Організаційно-правове забезпечення застосування фітосанітарних заходів в Україні у відповідності до норм СОТ

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

У зв'язку із вступом України до СОТ гостро постало питання про необхідність гармонізації вітчизняних вимог в галузі карантину та захисту рослин з регламентаціями країн цієї міжнародної організації. Набуття країною членства у СОТ досить складний процес, який спирається на напрацювання та узгодження законодавчої бази, лібералізацію зовнішньої діяльності, корегування економічної політики тощо [4, с. 498]. Україна має досить високий аграрний потенціал та інтенсивність виробництва. Тому втрата традиційних ринків збуту, особливо ринків зерна, цукру, олії, спирту та елітного насіння негативно вплинула на загальну економічну ситуацію в галузі.

Розвиток багатоукладності є засобом і умовою інтеграції в міжнародний аграрний ринок. Сільськогосподарські інтеграційні процеси ставлять перед українською владою та вітчизняними суб'єктами господарювання вимогу якнайшвидшої адаптації до нових умов господарювання. Наслідком буде поширення на вітчизняні підприємства принципів, норм і стандартів СОТ, апробованих протягом десятиліть у багатьох країнах світу та відповідна трансформація українського законодавства [3, с. 328].

У зв'язку з цим особливої актуальності набувають проблеми організаційно-правового забезпечення застосування фітосанітарних заходів в Україні. А також, актуальність підтверджується ступенем нерозкритості теми - на даний час фактично немає жодної фундаментальної праці щодо організаційно-правового забезпечення застосування фітосанітарних заходів в Україні у відповідності до норм Світової організвції торгівлі.

Певні питання даної теми висвітлюються у роботах Погрібного О.О., Пилипенко Л.А., Сидор В.Д., Кобути І.В., Носіка В.В., Осташко Т.О., та інших, які слугували фундаментальною базою для подальшого дослідження питань, що розглядаються, а також аналітичні статті та дослідження провідних науковців в галузі права Світової Організації Торгівлі та Європейського Союзу. Метою і завданням роботи є дослідження нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення застосування фітосанітарних заходів в Україні у відповідності до норм СОТ. Новизна роботи полягає в тому, що в даній праці зроблено спробу дослідити проблеми і перспективи застосування фітосанітарних заходів в Україні, як члена СОТ.

Міжнародне право під фітосанітарним заходом розуміє будь-який закон, підзаконний нормативно-правовий акт або офіційну процедура, що спрямовані на запобігання введенню до складу рослинного світу і/або поширенню шкідників.

Зростання обсягів міжнародних переселень та міграції населення підвищують можливість ввезення карантинних та потенційно шкідливих організмів, неконтрольоване поширення яких загрожує біорізноманітності екосистем та створює передумови недобору врожаю сільськогосподарських культур. Так, за сучасною оцінкою спеціалістів, у США втрати від організмів-переселенців з початку їх акліматизації сягнули 137 млрд. доларів, в Індії - 117 млрд доларів, в Бразилії - 50 млрд. доларів, в Великобританії - 12 млрд. доларів. Запобігання проникненню карантинних організмів на нові території значною мірою залежить від ефективності спрямованих проти них заходів фітосанітарного контролю. Першою і необхідною умовою реалізації цього є розробка та впровадження сучасних національних методик аналізу фітосанітарного ризику, фітосанітарного моніторингу, прогнозу, виявлення та діагностування регулювання шкідливих організмів [5, с. 123].

ЄС, починаючи з 1970-х років ХХ ст. приділяє значну увагу регулюванню безпеки не тільки сільськогосподарської та харчової продукції в цілому, а й продукції рослинництва. За цей період прийнято ряд важливих нормативних документів ЄС у цій сфері, зокрема Директива Ради 2000/29/ЄС від 8 травня 2000 р. про захисні заходи, спрямовані проти ввезення на територію співтовариства організмів, шкідливих для рослин або товарів рослинного походження, а також проти їх поширення у Співтоваристві, положення якої частково враховані Законом України «Про карантин рослин». Важливе місце в механізмі організаційно-правового забезпечення застосування санітарних заходів в умовах участі України у СОТ Директиви щодо визначення максимальних рівнів залишків шкідливих речовин в продукції рослинництва та організацію спільного ринку - Директива Ради 76/895/ЄЕС від 23 листопада 1976 р. щодо встановлення максимальних рівнів залишків пестицидів на поверхні і в складі фруктів та овочів, Директива Ради 90/642/ЄЕС від 27 листопада 1990 р. щодо встановлення максимальних рівнів залишків пестицидів на поверхні і в складі продуктів рослинного і тваринного походження, в тому числі фруктів та овочів, Директива Ради 86/362/ЄЕС від 24 липня 1986 р. щодо встановлення максимальних рівнів залишків на поверхні та у складі крупів, Регламент ЄС № 2200/96 від 28 жовтня 1996 р. про організацію спільного ринку фруктів та овочів. В 2007 році прийнято Директиву ЄС SANCO/00761/2007, якою внесено зміни до директив 76/895/EEC, 86/362/EEC, 86/363/EEC і 90/642/EEC стосовно максимально допустимих рівнів azinphos-methyl в зернових, продуктах тваринного походження і певних продуктах рослинного походження, включаючи фрукти і овочі [2].

