Пізнавальний потенціал антрополого-комунікативного методологічного підходу до вивчення права як самостійної категорії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Пізнавальний потенціал антрополого-комунікативного методологічного підходу до вивчення права як самостійної категорії

Наставна Г.В., аспірант

кафедри теорії права та держави

У роботі визначено особливості формування понятійно-категоріального апарату юридичної науки. Досліджено теоретико-правові та практичні аспекти застосування антрополого-комунікативного методологічного підходу до пізнання права. Встановлено пізнавальний потенціал антрополого-комунікативного методологічного підходу щодо виокремлення й характеристики пізнавальних аспектів права. З'ясовано пізнавальні аспекти права, які потенційно можуть бути закладені в основу розуміння його категоріальних закономірностей.

Ключові слова: методологія, методологія юридичної науки, методологічний підхід, антрополого-комунікативний методологічний підхід, право, правова категорія.

В работе определены особенности формирования понятийно-категориального аппарата юридической науки. Исследованы теоретико-правовые и практические аспекты применения антрополого-коммуникативного методологического подхода к познанию права. Установлен познавательный потенциал антрополого-коммуникативного методологического подхода относительно выделения и характеристики познавательных аспектов права. Выяснены познавательные аспекты права, которые могут быть заложены в основу понимания его категориальных закономерностей.

Ключевые слова: методология, методология юридической науки, методологический подход, антрополого-коммуникативный методологический подход, право, правовая категория.

The author defines the peculiarities of the formation of the conceptual-categorical apparatus of legal science. The theoretical-legal and practical aspects of the application of the anthropological-communicative methodological approach to the knowledge of law are researched. The cognitive potential of the anthropological and communicative methodological approach to the identification and characteristics of cognitive aspects of law is established. The cognitive aspects of law, which can potentially be laid down in the basis of understanding of its categorical laws, are found out.

Key words: methodology, methodology of legal science, methodological approach, anthropological and communicative methodological approach, law, legal category.

Пізнавальний потенціал антрополого-комунікативного методологічного підходу до пізнання права важко переоцінити, оскільки він дає змогу не лише дослідити той чи інший аспект правових явищ, а й сформувати пізнавальну стратегію наукового дослідження, забезпечити формування та обґрунтування самостійного вчення про право як складне багатоаспектне явище. Застосування антрополого-комунікативного методологічного підходу дає змогу здійснити аналіз права крізь призму філософсько-світоглядної позиції людиноцентризму, концепції людиновимірності, верховенства права й комунікативної парадигми, а також як особливого антропоого-комунікативного феномена, зумовленого природою людини, її фізико-біологічними особливостями, соціокультурними аспектами взаємодії суб'єктів соціуму. Функціональне призначення антрополого-комунікативного методологічного підходу має складний характер, що, на нашу думку, може бути розкрите з позиції декількох напрямів його впливу на пізнання явищ правової реальності. Насамперед мова йде про категоріальний аналіз права, де антрополого-комунікативний методологічний підхід функціонально здатний обґрунтувати понятійність досліджуваних правових явищ, запропонувати нове або вдосконалити існуюче визначення відповідного поняття, а також розкрити ознаки вказаного методологічного підходу з позиції його самостійності як особливого антрополого-комунікативного феномена. Проведення вказаного дослідження дасть змогу розкрити пізнавальний потенціал антрополого-комунікативного методологічного підходу до вивчення права як самостійної категорії.

З огляду на зазначене завданням статті буде встановлення особливостей формування понятійно-категоріального апарату юридичної науки, а також визначення пізнавального потенціалу антрополого-комунікативного методологічного підходу щодо виокремлення й характеристики пізнавальних аспектів права, які потенційно можуть бути закладені в основу розуміння його категоріальних закономірностей.

