Адміністративна відповідальність неповнолітніх

Размещено на http://www.allbest.ru/

АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ

Міщук І.В., к. ю. н., доцент

кафедри конституційного права та галузевих дисциплін

Національний університет водного господарства та природокористування

Алексєйчук О.А., студентка

Навчально-науковий інститут права

Національний університет водного господарства та природокористування

Стаття присвячена характеристиці та аналізу інституту адміністративної відповідальності неповнолітніх, розглянуто позиції вчених-адміністративістів щодо його удосконалення та на основі цього визначено ряд ключових проблем, які потребують негайного вирішення. Також визначено поняття неповнолітньої особи та охарактеризовано основні види заходів адміністративно-виховного впливу на неповнолітню особу. Проаналізовано зарубіжний досвід існування інституту адміністративної відповідальності щодо визначення вікових меж адміністративної відповідальності особи та застосування виховних заходів впливу на неповнолітнього.

Ключові слова: неповнолітня особа, адміністративна відповідальність, вікові межі, законодавство, примусово-виховні заходи, адміністративний проступок, адміністративне стягнення.

неповнолітній адміністративний виховний відповідальність

Статья посвящена характеристике и анализу института административной ответственности несовершеннолетних, рассмотрены позиции ученых-административистов по его усовершенствованию и на основе этого определен ряд ключевых проблем, требующих немедленного решения. Также определено понятие несовершеннолетнего и охарактеризованы основные виды мер административно-воспитательного воздействия на несовершеннолетнего. Проанализирован зарубежный опыт существования института административной ответственности по определению возрастных границ административной ответственности лица и применение воспитательных мер воздействия на несовершеннолетнего.

Ключевые слова: несовершеннолетний, административная ответственность, возрастные границы, законодательство, принудительно-воспитательные мероприятия, административный проступок, административное взыскание.

Mishchuk I.V., Aleksieichuk O.A. ADMINISTRATIVE RESPONSIBILITY OF JUVENILES

The article is devoted to characterization and analysis of the institute of administrative responsibility of minors, the position of academician administrators is considered in relation to its improvement. On the basis of this, a number of key issues that require an immediate solution are identified. Also, the concept of a minor is defined and the main types of measures of administrative and educational influence on a minor are described. The foreign experience of the existence of the institute of administrative responsibility regarding the determination of the age limits of the person's administrative responsibility and the application of educational measures of influence on the minor is analyzed.

Key words: juvenile person, administrative responsibility, age limits, legislation, compulsory and educational measures, administrative offenses, administrative penalty.

Постановка проблеми. Майбутнє України, яка стрімко прагне до євроінтеграції, залежить від реалій її сьогодення. Соціальні, політичні та економічні кризові явища є типовими для перехідного трансформаційного етапу, але вони чинять колосальний вплив на український народ. Особливо вразливою до кардинальних змін та процесів категорією суспільства є неповнолітні особи.

Юридична практика європейських держав має вагомий досвід у розробці правових норм щодо захисту прав і свобод дітей (Декларація прав дитини 1959 р. [1], Конвенція про права дитини 1989 р. [2]), які Україна активно впроваджує у національне законодавство. Проте відсутність сприятливих соціальних факторів, що забезпечують повноцінний розвиток та виховання неповнолітніх громадян породжує процес девіації, тобто відхилення від загальноприйнятих норм поведінки в осіб віком до 18 років.

Недостатня увага до неповнолітніх порушників з боку держави і батьків формує у них відчуття безкарності та блокує страх перед відповідальністю за свої вчинки. Як влучно зазначає Н.В. Лесько, у загальній структурі вчинених у країні протиправних діянь адміністративні правопорушення посідають значне місце. Вони характеризуються масштабністю, завданням істотної шкоди законним інтересам особи, суспільства та держави. Профілактичні заходи, які застосовує держава, на жаль, не приносять бажаних результатів [7, с. 14].

Ступінь розробленості проблеми. Питаннями адміністративної відповідальності займалися такі науковці: В.Б. Авер'янов, Т.І. Шанскова, В.Л. Ортинський, О.В. Горбач, Н.В. Лесько, В.О. Продаєвич, В.Т. Нор, Р.В. Кимлик та інші.

Метою статті є характеристика інституту адміністративної відповідальності неповнолітніх та аналіз його ключових проблем.

