Правовий статус Національної поліції як сторони адміністративного судового процесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

ПРАВОВИЙ СТАТУС НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ ЯК СТОРОНИ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОВОГО ПРОЦЕСУ

Бударний О.В.

Постановка проблеми. У зв'язку з реформуванням вітчизняної правоохоронної системи, прийняттям нового Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 р. № 580-УІІІ (далі - Закон про Національну поліцію) [1] постала необхідність дослідження правового статусу вказаного органу як сторони у справах, що розглядаються адміністративними судами. Справа в тому, що адміністративна юстиція в статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-ІУ (далі - КАС України) визначає своїм завданням захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів під час здійснення ними владних управлінських функцій [2]. Важливе місце в діяльності адміністративної юстиції займає розгляд справ, де стороною виступає Національна поліція, так як вказаний орган наділений особливими повноваженнями в сфері досудового розслідування правопорушень, забезпечення публічного порядку, застосування фізичної сили чи зброї та ін., неправильна реалізація яких несе суттєву загрозу для прав людини в Україні.

Таким чином, справи, які розглядаються адміністративними судами за участі органів і посадових осіб Національної поліції, є певним «лакмусовим папірцем», який дозволяє виявити недоліки у діяльності вказаного органу, а також визначити шляхи удосконалення його правового статусу в подальшому.

Ступінь розробленості проблеми. Правовий статус Національної поліції ставав предметом наукових досліджень О.М. Бандурки, Ю.П. Битяка, В.В. Гаркуши, М.В. Ка- лашника, Т.О. Коломоєць, Н.П. Матюхіної, Т.П. Мінки, Р.В. Миронюка, Р.С. Мельника, О.С. Передерія та багатьох інших науковців. Проте більшість вказаних досліджень стосувалися окремих аспектів правового статусу поліцейських чи Національної поліції як суб'єкта владних повноважень або здійснювалися в контексті аналізу статусу МВС чи міліції. В той же час, існують деякі дослідження, які стосуються участі суб'єктів владних повноважень в адміністративному процесі. До таких, наприклад, можна віднести монографію В.М. Бевзенка «Участь в адміністративному судочинстві України суб'єктів владних повноважень: правові засади, підстави та форми», але подібні праці висвітлюють лише загальні питання участі суб'єкта владних повноважень в адміністративному судочинстві, не зосереджуючись окремо на діяльності Національної поліції.

Таким чином, правовий статус Національної поліції як сторони у справах, що розглядається адміністративними судами, ще не ставав предметом окремого наукового дослідження, що обґрунтовує актуальність доктри- нальних розвідок у вказаному напрямку.

Метою статті є висвітлення сутності правового статусу Національної поліції як сторони судового адміністративного процесу. Для досягнення вказаної мети необхідно виконати завдання з аналізу змістовного наповнення правового статусу Національної поліції, зрозуміти, які ж складові відносяться до правового статусу Національної поліції саме як сторони в адміністративному судочинстві, виявити недоліки вказаного правового статусу. процесуальний поліція адміністративний суд

Виклад основного матеріалу. Як зазначає О.С. Передерій, головним елементом у структурі правового статусу Національної поліції є компетенція цього органу та його обов'язки [3, с. 36]. Саме сукупність повноважень та обов'язків визначають сутність правового статусу будь-якого суб'єкта публічної адміністрації, в тому числі й Національної поліції. Тим не менш, якщо ми говоримо про статус суб'єкта публічної адміністрації як сторони адміністративного судового процесу, то ми маємо розуміти, що його правовий статус поза адміністративним судовим процесом та як сторони цього процесу є різним. У сфері матеріального права Національна поліція знаходиться з приватними особами у субор- динаційних відносинах, у той же час, після початку розгляду адміністративної справи ці нерівні суб'єкти урівноважуються та вступають в змагальний судовий процес, володіючи однаковим обсягом процесуальних прав і обов'язків.

Отже, ми виходимо з того, що правовий статус органів і посадових осіб Національної поліції як сторони у справах, що розглядаються адміністративними судами, складається з матеріально-правового статусу (повноважень і юридичних обов'язків, здійснення (чи не здійснення) яких становить публічно-правовий спір, який розглядається у межах судової адміністративної справи) і процесуально-правового статусу, тобто прав і обов'язків сторони в адміністративній справі.

