Гносеологічна природа контррозвідувальної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія Служби безпеки України

ГНОСЕОЛОГІЧНА ПРИРОДА КОНТРРОЗВІДУВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Ватраль А.В., к. ю. н., докторант

гносеологічний контррозвідувальний державний безпека

У статті розглянуто гносеологічну природу контррозвідувальної діяльності. Обґрунтовано, що контррозвідувальне пізнання є важливою складовою забезпечення державної безпеки України.

Ключові слова: контррозвідувальна діяльність, розвідувально-підривна діяльність, пізнання, гносеологія, інформація, достовірність.

АННОТАЦИЯ

В статье рассмотрена гносеологическая природа контрразведывательной деятельности. Обосновано, что контрразведывательное познание является важной составляющей обеспечения государственной безопасности Украины.

Ключевые слова: контрразведывательная деятельность, разведывательно-подрывная деятельность, познание, гносеология, информация, достоверность.

ANNOTATION

EPISTEMOLOGICAL NATURE OF COUNTERINTELLIGENCE ACTIVITY

Vatral A.V.

The epistemological nature of counterintelligence activitity is considered in the article. It is justified that counterintelligence cognition is an important component of the state security of Ukraine ensuring.

Key words: counterintelligence activity, reconnaissance and subversion, cognition, epistemology, information, reliability.

Постановка проблеми. Враховуючи сучасні загрози національній безпеці України, контррозвідувальна діяльність є одним із важливих елементів її забезпечення. В той же час, закритий характер такої діяльності ускладнює належну оцінку її соціального значення та процес наукового дослідження. Наявні наукові роботи, присвячені проблемам пізнавальної діяльності в контррозвідці, як правило, публікуються в закритих відомчих виданнях, недоступних для широкого загалу наукової спільноти. Зазначене суттєво знижує роль таких робіт в осмисленні заявленої проблематики представниками юридичної науки, а також посадовими особами, які приймають участь в законотворчому процесі і мають можливість впливати на удосконалення правового регулювання контррозвідувальної діяльності. Потреба в наукових дослідженнях гносеологічної природи контррозвідувальної діяльності очевидна. їх важливість полягає у гарантуванні системного підходу до встановлення істинних знань у сфері забезпечення державної безпеки України.

Пізнавальна діяльність в контррозвідці за своєю природою є специфічним видом пізнання, що відрізняється від буденного, наукового, а також від пізнання в інших сферах практичної діяльності. Саме розуміння гносеологічної природи контррозвідувальної діяльності слугуватиме формуванню в уповноважених суб'єктів істинних знань про реальні та потенційно можливі загрози національній безпеці України для досягнення позитивних результатів протидії розвідувально-підривній діяльності спецслужб іноземних держав, груп та окремих осіб на шкоду національним інтересам.

Ступінь розробленості проблеми. Контррозвідувальна діяльність як процес пізнання не була предметом окремих фундаментальних досліджень. Спроби вирішення цієї проблеми на різних науково-теоретичних рівнях зроблені багатьма вченими у галузі забезпечення державної безпеки, зокрема І.В. Авдошиним, М.М. Галамбою, С.Г. Гордієнком, І.В. Горою, Б.П. Курашвілі, В.М. По- валяєвим, М.О. Поповим, І.В. Слюсарчуком, А.І. Ткалічем, М.О. Шиліним, В.П. Ярков- ським, В.А. Ященком та іншими. Однак аналіз наявних наукових джерел свідчить про те, що на сьогодні вкрай мало наукових робіт висвітлюють один з головних аспектів контррозвідувальної діяльності - функцію пізнання об'єктивної дійсності. Це й обумовлює актуальність запропонованої статті. Її мета - визначити гносеологічну природу контррозвідувальної діяльності.

Виклад основного матеріалу. Поняття «природа» часто використовується вченими у різних галузях науки, причому іноді це слово служить синонімом поняття «сутність», оскільки без визначення останньої неможливе пізнання будь-якого явища. Дуже часто ці поняття вживаються одночасно, що вимагає розрізнення їх змісту. М.В. Висков вважає, що загальнонаукове поняття «природа» в окремих науках служить для трансформації філософської категорії «сутність». Це дозволяє не тільки виявити сенс речі, її особливості, але і зрозуміти, яке місце вона займає в ланцюзі об'єктивної реальності, з'ясувати походження явища, виявити його зв'язки і відносини з родовими та аналогічними процесами [1, с. 81].