У своїй єдності існуючі визначення категорії «право» утворюють зміст понятійно-категоріального апарату, виступають засобом фіксації властивостей, істотних ознак і закономірностей права. Варто погодитись із думкою М.І. Панова, що правові категорії й поняття відображають певний рівень (зріз) знань (інформації) у галузі державно-правових явищ

незалежно від того, чи включені вони в зміст позитивного права (закони або підзаконні нормативно-правові акти). Ці наукові правові утворення як результат наукового пізнання, безумовно, завжди передують їх офіційному (нормативно-правовому) визнанню та закріпленню в правовій матерії в процесі правотворчості [1, с. 3-4; 2, с. 18-19]. З огляду на це антрополого-комунікативний методологічний підхід до пізнання права як самостійної категорії не пов'язує категорійність права з його формально-юридичним закріпленням, а обґрунтовує значно ширший підхід до його формулювання, що може мати як доктринальний рівень, тобто бути сформованим у положеннях правової доктрини, так і реальний рівень, тобто існувати й функціонувати в реальному житті соціуму та людини. Окрім того, можна вести мову також про наявність юридичного рівня, за якого право набуває правових властивостей, виключно будучи закріпленим за допомогою засобів юридичної техніки в змісті відповідних правових актів.

Антрополого-комунікативний методологічний підхід дає можливість розкрити право не лише з позиції його формального закріплення та загальнообов'язковості поширення на суспільні відносини, що фактично відображає форму комунікативних взаємин суб'єктів та антропологічної сутності права, а й із позиції його природи, сутності, змісту, походження, утворення, поширеності на суспільні відносини, що має формально визначений загальнообов'язковий характер, а також є явищем значно ширшим і багатоаспектним, відображаючи його реальність та дієвість у процесі впорядкування суспільних відносин. Продовжуючи наукове дослідження, спробуємо виокремити й охарактеризувати пізнавальні аспекти права, які потенційно можуть бути закладені в основу розуміння категоріальних закономірностей права шляхом застосування антрополого-комунікативного методологічного підходу, що дасть змогу в подальшому обґрунтувати його місце в системі понятійно-категоріального апарату юридичної науки та розкрити право як особливу антрополого-комунікативну систему.

Є.К. Шишкіна та О.О. Носирєв визначають наукове пізнання загалом як особливий вид пізнавальної діяльності, спрямований на вироблення об'єктивних, системно організованих та обґрунтованих знань про природу, людину й суспільство [3, с. 29]. Зокрема, наукове пізнання відрізняється від інших видів пізнавальної діяльності використанням спеціальних засобів і методів дослідження, характеризується системністю та структурністю. Наразі антрополого-комунікативний методологічний підхід до пізнання правових явищ визначає зумовленість права такими людськими якостями, як свобода, відповідальність та власність, які як правові феномени виникають не самі по собі, а у вигляді необхідних системних компонентів людського й соціального буття [4, с. 16-24]. Саме ця обставина визначає людиновимірність права та його розвиток у межах комунікативної парадигми, а тому антрополого-комунікатив- ний підхід має перевагу в пізнанні й розумінні насамперед людиноцентризму в праві, що може в подальшому становити основу для обґрунтування понятійного розуміння права.

Окреслимо основні аспекти розвитку людиноцентризму. Одним із найвидатніших дослідників філософії людиноцентризму В.Г. Кременем здійснено фундаментальне розроблення цього питання з огляду на національну ідею та проблеми в освітньо-соціальній сфері буття людини. На його переконання, людиноцентризм - 1) це актуалізація гуманістичних тенденцій у сучасну епоху, відхід від раціоналізованих прагматичних імперативів; 2) нова якість філософсько-освітнього розуміння ролі людини, яка сьогодні має перевагу як над масштабами класичного антропоцентризму, гуманізму, моралізму, так і над філософською антропологією та персоналізмом, оскільки виходить за їх межі; 3) це нова якість інноваційного мислення людини, яка переважає масштаби гуманізму та виходить за межі філософської антропології [5, с. 7, 12-13]. Науковець зосереджує нашу увагу на тому, що людиноцентризм є проявом нової парадигми мислення й світогляду, проте відбувається перебільшення сутнісних меж змісту цього явища.

