Компетенція суду як основа процесуального статусу судді в цивільному процесі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Університет державної фіскальної служби України

КОМПЕТЕНЦІЯ СУДУ ЯК ОСНОВА ПРОЦЕСУАЛЬНОГО СТАТУСУ СУДДІ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Рябченко Ю.Ю.

Постановка проблеми. Стратегією реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 рр., затвердженою Указом Президента України від 20.05.2015 р. № 276/2015, одним із пріоритетних напрямів реформування системи судоустрою та судочинства визначено забезпечення незалежності суддів (далі - Стратегія реформування) (абз. 2 п. 4 Стратегії реформування) [1]. Це має значення для вироблення в юридичній доктрині усталених підходів щодо правового статусу суду в цивільному судочинстві, зокрема під час розгляду судових справ. Попри значну кількість досліджень, присвячених питанням суддівської незалежності й організації роботи судів, слід сказати про неоднозначність підходів щодо визначення правового статусу суду як учасника розгляду конкретної справи. Так, одні вчені відстоюють підхід щодо визнання основою такого статусу правосуб'єктності суду чи особи зі статусом судді подібно до суб'єктів приватного права [2, с. 477; 3, с. 206-207; 4, с. 6], а інші визнають такою основою компетенцію, наслідком чого визначають такий статус через поняття «повноваження» [5, с. 214; 6, с. 80-81]. Висловлюються також досить спірні позиції з приводу виділення процесуальних інтересів щодо суду як учасника розгляду цивільної справи [7, с. 78; 8, с. 150]. Це заважає як проведенню досліджень щодо визначення правового статусу суду в цивільному процесі, так і його однозначному сприйняттю науковцями та практикуючими юристами.

Ступінь розробленості проблеми. Переважна частина досліджень і публікацій протягом останнього часу стосується проблематики, що є суміжною з правовим статусом судді як учасника розгляду справи, наприклад, проблематика проваджень і процедур у цивільному процесі й роль суду в їх здійсненні (М.М. Ясинок, В.Г. Чурпіта), реалізація судового розсуду (О.І. Сеньків, М.А. Кравчук) тощо. Слід також відмітити дослідження, присвячені окремим складникам процесуального чи правового статусу або суміжним категоріям: процесуальні обов'язки (Я.Я. Мельник, 2013 р.), процесуальна відповідальність (І.М. Лукіна, 20І3 р.), процесуальні законні інтереси (О.В. Гетманцев, 2016 р.). Але відповідні питання розглядаються в розрізі правового статусу осіб, які беруть участь у справі, інших учасників цивільного процесу.

Метою статті є визначення авторського підходу до розуміння компетенції суду як основи процесуального статусу судді в цивільному процесі, основних засад статусу судді.

Виклад основного матеріалу. В юридичній літературі поширеною є позиція, відповідно до якої щодо суду як учасника процесу слід говорити не про процесуальну право- суб'єктність, а про компетенцію як комплекс повноважень, визначених законом [5, с. 214; 6, с. 80-81]. Таким чином, підкреслюються вихідні засади правового статусу суду, те, що суд є органом державної влади й діє в цивільному процесі на принципово інших засадах, ніж інші його учасники. Водночас указане дозволяє говорити про відсутність необхідності виділення в складі процесуального статусу суду як учасника цивільних процесуальних правовідносин такого елемента, як процесуальна правосуб'єктність. Але вказана позиція поділяється не всіма вченими. Так, О.С. Ткачук, досліджуючи питання модернізації статусу судді в цивільному судочинстві, говорить про доцільність виділення такого поняття, як процесуальна правосуб'єктність (щодо особи зі статусом судді) [2, с. 477]. С.В. Васильєв у курсі лекцій із цивільного процесу (2010 р.) наводить позицію О. В. Колісник щодо охоплення поняттям «цивільна процесуальна правосуб'єктність суду» таких категорій, як «цивільна юрисдикція», «підсудність», а також повноважність складу суду й окремих його членів щодо здійснення судочинства, що залежить від дотримання процедури формування складу суду та відсутності обставин, які унеможливлюють здійснення ним правосуддя [3, с. 206-207; 4, с. 6].

