Генезис розвитку та формування правового забезпечення інституту конфіденційності у фінансовій системі України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Університет державної фіскальної служби України

Генезис розвитку та формування правового забезпечення інституту конфіденційності у фінансовій системі України

Бригінець А.В., в.о. заступника начальника кафедри фінансових розслідувань

Анотація

конфіденційність інформаційний суспільство

Стаття присвячена проблемам виникнення та формування правового забезпечення конфіденційності у фінансовій системі України. Обґрунтовано, що виникло дане поняття досить давно, але у правовому вимірі розпочало знаходити своє відображення лише нещодавно.

Ключові слова: конфіденційність, фінансова система, правове забезпечення.

Аннотация

Статья посвящена проблемам возникновения и формирования правового обеспечения конфиденциальности в финансовой системе Украины. Обосновано, что возникло данное понятие достаточно давно, но в правовом измерении начало находить свое отражение лишь недавно.

Ключевые слова: конфиденциальность, финансовая система, правовое обеспечение.

Annotation

The genesis of formation and development of legal provision of confidentiality in the financial system of Ukraine

The article is devoted to problems of the formation of legal support of confidentiality in the financial system of Ukraine. It is proved that this conception appeared quite a while, but in legal dimension it began to reflect only recently.

Key words: privacy, financial system, legal support.

Постановка проблеми. Генезис розвитку та формування інституту конфіденційності як економіко-правового феномену бере свій початок із зародженням ведення господарської діяльності, вже на той час виникала необхідність у правах на користування інформацією. Історично-правові аспекти становлення інституту конфіденційності виникають водночас із формуванням державності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Потрібно відзначити, що у вітчизняній науковій літературі досить багато наукових публікацій, які присвячені дослідженню правового забезпечення конфіденційності. Детально дану тематику досліджували такі визначні вчені, як: А.В. Антонюк, В.І. Гурковський, В.О. Даніл'ян, О.В. Кохановська, О.К. Мелещенко, М.А. Швайко. У публікаціях вищезгаданих науковців описано переважно особливості конфіденційності, але практично не приділяється уваги правовому забезпеченню даного явища.

Метою статті є визначення розвитку та формування правового забезпечення конфіденційності у фінансовій системі України.

Виклад основного матеріалу. Варто зазначити, що стрімкий розвиток інформаційних технологій припадає на ХХІ століття. Саме в умовах непростих часів для нашої держави досить актуальним стає питання захисту її фінансової стабільності та можливості її подальшого належного фінансового розвитку з урахуванням сучасних інформаційних потоків. Адже, з одного боку, як наслідок минулої світової фінансової кризи посилюється конкуренція між державами в економічній сфері, а з іншого боку, - з 2014 року Україна переживає найскладніші роки свого незалежного існування. Слід зауважити, що досить багато ринків збуту є закритими для вітчизняної продукції, значна частина ресурсів витрачається на відвернення військово- економічної агресії. Досить стрімкими темпами зростає борг держави, як внутрішній, так і зовнішній. За даними міжнародних організацій, більше половини економіки держави знаходиться у тіні, тобто працює не для підвищення добробуту всього суспільства, а для збагачення окремих осіб [1, с. 424-437].

Саме в таких непростих умовах вимушена існувати та розвиватися фінансова безпека України. Більшість завдань, що стоять на шляху розвитку фінансової безпеки держави, вирішуються за допомогою ефективного використання інформаційних ресурсів та належного обміну ними. Провідне місце у процесі забезпечення стабільності фінансової системи держави займає захист важливих для держави інформаційних ресурсів. Варто зауважити, що одним із наслідків впливу на сучасний світ процесів глобалізації та інформатизації, бурхливого розвитку інформаційних та телекомунікаційних технологій є формування так званого «інформаційного суспільства», в якому знання й інформація стають ключовими ресурсами державного та суспільного розвитку.

Визначення поняття «інформаційне суспільство» є доволі дискусійним у наукових колах. Як правило, науковці намагаються окреслити його основні, фундаментальні ознаки. Зокрема, на думку В.О. Даніл'яна, «Інформаційне суспільство є якісно новим етапом соціотехнологічної еволюції суспільства, що формується у результаті довгострокових тенденцій попереднього соціально-економічного розвитку та передбачає збільшення ролі інформації і знань, а також формування і споживання інформаційних ресурсів у всіх сферах життєдіяльності суспільства за допомогою розвитку інформаційно-комунікаційних технологій, що діють у глобальних масштабах» [2, с. 9].