У науковій літературі не існує загального підходу до розуміння сутності людиноцентризму. Його визначають як ідеологію, концепт (концепцію), стратегію розвитку суспільства, філософію, напрям філософської думки, принцип, світоглядне мислення. На нашу думку, під час вирішення цього питання необхідно з'ясувати, що саме змістовно протиставляється людиноцентризму. Упродовж історичного розвитку суспільства та зміни епох у людини виникають різні екзистенційні самовідчуття, які можуть бути типологізовані в різні світоглядні напрями залежно від того, чому надається найбільша цінність і безумовний пріоритет у той чи інший період. Професор В.Г. Кремень вважає, що завдяки цьому концептуалізуються філософсько-світоглядні позиції [6, с. 7-8], а саме логоцентризм, космоцентризм, теоцентризм, антропоцентризм, соціоцентризм, економоцентризм тощо. Епохи змінюються, змінюються також пріоритети. Відповідно, з встановленням нового пріоритету здійснюються переорієнтація та зміна світогляду. Поява «постлюдини» або «протолюдини» в епоху постмодерну зумовила створення нової філософсько-світоглядної позиції людиноцентризму, основним пріоритетом якої є людина в новій якості з її потребами й інтересами як мета та смисл прогресу й розвитку світу в багатоманітності проявів.

Людиноцентризм у праві має свої особливості, тому зупинимось на їх розгляді, застосовуючи антрополого-комунікативний підхід. Право має вирішувати завдання збереження, упорядкування, регулювання та спрямування соціального буття за певними ціннісними й цільовими векторами [7, с. 189]. Актуальним буде питання, які саме цінності та їх спосіб функціонування притаманні певному періоду розвитку права. Професор Т.З. Гарасимів вважає: «Ці фактори детерміновані логікою культурно-цивілізаційного процесу етносу (етносів), нації, їхньою історією в ми-

нулому та стратегією в майбутнє» [7, с. 189]. Наприкінці XX - на початку XXI ст. активно відбулись зміни в ідеології українського права з державоцентризму на людиноцентризм, що зумовлювалось відходом від радянської доктрини права й побудови власної національної традиції права з урахуванням європейських цінностей. У дисертаційному дослідженні М.С. Кельмана доведено, що важливими тенденціями розвитку сучасного правознавства є актуалізація людиноцентричних наукових досліджень у сфері як приватного, так і публічного права [8, с. 59-76]. Отже, пізнання права, правових явищ дедалі більше орієнтоване на засади людиноцентризму, що дає змогу не лише розкрити його сприйняття, а й забезпечити вдосконалення його формулювання. Водночас в окремих наукових дослідженнях існує інша позиція - думка, що зміна відбулась не на людиноцентризм, а на його «модифікований відповідно до сучасних українських реалій різновид» - соціоцентризм - через низький рівень цивілізаційного розвитку української держави, а тому пропонується здійснювати подальше оновлення права України, а саме в тривимірній системі соціальних координат: «людина», «суспільство» та «держава» [9, с. 48]. Тривимірна система соціальних координат «людина - суспільство - держава» справді потребує модернізації. На думку професора С.В. Бобровник, на зміну етатистським і юснатуралістським уявленням має прийти пізнання того, що зазначені суб'єкти є насамперед партнерами, які функціонують у людському середовищі та разом вирішують загальні завдання [10, с. 32].

Антрополого-комунікативний підхід до розуміння й дослідження права та правових явищ являє собою синтез двох складників: індивідуального (суб'єктивного), що пізнається за допомогою антропологічного аспекту, та соціального (об'єктивного), досліджуваного в межах комунікативного аспекту права. Саме тому існує необхідність застосування антрополого-комунікативного підходу, який за своєю сутністю спрямований на забезпечення компромісності та спроможний вдосконалити взаємозв'язок індивіда й соціуму з огляду на філософсько-світоглядну позицію людиноцентризму в праві.

Основою для концепції людиноцентризму є права й свободи людини та громадянина. У статті 3 Конституції України проголошено: «Людина, її життя й здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права й свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави» [11]. Тому можна стверджувати про закріплення людиноцентризму в праві на законодавчому рівні, проте з урахуванням антрополого-комунікативного підходу право неможливо звести до певного одного елементу: «норми», «правовідносин», «закону», «правових емоцій», «звичаю» тощо. Тому пізнання права та подальше його формулювання крізь призму антрополого-комунікативного методологічного підходу доцільно здійснювати крізь призму дослідження людиноцентризму в праві, у межах чого можна з'ясувати стан інтегрованості правових цінностей у взаємовідносини людей.