Різниця наведених позицій зумовлюється різністю їх предметів розгляду. Так, представники позиції щодо недоцільності виділення правосуб'єктності стосовно суду як учасника процесу підкреслюють таким чином публічну природу його повноважень у процесі, у той час, як О.С. Ткачук указує на динамічний характер процесуального статусу судді, що виявляється в послідовному набутті ним відповідних прав і обов'язків по ходу розгляду справи [2, с. 462]. Крім того, дослідник визначає носієм правосуб'єктності фактично не власне суддю як носія спеціального правового статусу, а розглядає більш широку категорію - особа зі статусом судді. Не оспорюючи справедливість цих положень по суті, слід указати на реалізацію в ході розгляду справи, насамперед, статусу судді як спеціального статусу, що має публічно-правову основу. Тому застосування щодо нього категорії «правосуб'єктність» є спірним.

О.С. Ткачук указує на відповідність особи зі статусом судді вимогам «належності» в контексті вимог чинних міжнародних стандартів щодо судді як на умову її процесуальної пра- восуб'єктності. При цьому «належність судді» дослідник пов'язує з такими обставинами, як призначення на розгляд конкретної справи з дотриманням вимог чинного законодавства; свобода від екстернального й інтернального впливу [2, с. 474-477]. Свобода від екстер- нального впливу, по суті, пов'язується дослідником із неможливістю сторонніх суб'єктів вплинути на прийняття суддею рішень (незалежність). Свобода від інтернального впливу означає неможливість впливу на прийняття рішення чинників, пов'язаних з особою самого судді (неупередженість). Указується також на вимогу щодо розгляду справи в «належному суді». Утім, поняття «належність» суду розглядається в контексті вимог п. 1 ст. 6 Конвенції, зокрема стосовно незалежності й безсторонності під час розгляду справи. [2, с. 473, 474477]. Указані «умови правосуб'єктності» суду в цивільному процесі повною мірою охоплюються вимогами до судді як посадової особи і є умовою його компетентності як суб'єкта розгляду конкретної справи. Так, відповідно до п. 1 ч. 7 ст. 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 р. № 1402-УІІІ [9] на суддю покладається обов'язок щодо справедливого й безстороннього розгляду й вирішення справи. Як указує В.Е. Теліпко, метою відводу є недопущення до розгляду справи упередженого судді [10, с. 75]. Тому додатково виділяти категорію «правосуб'єк- тність» як щодо суду, так і щодо судді є зайвим. Ураховуючи вказане, необхідно приєднатися до викладеної вище позиції щодо доцільності застосування поняття «компетенція» для характеристики процесуального статусу судді.

Іншим питанням, що має бути уточнене, є питання «процесуального інтересу» суду щодо розгляду й вирішення справ. Слід погодитись із О.В. Гетманцевим із приводу визначення законного інтересу як мотивуючої основи для реалізації суб'єктивного права [11, с. 39]. Указана позиція відповідає розумінню законного інтересу, що викладене в Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. № 18-рп/2004, в якому такий інтерес визначено через категорію «прагнення» [12].

