Юридична аргументація та її структурні елементи

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Полтавський університет економіки і торгівлі

Юридична аргументація та її структурні елементи

Сало В.А., старший викладач кафедри правознавства

Анотація

Стаття присвячена поняттю юридичної аргументації, структурним елементам юридичної аргументації.

Ключові слова: юридична аргументація, доведення, теза, аргумент, демонстрація.

Аннотация

Статья посвящена понятию юридической аргументации, составляющим элементам юридической аргументации.

Ключевые слова: юридическая аргументация, доказательства, тезис, аргумент, демонстрация.

Annotation

Salo VA. LEGAL ARGUMENTATION AND ITS STRUCTURAL ELEMENTS The article is devoted to the concept of legal argumentation and its elements.

Key words: legal argumentation, evidence, thesis, argument, demonstration.

Постановка проблеми. Динамізм і урізноманітнення правового життя, що останнім часом притаманні Україні, тягнуть за собою ускладнення юридичної практики, що зумовлює необхідність пошуків нових концепцій, підходів, методів.

У сучасному суспільстві теорія аргументації стала інструментом пошуку оптимальних рішень різноманітних задач, що виникають у ході соціальних процесів. Із цієї причини аргументація затребувана суто прикладними видами людської діяльності юриспруденцією, економікою, управлінням фінансами, інвестиціями та ін. Детальні розробки проблем теорії аргументації продиктовані необхідністю вдосконалення основного методу колективного мислення в суспільстві діалогу, що бере свій початок у філософській аргументації.

Ступінь розробленості проблеми. Сучасні дослідження теорії аргументації є міждисциплінарними, адже ввібрали в себе знання з логіки, філософії, риторики, теорії та філософії права, юридичної техніки, юридичної деонтології, юридичної психології та інших. Автор прагне довести, що юридична аргументація це самостійна ланка наукових пошуків.

Витоки дослідження поняття юридичної аргументації знаходимо в зарубіжних авторів. Початок наукового обговорення зазначеної проблематики припадає на добу Античності це відомі вчення Аристотеля, Цицерона, софістів та інших. Подальші наукові доробки стосувалися вже періоду Середньовіччя, серед дослідників П. Абеляр, І. Бентам, К. Вурштейн, Вольтер, Х. Гегендорф, Г. Лейбніц, А. Франц та інші.

Наступним етапом вивчення теорії аргументації за кордоном є середина ХХ ст., коли до дослідження долучилися А. Андерсон, О. Вейнберг, Г. Каліновскі та інші. Значна увага аргументації у сфері юриспруденції, зокрема взаємодії риторики, логіки і права, приділялася в працях Д. Адлера, А. Андерсона, Ф. Дворніка, Х. Кампа, ДЖ. Кліффорда, А. Прайора, Х. Перельмана, Г. Х. фон Рігта, Т. Стіла, Е. Фетеріс та інших.

Починаючи із 70-х рр. ХХ ст. бере відлік т.зв. «нова ера» у вивченні юридичної аргументації як самостійного напряму наукових досліджень. До наукового пошуку долучаються: А. Аарніо, Р. Апексі, Н. Маккормік, А. Печенік та інші. У роботах цих авторів знаходимо визначення юридичної аргументації, обґрунтування взаємодії права і логіки, раціональності в юридичних дискусіях.

Зауважимо, що значний внесок в дослідження юридичної аргументації внесли російські радянські та сучасні вчені, які присвячували свої дослідження філософським, психологічним, комунікативним та іншим аспектам теорії аргументації. Серед них відзначимо теоретичні дослідження С. Алексєєва, О. Нікіфорова, О. Івіна, Ю. Івлєва, Г. Рузавіна та інших.

Заслуговують на увагу окремі роботи російських авторів, присвячені основним тенденціям розвитку та напрямам застосування юридичної аргументації в судовій практиці Російської Федерації. До них належать А. Байрамов, Р. Головкін, К. Каргін, О. Кузнєцов, Є. Лисанюк, С. Ізосімов, К. Маштаков, Парфьонов, І. Першина, Д. Полдніков, С. Поляков, А. Прудніков, А. Тягло та інші.