Актуалізується проблема людиноцентризму в праві як основи розуміння права також у межах тенденції до глобалізації й інтеграційних процесів правового та суспільно-політичного життя. У сучасній науковій праці, присвяченій проблемам міжнародних систем в умовах глобального розвитку, окремо ґрунтовно розглядається людиноцентризм як антропологічна парадигма євроінтеграційної політики. Автори вважають, що кінцева мета людиноцентризму як антропологічної парадигми євроінтеграційної політики - це олюднення оточуючого світу природи й суспільства з позицій розвиваючих потреб людини. Це означає, що критерієм суспільного прогресу та його кінцевою метою є людська особистість, можливість і перспектива її всестороннього розвитку, її універсалізація в масштабах культури, соціуму й природи [12, с. 286], а також права та держави. Отже, у сучасній правовій науці людиноцентризм - це нова філософсько-світоглядна позиція, яка має потенціал стати вирішенням багатьох теоретико-правових проблем, що активізувались на початку XXI ст.

Розуміння права крізь призму антрополого-комунікативного методологічного підходу потребує аналізу також комунікативного складника права як невід'ємної його властивості, у межах якої право виникає, розвивається, існує, функціонує, удосконалюється тощо. На переконання А.С. Токарської, трактування права як засобу комунікації є поступом до сучасних раціональних правовідносин. Норми не повинні довільно привноситись у суспільне буття, навпаки, вони мають виявлятись у контексті останнього як інтеракції оптимальної суб'єкт-суб'єктної взаємодії [13, с. 36].

Комунікативність як аспект визначення категорійності права зумовлена насамперед природною спроможністю людини ініціювати, брати участь, змінювати та припиняти взаємовідносини з іншими індивідами, а також завдяки цьому отримувати інформацію, акумулювати її, аналізувати та вчиняти в подальшому відповідні вольові вчинки чи утримуватись від їх вчинення. Окрім того, комунікативність права зумовлена також особливостями психіки людини, її здатністю до керування й підкорення, наслідками чого є комунікативна інтерсуб'єктивна взаємодія, що проявляється в правовій культурі, соціальних інститутах, правових текстах та втілюється в правосвідомості, правових нормах і правових відносинах, які утворюють єдину правову структуру [14, с. 1]. Таким чином, право розуміється як універсальний засіб унормування інтеракції для суб'єктів комунікації, забезпечуючи в подальшому виникнення, зміну, скасування комунікативних зв'язків у правовій сфері. Комунікативний аспект у розумінні права має важливе значення для формулювання правових норм у процесі творення права, а також для подальшої інтерпретації права та його застосування. Єдині підходи до визначення права забезпечують комплексність, одноманітність, єдиний стиль формулювання правових норм, а також можливість точного й однозначного розуміння права та його подальше поширення на відносини між суб'єктами права.

Поза комунікацією право взагалі неможливе, оскільки поза комунікацією існує не право, а лише деякі матеріальні об'єкти. Умовою правоґенези є не виникнення держави, а формування психосоціокультурних реалій, які мають комунікативну спрямованість і в яких знаходять свою об'єктивацію правові тексти, правові норми й правові відносини, які зумовлюються інтерсуб'єктивною (комунікативною) діяльністю членів соціуму. Ще однією важливою ідеєю комунікативного підходу є те, що уявлення про наявність чи відсутність права в конкретному суспільстві пов'язується не з наявністю чи відсутністю законів, а з наявністю чи відсутністю реальних прав та обов'язків самих членів суспільства, наявністю правової комунікації [15, с. 63-64].

Комунікативність права в контексті формування понятійно-категоріального апарату юридичної науки та визначення поняття «право» дає змогу врахувати такі аспекти права, як право на комунікацію, право як комунікативна система, комунікативні механізми правової діяльності, комунікативна природа права, правова комунікація, правовий конфлікт і правовий компроміс, правова комунікація, система комунікативного права.

Таким чином, антрополого-комунікативний методологічний підхід до пізнання права дає змогу виокремити та охарактеризувати пізнавальні аспекти права, які потенційно можуть бути закладені в основу розуміння його категоріальних закономірностей, основою яких є такі положення:

- про поєднання в праві о- антропологічних засад його сутності та комунікативної парадигми його зародження, становлення, розвитку, удосконалення й функціонування, що заснована на ідеях визнання людини найвищою соціальною цінністю та взаємодії суб'єктів соціуму;

- про можливість збалансування ідей абсолютизації людини та її взаємодії з іншими суб'єктами соціуму як передумови зародження, становлення, розвитку, удосконалення й функціонування права;

