Історико-правовий розвиток та законодавча регламентація поняття "пробація"

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Хмельницький університет управління та права

Історико-правовий розвиток та законодавча регламентація поняття «пробація»

Алексєєв І.С.,

аспірант кафедри кримінального права та процесу

У статті досліджуються основні етапи виникнення та становлення концепції пробації. Здійснено огляд підходів до визначення поняття «пробація» у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі, а також у міжнародних актах, нормативно-правових актах україни та окремих країн.

Ключові слова: пробація, запобігання вчиненню злочинів, покарання.

в статье исследуются основные этапы возникновения и становления концепции пробации. осуществлен обзор подходов к определению понятия «пробация» в отечественной и зарубежной научной литературе, а также в международных актах, нормативно-правовых актах украины и отдельных стран.

Ключевые слова: пробация, предупреждение совершения преступлений, уголовное наказание.

Aleksieiev I S. HISTORICAL AND LEGAL DEVELOPMENT AND LEGAL DEFINITION OF PROBATION

The article reviews the origin and development of probation. The main approaches to defining probation in Ukrainian and foreign academic papers as well as Ukrainian and international laws are mentioned.

Key words: probation, crime prevention, punishment.

Поняття пробації знайшло своє формальне закріплення у правовому полі України порівняно нещодавно. Подальші кроки щодо розвитку системи пробації та її інституційного оформлення вимагають достатньо глибокого теоретичного осмислення цього поняття та тенденцій зміни підходів до його розуміння. Окремі аспекти досліджуваної проблеми розглядались у працях Є.Ю. Бараша, О.В. Беци, І.Г. Богатирьова, О.М. Джужі, В.М. Дрьоміна, Н.А. Орловської, Д.В. Ягунова, І.С. Яковець та ін. Разом з тим, у зв'язку з прийняттям Закону України «Про пробацію» та продовженням інституціоналізації системи пробації в Україні дослідження поняття пробації та актуальних тенденцій його розвитку набуває особливого значення.

Термін «пробація» походить від латинського «ргоЬаЛо», що означає «випробування» [1, с. 113]. Вказане поняття було вперше формально закріплене у законодавстві штату Массачусетс (США) у 1869 році та набуло стандартизації у XX столітті. Перші спроби створити відповідні інституції пробації було здійснено в Англії. Так, на початку 1830-х років Ворвікширський магістратський суд почав використовувати виключно формальне покарання для неповнолітніх у вигляді одного дня ув'язнення з одночасною передачею правопорушників під нагляд роботодавців або батьків. Окремі судді за власною ініціативою почали впроваджувати цю практику в діяльність своїх судів [2, с. 12-13].

Поступово пробація поширювалася європейським континентом, зазнаючи впливу тодішніх культурних та соціальних особливостей. Здебільшого перші спроби впровадження пробації ґрунтувалися на теологічних вченнях. Нерідко злочинець розглядався як грішник, тоді як місією пробації було спасіння душ. Так, починаючи з другої половини ХІХ століття, у Франції лише декільком товариствам, які займалися християнською благодійною діяльністю, було офіційно дозволено надавати підтримку злочинцям під час і після їх ув'язнення [2, с. 19].

Початок ХХ століття ознаменувався віддаленням від релігійного бачення і рухом у напрямку служби на більш професійній основі [3, с. 21]. Вже до середини минулого століття в науковій літературі та законодавстві накопичилося чимало дефініцій пробації, що дало можливість американському вченому Л. Діані ще в 1960 році виокремити кілька підходів до розуміння терміна «пробація»:

Пробація як виключно правове явище, що означає відкладення вироку суду. В разі застосування пробації правопорушник не ізолюється від суспільства, і після закінчення певного строку, якщо він не вчинив інших правопорушень, на нього не покладаються зобов'язання згідно з вироком. Таким чином, для порушника це означає дві речі: шанс на виправлення і загрозу покарання у разі неспроможності змінити свою поведінку.

Пробація як пом'якшувальний захід. Такий підхід відображає базову проблему, пов'язану з розумінням пробації фахівцями-практиками як своєрідної форми терапевтичного супроводу. Щоправда, найчастіше з точки зору правопорушників їхня протиправна поведінка є збігом прикрих обставин і не потребує превентивного, корекційного чи карального впливу.

Пробація як каральний захід. Відповідно до цього підходу пробація розглядається як форма відкладеного покарання. Попри надання порушнику можливості уникнути ізоляції, найважливішим є те, що пробація висуває перед ним і вимоги, невиконання яких загрожує покаранням.

