Методологія наукового дослідження проблеми військових злочинів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Методологія наукового дослідження проблеми військових злочинів

Будь-яке наукове дослідження базується на відповідній методології його проведення, під якою слід розуміти сукупність прийомів, засобів та способів пізнання, які утворюють єдиний історично сформований комплекс раціональних шляхів, засобів та форм мислення від незнання до знання, від одиничного до загального і навпаки, від припущення до істини, від явища до сутності.

Ще всередині ХХ сторіччя провідний вчений В.М. Чхиквадзе наголошував про наявність особливої галузі кримінального права - воєнно-кримінального права, при цьому в якості специфічних ознак виділяв лише дві - особливого роду злочини (військові злочини) та наявність спеціальних видів покарання, які можуть призначатися лише військовослужбовцям [1, с. 12]. На нашу думку, виділення окремої галузі кримінального права - воєнно-кримінального права - є зайвим та не відповідає загальним положення теорії держави та права. Як відомо, галузь права (англ. branch of law) - більш широка категорія, яка об'єднує відносно самостійну сукупність юридичних норм, що регулюють якісно однорідну сферу (рід) суспільних відносин специфічним методом правового регулювання. Галузь права завжди стійка та автономна у своєму регулюванні. Військовим злочинам, на нашу думку, не притаманні ознаки галузі права, їх слід розглядати лише в якості самостійного інституту кримінального права. Це - система відносно відособлених правових норм у межах галузі кримінального права, яка регулює групу взаємозалежних правовідносин у межах порядку проходження військової служби. Інститут кримінального права є, перш за все, сукупністю кримінально-правових норм, яка має системний характер, та складається з норм, зміст яких об'єднаний смисловим зв'язком. У процесі систематизації кримінально-правових інститутів відбувся поділ кримінального права на Загальну та Особливу частини. По суті, як вважають В.Д. Філімонов та О.В. Філімонов, вся Загальна частина сформована шляхом «винесення за скобки» тотожних та однорідних норм Особливої частини. Інститути Особливої частини створені шляхом «винесення за скобки» правових норм та інститутів Загальної частини, при цьому правові положення Загальної частини КК включені в зміст норм та інститутів його Особливої частині, які встановлюють кримінальну відповідальність за різноманітні за своїм характером злочини [2, с. 177].

Мета - розглянути методологію наукового дослідження проблеми військових злочинів.

Інституту військових злочинів, на нашу думку, притаманні такі ознаки:

1) він регулює однорідні суспільні відносини, що існують у процесі проходження військовослужбовцями військової служби, тобто має видову однорідність соціального змісту. Смисловий взаємозв'язок правил поведінки, закріплений у правових нормах цього інституту, зумовлений єдністю суспільних відносин та спрямованістю волі законодавця на придання їм відповідного змісту;

2) має відносну нормативну самостійність (у рамках ХІХ розділу КК України), стійкість та автономність функціонування в межах галузі кримінального права;

3) має відособленість від інших інститутів кримінального права, і ця відособленість не є штучною, а сформована об'єктивною дійсністю. Норми військових злочинів не можуть бути переміщені в інші розділи кримінального кодексу внаслідок специфічності об'єкту посягання та наявності спеціального суб'єкту;

4) розділ КК «Злочини проти порядку проходження військової служби» поряд із позитивними нормами військового права здійснює комплексне регулювання відносин військової служби та характеризуються специфічними засобами правового регулювання (призначення покарання у вигляді позбавлення військового звання, службові обмеження для військовослужбовців, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців) та іншими засобами правового впливу;

5) втілює у своєму змісті особливу юридичну конструкцію в межах складу військового злочину, якій притаманний специфічний об'єкт посягання та суб'єкт злочину (військовослужбовець або військовозобов'язаний), у той же час об'єднаний з іншими інститутами Особливої частини КК загальними положеннями та єдиними принципами, наголошеними в Загальній частині КК;

6) сформульоване самостійне загальне поняття військового злочину, яке допомагає забезпечувати безпрогальність врегульованих відносин ХІХ розділу КК.

Цей окремий інститут кримінального права формулює кримінально-правову заборону у сфері військових відносин. Поняття цієї кримінально-правової заборони є багатоаспектним та інтегральним, що характеризується в єдності різних його рівнів, якостей та сторін.

На рівні функціонування права - в межах кримінально-правового регулювання військових відносин - кримінально-правова заборона має прояв в правовому приписі, розташованому у відповідній статті ХІХ розділу КК, що зобов'язує військовослужбовця утриматись від вчинення певних дій, які в кримінальному кодексі вважаються злочинами. Закон закріплює всі можливі варіанти (моделі) злочинної поведінки військовослужбовця та визнає їх протиправними. Сутність кримінально-правової заборони складається з розмежування дозволеного та недозволеного та в подальшому формує протиправність діяння [3, с. 66].

