Цивільно-правова відповідальність без вини в інституті деліктних зобов’язань

Размещено на http://www.allbest.ru/

Цивільно-правова відповідальність без вини в інституті деліктних зобов'язань

Гузь Є.В.

У статті досліджений історичний генезис відповідальності без вини. Висвітлені та розглянуті цивільно-правові теорії безвинної відповідальності. Наведене поняття та визначена правова природа відповідальності без вини у деліктних зобов'язаннях. Авторами проаналізоване цивільне законодавство, яке закріплює відповідальність без вини у деліктних зобов'язаннях. Висунуті теоретичні пропозиції, щодо розуміння відповідальності без вини у деліктних зобов'язаннях.

Ключові слова: вина, делікт, деліктні зобов'язання, відповідальність, ризик.

В статье исследован исторический генезис ответственности без вины. Освещены и рассмотрены гражданско-правовые теории безвинной ответственности. Дано понятие и определена правовая природа ответственности без вины в деликтных обязательствах. Авторами проанализировано гражданское законодательство, которое закрепляет ответственность без вины в деликтных обязательствах. Выдвинуты теоретические предложения к пониманию ответственности без вины в деликтных обязательствах.

Ключевые слова: вина, деликт, деликтные обязательства, ответственность, риск.

In the article was investigated historical genesis of responsibility without guilt. Lighted and considered civil law theories of innocent responsibility. Was given the notion and defined the legal nature of liability without guilt in tort obligations. The author analyzed civil legislation, which establishes liability without guilt in tort obligations. Was proposed theoretical proposals for understanding responsibility without guilt in tort obligations.

Key words: guilt, tort, tort obligation, liability, risk.

Постановка проблеми. У сучасній цивіліс- тиці існує велика кількість дискусійних питань щодо ролі та значення вини при притягненні особи до цивільно-правової відповідальності. В інституті як договірних, так і недоговірних зобов'язань, існує особливість цивільної відповідальності, яка полягає у тому, що у деяких випадках зазначена відповідальність може настати і за відсутністю вини. Крім цього, висвітлення даної проблеми дозволить дослідити питання стосовно впливу вини на принцип справедливості при кваліфікації цивільних деліктів.

Ступінь розробленості проблеми. Питанням цивільної відповідальності займалися такі вітчизняні та зарубіжні вчені-цивілісти, як Г.К. Матвєєв, Д.В. Боброва, І.С. Канзафарова, Т.В. Ківалова, Н.С. Кузнєцова, Л.О. Отраднова О.О. Красавчикова, О.Е. Лейста, М.С. Ма- леїна, І.С. Самощенко, А.О. Собчак, В.Т. Смір- нова, В.О. Тархова, Н.В. Терещенко та інші. Проблему вини у своїх працях досліджували такі автори, як Б.П. Карнаух, Р.Ю. Заі- ка, Ю.А. Галупцова, В.В. Паришкура та інші. У роботі О.В. Дмитрієвої «Відповідальність без вини у цивільному праві» були дослідження наукові теорії в області цивільно-правової відповідальності без вини у цивільному праві, проблеми відповідальності без вини та підстави звільнення від відповідальності без вини. Але попри це у сучасній цивілістиці відсутня єдність щодо розуміння юридичної природи, так званої, цивільно-правової відповідальності без вини, підстав та меж такої відповідальності.

Проблема відповідальності без вини у цивільному праві існувала протягом довгого часу, вона досліджувалась, як у радянський період, так і є предметом дослідження вже у незалежній Україні. Але у науці цивільного права і досі існує певна кількість теорій, стосовно цивільної відповідальності без вини. Серед них: теорія справедливості; теорія «двох підстав»; теорія об'єктивного ризику; теорія суб'єктивного ризику; теорія законного страхування та інші. Виходячи з перерахованих наукових теорій, наука цивільного права і практика потребують формування єдиної концепції розуміння цивільної відповідальності без вини саме у деліктних зобов'язаннях.

Метою статті є загальне дослідження й аналіз правових проблем стосовно відповідальності без вини крізь призму деліктних зобов'язань. Для досягнення продуктивного результату дослідження, необхідно вирішити наступні завдання: 1) дослідити історичний генезис відповідальності без вини; 2) проаналізувати цивільно-правові теорії безвинної відповідальності; 3) визначити поняття та правову природу відповідальності без вини у деліктних зобов'язаннях; 4) проаналізувати цивільне законодавство, яке закріплює відповідальність без вини у деліктних зобов'язаннях.

