Інститут залишення позову без розгляду на сучасному етапі розвитку цивільного процесуального законодавства

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Інститут залишення позову без розгляду на сучасному етапі розвитку цивільного процесуального законодавства

Мамницький В.Ю., к. ю. н.,

доцент кафедри цивільного процесу

Стаття присвячена аналізу підстав залишення позову без розгляду на сучасному етапі реформування цивільного процесуального законодавства, зроблені конкретні пропозиції та аргументація щодо редакції правових норм, що передбачають підстави залишення позову без розгляду.

Ключові слова: залишення позову без розгляду, позовне провадження, позов, позивач, відповідач, процесуальний захист відповідача.

Статья посвящена анализу оснований оставления иска без рассмотрения на современном этапе реформирования гражданского процессуального законодательства, сделаны конкретные предложения, дана аргументация относительно редакции правовых норм, предусматривающих основания оставления иска без рассмотрения.

Ключевые слова: оставление иска без рассмотрения, исковое производство, иск, истец, ответчик, процессуальная защита ответчика.

Mamnitskiy VYu. INSTITUTE OF DEMANDING OF THE PROBLEM WITHOUT CONSIDERATION IN THE MODERN STAGE OF DEVELOPMENT OF CIVIL PROCESSING LEGISLATION

The article is devoted to the analysis of the grounds for the abandonment of the claim without consideration at the present stage of the reform of the civil procedural law, made concrete proposals and argumentation regarding the editing of legal norms, which provide grounds for leaving the claim without consideration.

Key words: leave of claim without consideration, proceedings, claim, plaintiff, defendant, defendant's procedural protection.

позов розгляд цивільний законодавство

Постановка проблеми

На сучасному етапі проведення судово-правової реформи перед законодавцем стоїть завдання вдосконалення судових процедур та приведення їх до європейських стандартів здійснення правосуддя із цивільних справ, основним із яких є доступність до правосуддя та право на справедливий судовий розгляд. Досягнення цієї мети можливе лише через вдосконалення окремих процесуальних інститутів, у тому числі й інституту залишення позову без розгляду.

Такі європейські стандарти здійснення правосуддя із цивільних справ, як доступність до правосуддя та право на справедливий судовий розгляд, стосуються не лише особи, яка вважає своє право порушеним (позивача), а й інших заінтересованих осіб, у тому числі відповідача, оскільки процесуальне законодавство в якості одного з принципів передбачає принцип процесуальної рівності сторін.

Мета - аналіз підстав залишення позову без розгляду на сучасному етапі реформування цивільного процесуального законодавства, зроблені конкретні пропозиції та аргументація щодо редакції правових норм, що передбачають підстави залишення позову без розгляду.

Виклад основного матеріалу. Реалізу- ючи такий інститут цивільного судочинства, як залишення позову без розгляду, суди неухильно мають дотримуватись вищезазначених європейських стандартів, враховуючи природні генетичні права учасників процесуальної діяльності на судовий захист.

На сьогодні нормативні приписи процесуального законодавства щодо залишення позову без розгляду, на наш погляд, не у повному обсязі забезпечують інтереси сторін, тому інститут залишення позову без розгляду потребує в деякій частині вдосконалення.

Залишення позову без розгляду - це форма закінчення судового розгляду цивільних справ без ухвалення судового рішення по суті спору, наслідком якого є можливість повторного звернення до суду з тотожним позовом. Залишення позову без розгляду має виключний характер, оскільки, за загальним правилом, кожна цивільна справа має бути закінчена ухваленням судового рішення по суті спору. Лише у випадках, передбачених процесуальним законом, справа може бути закінчена без ухвалення судового рішення по суті [1, с. 8]. Одним із таких випадків є залишення позову без розгляду.

Залишення позову без розгляду як інститут цивільного процесуального права було введено Основами цивільного судочинства (ст. 42), отримав подальший розвиток у цивільних процесуальних кодексах союзних республік. Законодавче закріплення інституту залишення позову без розгляду обумовлювалось необхідністю більш чітко врегулювати відносини, які виникали під час розгляду судами цивільних справ [2, с. 140].