Щодо різноманітних явищ можна говорити про різні аспекти їх природи (гносеологічна, соціальна, правова, економічна, етична, політична тощо). В понятті «гносеологічна природа» визначальне значення має присутність у ньому терміна «гносеологічна», що вказує на дослідження явища з пізнавальної точки зору. Гносеологічна природа суспільних процесів виражається у разі аналізу істотних властивостей досліджуваних явищ (як потенційно можливих, так і реально властивих ознак) з позиції пізнання. Тому, на наше переконання, висвітлювати теоретичні і прикладні питання контррозвідувальної діяльності буде більш логічним, попередньо з'ясувавши її гносеологічну природу.

Із філософії відомо, що гносеологія вивчає проблеми природи пізнавальної діяльності та її можливостей, відношення знань до реальності, визначає умови достовірності та істинності знань, аналізує форми та методи пізнання. Пізнання - складний і діалектично-суперечливий процес, пов'язаний з активною діяльністю людини, що спрямований на отримання істинного уявлення про що-не- будь, набуття знань про події, процеси та явища об'єктивного світу [2, с. 378].

Пізнання здійснюється в різних формах практики, потреби якої визначають напрям і зміст пізнавальної діяльності. Саме практика є основою розвитку пізнання людини, його рушійною силою. Практика і пізнання тісно пов'язані одне з одним: практика має пізнавальну сторону, пізнання - практичну [3, с. 74].

Є.А. Подольська, дослідивши гносеологічні функції практики, приходить до висновку, що практика є вихідним пунктом і основою всього пізнання. По-перше, вона пов'язує суб'єкт пізнання, тобто людину з об'єктом, з наявністю того, що пізнається. По-друге, зв'язок практики з процесом пізнання полягає в тому, що саме пізнання об'єктивного світу зумовлене потребами суспільної діяльності людей. По-третє, практика вказує людині об'єкт пізнання, який виділяється з безлічі та різноманіття явищ навколишньої дійсності, пізнання яких стає історичною необхідністю. Крім того, практика озброює пізнання приладами, різним обладнанням і тим самим сприяє успіхам пізнання [4, с. 574].

Практика не лише породжує пізнавальні здібності людей, але й створює ту соціальну атмосферу, що сприяє отриманню знань, їх накопиченню, забезпечує передачу їх іншим суб'єктам. На основі практики розвивається потреба в подальшому розвитку знань. Тобто практика з початку і до кінця обумовлює пізнання, надає йому суспільного характеру, а також становить критерій істинності знань [4, с. 570].

Контррозвідувальна діяльність потребує володіння відповідними навичками, вміннями та знаннями. Вони, в свою чергу, є продуктом пізнання людиною предметів, явищ та законів природи, суспільства, закономірностей протиборства розвідувальних та контррозвідувальних органів. Слід зважати на те, що істинне знання бере свій початок з безпосередньої діяльності, яка виконує роль своєрідної з'єднувальної ланки між пізнавальною свідомістю і об'єктом пізнання.

Практична спрямованість контррозвідувальної діяльності зумовлює необхідність контррозвідувального пізнання, що виступає джерелом знань про наявні або потенційно-можливі внутрішні і зовнішні загрози національній безпеці України. їх об'єктивний аналіз та оцінка в сучасних умовах дозволяє успішно виконувати визначені законом завдання з протидії розвідувальній, терористичній та іншій протиправній діяльності спеціальних служб іноземних держав, а також організацій, окремих груп та осіб на шкоду державній безпеці України [5]. Наприклад, відповідно до Стратегії національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України від 26 травня 2015 року № 287/2015, актуальними загрозами національній безпеці України, поміж інших, є агресивні дії Росії, що здійснюються для виснаження української економіки і підриву суспільно-політичної стабільності з метою знищення держави України і захоплення її території, а саме: розвідувально-підривна і диверсійна діяльність, дії, спрямовані на розпалювання міжетнічної, міжконфесійної, соціальної ворожнечі та ненависті, сепаратизму, тероризму тощо [6]. Для адекватного і своєчасного реагування на вказані загрози необхідно виявити ознаки або факти протиправних дій, що можливо лише в ході контррозвідувальної діяльності.

Історія науки незаперечно свідчить про те, що всі галузі людського знання виникли з практичних потреб суспільства. Так і теорія контррозвідувальної діяльності виникла з практичної необхідності визначати шляхи і способи протидії розвідувально-підривній діяльності. Оскільки розвідувальна діяльність є явищем матеріального світу, її наслідки можливо безпосередньо чи опосередковано сприймати та відображати в свідомості людей. Зазначене обумовлює принципову можливість виявлення ознак розвідувальної діяльності за допомогою специфічних методів та засобів контррозвідувальної діяльності. Роль контррозвідувального пізнання при цьому полягає в тому, що воно вказує уповноваженому суб'єкту на об'єкт пізнання, виокремлює його з множини інших, надає необхідний фактичний матеріал, який підлягає узагальненню і теоретичній обробці, визначає будову, зміст і напрям розвитку процесу пізнання.