Ми погоджуємося з думкою В.І. Гуровського, який визначає, що «інформаційне суспільство - це суспільство, в якому основні орієнтири спрямовані на задоволення інтересів людей, яке відкрите для всіх, в якому кожний може створювати інформацію, знання, мати до них доступ, користуватися й обмінюватися ними» [3, с. 72-77]. Отже, інформаційне суспільство - це якісно новий ступінь у становленні та розвитку цивілізації сучасності, яка характеризується посиленням ролі інформації, стрімким зростанням інформаційних комунікацій та створенням глобального інформаційного простору.

Аналізуючи поняття «інформаційне суспільство», щонайперше необхідно зупинитися на його фундаменті, яким є інформація. Термін «інформація» походить від латинського «іпІогтаНо» - ознайомлення, роз'яснення, поняття, представлення. Вперше спеціальним об'єктом наукових досліджень інформація стала в галузі техніки зв'язку, коли виникла необхідність пошуку оптимальних технічних засобів передачі певної кількості інформації [4]. Ще в минулому сторіччі часто доводилося чути, що найдорожчим і затребуваним ресурсом у ХХІ столітті буде інформація. В останні роки ця колись футуристична теза з вражаючою швидкістю не тільки втілюється в економічних відносинах, а й знаходить висвітлення в прагненні багатьох економічно розвинутих держав змінити умови правової охорони баз даних, створених нетворчою працею, - найбільш цінних масивів інформації [5, с. 5].

Інформація є однією з найбільш складних природних і філософських категорій. Фактично до осмислення її як фундаментальної природної сутності людство прийшло тільки в середині ХХ століття. До цього термін «інформація» характеризував тільки процеси, що відбуваються в суспільстві [6, с. 131]. Інформація здобуває небаченого значення, змінюється її роль у житті суспільства і держави, у політиці й праві. Відбувається процес створення глобального інформаційного співтовариства [7, с. 12].

Станом на сьогодні існує більше сотні можливих варіантів визначення сутності дефініції «інформація» [8, с. 15]. Під інформацією розуміються будь-які знання, відомості або дані про що-небудь або про кого-небудь, що об'єктивно існують, десь зберігаються або кудись передаються незалежно від місця, форми і формату їхнього надання. Це феномен, що відрізняється від майна, речі за своєю фізичною суттю. Інформація і результати інтелектуальної праці є нематеріальними об'єктами, але вони завжди виявляються в якій-небудь об'єктивній формі, як правило, фізично зафіксованій на матеріальному носії [9, с. 68].

У сучасному суспільстві інформація відіграє вирішальну роль, а інформаційні ресурси стають в один ряд із найважливішими ресурсами держави - природними, трудовими, фінансовими та іншими, що складають її потенціал [10, с. 6]. На сьогодні всі провідні держави світу сформулювали свою політику і стратегію щодо інформаційного суспільства, в якому якість життя, перспективи соціальних змін, економічного, культурного розвитку залежать від функціонування інформації, що все більше перетворюється із засобів спілкування в один із найважливіших соціальних ресурсів та цінностей [11, с. 209].

Загальноприйнято вважати, що інформація є науковою категорією. Однак єдиного всеохоплюючого поняття інформації, яке було б сприйняте різними науками, не існує. У літературі можна віднайти наступні погляди на тлумачення дефініції «інформація»: це відображення реального світу [12, с. 112]; продукт взаємодії даних та методів, який розглядається в контексті цієї взаємодії [13]; знання, які отримує споживач (суб'єкт) у результаті сприйняття і переробки певних відомостей [14, с. 53]; нові відомості, які прийняті, зрозумілі й оцінені її користувачем як корисні [15, с. 17]; відомості або повідомлення про щось [16, с. 24]; атрибут матерії, що існує незалежно від її сприйняття будь-якими системами [17, с. 17]. Слід зауважити, що єдиної філософської інтерпретації феномену інформації також не вироблено.

На законодавчому рівні ми знаходимо тлумачення поняття «інформація» у наступній редакції, а саме: це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді [18].

