Формування та розвиток контролю та нагляду за особами, щодо яких умовно не застосовано виконання кримінального покарання

Размещено на http://www.allbest.ru/

ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТОК КОНТРОЛЮ ТА НАГЛЯДУ ЗА ОСОБАМИ, ЩОДО ЯКИХ УМОВНО НЕ ЗАСТОСОВАНО ВИКОНАННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПОКАРАННЯ

Звенигородський О.М., к. ю. н.,

доцент кафедри кримінального,

кримінально-виконавчого права та кримінології

Академія Державної пенітенціарної служби

Анотація

кримінальний покарання контроль нагляд

статтю присвячено становленню інституту контролю та нагляду за особами, щодо яких умовно не виконувалося кримінальне покарання, на тлі формування інституту умовного засудження і трансформації його в інститут звільнення осіб від покарання з випробуванням.

Ключові слова: контроль та нагляд, постпенітенціарний контроль, пробаційний нагляд, умовно засуджені, звільнені з випробуванням, пробація.

Аннотация

Статья посвящена становлению института контроля и надзора за лицами, в отношении которых условно не исполнялось уголовное наказание, на фоне формирования института условного осуждения и трансформации его в институт освобождения лиц от наказания с испытанием.

Ключевые слова: контроль и надзор, постпенитенциарный контроль, пробационный надзор, условно осужденные, освобожденные с испытанием, пробация.

Annotation

Zvenyhorodskyi O.M. FORMATION AND DEVELOPMENT OF CONTROL AND SUPERVISION OF PERSONS RELEASED FROM SERVING PUNISHMENT ON PROBATION

The article is devoted to the establishment of institution of control and supervision of persons released on probation in the background of the probation institution formation and its transformation into the institution of releasing persons from serving punishment on probation.

Key words: control and supervision, post-penitentiary control, probation supervision, conditionally sentenced, released on probation, probation.

Постановка проблеми

Важливе значення для вдосконалення механізму дії контролю та нагляду у сфері виконання покарань, що не пов'язані з позбавленням волі, має розуміння тих історичних чинників і закономірностей, за яких сформувався даний правовий інститут.

Особливого значення це набуває в сучасний період становлення пробації як правового інституту та служби, а також за умови реалізації останніх змін до кримінально-виконавчого законодавства щодо застосування контролю та пробаційного нагляду за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням [1].

І.Г. Богатирьов зауважує на тому, що історію виконання кримінальних покарань неможливо досліджувати без урахування всіх тенденцій і закономірностей розвитку суспільства в цілому. Тому, на думку вказаного автора, історія періодизації видів покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, має логічне поєднання зі змістом державної політики у сфері виконання та відбування покарань як складової боротьби зі злочинністю [2, с. 25-26].

Виходячи з переконання того, що правова природа контролю і нагляду за умовно засудженими має соціальні та правові витоки з інституту умовного засудження, ми розглядатимемо залежність і співвідношення цих інститутів в їхньому історичному розвитку.

Ступїнь розробленостї проблеми. Питання формування контролю і нагляду у процесі становлення інституту умовного незастосування кримінального покарання знайшли втілення в дослідженнях дореволюційного періоду таких авторів, як: М.С. Таганцев, М.С. Тима- шев, Н.Д. Сергеєвський, А.А. Піонтковський, І.Я. Фойницький, С.К. Гогель, В.К. Случевський, О.О. Жижиленко, П.І. Люблінський, М.І. Фалєєв та інші. Сучасний стан розробки проблем контролю та нагляду за особами, щодо яких умовно не виконується кримінальне покарання, відображено в наукових працях К.А. Автухова, В. Беци, І.Г. Богатирьова, О.І. Богатирьо- вої, В.А. Бадири, А.П. Геля, В.В. Василевича, М.Я. Гуцуляка, О.М. Джужи, Т.А. Денисо- вої, О.М. Звенигородського, О.А. Книженко, В.О. Корчинського, В.О. Меркулової, А.Х. Сте- панюка, В.М. Трубникова, О.В. Філімонова, С. Яковець, Д.В. Ягунова.

Серед багатьох публікацій про інститут контролю та нагляду за особами, щодо яких умовно не застосовано кримінальне покарання, залишаються невирішеними питання щодо його правової природи, змісту, мети, а також етапів його формування.

