі. Тематичний звіт. Захист мирного населення та свобода пересування в Донецькій і Луганській областях: 6 травня 2015 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.osce.org/ uk/ukraine-smm/157021.

Размещено на Allbest.ru