В.І. Столяров з приводу об'єкта пізнання зазначає: «Справжні знання можуть бути отримані лише в тому випадку, якщо дослідник будує свою діяльність так, як того вимагають: характеристики досліджуваного об'єкта; задачі дослідження (необхідність адекватного відображення об'єкта); умови, в яких воно здійснюється (можливість безпосереднього вивчення тих чи інших явищ, застосування різних засобів для вивчення об'єкта)» [7, с. 35].

Якщо у філософії об'єктом пізнання вважається фрагмент реальності (матеріальної або ідеальної), на який направлена активність суб'єкта [8, с. 13], то об'єктом пізнання в контррозвідці є предмети і явища, на які спрямована контррозвідувальна діяльність у сфері забезпечення державної безпеки. Проте слід розуміти, що об'єктом є не одиничний факт в суворо обумовлених рамках як, наприклад, у кримінальному провадженні, а різноманітні важливі соціальні процеси навколишнього світу, що впливають на стан захищеності держави і суспільства від наявних або потенційно можливих загроз.

Водночас слід відмітити, що наукові погляди стосовно об'єкта контррозвідувального пізнання дещо різняться. Деякі вчені об'єктом пізнання визначають іноземні спецслужби, які проводять розвідувальну діяльність щодо України [9, с. 952]. Ми підтримуємо позицію тих науковців, які об'єктом пізнання вважають оперативну обстановку, в якій здійснюється діяльність держави, спрямована на забезпечення її безпеки. Адже саме вчасно отримана інформація про оперативну обстановку та її елементи дозволяє контррозвідувальним підрозділам успішно вирішувати завдання з попередження і припинення розвідувально-підривної діяльності на шкоду державній безпеці.

Аналіз сучасної оперативної обстановки у сфері контррозвідувальної діяльності свідчить про активну, цілеспрямовану розвідувальну діяльність спеціальних служб іноземних держав, передусім Російської Федерації, з метою дестабілізації внутрішньої соціально-політичної обстановки, а також підтримки непередбачених законом збройних формувань на сході України і створення умов для збільшення масштабів збройної агресії. Активізація на території України діяльності російських спеціальних служб вимагає від контррозвідувальних органів дієвих заходів із надійного захисту державних інтересів [10, с. 103].

Водночас слід враховувати, що зазвичай спецслужби іноземних держав зацікавлені у приховуванні не тільки своєї протиправної діяльності, але й її результатів. Наприклад, отримана розвідувальна інформація може бути знецінена, якщо державі стане відомо, в якому обсязі розсекречені ті чи інші таємні відомості. Це дозволить контррозвідці завчасно провести комплекс заходів, направлених на виключення можливості використання іноземною спецслужбою досягнутої нею обізнаності. В таких випадках об'єктом пізнання стають результати протиправної діяльності та її наслідки.

Процес пізнання в контррозвідці як взаємозв'язок і взаємодія суб'єкта і об'єкта має як опосередкований, так і безпосередній характер. Застосовуючи ці основні два способи пізнання, уповноважений суб'єкт поступово, все більш правильно і всебічно пізнає ту частину об'єктивної дійсності, для з'ясування якої, власне, і здійснюється пізнавальний процес в контррозвідувальній діяльності. Однак виявлення ознак розвідувально-підривної діяльності дозволяє сформувати про неї лише ймовірне знання. Тому однією з характерних особливостей контррозвідувального пізнання є висунення на підставі уривчастих фактів гіпотез, що в подальшому потребують детального обґрунтування або спростування.

В результаті практичної перевірки і додаткового дослідження гіпотетична думка стає істинною або спростовується як помилка. Тобто відбувається процес перевірки інформації, на основі якої суб'єкт контррозвідувальної діяльності остаточно формує свої знання. Наприклад, на момент проведення контррозвідувальних заходів знання про існування ознак розвідувально-підривної, терористичної або іншої протиправної діяльності можуть бути ймовірними. В такому разі можливе спростування висунутих оперативних версій щодо підготовки та вчинення злочину. В результаті здійсненого комплексу контррозвідувальних заходів, практичних та логічних операцій поступово отримується нове знання. Після закінчення процедури обґрунтування воно, у будь-якому разі, буде адекватно відображати знання про об'єкт. Таким чином, ймовірне знання трансформується у достовірне або спростовується.