Цивільний кодекс України (далі - ЦК України) трактує поняття «інформація» так само, як і Закон України «Про інформацію» [19]. Законом України «Про телекомунікації» інформація визначена як відомості, подані у вигляді сигналів, знаків, звуків, рухомих або нерухомих зображень чи в інший спосіб [20]. У свою чергу, у Законі України «Про захист економічної конкуренції» інформація розглядається як відомості в будь-якій формі й вигляді та збережені на будь-яких носіях (у тому числі листування, книги, помітки, ілюстрації (карти, діаграми, органіграми, малюнки, схеми тощо), фотографії, голограми, кіно-, відео-, мікрофільми, звукові записи, бази даних комп'ютерних систем або повне чи часткове відтворення їх елементів), пояснення осіб та будь-які інші публічно оголошені чи документовані відомості [21].

Це не вичерпний перелік чинних нормативно-правових актів, які роз'яснюють та трактують поняття «інформація» по-різному. Дане правове явище призводить до низки невирішених питань та проблем у різних сферах життєдіяльності суспільства.

Варто зауважити, що основний спектр інтересів суб'єктів, пов'язаних із використанням інформаційних ресурсів, втілюється у забезпеченні доступності, цілісності та конфіденційності інформації. Тобто це три властивості інформації, що визначають її цінність. Деякі науковці окремою фундаментальною властивістю інформації виділяють спостереженість. Обґрунтовується, що це властивість інформації, яка полягає в тому, що процес її обробки має безперервно знаходитися під контролем органу, що керує захистом [22, с. 42-46]. В.С. Пономаренко стверджує, що достовірність - це найголовніша властивість інформації з-поміж інших [23, с. 98]. Ми погоджуємося з позиціями провідних науковців та вважаємо, що основними фундаментальними властивостями інформації є: цінність - визначається корисністю та здатністю її забезпечити суб'єкта необхідними умовами для досягнення ним поставленої мети. Доступність - це можливість за прийнятний час одержати необхідну інформаційну послугу. Достовірність - здатність інформації об'єктивно відображати процеси та явища, що відбуваються в навколишньому світі. Як правило, достовірною вважається насамперед інформація, яка несе у собі безпомилкові та істинні дані. Актуальність - здатність інформації відповідати вимогам сьогодення (поточного часу або певного часового періоду). Тобто властивість даних, що характеризує поточну ситуацію.

Існує і зовсім інший підхід до трактування властивостей інформації. О.В. Кохановська, у свою чергу, наводить такі значимі властивості інформації, як: збереження інформації за суб'єктом, який її передає; немайновий характер, самостійність по відношенню до її носія та неможливість існування поза матерією та енергією; неспоживність, зазнавання інформацією лише морального, а не фізичного старіння; здатність до відображення, копіювання, збору та накопичення; суб'єктивний характер у тому розумінні, що інформація з'являється в результаті діяльності суб'єкта, який має свідомість, та є результатом його інтелектуальної діяльності [24, с. 539-555].

Отже, лексичним значенням слова «конфіденційний» є таке поняття: «який не підлягає розголошенню, довірчий, таємний» [25]. На наш погляд, конфіденційною інформацією може виступати будь-яка інформація з обмеженим доступом, не віднесена чинним законодавством до державної таємниці. Конфіденційність розуміється як запобігання можливості використання інформації особами, які до неї не причетні [26].

Заслуговують на увагу вищевказані тези, проте варто зазначити, що у сучасній науці слід відрізняти дефініції таких понять, як «конфіденційність» та «конфіденційна інформація». Розглянемо вказані поняття детальніше.

У першому варіанті мова йде про одну з властивостей інформації, яку одні науковці виокремлюють та приділяють останній значну увагу, а інші не досліджують взагалі. Поняття «конфіденційність» не віднайшло свого нормативного закріплення і у чинному законодавстві України. Зокрема, нормотво- рець жодну з властивостей інформації не згадує на законодавчому рівні, що і призводить до всебічних трактувань дослідниками різних властивостей інформації. А.С. Коваленко виділяє конфіденційність в особливу властивість інформації та вказує, що вона являє собою комплекс заходів, спрямованих на забезпечення захищеності інформації від несанкціонованого доступу, використання, оприлюднення, руйнування, внесення змін, ознайомлення, перевірки, запису чи знищення [27, с. 111-112]. Отже, можна дійти висновку про те, що конфіденційність - це властивість, яка вказує на необхідність введення обмежень доступу до даної інформації для визначеного кола осіб.