Специфіка кримінально-правової заборони, передбаченої в правових нормах ХІХ розділу КК, полягає в тому, що військовослужбовець вчиняє суспільно небезпечні діяння, заборонені цим розділом, а також порушує норми позитивного військового законодавства, що регулюють правила поведінки в тієй чи іншій галузі військових суспільних відносин. Лише кримінально-правові норми та норми військового законодавства утворюють кримінально-правову заборону. Саме вони, ґрунтуючись на загальному понятті злочину, понятті військового злочину, змісті інститутів Загальної частини кримінального права, утворюють кримінальну заборону, тобто забороняють вчиняти військовослужбовцям обмежений кримінальним законом перелік суспільно небезпечних діянь, тим самим реалізуючи приписи ч. 1 ст. 1 КК України.

Вивчення проблематики військових злочинів повинно базуватися на відповідній системі методів, основними з яких є: діалектичний, формально-логічний (догматичний), метод структурного аналізу, соціологічний, статистичний, історичний та порівняльно-правовий. Кожний із цих методів має свої специфічні риси, що дає можливість глибоко дослідити об'єкт (предмет) дослідження у всьому різноманітті його сторін та структурних зв'язків [4].

Використання історичного методу дає нам можливість доглядати розвиток воєнно - кримінального законодавства в історичній ретроспективі, визначити закономірність, періодизацію, генезис наукові тенденції та перспективи подальшого розвитку. Дослідження історії зародження, розвитку та еволюції кримінально-правових явищ є традиційним предметом дослідження науки кримінального права. Саме вивчення цього процесу дасть більш повні, а тим самим і об'єктивні уявлення і знання щодо справжніх властивостей, особливостей, змісту та динаміки розвитку військових злочинів.

Цей метод тісно пов'язаний із порівняльно-правовим методом, який полягає в зіставленні різних нормативно-правових актів, передбачаючи кримінально-правову відповідальність за військові злочини, що діяли на території сучасної України. Окрім цього, використання цього методу дає змогу встановити подібність та відмінність предмету нашого дослідження як в Україні, так і в зарубіжних країнах. У рамках цього методу можливі достатньо суттєві вдосконалення вітчизняного кримінального права.

Соціологічний та статистичний методи дають змогу проаналізувати правозастосовну практику та думки працівників правоохоронних органів та суддів, дозволяє виявити недоліки та прогалини діючого законодавства, що стає в пригоді в застосуванні норм ХІХ розділу КК України, та визначити критерії їх ефективності.

Діалектичний метод пізнання на підставі загальних законів дійсності та пізнання дає теоретичне обґрунтування форм, в яких існує рух пізнання до істини. Основними принципами його є: принцип відображення, принцип активності, принцип всебічності, принцип сходження від одиничного до загального та назад (єдність індукції та дедукції), принцип взаємозв'язку кількісних та якісних характеристик, принцип детермінізму, принцип єдності аналізу та синтезу. Це дало можливість визначити правову природу військових злочинів та забезпечує комплексний підхід для всього дослідження.

Формально-логічний (догматичний) метод дозволяє проаналізувати норми військових злочинів із точки зору додержання законодавцем правил законодавчої техніки конструювання диспозицій і санкцій цих норм. За допомогою цього методу слід вияснити відповідність норм військових злочинів загальним поняттям кримінального права згідно із законами формальної логіки.

Побудова будь-якої кримінально-правової норми повинно бути чітким та сприятливим до розуміння, а їх зміст - суворо фіксованим та визначеним. Це, у свою чергу, дозволяє правозастосовним органам визначити відповідність явищ соціальної дійсності нормі права та у всіх без виключення випадках правильно застосовувати закон. Поняття та терміни, що передбачені в ХІХ розділі КК, не повинні мати розбіжностей, чітко функціонувати в межах системи, відрізнятися високим рівнем інформативності, бути однозначними та семантично жорсткими та економними. При цьому язик кримінальної норми повинні розуміти не лише особи з юридичною освітою, а й звичайні військовослужбовці. Але ж при побудові кримінально-правової норми неможливо відмовитися від оціночних понять, і аналіз кваліфікуючих ознак військових злочинів дає можливість стверджувати про їх достатню кількість. Розкриття цих понять законодавець «дає на відкуп» правозастосовним органам, які визначають у процесі оціночно-пізнавальної діяльності в залежності від всіх обставин вчиненого діяння. Незважаючи на те, що без оціночних понять під час неможливо побудувати кримінально-правову норму, законодавець повинен прагнути до їх максимальної мінімізації.