Пробація як адміністративний процес. Така позиція пояснює поняття пробації крізь призму адміністративних заходів, метою яких є допомогти правопорушнику уникнути подальших проблемних ситуацій. Крім того, вона підкреслює функції служб пробації по здійсненню нагляду за правопорушниками, сприянню їх працевлаштуванню, виконанню умов пробації. пробація каральний законодавчий

Пробація як соціальна робота, орієнтована на застосування індивідуального підходу до кожного правопорушника шляхом з'ясування його мотивів, потреб, дій тощо.

Пробація як поєднання адміністративного процесу і соціальної роботи - підхід, за якого в тій чи іншій практичній ситуації домінує один із компонентів [4].

Оцінюючи зазначені підходи, варто зробити висновок, що найбільш прийнятною серед вчених-процесуалістів та законодавців видається концепція пробації як методу роботи зі злочинцями. Саме таке розуміння пробації знайшло своє відображення у міжнародно-правових документах, зокрема у Рекомендації СМ/Яео(2010)1 Комітету Міністрів державам-членам про Правила Ради Європи про пробацію (прийнятій Комітетом Міністрів 20 січня 2010 року на 105-му засіданні заступників Міністрів) та національному законодавстві багатьох країн. У зазначених Правилах пробація розуміється як виконання в суспільстві покарань і заходів, передбачених законом і призначених правопорушнику. Вона передбачає широке коло видів діяльності й заходів виховного впливу, включаючи нагляд, контроль і надання допомоги, які спрямовані на залучення засудженого в громадське життя, а також на забезпечення безпеки суспільства [5]. Таким чином, акцент у даному визначенні робиться не на формальних ознаках чи каральній функції, а на кінцевій меті пробації, якою є ресоціалізація злочинця та гарантування безпеки суспільства.

У США пробація розглядається в декількох аспектах. З одного боку, вона являє собою основний вид покарання, що полягає у відбутті покарання у місцевій громаді під наглядом пробаційного органу, з іншого, - про- бація частіше за все використовується для того, щоб відкласти виконання вироку до тюремного ув'язнення. Варто відзначити, що розуміння пробації як альтернативного виду покарання притаманне більшості країн англосаксонської правової сім'ї [6, с. 62].

Нормативні визначення поняття «пробація» у країнах романо-германської правової сім'ї також містять елементи нагляду та ресоціалізації, проте спершу пробація у континентальній Європі розумілася не як професійна діяльність, комплекс заходів, а виключно як форма відстрочення виконання вироку суду [7].

Спеціальний закон Чехії надає доволі широке визначення пробації: це процес організації та здійснення нагляду за обвинуваченими та засудженими правопорушниками, керівництва та виконання призначених мір покарання, не пов'язаних із позбавленням волі, зокрема застосування умов та обмежень, нагляд за правопорушниками протягом судового слухання, на якому розглядаються питання умовного звільнення з місця позбавлення волі, надання допомоги та здійснення впливу на правопорушника з метою заохотити його вести належний спосіб життя, а також подання звітів до суду та державної прокуратури про будь-яке порушення умов, що може бути кваліфіковане як порушення закону [8, с. 114].

У Законі Молдови «Про пробацію» пробація - це психосоціальна оцінка й контроль осіб, які перебувають у конфлікті із законом, їх ресоціалізація, а також адаптація осіб, звільнених із місця позбавлення волі, з метою запобігання вчиненню нових злочинів [9].

Кримінальний кодекс Франції містить поняття соціально-судової пробації, яка передбачає застосування до засудженого заходів нагляду та допомоги з метою запобігання повторному вчиненню злочинів [10].

В Україні одним із перших актів, в якому офіційно було вжито дефініцію «пробація» та зроблено спробу визначення змісту цього інституту, стала Концепція реформування кримінальної юстиції України, затверджена Указом Президента України від 8 квітня 2008 року № 311. У положеннях Концепції пробація визначалася як інститут права іноземних держав, що використовується у двох значеннях: 1) вид покарання; 2) спеціальна служба. У Концепції йшлося про другий аспект пробації та передбачалося, що служби пробації здійснюють свою діяльність у двох головних напрямах:

виконання відповідного виду покарання;

забезпечення суду інформацією про соціальну характеристику особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, з метою визначення найбільш адекватного для цієї особи запобіжного заходу або виду покарання [11].

На думку Д.В. Ягунова, вести мову про пробацію як «інститут права іноземних держав» некоректно через набуття пробацією фактичного статусу міжнародного стандарту, що знайшло своє відображення в рекомендаціях ООН 1951 року. Крім того, уявлення про пробацію як про покарання або лише організаційну службу - це надмірне звуження проблематики [12, с. 8].