Метою статтї є встановлення основних етапів формування інститутів контролю та нагляду у процесі трансформації інституту умовного засудження. У нашому ретроспективному аналізі формування і розвитку контролю і нагляду за особами, звільненими з випробуванням, ми відобразили цей інститут через його виникнення у зарубіжному праві.

Виклад основного матеріалу

Інститут звільнення від відбування покарання з випробуванням, що закріплено в українському кримінальному законодавстві, має в багатьох країнах різні назви - умовне засудження, відстрочка виконання покарання, пробація тощо. Даний інститут може називатися по-різному і мати у кожній окремій країні свої особливості, але, по суті, вся справа зводитися до інституту умовного незастосування покарання, як про це писав ще в кінці XIX століття М.С. Таганцев [3, с. 1393-1395]. Даний інститут у процесі свого формування набував своєї цілісності й ефективності завдяки механізму його забезпечення, до якого відноситься контроль і нагляд [4].

О.В. Філімонов пов'язує формування пост- кримінального контролю як відносно самостійного виду попереджувальної діяльності з процесом виконання покарання у виді тюремного ув'язнення, відомого з часів Давнього світу і розвинутого в епоху феодалізму. Контроль за поведінкою у тюрмах носив характер нагляду і мав за мету не тільки попередження втеч, але й спричинення страждань ув'язненим [5, с. 40].

Зміни у кримінальній політиці в кінці XVIII - на початку XIX століть спричинив бурхливий розвиток капіталістичного виробництва, яке потребувало багато робочої сили, що примусово використовували в тюрмах відносно ув'язнених у країнах Європи та Америки, а також під час освоєння колоній [6, с. 63-96].

Саме в цей період відокремлюється спеціальний вид праці - нагляд, що передбачав спостереження за дотриманням засудженими встановленого порядку та правил поведінки, а також попередження вчинення ними злочинів і правопорушень. Ця робота супроводжувалася залученням засуджених до праці та проведенню з ними виховної роботи [5, с. 43].

У зв'язку із зазначеними обставинами в ряді європейських країн запроваджується новий вид покарання - заслання, що реалізовувався під наглядом в умовах, віддалених від населених пунктів (в тому числі й у колоніях), із застосуванням примусової праці засуджених. Це стало початком виникнення так званої випробувальної системи висилки, що передбачала за плином певного періоду засудження звільнення від каторжних робіт [7, с. 197, 225].

У XIX ст. разом з пенітенціарним наглядом у тюрмах з випробувальної системи заслання та каторжних робіт у таких країнах, як Англія, Голландія та Франція поступово сформувався постпенітенціарний нагляд, який хоча і обмежував особисті свободи засуджених, але вже без ізоляції від суспільства.

Умови згаданого нагляду були пов'язані з обмеженням свободи пересування особи, самостійної зміни місця проживання та виконання інших вимог [5, с. 45].

Подальший розвиток постпенітенціарного нагляду відбувався з появою інституту умовного засудження та умовно-дострокового звільнення і уособлюється нині з країнами загального права.

П.І. Люблінський пов'язував виникнення інституту умовно-дострокового звільнення з так званою прогресивною системою позбавлення волі, яка була застосована Англією щодо засуджених, висланих для відбування покарання до Австралії. Це сприяло заселенню і освоєнню територій нових колоній. В умовах австралійського заслання за дотриманням обмежень засудженими у пересуванні, спілкуванні з небажаними особами, уникнення пияцтва та виконання інших обмежень наглядали спеціальні чиновники. За умови дотримання вказаних обмежень, засуджений мав певну свободу і з часом отримував від англійського монарха помилування [8, с. 1-3].

Інститут умовного засудження був відомий у ряді європейських країн вже в XIX ст. під назвою пробація (probation), хоча тривала дискусія щодо першості у його запровадженні між Великобританією чи США ще не завершена [9, с. 18].

Так, на переконання П.І. Люблінського, вперше ідея умовного засудження знайшла своє втілення в суддівській практиці Англії, коли згідно зі старовинним звичаєм відкладалося на певний термін винесення вироку під поручительство [10, с. 5].

Вказана практика набула розповсюдження у США та сформувалася у кримінальному праві в 1887 році у м. Бостон штату Массачусетс як поліцейський інститут, що мав на меті запобігання майбутніх злочинів, хоча, на думку відомого американського вченого В. Фокса, режим пробації зі здійсненням нагляду виник ще у 1840 році в тому ж таки штаті Массачусетс [11, с. 303].