Попри інтерес українських науковців та провідних правознавців до обраної проблематики, дослідження елементів адміністративної відповідальності неповнолітніх як складного та багатогранного правового інституту не втрачає актуальності. В останні роки активно обговорюється проблема вдосконалення Кодексу України про адміністративні правопорушення та розробки нових виховних методів впливу на неповнолітню особу з метою зниження росту злочинності серед неповнолітніх в Україні.

Виклад основного матеріалу. Дефініція та зміст словосполучення «неповнолітня особа» у деяких галузях права трактується по-різному. Наприклад, у сімейному законодавстві термін «особа» змінено на «дитина», що закріплено у ст. 6 Сімейного кодексу України і означає, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття (18 років) [5, ст. 6]. Проводячи паралель з міжнародним законодавством, знаходимо схоже визначення, зафіксоване у Конвенції про права дитини, де «дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річ- ного віку» [2, ст. 1].

На відміну від цього, Житловий кодекс України у сфері реалізації права особи на одержання житла, вікову межу неповнолітнього, трансформує як особу від 15 до 18 років [6, ст. 37]. Таким чином, це розширює коло осіб, які можуть отримати житлове приміщення у будинках державного і громадського житлового фонду [6, ст. 37], а також сприяє закріпленню гарантованого Конституцією України права на житло [3, ст. 47]. За загальним правилом, неповнолітнім є особа, яка не досягла певного віку, з настанням якого закон пов'язує її повну правову дієздатність, тобто можливість реалізовувати у повному обсязі передбачені Конституцією України та іншими законами суб'єктивні права і обов'язки [22]. Вік, з якого дитина вважається неповнолітньою за законодавством України становить від 16 до 18 років. З досягненням такого віку людина фактично вважається здатною контролювати свої дії та усвідомлювати їх наслідки, а отже, розуміти неминуче настання відповідальності за скоєне.

Важко не погодитись із позицією Р.В. Кимлика, який зазначає, що адміністративний закон не містить спеціальної норми, що визначає поняття віку, він тільки вказує на вікові межі настання адміністративної відповідальності. Будучи однією з основ проблеми суб'єкта правопорушення, вік юридичної відповідальності як у нашій державі, так і у багатьох країнах світу досить динамічний. Ця обставина пояснюється, передусім, волею законодавця, який виходить із відповідних історичних умов розвитку суспільства і політики держави у боротьбі зі злочинністю на відповідних етапах його розвитку [8].

Правові системи світу за своїм характером відрізняються одна від одної, тому початковий вік відповідальності за злочини й адміністративні проступки також визначається по-різному. Досить низькі його межі - 7 років встановлені в Єгипті, Іраку, Лівані і низці інших країн північної Африки і Близького Сходу. У деяких державах (в окремих штатах США, Франції, Узбекистані й ін.), мінімальний вік адміністративно-деліктної відповідальності встановлений з 13 років (причому неповнолітнім визнається, як правило, особа у віці від 10 до 18 років: до 13 років - застосовуються виключно виховні заходи, від 13 - покарання [9, с. 40].

Адміністративно-деліктна відповідальність наступає з 14 років у більшості країн континентального права: Австрії, Італії, Чехії, Словенії, Хорватії, Сербії, Латвії, Естонії, Республіці Білорусь. Водночас, неповнолітній у віці від 14 до 18 років, як правило, визнається спеціальним суб'єктом адміністративного проступку із певними особливостями щодо застосування заходів адміністративного впливу. Наведемо цікавий приклад щодо Італії, де до неповнолітніх можуть застосовуватись адміністративні заходи безпеки, такі як: поміщення до сільськогосподарської колонії або будинку праці, заборона проживати у певних місцях, поміщення до виправної в'язниці [9, с. 81]. В Австрії неповнолітній у віці з 14 до 18 років може бути звільнений від відповідальності, якщо буде встановлено факт неможливості усвідомлення ним існуючих заборон та вчинення дій з дотриманням цих заборон [9, с. 30]. У Республіці Білорусь адміністративна відповідальність з 14 років може наступати лише за визначені законом правопорушення [9].

У Данії, Фінляндії, Швеції вік адміністративно-деліктної відповідальності передбачений з 15 років, у Польщі - з 17 років [9, с. 82]. Королівство Бельгія, маючи адміністративно-деліктне законодавство, не встановлює віку, з якого наступає відповідальність. У Російській Федерації, Болгарії, Республіці Казахстан, так само як в Україні, адміністративна відповідальність наступає з 16 років [9, с. 108]. Таким чином, визначення мінімального віку адміністративної відповідальності як в Україні, так і у зарубіжних країнах є різним і залежить не лише від рівня розвитку правової системи, а й від ментальності народу, що населяє ту чи іншу державу.

