Деякі аспекти участі держави у договірних відносинах щодо використання об’єктів промислової власності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

УДК 347.44.347.77

Деякі аспекти участі держави у договірних відносинах щодо використання об'єктів промислової власності

Любомир Зінич,

аспірант кафедри цивільного права

Стаття присвячена розгляду проблемних питань участі держави в договірних відносинах щодо використання об'єктів промислової власності. Розглянуто особливості укладення державою ліцензійного договору про використання об'єктів промислової власності.

Ключові слова: держава, договірні відносини, використання, об'єкти промислової власності

Вступ. На сучасному етапі розвитку України стратегічно важливим для держави є використання інноваційних винаходів, корисних моделей, промислових зразків. Запровадження нових технологічних досягнень та їх продуктивне використання у виробництві є запорукою економічного зростання України. Сьогодні найпоширенішою правовою формою забезпечення суспільства необхідними технічними засобами та сповіщення про досягнуті результати у сфері науки є договори про використання об'єктів промислової власності [1, 184].

Постановка проблеми. Визнавши державу учасником цивільних правовідносин, законодавець створив основу для подальших наукових досліджень способів і форм участі у зазначених відносинах. Утім в науці цивільного права немає одностайності щодо правового статусу публічно-правових утворень у договірних відносинах та порядок укладення ними договорів. На жаль, окреслена наукова дискусія так і не вичерпана до сьогодні через загальновизнане твердження.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Деяким аспектам розглядуваного питання, яке розглядається присвячено чимало праць. Науковою основою пропонованого дослідження стали роботи таких учених, як минулого так і сучасного періоду: Т. Блащук, В. Борисова, С. Братусь, Л. Винар, Ю. Дзера, Р. Достдар, О. Клименко, О. Первомай- ський, І. Спасибо-Фатєєва, Д. Смертницький, М. Шелест, В. Ямковий та ін.

Водночас варто зазначити, що в юридичній літературі проблематика участі держави в договірних відносинах поки що досліджена поверхово, позаяк участь у договірних відносинах щодо використання об'єктів промислової власності лишилася поза увагою науковців. Є ще чимало законодавчих та доктринальних проблем, а тому обрана тематика потребує більш детального дослідження.

Постановка завдання. Мета публікації полягає в аналізі законодавства та дослідженні поглядів науковців на статус держави у цивільно-правових і договірних відносинах, а також визначенні особливостей укладення державою договорів щодо використання об'єктів промислової власності.

Виклад основного матеріалу дослідження. Держава в цивільному обігу має власні інтереси, що становлять квінтесенцію інтересів суспільства, забезпечених цивільним правом, які відмінні від індивідуалізованого приватного інтересу; її участь у ньому є правовою формою узгодження загальносуспільного (публічного) інтересу, представленого державою, з індивідуальним інтересом приватної особи [2, 5].

Аналізуючи чинне національне законодавство, можна констатувати, що воно містить значний перелік норм, які або вказують на можливість участі держави Україна в особі своїх органів, у тих договірних відносинах, або щонайменше не забороняють участь держави в цих відносинах з огляду на їхню сутність [3, 54].

Проте участь держави та всіх публічно-правових утворень у договірних відносинах має свої особливості пов'язані з їхнім правовим статусом у цивільних правовідносинах. Така ситуація зумовлена наявністю у держави публічно-правової та цивільно-правової правосуб'єктності. Скажімо, визначний цивіліст С. Братусь ще в 1950 р. стверджував, що держава має спеціальну правосуб'єктність порівняно іншими учасниками цивільних правовідносин [4].

Такої позиції дотримується і Т. Блащук, зазначаючи, що вступ у цивільні відносини осіб, наділених державно-владними повноваженнями, й тих, що володіють певним конституційно-правовим, адміністративним статусом ускладнений подвійною природою таких суб'єктів [5, 51].

Держава за своєю природою є штучним утворенням. Поява такого учасника пов'язана з урізноманітненням та ускладненням суб'єктного складу. Економічний розвиток та перетворення в суспільстві сприяли появі все нових учасників цивільних правовідносин. Власне, визнання держави учасником цивільних правовідносин є закономірним процесом.