Ключовим питанням в аспекті цього є відмінності у вказаних правових статусах, які, тим не менш, знаходяться в залежності один від одного. Оскільки у матеріально-правових відносинах органи і посадові особи Національної поліції виступають як суб'єкти владних повноважень, чиї рішення чи дії можуть породжувати юридичні наслідки для фізичних чи юридичних осіб, то для приватних осіб вказані відносини характеризуються юридичною підпорядкованістю. Органи і посадові особи Національної поліції в цих відносинах виступають саме як суб'єкти владних повноважень, а не, наприклад, як контрагент за цивільним договором.

У цьому контексті, зазвичай, йдеться про правовідносини, які реалізуються у відповідному адміністративному провадженні. Мова йде про провадження, що мають установчий характер (наприклад, утворення органів поліції), провадження, що мають правотворчий характер (наприклад, ухвалення підзаконних нормативно-правових актів у формі наказу Міністра внутрішніх справ України), правоохоронні провадження (наприклад, розгляд компетентною посадовою особою поліції скарги громадянина на дії підлеглих) [4, с. 237], контрольне провадження (Д.В. Лученко, наприклад, у своїй дисертації «Контрольне провадження» виділяє такі їх види: контрольне провадження, яке здійснюється у формі перевірки; контрольне провадження, яке здійснюється у формі ревізії; контрольне провадження, яке здійснюється у формі обстеження; контрольне провадження, яке здійснюється у формі спостереження; контрольне провадження, яке здійснюється у формі аналізу інформаційних матеріалів, звітів і повідомлень; контрольне провадження, яке здійснюється у формі рейдів і оглядів і т.і.) [5, с. 10]. Цим провадженням властива певна стадійність, тобто поділ на стадії, всередині яких можна виділяти також етапи і окремі процесуальні дії [6, с. 211].

У той же час, процесуальні відносини у межах судової адміністративної справи є сут- нісно іншими. У них органи і посадові особи Національної поліції, з одного боку, і фізичні й юридичні особи, з іншого боку, як сторони в процесі перебувають у рівному становищі, мають рівні права, якими зобов'язані добросовісно користуватися (ч. 1,2 ст. 49 КАС України), і повинні виконувати вимоги головуючого у процесі судді, що розглядає справу. Крім того, процесуальні відносини є своєрідним наслідком матеріально-правових відносин. їх виникнення пов'язано з тим, що між фізичною чи юридичною особою та органом чи посадовою особою Національної поліції виник публічно-правовий спір, який переданий на розгляд адміністративного суду.

Початком процесуальних відносин і, відповідно, моментом, коли виникають процесуальні права і обов'язки, є рішення суду про порушення провадження в адміністративній справі. Це важливий момент, адже про існування процесуальних правовідносин можна говорити не тоді, коли приватна особа вирішила звернутися з адміністративним позовом чи подала цей позов до канцелярії суду, адже позов може бути повернутий позивачеві через певні недоліки, а саме з моменту, коли суд, визнавши поданий адміністративний позов таким, що відповідає вимогам закону, приймає ухвалу про відкриття провадження у справі.

При цьому, провадженню в адміністративній справі також властива стадійність. Зокрема, виділяють такі стадії: 1) відкриття провадження у справі; 2) підготовка справи до судового розгляду; 3) розгляд справи та ухвалення судового рішення; 4) перегляд судових рішень; 5) виконання судових рішень [6, с. 209]. У змісті кожної з цих стадій також можна виділити певні обов'язкові і факультативні етапи. Так, на стадії підготовки справи до судового розгляду може бути етап попереднього судового засідання, призначення і проведення судової експертизи тощо.

Говорячи про матеріально-правовий статус органів і посадових осіб Національної поліції, ми маємо звернутися до їхніх повноважень і обов'язків, у зв'язку із здійсненням яких виникають публічно-правові спори, що можуть передаватися на розгляд адміністративних судів. Стаття 23 Закону про Національну поліцію закріплює повноваження Національної поліції. Вказаний перелік повноважень є доволі широким, налічує 26 пунктів та наділяє Національну поліцію, наприклад, повноваженнями здійснювати оперативно-розшукову діяльність, здійснювати своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення, події, вживати заходів для забезпечення публічного порядку й безпеки в публічних місцях тощо. Цей перелік повноважень є вичерпним і не підлягає розширювальному тлумаченню, зокрема, через заборону відносити до компетенції поліції будь-які додаткові повноваження, крім тих, що встановлені законом. Окремо важливо підкреслити, що ці повноваження мають обов'язково доповнюватися процедурами їх реалізації. Відсутність норм, які регламентують порядок здійснення повноважень, має розглядатися як обставина, що ставить під сумнів можливість реалізації органами і посадовими особами своїх повноважень.

