Стратегія ЄС у сфері забезпечення екологічних прав

Размещено на http://www.allbest.ru/

СТРАТЕГІЯ ЄС У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНИХ ПРАВ

Грушкевич Т.В.,

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри трудового, земельного та господарського права Хмельницького університету управління та права

Стаття присвячена дослідженню правової сутності та нормативного регулювання підходів до забезпечення екологічних прав в Європейському Союзі. Зокрема, в порівняльному аспекті висвітлено їх закріплення в конституціях країн-членів ЄС та України. Також проаналізовано відмінності в класифікаціях даної групи прав.

Ключові слова: конституційні права, екологічні права, екологічна безпека, екологічні обов'язки, забезпечення прав, судовий захист прав.

Статья посвящена исследованию правовой сущности и нормативного регулирования подходов к обеспечению экологических прав в Европейском Союзе. В частности, в сравнительном аспекте осветлено их закрепление в конституциях стран-членов ЕС и Украины. Также проанализированы различия в классификациях данной группы прав.

Ключевые слова: конституционные права, экологические права, экологическая безопасность, экологические обязанности, обеспечение прав, судебная защита прав.

The article is devoted to the study of the legal nature and regulatory regulation of approaches to environmental rights in the European Union. In particular, in the comparative aspect, they are consolidated in the constitutions ofthe EU member states and Ukraine. Differences in the clas-sifications of this group of rights are also analyzed.

Key words: constitutional rights, environmental rights, ecological safety, ecological duties, provision of rights, judicial protection of rights.

Постановка проблеми. Інтеграція України в європейський правовий простір вимагає повномасштабного реформування правової системи на основі принципів, що сформувалися на загальноєвропейському рівні. Проводячи дані реформи, необхідно враховувати міжнародні та європейські стандарти і позитивний досвід зарубіжних держав. Однією з пріоритетних сфер, нормативи якої потребують кореляції відповідно до європейських вимог, є екологічна сфера. Особливе значення має уніфікація та дотримання правових приписів у сфері забезпечення еко-логічних прав громадян.

Генезис, соціальні витоки і призначення прав і свобод людини та громадянина є однією з найактуальніших проблем історичного та соціально-політичного розвитку людства. їх значимість не зменшується протягом тисячоліть і залишається в центрі уваги багатьох дослідників.

Конституція України як основний системоутворюючий нормативно-правовий акт встановила ряд демократичних і концептуально важливих положень щодо охорони навколишнього природного середовища. У ній закладено певну модель взаємовідносин держави і суспільства, за якої держава обслуговує громадянське суспільство, зокрема у сфері охорони довкілля. Привертає увагу той факт, що вже перший розділ Основного Закону «Загальні засади» містить три статті, наповнені нормами, що регулюють екологічні правовідносини (ст. ст. 13, 14, 16). Зокрема, на конституційному рівні закріплений обов'язок держави щодо забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, забезпечення генофонду Українського народу (ст. 16) [1].

В умовах деградації навколишнього природного середовища, погіршення екологічних умов існування людини, виснаження природних ресурсів та порушення екологічного балансу особливого значення набувають саме правові засоби забезпечення законності в екологічній сфері. Складний стан довкілля віддзеркалює негативні, не завжди прогнозовані наслідки науково-технічного прогресу. Ускладнює ситуацію недостатня поінформованість громадян про свої права в екологічній сфері та можливості їх реалізації, а також досить часта відсутність доступу до екологічної інформації, яка б дала можливість об'єктивно оцінити ситуацію. Такі прояви не сприяють європеїзації нашої держави.

Отже, стан забезпечення екологічних прав громадян України є важливим показником досягнення нею рівня європейських стандартів, передумовою для інтеграції в європейський правовий простір.

Стан опрацювання. До інституту екологічних прав в наукових працях зверталися В.І. Андрейцев, Г.І. Балюк, А.П. Гетьман, С.Г. Грицкевич, Н.Р. Кобецька, М.В. Краснова, С.М. Кравченко, М.О. Фролов, Ю.С. Шемшученко та інші.

Мета - дослідження правової сутності та нормативного регулювання підходів до забезпечення екологічних прав в Європейському Союзі.