Застосовуючи подібний підхід, окремі вчені (І.Е. Берестова, С.О. Короєд) указують на наявність у суду «процесуального інтересу», який розуміється з позиції «прагнення». Із визначення процесуального інтересу, що наводиться С.О. Короєдом, можна дійти висновку про наявність таких його ознак: зумовленість призначенням судової влади та пов'язаність із функціями правосуддя; об'єктом є оперативна реалізація службових повноважень, принципів судового процесу, таких, як судова активність (ініціативність), судове керівництво й судовий розсуд; зумовленість загальним об'єктом цивільних процесуальних правовідносин; спрямованість на виконання завдань цивільного судочинства; забезпечення цивільними процесуальними санкціями; реалізація в межах цивільної процесуальної форми. При цьому прикладами такого інтересу є розгляд справи у встановлений строк; відсутність оскарження винесеного судового рішення в апеляційному чи касаційному порядку [8, с. 152; 7, с. 78, 83]. Коментуючи такий погляд, слід указати насамперед на специфіку правової природи такої категорії, як повноваження суб'єкта публічної влади, що полягає зокрема в тому, що за наявності передбачених законом обставин відповідне право суб'єкта публічної влади стає його обов'язком. Отже, слід указати на спірність застосування щодо суду та судді такої категорії, як прагнення, адже за наявності відповідних обставин суд зобов'язаний діяти відповідно до закону. У випадку ж відсутності певних обставин суд не має права вчиняти відповідні процесуальні дії (ч. 2 ст. 19 Конституції України) [13].

Характеризуючи сутність процесуального інтересу суду, слід указати на необхідність спільного застосування таких категорій, як «державний інтерес», «юридична відповідальність». Так, відповідно до абз. 2 п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 державний інтерес пов'язується передусім із потребою в здійсненні загальнодержавних програм різного характеру [14]. Щодо ж юридичної відповідальності, то слід виходити її з усталеного поділу в юридичній літературі на позитивну та негативну. Позитивна юридична відповідальність пов'язується з юридичним обов'язком відповідних суб'єктів здійснювати корисні для суспільства функції [15, с. 109]. Застосовуючи вказані категорії до предмета цього дослідження, можна вказати, що в контексті цивільного судочинства державним інтересом слід вважати завдання цивільного судочинства, закріплене в ст. 1 Цивільного процесуального кодексу України від 18.03.2004 р. № 1618-ІУ [16], - розгляд і вирішення судових справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних суб'єктивних прав, свобод чи інтересів. У разі вчинення конкретних процесуальних дій таким інтересом слід вважати досягнення мети відповідної процесуальної дії. Отже, в такому разі державний інтерес має цілепо- кладаючий характер. Активність же судді під час розгляду справи забезпечується позитивною юридичною відповідальністю його як посадової особи. правосуб'єктність суд процесуальний юрисдикція

У зв'язку з наведеним привертають до себе увагу положення проекту Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України й інших законодавчих актів» від 23.03.2017 р. № 6232 [17], у якому значних змін набули як предметні, так і функціональні повноваження суду щодо розгляду справ. Так, слід указати на зміни в критеріях розмежування судових юрисдикцій між загальними, господарськими й адміністративними судами. В аспекті функціональних повноважень слід указати на значне розширення дискреційних повноважень суду під час вирішення цивільних справ. Таке розширення запроваджується з метою створення умов для найбільш ефективного захисту судом суб'єктивних прав, свобод, законних інтересів. Зокрема, увагу привертає можливість суду застосовувати способи захисту прав, не передбачені законом або договором у випадках, якщо передбачені способи не забезпечують ефективний захист прав особи (п. 3.1 пояснювальної записки до проекту Закону України від 23.03.2017 р. № 6232 [18]). Щодо наведеного слід повністю погодитись із зауваженнями, висловленими Головним науково-експертним управлінням апарату Верховної Ради України, що стосуються надання суду в такому разі фактично нормотворчих повноважень, суперечності такого підходу ч. 2 ст. 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади мають діяти в межах закону. Вважаємо, що міра дискреційних функціональних повноважень суду під час розгляду справ підлягає уточненню й має становити предмет подальших наукових досліджень.

Висновки

1. Слід підтримати позицію дослідників щодо доцільності визначення процесуального статусу судді через категорії «компетенція» та «повноваження».

2. Указану категорію слід вважати основою процесуального статусу судді під час розгляду конкретної судової справи.