Виклад основного матеріалу. Існування такого явища, як відповідальність без вини, одне з небагатьох питань, що має історію настільки ж тривалу, як історія самого цивільного права. Норми цивільного права різних історичних періодів містили у собі різні підходи до питання про те, за наявності яких умов можливо накладання майнової відповідальності. Автори погоджуються з думкою О.В. Дми- трієвої, що історія формування такого явища, як відповідальність без вини, умовно складається з трьох етапів [13, с. 9].

Перший етап слід виділити як найдавніше право, що існувало у до класичний період історії Римської держави. Юридичної відповідальності, а також поняття про вину, як такої, у той період ще не існувало, і її місце займала помста потерпілого. Для покладання відповідальності відповідно до цього періоду було достатньо наявності одного лише причинного зв'язку між діями правопорушника і постраж- далої особи [13, с. 8].

Другий етап - це часи класичного римського приватного права, в якому вже було співвідношення відповідальності «за вину» і відповідальності без вини. Вже у той період вина мала особливе значення і знайшла своє закріплення у тезисі «без вини немає відповідальності» [5, с. 389].

Третій етап - це співвідношення відповідальності «за вину» і відповідальності без вини, який розпочинається у кінці XIX століття та триває і тепер. Початок цього періоду збігся з початком промислової революції, що дала потужний поштовх до розвитку виробничої сили, у тому числі, до створення джерел підвищеної небезпеки, що призвела до поглиблення суспільного поділу праці [13, с. 13].

Автори статті вважають, що для більш детального дослідження, третій етап співвідношення відповідальності «за вину» і відповідальності «без вини» в Україні також можна умовно розділити на два періоди, це так звані радянський та новітній періоди. Радянський період становлення вини у цивільному праві приходиться на початок ХХ століття. За цей період докорінно змінилась роль держави, яка стала регулювати економічні відносини шляхом прямого втручання за допомогою актів управління. За словами А.Г. Гойхбарга, у той період не знаходилося жодних приватноправових відносин, крім найму пастуха у селі. Цивільне право у цілому і становлення цивільно-правової відповідальності та вини стали вважатися «уходящей из-под ног почвой» [10, с. 5]. Новітній період становлення вини, як умови цивільної відповідальності, почав формуватися після проголошення незалежності України у 1991 році. Формулювання сучасних підходів почали активно розвиватися після прийняття 16 січня 2003 року нового Цивільного Кодексу України (далі - ЦК). За цей період була написана велика кількість робіт, серед яких дослідники пропонують своє бачення проблематики відповідальності без вини. Серед таких робіт: «Проблемні аспекти цивільно-правової відповідальності без вини» В.В. Паришкура [23], «Теоретико-правовий аналіз відповідальності без вини у цивільному праві України» А.О. Нємцева [22], «До проблеми цивільно-правової відповідальності без вини» І.С. Канзафарова [18] та інші.

Для ясного розуміння відповідальності без вини у деліктних зобов'язаннях доречно виокремити наявні у доктрині цивільного права деякі теорії безвинної відповідальності.

Теорія об'єктивного ризику (О.О. Красавчиков, О.Е. Лейст), полягає у тому, що відносини з відшкодування шкоди, заподіяної у результаті випадкових, невинних дій правопорушника, хоч за своєю зовнішньою формою і нагадують відносини відповідальності, проте, виключають можливість кваліфікації їх як відповідальності [22, с. 65]. При покладенні обов'язку відшкодувати збитки без вини законодавець використовує лише «модель відповідальності». І немає ніяких підстав та необхідності наповнювати цю модель чужим їй змістом і включати до поняття відповідальності [21, с. 27]. Для обґрунтування покладення на правопорушника обов'язку відшкодувати невинно заподіяну шкоду у випадках, зазначених у законі, ці автори використовують поняття ризику [20, с. 145].