Вказана риса досить сильно зближує контррозвідувальне пізнання з науковим, що обумовлює використання арсеналу наукових методів дослідження предмету контррозвідувального пізнання. В сучасній науці існує широка система теоретичних та емпіричних методів пізнання. До опосередкованого пізнання можна віднести методи аналізу, синтезу, абстрагування, деталізації, екстраполяції, теоретичного моделювання тощо. Кожен із цих методів має позитивні якості і недоліки, тобто дає змогу досягти однієї мети і завдати шкоди іншій. Наприклад, занадто поглиблена деталізація явища, що вивчається, може призвести до втрати розуміння його як системного, комплексного утворення. Моделювання - розумове або практичне відтворення об'єкта пізнання, дає змогу за окремими фрагментами розвідувальних спрямувань зрозуміти цілісну картину діяльності спецслужб, загальну оперативну обстановку, однак відволікає від конкретних проявів чи ознак.

Безпосередньо уповноважений суб'єкт може пізнавати ознаки розвідувально-підривної діяльності шляхом опитування, аудіо- відеоконтролю особи, місця, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж та електронних інформаційних систем, обстеження публічно недоступних місць, спостереження за особою, річчю або місцем, застосовуючи експеримент тощо. При цьому не слід забувати, що безпосереднє пізнання окремих ознак розвідувально-підривної діяльності не означає безпосереднє пізнання самої діяльності, оскільки вона є складним соціальним явищем, багатоетапним процесом.

Зважаючи на обмеженість кожного із методів пізнання, на переконання В.В. Будко, слід керуватися діалектикою їх взаємин, не підносити одні за рахунок інших, а використовувати кожному, згідно з його можливостями, у різних пізнавальних цілях для досягнення всебічного пізнання явища [11, с. 47].

Ефективність пізнавального процесу в контррозвідувальній діяльності, як і у будь-якій іншій пізнавальній діяльності, безпосередньо залежить від засобів матеріального (знаряддя, прилади, інструменти тощо) та ідеального (поняття, категорії, правові норми, наукові теорії, концепції тощо) характеру, що використовуються суб'єктом для формування істинного знання про об'єкт. Роль засобів тут виконують контррозвідувальні заходи, направлені на отримання, розпізнання та аналіз необхідної інформації; спеціальні технічні засоби та конфіденти, що уможливлюють здобування вагомих для контррозвідки відомостей.

Аналізуючи гносеологічну природу контр- розвідувальної діяльності, ми бачимо, що за формуванням первісного знання про досліджувану подію настає процес його обґрунтування, а в результаті - через імовірне виникає достовірне знання як переконання, що виключає будь-які сумніви. Головне завдання суб'єкта полягає в тому, щоб відокремити істинне знання від хибного і тим самим переконати себе та інших, що знання є істинним, а не помилковим. У філософських словниках істина трактується як адекватне відображення об'єкта суб'єктом пізнання; відтворення його так, як він існує, незалежно від свідомості людини. Істина завжди є процесом, а не одноразовим актом осягнення об'єкта одразу і в повному обсязі [8, с. 12].

Потреба у формуванні істинних знань завжди викликана необхідністю прийняття правильних управлінських рішень. Результатом пізнання в контррозвідувальній діяльності є отримання і правова оцінка інформації про загрози національній безпеці, насамперед, про факти та ознаки розвідувальної діяльності, а також про причетних до цього осіб, що створює передумови для їх попередження чи локалізації. Тому, зібрана і здобута в ході контррозвідувальної діяльності інформація використовується для подальшого прийняття оптимальних рішень, з метою вчасного виявлення, попередження і припинення розвідувально-підривних, диверсійних, терористичних та інших посягань спеціальних служб іноземних держав, а також організацій, окремих груп та осіб на національну безпеку України, усунення умов, що їм сприяють та причин їх виникнення [12, с. 40].

Слід зазначити, що результати контррозвідувального пізнання суттєво залежать від якостей суб'єкта пізнавальної діяльності (його фахової спеціальної підготовки). Психологічний механізм процесу пізнання явищ і предметів досить складний. Він направлений на отримання достовірного знання про конкретну, індивідуальну, неповторну обстановку, в якій контррозвідникам доводиться проводити ті чи інші заходи, а також приймати необхідні управлінські рішення. Особа суб'єкта пізнання неминуче накладає свій відбиток на результати пізнавальної діяльності. Слід враховувати, що процес відображення навколишньої дійсності уповноваженими суб'єктами не виключає помилок і омани як на рівні чуттєвого, так і раціонального пізнання.