Мовно-комунікативним аспектам аргументування, що відносяться безпосередньо до процесу аргументування (наприклад, судової промови), присвятили увагу М. Кіракосян, Н. Пригаріна, І. Слєсаренко та інші.

Загальнотеоретичні та історичні аспекти теорії аргументації досліджували в працях Горохова, Т. Дудаш, М. Козюбра, С. Куцепал, П. Рабінович, В. Титов, О. Щербина, О. Юркевич; практичну цінність та особливості юридичної аргументації в судочинстві України обґрунтовували Р. Абрамович, В. Кістяник, Г. Журбелюк, М. Савенко, А. Хворостянкіна, О. Чорнобай та інші вітчизняні науковці.

Характерною рисою досліджуваної тематики є те, що її становлення в Україні відбувається, з одного боку, під впливом російських учених, а з іншого, західних науковців, що значною мірою впливає на концептуальність досліджень. Внаслідок цього в Україні серед науковців відсутня єдність у підходах до дослідження юридичної аргументації.

Мета статті. Не претендуючи на вичерпність, ми прагнемо здійснити дослідження поняття та складових елементів юридичної аргументації, що сприятиме здійсненню подальших досліджень у цій сфері.

Виклад основного матеріалу. Проблема концептуальної наповнюваності юридичної аргументації постала у вітчизняних дослідженнях зі здобуттям Україною незалежності. Це не означає, що наукові пошуки раніше не здійснювалися. Офіційна доктрина радянської доби стрімко використовувала теорію науки як інструмент політичної боротьби. Як зазначає російський науковець А. Поляков, «марксистська теоретико-правова традиція передбачала діалог, однак його специфіка полягала в тому, що в межах радянської наукової системи учасники наукового спілкування прагнули не виявити «істину», а пристосувати до вже відомої «істини» [...] і одночасно викрити «ворогів», «шкідників». Це був своєрідний «монологічний діалог», квазікомунікація» [1]. Слід зауважити, що сучасні українські наукові доробки у сфері юридичної аргументації також є досить фрагментарними.

У дослідницьких пошуках України та зарубіжжя можна знайти декілька визначень юридичної аргументації. Незважаючи на це, в українських дослідженнях відсутній єдиний підхід до визначення поняття юридичної аргументації, її сутнісних ознак, елементів.

Словники з логіки визначають аргументацію як наведення логічних доказів із метою обґрунтування певної думки, зміни позиції чи переконання іншої сторони; сукупність таких доказів; логічний процес, у ході якого істинність будь-якого положення виводиться з істинності аргументів; поняття, що позначає логіко-комунікативний процес, призначений для обґрунтування певного погляду з метою його розуміння та (або) прийняття індивідуальним або реципієнтом масової комунікації [2].

Дослідники юридичної аргументації не пропонують таку дефініцію її поняття, яка б могла відобразити всю багатоаспектність цього явища.

В основі юридичної аргументації система методів, інструментів і засобів, на яких ґрунтуються філософські погляди, демонструються філософські твердження і визнаються очевидними для аудиторії їх докази [3].

Як зазначалося, наукова література містить значну кількість визначень поняття юридичної аргументації.

О. Кузнєцов наводить шість вимірів аргументації (філософський, логічний, соціальний, теоретичний, емпіричний, правовий). Аргументація правова категорія, що дозволяє шляхом використання юридичної мови, філологічної термінології відобразити державні правові приписи, які спрямовані на недопущення чи вирішення виникаючих у суспільстві конфліктів [4].

К. Каргін стверджує, що юридична аргументація це діяльність із наведення правових доводів, що може породити правовий результат. Досягнення цієї мети дослідник вбачає у використанні численних риторичних прийомів, наприклад використання гіпербол, метафор, а також недедуктивні міркування. Однак згідно із цим підходом коректність аргументації поступається місцем ефективності мови. Завданням риторичного підходу є вироблення такого інструментарію, який дозволив би переконати в правильності займаної позиції конкретну аудиторію.