Теорія суб'єктивного ризику. Представники цієї теорії (В.А. Ойгензіхт, С.Н. Братусь, Ю.Г. Басін.) вважають, що відсутність вини при покладанні відповідальності без вини не означає, що у цій ситуації взагалі немає суб'єктивної умови цивільно-правової відповідальності. На їхню думку, суб'єктивною умовою - є ризик правопорушника. Ризик - це, як і вина, і невинність, є психічне ставлення суб'єкта до своєї поведінки, яке, однак, відрізняється і від вини, і від невинності. Іншими словами, ризик - це такий суб'єктивний стан особи, коли вона усвідомлено допускає з більшою або меншою вірогідності можливість заподіяння, у тому числі і невинну (випадкову), будь-кому збитків у майбутньому, проте не передбачає і не повинна передбачити неминучість їх заподіяння [17, с. 68].

Теорія організаційно-технічної превенції пояснює цивільно-правову відповідальність без вини власника джерела підвищеної небезпеки тим, що вона має особливе превентивне значення. На відміну від відповідальності «за вину», відповідальність без вини виконує не психологічну, а організаційно-технічну пре- венцію заподіяння цим джерелом шкоди. Іншими словами, сама можливість несення відповідальності без вини, закладена у правових нормах, стимулює діяльність власників джерел підвищеної небезпеки щодо вдосконалення техніки, і, тим самим, призводить до скорочення кількості випадків заподіяння шкоди [9, с. 222].

Теорія законного страхування. У рамках цієї теорії обов'язок відшкодувати заподіяну шкоду не визнається мірою відповідальності. Він визнається аналогом обов'язку державного органу страхування з виплати страхового відшкодування у разі настання правового випадку. Такої точки зору дотримується О.О. Красавчиков [20]. Наведена теорія не знайшла належної підтримки серед цивілістів, оскільки необхідно звернути увагу на підстави виникнення відповідальності і страхового випадку. Якщо для виникнення обов'язку відшкодувати збитки чи виплатити неустойку необхідна наявність правопорушення, причому підставою для звільнення від відповідальності є дія непереборної сили, то підставою виплати страховки є настання страхового випадку, яким може виступати і непереборна сила. Різні також суб'єкти, зобов'язані відшкодувати шкоду у першому та другому випадках [23]. відповідальність вина деліктне зобов'язання

Теорії підвищеної пильності і незаперечної презумпції вини мають спільне те, що як суб'єктивну умову відповідальності без вини називають саме вину правопорушника з тією лише різницею, що у відповідності з теорією незаперечною презумпції вини суб'єктивною умовою відповідальності без вини визнається вина передбачувана [11, с. 58-60], а відповідно до теорії підвищеної пильності вина реальна, оскільки до осіб, що несуть таку відповідальність, у силу закону або договору пред'являються підвищені вимоги до уважності та обережності [12, с. 393].

Для кращого розуміння вище зазначених теорій необхідно визначити поняття та правову природу відповідальності без вини крізь призму деліктних зобов'язань.

Взагалі, у науці цивільного права останнім часом уявлення про вину, як про психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої законом як протиправної, та її наслідків викликало деякі сумніви. Наприклад, російський вчений В.В. Вітрянський визначення поняття вини у наведеному її трактуванні оцінює як некорисне [7, с. 738], практично безрезультатне. Вирішувати питання про вину та невинуватість необхідно шляхом аналізу ставлення особи до своїх прав та обов'язків [7, с. 739].

Крім того, обов'язок з відшкодування шкоди може бути покладений не тільки на особу, безпосередніми діями якої ця шкода була завдана, а й на інших осіб, вина яких пре- зумується, тобто мова іде про відповідальність особи яка фактично і не завдала шкоди, але зобов'язана понести відповідальність, виключно, у передбаченому законі порядку.

Виходячи з наведеного, вину як одну з умов виникнення зобов'язання з відшкодування шкоди можна визначити як наміре- не чи не намірене, але завжди залежне від волі та свідомості суб'єкта права його власне ставлення до вжиття заходів запобігання зовнішньому прояву своєї поведінки, яка є протиправною і шкідливою для особистих немайнових чи майнових благ, належних оточенню [7, с. 740].

Стосовно поняття «деліктна відповідальність без вини», то зазначене положення слід розглядати с точки зору поняття цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди. Ні цивільно-правова доктрина, ні чинне цивільне законодавство України не містить загальноприйнятого визначення поняття «деліктна відповідальність без вини», це дає можливість дослідникам по-різному тлумачити даний термін.