В сільському господарстві діє тривалий виробничий цикл, сезонний чинник у рослинництві та біологічний у тваринництві. Якість продукції рослинницького походження рухлива категорія, яка формується та змінюється в процесі вирощування та обігу продукції, тобто на всіх етапах життєвого циклу продукту. З інтенсифікаціює виробництва сільськогосподарської продукції пов'язане зростаюче застосування пестицидів, мінеральних добрив, регуляторів росту та інших хімічних засобів, які значно знижують екологічний захист продукції.

На сучасному етапі сільськогосподарського виробництва висуваються підвищені вимоги до захисту рослин від шкідливих організмів. Широкомасштабне застосування пестицидів, що було свого часу прогресивним етапом в науково-технічній революції в захисті рослин, проявило загальновідомі недоліки одностороннього використання хімічного методу боротьби: порушення екологічної рівноваги та забруднення довкілля. Наукові пошуки привели до формування нової концепції захисту рослин, пов'язаної із ствердженням у фітосанітарії інтегрованого підходу до боротьби із шкідливими організмами, що передбачає регламентацію активного втручання людини в агробіоценози, спрямованого на регулювання чисельності шкідливих організмів і екосистем в цілому [1, с. 146].

Напрями аграрної політики розвинених країн формуються на основі таких основних орієнтирів діяльності, як підвищення продуктивності сільського господарства шляхом сприяння науково-технічному прогресу та раціоналізації сільськогосподарсткого виробництва. Проте швидка інтенсифікація сільськогосподарського виробництва призвела до загострення несприятливого техногенного впливу на оточуюче середовище. Погіршення продовольчої безпеки у світі обумовлюється ускладненням екологічної ситуації, включаючи такі наслідки інтенсивного ведення землеробства, як ерозія земель, зниження грунтових вод, нагромадження у грунті пестицидів тощо. Тому очевидною перевагою України є дефіцит екологічно чистих ресурсів на світових ринках.

У сфері виробництва, реалізації, переробки, зберігання і використання рослин та продукції рослинного походження права та обов'язки виробників такої продукції щодо забезпечення її безпеки закріплені в ст.5, 18 Закону України «Про захист рослин» (нагляд за фітосанітарним станом угідь, посівів, насаджень, рослинності закритого ґрунту, допуск лише професійно підготовлених осіб, своєчасна ліквідація шкідників, бур'янів та хвороб рослин) [6], ст. 9, 11 Закону України «Про пестициди та агрохімікати» (ліцензування діяльності, пов'язаної з використанням пестицидів чи агрохімікатів та обов'язкове страхування екологічного ризику діяльності із ввезення їх на територію України, спеціальний допуск на право роботи осіб, які працюють у цій сфері) [7].

Особливої актуальності набуває правова охорона ґрунтів сільськогосподарських угідь від забруднення пестицидами, які можуть накопичуватися в рослинах і ґрунті, викликаючи отруєння людей і тварин. Пестициди являють собою токсичні речовини, їх сполуки або суміші речовин хімічного чи біологічного походження, призначені для знищення, регуляції та припинення розвитку шкідливих організмів, внаслідок діяльності яких вражаються рослини, тварини, люди і завдається шкоди матеріальним цінностям, а також гризунів, бур'янів, деревної, чагарникової рослинності, засмічуючих видів риб [7].

При застосуванні пестицидів і агрохімікатів здійснюється комплекс заходів відповідно до регламентів, встановлених для певної ґрунтово-кліматичної зони, з урахуванням попереднього агрохімічного обстеження ґрунтів, даних агрохімічного паспорта земельної ділянки і стану посівів, діагностики мінерального живлення рослин, прогнозу розвитку шкідників і хвороб.