3. Підставою для реалізації суддею свого правового статусу є державний інтерес щодо захисту суб'єктивних приватних прав, свобод, законних інтересів, а однією з гарантій належної реалізації є позитивна юридична відповідальність судді як посадової особи.

4. Інтерес для подальших досліджень становлять питання визначення основи процесуального статусу та підстави, гарантії його реалізації щодо інших учасників цивільного процесу (секретаря, судового розпорядника, осіб, зазначених у ст. 45 ЦПК України).

Література

1. Про Стратегію реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015--2020 рр. : Указ Президента України від 20.05.2015 р. № 276/2015 // Офіційний вісник України. - 2015. - № 41 (02.06.2015 р.). - Ст. 1267.

2. Ткачук О.С. Проблеми реалізації судової влади в цивільному судочинстві : [моногр.] / О.С. Ткачук. - Х. : Право, 2016. - 600 с.

3. Васильев С.В. Гражданский процесс: курс лекций / С.В. Васильев. - Х. : Эспада, 2010. - 688 с.

4. Колісник О.В. Суд як суб'єкт цивільних процесуальних правовідносин : автореф. дис. ... к.ю.н : 12.00.03 / О.В. Колісник ; Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. - Х., 2008. - 20 с.

5. Курс цивільного процесу : [підручник] / В.В. Комаров та ін. ; ред. В.В. Комаров. - Х. : Право, 2011. - С. 214.

6. Цивільний процес України: [підручник] / ред. В.О. Кучер. - ЛьвДУВС, 2016. - 768 с.

7. Проблеми оптимізації цивільного процесу в Україні : [моногр.] / І.Е. Берестова та ін.; ред О.Д. Крупчан. - К. : НДІ приватного права й підприємництва НАПрН України, 2011. - 180 с.

8. Короєд С.О. Процесуальне забезпечення ефективності цивільного судочинства : [моногр.] / С.О. Короєд. - К. : «МП Леся», 2013. - 509 с.

9. Про судоустрій і статус суддів : Закон України від 02.06.2016 р. № 1402-УПІ; станом на 21 груд. 2016 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2016. - № 31 (29.07.2016 р.). - Ст. 545.

10. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України / ред. Ю.Д. Притика. - К. : Центр учбової літератури, 2011. - 696 с.

11. Гетманцев М.О. Категорія «інтерес» у цивільному процесуальному праві / М.О. Гетманцев // Приватне право й підприємництво. - 2016. - Вип. 15. - С. 38-42.

12. У справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) : Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. № 18-рп/2004 // Офіційний вісник України. - 2004. - № 50 (31.12.2004 р.). - Ст. 3288.

13. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР ; станом на 02.06.2016 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141 (зі змінами).

14. У справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) : Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 // Офіційний вісник України. - 1999. - № 15 (30.04.1999 р.). - Ст. 614.

15. Великий енциклопедичний юридичний словник / ред. Ю.С. Шемшученко. - К. : Вид-во «Юридична думка», 2012. - 1020 с.

16. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. № 1618-ГУ ; станом на 20.09.2016 р. // Офіційний вісник України. - 2004. - № 16 (07.05.2004 р.). - Ст. 1088 (зі змінами).

Анотація

Стаття присвячена визначенню авторського підходу щодо розуміння компетенції суду як основи процесуального статусу судді в цивільному процесі, основних засад статусу судді.

Ключові слова: цивільний процес, суд, суддя, компетенція, правовий статус, цивільний процесуальний статус.

Статья посвящена определению авторского подхода к пониманию компетенции суда как основы процессуального статуса судьи в гражданском процессе, основных принципов статуса судьи.

Ключевые слова: гражданский процесс, суд, судья, компетенция, правовой статус, гражданский процессуальный статус.

Ryabchenko Y.Y. COMPETENCE OF THE COURT AS THE BASIS OF THE PROCESSUAL STATUS OF THE JUDGE IN THE CIVIL PROCESS

Key words: civil process, court, judge, competence, legal status, civil procedural status.

Размещено на Allbest.ru