Метод системного аналізу зумовлює всебічний аналіз динамічних цілісностей, частини яких (підсистеми цілісних систем) перебувають між собою в органічній єдності та взаємодії, дає змогу структурування та поділу на групи всіх військових злочинів в залежності від об'єкту кримінально-правової охорони, змогк розглянути військові злочини як складну внутрішньо детерміновану єдність, систему, як цілісне відносно самостійне правове явище. Системоутворюючим фактором військових злочинів, як і будь-яких інших, є норма права, яка є цеглинкою, що в сукупності всіх своїх компонентів (гіпотези, диспозиції та санкції) утворює структурно впорядковану цілісну єдність - систему вищого рівня, якій притаманна відносна автономність, самостійність та стійкість функціонування.

Науковий аналіз системи військових злочинів слід здійснювати шляхом сходження від конкретних складів злочину (конкретних понять) до наукової розробки абстрактного поняття військового злочину (абстрактного поняття) з подальшим переходом від абстрактного до конкретного [5, с. 78].

Це дослідження повинно пройти декілька етапів. На першому етапі слід проаналізувати конкретні (окремі) склади військових злочинів, при цьому слід мати на увазі, що ці конкретні склади злочину уявляють собою достатньо велику множинність людських вчинків видів суспільно небезпечних діянь одного й того же виду, які відрізняються в реальній дійсності один від одного необмеженою кількістю притаманних їм індивідуальних ознак, як правило об'єктивної сторони, які в більшості тим чи іншим чином впливають на ступінь суспільної небезпечності діяння і тому враховуються законодавцем під час конструювання того чи іншого складу злочину. У процесі вивчення конкретних діянь, застосовуючи підходи аналізу та синтезу, узагальнення та абстрагування від окремих та несуттєвих ознак, можливо вийти на найбільш суттєві в кримінально-правовому відношенні ознаки, що будуть притаманні кожному конкретному військовому злочину в окремості та всій системі військових злочинів.

Традиційно дослідження окремих складів злочину чи їх систем у межах відповідних розділів КК чи розташованих у декількох розділах починаються з аналізу об'єкта злочину. Об'єкт військових злочинів (те, на що посягає військовий злочин) слід проаналізувати в єдності його структурних елементів - суб'єктів суспільних відносин, їх предмета та соціального зв'язку між суб'єктами стосовно предмету. Слід звернути увагу на механізм спричинення шкоди цьому об'єкту.

Саме об'єкт дозволяє виявити соціальну сутність діяння, що зумовлює ступінь суспільної небезпеки. Вивчаючи об'єкти на рівні безпосередніх об'єктів, ми маємо можливість піднятися на наступний рівень та дослідити родовий об'єкт. Використовуючи ці знання, ми маємо можливість виявити закономірності побудови системи військових злочинів, критерієм якої є видові об'єкти.

Специфіка військових злочинів полягає у відносно вузькому колі суспільних відносин, які існують у межах проходження військової служби, яка обмежена суб'єктним колом та механізмом спричинення шкоди об'єкту військових злочинів. Саме ці обмеження в подальшому впливають на ступінь суспільної небезпечності діянь, їх кваліфікацію, призначення як загальних, так і спеціальних видів покарань.

У подальшому, після комплексного дослідження об'єкту військових злочинів, необхідним є вивчення загальних (універсальних) та особливих (спеціальних) ознак об'єктивної сторони, суб'єкта та суб'єктивної сторони, а також кваліфікуючих ознак, що притаманні деяким військовим злочинам.

Це дає можливість узагальнити типові, суттєві об'єктивні та суб'єктивні ознаки, притаманні всім військовим злочинам, прослідкувати закономірності законодавчої побудови конкретних складів злочину, виявити недоліки законотворчої діяльності. Розглядаючи ознаки окремих складів військових злочинів, слід з'ясувати, які існують суттєві ознаки, що притаманні військовим злочинам. При цьому слід керуватися правилом, що будь-яке наукове поняття являє собою результат узагальнення і виділення предметів або явищ того чи іншого класу за більш або менш суттєвими і загальними ознаками [6, с. 117].

Виявляючи всі ці закономірності шляхом накопичення емпіричного матеріалу, його аналізу та синтезу, ми формуємо наукову абстракцію середнього рівня - поняття військового злочину (автор розуміє під абстракцією вищого рівня поняття злочину). Причому ця наукова абстракція повинна відображати в собі специфічну сутність військових злочинів, містити необхідні та достатні ознаки, які визначають діяння як військовий злочин, у ту же чергу давати можливість відрізняти військові злочини від інших загальнокримінальних злочинів та дисциплінарних проступків. Розуміння абстракції середнього рівня дає нам можливість проаналізувати обов'язкові ознаки злочину, такі як суспільна небезпечність, протиправність, винність та караність під кутом військових правовідносин, та сформулювати спеціальні для військових злочинів поняття: «військова суспільна небезпечність», «військова протиправність», «специфіка винності та караності військовослужбовців».