У 1887 р. парламентом Великобританії було прийнято закон, згідно з яким суди мали право звільняти від відбування покарання, пов'язаного з позбавленням волі, осіб, які вчинили злочин уперше, і застосовувати до засуджених пробацію. Цим законом судам надавалося право з урахуванням особливостей учинення злочину, минулого життя винних осіб, їх репутації передавати їх на пробацію [12, с. 14-15].

На початку останнього десятиліття XIX ст. пробаційний нагляд здійснювала особлива посадова особа згідно юридично оформлених правил випробування. Це стало основою англо-американської системи умовного засудження [10, с. 6].

На переконання Д.В. Ягунова, Велику Британію можна вважати колискою сучасних ресоціалізаційних поглядів, хоч сам термін «пробація» отримав своє розповсюдження завдяки діяльності американських послідовників гуманістичних ідей. На його думку, англійські та американські заходи можуть розглядатися як перші гуманістичні кроки щодо відвернення злочинців від в'язниці з одночасним спостеріганням за ними та проведенням соціальних заходів [13].

А.А. Піонтковський вважав, що інститут умовного засудження, утворившись вперше в Північній Америці, «<...> видозмінюючись, однак не втрачаючи своєї природи, свого характеру, став розповсюджуватися по усьому цивілізованому світі». Вказаний дослідник зазначає, що «Англія і Австралія не затрималися доповнити ним свої каральні системи», а «Бельгія, Франція, Люксембург і деякі швейцарські кантони втілили його у свої кодекси» [14, с. 3].

У Бельгії умовне засудження було запроваджено законом від 31 травня 1888 року, що стало основою так званої бельгійської системи випробування.

Сутність її полягала в тому, що кримінальний суд, призначаючи покарання особам, визнаним винним у скоєнні злочину, постановляє про неприведення, за умови виконання вказаних у законі умов, вироку у виконання протягом певного терміну, на закінчення якого винний звільняється від покарання. Ця система відрізняється від англійської, згідно з якою суддя постановляє вирок про покарання тільки в разі негативної поведінки винної особи протягом деякого проміжку часу [15, с. 4-5].

У Франції цей інститут знайшов своє втілення у законі від 26 травня 1891 року і започаткував французьку систему умовного засудження, що надавала судам право постановляти у певних випадках рішення про умовне засудження, якщо покарання передбачало тюремне ув'язнення або грошову пеню - тобто відстрочення його виконання на п'ять років, за умови не вчинення винною особою нового злочину.

Іншим шляхом умовне засудження було узаконено в Німеччині - згідно з Високим указом від 23 жовтня 1895 року, який давав право міністру юстиції відстрочувати виконання кримінального покарання для тих злочинців, які можуть мати помилування за умови позитивної поведінки [15, с. 8-9].

У США випробувальний нагляд був побудований на ідеї можливості виправлення злочинців без ізоляції від суспільства і під загрозою можливого покарання, але в умовах спостереження за ними [10, с. 9-10]. Франко-бельгійська система випробування взагалі не передбачала ніякого контролю за поведінкою протягом випробувального терміну [5, с. 47].

Як узагальнює О.В. Філімонов, «випробувальний нагляд при умовному засудженні і умовно-достроковому звільненні мав багато спільного з постпенітенціарним наглядом, являючись його логічним продовженням», хоча в їх основі «<...> в той час лежали дещо різні ідейно-теоретичні міркування» [5, с. 46].

Відомий дослідник умовного засудження та соціолог права М.С. Тимашев класифікував різні форми умовного засудження, що вже оформилися у кінці XIX - початку XX століть, а саме - на англо-американську, фран- ко-бельгійську та австралійську. Автор також виокремлював германські форми умовного засудження. Всього ж, за його підрахунками, на початок XX ст. умовне засудження вже застосовувалось у 110 країнах і автономних територіях [10, с. 12].

Після Міжнародного пенітенціарного конгресу у 1910 році в багатьох країнах була розповсюджена змішана австралійська система умовного засудження, яка супроводжувалася виправним наглядом протягом випробувального терміну [16, с. 13, 160].

Різноманітність вказаних систем пробації підтверджувала думку А.А. Піонтковського про можливість побудови цього інституту лише до умов життя того чи іншого народу [14, с. 137].