Хімізація сільськогосподарського виробництва - це сукупність організаційно-технічних заходів, спрямованих на застосування в сільськогосподарському виробництві хімічних препаратів, агрохімікатів (мінеральних добрив, отрутохімікатів, пестицидів), призначених для боротьби з бур'янами, хворобами і шкідниками рослин. Метою хімізації є підвищення врожайності та збільшення виробництва продукції сільського господарства. Негативною стороною хімізації є те, що вона обумовлює хімічне забруднення ґрунту, тобто зміни його хімічного складу, що може погіршити якість ґрунту, заподіяти шкоду здоров'ю людини, лісовій рослинності, тваринному світу [8, с. 572].

Для того, щоб уникнути виникнення конфліктних ситуацій у міжнародній торгівлі, необхідно привести у відповідність з положеннями і нормами СОТ законодавчу базу з питань стандартизації, сертифікації і підтверджень до відповідності застосування фітосанітарних заходів.

Стандарти екологічно чистої сільськогосподарської продукції повинні виходити з опису вирощування сільськогосподарських культур, їх зберігання, транспортування; утилізації відходів. Сукупність цих етапів повинна відповідати вимогам охорони навколишнього природногосередовища. При розробці стандартів такої продукції необхідно дати виробникові чіткі інструкції з вирощування культури, щоб його продукціякваліфікувалася як екологічно чиста, причому контролюючі органи повинні мати можливість об'єктивно визначити, наскільки продукція відповідаєвимогам безпеки. Для вирощування екологічно чистої сільськогосподарської продукції в першу чергу потрібна повна інформація про наявність та стан всіх об'єктів навколишнього природного середовища та негативний вплив технологічних операцій, що проводяться на земельних ділянках [9, с. 28].

Для успішного розвитку сільського господарства необхідно визначити основні напрямки досягнення продовольчої безпеки: здійснення активної аграрної політики, забезпечення ефективної політики АПК в ринкових умовах, утвердження нашої держави як країни з високоефективним експортноспроможним сільським господарством на базі використання найновіших біотехнологій.

Слід зазначити, що в процесі реформування колективних господарств порушились умови використання сільськогосподарських угідь. Замість багатопільних сівозмін з науково-обгрунтованим чергуванням культур, практикуються короткоротаційні, допускаються повторні посіви. Через неспроможність господарств придбати необхідну кількість енергоносіїв, добрив і пестицидів, залишаються нерозораними з осені великі площі, несвоєчасно виконуються технологічні операції по вирощуванню сільськогосподарських культур і захисту їх від шкідників та хвороб все це призвело до погіршення фітосанітарного стану грунту і посівів більшості вирощуваних культур.

Література

законодавчий міжнародний аграрний

1. Кузьминская Т.П. Фитосанитарная диагностика - основа интегрированных систем защиты растений / Т.П. Кульминская // Збірник наукових праць Луганського державного аграрного університету. - 1999. - № 5 (14). - С. 145 - 150.

2. Максимально допустимі рівні azinphos-methyl в зернових, продуктах тваринного походження і певних продуктах рослинного походження, включаючи фрукти і овочі: Директива ЄС SANCO/00761/2007.

3. Міхаліна І. Пріоритетні напрями аграрної політики України в контексті СОТ / І. Міхаліна // Актуальні проблеми державного управління : Збірник наукових праць Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. - 2004. - Вип. 4 (20). - С. 326 - 335.

4. Онегіна В.М. Приєднання України до СОТ та державна підпримка аграрного сектору / В.М. Онегіна // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. - Випуск 191: В 4 т. Том ІІ. - Дніпропетровськ, 2004. - С. 496 - 504.

5. Пилипенко Л.А. Наукове забезпечення інноваційного розвитку фітосанітарної галузі України / Л.А. Пилипенко, Ю.Е. Клечковський // Захист і карантин рослин - 2010. - Вип. 56. - С. 122 - 129.

6. Про захист рослин: Закон України від 14 жовтня 1998 року № 180-XIV // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 50. - Ст. 310.

7. Про пестициди і агрохімікати: Закон України від 2 березня 1995 року № 86-95/ВР // Відомості Верховної Ради. - 1995. - №14. - Ст.91.

8. Сидор В.Д. Правове регулювання охорони природного середовища в сільському господарстві / В.Д. Сидор // Екологічне право України : підруч. для студ. вищих навч. закладів / за ред. Каракаша І.І. - Одеса: Фенікс, 2012. - С. 566 - 584.

9. Ярандайкин Р.С. Организационно-правовые проблемы производства и реализации экологически чистой сельськохозяйственной продукции: автореф. дисс. ... д-ра юрид. наук: спец. 12.00.06. / Р.С. Ярандайкин. - М., 1999. - 37 с.

Размещено на Allbest.ru