П. Рабінович наголошує, що юридична аргументація це процес і результат мовного обґрунтування пропонованого або ухваленого юридично значущого рішення чи діяння [6, с. 12]. Р. Ляшенко визначає її як раціональний спосіб переконання суб'єктів правовідносин за допомогою усного або письмового впливу на них [6, с. 12]. Е. Фетеріс тлумачить юридичну аргументацію як процес наведення правової тези і аргументу [7]. Для О. Юркевич це процес підбору аргументів та структурування відношень між ними відповідно до логічних правил істинності, що здійснюється в юридичному контексті [8]. За визначенням С. Раімо, юридична аргументація є процесом надання відповіді на запитання, як конструювати та читати право в обґрунтований спосіб [6, с. 12].

Доволі стриманим в оцінці юридичної аргументації є О. Александров, адже він вказує, що остання включає в себе боротьбу інтерпретацій за «правильний смисл» закону в заданому контексті владовідносин. Вона не є нейтральною і спрямована на обґрунтування певної ідеології риторичними засобами [9]. юридичний аргументація правовий суд

Очевидно, що для більшості дослідників юридична аргументація є процесом, тобто явищем динамічним. Право найважливіший регулятор суспільних відносин. Воно оживає, коли юридичні норми його елементарні частини реалізуються суб'єктами соціального спілкування. «Реалізація права, пише С. Алексєєв, це втілення права в життя, реальне втілення змісту юридичних норм у фактичній поведінці суб'єктів» [10]. Тому, як зазначає К. Каргін, саме в процесі використання прав, виконання обов'язків, застосування норм права і здійснюється юридична аргументація [5].

Невід'ємною складовою частиною будь-якого процесу або явища є система, принципи, елементи.

Принципи вихідні положення, на яких базується теорія юридичної аргументації законності, рівності, об'єктивності, визначеності, несуперечності, достатності тощо [3]. Думки про ціннісні характеристики теорії аргументації різняться. Найпримітніше її базові цінності визначає Х. Перельман, серед яких: неупередженість (fairness), справедливість (equity), свобода (freedom), добра воля (good faith) та інші [11].

А. Парфоньов підкреслює, що визначальними характеристиками юридичної аргументації є доказовість, тобто «спроможність, ясність, обгрунтованість». Для її забезпечення суб'єкти оперують аргументами, під якими розуміються «підстави, доводи, наведені докази чого-небудь». У науковій літературі підкреслюється, що їх використання повинно «співвідноситися з правилами формальної логіки». Окрім того, автор відзначає переконливість як важливу характеристику юридичної аргументації [3].

Таким чином, юридична аргументація це неупереджений процес логічного і мовного доведення тієї чи іншої думки з використанням характерних елементів тези, аргументу, форми, і яка має на меті досягнення правового результату.

Зупинимося на дослідженні складових елементів юридичної аргументації. Словник іншомовних термінів вказує, що елементом є «складова будь-чого цілого» [12], тому наше дослідження спрямоване на складення цілісного уявлення про юридичну аргументацію.

Автори словників та підручників з логіки традиційно пропонують виокремлювати такі складові елементи (структуру) аргументації:

- тези (твердження, гіпотеза, концепція);

- аргументи;

- форму (демонстрацію, схему) [13].

Аристотель відносив до елементів процесу аргументації аргументатора, адресата, предмет аргументації, фактичні дані базис аргументації, логіку, неаргументативний супровід процесу переконання [5].

На думку О. Александрова, аргументаційна ситуація в суді включає в себе: аргументатора, тезу, засоби аргументації, закон, аудиторію, опонента і його справу та інші елементи [9].

На наш погляд, варто зупинитися на дослідженні особливостей кожного елементу аргументації з точки зору права тези, аргумента та форми.