Сьогодні в науці цивільного права висловлюються різноманітні позиції щодо правового статусу держави в цивільних правовідносинах. Перша полягає у тому, що держава як публічно- правове утворення є окремим суб'єктом цивільних відносин. Наступна позиція ґрунтується на тому що для участі публічно-правового утворення в цивільно-правових відносинах виникає необхідність отримання ним статусу юридичної особи публічного права. Разом з тим існують й інші погляди деякі вчені розглядали державу як казну [6, 67]. Зважаючи на загальнотеоретичну значущість висловлених поглядів кожен з них має право на існування, має достатню обґрунтованість і спрямований на встановлення ключових відмінностей між державою та іншими учасниками цивільних правовідносин.

З огляду на те, що згідно з доктриною цивільного права до участі в цивільному обороті допускаються лише організації, які є юридичними особами, органам державної влади та іншим публічно-правовим утворенням надається статус останніх [7, 156].

Варто погодитися з Ю. Дзерою, який стверджує права інтелектуальної власності, до держави можуть перейти згідно із законом або на підставі договору. Однак набуття державою об'єктів права інтелектуальної власності здійснюється через механізм участі в цивільних правовідносинах юридичних осіб публічного права [8, 14-15].

Концепція юридичних осіб публічного права знайшла своє відображення й у чинному законодавстві України. Відповідно до Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» (ст. 4 ч. 1) Міністерства та інші органи виконавчої влади є юридичними особами публічного права [9].

Продовжуючи тему участі держави в цивільних правовідносинах, необхідно вказати, що держава не постає як окремий суб'єкт, а діє через свої органи, що мають статус самостійних учасників цивільних правовідносин. Законодавець у ст. 170 ЦК України [10] визначає держава набуває та здійснює цивільні права й обов'язки через органи державної влади в межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Утім положення ст. 170 ЦК України є не єдиним, у ст. 173 ЦК України передбачено, що у випадках і порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад за спеціальним дорученням можуть виступати фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим і органи місцевого самоврядування.

У юридичній літературі виділяють дві форми участі держави у цивільних відносинах -- безпосередню й опосередковану. Безпосередня участь відбувається за допомогою органів державної влади. Опосередкована - за допомогою створюваних нею юридичних осіб публічного та приватного права [8].

Цивільний кодекс України не містить поняття юридичних осіб публічного права та не розкриває його змісту. Відповідно до ст. 81 ЦК України юридичні особи публічного права створюються розпорядчим актом Президента України чи органу державної влади. Власне, критерієм класифікації юридичних осіб є порядок їх створення, що й дає підстави стверджувати, що наявність владної компетенції у юридичної особи є ознакою юридичної особи публічного права.

З огляду на встановлені особливості статусу публічно-правових утворень у цивільних правовідносинах, можемо стверджувати, що вони можуть укладати переважну більшість цивільно-правових договорів, окрім випадків, коли Цивільний кодекс України прямо забороняє участь публічно-правових утворень у певних видах договірних відносин.

Згідно зі ст. 1107 ЦК України розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів: 1) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності; 2) ліцензійний договір; 3) договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності; 4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; 5) інший договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

В аспекті наведеного буде доречним здійснити аналіз договорів, спрямованих на використання об'єктів інтелектуальної власності. Серед яких -- ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності та ліцензійний договір.

Протягом тривалого часу ліцензія є основним правовим засобом використання об'єктів промислової власності. Відповідно до Цивільного кодексу України особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке дає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері.

Цілком доречною вважаємо думку В. Коссака, котрий стверджує, що ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності -- це окремий документ або складова частина ліцензійного договору. Передача майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності може оформлятися як ліцензією так і ліцензійним договором [11, 13].

Цивільний кодекс України у ч. 2 ст. 1108 встановлює, що ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону.

Наступною договірною конструкцією на використання об'єктів промислової власності є ліцензійний договір. Відповідно до ч. 1 ст. 1109 ЦК України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін відповідно до вимог Цивільного кодексу України та іншого закону.