На рівні конкретних органів поліції наведені повноваження здійснюються поліцейськими. Поліцейські, які наділені публічно-владними, тобто зовнішніми, адресованими фізичним і юридичним особам повноваженнями, є посадовими особами поліції. Обов'язки поліцейських закріплені у ст. 18 Закону про Національну поліцію. Поліцейський зобов'язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини; 4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров'я; 5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків; 6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді. Ці обов'язки важливі не лише у зв'язку із реалізацією поліцейськими повноважень, покладених на поліцію, але й у зв'язку з вирішенням питання про притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності і розглядом адміністративних позовів щодо оскарження застосування заходів дисциплінарної відповідальності.

Процесуальний статус органів і посадових осіб Національної поліції як сторони в адміністративні справі регламентований КАС України. Ці органи і посадові особи мають бути наділені адміністративною процесуальною правосуб'єктністю, тобто бути здатними виступати стороною у справі. Частина 1 ст. 48 КАС України передбачає, що здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).

При цьому, для визначення наявності у певного органу чи посадової особи Національної поліції адміністративної процесуальної пра- восуб'єктності, важливо розуміти сутність і юридичний зміст матеріально-правових адміністративних відносин, в яких виник спір між приватною особою і органом чи посадовою особою Національної поліції. Якщо певна посадова особа не уповноважена виступати суб'єктом відповідних матеріально-правих відносин, то вона і не може ухвалити рішення чи здійснити дію або бездіяльність, що можуть бути оскаржені й, відповідно, ця особа не має адміністративної процесуальної правоздатності. Те саме стосується і органів Національної поліції. Процесуальною правоздатністю наділені саме ці органи, що утворені як юридичні особи публічного права, а не їх структурні підрозділи, відділи тощо. Отже, позови мають заявлятися проти цих органів, а не підрозділів.

Права і обов'язки органів і посадових осіб Національної поліції у загальному вигляді врегульовані статтями 49, 51 КАС України. Відповідно до ч. 3 ст. 49 КАС України, особи, які беруть участь у справі, мають право: 1) знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів; 2) знайомитися з матеріалами справи; 3) заявляти клопотання і відводи; 4) давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення; 5) подавати докази, брати участь у дослідженні доказів; 6) висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду справи, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам; 7) подавати заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб; 8) знайомитися з технічним записом, журналом судового засідання, протоколом про вчинення окремої процесуальної дії і подавати письмові зауваження до них; 9) робити із матеріалів справи виписки, знімати з них копії, одержувати копії судових рішень; 10) оскаржувати судові рішення у частині, що стосується їхніх інтересів; 11) користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим кодексом.

До цього переліку стаття 51 КАС України додає, що позивач має право в будь-який час до закінчення судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог, або відмовитися від адміністративного позову. Позивач має право відмовитися від адміністративного позову у суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду. Позивач має право до початку судового розгляду справи по суті змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви. Відповідач має право визнати адміністративний позов повністю або частково, подати заперечення проти адміністративного позову.

Частина 3 ст. 51 КАС України закріплює, що сторони можуть досягнути примирення на будь-якій стадії адміністративного процесу, що є підставою для закриття провадження в адміністративній справі. На важливості примирення (урегулювання шляхом переговорів) як способу вирішення адміністративних спорів наголошує і Рекомендація Рве (2001) 9 Комітету Міністрів держав - членів Ради Європи про альтернативні методи врегулювання спорів між адміністративними органами і приватними особами від 05.09.2001 р. [7].

У той же час, можливості щодо застосування процедури примирення сторін для органів і посадових осіб Національної поліції, а так само і для інших суб'єктів владних повноважень, дуже обмежені. Адміністративна практика сьогодні складається таким чином, що ця процесуальна дія з боку названих суб'єктів може бути вчинена тільки, якщо існує норма права, що дозволяє це робити (наприклад, коли йдеться про дискреційні повноваження). Власне, і згадана Рекомендація Яве (2001) 9 Ради Європи про альтернативні методи врегулювання спорів між адміністративними органами і приватними особами у п. 3 передбачає, що посадові особи, що беруть участь у процедурі, метою якої є досягнення врегулювання шляхом переговорів, мають одержати достатні повноваження за законом для того, щоб мати змогу йти на компроміс. Відсутність таких повноважень зводить нанівець здатність органів і посадових осіб Національної поліції використовувати такий процесуальний механізм, як укладення мирової угоди. О.Д. Сидєльніков, наприклад, у дисертації «Інститут примирення сторін в адміністративному судочинстві» неодноразово наголошує на необхідності розширення повноважень суб'єкта владних повноважень у матеріально-правовій сфері, аби зробити можливим примирення сторін в адміністративному процесі [8], підтверджуючи, таким чином, наше ствердження про зв'язок матеріально-правового статусу Національної поліції з її статусом як сторони адміністративного судового процесу.