Як зазначав видатний науковець-процесуаліст Пушкарь Є.Г., залишення позову без розгляду нерозривно пов'язано з умовами здійснення права на пред'явлення позову. Для пред'явлення позову треба дотримуватись належного порядку звернення до суду. При порушенні умов пред'явлення позову суд залишає позов без розгляду, що означає визнання процесу нікчемним, внаслідок чого сторони повертаються в допроцесуальне становище. У цьому випадку ухвала суду свідчить про те, що позивач не зміг скористатися своїм правом на пред'явлення позову належним чином [2, с. 143].

Проект Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (реєстр. № 6232 від 23.03.2017 р.) (далі - Проект) у ст. 258 передбачив підстави та наслідки залишення позову без розгляду.

З метою визначення науково-практичної доцільності, запропонованих у Проекті змін щодо підстав залишення позову без розгляду, необхідно, на наш погляд, розглянути правову природу зазначеного інституту цивільного процесуального права. У науковій літературі відсутня єдина точка зору щодо правової природи цього інституту. Як зазначає О. Новіков, залишення позову без розгляду є своєрідною санкцією суду по відношенню до позивача, який не має достатніх підстав для повного задоволення своїх вимог або не виконав умов реалізації права на судовий захист [3, с. 13]. На думку І. Зайцева, залишення позову без розгляду - це санкція, яка повертає заінтересовану особу в початкове, допроцесуальне становище, оскільки причини, які перешкоджають розгляду заявлених вимог у цьому процесі, мають умовно-часову дію і можуть бути усунені в майбутньому [4, с. 52-56].

З вищезазначеними точками зору навряд чи можна погодитись у повному обсязі, оскільки, як доцільно, на наш погляд, зазначає У. Воробель, не можна вважати і залишення позову без розгляду цивільно-процесуальною санкцією у випадку подання позивачем (заявником) заяви про залишення позову без розгляду або коли особа, в інтересах якої в установлених законом випадках відкрито провадження в справі за заявою іншої особи, не підтримує заявлених вимог, і від неї надійшла відповідна заява. Адже в цих випадках позивач (заявник) реалізує своє диспозитивне право на вирішення подальшої долі процесу [5, с. 82].

На думку В. Комарова, О. Рожнова, залишення позову без розгляду є одним із заходів процесуального примусу. О. Рожнов зазначає, що цивільний процесуальний примус - це сукупність передбачених ЦПК заходів примусового впливу, які покликані забезпечити виконання обов'язків учасниками процесу та належне виконання завдань цивільного процесу. А закінчення розгляду цивільних справ без ухвалення рішення, на їхню думку, належить до специфічного для цивільного судочинства різновиду процесуального примусу, який не можна ототожнювати з процесуальною (юридичною) відповідальністю, а саме до процесуальних тяжкостей. Особливість процесуальних тяжкостей полягає в тому, що вони покладаються на особу як наслідок здійснення належного їй права без дотримання вимог процесуального закону [6, с. 373].

На наш погляд, точка зору О. Рожнова відносно того, що залишення позову без розгляду є одним із видів процесуального примусу спірною, оскільки при залишенні позову без розгляду на позивача не покладається жодних обов'язків, але дається йому в подальшому можливість повторно звернутися до суду з тотожнім позовом.

На нашу думку, слід погодитись з М. Рожковою, яка розглядає залишення позову без розгляду як один із засобів процесуально-правового захисту інтересів відповідача та зазначає, що процесуальні заперечення (пояснення, які стосуються виникнення процесу або його продовження) базуються на нормах процесуального права, спрямовані проти розгляду судом справи та мотивовані неправомірністю виникнення судового процесу або його продовження [7, с. 99]. Такі заперечення, як правило, мають на меті обґрунтувати підстави для залишення позову без розгляду [8, с. 298].

На наш погляд, інститут залишення позову без розгляду має бути спрямований на процесуально-правовий захист інтересів відповідача як рівноправного суб'єкту права на судовий захист, але, на жаль, підстави залишення позову без розгляду, які закріплені в чинному законодавстві , а також запропоновані Проектом зміни в частині залишення позову без розгляду, не в повному обсязі спрямовані на досягнення мети процесуально-правового захисту інтересів відповідача. Про це і піде мова нижче.