- про поєднання таких пізнавальних моделей у праві, як «я о інші» (за якої як «Я» виступає індивід, наділений властивостями індивідуальності, наявності потреб та інтересів, соціалізованості, мислення, відповідальності, а під категорією «Інші» розуміються інші індивіди, соціальні групи, суспільство загалом) та «людина о суспільство о держава» (що засновується на партнерських засадах, націлених на досягнення правового компромісу);

- про панування біполярної моделі соціального життя, що заснована на поєднанні інтересів людини й суспільства, а також людиновимірної парадигми з комунікативним складником для забезпечення ефективної взаємодії між індивідом та соціумом;

- про об'єктивну необхідність створення ефективної комунікації (взаємодії), що заснована на людиноцентриських засадах, з метою забезпечення результативності творення права, його інтерпретації та застосування.

право методологічний комунікативний

Література

1. Панов Н.И. Проблемы методологии формирования категориально-понятийного аппарата юридической науки / Н.И. Панов // Проблемы законности: сб. науч. трудов. - Х. : НЮУ им. Ярослава Мудрого. - 2014. - Вып. 126. - С. 3-14. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : file:///C:/Users/%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%B0%.pdf

2. Панов Н.И. Методологические аспекты формирования понятийного аппарата юридической науки / Н.И. Панов // Правоведение. - 2006. - № 4. - С. 18-28.

3. Шишкіна Є.К. Методологія наукових досліджень : [навч. посібник] / Є.К. Шишкіна, О.О. Носирєв. - Х. : Діса плюс, 2014. - 200 с.

4. Поляков А.В. Антрополого-коммуникативное обоснование прав человека / А.В. Поляков // Права человека: вопросы истории и теории : матер. межвуз. науч.-теорет. конф. (г Санкт-Петербург, 24 апреля 2004 г) / под общ. ред. Д.И. Луковской. - СПб., 2004. - C. 3-24.

5. Кремень В.Г. Філософія національної ідеї. Людина. Освіта. Соціум / В.Г Кремень. - К. : Грамота, 2007. - 576 с.

6. Кремень В.Г. Людина як суб'єкт творчої діяльності /Г. Кремень // Освіта та розвиток обдарованої особистості. - 2014. - № 9-10. - С. 6-10.

7. Гарасимів Т.З. Правопізнання: філософсько-методологічний концепт / Т.З. Гарасимів // Публічне право. - 2016. - № 4. - С. 185-190.

8. Кельман М.С. Методологія сучасного правознавства: становлення та основні напрямки розвитку : дис. ... докт. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / М.С. Кельман ; Львівський держ. ун-т внутр. справ. - Львів, 2013. - 448 с.

9. Курінний Є.В. Об'єкт та предмет українського адміністративного права: змістовна та аксіологічна сутність категорій / Є.В. Курінний // Публічне право. - 2016. - № 1. -43-51.

10. Бобровник С.В. Компроміс і конфлікт у праві: антро- полого-комунікативний підхід до аналізу : [монографія] / С.В. Бобровник. - К. : Юридична думка, 2011. - 384 с.

11. Конституція України : Закон України від 28 червня 1996 р. (зі змінами та доповненнями, редакція від 30 вересня 2016 р.) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http:// zakon0.rada.gov. ua/laws/show/254%D0%BA/96-%.

12. Соснін О.В. Сучасні міжнародні системи та глобальний розвиток (соціально-політичні, соціально-економічні, соціально-антропологічні виміри) : [навч. посібник] / О.В. Соснін, В.Г. Воронкова, О.Є. Постол. - К. : Центр навчальної літератури, 2015. - 556 с.

13. Токарська А.С. Комунікативна природа права і правової комунікації / А.С. Токарська // Філософські та методологічні проблеми права. - 2011. - № 1. - С. 32-39. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : file:///C:/Users/User/ Downloads/Fmpp_2011_1_5.pdf.

14. Поляков А.В. Коммуникативная концепция права (генезис и теоретико-правовое обоснование) : дисс. докт. юрид. наук в виде науч. докладов : спец. 12.00.01 / А.В. Поляков. - СПб., 2002. - 94 с.

15. Поляков А.В. Коммуникативный подход в общей теории права / А.В. Поляков // Проблеми філософії права. - 2006-2007. - Т IV-V - С. 60-67.

Размещено на Allbest.ru