Висновки

Таким чином, процесуальний статус органів і посадових осіб Національної поліції залежить від обсягу наявних в них прав та обов'язків в матеріальному праві (матеріально-правового аспекту їхнього правового статусу). Якщо вказані суб'єкти є обмеженими в матеріально- правовій сфері, то і реалізація їхнього процесуального статусу, відповідно, також обмежується. Вказаний висновок демонструє важливість поєднання матеріального та процесуального аспектів у визначенні правового статусу органів і посадових осіб Національної поліції як сторони адміністративного судового процесу.

Література

1. Про Національну поліцію: Закон України від 02.07.2015 № 580-'УШ // Відомості Верховної Ради України. - 2015. - № 40-41. - С. 1970, стаття 379.

2. Кодекс адміністративного судочинства України: Закон України від 06.07.2005 № 2747-ГУ // Голос України. - 2005. - № 146.

3. Передерій О.С. Особливості правового статусу Національної поліції в Україні (теоретико-правовий аспект) / О.С. Передерій, Є.І. Григоренко. // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія «Право». - 2015. - № 20. - С. 35-38.

4. Адміністративне право: [підручник] / [Ю.П. Битяк (кер. авт. кол.), В.М. Гаращук, В.В. Богуцький та ін.] ; за заг. ред. Ю.П. Битяка, В.М. Гаращука, В.В. Зуй. - Х. : Право, 2010. - 624 с.

5. Лученко Д.В. Контрольне провадження: автореф. дис. ... на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук: спец. 07 / Лученко Д.В. - Харків, 2003. - 21 с.

6. Миколенко О.І. Теорія адміністративного процедурного права: [монографія] / О.І. Миколенко. - Харків : Бурун Книга, 2010. - 336 с.

Анотація

У статті розкривається правовий статус Національної поліції як сторони адміністративного судового процесу, який, на думку автора, включає в себе два аспекти: матеріально-правовий (сукупність повноважень та обов'язків вказаного суб'єкта, які закріплені в матеріальному адміністративному праві) та процесуальний (сукупність прав та обов'язків цього суб'єкта, якими він володіє як сторона адміністративного судового процесу) аспекти. Основна ідея роботи полягає в тому, що процесуальний статус вказаного органу суттєво залежить від обсягу наявних в нього повноважень та обов'язків в матеріальному праві. Автор доводить, що обмеженість Національної поліції в матеріально-правовій сфері обмежує й реалізацію його процесуальної правосуб'єктності.

Ключові слова: адміністративне судочинство, адміністративний процес, Національна поліція, процесуальна правосуб'єктність.

В статье описывается правовой статус Национальной полиции как стороны административного судебного процесса, который, по мнению автора, включает в себя два аспекта: материально-правовой (совокупность полномочий и обязанностей указанного субъекта, которые закреплены в материальном административном праве) и процессуальный (совокупность прав и обязанностей этого субъекта, которыми он обладает как сторона административного судебного процесса) аспекты. Основная идея работы заключается в том, что процессуальный статус указанного органа существенно зависит от объема имеющихся у него полномочий и обязанностей в материальном праве. Автор доказывает, что ограниченность Национальной полиции в материально-правовой сфере ограничивает и реализацию его процессуальной правосубъектности.

Ключевые слова: административное судопроизводство, административный процесс, Национальная полиция, процессуальная правосубъектность.

The article describes the legal status of the National Police as a part of administrative judicial process, which, according to the author, includes two aspects: the material and legal (the set of powers and responsibilities of the specified subject, which are enshrined in the material administrative law) and procedural aspects (the set of powers and responsibilities of this body, which are enshrined in material administrative law) and procedural aspects (the set of rights and obligations of this entity, which he owns as a part of administrative judicial process). The main idea of the work is that the procedural status of this body essentially depends on the extent of his powers and responsibilities in material law. The author argues that the limitations of the National Police in the substantive sphere, restricts the implementation of his procedural rights.

Key words: administrative justice, administrative process, National Police, procedural personality.

Размещено на Allbest.ru