Стаття 258 Проекту передбачає перелік підстав залишення позову без розгляду. Зазначений перелік підстав залишення позову без розгляду є виключним і поширеному тлумаченню не підлягає, при цьому слід зазначити, що аналіз ст. 258 Проекту дозволяє зробити висновок, що вона має імперативний характер, тобто за наявності зазначених у них підстав суд зобов'язаний залишити позов без розгляду.

Однак, на наш погляд, деякі підстави залишення позову без розгляду, які запропоновані в Проекті, підлягають вдосконаленню, оскільки їх застосування не забезпечує дотримання інтересів як позивача, так і відповідача. Не відповідають даним європейським стандартам такі форми здійснення правосуддя, як доступність до правосуддя та право на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до п.1 ст. 258 Проекту суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності. Аналогічна норма міститься в чинній редакції ЦПК (п.1 ч. 1 ст. 207). За загальним правилом цивільного судочинства до суду за захистом свого права чи охоронюваного законом інтересу можуть звертатися тільки особи, які наділені цивільною процесуальною дієздатністю, тобто здатністю особисто здійснювати свої процесуальні права і нести обов'язки. Особисте звернення до суду процесуально недієздатної особи є недійсним з юридичної точки зору і не породжує для такої особи жодних процесуальних наслідків. Однак необхідно підкреслити, що таке звернення не стосується самого права на пред'явлення позову, яке зберігається за позивачем і може бути реалізоване його законним представником. У даному випадку суддя відповідно до ст. п. 1 ч. 4 ст. 186 Проекту, п. 2 ч. 3 ст. 121 чинної редакції ЦПК повинен був повернути заяву, не порушуючи справу.

Залишення позову без розгляду внаслідок того, що позивач є недієздатною особою, необхідно відрізняти від обов'язкового зупинення провадження у справі. Залишення позову без розгляду на цій підставі може мати місце лише в тих випадках, коли дієздатність позивача втрачена ще до звернення його до суду і справа відкрита помилково, тому що суддя повинен був у цьому випадку повернути позов. У тих випадках, коли дієздатність втрачена стороною вже під час провадження справи в суді, а справа була порушена правомірно, суд зобов'язаний зупинити провадження в справі до вступу в справу законного представника недієздатної особи.

Наявність такої підстави залишення позову без розгляду є доцільною, узгоджується з іншими правовими нормами та забезпечує процесуально-правовий захист відповідача, оскільки виникнення процесу за позовом недієздатною особою протирічить процесуальному законодавсту та є незаконним.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 258 Проекту суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи. Аналогічна норма також міститься в чинній редакції (п. 2 ч. 1 ст. 207 ЦПК). В юридичній літературі висловлюється сумнів у доцільності наявності цієї підстави залишення позову без розгляду. Відповідно до чинного процесуального законодавства суд розглядає справу не інакше як за заявою заінтересованої особи. Заінтересованою особою вважається особа, яка захищає в суді своє порушене, невизнане або оспорене право чи охоронюваний законом інтерес. Тому особа, яка звернулася до суду з позовом на захист прав іншої особи без належних повноважень, не може вважатися заінтересованою. У зв'язку із цим процес за заявою такої особи не може виникнути, а у випадку його помилкового виникнення має бути припинений. Дії самоназваного представника не можуть мати юридичних наслідків [9, с. 53]. Із цією точкою зору слід погодитись, і, відповідно, відсутність повноважень представника позивача має бути підставою для відмови у відкритті провадження в справі, а у випадку помилкового відкриття провадження в справі має бути закрито. Тому ця підстава залишення позову без розгляду, на наш погляд, має бути виключена із цивільного процесуального законодавства.

Пункт 3 ч. 1 ст. 258 Проекту передбачає, що позов має бути залишений без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.