Поняття «відповідальність» традиційно використовують для розробки теорії покарання у правовій практиці. Підставами юридичної відповідальності є склад правопорушення, деліктоздатність суб'єкта, його вік і наявність законодавства. Юридична відповідальність наступає лише за факт правопорушення [10, с. 122]. Однією з галузевих видів відповідальності є адміністративна, що означає специфічне реагування держави на адміністративне правопорушення, яке полягає у застосуванні уповноваженим органом або посадовою особою передбаченого законом стягнення до суб'єкта правопорушення [11, с. 430]. Суб'єктами у даному випадку виступають фізичні особи та колективні утворення.

Потреба виокремити специфічні норми, що стосуються адміністративної відповідальності дітей обумовлена принципами гуманізму і справедливості. Оскільки фізичні, соціальні та психічні риси неповнолітніх мають свою специфіку, законодавство передбачає ряд особливостей, які характеризують інститут адміністративної відповідальності осіб віком від 16 до 18 років.

Стаття 13 КУпАП визначає статейний перелік порушень, за які неповнолітня особа може підлягати адміністративній відповідальності на загальних підставах. Це зокрема: незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту у невеликих розмірах [4, ст. 44]; дрібне викрадення чужого майна [4, ст. 51]; порушення, що стосуються використання транспортного засобу, недотримання правил дорожнього руху, керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані сп'яніння [4, ст. 121 - 127, ч. 1,2, 3 ст.130]; пошкодження автомобільних доріг, вулиць, дорожніх споруд, залізничних переїздів і технічних засобів регулювання дорожнього руху, створення перешкод для руху та невжиття необхідних заходів щодо їх усунення [4, ст. 139]; порушення правил торгівлі пивом, алкогольними, слабоалкогольними напоями і тютюновими виробами [4, ч. 2 ст. 156]; дрібне хуліганство [4,ст. 173]; стрільба з вогнепальної, холодної та ін. видів зброї, передбачених статтею [4, ст. 174]; злісна непокора законному розпорядженню або вимозі поліцейського, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця [4, ст. 185]; порушення, що стосуються поводження з вогнепальною, холодною, пневматичною зброєю, бойовими припасами [4, ст. 190-195].

Якщо звернутись до вищезгаданої ст. 13 КУпАП [4], то бачимо лише перелік статей, без назв та розкриття їх змісту. На нашу думку, у цьому полягає недосконалість самого смислового наповнення статті. Тому що, по-перше, це незручно з практичної точки зору, що проявляється під час користування Кодексом, а по-друге, у ст. 13 не вказано повний вичерпний перелік правопорушень, визначених законодавством, за які неповнолітній може притягатися до адміністративної відповідальності.

Як свідчить правова практика, найчастіше українськими судами розглядають такі справи неповнолітніх порушників, як: вчинення дрібного розкрадання державного, приватного чи громадського майна, його псування; порушення правил дорожнього руху; правил придбання, зберігання і користування вогнепальною зброєю, боєприпасами; побиття скла в автомашинах та приміщеннях; дрібне хуліганство і дрібна спекуляція; розповсюдження наркотичних речовин у незначній кількості та розпивання спиртних напоїв у громадських місцях, поява у нетверезому стані [13].

З прогресивним розвитком сучасного суспільства, спостерігаємо модифікацію його усталених стандартів та норм, зміну процесів фізичного та психічного дозрівання дітей. Відтак, однією з головних рис ХХІ століття є значне зниження віку початку статевого життя. Пік сексуально-експериментальної поведінки підлітків припадає на 12-15 років [14, с. 20]. Адміністративним законодавством передбачено лише два випадки притягнення неповнолітньої особи (з 16 років) до відповідальності за проступки, що стосуються статевого життя та здоров'я, це: ухилення від обстеження і профілактичного лікування осіб, хворих на венеричну хворобу [4, ст. 45] та умисне приховування джерела зараження венеричною хворобою [4, ст. 46]. Решта злочинів, що вчиняються на статевому ґрунті, належать до компетенції кримінального судочинства. Проте, законодавець лишає поза увагою важливі факти, що стосуються даної галузі правопорушень.