Іншими словами, конфіденційність - це комплекс заходів із запобігання витоку та розголошення тієї чи іншої інформації. Сутність даного поняття можна зрозуміти, ознайомившись із його перекладом з різних мов. Це звучить приблизно як «таємниця» або «довіра». З кожним роком дана категорія стає все більш значущою в різних сферах. Вона виступає основною умовою для багатьох видів діяльності, серед яких медична, адвокатська, аудиторська та інші.

Будь-яка сфера діяльності вимагає збереження в таємниці певного обсягу інформації. Прикладом може послужити комерційне підприємство. Його працівники не мають права розголошувати відомості про технологію виробництва, організаційну структуру й інші моменти, що закріплюється у відповідних пунктах трудового договору. Порушення цього правила загрожує штрафом або звільненням. У медичних та інших закладах подібного роду також необхідно дотримувати конфіденційність. Персонал не має права розголошувати інформацію про клієнтів. Це ж стосується і аудиторських фірм. В іншому випадку потерпіла сторона може ініціювати судовий розгляд.

Конфіденційність даних може бути захищена їх власником наступним чином: для початку варто скласти перелік відомостей, які потрапляють у категорію «комерційна таємниця» відповідно до законодавства; встановлення внутрішнього порядку охорони інформації шляхом обмеження кола осіб, які мають до неї доступ, а також впровадження відповідальності за недотримання правил; ведення обліку осіб, які допущені до конфіденційних даних; внесення пункту про відповідальність за поширення секретної інформації в трудовий договір, а також комерційні контракти з контрагентами; чітка фіксація на цифрових і паперових носіях всієї інформації з метою доведення її справжності; негайна реєстрація у відповідних органах тих відомостей, які повинні знаходитися під захистом. Даний перелік заходів може бути доповнений на розсуд підприємця. Головна умова - це відповідність їх законодавчим нормам.

Конфіденційність - це об'єктивна необхідність у сучасних умовах. Кожна людина, а також організація має право на збереження в таємниці певної інформації. Порушення даної норми тягне за собою настання адміністративної, а в деяких випадках і кримінальної відповідальності.

Умови конфіденційності багато в чому залежать від того, про яку сферу діяльності йдеться. Даного правила варто дотримуватися у всьому, що стосується комерційної або державної таємниці, а також приватного життя індивіда, незалежно від його соціального статусу і роду діяльності.

Висновки

За результатами проведеного дослідження можемо констатувати, що становлення у сучасному розумінні поняття «конфіденційність» відбувалося під впливом конкретних історичних періодів та етапів розвитку інформаційного суспільства. Комплексний характер конфіденційності зумовлює наявність різних наукових підходів до тлумачення сутності цього поняття. Розглядати конфіденційність виключно в межах параметрів одного з виділених наукових підходів є помилковим, адже дана категорія є багатогранною. Таку ж думку розділяють і частина вчених, наукові погляди яких були опрацьовані. Тому при визначенні сутності конфіденційності доцільним є дотримання міжісторичного підходу, що передбачає синтез ознак конфіденційності. Такий підхід полегшить не лише процес ідентифікації чітких стратегічних пріоритетів та завдань збереження інформації, але й дозволить сформувати ресурсну основу для побудови ефективної системи її захисту.

Література

1. Швайко М.А. Світова фінансова криза: причини виникнення та шляхи подолання / М.А. Швайко // Журнал європейської економіки. - 2008. - № 4. - Т 7. - С. 424-437.

2. Даніл'ян В.О. Інформаційне суспільство та перспективи його розвитку в Україні (соціально-філософський аналіз) : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. філос. наук: 09.00.03 / В.О. Даніл'ян // Харківський університет повітряних сил імені Івана Кожедуба. - Х., 2006. - 20 с.

3. Гурковський В.І. Безпека як об'єкт правовідносин в умовах глобального інформаційного суспільства: методологічний аспект / В.І. Гурковський // Правова інформатика. - 2010. - № 2(26). - С. 72-77.