Теза (твердження, гіпотеза, концепція) це положення, яке необхідно обґрунтувати. В якості тези можуть виступати положення науки. Наприклад, у судово-слідчій діяльності доводять судження про окремі обставини злочинної події: про особу злочинця, про співучасників, про мотиви і мету злочину, про місцезнаходження викрадених речей тощо. В якості узагальнюючої тези виступає низка взаємопов'язаних суджень, в яких викладаються всі суттєві обставини, що характеризують із різних сторін подію злочину.

Аргументи, або доводи, це вихідні теоретичні чи фактичні положення, за допомогою яких обґрунтовується теза. Вони виконують роль підстави, або логічного фундаменту аргументації, і відповідають на питання, чим обґрунтовується теза.

Обґрунтування може бути здійснене за допомогою вже відомих положень (аргументів), завдяки побудові певних міркувань (доказів). У цьому разі людина також певним чином звертається до дійсності, але вже не безпосередньо, а опосередковано. Такий спосіб характерний переважно гуманітарним наукам [14].

Аргументами можуть бути різні за своїм змістом судження: теоретичні або емпіричні узагальнення, твердження про факти; аксіоми, визначення тощо.

Існують такі види аргументів: моральні, правові (юридичні), соціальні, аргументи про сподівання.

Під правовими (юридичними) аргументами розуміються об'єктивовані в джерелах права норми, нормативно-правові приписи, принципи права, правові дефініції, аксіоми, а також найбільш визнані наукові положення (правова доктрина, теорії, концепції) і усталені правила, створені юридичною практикою. В англомовному позначенні цей вид іменується legal opinion або legal argument [15, с. 22]. Отже, правовим (юридичним) аргументом є аргумент, який наводить принаймні одне правило чи закон для підтвердження тези.

Зважаючи на специфіку юридичної аргументації, відзначимо, що юридичні аргументи містять такі компоненти: факти, закони, правила, застосування правил до фактів і висновки (аналіз).

У пострадянському просторі при формуванні правових позицій використовують, як правило, юридичні аргументи (нормативно-правові приписи конституцій, законів, іноді міжнародних договорів) [15, с. 22].

Форма (демонстрація, схема) спосіб, який застосовується для обґрунтування тези; це логічний зв'язок між аргументами і тезою. У загальному вигляді вона являє собою одну з форм умовної залежності.

Ван Гельдер у посібнику по візуалізації юридичної аргументації пояснює необхідність застосування демонстрації, наголошує на її позитивних властивостях. Серед яких зазначено, що демонстрація юридичної аргументації:

- це інструкція, що базується на карті аргументів, є більш ефективною, ніж традиційні методи для поліпшення критичного мислення;

- забезпечує ясність інформації, отримання добре «організованих» аргументів;

- дає можливість обмінюватися міркуваннями з іншими людьми;

- повністю показує структуру аргументу, що дозволяє зробити рішення ефективнішими, прозорішими;

- допомагає отримати ясність і зрозуміти перспективність аргументу, адже відповідно до когнітивної психології людина є кращим візуальним / просторовим мислителем;

- надасть змогу викладати думки та ділитися ними з іншими людьми задля підтримки послідовності, точності та правдоподібності [16].

Висновки

У дослідницьких екскурсах вміщується декілька визначень юридичної аргументації. Однак у вітчизняних дослідженнях відсутній єдиний підхід до визначення поняття юридичної аргументації, її сутнісних ознак, принципів, елементів. Зазвичай аргументація постає як наведення доказів з метою обґрунтування певної думки, зміни позиції чи переконання іншої сторони. Навіть словосполучення «юридична аргументація» викликає жваві обговорення і диспути в наукових колах. Дослідники часто вживають інші назви для позначення феномену аргументації в юриспруденції правова, легальна, нормативна, судова аргументація тощо.

Так, юридичну аргументацію можна визначити як неупереджений процес логічного і мовного доведення тієї чи іншої думки з використанням характерних елементів тези, аргументу, форми (демонстрації), і яка має на меті досягнення правового результату.