Питаннями сексуальної моралі неповнолітніх громадян України також занепокоєна міжнародна спільнота, зокрема Комітет ООН з прав дитини у своїх Заключних спостереженнях щодо виконання Конвенції ООН про права дитини від 1995, 2002, 2007 та 2011 років рекомендував Україні встановити чіткій мінімальний вік статевого повноліття [15, с. 1]. Таке нововведення не лише наблизить Україну до європейських правових стандартів, й дасть змогу трансформувати законодавство у сфері захисту прав неповнолітніх та застосування щодо них юридичної відповідальності за делікти у галузі статевої культури.

Не останнє місце серед злочинності підлітків займає вживання та розповсюдження наркотичних засобів. Наприклад, добре відомий на території України тютюновмісний виріб, під назвою «насвай» має попит серед дітей. Насвай - це суміш, основу якої складає тютюн і гашене вапно, рослинна зола, курячий або голуб'ячий послід [16]. Вживанням цього наркотичного продукту займаються діти середнього та старшого шкільного віку, тобто у 12-17 років. Проте, за законодавством України «насвай» не віднесено до категорії легких наркотиків, а отже, малолітні та неповнолітні особи не підлягають жодному виду юридичної відповідальності. Оскільки такий проступок є суспільно шкідливим, а не суспільно небезпечним, його варто віднести до компетенції адміністративного законодавства.

Не можливо не підтримати позицію О.В. Горбач, яка зазначає, що з одного боку, протиправні діяння підлітків підпадають під адміністративні проступки, а, з іншого, не можуть належати до них, адже 14-16-річні діти не є суб'єктами адміністративного проступку, що виключає наявність складу самого адміністративного правопорушення [17, с. 16]. Тому законодавцю слід взяти до уваги нагальну потребу зниження віку притягнення до адміністративної відповідальності.

Щодо такого роду юридичної відповідальності, як одного з ключових елементів запобігання правопорушенням, що вчиняються неповнолітніми, варто зазначити, що вона має виховний характер, оскільки до осіб віком від 16 до 18 років зазвичай застосовуються заходи впливу, які не є та не пов'язані з адміністративними стягненнями. Адміністративні заходи впливу - це захід адміністративно-правого примусу, що застосовуються до правопорушника для досягнення певних цілей [7, с. 16].

Відповідно до ст. 24-1 КУпАП заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх громадян, розташовані у порядку наростання їх тяжкості: зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого [4, ст. 24-1]; попередження [4. ст. 24-1]; догана або сувора догана [4, ст. 24-1]; передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їхнє прохання [4, ст. 24-1].

Як зазначає Р.А. Калюжний, зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого є найменш суворим заходом впливу і застосовується за умови, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, усвідомила неправомірність своєї поведінки та виявила щире розкаяння у вчиненому. Публічність вибачення означає присутність інших осіб. Форма та зміст вибачення нормативно не регламентовані та залишені на розсуд заінтересованих осіб [18, с. 3].

Попередження або, так зване, застереження неповнолітніх про неприпустимість протиправної поведінки застосовується з метою припинення такої поведінки, але здебільшого цей захід спрямований на недопущення подібної поведінки у майбутньому, тобто головна мета і у цьому випадку - профілактика. Про винесення особі офіційного застереження має бути складено протокол, але його форма та зміст нормативно не регламентовані [18, с. 3]. Догана або сувора догана за своєю юридичною природою є офіційним осудженням неповнолітнього правопорушника та вчиненого ним діяння від імені держави [18, с. 3].

Щодо передачі неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, що їх замінюють, то це допускається лише за наявності даних про їх здатність забезпечити позитивний виховний вплив на нього та постійний контроль за його поведінкою. Передача неповнолітнього під нагляд педагогічного чи трудового колективу можлива тільки за згодою цього колективу. Неповнолітній може бути переданий і під нагляд окремих громадян за їх проханням. Як педагогічний чи трудовий колектив, так і окремий громадянин зобов'язані при цьому здійснювати виховний вплив на нього та постійний нагляд за його поведінкою. Неповнолітня особа може бути передана під нагляд педагогічного колективу навчального закладу тільки за місцем навчання, а трудового колективу - за місцем роботи, за наявності даних про те, що цей колектив спроможний здійснювати належний контроль за неповнолітнім [18, с. 3].

Позиція про те, чи мають вище наведені заходи впливу, які застосовуються до неповнолітніх, елемент покарання, є дискусійною в адміністративно-правовій і кримінальній юридичній науці. Підтримаємо позицію В.Т. Нора, який вважає, що: «Примусові заходи виховного характеру не є покаранням. Вони застосовуються як його заміна, не тягнуть за собою судимості, але їх застосування переслідує ті ж цілі, що стоять перед покаранням. За своїм змістом вони є переважно виховними, а елементи кари, що у них містяться, є незначними» [19, с. 22].