Виклад основного матеріалу. Серед усіх цінностей нематеріального характеру, усвідомлених людством як дійсно універсальні (всезагальні) цінності, права і свободи людини стоять на одному з перших місць [2, с. 8]. У сучасний період інтеграції нашої держави в русло демократичних процесів світового розвитку та адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, що є пріоритетним напрямком української зовнішньої політики, істотного значення набуває належне забезпечення прав людини і громадянина, серед яких особливе місце займають екологічні права.

Конституція України проголошуючи людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю (ст. 3), закріпила низку основних прав, поряд з якими виділила і екологічні права: право на безпечне для життя і здоров'я довкілля; право на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди; право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення (ст. 50) [1]. І оскільки закріплення прав в Основному Законі держави, що має найвищу юридичну силу і норми якого є нормами прямої дії, набуває істотного значення для їх захисту, то виведення екологічних прав у ранг конституційних, у свою чергу, мало визначальний вплив на їх подальший розвиток та реалізацію.

Повага та захист прав людини є одним із керівних напрямів діяльності й Європейського Союзу відповідно до цілей та принципів цієї організації, закріплених в установчих договорах. Будь-яка європейська країна, яка дотримується принципів свободи, демократії, поваги до прав людини та основних свобод, а також верховенства права, може звернутися до ЄС із заявою про членство, як це передбачено статтями 6 та 49 Договору про Європейський Союз [3]. Критерії, яким мають відповідати країни-кандидати на вступ до Європейського Союзу (Копенгагенські критерії), були схвалені на засіданні Європейської Ради в Копенгагені в червні 1993 р. Згідно з ними членство в ЄС під кутом зору політичних стандартів вимагає від країни-кандидата стабільності інститутів, що гарантують демократію, верховенство права, повагу та належне забезпечення прав людини і захист меншин.

Зокрема, Порядок денний асоціації Україна - ЄС для підготовки та сприяння імплементації Угоди про асоціацію від 23 листопада 2009 р. містить положення щодо реалізації діалогу між Україною та Європейським Союзом у сфері забезпечення поваги прав людини та основних свобод шляхом усебічного співробітництва з питань захисту прав людини і основних свобод, охоплюючи як індивідуальні випадки, так і питання, які стосуються інструментів міжнародного права та прав людини [4]. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (2014 р.) також не обминає увагою гуманітарні питання. У ст. 14 даного документу зазначено: «Співробітництво у сфері юстиції, свободи та безпеки буде відбуватися на основі принципу поваги до прав людини та основоположних свобод». Також заслуговує на увагу глава 13 Угоди «Торгівля та сталий розвиток», де Сторони посилаються на Порядок денний на XXI століття стосовно навколишнього середовища і розвитку 1992 року, Йоганнесбурзький план виконання рішень зі сталого розвитку 2002 року [5].

В Європейському Союзі не існує цілісного механізму захисту прав людини. Національну систему захисту прав людини, яка функціонує в державах-членах, доповнює система захисту на рівні Євросоюзу. Окрім цього, захист прав і свобод людини здійснюється в межах Ради Європи, учасниками якої є всі держави - члени Євросоюзу. Формування системи правових норм на рівні Євросоюзу, що забезпечують захист прав і свобод людини, відбулося поступово, а ця система має значний потенціал для свого розвитку [6, с. 85].

Країни, які бажають стати членами ЄС, повинні не лише закріпити принципи демократії та верховенства права у своїх конституціях, а й втілювати їх у повсякденне життя. Конституції країн-заявників мають гарантувати демократичні свободи, включаючи й екологічні права.

На відміну від національного законодавства, законодавство держав-членів Європейського Союзу терміну «екологічні права» не містить. Закріплене прямо чи посередньо в конституціях і законодавчих актах ряду країн основне (фундаментальне) екологічне право окремо не виділяється [7, с. 54]. Так, основне екологічне право закріплено в конституціях Португальської Республіки як «право на здорове навколишнє середовище» (ст. 66); Королівство Іспанія закріплює його як «право на навколишнє середовище, що сприяє розвитку особистості» (ст. 45); Королівство Бельгія -як «право на здорове навколишнє середовище» (ст. 23); Фінляндська Республіка - як «право на здорове навколишнє середовище» (параграф 20); Республіка Болгарія - як «право на здорове і сприятливе навколишнє середовище» (ст. 55); Королівство Норвегія - як «право на навколишнє середовище, що зберігає здоров'я» (параграф 110в).