Згідно теорії пізнання, можливо пізнання не лише минулого і теперішнього, але і майбутнього, не існує процесів, що не підлягають пізнанню, є лише процеси, ще не пізнані, або не пізнані до кінця. Абсолютно точно визначити майбутню ситуацію неможливо, оскільки у суспільних процесах, поряд з об'єктивно діючими закономірностями, існує багато суб'єктивних факторів. Однак, враховуючи складність процесу отримання достовірної інформації про потенційно-можливі загрози національній безпеці, насамперед щодо ознак розвідувально-підривної діяльності спецслужб іноземних держав, для досягнення позитивного результату важливо створити модель, яку потрібно пізнати в кожному конкретному випадку. На нашу думку, при моделюванні фактичних обставин розвідувальної діяльності доцільно використовувати наукові розробки теорії ігор та рефлексивного управління.

ВИСНОВКИ

Гносеологічна природа контррозвідувальної діяльності акцентує увагу на пізнавальних властивостях досліджуваного феномену, абстрагуючись від інших його аспектів, скажімо, соціальних, правових, економічних, етичних тощо. Пізнання, що здійснюється в межах контррозвідувальної діяльності, є важливим елементом забезпечення державної безпеки. Воно дає змогу отримувати істинні знання про ознаки та фактичні обставини розвідувально-підривної діяльності спеціальних служб іноземних держав, організацій, окремих груп та осіб, з метою усунення та нейтралізації загроз державній безпеці України і захисту національних інтересів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Висков Н.В. Понятие «правовая природа» и его роль в исследовании институтов уголовного права / Н.В. Висков // Современные тенденции развития науки: новый взгляд : материалы Международной научно-практической конференции по философским, филологическим, юридическим и педагогическим наукам (Горловка, 20 октября 2010 г.). - Горловка, 2010. - С. 81-84.

2. Філософія: [підручник] / За заг ред. М.І. Горпача, В.Г. Кременя, В.К. Рибалка. - Х. : Консул, 2001. - 505 с.

3. Алексеев П.В. Теория познания и диалектика: [учеб. пособие для вузов] / П.В. Алексеев, А.В. Панин. - М. : Высш. шк., 1991. - 383 с.

4. Подольська Є.А. Філософія: [підручник] / Є.А. По- дольська. - К. : Фірма «Інкос», Центр навчальної літератури, 2006. - 704 с.

5. Закон України «Про контррозвідувальну діяльність» від 26.12.2002 р. [із змінами і доповненнями на 05.01.2017] // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 12. - ст. 89.

6. Указ Президента України від 26.05.2015 № 287/2015 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 травня 2015 року «Про Стратегію національної безпеки України» // Урядовий кур'єр. - 2015. - № 95 від 29.05.2015 р.

7. Столяров В.И. Диалектика как логика и методология науки / В.И. Столяров. - М. : Политиздат, 1975. - 247 с.

8. Некрасов С.И. Философия науки и техники: тематический словарь справочник: [учебное пособие] / С.И. Некрасов, Н.А. Некрасова. - Орёл: ОГУ, 2010. - 289 с.

9. Слюсарчук І.В. Проблемні питання наукових досліджень у сфері компетенції суб'єктів контррозвідувальної діяльності / І.В. Слюсарчук. // Актуальні проблеми кримінального права, процесу, криміналістики та оперативно-роз- шукової діяльності : тези Всеукраїнської науково-практичної конференції (Хмельницький, 3 березня 2017 року). - Хмельницький : Вид-во НАДПСУ, 2017. - С. 952-955.

10. Авдошин І.В. До питання реформування служби безпеки України крізь призму її демілітаризації / І.В. Авдошин // Правове забезпечення оперативно-службової діяльності: актуальні проблеми та шляхи їх вирішення : матеріали постійно діючого наук.-практ. семінару (м. Харків, 27 трав. 2016 року) / редкол.: С.О. Гриненко (голов. ред.) та ін. - Х.: Право, 2016. - Вип. 7. - 382 с.

11. Будко В.В. Философия науки: [учебн. пособие] / В.В. Будко. - Харьков: Консум, 2005. - 268 с.

12. Ватраль А.В. Роль контррозвідувального пізнання у захисті національної державності / А.В. Ватраль // Роль національної спецслужби в історії українського державотворення : тези доповіді Всеукраїнської науково-практичної конференції (Київ, 17 березня 2017 р.). - К. : ВПЦ «Київський Університет», 2017. - 183 с.

Размещено на Allbest.ru