Передбачивши такі підстави залишення позову без розгляду, законодавець виходив із того, що позивач втрачає інтерес до справи, про що свідчить його поведінка. Ураховуючи той факт, що позивач є «господарем» свого позову відповідно до принципу диспозитивності, суд при втраті інтересу позивача до позову не може здійснювати судовий захист за пред'явленим позовом. Однак, на наш погляд, законодавець у даному випадку в повній мірі не врахував інтереси такого суб'єкта права на судовий захист, як відповідач. Як передбачається ст. 207 чинної редакції ЦПК України та ч. 2 ст. 258 Проекту, процесуальним наслідком залишення позову без розгляду є можливість повторного звернення до суду. Як свідчить судова практика, після залишення позову без розгляду з підстав повторної неявки позивача до суду непоодинокі випадки повторних звернень позивача до суду з тотожним позовом. Таким чином, відповідач може бути втягнутий при недобросовісній поведінці позивача та зловживанні його правом на судовий захист у тривалу судову тяганину, навіть за необґрунтованими позовами. У зв'язку із цим пропонуємо доповнити п. 3 ст. 258 Проекту положенням, відповідно до якого у вищезазначених випадках залишати позов без розгляду суд має виключно за згодою відповідача. В інших випадках відповідач як суб'єкт права на судовий захист має зберігати за собою право вимагати від суду розгляду справи по суті та ухвалення судового рішення на підставі матеріалів та доказів, які надані по справі.

Такий стан речей у повному обсязі буде відповідати меті процесуального захисту відповідача та дисциплінуватиме позивача, забезпечувати недопущення зловживання правом на звернення до суду за судовим захистом.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 258 Проекту позов має бути залишений без розгляду, якщо в провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Практично такі випадки можуть зустрічатися тоді, коли законом передбачена альтернативна територіальна підсудність, яка дає позивачу право вибору місця розгляду справи. Тому може виникнути можливість одночасного звернення позивача із заявою до різних судів.

У даному випадку виникає можливість виникнення двох судових рішень, які є взаємовиключні за аналогічними позовами. Розгляд аналогічних справ в цьому або іншому суді протирічить загальним засадам правосуддя.

В юридичній літературі висловлювався сумнів доцільності наявності такої підстави залишення позову без розгляду та зазначалося, що у випадку знаходження у цьому чи іншому суді тотожнього спору провадження в справі має бути закрито [2, с. 170]. Із цією точкою зору слід погодитися, оскільки вона є обґрунтованою і відповідає загальним засадам цивільного судочинства. Вважаємо, що дана підстава має бути виключена.

Пункт 5 ч. 1 ст. 258 Проекту передбачає, що позов має бути залишений без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Стаття 207 ЦПК України в чинній редакції також передбачає аналогічну норму. За нашим переконанням, у цьому випадку така заява має розглядатися як відмова від позову, а провадження в справі має бути закрито. Тому, на наш погляд, зазначене положення п. 5 ч.1 ст. 258 Проекту та ст. 207 ЦПК України є недоцільним. Одначе, враховуючи диспозитивні засади цивільного судочинства, ця підстава може мати місце в законодавстві, але, на наш погляд, для залишення позову без розгляду в цьому випадку повинна мати місце згода відповідача. За відсутності такої згоди та вимоги відповідача щодо розгляду справи по суті та ухвалення рішення суд має відмовити позивачу щодо залишення позову без розгляду, роз'яснивши йому його право на відмову від позову. Тому пропонуємо п. 5 ч. 1 ст. 258 Проекту викласти в такій редакції: «Позов залишається без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду за наявності письмової згоди відповідача».

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 258 Проекту позов має бути залишений без розгляду, якщо між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до третейського суду, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору, надійшли заперечення проти вирішення спору в суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. Аналогічна норма міститься і в чинній редакції ст. 207 ЦПК України.

Вирішуючи питання про доцільність зазначеної підстави, слід виходити з того, що судова форма захисту прав, свобод та охо- ронюваних законом інтересів є, хоча і не єдиною, але основною. Стаття 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачає право на доступність до правосуддя.

Діяльність третейських судів регулюється Законом України «Про третейські суди». Зацікавлені особи можуть вибирати юрисдикцій- ний орган, до якого вони бажають звернутися за захистом своїх прав, свобод та інтересів у відповідності до його компетенції по розгляду та вирішенню цивільних спорів. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про третейські суди» юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає із цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Обов'язковою умовою розгляду справи в третейському суді є укладення третейської угоди чи третейського застереження. За своєю правовою природою третейська угода є договором, в якому сторони визначають юрисдикційний орган, який має розглядати можливий спір у випадку виникнення такого між сторонами цієї угоди. Цей договір має матеріально-правовий характер, але передбачає процесуальні наслідки. Третейська угода може бути оспорена в разі невідповідності її закону. Закон України «Про третейські суди» передбачає види і форму третейської угоди. Відповідно до ст. 12 зазначеного Закону третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Якщо сторони не домовилися про інше під час передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також у разі вказівки в третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди. За будь-яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту. Третейська угода укладається в письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує. Посилання в договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною. Недійсність окремих положень договору, контракту, що містить третейське застереження, не тягне за собою недійсність такого третейського застереження.

Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.

Ми повністю розділяємо точку зору Ю. Притика та А. Потьомкіна, які зазначають, що третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції. З аналізу положень Закону України «Про третейські суди» випливає, що вони є недержавними незалежними органами захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин. Таким чином, третейські суди не здійснюють правосуддя, а їхні рішення не є актами правосуддя. Таку думку в рішенні від 10.01.2008 № 1-рп/2008 висловив Конституційний Суд, наголосивши, що «третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного ч. 5 ст. 55 Конституції». Відмова від права на звернення до державного суду є недійсною. Це положення ч. 3 ст. 3 ЦПК є важливою гарантією забезпечення права кожного на судовий захист. З огляду на це деякі вчені наполягають на неприпустимості припинення судом провадження в справі, якщо одна зі сторін, незважаючи на укладену третейську угоду, наполягає на розгляді справи саме державним судом. На погляд цих правознавців, наявність третейського застереження не свідчить про обов'язок звертатися для врегулювання спору лише до третейського суду і не забороняє державному суду розглядати таку справу й ухвалювати рішення. До того ж, норм, що обмежували б юрисдикцію третьої гілки влади у зв'язку з наявністю між сторонами третейської угоди, чинне законодавство не містить.

На наш погляд, підстава залишення позову без розгляду, яка зазначена у п. 6 ч. 1 ст. 258 Проекту, має бути виключена, оскільки, на наш погляд, протирічить такому європейському стандарту, як доступність до правосуддя. Крім того, наявність цієї підстави в цивільному процесуальному законодавстві є нелогічною, оскільки ст. І22 ЦПК України в чинній редакції та ст. 187 Проекту не передбачає наявність третейської угоди чи третейського застереження в якості перешкоди у відкритті провадження в справі. Ураховуючи той факт, що судова форма захисту цивільних прав є найвищою гарантією їх захисту і що відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України в чінний редакції та ч. 3 ст. 4 Проекту відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною, наявність третейської угоди чи третейського застереження не повинна бути перешкодою для звернення до компетентного державного суду як носія судової влади.

У відповідності до п. 7 ч. 1 ст. 258 Проекту позов має бути залишений без розгляду, якщо дієздатна особа, в інтересах якої у встановлених законом випадках відкрито провадження в справі за заявою іншої особи, не підтримує заявлених вимог, і від неї надійшла відповідна заява. Аналогічна норма також міститься в чинній редакції ЦПК (п. 7 ст. 207 ).

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Проекту та ч. 2 ст. 3 чинної редакції ЦПК у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб, або державних чи суспільних інтересах. Такими органами та особами відповідно до ст. 57 Проекту та ст. 45 чинної редакції ЦПК є Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи. При цьому можливість реалізації зазначеними суб'єктами права на звернення до суду на захист прав, свобод чи інтересів інших осіб пов'язане з прямою вказівкою в законі на можливість такого звернення. Реалізуючи право на звернення до суду у випадках, встановлених законом, вищезазначені органи та особи є тільки ініціаторами порушення процесуальної діяльності на захист прав, свобод чи інтересів інших осіб так званими процесуальними позивачами, а їх зацікавленість має лише процесуальний характер. Позивачем по праві залишається особа, на захист прав, свобод чи інтересів якої звернувся певний уповноважений законом суб'єкт. Позивач має матеріально-правову та процесуально-правову зацікавленість у справі і відповідно до принципу диспозитивності має можливість розпоряджатися наданими їй правами та вчиняти дії, спрямовані на розвиток та закінчення процесуальної діяльності, не підтримувати позов особи, яка звернулася до суду на захист її прав, свобод чи інтересів [11, с. 431].