У науці цивільного права існує декілька концепцій щодо поняття «відповідальності без вини». Вчені визначали цивільну відповідальність через такі поняття, як: санкція [15]; правовідношення (відповідальність асоціюється з деліктним правовідношенням - деліктним зобов'язанням) [8]; обов'язок [26]; система цивільно-правових засобів [18].

Так, О.В. Дмитрієва під безвинною цивільно-правовою відповідальністю має на увазі фактичне відшкодування збитків чи сплату неустойки невинним правопорушником [13]. К.В. Басін дає визначення відповідальності без вини як обов'язок правопорушника відшкодувати збитки. Вона викликана не бажанням піддати особу, що завдала шкоди без вини, осуду чи покаранню, а прагненням насамперед компенсувати випадково заподіяний збиток. Проте, відшкодовуючи збитки, порушник відчуває певні втрати матеріального і морального плану, що не може не визначатися як несприятливі наслідки, що виникають для особи, яка відшкодовує збитки [6].

З зазначених вище позицій вчених можна сформулювати наступне поняття відповідальності без вини у недоговірнихзобов'язаннях - це передбачений законом та забезпечений державним примусом обов'язок відповідального суб'єкта деліктних зобов'язань відшкодувати випадкову (ризикову) майнову та/або моральну шкоду постраждалій особі у наслідок правопорушення.

Розуміння правової природи відповідальності без вини у недоговірних зобов'язаннях повністю відповідає ч. 3 ст. 11 ЦК України: «Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства». Таким чином, законодавча норма, яка зобов'язує сторону у недоговірних зобов'язаннях - відшкодувати заподіяний збиток, за своєю природою виступає не як норма цивільно-правової відповідальності, а як компенсаційна норма, на яку покладається завдання відновити порушені майнові права і відшкодувати заподіяні збитки [14, с. 12].

Для кращого розуміння специфіки та правової природи відповідальності без вини у деліктних зобов'язаннях необхідно ретельно проаналізувати норми цивільного законодавства щодо відшкодування шкоди. Це дозволить сформулювати деякі висновки щодо практичного застосування відповідальності без вини у недоговірних зобов'язаннях.

З цього приводу пропонуємо розглянути наступну класифікацію безвинної деліктної відповідальності:

1 . Відповідальність без вини за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК України);

Відповідальність за шкоду, заподіяну державними органами (ст. 1173-1177 ЦК України);

Відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) (ст. 1209-1211 ЦК України);

Відповідальність без вини, що випливає з інших спеціальних деліктів:

4.1. Шкода, завдана особами з вадами дієздатності, до яких належать: 4.1.1. особи, які не досягли повноліття (малолітні та неповнолітні) (ст. 1178-1183 ЦК України);

недієздатні особи (ст. 1184 ЦК України);

Шкода, завдана ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи (ст. 11951208 ЦК України).

Особливістю відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки є настання обов'язку нести відповідальність незалежно від вини заподіювача шкоди [27, с. 579].

Говорячи про відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, Г.Л. Пендяга пише, що вживання терміну «відповідальність без вини» є некоректним, правильніше говорити про відповідальність за ризик, оскільки дійсною умовою притягнення до відповідальності є дія випадку як зворотна сторона юридичного ризику [24].

О.С. Іоффе вважав, що достатніми для покладання відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, є всього дві умови: протиправність дій та причинного зв'язку між ними та наслідками, що виникли [16, с. 803].

Обов'язок з відшкодування заподіяної шкоди виникає незалежно від вини заподіювача шкоди, тобто і за випадково заподіяну шкоду. У цьому полягає істотна особливість відшкодування за ст. 1187 ЦК України. Спеціальний характер обов'язку з відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, підтверджується змістом обставин, наявність яких звільняє від відповідальності за ст. 1187 ЦК України. Такими обставинами є непереборна сила та умисел потерпілого. Таким чином, у всіх інших випадках, у тому числі і за відсутності вини володільця джерела підвищеної небезпеки, останній відшкодовує шкоду потерпілому.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування коштом держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень [1].