Посереднє закріплення основного фундаментального права, через екологічні обов'язки держави, визнається вченими в конституціях Грецької Республіки, Італійської Республіки, Чеської Республіки, Федеративної Республіки Німеччини. Зокрема, відповідно до положень ст. 20-а Основного Закону Федеративної Республіки Німеччини держава, усвідомлюючи свою відповідальність перед майбутніми поколіннями, охороняє навколишнє середовище як основу життя на землі в рамках конституційного устрою і відповідно із законом і правом за допомогою виконавчої влади і правосуддя.

Це дає підстави зробити висновок, що визнання та закріплення на конституційному рівні в Україні та ряду держав - членів Європейського Союзу права на екологічну безпеку за відсутності законодавчого визначення його поняття та змісту спричиняє різноманітні формулювання даного права як у самому законодавстві, так і в правовій доктрині, і, як наслідок, відсутність єдиного понятійного апарату, що ускладнює механізм захисту даного екологічного права.

У країнах Європейського Союзу екологічні права прийнято розділяти на три категорії.

По-перше, це права з галузі публічного права: право на судовий захист від дій екологічних порушників, право оспорювати в суді дії уряду, а також процедурні права, такі як доступ до інформації і право участі в прийнятті рішень у галузі охорони навколишнього середовища (участь в оцінці впливу на навколишнє середовище тощо).

По-друге, це права з галузі приватного права: право на судовий захист при безпосередньому завданні шкоди позивачу і право застосування положень обмежувальних угод.

Третю категорію становлять права, що зазвичай включаються в перелік основних прав чи в так званий «стандарт» прав людини, такі як право на сприятливе навколишнє середовище чи право на інформацію про навколишнє середовище [8, с. 55].

Дещо інша класифікація екологічних прав громадян прийнята в українській науці. Зокрема, в еколого-правовій літературі за юридичним значенням екологічні права прийнято поділяти на: 1) конституційні; 2) інші, передбачені чинним законодавством [9, с. 6]. Як відомо, для належної реалізації прав самого їх закріплення ще недостатньо, а необхідно відпрацювати і чіткий механізм їх забезпечення.

Наукової уваги заслуговує й понятійне значення самого терміну «забезпечення». Можна констатувати, що з логічної точки зору слово «забезпечення» у філософії, теорії пізнання і в інших галузях знань не визначено, і при вживанні сутність його змісту не розкривається. Між тим, згідно з правилами логіки, використання загальних (збірних понять) потребує конкретизації функціональної значущості відносно мети застосування або визначення конкретно об'єктів, що ним охоплюються, під час визначення напрямків використання [10, с. 12]. Є.Д. Лук'янчиков зазначає, що розповсюджене в останній час в юридичній літературі вживання слова «забезпечення» у видовому його розмежуванні, наприклад інформаційне забезпечення певної правової сфери, доцільно розуміти у двох функ-ціональних значеннях, а саме, з одного боку, як правове регулювання і його сутність із точки зору інформаційного підходу з позиції повноти і досконалості, чіткості регулювання діяльності, а з іншого - це вдосконалення діяльності в плані наукового, методичного забезпечення, використання прикладних і спеціальних дисциплін із метою підвищення якості діяльності [11, с. 12].

Саме такі цілі перед собою ставить і ЄС. Зокрема, в ст. 37 Хартії основних прав Європейського Союзу визначається, що високий рівень захисту навколишнього середовища і покращення його якості повинні стати складовою частиною політики Європейського Союзу і забезпечуватися згідно з принципом стійкого розвитку [12]. На сучасному етапі розвитку права Європейського Союзу ста-новлення механізму захисту екологічних прав громадян є істотним його напрямом.

Важливим публічним правом країн - членів Європейського Союзу є право на судовий захист (право на доступ до правосуддя). Згідно зі ст. 1 Конвенції про доступ до інформації участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, від 25 червня 1998 року «право на доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища» є засобом забезпечення захисту «права кожної людини нинішнього і прийдешніх поколінь жити в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров'я та добробуту» [13].

У зарубіжних країнах громадянам надаються різноманітні можливості звернення до суду за захистом власних екологічних прав. Так, у країнах Європейського Союзу право на доступ до правосуддя з екологічних справ, як і раніше, регулюється національним законодавством держав - членів Союзу, які умовно можна поділити на чотири основні групи: можливість звернення до суду за захистом екологічних прав кожної особи (Голландія, Ірландія); можливість звернення до суду за захистом екологічних прав кожної зацікавленої особи (Франція, Великобританія, Іспанія, Швеція, Фінляндія); можливість звернення в суд за захистом екологічних прав тільки у випадку порушень індивідуальних прав особи (Німеччина); можливість звернення до суду за захистом екологічних прав, надана відповідним асоціаціям (Італія, Греція) [6, с. 86].