Процес укладення договору є діяльністю, по-перше, по вибору сторони майбутнього договору; по-друге, узгодженню істотних умов; по-третє, по оформленню договору, якщо законом встановлена певна форма [12, 365].

Сторонами ліцензійного договору є ліцензіар (власник патенту на об'єкти промислової власності), яким можуть бути фізичні та юридичні особи. На стороні особи, яка використовує об'єкт промислової власності також можуть виступати фізичні та юридичні особи, сторона зветься ліцензіатом.

Законодавець передбачив у ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду та інші умови визначені сторонами як істотні.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Пропозицію укласти договір може надіслати як власник патенту, так і державні підприємства, установи, організації власнику патенту.

Слід зазначити, що істотними умовами ліцензійних договорів є наступні: умова про предмет ліцензійного договору (права, що надаються за ліцензійним договором); способи використання об'єкта промислової власності; розмір, порядок і строки виплати винагороди за використання об'єкта промислової власності [13, 130].

Важливим є положення цивільного законодавства, які визначають предметом ліцензійного договору є об'єкти промислової власності, які є чинними на момент укладення договору, тобто отримали правову охорону згідно із законодавством.

Відповідно до ст. 1107 ч. 2 ЦК України договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі.

У разі недодержання письмової форми договору щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним. Законом можуть бути встановлені випадки, в яких договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності може укладатись усно.

Стосовно державної реєстрації ліцензійного договору, то відповідно до ст. 1114 ЦК України ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності та договори, визначені ст. 1109, 1112 та 1113 ЦК України, не підлягають обов'язковій державній реєстрації.

Від імені ліцензіара договір підписують власник або співвласники патенту чи інші уповноважені на це особи. Ліцензіатом у нашому випадку є держава в особі її органів і підприємств. Проблема, піднята у ст. 173 ЦК України, не вирішує питання про розмежування випадків, коли представники держави (фізичні та юридичні особи, державні підприємства, установи, організації) вступають у договірні відносини не від власного імені, а від імені та в інтересах держави й навпаки.

Підтримуючи необхідність вирішення визначених питань зазначимо, що є різноманітні думки з цього приводу. Т. Блащук вважає, що юридичні особи публічного права діють як самостійний суб'єкт права в разі реалізації ними власної правосуб'єктності, тоді як при реалізації повноважень держави вони діють у межах правосуб'єктності держави [5, 51]. Видається, що такий варіант вирішення питання про розмежування випадків вступу представників держави від імені та в інтересах держави є надто узагальненим та не дає чіткої відповіді на окреслене запитання.

Більш практичною є позиція, що передбачає: якщо договір укладається безпосередньо компетентним органом держави від її імені, остання і стає стороною цього договору. Саме в держави у такому разі виникають права, обов'язки та відповідальність за невиконання чи неналежне виконання умов договору. Навпаки, якщо договір укладається, наприклад, державним підприємством без посилання на те, що діє як представник держави, то така публічна юридична особа діє як самостійний учасник цивільного обороту, і за її дії держава не відповідає [12, 210].

Підсумовуючи проведене дослідження, можемо стверджувати, що, попри нормативне закріплення рівності держави з іншими учасниками цивільних правовідносин, усе ж держава є особливим учасником, а її участь у цивільних відносинах має низку особливостей. На наше переконання, пояснюється це тим, що держава має особливий правовий статус в таких відносинах, поєднуючи два види правосуб'єктності -- публічно-правову та цивільно-правову. Основною метою участі держави в договірних відносинах є задоволення певного державного чи суспільного інтересу, а договірна форма є найефективнішим засобом досягнення цієї мети.

Звертаючи увагу на погляди сучасних науковців і практику, з особливостей укладення державою договорів про використання об'єктів промислової власності можна виділити те, що держава може діяти в цивільних правовідносинах безпосередньо й опосередковано, безпосередньо -- за допомогою органів державної влади, опосередковано -- через юридичних осіб публічного та приватного права. При укладенні договору державні підприємства, установи, організації діють від імені та в інтересах держави, коли це чітко передбачено в договорі та погоджено сторонами. Тоді як при забезпеченні поточної діяльності, необхідної для підтримання функціонування, підприємства, установи й організації (наприклад технічне забезпечення) діють як самостійні учасники цивільних правовідносин.