Зазначена вище норма Основного Закону України одержала розвиток у Цивільному кодексі України, згідно з яким на державу покладено обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади (ст. 1173), посадової або службової особи органу державної влади (ст. 1174), органу державної влади у сфері нормотворчої діяльності (ст. 1175), незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду (ст. 1176), завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення (ч. 2 ст. 1177). Тож, держава несе цивільно-правову відповідальність за деліктними зобов'язаннями її органів, їх посадових і службових осіб незалежно від їхньої вини [22, с. 139].

З цього приводу можна підтримати думку О.М. Клименко про те, що деліктну відповідальність держави щодо відшкодування шкоди, заподіяної її органами, слід розглядати не як захід державного примусу, а як активізацію її правозахисної функції, спрямованої на пра- вовідновлення, компенсацію (відшкодування) тощо [19].

Водночас питання даного виду відповідальності регулюються також спеціальними законодавчими актами, якими є закони України «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту у продукції» та «Про захист прав споживачів» [3; 4].

Відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту у продукції та недоліків робіт (послуг), є особливим видом цивільно-правової відповідальності без вини, що випливає з відповідних спеціальних деліктів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1209 ЦК України обов'язок відшкодувати потерпілому шкоду, заподіяну внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) покладається на виготовлювача товару, що є нерухомим майном, виконавця робіт (послуг), які зобов'язані відшкодувати шкоду, завдану фізичній або юридичній особі внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товару, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них. При цьому відшкодування шкоди не залежить від вини виготовлювача товару, що є нерухомим майном, виконавця робіт (послуг), а також від того, чи перебував потерпілий з ними у договірних відносинах. За ч. 2 ст. 1209 ці особи звільняються від відшкодування шкоди, якщо вони доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або порушення потерпілим правил користування або зберігання товару, результату робіт (послуг) [2].

Відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту у продукції та недоліків робіт (послуг), є особливим видом цивільно-правової відповідальності без вини, що випливає з відповідних спеціальних деліктів.

Відшкодування шкоди, завданої особами, які не досягли повноліття або недієздатними особами, належить до виду цивільної відповідальності без вини третіх осіб, що ґрунтується на засадах дефектів деліктоздатності заподіювача шкоди. Адже нести відповідальність із заподіяння шкоди, як і розуміти значення своїх дій фізичні особи можуть лише з досяганням певного віку і за відсутності хвороб, що позбавляють їх можливості діяти розсудливо [25, с. 29-34]. Також відсутність належної деліктоздатності заподіювача шкоди є основною юридичною характеристикою даного виду делікту.

Особливістю даного виду зобов'язань є те, що суб'єктом цивільної відповідальності являється не заподіювач шкоди, а третя особа (особи), а саме: батьки, усиновлювачі, опікуни малолітньої (неповнолітньої) або недієздатної особи [27, с. 557].

Іншим видом спеціальних деліктів є відповідальність за шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, положення, про які говориться у § 2 гл. 82 ЦК України.

Статтею 1195 ЦК України встановлено загальні правила, що стосуються відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а саме: обов'язку заподі- ювача щодо її відшкодування незалежно від вини, визначення змісту, обсягу та розміру відшкодування, предмету договірного врегулювання таких зобов'язань [2].

Висновки

Враховуючи вище наведене, пропонуємо зафіксувати наступні пропозиції щодо більш точного розуміння безвинної відповідальності у недоговірних зобов'язаннях.

Так, у підтримку концепції «відповідальності за ризик» для розвитку деліктних зобов'язань з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, замість поняття «відповідальності без вини» можна запровадити думку про «допустимий деліктний ризик», як підстави звільнення від цивільної відповідальності за шкоду, заподіяну таким джерелом. Таке звільнення представляється можливим за умови покладення обов'язку відшкодування шкоди на суб'єкта публічного управління у сфері відносин джерел підвищеної небезпеки. Згідно зі ст. 3 Конституції України таким суб'єктом може виступати держава, на яку покладено обов'язок забезпечення та гарантування прав людини.

Наступна думка щодо розуміння відповідальності без вини у цілому, то коректніше буде застосовування поняття не «відповідальність без вини» і не «відповідальність за ризик», а «спеціальна відповідальність» як універсальне поняття. Оскільки при кваліфікації цивільних деліктів не завжди можна використовувати вину як загальну умову цивільної відповідальності.