Вирішуючи питання про доцільність наявності в законодавстві вищезазначеної норми, слід виходити з диспозитивних засад цивільного судочинства та юридичної заінтересованості особи, на захист прав якої звернувся відповідний правоуповноважений суб'єкт звернення до суду. Вважаємо, що непідтримання дієздатною особою, в інтересах якої відкрито провадження в справі за заявою іншої особи, має розглядатися як відмова від позову. Тому на цій підставі провадження в справі має бути закрито. На наш погляд, ця підстава не може бути закріплена в законодавстві в якості підстави залишення позову без розгляду та має бути виключена із законодавства.

Відповідно до п. 8 ч.1 ст. 258 Проекту позов має бути залишений без розгляду, якщо провадження в справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 176 і 178 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк. Вважаємо, що зазначена підстава залишення заяви без розгляду є недемократичною і має бути виключена, оскільки, на наш погляд, неправильно долю процесу ставити в залежність від процесуальної помилки суду, оскільки відповідність заяви статтям 119, 120 ЦПК України в чинній редакції та ст. ст. 176 і 178 Проекту сплату судового збору суд має перевірити при вирішенні питання про відкриття провадження в справі, позитивно вирішивши питання про відкриття провадження у справі, суд має розглянути справу та ухвалити судове рішення на підставі принципу змагальності з урахуванням наданих доказів та в судовому рішенні розподілити судові витрати, стягнувши їх з тієї чи іншої сторони.

Пункт 9 ч. 1 ст. 258 Проекту передбачив, що суд залишає позов без розгляду, коли позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору. Дане положення є новелою, а чинна редакція ЦПК України не передбачає такої підстави залишення позову без розгляду. Вважаємо, що дана підстава є недоцільною і такою, що не відповідає принципу змагальності та не виконує функцію процесуального захисту відповідача.

Відповідно до загальної формули змагальності кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ст. 12 Проекту).

Із цього положення витікає висновок щодо обов'язку позивача довести підстави позову та інші факти в обґрунтування своїх позовних вимог. Суд, у свою чергу, має об'єктивно і неупереджено вирішити справу на підставі доказів, наданих сторонами. Таким чином, у випадку ненадання позивачем тих чи інших доказів в обґрунтування своєї правової позиції, навіть якщо ці докази витребувані судом, має створювати для позивача ризики відмови йому в задоволенні позову, а не залишення його позову без розгляду.

Відповідно до п.10 ч.1 ст. 258 Проекту суд залишає позов без розгляду, якщо позивач у визначений судом строк не вніс кошти для забезпечення судових витрат відповідача, і відповідач подав заяву про залишення позову без розгляду. Дана правова норма є новелою, яка не притаманна чинній редакції ЦПК України (ст. 207).

Відповідно до ст. 136 Проекту як захід забезпечення судових витрат суд з урахуванням конкретних обставин справи має право, за клопотанням відповідача, зобов'язати позивача внести на депозитний рахунок суду грошову суму для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу та інших витрат, які має понести відповідач у зв'язку з розглядом справи (забезпечення витрат на професійну правничу допомогу).

Таке забезпечення судових витрат застосовується, якщо: 1) позов має ознаки завідомо безпідставного або інші ознаки зловживання правом на позов; або 2) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування судових витрат відповідача у випадку відмови у позові. Таке забезпечення судових витрат також може бути застосоване, якщо суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування судових витрат відповідача у випадку відмови у позові. У разі невнесення у визначений судом строк коштів для забезпечення витрат на професійну правничу допомогу суд за клопотанням відповідача має право залишити позов без розгляду. Вважаємо, що підстава залишення позову без розгляду, яка зазначена в п. 10 ч. 1 ст. 258 Проекту є доцільною та виконує функцію процесуального захисту відповідача в судовому процесі. Одначе слід зазначити, що між редакцією ч. 1 ст. 258 та ч. 4 ст. 136 Проекту є певне неузгодження, яке полягає в наступному: ч. 1 ст. 258 Проекту зазначає, що суд постановлює ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо...(далі по тексту), тобто містить імператив відносно того, що в зазначених випадках суд зобов'язаний залишити позов без розгляду, в тому числі і у випадку, передбаченому у п. 10;

а ч. 4 ст. 136 Проекту передбачає право суду залишити позов без розгляду у випадку, передбаченому п. 10 ч.1 ст. 258 Проекту. Це неузгодження має бути законодавцем усунуте.