У Концепції розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх, затвердженій Указом Президента України від 24 травня 2011 року № 597, передбачалося створення служби пробації для неповнолітніх. Концепція також окреслила основні функції ювенальної пробації: збір, узагальнення та надання суду інформації соціально-психологічного характеру про особу неповнолітнього правопорушника, а також забезпечення здійснення належного патронажу щодо неповнолітніх, які перебувають у спеціальних виховних установах або звільнені з них, сприяння їх соціальній адаптації та реінтеграції, зокрема шляхом забезпечення таких неповнолітніх соціальним житлом, надання допомоги у працевлаштуванні, отриманні освіти [13].

На думку І.С. Яковець, плутанина у розумінні пробації викликана, у тому числі, не зовсім правильним перекладом базових понять, які стосуються пробації, з інших мов. Так, у національних джерелах (як наукових, так і нормативних) слово «пробація» практично завжди перекладається як «випробування», що і дає підстави розуміти її як вид звільнення від відбування покарання, з одночасним запереченням можливості її застосування при засудженні до покарань у вигляді виправних або громадських робіт, умовно-дострокового звільнення від відбування покарання тощо. Натомість у переважній більшості країн використовується не сам по собі термін «пробація», мова зазвичай ведеться про «probation servise», тобто про «пробаційні (іспитові) послуги» чи «іспитове (випробувальне) обслуговування», а також про «probation order» і «іспитовий (пробацій- ний) наказ» [14, с. 154].

У вітчизняній доктрині єдиний підхід до розуміння поняття пробації відсутній. Так,

І.Г. Богатирьов дотримується позиції, що пробація - це форма умовного засудження, яка виступає, з одного боку, альтернативною ув'язненню санкцією, а з іншого, - правоза- стосовною інституцією, спеціалізованим органом чи службою, які виконують цю та деякі інші альтернативні санкції. Сутність пробації, на думку вченого, полягає у встановленні нагляду за злочинцем, який залишається у суспільстві, але на якого судом накладені певні зобов'язання й обмеження [15, с. 24].

У свою чергу, Д.В. Ягунов вважає, що термін «пробація» може вживатися в декількох значеннях: 1) як концепція соціальної роботи з правопорушниками; 2) як ієрархічна організаційна структура; 3) як орган державної влади (служба); 4) як різновид кримінального покарання, не пов'язаного з позбавленням волі і водночас як умовне звільнення від покарання з випробуванням; 5) як специфічний процес виконання деяких альтернативних покарань; 6) як стан, в якому перебуває злочинець упродовж певного терміну; 7) як певна з'єднувальна ланка між кримінальною юстицією та соціальною роботою [16, с. 61].

Прийнятий у 2015 році Закон України «Про пробацію» став якісно новим етапом на шляху розвитку системи пробації в Україні та новою пробою дати легальну (офіційну) дефініцію поняття «пробація». Закріплений у Законі термін «пробація» як система наглядових та соціально-виховних заходів, що застосовуються за рішенням суду та відповідно до закону до засуджених, виконання певних видів кримінальних покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, та забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого, ґрунтується на Правилах Ради Європи про пробацію [17]. У статті 4 Закону України «Про пробацію» зазначається, що метою пробації є забезпечення безпеки суспільства шляхом виправлення засуджених, запобігання вчиненню ними повторних кримінальних правопорушень та забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинувачених, з метою прийняття судом рішення про міру їхньої відповідальності.

Вважаємо, що такий комплексний характер законодавчого визначення викликаний неоднаковістю теоретичного розуміння пробації. Як зазначає К.П. Задоя, поняттям «пробація» законодавець охопив «конгломерат» досить різнорідних правових явищ, а саме:

а) правові наслідки, що застосовуються до засудженого («система наглядових та соціально-виховних заходів...» та «виконання певних видів кримінальних покарань»);

б) діяльність органів державної влади, що є передумовою для настання щодо обвинуваченого певних правових наслідків («забезпечення суду інформацією...») [18, с. 40].

У контексті дослідження поняття пробації доцільно проаналізувати також особливості законодавчого розуміння окремих видів пробації в Україні. Так, стаття 8 Закону України «Про пробацію» виділяє три види пробації: досудову, наглядову та пенітенціарну. Під досудовою пробацією розуміється забезпечення суду формалізованою інформацією, що характеризує обвинуваченого, з метою прийняття судом рішення про міру його відповідальності. Більш детально зміст досудової пробації визначає Порядок складення досудової доповіді, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 27 січня 2017 року № 200/5. Відповідно до пункту 3 даного Порядку досудова доповідь про обвинуваченого повинна містити, зокрема, висновок про можливість виправлення без позбавлення або обмеження волі на певний строк з урахуванням доступних програм та послуг, за умови реалізації яких можливо досягнути належної поведінки без застосування покарань, пов'язаних з ізоляцією від суспільства [19]. Незважаючи на очевидні переваги формалізації досудової про- бації, недоліком нормативної регламентації слід визнати те, що по суті вона обмежується лише переліком злочинів, за які передбачено покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк. Відповідно до чинного кримінального закону караність окремих злочинів невеликої тяжкості взагалі не передбачає покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк (наприклад, частина перша статті 125 Кримінального кодексу України). Відтак проведення досудової пробації у таких випадках виглядає сумнівним [18, с. 42]. З огляду на світову практику досудових доповідей (аналогу досудової пробації) таке визначення навряд чи можна вважати вдалим.