У підсумку представляється можливим висловити пропозицію стосовно відносин, які виникають між особою, яка зазнала шкоди, і особою, вина якої у заподіянні такої шкоди відсутня, втім згідно з чинним законодавством така особа має обов'язок відшкодувати збитки. Зазначені відносини повинні носити не безвинний характер - а компенсаційний, тобто той, який передбачений законом. На цій підставі має практичне значення створення субінституту компенсаційних зобов'язань у недоговірних відносинах, це дозволить уникнути суперечностей стосовно притягнення до відповідальності осіб, вина яких у заподіянні шкоди відсутня.

Література

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 40 - 44. - Ст. 356.

3. Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту у продукції : Закон України від 19.05.2011 № 3390-*УІ //

4. Відомості Верховної Ради України. - 2011. - № 47. - Ст. 531.

5. Про захист прав споживачів : Закон України від 12.05.91 № 1023-ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 30. - Ст. 379.

6. Бартошек М. Римское право (понятия, термины, определения) / М. Бартошек. - М., 1989. - 448 с.

7. Басін К.В. Юридична відповідальність: природа, форми реалізації та права людини : дис... канд. юрид. наук / К.В. Басін. - К, 2006. - 214 с.

8. Борисова В.І. Цивільне право України / В.І. Борисова,

9. І.В. Спасибо-Фатєєва, В.Л. Яроцький (ред.). - Т. 2. - Х. : Право, 2011. - 816 с.

10. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность : (Очерк истории) / С.Н. Братусь. - М. : Юрид. лит., 1976. - 215 с.

11. Варкалло В. Об ответственности по гражданскому праву / В. Варкалло. - М., 1978. - 326 с.

12. Гойхбарг А.Г. Хозяйственное право РСФСР / А.Г. Гой- хбарг. - Т.1. - М. : Петроград, 1923. - 213 с.

13. Гордон А. Принцип ответственности железных дорог за ущерб, причиненный при эксплуатации / А. Гордон. - СПб, 1887. - 214 с.

14. Гражданское право // Коллектив ВИЮН. - М., 1938. - Т.2. - 488 с.

15. Дмитриева О.В. Ответственность без вины в гражданском праве : [учеб. пособие] / О.В. Дмитриева. - Воронеж : Изд-во ВВШ МВД РФ, 1997. - 9 с.

16. Заіка Р.Ю. Юридична природа цивільно-правової відповідальності без вини / Р.Ю. Заіка // Юридична наука, № 5. - 2014. - С. 7-14.

17. Иоффе О.С. Общее учение об обязательствах /

18. О.С. Иоффе // Избр. тр.: в 4 т. - Т 3. - СПб : Юридический центр Пресс, 2004.

19. Иоффе О.С. Обязательственное право / О.С. Иоффе. - М. : Юрид. лит., 1975. - 880 с.

20. Ойгензихт В.А. Проблема риска в гражданском праве / В.А. Ойгензихт. - Душанбе, 1972. - 224 с.

21. Канзафарова І.С. До проблеми цивільно-правової відповідальності без вини / І.С. Канзафарова // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. - 2003 - С. 89-92.

22. Клименко О.М. Особливості правового становища держави як суб'єкта приватного (цивільного) права : авто- реф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук : 12.00.03 / О.М. Клименко ; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2006. - 22 с.

23. Красавчиков О.А. Возмещение вреда, причиненного источником повышенной опасности / О.А. Красавчиков. - М., 1966. - 200 с.

24. Матвеев Г.К. О понятии непреодолимой силы в советском гражданском праве / Г.К. Матвеев // Советское государство и право. - 1963. - № 8. - С. 95-105.

25. Нємцова А.О. Теоретико-правовий аналіз відповідальності без вини у цивільному праві України: дис. . канд. юрид. наук : спеціальність 12.00.03 / А.О. Нємцова ; Інститут законодавства Верховної ради України. - Київ, 1996. - 213 с.

26. Паришкура В.В. Проблемні аспекти цивільно-правової відповідальності без вини / В.В. Паришкура // Вісник Вищої ради юстиції, № 2. - 2010 - С. 66-74.

Размещено на Allbest.ru