В якості однієї з підстав залишення позову без розгляду п. 11 ч.1 ст. 258 Проекту передбачає випадок, коли після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього ж суду інший позов (позови) до цього ж відповідача (відповідачів) із тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження в справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження в справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду. Уявляється, що дана підстава залишення позову без розгляду не може знаходитися в процесуальному законодавстві виходячи з наступного. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 187 Проекту суд відмовляє у відкритті провадження в справі, якщо в провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Таким чином, у даному випадку судді, яка вирішує питання про відкриття провадження в справі, слід відмовити в такому відкритті. Якщо йому не відомо про наявність у провадженні цього суду справи за тотожнім позовом, то суддя, в провадженні якого є тотожня справа, має йому про це повідомити, а не залишати позов, який є в його провадженні без розгляду. У тому випадку, якщо такого повідомлення не відбулося і провадження в справі було помилково відкрито, то така ситуація має вирішуватися на підставі п. 4 ч. 1 ст. 258 Проекту.

Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 258 Проекту суд має залишити позов без розгляду, якщо між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення суду іншої держави, якщо право укласти таку угоду передбачене законом або міжнародним договором України, за винятком випадків, якщо суд визнає, що така угода суперечить закону або міжнародному договору України, є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. Ця правова норма є запропонованою Проектом новелою, і з її наявністю слід погодитися, оскільки це положення відповідає засадам міжнародного цивільного процесу.

Виходячи з вищевикладеного, вважаємо доцільним запропонувати таку редакцію ст. 258 Проекту:

«Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо:

позов подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності;

належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, і від відповідача надійшла письмова згода щодо залишення позову без розгляду, крім випадку, якщо від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи. Якщо відповідач заперечує проти залишення позову без розгляду, суд розглядає справу за наявними матеріалами;

позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду за наявності письмової згоди відповідача. Якщо відповідач заперечує проти залишення позову без розгляду, суд розглядає справу за наявними матеріалами;

позивач у визначений судом строк не вніс кошти для забезпечення судових витрат відповідача, і відповідач подав заяву про залишення позову без розгляду;

між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення суду іншої держави, якщо право укласти таку угоду передбачене законом або міжнародним договором України, за винятком випадків, якщо суд визнає, що така угода суперечить закону або міжнародному договору України, є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Висновки

Таким чином, належна юридична конструкція процесуального інституту залишення позову без розгляду покликана, перш за все, сприяти забезпеченню прав та інтересів відповідача, а в деяких випадках і позивача, вдосконалити судову процедуру та забезпечити дотримання таких європейських стандартів, як доступність до правосуддя та право на справедливий судовий розгляд.

Література

Гурвич М.А. Оставление иска без рассмотрения / М.А. Гурвич // Сов. Юстиция. - 1964. - № 22. - С. 8.

Пушкарь Е.Г Исковое производство в советском гражданском процес се / Е.Г Пушкарь. - Львов : Вища школа, 1978. - 199 с.

Новиков А.Г Гражданская процессуальная ответственность : автореф. дис. канд. юрид. наук / А.Г Новиков. - Саратов, 2002. - 34 с.

Зайцев И.М. Устранение судебных ошибок в гражданском процес се / И.М. Зайцев. - Саратов, 1985. - 135 с.

Воробель У Правова природа інституту закінчення розгляду цивільних справ без ухвалення рішення [Текст] / У Воробель // Підприємництво, господарство і право. - 2010. - № 2. - С. 80.

Комаров В.В. Проблеми теорії та практики цивільного судочинства / В.В. Комаров, В.І. Тертишніков, В.В. Баранкова та ін. ; а ред. В.В. Комарова. - Х., 2008. - 928 с.

Рожкова М.А. Возражения (процессуальный и материальный аспект) / М.А. Рожкова // Вестник ВАС РФ. - 2002. - № 6. - С. 97-106.

Цивільний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар / С.С. Бичкова, Ю.В. Білоусов, В.І. Білоусов та ін. ; за ред. С.С. Бичкової. - К., 2008. - 840 с.

Размещено на Allbest.ru