Для порівняння, достатньо прогресивним вважається досвід Республіки Казахстан щодо застосування адміністративних примусових заходів до неповнолітнього. Неможливо не зазначити, що Кодекс Республіки Казахстан про адміністративні правопорушення містить окрему Главу 9, яка повністю присвячена адміністративній відповідальності неповнолітніх і врегульовує питання, що стосуються застосування адміністративних стягнень до неповнолітнього, процедуру їх накладення, міри виховних заходів, строки давності та випадки звільнення неповнолітнього від адміністративної відповідальності [20]. На відміну від цього, українським законодавством до сьогодні не вирішено питання про розширення та юридичного закріплення правової характеристики адміністративної відповідальності неповнолітнього у КУпАП.

Якщо порівняти адміністративно-правові заходи щодо неповнолітніх із рештою примусових заходів інших галузей права, варто зазначити, що для них притаманні ознаки, які не лише вирізняють їх серед інших, а й наділяють специфічними особливостями, такими як: можливість застосування до неповнолітніх, окрім правових заходів, ще й ряду інших: передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу [4, ст. 24-1]; заходи адміністративного впливу у більшій мірі мають запобіжно-виховний характер, а не каральний; застосовуються не лише до неповнолітнього правопорушника, а й до його батьків. Відтак, в адміністративному законодавстві до батьків неповнолітніх дітей можуть бути застосовані примусові правові заходи у випадку неналежного виховання своїх нащадків, у разі вчинення їхнім чадом адміністративного проступку, коли самі вони не можуть виступати суб'єктами правової відповідальності та ін.

Застосування до неповнолітнього примусових адміністративних виховних заходів сприяє появі позитивних результатів, що якоюсь мірою відображаються на реінтеграції неповнолітніх порушників до нормального суспільного життя. Проте, як і будь-яка інша правова модель, інститут адміністративної відповідальності потребує вдосконалення через постійну появу недоліків, що з'являються у ході зміни усталених норм суспільної поведінки.

Відтак, поза увагою залишається вичерпність переліку юридичних заходів впливу на неповнолітніх. Суспільство прогресує, а отже, вимагає вдосконалення та розробки нових способів виховання. Стаття 24-1 КУпАП потребує доповнення, тому слід передбачити додаткові види соціальних та громадських робіт на благо людей. Ними може стати загальна робота у лікарнях, притулках, дитячих будинках. Виконання такого виду діяльності неповнолітнім порушником дасть змогу не тільки «відбути покарання», а й відчути себе потрібною частиною соціуму, переосмислити свої дії та рівень життя інших людей.

Неврегульованим залишається питання здійснення правосуддя над неповнолітнім порушником. Законодавством прямо не передбачена необхідність присутності на судовому засіданні педагогів та психолога, які зможуть контролювати емоційний стан дитини. Це вагомий мінус, адже своєчасна психологічна підтримка, особливо у підлітковому віці, допомогла б неповнолітньому зрозуміти сам процес так званого покарання, а також самостійно та свідомо оцінити всю шкідливість скоєного.

Слід наголосити увагу на тому, що у законодавстві відсутнє закріплення процедури адміністративного провадження щодо виконання постанов про застосування таких заходів впливу на особу. Що стосується недосконалостей інституту адміністративної відповідальності, варто звернути увагу на позицію В.О. Продаєвича, який зазначає, що в українському законодавстві, яке встановлює порядок застосування заходів впливу на неповнолітніх, наявні численні прогалини, які не дозволяють їх якісно реалізовувати на практиці: немає положень, які б пояснювали, скільки заходів впливу можна застосувати до неповнолітнього: один чи кілька; відсутнє пояснення чи ці заходи впливу застосовуються як заміна адміністративному стягненню; не вказані строки застосування заходів впливу на неповнолітніх та ін. [21, с. 14-15].

Враховуючи описані прогалини інституту, єдиним розумним рішенням стане створення окремого розділу у Кодексі України про адміністративні правопорушення, який повністю буде присвячено питанню неповнолітньої особи як суб'єкта адміністративної відповідальності.