Володіючи знаннями відносно абстракції середнього рівня (поняття військового злочину) на другому етапі, дослідження повинно опуститись до наукових абстракцій нижнього рівня, які відображають конкретні злочини, текстуально закріплені у відповідних статтях ХІХ розділу КК України. Інакше кажучи, від абстракції вищого рівня (поняття злочину) дослідження через абстракцію середнього рівня (поняття військового злочину) розглядає абстракцію нижнього рівня - конкретний військовий злочин. Причому при аналізі конкретних складів злочинів ми маємо на увазі, що вони не є статичними і тому повинні відображати реальну дійсність в її існуванні та розвитку, внаслідок чого ці поняття та їх законодавче закріплення повинні бути в стані діалектичної змінності та розвитку в бік оптимального та адекватного відображення соціально-правової реальності [7, с. 25-30].

Завершуючи пізнавальну діяльність у межах понять від конкретного до абстрактного та навпаки, треба зробити конкретні рекомендації щодо практичного застосування відповідних норм кримінального права в процесі боротьби зі злочинами проти порядку проходження військової служби.

Такий рух, як уже було зазначено у філософії права, дасть можливість показати конкретні правові об'єктивні явища та процеси у всій повноті та єдності багатоманітного. При цьому в такому найскладнішому русі «конкретне - абстрактне - конкретне» вирішальна роль віддається законам та категоріям діалектики як вузловим пунктам, моментам, сходинкам у процесі пізнання правової дійсності [8, с. 127-157]. Дослідження проблеми кримінальної відповідальності за військові злочини слід здійснювати через призму філософських категорій: явище та сутність, зміст та форма, структура та елементи, загальне та окреме, ціле та частка тощо, з використанням всіх закономірностей їх існування та розвитку.

Після з'ясувань наукового поняття військового злочину, систематизації військових злочинів за критерієм видових об'єктів, аналізу суттєвих ознак цієї системи та дослідження об'єктивних та суб'єктивних ознак складів військових злочинів потрібно приділити увагу проблемі існуючих спеціальних видів покарання за ці злочини, а також питанням їх пе - налізації та депеналізації. Шляхом з'ясування окремих видів покарання за злочини проти порядку проходження військової служби, узагальнюючи судову практику, можливо зробити висновки щодо ефективності спеціальних видів покарань із точки зору ефективності кримінально-правової політики держави та досягнення цілей покарання на сучасному етапі соціально-економічного розвитку України.

На наступному етапі дослідження повинно приділити достатньо уваги окремим питанням кваліфікації військових злочинів, яка має суттєві складнощі. Це в першу чергу стосується бланкетності побудови всього ХІХ розділу КК. Саме бланкетність, відсилання до інших, як правило відомчих нормативно-правових актів, які під час суперечать один одному, доставляє безліч проблем на практиці. Чималі складнощі виникають при кваліфікації діянь, вчинених військовослужбовцем у співучасті із цивільними особами, коли в протиріччі знаходяться цілі інститути кримінального права: інститут співучасті, інститут складу злочину, інститут стадій злочинної діяльності. Відповідні складнощі виникають і у випадку конкуренції за - гальнокримінальних та спеціальних норм військових злочинів. Не без зусиль вирішуються проблеми кваліфікації множинності військових злочинів.

Література

військовий злочин науковий

. Чхиквадзе В.М. Советское военно-уголовное право / В.М. Чхиквадзе. - М.: Юр. изд-во мин-ва юстиции СССР, 1948. - 452 с

2. Филимонов В.Д., Филимонов О.В. Институт права. Институт уголовного права. Институт уголовно-исполнительного права / В.Д. Филимонов, О.В. Филимонов. - М.: ИД «Юриспруденция», 2014. - 256 с.

3. Маркунцев С.А. Базовые положения теории уголовно-правовых запретов: Монография / С.А. Маркунцев. - М.: Юриспруденция, 2013. - 252 с.

4. Денисов Ю.А., Спиридонов Л.И. Абстрактное и конкретное в советском правоведении / Ю.А. Денисов. - М.: Наука, 1987. - 208 с.

5. Войшвилло Е.К. Понятие / Е.К. Войшвилло. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1967. - 288 с.

6. Алексеев С.С. Философия права / С.С. Алексеев. - М.: НОРМА, 1999. - 336 с.

7. Керимов Д.А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права) / Д.А. Керимов. - М.: Аванта+, 2001. - 560 с.

Размещено на Allbest.ru