Ще одним видом пробації є наглядова пробація, яка полягає в здійсненні наглядових та соціально-виховних заходів щодо засуджених до покарань у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт, осіб, яким покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк замінено покаранням у вигляді громадських робіт або виправних робіт, осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, а також направлення засуджених до обмеження волі для відбування покарання до виправних центрів.

Нарешті, пенітенціарна пробація - це підготовка осіб, які відбувають покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, до звільнення з метою трудового і побутового влаштування таких осіб після звільнення за обраним ними місцем проживання.

З огляду на окреслені види пробації, на думку Н.А. Орловської, закономірно виникає питання про відсутність законодавчої регламентації постпенітенціарної пробації. Запровадження такого виду пробації могло б замінити існуючий на сьогодні адміністративний нагляд за особами, звільненими від відбування покарання, та надало б концепції пробації завершеності [20, с. 86].

Слід відзначити, що інститут пробації продовжує розвиватися, про що свідчить депрофесіоналізація (менеджеріалізація) пробаційної діяльності і зміна самої природи пробації як певного виду діяльності. Д.В. Ягунов відзначає, що концепція пробації є динамічною категорією, на що вказує її трансформація від теологічного (богословського) до професійного розуміння в ході історико-правового розвитку. Так, незважаючи на те, що діяльність усіх сучасних служб пробації спрямована не на ресоціалізацію правопорушників, а на захист суспільства завдяки ресоціалізації, останнім часом поняття ресоціалізації зникло з вжитку західних країн, поступившись місцем «захисту суспільства та зниженню рівня рецидивної злочинності» [12, с. 11-12]. У зв'язку з цим науковець вважає, що погляд на пробацію лише під формально-правовим або організаційно-інституційним кутом, який сьогодні домінує в Україні, є явно поверховим та недостатнім [12, с. 13].

З викладеного випливає, що загальними рисами пробації у різних правових системах є незастосування до правопорушника покарання у вигляді ув'язнення, врахування різних аспектів вчинення правопорушення (тяжкість скоєного, особа правопорушника та інші), а також здійснення нагляду в процесі ресоціалізації правопорушника. Разом з тим, проаналізовані тенденції та дефініції свідчать про необхідність удосконалення нормативного визначення поняття «пробація» та окремих видів пробації в Україні. Зокрема, існує необхідність у законодавчому врегулюванні поняття постпенітенціарної пробації. Крім того, подальшого наукового дослідження потребує питання правової природи пробації.

Література

Маршуба М.О. Служба пробації в Україні: проблеми впровадження в систему кримінальної юстиції / М.О. Маршуба // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер. : Юриспруденція. - 2016. - № 19. - С. 113-115.

Ягунов Д.В. Європейські правила пробації: переклад, тлумачення та допоміжні матеріали / Д.В. Ягунов. - Одеса : Фенікс, 2013. - 236 с.

Вітфілд Д Вступ до служби пробації : [монографія] / Д Віт- філд. - Видання 2-ге, перероб. та доповн. - К. : Атіка, 2004. - 236 с.

Концепція реформування кримінальної юстиції України : Указ Президента України від 8 квітня 2008 року № 311 / Верховна Рада України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/311/2008.

Проект Закону України «Про пробацію» / вступна стаття та аналітичні матеріали Д.В. Ягунова. - Одеса : Фенікс, 2009. - 68 с.

Про Концепцію розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні : Указ Президента України від24.05.2011 р. № 597 / Верховна Рада України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/597/2011.

Яковець І.С. Пробація: загальні підходи до визначення поняття та засади впровадження в Україні / І.С. Яковець // Scientific Journal «ScienceRise». Юридичні науки. - 2014. - № 2(2). - С. 152-155.

Богатирьов І.Г Пробація - як альтернатива позбавленню волі в Україні : наукове видання / І.Г Богатирьов. - Хмельницький : ХмЦНТЕІ, 2010. - 7б с.

Размещено на Allbest.ru