У країнах Європи та у Росії наприкінці XIX - початку XX ст. розгорнулася гостра полеміка щодо інституту умовного засудження між так званими «класичною» і «соціологічною» школами в науці кримінального права, які вирішували як загальне і основне питання про доцільність введення інституту умовного засудження, так і суто технічні - про термін випробування в разі умовного засудження; категорії злочинів, унаслідок скоєння яких можливе застосування умовного засудження; характер обмежень, що застосовуються до умовно засуджених та інші [17, с. 14-15].

У працях таких видатних кримінологів, як Біндінг, Кірхенгейм, Прінс, Бруннер, Ягеманн, Шютце, Вальберг, Ліст знайшли відображення різні погляди на природу умовного засудження.

Критичну позицію щодо ідеї умовного засудження займали представники класичної школи кримінального права і нормативісти Біндінг, Кірхенгейм, які вважали її такою, що суперечить здоровому глузду і посягає на основи кримінального права, адже не досягаються цілі покарання. Представники вказаного наукового напрямку не погоджувалися на реалізацію принципу умовності під час призначення покарання і були схильні абсолютизувати принципи законності та формальної визначеності права.

Прибічниками введення інституту умовного засудження були представники соціологічної школи кримінального права Ф. Ліст, А. Прінс, Г. Бруннер, Л.-ф. Ягеманн, Т.-Р. Шютце, В. Вальберг, які вважали, що в боротьбі зі злочинністю перевагу має багатство життєвих ситуацій перед правовою формою. У своїх виступах, працях прихильники умовного засудження ставили за мету ізоляцію особи, яка вчинила злочинне діяння від злочинців, що можуть хибно впливати, призвести до рецидиву злочину [18, с. 12].

Дискусія відбувалася в рамках різних міжнародних форумів - четвертого Міжнародного тюремного конгресу (1890 р., м. Санкт-Петербург), з'їздів міжнародного права у Брюсселі (1889 р.), Берні (1890 р.), Санкт-Петербурзі (1902 р.), а також Міжнародного конгресу криміналістів з 1899 по 1906 роки [19, с. 13]. Саме у вказаний період на цих зібраннях, конгресах, з'їздах була закладена прихильність до ідеї умовного засудження або умовного звільнення від покарання, що стало початком сприйняття та поширення даного інституту у більш як ста державах світу.

Як констатує відомий дослідник постпенітенціарного контролю О.В. Філімонов, «поступово склалися дві його форми: випробувальний нагляд (пробація), здійснювана державними органами, та громадське спостереження (патронат або піклування), здійснюване як окремими громадянами на добровільній основі, так і різними благодійними організаціями, товариствами». Вказаний автор, порівнюючи посткри- мінальний контроль та постпенітенціарний нагляд, робить висновок, що постпенітенціарний нагляд за свою суттю «вважався кримінальним покаранням, а випробувальний нагляд і патронат розглядалися як особливі і вельми перспективні міри кримінально-правового впливу» [5, с. 48].

Висновки

Підсумовуючи ретроспективний аналіз виникнення і розвитку контролю та нагляду за звільненими з випробуванням, а також теоретичні узагальнення щодо їх поняття, змісту та мети, ми вважаємо за необхідне висловити такі висновки.

1. Як самостійний вид попереджувальної діяльності контроль сформувався в країнах феодальної Європи в установах виконання покарань закритого типу і в результаті змін у кримінальній політиці потяг відокремлення свого спеціального виду - пенітенціарного нагляду у виді спостереження за дотриманням засудженими порядку, правил поведінки, а також попередження правопорушень та виховної роботи.

2. Застосування у ряді країн Європи наприкінці XVIII ст. нових видів покарань - обмеження свободи пересування особи, заслання та випробувальної системи висилки - сформувало постпенітенціарний нагляд - особливий вид спостереження, що обмежував особисті свободи засуджених без ізоляції від суспільства.

3. У XIX ст. із запровадженням інституту умовного засудження у країнах Європи та Північної Америки йшло становлення постпені- тенціарного контролю як частини механізму забезпечення його реалізації, яке супроводжувалося формуванням двох його видів - випробувального нагляду (пробації) та громадського спостереження (патронату або піклування), що мав своїм змістом спостереження за злочинцями та надання їм соціальної допомоги, що перебував під пробаційним режимом випробування в умовах особистої свободи.