Судова форма є найбільш ефективною формою захисту порушеного суб'єктивного екологічного права. Судовий захист прав взагалі і екологічних зокрема гарантує ст. 55 Конституції, відповідно до положень якої права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб та ст. 11 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», згідно з положенням якої порушені права громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища мають бути поновлені, а їх захист здійснюється в судовому порядку відповідно до законодавства України [14].

Висновки. Отже, в умовах розбудови правової держави і демократичного суспільства проблема екологічних прав людини і громадянина, які посідають особливе місце в системі конституційних прав, набуває особливого значення. Визнання та офіційне закріплення на конституційному рівні екологічних прав загалом та основного екологічного права - права на безпечне для життя і здоров'я довкілля - має місце в деяких держав - членів Європейського Союзу, тоді як у цілому право Європейського Союзу, на відміну від національного законодавства, напряму не закріплює екологічних прав людини і громадянина. Як інститут екологічних прав, так і механізм їх захисту в національному і міжнародному праві на сьогодні ще не сформовані і перебувають у стадії розвитку. Для ефективної реалізації і охорони даної категорії прав необхідно їх офіційне визнання в праві Європейського Союзу, чітке закріплення та визначення єдиних загальновизнаних дефініцій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

екологічний право європейський

1. Конституція України від 28.06.1996р. №254к/96-ВР//Відомості ВерховноїРадиУкраїни.-1996.-№30.-Ст. 141.

2. Азаров А. Права человека. Международные и российские механизмы защиты / А. Азаров, В. Ройтер, К. Хюфнер. - М. : Моек. шк. прав человека, 2003. - 560 с.

3. Лісабонські консолідовані договори про Європейський Союз і функціонування Європейського Союзу II Право Європейського Союзу : підруч. / за ред. В.І. Муравйова. - К., 2011. - С. 527-691.

4. Порядок денний асоціації Україна - ЄС для підготовки та сприяння імплементації Угоди про асоціацію II Україна - Європейський Союз : зібрання міжнародних договорів та інших документів (1991-2009)/за заг. ред. С.О. Камишева (кер. групи) та ін. - К., 2010. -608с.

5. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, ратифікована Законом України від 16.09.2014 р. II Офіційний вісник України. - 2014 р. - №75.-Ст.2125.

6. Муравйов В. Захист прав людини в Європейському Союзі / В. Муравйов, О. Святун II Право України. - 2011. -№6,- С. 85-100.

7. Третьякова А.А. Понятие экологических прав граждан по законодательству стран - членов Европейского Союза / А.А. Третьякова II Экологическое право. - 2002. -№1.-С. 54.

8. Калиниченко П.А. Защита экологических прав в законодательстве Европейского сообщества / П.А. Калиниченко, Д.Н. Рациборин- ская II Экологическое право. - 2003. -№2,- С. 55.

9. Кобецька Н.Р. Екологічні права громадян України : автореф. дис.. на здобуття наук, ступеня канд. юр. наук : спец. 12.00.06 «Земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право» / Н.Р. Кобецька. - К., 1998. -16 с.

10. Лук'янчиков Є.Д. Інформаційне забезпечення розслідування злочинів (правові і тактико-криміналістичні аспекти) : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня д-ра. юр. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-роз- шукова діяльність» / Є.Д. Лук'янчиков. - К., 2005. - 36 с.

11. Лук'янчиков Є.Д. Методологічні засади інформаційного забезпечення розслідування злочинів / Є.Д. Лук'янчиков. - К. : Національна академія внутрішніх справ України, 2005. - 360 с.

12. Jacobs Francis G. Accession of the European Union to the European Convention on Human Rights. - Hearing organised by the Committee on Legal Affairs and Human Rightsin Paris on 11 September 2007II http://www.statewatch.org/news/2007/sep/jacobs-eu-echr.pdf.

13. Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля від 25.06.1998 р. II Офіційний вісник України. - 2010 р. - № 33. - Ст. 119.

14. Про охорону навколишнього природного середовища : Закон України від 25.06.1991 р. II Відомості Верховної Ради. - 1991. - №41,- Ст. 546.

Размещено на Allbest.ru