Проведений аналіз не є вичерпним. Подальше теоретичне дослідження дасть змогу розробити практичні рекомендації, спрямовані на зміну, припинення договірних відносин, що сприятиме більш чіткому розумінню специфіки держави як учасника цивільних правовідносин та вирішенню проблемних питань при участі держави в договірних відносинах про використання об'єктів промислової власності.

договірний промисловий власність

Список використаних джерел

1. Волошин В. О. Особливості виникнення, зміни та припинення договірних відносин у сфері промислової власності / В. О. Волошин // Часопис Київського університету права. -- 2011. -- № 2. -- С.184-189.

2. Voloshyn V. O., Osoblyvosti vynyknennia, zminy ta prypynennia dohovirnykh vidnosyn u sferi promyslovoi vlasnosti [in]: Chasopys Kyivskoho universytetu prava, 2011, № 2, S.184-189

3. Клименко О. М. Особливості правового становища держави як суб'єкта приватного (цивільного) права : автореф. дис... канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 / О. М. Клименко. -- К., 2006. -- 22 с.

4. Klymenko O. M., Osoblyvosti pravovoho stanovyshcha derzhavy yak subiekta pryvatno- ho (tsyvilnoho) prava : avtoref. dys.... kand. yuryd. nauk, K., 2006, 22 s.

5. Первомайський О. Засади участі держави Україна в договірних відносинах: цивільно-правовий аспект / О. Первомайський // Юридична Україна. -- 2013. -- № 3. -- С. 54-58.

6. Pervomaiskyi O. Zasady uchasti derzhavy Ukraina v dohovirnykh vidnosynakh: tsyvil- no-pravovyi aspekt [in]: Yurydychna Ukraina, 2013, № 3, P. 54-58.

7. Братусь С. Н. Субъекты гражданского права / С. Н. Братусь. -- М.: Госюриз- дат, 1950. -- 268с.

8. Bratus S. N. Subekty grazhdanskogo prava, M, Hosiuryzdat, 1950, 268 s.

9. Блащук Т. В. Особливості участі юридичних осіб публічного права у цивільних правовідносинах / Т. В. Блащук // Приватне право і підприємництво. -- 2009. -- Вип. 8. -- С. 51-56

10. Blashchuk T. V. Osoblyvosti uchasti yurydychnykh osib publichnoho prava u tsyvil- nykh pravovidnosynakh [in]: Pryvatne pravo i pidpryiemnytstvo, 2009, Vyp. 8, s. 51-56.

11. Дзера Ю. М. Теоретико-правові підходи щодо участі держави у цивільних відносинах та її правосуб'єктності / Ю. М. Дзера // Форум Права. -- 2010. -- № 1. -- С. 66-71.

12. Dzera Yu. M. Teoretyko-pravovi pidkhody shchodo uchasti derzhavy u tsyvilnykh vidnosynakh ta yii pravosubiektnosti [in]: Forum Prava, 2010, № 1, S. 66-71

13. Достдар Р. М. Публічно-правові утворення в цивільних правовідносинах / Р. М. Достдар // Науковий вісник Херсонського державного університету. Вип. 1. Том 1. -- 2015. -- С. 154-156.

14. Dostdar R. M. Publichno-pravovi utvorennia v tsyvilnykh pravovidnosynakh [in]: Naukovyi visnyk Khersonskoho derzhavnoho universytetu. Vyp. 1. Tom 1., 2015, S. 154-156.

15. Дзера Ю. М. Держава як учасник цивільних правовідносин: : автореф. дис... канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 / Ю. М. Дзера. -- К., 2011. -- 20 с.

16. Dzera Yu. M. Derzhava yak uchasnyk tsyvilnykh pravovidnosyn:: avtoref. dys... kand. yuryd. nauk: spets. 12.00.03, K., 2011, 20 s.

17. Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011 р. № 3166-VI [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3166-17

18. Zakon Ukrainy «Pro tsentralni orhany vykonavchoi vlady» vid 17.03.2011 r. № 3166- VI, http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3166-17

19. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV[Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http:// http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/435-15

20. Tsyvilnyi kodeks Ukrainy № 435-IV vid 16.01.2003 r., http://http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/435-15

21. Коссак В. М. Проблеми договірного регулювання передання майнових прав інтелектуальної власності. [Електронний ресурс] / В. М. Коссак // Наукові праці. -- Том 47. -- 2006. -- Вип. 34. -- С. 12-16. -- Режим доступу: http//:ib.chdu.edu.ua/pdf/naukpraci/politics/2006/48-34-3.pdf.

22. Kossak V. M. Problemy dohovirnoho rehuliuvannia peredannia mainovykh prav in- telektualnoi vlasnosti [in]: Naukovi pratsi. Tom 47, 2006, Vyp. 34, S. 12-16, http//:ib.chdu.edu.ua/pdf/naukpraci/politics/2006/48-34-3.pdf.

23. Цивільне право підручник : у 2 т. / В. І. Борисова (керів. Автор .колек.), Л. М. Баранова, Т. І. Бєгова та ін.; за заг. ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо- Фатєєвої, В.Л. Яроцького. -- Х. : Право, 2011. -- Т. 1. -- 656 с.

24. Tsyvilne pravo: pidruchnyk: u 2 t. / V. I. Borysova (keriv. avtor .kolek.), L. M. Baranova, T. I. Biehova ta in.; za zah. red. V. I. Borysovoi, I. V. Spasybo-Fatieievoi, V. L. Yarotskoho, Kh.: Pravo, 2011, T. 1, 656 s.

25. Бажанов В. О. Загальна характеристика ліцензійного договору / В. О. Бажанов // Європейські перспективи. -- 2013. -- № 11. -- С. 125-131.

26. Bazhanov V. O. Zahalna kharakterystyka litsenziinoho dohovoru [in]: Yevropeiski per- spektyvy, 2013, № 11, S. 125-131.

Зиныч Л. Отдельные аспекты участия государства в договорных отношениях по использованию объектов промышленной собственности. Статья посвящена рассмотрению проблемных вопросов участие государства в договорных отношениях об использовании объектов промышленной собственности. Рассмотрены особенности заключения лицензионного договора по использованию объектов промышленной собственности.

Ключевые слова: государство, договорные отношения, использование, объекты промышленной собственности

Zinych L. Aspects of state's participation in contractual relations regarding the usage of industrial property objects. The article is dedicated to reviewing the distinctive characteristics of state's participation in contractual relations regarding the usage of industrial property objects. The relevance of the given topic is based on the necessity of state enterprises, institutions and organizations to use new inventions, utility models and industrial samples, due to the difficult state of the economy of the country. In this regard we have analyzed the legislature about the legal status of the state in the relationships of civil law. We have reviewed various scientific opinions regarding the legal personality of the state as the participant in the relationships of civil law. It is claimed that the state has a special legal status in the relationships of civil law, combining two types of legal personality -- public and civil. The main goal of the state's participation in contractual relations is to satisfy a certain state or social interest, and contractual form is the most effective means of reaching this goal.

It is determined that state enterprises, institutions and organizations are legal entities of public law. The author established that the state can act directly and indirectly in the relationships of civil law; directly with the help of the bodies of state authority, and indirectly through the legal entities of private and public law.

We have analyzed the contracts aimed at the usage of objects of intellectual property, among which there is a license for the usage of an object of intellectual property and a license agreement. Established that the essential conditions of license agreements are the following: the condition of the subject of the license agreement (the rights provided under a license agreement);.

The article defines the characteristic features of execution of contractual relations regarding the usage of the objects of industrial property. The author highlights the necessity of differentiation between the cases when state enterprises, institutions and organizations enter into contractual relations not out of their own interests, but on behalf of the state, and vice versa. When a contract state enterprises, institutions, organizations acting on behalf of and in the interests of the state, when it is clearly stipulated in the contract and agreed upon by the parties. Whereas while ensuring the ongoing activities necessary to maintain the operation of enterprises, institutions and organizations, such as technical support, act as an independent participant of civil relations.

Key words: state, contractual relations, usage, objects of industrial property

Размещено на Allbest.ru