4. Винер Н. Кибернетика или управление и связь в животном и машине / Н. Винер. - М. : Сов. радио, 1968. - 325 с.

5. Вайшнурс А. Современность и перспективы правовой охраны баз данных в России, США и Европейском Союзе / А. Вайшнурс // Интеллектуальная собственность. Авторское право и смежные права. - 2013. - № 11. - С. 5-20.

6. Мельник Л.Г. Економіка підприємства : конспект лекцій : навч. посіб. / Л.Г Мельник, О.І. Карінцева. - Суми : ВТД «Університетська книга», 2004. - 412 с.

7. «Четвертая власть» и международное право // Международное публичное и частное право. - 2002. - № 4. - С. 12-13.

8. Общая парадигма защиты информации / [П.И. Орлов, И.А. Громыко, В.В. Носов и др.] // Защита информации. Конфидент. - 2003. - № 1. - С. 14-17.

9. Семилетов С.И. Информация как особый нематериальный объект права / С.И. Семилетов // Государство и право. - 2000. - № 5. - С. 67-74.

10. Копылов В.А. Информационное право: [учеб. пособие] / В.А. Копылов. - М. : Юристъ, 1997. - 472 с.

11. Костецька Т.А. Особливості формування національних інформаційних відносин та перспективи розвитку інформаційного законодавства / Т.А. Костецька // Правова держава. - 2002. - Вип. 12. - С. 209-219.

12. Цимбалюк В.С. Інформаційне право (основи теорії і практики) / В.С. Цимбалюк. - К. : Освіта України, 2010. - 530 с.

13. Мелещенко О.К. Інформація, інформаційний: Словник термінів і понять для журналістів і політологів / О.К. Мелещенко, А.А. Чічановський, В.І. Шкляр. - К. : Грамота, 2007. - 72 с.

14. Партико З.В. Теорія масової інформації та комунікації / З.В. Партико. - Львів : Афіша, 2008. - 292 с.

15. Бобало О.Ю. Комунікативні стратегії : [навч. посіб.] /О.Ю. Бобало; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т «Львів. політехніка». - Львів : Вид-во Львів. політехніки, 2015. - 344 с.

16. Бебик В. Інформація / В. Бебик // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. - К. : Парламентське видавництво, 2011. - 300 с.

17. Вовканич С.И. Информационный потенциал и ускорение научно-технического прогресса / С.И. Вовканич. - К. : Наукова думка, 1990. - 174 с.

18. Про інформацію : Закон України від 2.10.92 № 2657-12 // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 48. - Ст. 650.

19. Цивільний кодекс України : Закон України від 16 січня 2003 р. № 435-^ // Відомості Верховної Ради України. -2002. - № 40-44. - Ст. 356.

20. Про телекомунікації : Закон України від 18 листопада 2003 р. № 1280-^ // Відомості Верховної Ради України. -2003. - № 12. - Ст. 155.

21. Про захист економічної конкуренції : Закон України від 07 червня 1996 р. № 236/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 36. - Ст. 164.

22. Антонюк А.В. Загрози інформації і канали витоку /A. В. Антонюк, В.В. Жора // Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні. - 2015. - № 2. - С. 42-46.

23. Пономаренко В.С. Основи захисту інформації : [навчальний посібник] / В.С. Пономаренко, І.В. Журавльова,B. В. Туманов. - Х. : Вид-во ХДЕУ, 2003. - 176 с.

24. Кохановская О.В. Проблемы гармонизации гражданско-правового регулирования информационных отношений в условиях информационного общества / О.В. Кохановская // Проблемы гармонизации законодательства Украины и стран Европы / под общ. ред. Е.Б. Кубко, В.В. Цветкова. - К. : Юринком Интер, 2003. - С. 539-555.

25. Словник української мови в 11 т. - Т. IV (І - М). - К. : Наукова думка, 1973. - 273 с.

26. Крылов В.В. Расследование преступлений в сфере информации / В.В. Крылов. - М. : Городец, 1998. - С. 63-65.

27. Коваленко А.С. Створення державної інтегрованої інформаційної системи в рамках забезпечення інформаційної безпеки держави / А.С. Коваленко, В.А. Лісовий // Актуальні задачі та досягнення у галузі кібербезпеки : матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, 23-25 листопада. - 2016. - С.111-112.

Размещено на Allbest.ru