Висновки. Отже, адміністративна відповідальність - це специфічне реагування держави на адміністративне правопорушення, яке полягає у застосуванні уповноваженим органом або посадовою особою передбаченого законом стягнення до суб'єкта правопорушення. Для вдосконалення інституту адміністративної відповідальності неповнолітніх варто: проаналізувати та запозичити зарубіжний досвід його функціонування та реалізації на практиці; у Кодексі України про адміністративні правопорушення необхідно створити главу, яка повністю буде присвячена питанням адміністративної відповідальності неповнолітніх; розширити та доповнити заходи адміністративного впливу на неповнолітню особу, а також чітко визначити процедуру їх застосування; знизити вікові межі, відповідно до яких особу може бути притягнуто до адміністративної відповідальності; передбачити на нормативному рівні присутність педагогів та психолога на судовому засіданні, що здійснюється стосовно неповнолітнього.

Література

1. Декларація прав дитини : ратифікована Постановою ВР від 27.02.1991 № 789X11 (78912)

2. Конвенція про права дитини : ратифікована Постановою ВР від 27.02.91 № 789-11

3. Конституція України. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua.

4. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1984. - Додаток до № 51. - Ст. 1122. сімейний кодекс України // Відомості Верховної Ради. - 2002. - № 21-22. - Ст. 1353 (зі змінами)

5. Житловий кодекс України (Української РСР) від 30.06.1983 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1983. - Додаток до № 28. - Ст. 573.

6. Лесько Н.В. Правова природа адміністративної відповідальності неповнолітніх / Н.В. Лесько // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Юридичні науки. - 2014. - № 801. - С. 14-18. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vnulpurn_2014_801_5.

7. Кимлик Р.В. Щодо визнання неповнолітнього суб'єктом адміністративної відповідальності в Україні / Р.В. Ким- лик. - С. 36-40

8. Банчук О.А. Адміністративне деліктне законодавство: зарубіжний досвід та пропозиції реформування в Україні /О. А. Банчук. - К. : Книги для бізнесу, 2007. - 912 с.

9. Котюк В.О. Загальна теорія держави і права : [навч. посібник] / В.О. Котюк . - К. : Атіка, 2005. - 592 с.

10. Адміністративне право України. Академічний курс : [підруч.] : у двох томах / Ред. колегія: В.Б. Авер'янов (голова). - Том 1. Загальна частина. - К. : Юридична думка,- 584 с.

11. Кодекс Республіки Білорусь про адміністративні правопорушення від 21.04.2003 р. - 2003. - № 194-3. - Ст. 25-8.

12. Основи держави і права України : [підруч.] / [В.Л. Ортинський, В.К. Грищук, О.В. Грищук та ін.] ; за ред. В.Л. Ортинського, В.К. Грищука, М.А. Мацька. - Київ : Знання, 2008. - 584 с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://pidruchniki.com/1584072016370/pravo/osnovi_derzhavi_i_prava_ukrayini

13. Співак М.В. Проблемні питання адміністративної відповідальності неповнолітніх та осіб віком до 16 років за правопорушення в галузі охорони здоров'я населення / М.В. Співак. - 2009. - с. 17-22 - № 1(14). - С. 17-22.

14. Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо захисту дітей від сексуальних зловживань та сексуальної експлуатації : Пояснювальна записка до проекту Закону України № 2016 від 03.02.2015.

15. Насвай : сайт «Тернопільський науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України». [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ndekc.te.ua/news/ nasvai-navscho-nashim-dtyam-vzhivati-kuryachii-posld

16. Горбач О.В. Адміністративна відповідальність неповнолітніх, батьків або осіб, які їх замінюють : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / О.В. Горбач. - К., 2006. - 16 с.

17. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Науково-практичний коментар / [Р.А. Калюжний, А.Т. Комзюк, О.О. Погрібний та ін.]. - К. : Правова єдність, 2008. - 781 с.

18. Нор В.Т. Защита имущественных прав в уголовном судопроизводстве / В.Т. Нор. - К. : Вища шк., 1989. - 263 с.

19. Кодекс Республіки Казахстан про адміністративні правопорушення від 5.07.2014 р. - 2014. - № 235-У - Ст. 733.

20. Продаєвич В.О. Місце адміністративної відповідальності у системі заходів адміністративного примусу : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / В.О. Продаєвич. - К., 2007. - 20 с.

21. Мазур О.С. Цивільне право України : [навч. посіб. для дистанц. навчання] / О.С. Мазур. - К. : Ун-т «Україна»,- 287 с.

Размещено на Allbest.ru