4. В Україні за період від 1918 р. по цей час, на тлі виникнення різних форм інституту умовного незастосування покарання (умовного засудження, відстрочки виконання вироку неповнолітнім, умовного засудження з обов'язковим залученням до праці, звільнення з випробуванням) сформувалися такі форми пост- кримінального контролю, як спостереження, контроль та нагляд. Розмежування вказаних форм проходило за суб'єктами їх здійснення, функціями та обсягом владних повноважень щодо застосування до засуджених засобів корекційного і примусового впливу.

5. Тенденції сучасного періоду розвитку постпенітенціарного контролю та нагляду в Україні характеризуються спрямованістю на його подальшу трансформацію у пробаційний нагляд.

Література

1. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених: Закон України від 7 вересня 2016 року N° 1492-УПІ // Відомості Верховної Ради України. 2016. № 43. Ст. 736.

2. Богатирьов І.Г. Теорія і практика виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних із позбавленням волі: [монографія] / І.Г Богатирьов. К.: Атіка, 2005. 312 с.

3. Таганцев Н.С. Русское уголовное право: Часть общая: в 2-х т. / Н.С. Таганцев. Лекции. Т 2. Спб.: Гостипограф., 1902. 1460 с.

4. Кондалов А.Н. Условное осуждение и механизмы его обеспечения: дисс.... канд. юрид. наук: спец. 12.00.08. / А.Н. Кондалов. Казань, 2000. 180 с.

5. Филимонов О.В. Посткриминальный контроль: Теоретические основы правового регулирования / О.В. Филимонов. Томск: Изд-во Том. ун-та, 1991. 180 с.

6. Исаев М.М. Основы пенитенциарной политики / М.М. Исаев. М.: Госиздат, 1926. 196 с.

7. Фойницкий И.Я. Учение о наказании в связи с тюрьмоведением / И.Я. Фойницкий. М.: Городец, 2000. 464 с.

8. Люблинский П.И. Основные черты условного досрочного освобождения по закону 22 июня 1909 года / П.И. Люблинский. М.: Типо-Литография Т-ва Владимир Чичерин,1910. 48 с.

9. Романова В.П. Условное осуждение: уголовно-правовой и криминологический аспекты: дис.... канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / В.П. Романова. М., 2004. 253 с.

10. Люблинский П.И. Условное о суждение в иностранном и советском праве / П.И. Люблинский ; под общей редакцией профессора А.М. Винавера, М.Н. Гернета, А.Н. Трайнина. М.: Право и жизнь, 1924. 128 с.

11. Фокс В. Введение в криминологию / В. Фокс ; перевод с английского к.ю.н. Л.А. Нежинской, М.А. Тумановой, редактора З.И. Луковниковой; под редакцией д.ю.н., професора Б.С. Никифорова, к.ю.н. В.М. Когана. М., 1985. 312 с.

12. Книженко О.О. Звільнення від відбування покарання з випробуванням за кримінальним правом України: дис.... канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / О.О. Книженко - Харків, 2003. 206 с.

13. Ягунов Д.В. Служба пробації: концепція, принципи діяльності, організаційна структура: [конспект лекцій] / д.В. Ягунов - вид. четверте, змінене та доповнене. Одеса: Фенікс, 2008. 72 с.

14. Пионтковский А.А. Об условном осуждении, или системе испытания: Уголовно-политическое исследование / А.А. Пионтковский. Одесса,1894. 189 с.

15. Фалеев Н.И. Условное осуждение (новая область его применения) / Н.И. Фадеев - М.: Издание книжного магазина «Правоведение», 1904. 112 с.

16. Тимашев Н.С. Условное осуждение / Н.С. Тимашев. СПб.: Типография М. Квара, 1914. 556 с.

17. Агзамов И.М. Условное осуждение: проблемы правовой регламентации и исполнения: дис.. канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / И.М. Агзамов. М., 2005. 171 с.

18. Иванов П.О. Пути и судьбы отечественной криминологии / П.О Иванов, Л.В. Ильина. М.: Наука, 1991. 208 с.

19. Лядов Э.В. Условное осуждение к лишению свободы как институт уголовного и уголовно-исполнительного права: дис.... канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / Э.В. Лядов. Рязань, 2001. 273 с.

Размещено на Allbest.ru