Тезою є положення, яке необхідно обгрунтувати. Аргументи це твердження, за допомогою яких обґрунтовується теза. Форма (демонстрація, схема) метод, який служить для обґрунтування тези. На перший погляд структурні елементи юридичної аргументації не відрізняються від аргументації логічної. Насправді ж вони сповнені низкою специфічних ознак, основною з яких є застосування юридичних аргументів нормативно-правових приписів конституції, законів, іноді міжнародних договорів.

Аналізуючи структурні елементи юридичної аргументації, можемо дійти висновку про тривимірність юридичної аргументації. Вона є теоретичною, практичною, візуальною. Використання теоретичних фактів обов'язково переплітається з практичною діяльністю людини.

Таким чином, в юридичній аргументації можна виділити свої структурні елементи: висування тези; приведення аргументів, основних і додаткових; приведення контраргументів; формулювання висновку.

Література

1. Ивин А.А. Словарь по логике / А.А. Ивин, А.Л. Никифоров. М., 1997. С. 21.

2. Парфенов А.В. К вопросу об основных тенденциях в области юридической аргументации / А.В. Парфенов // Третьи Бабаевские чтения «Юридическая аргументация: теория, практика, техника». Н. Новгород, 2013. № 7. С. 250.

3. Кузнєцов А.П. Правовая аргументация: понятие, сущностная характеристика, значение / А.П. Кузнєцов // Юридическая наука и практика: вестник Нижегородской академии МВД России. Н. Новгород, 2013. № 23. С. 15-21.

5. Каргин К.В. Понятие и элементы юридической аргументации: монография / К.В. Каргин. Н. Новгород : Нижегор. прав. акад., 2011. 68 с.

6. Рабінович П.М. Правова аргументація: терміно-поняттєвий інструментарій дослідження / П.М. Рабінович, Т.І. Дудаш // Вісник Національної академії правових наук України. 2016. № 2. С. 8-20.

7. Feteris E. Foundamentals of Legal Argumentation: A Survey of Theories on Justification of Judicial Decisions / Eveline T. Feteris. Argumentation Library. Vol. 1. Dordrecht: Springer, 1999. 225 p.

8. Юридична аргументація: Логічні дослідження. Колективна монографія / за заг. ред. проф. О.М. Юркевича. Х., 2012. 211 с.

9. Александров О.С. Антиметодологічна розвідка про ефективне і справедливе у праві / О.С. Александров // Право України. 2014. № 1. С. 203.

10. Алекс еев С.С. Функции применения права / С.С. Алексеев, И.Я. Дюрягин // Правоведение. 1972. № 2. С. 25-33.

11. Perelman C. Old and New Rhetoric: An Address Delivered by Chaim Perelman at Ohio State University (November 16, 1982) / Chaim Perelman // Practical Reasoning in Human Affairs: Studies in Honor of Chaim Perelman. Dordrecht e. a.: D. Reidel Publ. Co., 1988. Р 1-10.

12. Словник іншомовних слів [Текст]: 23000 слів та термінологічних словосполучень / уклад. Л. О. Пустовіт [та ін.]. -

К. : Довіра : УНВЦ «Рідна мова», 2000. 1017 с.

13. Конверський А.Є. Логіка. Підручник для студентів юридичних факультетів. 3-тє вид. перероб. та доп. / А.Є. Конверський. К. : Центр учбової літератури, 2012. 296 с.

14. Колотілова Н.А. Риторика / Н.А. Колотілова. К. : Центр навчальної літератури, 2007. 232 с.

15. Луць Л.А. Аргументация и судебные правовые позиции / Л.А. Луць // Юридическая техника. 2013. № 7. С. 19.

16. Yang J. T. D. Visualizing Argumentation Software Tools for Collaborative and Educational Sense Making (Editors: P. Kirschner, S. Buckingham-Shum, and C. Carr). / Yang J. T. D. // Educational Technology & Society . 2003. 6(3). С. 86.

17. Поляков А.В. Постклассическое правоведение и идея коммуникации / А.В. Поляков // Правоведение. 2006. № 2. С. 26-43.

Размещено на Allbest.ru